Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 319/85/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти громадської безпеки; Терористичний акт.
Надіслано для оприлюднення: 28.11.2018. Зареєстровано: 29.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 03.12.2018.
Дата набрання законної сили: 22.11.2018
Номер судового провадження: 11-кп/807/226/18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42016000000001767

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		        Дата документу 22.11.2018 Справа № 319/85/17
		 
		 
		 
		 
		ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд 
		 
		 
		 
		Провадження №11-кп/807/226/18  Головуючийв 1-йінстанції  ОСОБА_1  Єдиний унікальний № 319/85/17Доповідач в 2-й інстанції  ОСОБА_2 Категорія  ст.258-3 ч.1 КК України  
		 
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 листопада 2018 року                          м. Запоріжжя
		   
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
		   
		головуючого судді ОСОБА_2 , 
		суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 
		при секретарі ОСОБА_5 , 
		 
		за участю:
		прокурора ОСОБА_6 ,
		захисника  адвоката ОСОБА_7 (дистанційно),
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні, дистанційно, в режимі відеоконференції з Шевченківським районним судом м. Києва, в апеляційному порядку, кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 42016000000001767, за апеляційною скаргою прокурора, який брав участь у судовому розгляді,  прокурора відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_6 на вирок колегії суддів Куйбишевського районного суду Запорізької області від 15 листопада 2017 року відносно 
		 
		ОСОБА_8 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Клубочин Ківерцівського району Волинської області, громадянина України, неодруженого, неповнолітніх утриманців не маючого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого; 
		 
		за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2ст.409,ч.1ст.111,ч.1ст.258-3 КК України,
		 
		в с т а н о в и л а:
		 
		вироком колегії суддів Куйбишевського районного суду Запорізької області від 15 листопада 2017 року  ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2ст.409,ч.1ст.258-3 КК України, та призначено йому покарання:
		- за ч. 2 ст. 409 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
		- за ч. 1 ст. 258-3 КК України у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.
		На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_8 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.
		За ч. 1 ст. 111 КК України виправдано ОСОБА_8 у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення. 
		Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави витрати на залучення експерта в розмірі 3175 гривень 44 копійки.
		 
		Згідно вироку суду першої інстанції, ОСОБА_8 14.06.2014 року наказом командира Військової частини польова пошта НОМЕР_1 №128 призначений на посаду старшого розвідника розвідувального відділення розвідувального взводу 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 . 
		З 20.06.2014 року ОСОБА_8 у складі 3 зведеної батальйонно-тактичної групи залучений до участі в антитерористичній операції та направлений у розпорядження керівника сектору «А». 28.07.2014 року ОСОБА_8 у складі зазначеної групи направлений у розпорядження керівника сектору «Б». 
		28.08.2014 року під час виконання бойових завдань неподалік с. Строїтель Старобешевського району Донецької області ОСОБА_8 захоплений в полон військовослужбовцями Збройних Сил Російської Федерації, після чого разом з іншими полоненими доставлений до будівлі Сніжнянського МВ ГУ МВС України в Донецькій області (Донецька область, м. Сніжне, вул. Міліцейська, 2) та переданий представникам терористичної організації «ДНР», де утримувався ними у подальшому. 
		Перебуваючи в полоні, приблизно 17-18 жовтня 2014 року та знаходячись у м. Сніжне Донецької області, ОСОБА_8 з невідомих мотивів та метою, усвідомлюючи, що діяльність терористичної організації та її підрозділів є незаконною, спрямована на ведення агресивної війни проти держави України з метою зміни меж її території, призводить до загибелі людей, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, та те, що терористична організація «ДНР» є ворогом України, в порушення положень ст.ст. 17, 65 і 68 Конституції України, Військової присяги на вірність народу України, ст.ст. 11, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», умисно, добровільно вступив до складу терористичної організації «ДНР» та зобов`язався дотримуватися правил поведінки, встановлених у терористичній організації, і виконувати визначені йому функції, тобто відмовився від несення обов`язків військової служби.
		Після вступу до терористичної організації «ДНР» ОСОБА_8 був забезпечений військовою формою одягу з «Георгіївською стрічкою» та шевроном «Новороссия», а також автоматичною вогнепальною зброєю  автоматом АК-74.
		У подальшому ОСОБА_8 , відповідно до відведеної йому ролі у плані спільних злочинних дій та на виконання покладених на нього функцій, не пізніше кінця грудня 2014 року, перебуваючи у невстановленому приміщенні, розташованому неподалік будівлі Сніжнянського МВ ГУ МВС України в Донецькій області (Донецька область, м. Сніжне, вул. Міліцейська, 2), а також наприкінці лютого-початку березня 2015 року, знаходячись у будівлі невстановленого санаторію на території м. Комсомольське Донецької області, підбурював, шляхом умовлянь, та погроз, військовослужбовців Збройних Сил України ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які перебували у полоні вступити до терористичної організації «ДНР» та приймати участь у її діяльності, однак останні відмовились від його пропозиції.
		Не пізніше 03.04.2015 року ОСОБА_8 вступив до складу озброєного підрозділу терористичної організації «ДНР» так званої «1-ї окремої мотострілецької бригади (військова частина НОМЕР_2 )», яка також має назву « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
		 
		В той же час органом досудового розслідування дії ОСОБА_8 було кваліфіковано за ч. 2 ст. 409 КК України як відмова від несення обов`язків військової служби в бойовій обстановці. Проте, редакція ч. 2 ст. 409 КК України, яка діяла на момент припинення ОСОБА_8 несення обов`язків військової служби (17-18 жовтня 2014 року) не містить такої кваліфікуючої ознаки як вчинення останньої в бойовій обстановці. Оскільки судовий розгляд кримінального провадження повинен відбуватись в межах пред`явленого обвинувачення (ч. 2 ст. 409 КПК України), а суд позбавлений права виходити за його межі, наведена вище кваліфікуюча ознака була виключена колегією суддів як з кваліфікації дій обвинуваченого, так і з формулювання фактичних обставин вчиненого ОСОБА_8 злочину.
		 
		Крім того, органом досудового розслідування ОСОБА_8 повідомлено про підозру за вчинення кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 111 КК України, а саме: державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту.
		За твердженням сторони обвинувачення ОСОБА_8 , будучи громадянином України, та відповідно до наказу від 14.06.2014 року №128 командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 призначений на посаду старшого розвідника розвідувального відділення розвідувального взводу 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 приблизно 17-18 жовтня 2014 року, перебуваючиу полоні у АДРЕСА_2 , з невідомих мотивів та метою, усвідомлюючи, що діяльність терористичної організації та її підрозділів є незаконною, спрямована на ведення агресивної війни проти держави України з метою зміни меж її території, призводить до загибелі людей, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, та те, що терористична організація «ДНР» є ворогом України, в порушення положень ст. ст. 17, 65 і 68 Конституції України, Військової присяги на вірність народу України, ст. ст. 11, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», умисно діючи на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, добровільно вступив до складу терористичної організації «ДНР» та зобов`язався дотримуватися правил поведінки, встановлених у терористичній організації, і виконувати визначені йому функції, тобто перейшов на бік ворога в період збройного конфлікту.
		 
		Дослідивши докази, оцінивши їх за своїм внутрішніх переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному розгляді всіх обставин провадження в їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_8 підлягає виправданню за ч. 1 ст. 111 КК України у зв`язку з тим, що його дії не містять ознак державної зради. 
		 
		В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні ним злочинів, передбачених ч. 2 ст. 409, ч. 1 ст. 258-3 КК України, та призначеного йому покарання, вважає, що вирок суду першої інстанції в частині визнання ОСОБА_8 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, є незаконним, необґрунтованим та невмотивованим, та підлягає частковому скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність  неправильним тлумаченням закону, яке суперечить його точному змісту, а також невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, так як вони містять істотні суперечності. Зазначає, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні державної зради не лише як громадянин України, а й як військовослужбовець Збройних Сил України  особа, яка зобов`язана захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, особа, яка, прийнявши військову присягу, поклялася завжди бути вірним і відданим народу України, захищати українську державу, непохитно стояти на сторожі її свободи і незалежності, присягнула ніколи не зрадити народу України. Надзвичайна суспільна небезпека дій обвинуваченого полягає в тому, що вони були вчинені в умовах збройного конфлікту, коли існує загроза державній незалежності України та її територіальній цілісності, яка вже була порушена і частина території України перебуває під окупацією. Апелянт вказує, що ОСОБА_8 обвинувачується у державній зраді у формі переходу на бік ворога в період збройного конфлікту. Поняття збройного конфлікту, в період, коли ОСОБА_8 вчинено інкриміновані злочини, було закріплене у Воєнній доктрині України, яка затверджена Указом Президента України від 15.06.2004 року № 648. Збройний конфлікт між Україною та Російською Федерацією розпочався 20.02.2014 року, він був викликаний російською агресією під час вторгнення окремих підрозділів Збройних Сил Російської Федерації через державний кордон України в районі Керченської протоки та використання Російською Федерацією своїх військових формувань, дислокованих у Криму для забезпечення ведення агресивної війни проти України. На думку суду першої інстанції, ворогом, за конструкцією ч. 1 ст. 111 КК України, може бути лише інша держава або державне утворення, однак, на думку апелянта, зазначене твердження є хибним та таким, що не відповідає точному змісту закону про кримінальну відповідальність. Зазначає, що Кримінальний кодекс України та інші нормативно-правові акти не містять визначення поняття ворог. В академічному тлумачному словнику української мови зазначено, що ворог  це «той, хто перебуває в стані ворожнечі, боротьби з ким-небудь; недруг, супротивник» та «супротивник на війні, у воєнних діях». З урахуванням об`єкту злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, під ворогом необхідно розуміти супротивника, який веде чи готує збройну боротьбу проти України (іноземна держава, організація, незаконні військові формування, сепаратистські сили, тощо). Російська Федерація та підконтрольні їй терористичні організації «ДНР» та «ЛНР» вчинили агресію по відношенню до України, окупували частину території України, вчиняють дії, які посягають на державну безпеку України (її конституційний лад, суверенітет, територіальну недоторканість, обороноздатність) з використанням військової зброї і техніки протидіють підрозділам Збройних Сил України та інших військових формувань по відновленню територіальної цілісності України, а отже терористичні організації «ДНР» і «ЛНР», так само як і Російська Федерація, є ворогом для України. На думку апелянта, позиція колегії суддів про те, що ворогом є лише держава або державне утворення необґрунтовано звужує диспозицію ч. 1 ст. 111 КК України, що не відповідає завданням КК України щодо охорони конституційного устрою України, забезпечення миру і безпеки людства, закріпленим у ч. 1 ст. 1 КК України. Крім того, колегія суддів у вироку зазначає, що, розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 , встановлено, що останній був захоплений у полон військовослужбовцями Збройних Сил Російської Федерації, що узгоджується з позицією сторони обвинувачення, яка викладена в обвинувальному акті, а також Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими від 12.08.1949 року, ратифікованою Указом Президії ВР УРСР «Про ратифікацію Женевських конвенцій від 12.08.1949 року про захист жертв війни» від 03.07.1954 року, якою визначено, що військовополоненими є особи, які потрапили в полон до супротивника й належать, серед іншого, до особового складу збройних сил сторони конфлікту. Також суд встановив, що, вчиняючи злочини, ОСОБА_8 усвідомлював, що діяльність терористичної організації спрямована на ведення агресивної війни проти України з метою зміни меж її території, а також те, що терористична організація «ДНР» є ворогом України. Тобто, суд констатує, що ним встановлено зазначені обставини під час судового розгляду, вказує належні і допустимі докази, якими вони підтверджуються, однак поряд з цим суд робить висновки про те, що в України немає збройного конфлікту та те, що терористична організація «ДНР» не є ворогом України, а тому у зв`язку з цим відсутня подія злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, вчинення якого було інкриміновано ОСОБА_8 , що свідчить про те, що висновки суду, викладені у вироку, містять істотні порушення. 
		На підставі викладеного, просить частково скасувати вирок суду першої інстанції в частині виправдання ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України; ухвалити новий вирок, визнавши ОСОБА_8 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, та призначити йому покарання за цією статтею у виді позбавлення волі строком на 13 років з конфіскацією майна. В іншій частині вирок залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_8 покарання у виді 13 років позбавлення волі з конфіскацією майна. 
		 
		Заслухавши доповідьсудді просутність судовогорішення тааргументи скарги;в судовихдебатах:прокурора,який підтримавапеляційну скаргу;захисника,який заперечувавпроти задоволенняапеляційної скарги;перевіривши матеріалипровадження,та обговорившидоводи сторін,колегія суддіввважає,що апеляційна скарга прокурора, який брав участь у судовому розгляді, задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
		 
		Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 409, ч. 1 ст. 258-3 КК України, кваліфікація дій останнього, встановлені і вказані обставини у обвинувальному вироку за цими злочинами, сторонами провадження не оспорюються, а тому, у відповідності до ч. 1 ст. 404 КПК України, апеляційною інстанцією не перевіряються. 
		 
		Що ж стосується рішення суду щодо виправдання ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 111 КК України, колегія приходить наступних висновків.
		 
		Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. 
		 
		Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права та з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду, та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України.Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		 
		Згідно з ч. 3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи виправданою  суд у вироку зазначає формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
		 
		На переконання колегії суддів, вказані вимоги судом першої інстанції були дотримані.
		 
		Відповідно до вимогст. 91 КПК Україниу кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, тощо. 
		 
		Згідно ст.92КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, покладається на сторону обвинувачення, належності та допустимості доказів  на сторону, що їх подає.
		 
		Підстави для виправдання ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 111 КК України і мотиви, з яких суд відкинув докази обвинувачення, викладені у вироку в повному обсязі.
		 
		Так, судом першої інстанції у оскаржуваному вироку зазначено, що органом досудового розслідування ОСОБА_8 повідомлено про підозру за вчинення кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 111 КК України, а саме: державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту.
		 
		Сторона обвинувачення стверджувала, що ОСОБА_8 , будучи громадянином України, та відповідно до наказу від 14.06.2014 року №128 командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 , будучи призначеним на посаду старшого розвідника розвідувального відділення розвідувального взводу 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , приблизно 17-18 жовтня 2014 року, перебуваючи уполоні у АДРЕСА_2 , з невідомих мотивів та метою, усвідомлюючи, що діяльність терористичної організації та її підрозділів є незаконною, спрямована на ведення агресивної війни проти держави України з метою зміни меж її території, призводить до загибелі людей, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, та те, що терористична організація «ДНР» є ворогом України, в порушення положень ст. ст. 17, 65 і 68 Конституції України, Військової присяги на вірність народу України, ст. ст. 11, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», умисно діючи на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, добровільно вступив до складу терористичної організації «ДНР» та зобов`язався дотримуватися правил поведінки, встановлених у терористичній організації, і виконувати визначені йому функції, тобто перейшов на бік ворога в період збройного конфлікту.
		 
		Отже, ОСОБА_8 інкриміновано вчинення злочину, а саме: державної зради у формі переходу на бік ворога в період збройного конфлікту. В той же час перехід на бік ворога полягає в наданні безпосередньої допомоги державі, з якою Україна перебуває в умовах воєнного стану або збройного конфлікту.
		 
		Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації. Зокрема, до такої території згідно Закону віднесено сухопутну територію Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, внутрішні води України цих територій. 
		 
		Територія Донецької та Луганської областей відповідно до змісту наведеного вище Закону статусу тимчасово окупованих Російською Федерацією не мають. На частині території зазначених регіонів, про що вже зазначалось, згідно з Указом Президента України від 14.04.2014 року за№405/2014введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» і розпочато антитерористичну операцію.
		 
		Крім того, так звана «Донецька народна республіка» за своєю суттю являється терористичною організацією і не містить жодних ознак, притаманних державі. Вказане «утворення» не визнається як держава ані Україною, ані будь-якими іншими державами або міжнародними організаціями.
		 
		З огляду на викладене, твердження про те, що ОСОБА_8 перейшов на бік ворога, яким за конструкцією ч. 1 ст. 111 КК України може бути лише інша держава або державне утворення, є помилковим. 
		 
		Судом також встановлено, що під час досудового розслідування не здобуто беззаперечних доказів того, що ОСОБА_8 вчинялись будь-які дії саме на користь держави, з якою Україна перебуває в умовах збройного конфлікту, окрім посилання на ті факти, які є загальновідомими, такі як, наприклад, «контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки». Відсутні докази, які б вказували і на те, що ОСОБА_8 перейшов на бік Російської Федерації, з якою Україна офіційно, з урахуванням вимог міжнародних конвенцій (зокрема Женевських конвенцій 1949 року, якими і надано визначення війни та збройного конфлікту) не перебуває ані в стані війни, ані в стані збройного конфлікту. 
		 
		На підставі викладеного, суд прийшов до висновку, що фактичні обставини протиправних дій за ч. 1 ст. 111 КК України, інкриміновані ОСОБА_8 , збігаються за своїм змістом та суттю з фактичними обставинами, встановленими за ч. 2 ст. 409 КК України, а також ч. 1 ст. 258-3 КК України, з чим погоджується і колегія суддів. 
		 
		Районний суд достатньо повно мотивував своє рішення щодо виправдання ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 111 КК України, надавши відповідь на доводи органу досудового розслідування, які є аналогічними доводам апеляційної скарги прокурора.
		 
		До того ж, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно чинного Кримінального кодексуУкраїни ч. 1 ст. 111 КК України, державна зрада, це діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. 
		 
		При аналізі об`єктивної та суб`єктивної сторони державна зрада, має характеризуватися прямим умислом та суспільно небезпечними діяннями, вичерпний перелік яких прямо вказаний в ч. 1 ст. 111 КК України, одна з яких перехід на бік ворога, що передбачає надання безпосередньої допомоги державі, з якою наша країна перебуває в умовах воєнного стану або збройного конфлікту. Будь-якого документу про те, що на території України та на тимчасово окупованій території Донецької та Луганської областей вводився воєнний стан та присутній озброєний конфлікт, не існує. 
		 
		Законом України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року визначено статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації. Зокрема до такої території згідно Закону віднесено сухопутну територію Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, внутрішні води України цих територій; внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; надра під територіями, вище вказаними територіями цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
		 
		Територія Донецької та Луганської областей відповідно до змісту наведеного вище Закону статусу тимчасово окупованих Російською Федерацією не мають. 
		 
		Отже, з огляду на викладене, є помилковими твердження апелянта про те, що ОСОБА_8 перейшов на бік ворога, яким за конструкцією ч. 1 ст. 111 КК України може бути лише інша держава або державне утворення. Натомість, участь у терористичній організації та відмова від несення обов`язків військової служби складу злочину, а саме державної зради у формі переходу на бік ворога в період збройного конфлікту не утворює, а утворює самостійні склади злочинів, передбачених іншими нормами Особливої частини закону про кримінальну відповідальність, за що обвинувачений і був притягнутий до кримінальної відповідальності.
		 
		Судова колегія вважає, що у жодному із наданих стороною обвинувачення належних та допустимих доказах, які були досліджені в судовому засіданні суду першої інстанції, не міститься будь-яких відомостей про те, що обвинувачений здійснював умисні дії саме для надання іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, в чому вони виражалися, сторона обвинувачення не визначає, а отже не доведено обов`язкової ознаки  об`єктивної сторони злочину. Не містить таких доказів і апеляційна скарга.
		 
		Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають колегії суддів підстав для скасування оскаржуваного судового рішення в частині виправдання ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 111 КК України. 
		 
		Так, апеляційна скарга може бути задоволена апеляційним судом у разі, якщо вона містить посилання на те, в чому полягає неправильність оскаржуваного вироку та містить визначені чинним процесуальним законом підстави для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції. Лише за об`єктивного підтвердження таких підстав можливе скасування оскаржуваного вироку. В апеляційній скарзі прокурор ще раз цитує докази та доводи із обвинувального акта, яким надана правова оцінка судом, а не спростовує об`єктивними даними, з посиланням на переконливі докази, висновки місцевого суду.
		 
		Відповідно до ч. 2 ст. 62 Конституції України, ч. 2 ст. 17 КПК України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (кримінального правопорушення) і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, а, відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України та ч. 4 ст. 17 КПК України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
		 
		Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирок районного суду є законним і обґрунтованим.
		 
		Істотних порушень кримінального та кримінального процесуального законодавства, що тягнуть безумовне скасування вироку суду першої інстанції, при апеляційному розгляді справи, не встановлено.
		Керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів 
		у х в а л и л а:
		 
		апеляційну скаргу прокурора, який брав участь у судовому розгляді,  прокурора відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_6  залишити без задоволення.
		 
		Вирок колегії суддів Куйбишевського районного суду Запорізької області від 15 листопада 2017 року відносно  ОСОБА_8  залишити без змін. 
		 
		Ухвала Запорізького апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена учасниками судового провадження протягом трьох місяців з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. 
		 
		Судді:
		 
		ОСОБА_2 ОСОБА_3      ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...