Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/3104/18 : не визначено.
Надіслано судом: 04.12.2018. Зареєстровано: 05.12.2018. Оприлюднено: 05.12.2018.
Дата набрання законної сили: 13.11.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		13 листопада 2018 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  910/3104/18 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Катеринчук Л.Й. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я.
		за участі секретаря судового засідання Лавринчук О.Ю. 
		 
		учасники справи:
		позивач - Вище професійне училище №36,
		представник - адвокат Рачок Р.В. (довіреність від 04.09.2018), керівник Осипчук М.Я.
		відповідач - Державне підприємство "Спецагролізинг",
		представник - керівник Баришев І.Г.
		розглянув касаційну скаргу Державного підприємства "Спецагролізинг"
		на постанову Київського апеляційного господарського суду 
		від 13.09.2018 
		у складі колегії суддів: Власов Ю.Л. (головуючий), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
		у справі №910/3104/18  
		за позовом Вищого професійного училища №36
		до Державного підприємства "Спецагролізинг"
		про визнання недійсним договору фінансового лізингу №14/2015 від 25.05.2015 
		ПРОЦЕДУРА КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ
		1. 18.09.2018 Державне підприємство "Спецагролізинг" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2018 у справі №910/3104/18 в порядку статей 286, 287, 289 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). 
		2. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/3104/18 було визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: головуючий суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Пєсков В.Г., суддя - Погребняк В.Я., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.09.2018.
		3. Ухвалою від 01.10.2018 Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі №910/3104/18 Господарського суду міста Києва за касаційною скаргою Державного підприємства "Спецагролізинг" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2018 та призначив її розгляд на 13.11.2018.
		4. Вище професійне училище №36 (далі - позивач) подало відзив на касаційну скаргу Державного підприємства "Спецагролізинг" (далі - відповідач).
		ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Короткий зміст позовних вимог 
		5. Вище професійне училища №36 звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Спецагролізинг" про визнання недійсним договору фінансового лізингу №14/2015 від 25.05.2015.
		5.1. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що договір фінансового лізингу №14/2015 від 25.05.2015 є недійсним відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки при вчиненні правочину не була дотримана процедура публічних закупівель (тендеру) при передачі рухомого майна (комбайну) у фінансовий лізинг, що є порушенням частини 4 статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель".
		Короткий зміст рішення першої інстанції
		6. Рішенням від 04.06.2018 Господарський суд міста Києва з посиланням на статті 240, 292 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 16, 202, 203, 204, 215, 234, 509, 626, 806 ЦК України, статті 2, 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель", статтю 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" у задоволенні позову Вищого професійного училища №36 до Державного підприємства "Спецагролізинг" відмовив. 
		При цьому, місцевий суд виходив з того, що укладений у простій письмовій формі договір 25.05.2015 між позивачем та відповідачем, які є державними підприємствами, без проведення публічних закупівель (тендеру) з придбання послуг лізингу є дійсним, оскільки згідно з рішенням Господарського суду Хмельницької області від 21.03.2018 у справі №924/1039/17 позов Державного підприємства "Спецагролізинг" до Вищого професійного училища №36 про стягнення за спірним договором лізингу частково задоволено та стягнено 221 285, 80 грн. заборгованості зі сплати частини вартості предмета лізингу, 46 101, 20 грн. заборгованості зі сплати комісії, 69 630, 26 грн. пені, 7 263 грн. - 3% річних, 36 241, 27 грн. інфляційних втрат, 5 823, 31 грн. штрафу та 6 926, 98 грн. судового збору, яке є чинним та встановлює преюдиційні факти згідно з частиною 4 статті 75 ГПК України, прийняв до уваги докази виконання умов договору фінансового лізингу, підтверджені виписками з банківського рахунку №59 від 26.06.2015 про перерахування 29 116, 55 грн. лізингових платежів. Місцевий суд, керуючись статтею 204 ЦК України про презумпцію дійсності правочину, констатував дійсність оспорюваного договору лізингу, що стало підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. 
		Положення частини 4 статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель", як правова підстава заявлених позовних вимог, місцевим судом не аналізувалися та до спірних правовідносин не застосовувалися.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		7. Не погодившись з рішенням місцевого суду від 04.06.2018, позивач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою. Постановою від 13.09.2018 Київський апеляційний господарський суд апеляційну скаргу Вищого професійного училища №36 задовольнив, рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2018 у справі №910/3104/18 скасував, прийняв нове рішення, яким позов задовольнив, визнав недійсним договір фінансового лізингу №14/2015 від 25.05.2015, укладений між Державним підприємством "Спецагролізинг" та Вищим професійним училищем №36, стягнув з Державного підприємства "Спецагролізинг" на користь Вищого професійного училища №36 судовий збір на суму 1762 грн., стягнув з Державного підприємства "Спецагролізинг" на користь Вищого професійного училища №36 судовий збір за розгляд апеляційної скарги на суму 2 643 грн.
		7.1. Апеляційним судом під час розгляду справи встановлено таке:
		- позивач є державною бюджетною установою (закладом), засновником якого є Міністерство освіти і науки України, а відповідач є державним підприємством за своїм правовим статусом;
		- 25.05.2015 між позивачем та відповідачем укладено договір фінансового лізингу №14/2015 у простій письмовій формі, за волевиявленням сторін та без попереднього проведення тендеру на закупівлю послуг фінансового лізингу, відповідно до умов якого відповідач передає позивачу у користування на визначений договором строк предмет лізингу, зазначений в додатку №1 (специфікація предмета лізингу), а позивач сплачує за це лізингові платежі на умовах договору;
		- відповідно до додатка №1 до договору (специфікація предмета лізингу), майном є комбайн зернозбиральний КЗС-812 СХ №340, рік випуску 2010 з жаткою та транспортним візком, вартість 582 331 грн.;
		- 25.05.2015 сторонами складено та підписано акт приймання-передачі майна, відповідно до якого відповідач передав, а позивач отримав в користування майно: комбайн зернозбиральний КЗС-812 СХ №340, рік випуску 2010 з жаткою та транспортним візком, вартість 582 331 грн.;
		- 21.03.2018 Господарським судом Хмельницької області прийнято рішення у справі №924/1039/17, яким позов відповідача до позивача про стягнення 461 798, 4 грн. задоволено частково, стягнуто з позивача на користь відповідача 221 285, 8 грн. заборгованості зі сплати відшкодування частини вартості предмета лізингу, 46 101, 2 грн. заборгованості зі сплати комісії, 69 630, 26 грн. пені, 7 263 грн. - 3% річних, 36 241, 27 грн. інфляційних втрат, 5 823, 31 грн. штрафу, 6 926, 98 грн. відшкодування судового збору, в частині позовних вимог про стягнення 69 630, 25 грн. пені, 5 823, 31 грн. штрафу відмовлено. Рішення набрало законної сили як таке, що не оскаржувалося позивачем. При цьому, судом було встановлено, що 30.06.2015 позивач перерахував на користь відповідача часткове відшкодування вартості об'єкта лізингу за договором фінансового лізингу згідно з рахунком №59 від 26.06.2015 на суму 29 116, 55 грн., що підтверджується банківською випискою за 30.06.2015 по рахунку відповідача.
		7.2. Постанова суду апеляційної інстанції, з посиланням на статті 203, 215 ЦК України, пункти 9, 20 частини 1 статті 1, статтю 2, частину 4 статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель", мотивована тим, що: 
		- між позивачем та відповідачем без проведення державної процедури закупівлі, що не заперечується сторонами, укладений договір закупівлі послуг (фінансового лізингу №14/2015 від 25.05.2015) вартістю 582 331 грн., за яким відповідач передав позивачу у лізинг комбайн, а позивач здійснив частково лізингові платежі;
		- суд вважав, що спірний договір суперечить статтям 2, 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (в редакції на день укладення спірного договору), тому підлягає визнанню недійсним;
		- апеляційний суд не погодився з посиланням місцевого суду на частину 3 статті 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель", оскільки, при прийнятті оскаржуваного рішення місцевим судом не враховано, що зазначена норма містить певні види фінансових послуг, які можуть бути предметом закупівлі та на які не розповсюджується цей Закон, з огляду на те, що на послуги фінансового лізингу не поширюються винятки згідно з частиною 3 статті 2 цього Закону;
		- місцевим судом в мотивувальній частині оскаржуваного рішення помилково зроблені посилання на договір, укладений між НАК "Нафтогаз України" та ТОВ "Володар", оскільки такі юридичні особи не беруть участі у даній справі, а укладений між ними договір не має відношення до предмета даного позову;
		- апеляційний суд не прийняв доводи відповідача про те, що спірний договір не може бути визнаний недійсним, оскільки він виконувався сторонами та на момент звернення позивача до суду дія оспорюваного договору фактично вичерпана, договір припинений, що підтверджується рішенням Господарського суду Хмельницької області від 21.03.2018 у справі №924/1039/17;
		- суд зазначив, що дії сторін по виконанню договору або подальше його розірвання не впливають на дійсність чи недійсність спірного договору, оскільки договір, який суперечить актам цивільного законодавства, є недійсними незалежного від його виконання або розірвання.
		УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ В КАСАЦІЙНОМУ СУДІ
		Доводи скаржника (відповідач у справі)
		8. Скаржник доводив, що Господарським судом Хмельницької області рішенням від 21.03.2018 у справі №924/1039/17 встановлена преюдиція дійсності спірного договору та констатоване його припинення внаслідок порушення умов договору з боку позивача, внаслідок чого апеляційний суд порушив вимоги частини 4 статті 75 ГПК України.
		8.1. Скаржник зазначив, що, звертаючись до Господарського суду міста Києва у справі №910/3104/18, позивач не зазначив яке саме його суб'єктивне право порушено і яким саме способом позивач просить суд таке право захистити.
		8.2. Скаржник аргументував, що фактично позивач звернувся до суду після довготривалого безоплатного користування державним майном, отриманим від відповідача, та задоволення Господарським судом Хмельницької області позову про стягнення грошових коштів за таке користування. Статтею 207 ГК України передбачена можливість припинення зобов'язання на майбутнє. Крім того, скаржник зазначив, що навіть внаслідок набуття законної сили оскаржуваним рішенням неможливе застосування реституції в розумінні статті 216 ЦК України, оскільки позивач спожив лізингові послуги та використовував техніку за її цільовим призначенням протягом трьох років.
		Доводи інших учасників справи
		9. У відзиві Вищого професійного училища №36 на касаційну скаргу Державного підприємства "Спецагролізинг" зазначено, що договір фінансового лізингу №14/2015 від 25.05.2015 укладений з порушенням статей 2, 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель", що є підставою для визнання його недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України.
		НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ 
		10. Цивільний кодекс України
		Частина 1 статті 203 - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 
		Стаття 204 - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Частина 1 статті 215 - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 
		Частина 3 статті 215 - якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		11. Закон України "Про здійснення державних закупівель" в редакції Закону України №1197-VII від 10.04.2014, чинній станом на 25.05.2015
		Абзац 9 частини 1 статті 1 - замовники - органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи соціального страхування, створені відповідно до закону, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації) та їх об'єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків. До замовників також належать юридичні особи та/або суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність в окремих сферах господарювання та відповідають хоча б одній з таких ознак: органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування належить частка у статутному капіталі суб'єкта господарювання в розмірі більше ніж 50 відсотків або такі органи володіють більшістю голосів у вищому органі суб'єкта господарювання чи правом призначати більше половини складу виконавчого органу або наглядової ради суб'єкта господарювання; наявність спеціальних або ексклюзивних прав.
		Частина 1 статті 2 - цей Закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт і послуг, за умови, що вартість предмета закупівлі (без урахування податку на додану вартість), товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень, а робіт - 1 мільйон гривень. Вартість предмета закупівлі товарів, робіт і послуг, встановлена в абзаці першому цієї частини, переглядається кожні 24 місяці з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції. За результатами перегляду Кабінет Міністрів України вносить до Верховної Ради України проект закону про внесення змін до цього Закону.
		Частина 2 статті 2 - умови, порядок та процедури закупівель товарів, робіт і послуг можуть установлюватися або змінюватися виключно цим Законом, крім випадків, передбачених цим Законом. Зміна положень цього Закону може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
		Частина 3 статті 2 - дія цього Закону не поширюється на випадки, якщо предметом закупівлі є, зокрема, послуги фінансових установ, в тому числі міжнародних фінансових організацій, пов'язані із залученням кредитних ресурсів та коштів до статутного капіталу замовником; - фінансові послуги, що надаються у зв'язку з емісією, купівлею, продажем, передачею цінних паперів або інших фінансових інструментів;
		Частина 5 статті 2 - забороняється укладання договорів, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом. Замовник не має права ділити предмет закупівлі на частини з метою уникнення проведення процедури відкритих торгів або застосування цього Закону.
		Частина 1 статті 40 - договір про закупівлю укладається в письмовій формі відповідно до положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
		Частина 2 статті 40 - у разі здійснення закупівлі за рахунок коштів Державного бюджету України і місцевих бюджетів замовник має право передбачати в договорах про закупівлю здійснення попередньої оплати відповідно до вимог бюджетного законодавства.
		Частина 4 статті 40 - забороняється укладання договорів, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель, крім випадків, передбачених цим Законом.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
		А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
		12. З урахуванням повноважень касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів скаржника про застосування положень статей 203, 215 ЦК України, статті 207 ГК України, статей 2, 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель".
		А.2. Щодо застосування норм матеріального та процесуального права 
		13. Відповідно до частини 1 статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель", відносини щодо укладення договору про закупівлю повинні здійснюватись з урахуванням положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Замовниками державних закупівель є, зокрема, одержувачі бюджетних коштів. Законодавцем заборонено замовникам державних закупівель укладення договорів, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель, крім випадків, передбачених цим Законом, за винятком випадків, визначених частиною 3 статті 2 цього Закону, зокрема послуг фінансових установ, пов'язаних із залученням кредитних ресурсів та коштів до статутного капіталу замовника або фінансових послуг, що надаються у зв'язку з емісією, купівлею, продажем, передачею цінних паперів або інших фінансових інструментів.
		Як встановлено апеляційним судом, позивач у справі є бюджетною установою, заснованою Міністерством освіти України, отримує бюджетне фінансування, а тому на закупівлю ним послуг з оперативного фінансового лізингу поширюється дія Закону України "Про здійснення державних закупівель", оскільки послуги з фінансового лізингу (лізинг комбайну) не належать до винятків, передбачених частиною 3 статті 2 цього Закону, не є за своєю правовою природою залученням кредитних ресурсів (коштів до статутного капіталу замовника), не є будь-яким видом операцій щодо цінних паперів чи інших фінансових інструментів. Отже, на позивача поширюється заборона щодо укладення договорів з укладення послуг за бюджетні кошти без попереднього дотримання процедури публічних закупівель, передбачених частиною 5 статті 2 та частиною 4 статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель".
		14. Загальними положеннями Цивільного кодексу України (статтями 203, 215 ЦК України) передбачено можливість визнання недійсним правочину, укладеного з порушенням вимог інших актів цивільного законодавства. Одним з таких актів є Закон України "Про здійснення державних закупівель". Отже, порушення вимог зазначеного Закону щодо публічності процедури таких закупівель (проведення тендеру) є правовою підставою для визнання недійсним договору фінансового лізингу, укладеного суб'єктом закупівель, який підпадає під дію Закону, з огляду на імперативність заборони щодо проведення державних закупівель поза межами визначеної процедури та незалежно від ступеня виконання сторонами зобов'язань за оспорюваним договором.
		15. Як встановлено апеляційним судом, між позивачем та відповідачем укладено договір закупівлі послуг (фінансового лізингу №14/2015 від 25.05.2015) вартістю 582 331 грн., за яким відповідач передав позивачу в лізинг комбайн, а позивач здійснив частково лізингові платежі без дотримання визначеної розділом ІІІ процедури відповідно до Закону України "Про здійснення державних закупівель". 
		Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку про визнання недійсним оспорюваного правочину як такого, що порушує спеціальні вимоги законодавства щодо укладення договорів з надання послуг окремими суб'єктами господарської діяльності (замовниками, що фінансуються за бюджетні кошти) та з порушенням статей 2, 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель", статей 203, 215 ЦК України.
		16. Доводи скаржника про часткове виконання позивачем умов договору лізингу, його оплату, повернення предмета лізингу лізингодавцю, не можуть бути підставою для спростування правильності висновків апеляційного суду, оскільки оспорюваний договір визнається недійсним з підстав, які існують на момент його укладення, а дії сторін з його фактичного виконання не відповідають вимогам статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо необхідності захисту таких майнових прав сторін, які відповідають легітимній меті в демократичному суспільстві. А дії осіб з порушення процедури публічних закупівель шляхом їх ігнорування очевидно не відповідають легітимній меті в демократичному суспільстві, яке шляхом прийняття закону про публічні закупівлі мало мету зробити закупівлі послуг за бюджетні кошти конкурентними та прозорими, заборонивши проведення закупівель без дотримання відповідної конкурсної процедури.  
		Так, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві". Якраз "необхідність у демократичному суспільстві" і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути "відповідними і достатніми"; для такого втручання має бути "нагальна суспільна потреба", а втручання - пропорційним законній меті.
		17. Зазначені висновки Верховного Суду підтверджуються також висновками ЄСПЛ у справі "Свято-Михайлівська парафія проти України", у прийнятому в якій рішенні від 14.06.2007 зазначено, що слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті. Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі "Groppera Radio AG and Others v. Switzerland" від 28.03.1990).
		18. Щодо порушення процедури публічних закупівель шляхом їх ігнорування ЄСПЛ зазначав, що воно має бути також "необхідним у демократичному суспільстві". Тобто, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності" та бути домірним переслідуваній легітимній меті (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Зехентнер проти Австрії" ("Zehentner v. Austria"), заява №20082/02, § 56).
		Судами не встановлено обставин, за яких ігнорування встановленої законом процедури публічних закупівель відповідало б нагальній суспільній необхідності чи переслідувало легітимну мету втручання у процедуру, яка передбачена національним законом. 
		З огляду на зазначене, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про обґрунтованість визнання недійсним оспорюваного договору фінансового лізингу.
		А.3. Мотиви прийняття (відхилення) доводів касаційної скарги 
		19. Доводи скаржника, зазначені в пунктах 8-8.2. мотивувальної частини даної постанови, Суд вважає необґрунтованими з підстав, зазначених у пунктах 13-18 мотивувальної частини постанови.
		Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		20. З огляду на зазначене та відсутність порушень норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення судом апеляційної інстанції, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги відповідача та залишення без змін постанови апеляційного суду від 13.09.2018 у справі №910/3104/18. 
		В. Судові витрати 
		21. У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.
		На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Спецагролізинг" залишити без задоволення.
		2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2018 у справі №910/3104/18 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                               Л.Й. Катеринчук
		Судді                                                                                                            В.Г. Пєсков
		                                                                                                                   В.Я. Погребняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...