Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/15021/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 10.12.2018.
Дата набрання законної сили: 28.11.2018
Номер судового провадження: 61-13138ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України                                      
		28 листопада 2018 року
		м. Київ
		справа № 201/15021/14-ц
		провадження № 61-13138св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), ХоптиС. Ф., ЧернякЮ. В., 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_3, 
		відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (після зміни назви акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк») на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області, у складі колегії суддів: Посунся Н. Є., Баранніка О. П., Макарова М. О., від 15 грудня 2016 року,
		ВСТАНОВИВ:
		21 листопада 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) про розірвання договору та стягнення грошових коштів за договорами банківських вкладів.
		Свої вимоги позивач мотивувала тим, що10 вересня 2013 року між нею та АТ КБ «Приватбанк», в особі регіонального відділення АТ КБ «Приватбанк» у м. Євпаторії, було укладено договір (вклад «Стандарт»), за умовами якого вкладник внесла до банку грошові кошти в сумі 23 тис. євро на строк до 10 березня 2014 року з відсотковою ставкою  6, 5 % річних. У зв'язку із закінчення строку дії договору від 10 вересня 2013 року грошові кошти за цим договором були переведені на картковий рахунок ОСОБА_3, на якому станом на 07 листопада 2014 року знаходилась сума у розмірі 23 751,26 євро. Крім того, 15 листопада 2013 року між нею та АТ КБ «Приватбанк» було укладено договір (вклад «Стандарт»), за умовами якого вкладник внесла до банку грошові кошти в сумі 21 тис. євро на строк до 15 травня 2014 року з відсотковою ставкою 6 % річних. Згідно інформації банку на рахунку за цим договором знаходиться сума у розмірі 21 417, 26 євро. Позивач зазначала, що зверталась до банку із заявою про повернення їй вказаних сум депозитних вкладів, але відповідач відмовляється це зробити, чим порушуються її права.
		Із урахуванням зазначеного, позивач просила суд розірвати договір від 15 листопада 2013 року, стягнути з відповідача на її користь грошові кошти у розмірі 21 417, 26 євро за договором від 15 листопада 2013 року, стягнути з відповідача на її користь грошові кошти у розмірі 23 751, 26 євро, які знаходяться на картковому рахунку згідно договору від 10 вересня 2013 року.
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Антонюка О. А., від 22 червня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки в матеріалах справи відсутні оригінали договору банківського вкладу та квитанції про внесення грошових коштів. Позивач не надала суду належних та допустимих доказів відкриття депозитного рахунку у відповідача, знаходження залишку спірних грошових сум на депозитному рахунку на час розгляду справи. Позивачем не доведено дотримання порядку звернення до банку із заявою про повернення грошових вкладів. Для отримання коштів по вкладу клієнт зобов'язаний особисто звернутися до відділення банку із заявою про розірвання договору банківського вкладу.
		Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2015 року скасовано. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 в рахунок повернення коштів за договором № SAMDNWFD0070016282600 від  15 листопада 2013 року 21 417, 26 євро, що відповідно до курсу НБУ станом на 15 грудня 2016 року складає 599 683, 28 грн. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 в рахунок повернення коштів за договором № SAMDN80000737567522 від 10 вересня 2013 року 23 751, 26 євро, що відповідно до курсу НБУ станом на 15 грудня 2016 року складає 665 035, 28 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позовні вимоги в частині стягнення депозитних вкладів підлягають до задоволення, оскільки встановлено, що між сторонам укладались спірні договори банківського вкладу, позивач внесла грошові кошти на рахунок. АТ КБ «Приватбанк» не заперечувало вказаного факту, однак посилалось на неможливість виплати вкладів у зв'язку з окупацією території АР Крим. Апеляційному суду позивачем були надані оригінали договорів на вклади від 10 вересня       2013 року та 15 листопада 2013 року, квитанцій про внесення грошових коштів та їх наявності на рахунках, електронних ощадних книжок, золоту платіжну картку. Документи органів та установ Республіки Крим не спростовують доводів позивача.
		У березні 2017 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 грудня 2016 року та залишити в силі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2015 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга мотивована тим, що суттєве значення для вирішення даного спору має надання позивачем саме оригіналів документів, оскільки відсутність оригіналів документів у вкладника може свідчити про звернення останнім на окупованій території АР Крим до автономної некомерційної організації «Фонду захисту вкладників» за виплатами за рахунок майна банку. АТ КБ «ПриватБанк» не має можливості надати оригінали документів, які б підтверджували внесення грошових коштів на депозитні рахунки позивача, оскільки банк був позбавлений доступу до свої документів та частини цілісного майнового комплексу на території АР Крим у зв'язку із окупацією. Апеляційним судом безпідставно було прийнято на стадії апеляційного провадження письмові докази (оригінали документів), оскільки позивачем не було обґрунтовано поважність причин неподання таких доказів при розгляді справи у районному суді. Судом апеляційної інстанції безпідставно не взято до уваги рішення Євпаторійського міського суду Республіки Крим від 25 січня 2016 року у справі № 2-347/16 про стягнення із відповідача на користь позивача коштів у сумі 548 109 руб за договором банківського вкладу від 15 листопада 2013 року, на підставі якого оскарженим рішенням апеляційного суду було стягнуто 21 417, 26 євро. Судом апеляційної інстанції не застосовано норми матеріального праві, які підлягали застосуванню, а саме положення статей 631, 651, 653, 1075 ЦК України.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі.
		У червні 2017 року ОСОБА_3 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ направлено заперечення на касаційну скаргу, які мотивовано тим, що доводи касаційної скарги не спростовують правильного по суті оскарженого рішення апеляційного суду. Посилання заявника на рішення Євпаторійського міського суду Республіки Крим від 25 січня 2016 року у справі № 2-347/16 є безпідставним, оскільки будь-які рішення державних органів влади окупанта, у тому числі судової гілки влади, в Україні не визнаються.
		Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду 22 листопада 2018 року справу за позовом ОСОБА_3 до АТ КБ «ПриватБанк» про розірвання договору та стягнення грошових коштів за договорами банківських вкладів, призначено до судового розгляду.
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
		Судами встановлено, що 10 вересня 2013 року між ОСОБА_3 та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір (вклад «Стандарт»), за умовами якого вкладник внесла банку грошові кошти в сумі 23 тис. євро на строк до 10 березня 2014 року з відсотковою ставкою 6, 5 % річних. 
		У зв'язку із закінчення строку дії договору від 10 вересня 2013 року грошові кошти за цим договором були переведені на картковий рахунок ОСОБА_3, на якому станом на 07 листопада 2014 року знаходилась сума у розмірі 23 751, 26 євро.
		15 листопада 2013 року між ОСОБА_3 та АТ КБ «Приватбанк» було укладено договір (вклад «Стандарт»), за умовами якого вкладник внесла до банку грошові кошти в сумі 21 тис. євро на строк до 15 травня 2014 року з відсотковою ставкою 6 % річних. Згідно інформації банку на рахунку за цим договором знаходиться сума у розмірі 21 417,26 євро.
		Апеляційним судом зазначено, що позивачем були надані оригінали договорів на вклади від 10 вересня 2013 року та 15 листопада 2013 року, квитанції про внесення грошових коштів та докази їх наявності, електронні ощадні книжки, золоту платіжну картку. 
		Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
		За правилами частинами першою та другою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
		Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).
		Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94?ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
		Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
		Частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
		У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ), встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
		Вказаний висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14?79цс18).
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з наявності підстав для стягнення грошових коштів, які були внесені позивачем на депозитні рахунки АТ КБ «Приватбанк». При цьому апеляційний суд посилався на те, що позивачем були надані оригінали договорів на вклади від 10 вересня 2013 року та 15 листопада 2013 року, квитанцій про внесення грошових коштів та їх наявності, електронних ощадних книжок, золоту платіжну картку. 
		Однак із таким висновком погодитися не можна, виходячи із наступного.
		Згідно положень статті 212 ЦПК України, у редакції яка була чинною на момент розгляду справи, жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Крім того, за правилами частини першої статті 57 ЦПК України, у редакції яка була чинною на момент розгляду справи, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Положення статті 1059 ЦК України врегульовує питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору. За змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. 
		Згідно з пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, затвердженого постановою Національного банку України від 03 грудня   2003 року № 516 (далі - Положення) залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. 
		Відповідно до положень Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8 Інструкції); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов'язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9 Інструкції); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції).
		Пунктом 10.1 Інструкції № 492 визначено порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред'явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.
		Згідно з пунктом 8 глави 2 «Приймання банком готівки» розділу ІІІ «Касові операції банків з клієнтами» Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України             від 14 серпня 2003 року № 337, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. 
		Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. 
		Вирішуючи даний спір, судом апеляційної інстанції стягнуто з                        АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 в рахунок повернення коштів за договором № SAMDNWFD0070016282600 від 15 листопада                2013 року 21 417, 26 євро, що відповідно до курсу НБУ станом на 15 грудня 2016 року складає 599 683, 28 грн, а також в рахунок повернення коштів за договором № SAMDN80000737567522 від 10 вересня 2013 року                       23 751, 26 євро, що відповідно до курсу НБУ станом на 15 грудня 2016 року складає 665 035, 28 грн.
		Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд посилався на те, що позивачем було надано апеляційному суду оригінали договорів на вклади від 10 вересня 2013 року та 15 листопада 2013 року, оригінали квитанцій про внесення грошових коштів та їх наявності на рахунках, електронних ощадних книжок, золоту платіжну картку. 
		Матеріли справи не містять копій (або ж оригіналів) досліджених судом апеляційної інстанції оригіналів квитанцій про внесення грошових коштів на вкладні рахунки та електронних ощадних книжок.
		У матеріалах справи наявні копія договору № SAMDN80000737567522 від  10  вересня 2013 року на суму 23 тис. євро; договору № SAMDNWFD0070016282600 від 15 листопада 2013 року на суму 21 тис. євро. У вказаних договорах наявний оригінал підпису вкладника, однак відсутній відтиск мокрої печатки банку та оригінал підпису уповноваженої особи, яка діяла від імені АТ КБ «ПриватБанк» (т. 1 а. с. 247, 258).
		У матеріалах справи наявна копія платіжної картки 5168 7420 6306 5340, квитанції від 07 листопада 2014 року та від 26 травня 2015 року про баланс вказаної картки, що становить 23 751, 00 євро, виписка АТ КБ «ПриватБанк» від 05 листопада 2014 року (із відтиском штампу банку) із зазначенням балансу картки 23 751, 00 євро (т. 1 а. с. 184-187). Також матеріали справи містять довідку АТ КБ «ПриватБанк» від 23 липня 2015 року (із відтиском мокрої печатки банку) про банківські операції із зазначенням балансу 23 751, 00 євро по карті 5168 7420 6306 5340.
		Доказів внесення грошових коштів на вкладний рахунок за договором № SAMDNWFD0070016282600 від 15 листопада 2013 року на суму 21 тис. євро, а також доказів наявності залишку коштів на цьому рахунку матеріали справи не містять.
		Із урахуванням положень статті 1059 ЦК України, Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, затвердженого постановою Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516, а також наявних у матеріалах справи письмових доказів, їх достовірності і достатності, зокрема відсутності у матеріалах справи частини письмових доказів, на які посилався апеляційний суд (квитанції про внесення грошових коштів на вкладні рахунки, електронні ощадні книжки), висновок апеляційного суду щодо часткового задоволення позовних вимог позивача шляхом стягнення із             АТ КБ «ПиватБанк» грошових коштів за банківськими вкладами № SAMDN80000737567522 від  10  вересня 2013 року на суму 23 тис. євро; договір № SAMDNWFD0070016282600 від 15 листопада 2013 року на суму 21 тис. євро не може вважатись обґрунтованим.
		Із урахуванням зазначеного, без проведення оцінки всіх письмових доказів (у тому числі і вищенаведених) висновок апеляційного суду про те, що позивачем доведено обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення грошових коштів за банківськими вкладами № SAMDN80000737567522 від  10  вересня 2013 року на суму 23 тис. євро; № SAMDNWFD0070016282600 від 15 листопада 2013 року на суму 21 тис. євроє передчасним.
		У відповідності до частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. 
		Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		З урахуванням наведеного, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно об'єктивно дослідити вказані у даній постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		П О С Т А Н О В И В :
		Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
		Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 грудня 2016 року  скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий              Д. Д. Луспеник  Судді            Б. І. Гулько   Є. В. Синельников   С. Ф. Хопта   Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...