Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 409/2342/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 05.12.2018.
Дата набрання законної сили: 24.10.2018
Номер судового провадження: 61-14015ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		24 жовтня 2018 року
		місто Київ
		 
		справа № 409/2342/15-ц
		провадження № 61-14015св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Стрільчука В. А.,
		суддів: Кузнєцова В.О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.
		учасники справи:
		позивач - Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»,
		відповідач - ОСОБА_3,
		третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Млін-Сервіс», 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на рішення Білокуракинського районного суду Луганської області 
		від 20 січня 2016 року у складі судді Скворцової В. Г. та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 05 квітня 2016 року у складі колегії суддів: Заіки В. В., Лісіциної А. І., Романченка В. О.,
		ВСТАНОВИВ:
		У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - ПАТ «Укрексімбанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Млін-Сервіс» (далі - ТОВ «Млін-Сервіс»), про стягнення заборгованості.
		Вимоги позову обґрунтовувались тим, що 20 вересня 2013 року банк уклав з ТОВ «Млін-Сервіс» генеральну угоду № 61113N2, відповідно до умов якої банк проводить кредитні операції в межах загального ліміту заборгованості в розмірі 1 000 000, 00 грн, з терміном користування кредитними коштами до 19 вересня 2016 року на підставі та з урахуванням умов кредитних договорів, укладених в рамках цієї генеральної угоди. Згідно з умовами генеральної угоди позичальник взяв на себе обов'язок своєчасно та в повному обсязі погашати банку заборгованість за кредитом, сплачувати проценти за користування кредитом та інші платежі за кредитним договором. У рамках генеральної угоди між АТ «Укрексімбанк» та ТОВ «Млін-Сервіс» укладений кредитний договір від 20 вересня 2013 року № 61113К10. На виконання пунктів 3.1, 3.2, 3.3, 3.4 статті 3 кредитного договору банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію з лімітом заборгованості в розмірі 1 000 000, 00 грн, з кінцевим терміном погашення кредиту - 19 вересня 2014 року, зі сплатою процентів за користування кредитом за фіксованою ставкою у розмірі 19,5 % річних та в порядку, встановленому пунктами 3.2.5, 3.2 статті 3 та пунктом 3.5 статті 3 кредитного договору, а також зі сплатою комісії за управління кредитною лінією в розмірі 0, 1 % щомісячно від ліміту кредитної лінії в порядку, встановленому статтею 4 кредитного договору. 
		З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань банк уклав з ОСОБА_3 договір поруки від 20 вересня 2013 року № 61113P11, за умовами якого поручитель зобов'язався перед кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов'язання. У випадку невиконання позичальником основного зобов'язання кредитор має право вимагати виконання цього зобов'язання від поручителя та/або позичальника як солідарних боржників. Оскільки позичальник умови кредитного договору не виконав, позивач просив стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за генеральною угодою від 20 вересня 2013 року № 61113N2 та укладеним в її рамках кредитним договором від 20 вересня 2013 року № 61113К10 в розмірі 2 095 638, 54 грн.
		У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Укрексімбанк» про визнання договору поруки від 20 вересня 2013 року № 61113P11 припиненим.
		Зустрічний позов обґрунтовувався тим, що банк протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України, не пред'явив до поручителя вимоги, а тому договір поруки є припиненим.
		Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 20 січня 2016 року у позові ПАТ «Укрексімбанк» відмовлено за необґрунтованістю, зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено. Судом припинено договір поруки, укладений між ПАТ «Укрексімбанк» та ОСОБА_3 20 вересня 2013 року № 61113Р11 на забезпечення кредитного зобов'язання ТОВ «Млін-Сервіс» за кредитним договором від 20 вересня 2013 року № 61113К10.
		Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що в договорі поруки не встановлено строку, після якого припиняється порука, а умова договору поруки про її дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань перед кредитором (пункт 4.1 договору поруки) не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, а тому підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня надання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Укладеним між сторонами кредитним договором визначено строк виконання основного зобов'язання 19 вересня 2014 року, отже, у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів закінчувався 19 березня 2015 року. Із позовом до поручителя про стягнення заборгованості банк звернувся 17 серпня 2015 року. Оскільки матеріали справи не містять даних про пред'явлення вимоги до поручителя шляхом направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу або пред'явлення до нього позову до 19 березня 2015 року, позов подано до суду 17 серпня 2015 року, тобто поза межами шестимісячного строку, то порука припинилась.
		Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 05 квітня 2016 року Білокуракинського районного суду Луганської області від 20 січня 2016 року залишено без змін.
		Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції в ухвалі від 05 квітня 2016 року зазначив, щодоговір поруки припинений судом обґрунтовано. Судом першої інстанції під час розгляду справи правильно застосовано положення частини четвертої статті 559 ЦК України з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року № 6-263цс15.
		ПАТ «Укрексімбанк», не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		На обґрунтування вимог касаційної скарги банк посилається на те, що судами не взято до уваги та не надано належної правової оцінки обставинам відсутності у банку можливості надіслати вимогу поручителю, оскільки з 27 листопада 2014 року пересилання пошти до м. Луганська не здійснюється, що підтверджено листом УДППЗ «Укрпошта» від 30 квітня 2015 року 
		№ 511-Б0870. Кінцевий термін погашення заборгованості за генеральною угодою та укладеним в її рамках кредитним договором - 19 вересня 2014 року. Позов до поручителя пред'явлено у липні 2015 року, тобто в межах позовної давності.
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2016 року відкрито касаційне провадження та ухвалою від 05 вересня 2016 року справу призначено до судового розгляду.
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 20 березня 2018 року.
		Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Судами встановлено, що 20 вересня 2013 року між ПАТ «Укрексімбанк» та ТОВ «Млін-Сервіс» укладено генеральну угоду № 61113N2 з наступними змінами й доповненнями.
		За змістом пункту 1.1 статті 1 генеральної угоди нею врегульовано загальні засади співпраці між банком та позичальником щодо фінансування довгострокової програми розвитку інвестиційної, торгово-закупівельної, виробничої та іншої діяльності позичальника, яке здійснюється відповідно до генеральної угоди шляхом укладання кредитних договорів.
		Згідно зі статтею 2 генеральної угоди кредит - це позичковий капітал у грошовій формі, який банк надає на фінансування діяльності позичальника на умовах генеральної угоди та кредитного договору.
		Відповідно до умов генеральної угоди банк проводить кредитні операції в межах загального ліміту заборгованості в розмірі 1 000 000, 00 грн, з терміном користування кредитними коштами до 19 вересня 2016 року на підставі та з урахуванням умов кредитних договорів, укладених в рамках генеральної угоди. Згідно з умовами генеральної угоди позичальник взяв на себе обов'язок своєчасно та в повному обсязі погашати банку заборгованість за кредитом, сплачувати проценти за користування кредитом та інші платежі, передбачені кредитним договором.
		У рамках генеральної угоди між ПАТ «Укрексімбанк» та ТОВ «Млін-Сервіс» укладений кредитний договір від 20 вересня 2013 року № 61113К10.
		На виконання пунктів 3.1, 3.2, 3.3, 3.4 статті 3 кредитного договору банк відкрив позичальникові відновлювальну кредитну лінію з лімітом заборгованості в розмірі 1 000 000, 00 грн, з кінцевим терміном погашення кредиту - 19 вересня 2014 року, зі сплатою процентів за користування кредитом за фіксованою ставкою у розмірі 19, 5 % річних та в порядку, встановленому пунктами 3.2.5, 3.2 статті 3 та пунктом 3.5 статті 3 кредитного договору, а також зі сплатою комісії за управління кредитною лінією в розмірі 0, 1 % щомісячно від ліміту кредитної лінії в порядку, встановленому статтею 4 кредитного договору.
		Згідно з додатком № 1 до кредитного договору від 20 вересня 2013 року № 61113К10, складено графік вибірки зниження ліміту заборгованості, ліміт заборгованості на період: з 20 вересня 2013 року до 19 червня 
		2014 року - 1 000 000, 00 грн, з 20 червня 2014 року до 19 липня 
		2014 року - 1 000 000, 00 грн, з 20 липня 2014 року до 19 серпня 
		2014 року - 700 000, 00 грн, з 20 серпня 2014 року до 19 вересня 
		2014 року - 350 000, 00 грн, з 20 вересня 2014 року - 0, 00 грн, цей графік є невід'ємною частиною договору і може уточнюватися протягом його дії.
		Відповідно до умов кредитного договору позичальник взяв на себе зобов'язання погашати кредит у строки, зазначені в графіку надання та погашення кредиту (додаток № 1 до кредитного договору), сплачувати проценти за користування кредитом, комісію за управління кредитною лінією, а також виконувати інші зобов'язання за кредитним договором.
		У зв'язку з порушенням графіка сплати кредиту у позичальника ТОВ «Млін-Сервіс» перед ПАТ «Укрексімбанк» існувала прострочена заборгованість за основним боргом станом на 10 липня 2015 року у розмірі 999 990, 89 грн, а разом, згідно з розрахунком заборгованість становила 2 095 638, 54 грн.
		З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором зі змінами та доповненнями, які укладені та будуть укладені, між банком, позичальником та ОСОБА_3 укладено договір поруки 
		від 20 вересня 2013 року № 61113Р11.
		Згідно з пунктом 3.1 статті 3 договору поруки поручитель зобов'язується перед кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов'язання.
		За умовами статті 1 договору поруки основними є зобов'язання позичальника, передбачені кредитною угодою, щодо відшкодування суми кредитів, процентів, штрафних санкцій, а також будь-яких витрат, пов'язаних з наданням та обслуговуванням кредиту, тобто зобов'язання, передбачені кредитною угодою.
		Відповідно до статті 1 договору поруки кредитною угодою є генеральна угода від 20 вересня 2013 року № 61113N2 з усіма чинними кредитними договорами, які укладаються в рамках генеральної угоди, їй підпорядковуються та є додатками до генеральної угоди, є невід'ємними її частинами та складають єдиний документ (генеральна угода та додатки - далі - кредитна угода).
		Відповідно до пункту 3.2 статті 3 договору поруки у випадку невиконання позичальником основного зобов'язання кредитор має право вимагати виконання цього зобов`язання у поручителя та/або позичальника, як у солідарних боржників.
		Відповідно до пункту 7.4 договору поруки порука припиняється після повного виконання основного зобов`язання.
		Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
		За приписами частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
		Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
		Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що банк виконав умови кредитного договору, надав позичальнику кредит, проте ТОВ «Млін-Сервіс» належним чином не виконувало свої зобов'язання з повернення грошових коштів, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню у судовому порядку.
		Переглядаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій на предмет правильності застосування ними частини четвертої статті 559 ЦК України, Верховний Суд виходить з такого.
		За змістом частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
		Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.
		Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника. Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).
		Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.
		Зважаючи на наведене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не вправі.
		З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію цього виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки необхідно розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
		З огляду на викладені приписи порука є строковим зобов'язанням, і незалежно від того, встановлений її строк договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб'єктивне право кредитора.
		Верховний Суд України у постанові від 17 вересня 2014 року у справі 
		№ 6-6цс14 виклав правовий висновок, згідно з яким строк поруки не є строком для захисту порушеного права, а є строком існування зобов'язання поруки. Право кредитора й обов'язок поручителя після спливу строку поруки припиняються, а тому кредитор не може вчиняти жодних дій щодо реалізації своїх прав, зокрема й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку. Навіть якщо в межах строку поруки була пред'явлена претензія, і поручитель не виконав зазначені у ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами строку існування поруки, оскільки із його закінченням відповідне право припинилося.
		Зазначення у договорі поруки про те, що порука припиняється після повного виконання основного зобов'язання свідчить про те, що сторонами не встановлювався строк дії договору поруки, а тому, на переконання Верховного Суду, до спірних правовідносин застосовуються положення частини четвертої статті 559 ЦК України.
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що досудових та раніше судових вимог до поручителя банк не пред'являв, строк виконання основного зобов'язання визначений до 19 вересня 2014 року, а із позовом про стягнення заборгованості з поручителя банк звернувся у липні 2015 року, тобто із пропуском шестимісячного строку.
		Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що у кредитора припинилося суб'єктивне право пред'явити вимогу до поручителя відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України.
		Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що припинення пересилання пошти до м. Луганська з 27 листопада 2014 року є об'єктивною причиною ненаправлення поручителю досудової вимоги у шестимісячний строк, оскільки після настання строку виконання основного зобов'язання банк не був позбавлений можливості подати позов до поручителя у межах строку дії поруки, після спливу якого обов'язок поручителя за договором припиняється.
		Безпідставними є й посилання заявника на те, що позов до поручителя пред'явлено у межах строку позовної давності, оскільки позовна давність та строк дії поруки не є тотожними поняттями. Як зазначалось, строк поруки не є строком для захисту порушеного права, а є строком існування самого зобов'язання поруки.
		Верховний Суд встановив, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що належним способом судового захисту є не пред'явлення вимоги про припинення договору поруки, а вимога про визнання поруки припиненою, оскільки порука припиняється не з моменту ухвалення судом рішення про це, а з моменту настання підстав, з якими законом пов'язане припинення поруки.
		Право поручителя підлягає судовому захисту за позовом поручителя шляхом визнання поруки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору поруки відповідно до пункту 7 частини другої статті 16 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справі № 6-69цс11).
		За приписами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Висновок судів про припинення договору поруки є таким, що суперечить пункту 7 частини другої статті 16 ЦК України, втім не впливає на правильність, в цілому, вирішення спору по суті, а тому Верховний Суд дійшов переконання, що судові рішення не підлягають скасуванню.
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» залишити без задоволення.
		Рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 20 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 05 квітня 2016 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                 В. А. Стрільчук
		 
		Судді                                                                                                              В. О. Кузнєцов
		 
		                                                                                                                        С.О.Погрібний
		 
		                                                                                                                        О.В.Ступак
		 
		                                                                                                                        Г.І.Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...