Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/16565/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема зі спорів щодо:; правового статусу фізичної особи, у тому числі:.
Надіслано для оприлюднення: 04.12.2018. Зареєстровано: 05.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 06.12.2018.
Дата набрання законної сили: 29.11.2018
Номер судового провадження: А/855/1287/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/16565/17                                                           Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко А.І.
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		29 листопада 2018 року                                                                                          м. Київ
		          
		Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
		                                           судді-доповідача    Кузьменка В. В.,
		                                           суддів            Василенка Я. М., Шурка О. І., 
		                                       за участю секретаря   Видмеденко О.В.,
		                    
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом Громадської організації «Правозахисний ЛГБТ Центр «Наш світ» до Національної поліції України, Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою Громадської організації «Правозахисний ЛГБТ Центр «Наш світ» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києві від 27 червня 2018 року, - 
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		Громадська організація «Правозахисний ЛГБТ Центр «Наш світ» звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної поліції України, Міністерства внутрішніх справ України, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просить: 
		- визнати протиправною бездіяльність Національної поліції України та Міністерства внутрішніх справ України в частині невжиття заходів щодо виконання підпункту 3 пункту 105 Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України №1393-р від 23 листопада 2015 року; 
		- зобов'язати Національну поліцію України та Міністерство внутрішніх справ України при виконанні підпункту 3 пункту 105 Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини в явній формі указати захищені ознаки сексуальної орієнтації і транссексуальності у законопроекті щодо забезпечення покарання за злочини, скоєні з мотивів нетерпимості, який має бути розроблений і поданий на розгляд Кабінету Міністрів України.
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Національною поліцією України протиправно досі в установленому порядку не подано до Міністерства внутрішніх справ України відповідного законопроекту, хоча керівництвом останнього надано доручення прискорити виконання зазначеного пункту Плану. Крім того, на думку позивача, є підстави вважати, що розробник законопроекту в рамках виконання підпункту 3 пункту 105 Плану заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини має намір суттєво змінити його суть від ухваленого Кабінетом Міністрів України завдання і, серед іншого, виключити з тексту перелік захищених ознак, в тому числі сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність. Вважає, що невиконання або неналежне виконання цього документу згубно впливає як на соціально-політичну ситуацію всередині України, так і на процес її європейської інтеграції.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.06.2018 року у задоволенні позову відмовлено.
		Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. 
		В судове засідання з'явилися представники апелянта, підтримали апеляційну скаргу та просили задовольнити виходячи з її доводів.
		Представники відповідачів просили залишити без змін рішення суду першої інстанції. Свою позицію обґрунтовували доводами, аналогічними тим, що викладені у відзивах на апеляційну скаргу.
		Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає за таких підстав.
		Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що Указом Президента України від 25 серпня 2015 року з метою вдосконалення діяльності щодо утвердження та забезпечення прав і свобод людини і громадянина в Україні, відповідно до частини другої статті 102 Конституції України затверджено Національну стратегію у сфері прав людини (далі - Стратегія).
		З огляду на пункт 1 розділу 1 Стратегії, затвердження Національної стратегії у сфері прав людини зумовлено необхідністю вдосконалення діяльності держави щодо утвердження та забезпечення прав і свобод людини, створення дієвого механізму захисту в Україні прав і свобод людини, вирішення системних проблем у зазначеній сфері.
		Пунктом 1 розділу 2 Стратегії визначено мету реалізації Стратегії - забезпечення пріоритетності прав і свобод людини як визначального чинника під час визначення державної політики, прийняття рішень органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Результатом виконання Стратегії має стати запровадження системного підходу до виконання завдань та забезпечення узгодженості дій органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері прав і свобод людини, створення в Україні ефективного (доступного, зрозумілого, передбачуваного) механізму реалізації та захисту прав і свобод людини.
		При цьому, Стратегія базується на таких принципах: 
		- відкритість і прозорість реалізації положень Стратегії з метою максимального залучення до її реалізації та моніторингу всіх заінтересованих сторін; 
		- гарантування рівності та недискримінації у забезпеченні прав і свобод людини;
		- конкретність, досяжність цілей та вимірюваність очікуваних результатів реалізації Стратегії;
		- добросовісність при тлумаченні та реалізації Стратегії;
		- планування розподілу фінансових та інших ресурсів, виходячи з необхідності досягнення цілей Стратегії;
		- забезпечення своєчасного реагування на нові виклики.
		Позивачем зауважено, що серед очікуваних результатів, відповідно до вимог розділу 4 Стратегії, дотримання і впровадження принципу недискримінації та культура поваги до різноманітності, вживаються заходи з подолання у суспільстві стереотипів, які призводять до дискримінації.
		Кабінетом Міністрів України на виконання підпункту 1 пункту 1 Указу Президента України №501/2015 від 25 серпня 2015 року видано розпорядження №1393-р від 23 листопада 2015 року «Про затвердження плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року».
		Відповідно до додатку вказаного розпорядження, зокрема підпункту 3 пункту 105 Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини в частині забезпечення комплексності та узгодженості законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації, упровадження відповідних та своєчасних позитивних дій на національному та місцевому рівні у сфері запобігання та протидії дискримінації, забезпечення ефективного та своєчасного реагування держави на нові виклики, передбачено розроблення та подання на розгляд Кабінету Міністрів України законопроекту про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо: 
		- вилучення з диспозиції статті 161 Кримінального кодексу України частини, яка стосується кримінальної відповідальності за дискримінацію (пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв за ознаками) - разом із внесенням відповідних змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Цивільного кодексу України, передбачивши штрафи, відшкодування шкоди тощо; 
		- забезпечення покарання за злочини, скоєні з мотивів нетерпимості за такими ознаками, як раса, колір шкіри, релігійні переконання, сексуальна орієнтація, транссексуальність, інвалідність, мова (зміни до пункту 3 статті 67, частини другої статей 115, 121, 122, 126, 127, 129, статті 293); 
		- декриміналізація зараження ВІЛ та іншими інфекційними хворобами (статті 130 і 133 Кримінального кодексу України) та необхідності виділення цих захворювань з інших видів нанесення шкоди здоров'ю в нормах Кримінального кодексу України; 
		- узгодження понятійного апарату Кримінального кодексу України в частині кваліфікації різних форм та проявів нетерпимості; 
		- уніфікація термінології з використанням терміна «нетерпимість».
		Відповідальними за виконання вказаного заходу визначено Міністерство внутрішніх справ України, а також інші заінтересовані органи державної влади.
		Як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач звернувся до суду з цим позовом, вважаючи, що відповідачами допущено протиправну бездіяльність.
		Однак, висновки позивача щодо бездіяльності відповідачів спростовуються матеріалами справи, при цьому, самим же позивачем надано листи, з яких вбачається наступне.
		Листом №14/22зі, 23зі від 15 липня 2016 року правозахисному ЛГБТ Центру «Наш світ» Департамент формування політики щодо підконтрольних Міністрові органів влади та моніторингу Міністерства внутрішніх справ України повідомлено, що Національна поліція України листом №7012/03/37-2016 від 29 червня 2016 року стосовно виконання заходу, передбаченого підпунктом 3 пункту 105 Плану заходів, повідомила, що його зміст потребує редагування, оскільки не відповідає практиці Європейського Союзу, відповідно до якої злочинами на ґрунті ненависті вважаються злочини, причиною яких стала нетерпимість щодо певних груп у суспільстві. Водночас, в цьому листі зазначено, що виконавцем запропоновано внести зміни до підпункту 3 пункту 105 Плану заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 року №1393-р, пункту 119 Плану заходів Національної поліції України з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, виклавши їх в наступній редакції: «Спільно з Мін'юстом, МОЗ, Мінсоцполітики, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини (за згодою), Комітетом Верховної Ради України з питань прав людини (за згодою) забезпечити розроблення та подання на розгляд Кабінету Міністрів України законопроекту про внесення змін до пункту 3 статті 67 Кримінального кодексу України щодо узгодження понятійного апарату Кримінального кодексу України в частині кваліфікації різних форм та проявів нетерпимості, уніфікації термінології, пов'язаної з використанням терміна «нетерпимість». Також продовжити термін виконання зазначеного заходу до кінця IV кварталу 2016 року;
		Листом Департаменту юридичного забезпечення Міністерства внутрішніх справ України №12/1-408зі від 02 серпня 2017 року, надісланого позивачу за результатами розгляду запиту на публічну інформацію №02/07 від 13 липня 2017 року, вбачається, що у ході виконання зазначеного у підпункті 3 пункту 105 Плану заходів виникла необхідність у внесенні змін до формулювання завдання та строків його виконання.
		За наявною інформацією Міністерством юстиції спільно із заінтересованими органами державної влади підготовлено та подано на розгляд Кабінету Міністрів України проект розпорядження Кабінету Міністрів України «Про внесення змін у додаток до розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 року №1393-р».
		На час надання інформації Урядом із зазначеного питання відповідного акту не прийнято.
		Одночасно проінформовано, що на розгляді Верховної Ради України знаходиться проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо гармонізації законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації із правом Європейського Союзу)» (від 20 листопада 2015 року реєстр. №3501), прийнятий у першому читанні, метою якого є приведення законодавства України у сфері запобігання та протидії дискримінації у відповідність до актів права Європейського Союзу та зміст якого частково враховує передбачені Планом заходи, зокрема, в частині вилучення з диспозиції статті 161 Кримінального кодексу України частини, яка стосується кримінальної відповідальності за дискримінацію (пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв за ознаками), разом із внесенням відповідних змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Цивільного кодексу України.
		В цьому ж листі Департамент юридичного забезпечення Міністерства внутрішніх справ України зазначив, що триває нормотворчий процес, за результатами якого відповідно до пункту 12 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2010 року №996, до обговорення якого можуть долучитись представники позивача. При цьому, у березні 2017 року Міністерство внутрішніх справ України опрацювало проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері протидії поширенню хвороб, зумовлених ВІЛ», розроблений Міністерством охорони здоров'я.
		До законопроекту надано заперечення щодо декриміналізації зараження ВІЛ та іншими інфекційними хворобами. Це зумовлено тим, що законодавство України покладає на ВІЛ-інфікованих та хворих на невиліковні інфекційні хвороби осіб обов'язки, які полягають у вживанні заходів щодо запобігання поширенню інфекції, запропонованих закладами охорони здоров'я, повідомленні осіб, які були з ними у статевих контактах, до виявлення факту інфікованості про можливість їх зараження та відмовленні від донорства крові, їх компонентів, інших біологічних рідин, клітин, органів і тканин для використання їх у медичній практиці. У разі повторного надходження законопроекту його буде опрацьовано відповідно в межах компетенції в установленому порядку.
		Крім того, матеріалами справи встановлено, що позивач 25 вересня 2017 року звернувся з Листом №18/09 до Міністра внутрішніх справ України щодо необхідності виконання Україною Плану дій у сфері прав людини.
		За результатами розгляду вказаного листа Міністерство внутрішніх справ України листом №12/1-6579 від 06 листопада 2017 року повідомило, що головним виконавцем підпункту 3 пункту 105 Плану заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року відповідно до компетенції визначено Національну поліцію. При цьому, до теперішнього часу Національною поліцією в установленому порядку не подано Міністерству внутрішніх справ України відповідного законопроекту. Водночас, керівництвом Міністерства внутрішніх справ України надано доручення Національній поліції прискорити виконання зазначеного пункту Плану.
		Як вбачається з листа №7012/03/37-2016 від 29 червня 2016 року Національна поліція України повідомила Міністерство внутрішніх справ України щодо виконання Плану заходів щодо організації виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 року №1393-р, в якому зазначила про необхідність продовження терміну виконання заходів, передбачених підпунктом 3 пунктом 105 Плану дій, до кінця IV кварталу 2016 року.
		Крім того, повідомлено про необхідність викласти пункти 105 та 125 Плану в наступній редакції: «Забезпечити розроблення та подання на розгляд Кабінету Міністрів України законопроекту про внесення змін до пункту 3 статті 67 Кримінального кодексу України щодо узгодження понятійного апарату Кримінального кодексу України в частині кваліфікації різних форм та проявів нетерпимості, уніфікації термінології, пов'язаної з використанням терміна «нетерпимість», оскільки наявна редакція не відповідає практиці Європейського Союзу, відповідно до якої злочинами на ґрунті ненависті вважають злочини, причиною яких стала нетерпимість щодо певних груп у суспільстві. 
		Зокрема, термін «злочин на ґрунті ненависті» не визначає конкретного правопорушення, а описує поняття, яке є збірним. Злочини на ґрунті ненависті завжди базуються на правопорушенні, визначеному положеннями Кримінального або іншого кодексів, які передбачають покарання за ці дії та мотивації цих дій певним упередженням (Рішення Ради міністрів ОБСЄ №9/09, Афіни, 01-02 грудня 2009 року).
		Також, вказаним листом запропоновано внести зміни до пункту 3 частини 1 статті 67 Кримінального кодексу України щодо запровадження більш ефективної системи запобігання та протидії дискримінації шляхом створення норми, заснованої на «моделі ворожнечі», на прикладі кримінального законодавства ряду розвинутих країн. На підставі цього відповідачем-1 зроблено висновок про недоцільність зміни диспозиції статей 115, 121, 122, 126, 127, 129, 131, 132, 161, 194, 296 Особливої частини Кримінального кодексу України стосовно їх доповнення кваліфікуючою ознакою «скоєння з мотивів нетерпимості».
		Крім того, у листі №7012/03/37-2016 від 29 червня 2016 року Національна поліція України запропонувала виключити з пункту Плану Кабінету Міністрів України внесення законопроекту в частині декриміналізації статті про кримінальну відповідальність за зараження ВІЛ та іншими інфекційними хворобами, а також наголосила, що прийняття таких змін призведе до втрати дієвого механізму протидії умисному зараженню іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, а також поставленню людей в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що не відповідає державній політиці у сфері протидії поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини та іншими невиліковними інфекційними хворобами.
		При цьому, у зазначеному вище листі щодо декриміналізації зараження венеричною хворобою повідомлялось, що прийняття таких змін є передчасним та потребує проведення відповідних соціологічних, кримінологічних та інших досліджень вказаної проблематики.
		Листом №11034/05/14-2016 від 28 липня 2016 року Міністерством внутрішніх справ України на адресу Міністерства юстиції України надіслані пропозиції про внесення змін до Плану заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року.
		Міністерство внутрішніх справ України погодило проект розпорядження «Про внесення змін у додаток до розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 року №1393-р».
		В подальшому, листом №13304/05/24-2016 від 02 грудня 2016 року Національна поліція України повідомила відповідача-2 про вчинені дії, спрямовані на виконання заходів Міністерства внутрішніх справ України щодо організації виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 року №1393-р. Даним листом відповідач-1 запропонував ініціювати перед Міністерством юстиції України внесення змін до підпункту 3 пункту 105 Плану заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 року №1393-р, та викласти його в новій редакції такого змісту: «Спільно з Мін'юстом, МОЗ, Мінсоцполітики, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини (за згодою), Комітетом Верховної Ради України з питань прав людини (за згодою) забезпечити розроблення та подання на розгляд Кабінету Міністрів України законопроекту про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо вилучення з диспозиції статті 161 Кримінального кодексу України частини, яка стосується кримінальної відповідальності за дискримінацію (пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв за ознаками) разом із внесенням відповідних змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, внесення змін до частини 1 та 2 статті 67 Кримінального кодексу України щодо уніфікації термінології, пов'язаної з використанням терміна «нетерпимість» у Кримінальному кодексі України, а також внесення змін до статей 131 і 133 Кримінального кодексу України щодо заміни поняття «зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби» на «інфікування збудником особливо небезпечної інфекційної хвороби» та визначити термін виконання цього заходу до кінця IV кварталу 2017 року.
		Листом №24/м-202зі від 25 липня 2017 року Національна поліція України проінформувала Департамент юридичного забезпечення Міністерства внутрішніх справ України щодо виконання підпункту 3 пункту 105 Плану Кабінету Міністрів України.
		08 листопада 2017 року Національною поліцією України до Департаменту юридичного забезпечення Міністерства внутрішніх справ України направлено лист №21198/24/4/3-2017 про розгляд звернення координатора Громадської організації «Правозахисний ЛГБТ Центр «Наш світ» щодо необхідності узагальнення пропозицій по внесенню змін до плану Кабінету Міністрів України для направлення до Міністерства внутрішніх справ України з подальшим скеруванням до Міністерства юстиції України.
		Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 12 грудня 2017 року Національною поліцією України на адресу Міністерства внутрішніх справ України направлено пропозиції щодо внесення змін до плану Кабінету Міністрів України, у тому числі на виконання підпункту 3 пункту 105 даного Плану.
		Однак, бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб, тобто відсутність дій, які повинен був вчинити суб'єкт владних повноважень, але не вчинив, що потягло за собою порушення прав чи інтересів фізичної чи юридичної особи.
		Вимогами підпункту 3 пункту 105 Плану заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року визначено основним виконавцем Міністерство внутрішніх справ України та зазначено про необхідність розроблення та подання на розгляд Кабінету Міністрів України законопроекту про внесення змін до Кримінального кодексу України.
		Водночас, у зв'язку з проблематичністю та неоднозначністю підходів до переліку питань, визначених у підпункті 3 пункту 105 Плану заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, в останньому відсутній чіткий алгоритм дій, зокрема, з боку відповідачів.
		Таким чином, матеріалами справи підтверджується вжиття Національною поліцією України заходів з метою виконання підпункту 3 пункту 105 Плану заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, необхідність внесення змін до підпункту 3 пункту 105 Плану заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року свідчить про дослідження Національною поліцією України вказаних питань. 
		Отже, із встановлених обставин справи вбачається, що позивач не згоден із  висновками відповідачів, що не може бути свідченням допущення зі їх сторони  протиправної бездіяльності.
		Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність протиправної бездіяльності з боку відповідачів. 
		Разом з тим, відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод     передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. 
		Завданням адміністративного судочинства є вирішення спорів з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб від порушень з боку суб'єкта владних повноважень (ч.1 ст.2 КАС України). 
		Відповідно до пункту восьмого частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суд.
		Згідно із    статтею 5 КАС   України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
		Отже, передумовою для захисту адміністративним судом прав особи є встановлення факту порушення прав такої особи.
		Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
		Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
		Так, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв'язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
		Відсутність порушеного права (свободи, охоронюваного законом інтересу) чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову.
		Колегія суддів зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право.
		Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
		З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
		Дана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року №К/9901/1141/18, від 29 березня 2018 р. №     А/9901/94/18     800/35/17.             
		Отже, порушення вимог Закону бездіяльністю суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.
		Зважаючи на те, що матеріалами справи не підтверджується факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
		Згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
		Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. 
		Враховуючи наведене вище та доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. 
		Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційних скарг, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства  права  з  урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини,  судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відмови у задоволенні позову, через що рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
		Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
		                                                 П О С Т А Н О В И Л А :
		 
		Апеляційну скаргу Громадської організації «Правозахисний ЛГБТ Центр «Наш світ» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києві від 27 червня 2018 року у справі за адміністративним позовом Громадської організації «Правозахисний ЛГБТ Центр «Наш світ» до Національної поліції України, Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії  - залишити без задоволення.
		Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 червня 2018 - залишити без змін. 
		Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Суддя-доповідач:                                                                        В. В. Кузьменко 
		 
		Судді:                                                                                           Я. М. Василенко 
		 
		                                                                                                    О.І. Шурко                                                            
		 
		 
		 
		 
		Повний текст постанови виготовлено 04.12.2018

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...