Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/47976/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів дарування.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 04.12.2018.
Дата набрання законної сили: 28.11.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД
		                                   
		 
		 
		Справа № 757/47976/16-ц                                                                          Головуючий у суді І інстанції Писанець В.А.
		Провадження № 22-ц/824/1206/2018                                                        Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		28 листопада 2018 року                                                             м. Київ 
		Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого - Ігнатченко Н.В.,
		суддів : Олійника В.І., Кулішенка Ю.М.,
		за участю секретаря судового засідання - Черниш С.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою заступника Генерального прокурора України - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького Назара Івановича в інтересах держави на рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2017 року у справі запозовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів дарування,
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати недійсним договір дарування садового будинку за адресою: АДРЕСА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою Т.В. 28 листопада 2011 року, серія ВРМ № 753852; визнати недійсним договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою Т.В. 18 листопада 2011 року, серія НОМЕР_1; скасувати реєстрацію права власності на садовий будинок, що внесена в реєстр КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» за реєстраційним номером 11798451 від 14 лютого 2011 pоку, проведену на підставі спірного договору дарування житлового будинку, та реєстрацію права власності на квартиру, що внесена в реєстр КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» за реєстраційним номером 35048449 від 3 грудня 2011року.
		В обґрунтування своїх вимог зазначила, що у жовтні 2011 року її син - ОСОБА_5 запропонував їй угоду, згідно з якою він зобов'язується забезпечувати її доглядом, харчуванням, утриманням квартири та заміського садового будинку разом із присадибними ділянкам аж до самої смерті, взамін на що позивач передала зазначене нерухоме майно разом із прилеглою земельною ділянкою. У листопаді 2011 року між нею та відповідачем були укладені договори дарування, тексти яких вона не читала, вважаючи, що в них передбачені всі права і обов'язки, про які вони домовлялися. Перші кілька місяців після укладення договорів, відповідач сумлінно виконував свої зобов'язання, але згодом припинив забезпечувати позивача харчуванням і доглядом, поїхав по робочим питанням до Німеччини. У зв'язку із чим, позивач знову залишилася проживати одна і була вимушена звернутися за допомогою до свого родича - ОСОБА_7, який погодився доглядати за нею при умові, що вона укладе з ним договір довічного утримання. Її це влаштувало і вона почала збирати необхідні документи для укладення договору. Під час отримання в бюро технічної інвентаризації документів на квартиру позивач дізналася, що фактично між нею та відповідачем було укладено договори дарування, чого вона не бажала. Вказала, що оспорювані нею договори укладені внаслідок помилки щодо природи правочину, тому дані договори повинні бути визнані недійсними. Наявність вказаної помилки підтверджується тим, що спірне нерухоме майно фактично не передавалося відповідачу, а також тим, що з моменту підписання договорів по сьогоднішній день позивач продовжує користуватись цим нерухомим майном.
		Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2017 року позов задоволено.
		Визнано недійсним договір дарування садового будинку за адресою: АДРЕСА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою Т.В. 28 листопада 2011 року, серія ВРМ № 753852.
		Визнано недійсним договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою Т.В. 18 листопада 2011 року, серія НОМЕР_1.
		Скасовано реєстрацію права власності на садовий будинок за адресою: АДРЕСА_4, що внесена в реєстр КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» за реєстраційним номером 11798451 від 14 лютого 2011 pоку, проведену на підставі спірного договору дарування житлового будинку, та реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, що внесена в реєстр КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» за реєстраційним номером 35048449 від 3 грудня 2011року.
		Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, заступник Генерального прокурора України - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ХолодницькийН.І. як особа, яка не брала участі у справі, однак суд вирішив питання про інтереси держави, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
		Апеляційна скарга мотивована тим, що Спеціалізована антикорупційна прокуратура Генеральної прокуратури України підтримує публічне обвинувачення у кримінальному провадженні № 52017000000000106, у якому відповідач ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні низки злочинів. Ухвалами слідчих суддів Солом'янського районного суду міста Києва від 29 червня 2016 року з метою забезпечення можливої конфіскації майна підозрюваного ОСОБА_5 було накладено арешт на спірні садовий будинок та квартиру. У разі винесення обвинувального вироку з призначенням ОСОБА_5 покарання у вигляді конфіскації майна вказані об'єкти нерухомості мали перейти в дохід держави. Ухвалення оскаржуваного рішення є достатньою умовою для звернення ОСОБА_4 до суду з клопотанням про скасування зазначених арештів, накладених в рамках кримінального провадження. Крім того, незалежно від скасування вказаних арештів, втрата підозрюваним ОСОБА_5 права власності на зазначене майно означатиме неможливість його конфіскації в дохід держави за вироком суду у будь-якому разі.
		Необхідність захисту інтересів держави шляхом подання цієї апеляційної скарги полягає у тому, що скасування оскаржуваного рішення є єдиним правовим засобом усунення зазначених порушень інтересів держави, при цьому жодні інші органи не уповноважені державою на подання такої апеляційної скарги. Жодні інші органи також не уповноважені державою на виконання функції збереження права власності підозрюваного ОСОБА_5 з метою забезпечення виконання вироку суду в частині конфіскації майна.
		Керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури вважає, що в суду першої інстанції не було підстав вважати, що позивач помилялась щодо природи вчиненого нею договору дарування, адже в садовому будинку за адресою: АДРЕСА_4, вона взагалі не проживала ні до його передачі відповідачу, ні після того. Висновок суду про те, що договорами дарування було передбачено будь-які обов'язки обдаровуваного із вчинення дій на користь дарувальника ґрунтується не на положеннях самих договорів чи доказах, а лише на твердженнях позивача. По-перше, такі твердження не є джерелом доказів. По-друге, навіть у разі наявності домовленостей між сторонами договору про те, що ОСОБА_5 мав піклуватись про свою матір ОСОБА_4, такі домовленості не є частиною відповідних письмових договорів, якими було оформлено перехід до ОСОБА_5 права власності на зазначені об'єкти нерухомості. Якби суд визнав за можливе вважати, що вказані домовленості ОСОБА_5 та його матері ОСОБА_4 складають частину оспорюваних договорів, то сам факт наявності такої умови в цих договорах не означав би їхньої невідповідності закону згідно із ч. 2 ст. 717 ЦК України.
		У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат ОСОБА_8 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.
		Вказав, що порушення інтересів держави має бути не гіпотетичним (у разі винесення оскаржуваного вироку), а реальним. Наразі ж держава не має прав стосовно спірного майна та її права не порушені. Предметом позову є правовідносини, які випливають з укладення договору дарування і які, у свою чергу, виникли між сторонами задовго до порушення кримінального провадження відносно ОСОБА_5 Захист інтересів держави, який полягав би зверненні майна ОСОБА_5 в дохід держави здійснюється органом державної виконавчої служби, тому не існує підстав вважати, що такий захист здійснюється неналежним чином. Якщо вже виходити з припущення того, що відносно ОСОБА_5 буде винесено обвинувальний вирок, то логічним було б звернення з апеляційною скаргою цивільного позивача по кримінальному провадженню № 52017000000000106, яким є ПАТ «Укргазвидобування», тому що саме його інтересів, а не інтересів держави може стосуватися оскаржуване рішення суду.
		Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
		Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Судом встановлено, що 18 листопада 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір дарування квартири, загальною площею 74,90 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою Т.В. 18 листопада 2011 року, серія НОМЕР_1.
		28 листопада 2011 року між сторонами укладено договір дарування садового будинку, загальною площею 57,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою Т.В. 28 листопада 2011 року, серія ВРМ № 753852.
		Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходячи з того, що відповідач визнав заявлений до нього позов, дійшов висновку про те, що під час укладення спірних договорів у позивача було відсутнє волевиявлення щодо відчуження належного їй нерухомого майна шляхом дарування, факт продовження її проживання у квартирі свідчить про те, що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому такі договори мають бути визнанні недійсними.
		Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне.
		Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. ч. 3, 5 ст. 203 ЦК України, згідно з якими волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі, а правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		За змістом ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
		Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
		Проводячи правовий аналіз зазначених норм, слід дійти висновку, що обставини щодо яких помилилася сторона правочину мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. А помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. 
		Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
		Виходячи зі змісту ст. ст. 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
		Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
		Як вбачається зі змісту оспорюваних правочинів (п. п. 4, 7 - 11), сторони засвідчили, що право власності на садовий будинок та квартиру, що даруються, переходить до обдаровуваного з моменту передачі і прийняття подарунка, про що буде свідчити одержання обдаровуваним договорів дарування після їх нотаріального посвідчення.
		Сторони у присутності нотаріуса підтвердили, що у них відсутні обставини, які примусили їх укласти ці договори, договори не носять характеру фіктивної чи удаваної угоди, тобто не є такими, що передбачено ст. ст. 234, 235 ЦК України, а також те, що вони отримали від нотаріуса всі роз'яснення стосовного укладених договорів і ніяких зауважень, доповнень до цих договорів не мають.
		Крім цього, сторони погодились, що перед укладенням договорів їм роз'яснено положення законодавства, зокрема щодо визнання угод недійсними ст. ст. 215 - 236, 383, 717 - 728 ЦК України. Ці договори підписувалися сторонами добровільно, при здоровому розумі та ясній пам'яті, відповідають дійсним намірам сторін, зміст статтей законодавства, які зазначені у договорах сторонам відомі і зрозумілі.
		Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що в даному випадку має місце факт вчинення правочину внаслідок помилки, оскільки підписуючи договори дарування нерухомого майна, позивач усвідомлювала які саме договори вона підписує і які наслідки після їх укладення настануть.
		При цьому доказів того, що сторони домовлялись про обов'язок обдарованого щодо вчинення на користь дарувальника будь-яких дій матеріали справи не містять, а та обставина, що позивач, будучи матір'ю відповідача, зареєстрована в подарованій йому квартирі не дає безумовні підстави вважати, що вона фактично продовжила проживати у ній або, більше того, неправильно сприйняла фактичні обставини правочинів, що вплинуло на її волевиявлення під час укладення договорів дарування замість договорів довічного утримання.
		Відповідно до ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
		До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать: дружина власника, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з власником і ведуть з ним спільне господарство. При цьому припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
		За ст. ст. 76, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 
		Як передбачено ч. 4 ст. 81 ЦПК України, рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Згідно із ч. ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
		У п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» судам роз'яснено, що у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.
		У ч. 1 ст. 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		Частинами 3, 4 ст. 56 ЦПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор подає апеляційну скаргу. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
		За правилом ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
		Згідно рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 під представництвом прокуратурою інтересів держави треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави з урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним судженням, у зв'язку з чим прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство підставу позову (апеляційної скарги), та зазначає, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
		Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, заступник Генерального прокурора України ХолодницькийН.І. вказав, що Спеціалізована антикорупційна прокуратура Генеральної прокуратури України підтримує публічне обвинувачення у кримінальному провадженні № 52017000000000106, у якому відповідач ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні ряду злочинів, передбачених  КК України.
		Ухвалами слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 29 червня 2016 року № 1-кс/760/8736/16 (№ 760/675/16-к) в межах кримінального провадження № 52015000000000002 (зараз - кримінальне провадження №52017000000000106) з метою забезпечення можливої конфіскації майна підозрюваного ОСОБА_5 було накладено арешт на зазначену квартиру АДРЕСА_3 та садовий будинок № НОМЕР_2 в СТ «Росинка» с. Нові Безрадичі Обухівського району Київської області
		У разі постановлення обвинувального вироку з призначенням ОСОБА_5 покарання у вигляді конфіскації майна вказані об'єкти нерухомості мали перейти в дохід держави відповідно до ч. 1 ст. 59 КК України, проте ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення є достатньою умовою для звернення ОСОБА_4 до Солом'янського районного суду міста Києва з клопотанням про скасування зазначених арештів, накладених в рамках кримінального провадження.
		Крім того, незалежно від скасування вказаних арештів, втрата підозрюваним ОСОБА_5 права власності на зазначене майно означатиме неможливість його конфіскації в дохід держави за вироком суду у будь-якому разі.
		Таким чином, заступник Генерального прокурора України - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницький Н.І. звернувся до суду з апеляційною скаргою в межах наданих йому повноважень та обґрунтував свої вимоги тим, що рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2017 року у даній справі загрожує порушенню інтересів держави на отримання в дохід нерухомого майна в рамках кримінального провадження, яке належить відповідачу і на яке накладено арешт.
		У відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
		Згідно пункту 2 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
		За таких обставин, розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції належним чином не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не дослідив наявні у справі докази та не надав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів дарування за безпідставністю заявлених вимог та визнання позову відповідачемв межах пред'явленого позову.
		Відповідно до статтей НОМЕР_2, 352, 382 ЦПК України з позивача на користь Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України необхідно стягнути документально підтвердженні судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в загальному розмірі 4 228,80 грн.
		Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,
		 
		п о с т а н о в и в:
		 
		Апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора України - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького Назара Івановича в інтересах держави задовольнити.
		Рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів дарування відмовити.
		Стягнути з ОСОБА_4на користь Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України 4 228,80 грн. (чотири тисячі двісті двадцять вісім гривень вісімдесят копійок) судового збору.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.
		 
		 
		Головуючий                                                                                             Н.В. Ігнатченко
		 
		 
		Судді:                                                                                                        В.І. Олійник
		 
		 
		                                                                                                                  Ю.М.Кулішенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...