Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 642/493/17-ц : не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 07.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 11.12.2018.
Дата набрання законної сили: 21.11.2018
Номер судового провадження: 61-152ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		21 листопада 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 642/493/17-ц
		 
		провадження № 61-152св18 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного  суду:
		головуючого - Стрільчука В. А.,
		суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1,
		відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківжитло»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 серпня 2017 року у складі судді Іванової І. В. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 05 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Карімової Л. В., Яцини В. Б.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківжитло» (далі - ТОВ «Харківжитло») про стягнення грошових коштів за неналежне виконання зобов'язань.
		 
		На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 10 січня 2006 року між ним та ТОВ «Харківжитло» укладено договір пайової участі у будівництві 
		№ 45/57 житлового багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1, відповідно до умов якого він сплатив пайовий внесок у розмірі 86 785, 00 доларів США, а відповідач зобов'язався завершити будівництво об'єкта у другому кварталі 2009 року та виділити йому в натурі на четвертому поверсі будинку трикімнатну квартиру загальною площею 
		102, 1 кв. м. 
		 
		У встановлені договором строки ТОВ «Харківжитло» не дотрималось строку закінчення будівництва, аналогічної квартири не виділив, а тому він змушений був звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.
		 
		Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2013 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області 
		від 04 грудня 2013 року, стягнуто з ТОВ «Харківжитло» 65 739, 78 грн пені за прострочення виконання зобов'язань за період з лютого 2012 року по січень 2013 року.
		 
		Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2014 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області 
		від 09 липня 2014 року, стягнуто з ТОВ «Харківжитло» 60 840, 64 грн пені за прострочення виконання зобов'язань за період з лютого 2013 року по січень 2014 року.
		 
		Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 16 березня 2015 року, зміненим ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 15 червня 
		2015 року, стягнуто з ТОВ «Харківжитло» 96 346, 03 грн пені за прострочення виконання зобов'язань за період з лютого 2014 року по січень 2015 року.
		 
		Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 21 березня 2016 року, зміненим ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22 червня 
		2016 року, стягнуто з ТОВ «Харківжитло» 227 681, 15 грн пені за прострочення виконання зобов'язань за період з лютого 2015 року по січень 2016 року.
		 
		На виконання зазначених судових рішень видано виконавчі листи, які пред'явлено до виконання, однак вони відповідачем не виконуються, у зв'язку з чим  він відповідно до частини другої статті 625 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) має право на стягнення з ТОВ «Харківжитло»  суми боргу із урахування інфляційних втрат та трьох процентів річних.
		 
		Посилаючись на наведене, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з ТОВ «Харківжитло» пеню, визначену пунктом 10.3 укладеного між сторонами договору, у розмірі подвійної ставки Національного Банку України (далі - НБУ) від суми фактично внесених грошових коштів за кожним день прострочення виконання зобов'язань за період з 01 лютого 2016 року по 
		26 липня 2017 року, в розмірі 204 756, 63 грн, а також інфляційні нарахування та три відсотки річних за прострочення виконання грошових зобов'язань за невиконаними судовими рішеннями у розмірі 332 316, 00 грн.
		 
		Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 серпня 
		2017 року позов частково задоволено.
		 
		Стягнуто з ТОВ «Харківжитло» на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення виконання зобов'язань у розмірі 204 756, 63 грн.
		 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки 
		ТОВ «Харківжитло» не виконало покладених на нього зобов'язань щодо завершення будівництва у другому кварталі 2009 року та передачі позивачеві проінвестованої ним квартири, а тому за період з 01 лютого 2016 року по 
		26 липня 2017 року з відповідача підлягає стягненню 204 856, 63 грн пені, розмір якої визначено відповідно до пункту 10.3 договору  пайової участі у будівництві та не спростований ТОВ «Харківжитло».
		 
		Відмовляючи у задоволені решти позовних вимог, суд виходив з того, що між сторонами виникли зобов'язання за договором пайової участі у будівництві житлового багатоквартирного будинку, які не є грошовим зобов'язанням, а тому до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення частини другої статті 625 ЦК України. 
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 05 грудня 2017 року апеляційні скарги ТОВ «Харківжитло» та ОСОБА_1, відхилено, заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 серпня 2017 року залишено без змін.
		 
		Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що відповідач не надав доказів на підтвердження виконання зобов'язань за укладеним з ОСОБА_1 договором пайової участі у будівництві житлового багатоквартирного будинку, а тому вимоги позивача в частині стягнення пені за невиконання умов цього договору є обґрунтованими. 
		 
		В частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних страт відповідно до  частини другої 
		статті 625 ЦК України, апеляційний суд вважав правильним висновок суду першої інстанції, що зобов'язання, що виникли між сторонами за договором пайової участі у будівництві житлового багатоквартирного будинку, не є грошовими.
		 
		У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у грудні 2017 року, 
		ОСОБА_1 просив скасувати заочне рішення Жовтневого районного суду 
		м. Харкова від 10 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 05 грудня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення виконання грошових зобов'язань, та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що будь-які зобов'язання, які зводяться до сплати грошей за своє правовою природою є грошовими, а тому незалежно від підстав не виконання ТОВ «Харківжитло» судових рішень, якими на його користь стягнуто грошові кошти за неналежне виконання умов договору про пайову участь у будівництві, до спірних правовідносин підлягає застосуванню приписи частини другої статті 625 ЦК України як особливий вид відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Всупереч наведеному суди першої та апеляційної інстанції допустились помилки, посилаючись на те, що такі правовідносини не є грошовими.
		 
		У липні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «Харківжитло» на касаційну скаргу ОСОБА_1, який мотивовано посиланням на те, що  правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень урегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання, зокрема стаття 625 ЦК України. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду Українивід 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15. Стягнення неустойки  є санкцією за неналежне виконання зобов'язання, а не грошовим зобов'язанням, що виключає нарахування на неї грошових сум,  передбачених статтею 625 ЦК України. Крім того, вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, які є додатковою вимогою до основного зобов'язання, не можуть бути задоволені у зв'язку зі спливом позовної давності, яка становить один рік з моменту подання до суду позову про стягнення сум, на які позивач нарахував три відсотки річних та інфляційні втрати.
		 
		Помилковими вважав і висновки судів про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені на користь ОСОБА_1 за прострочення виконання умов договір пайової участі у будівництві житлового багатоквартирного будинку, оскільки з такою вимог позивач звернувся до суду з пропуском позовної давності. Суди не звернули увагу і на те, що сукупний розмір стягненої з ТОВ «Харківжитло» пені перевищує суму сплаченого позивачем пайового внеску. Порушення зобов'зань за договором не завдало позивачу збитків, і він не зазнав додаткових витрат для відновлення свого права.
		 
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. 
		 
		Ураховуючи, що в частині стягнення пені за неналежне виконання умов договору у розмірі 227 681, 15 грн судові рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються, а тому не підлягають перегляду  в касаційному порядку (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		Судами установлено, що 10 січня 2006 року між ОСОБА_1 та 
		ТОВ «Харківжитло» укладено договір про пайову участь в будівництві 
		№ 45/57, за умовами якого сторони домовились спільно діяти на підставі об'єднання своїх пайових внесків для досягнення спільної мети: будівництва та введення в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1
		 
		Відповідно до пункту 3.1 договору, розмір пайового внеску з фінансування будівництва квартири на момент укладання цього договору складає 
		438 264 грн, що дорівнює 86 785 , 00 доларам США, які 29 січня 2007 року ОСОБА_1 вніс на депозитний рахунок відповідача.
		 
		Пунктом 2.1 договору визначено зобов'язання ТОВ «Харківжитло» передати пайовику квартиру у стані згідно з додатком № 1 до цього договору, зокрема трикімнатну квартиру, загальною проектною площею 102,10 кв.м на четвертому поверсі у багатоквартирному будинку по АДРЕСА_1. 
		 
		Згідно з пунктом 2.4 Договору строк закінчення будівництва - 2-ий квартал 2009 року.
		 
		Пунктом 10.3 Договору передбачено, що у разі порушення ТОВ «Харківжитло» своїх зобов'язань, передбачених пунктом 2.4, більш ніж на 90 банківських днів, товариство сплачує пайовику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми фактично внесених пайовиком грошових коштів за кожний день прострочення, починаючи з 91-го дня.
		 
		ТОВ «Харківжитло» покладених на нього зобов'язань за договором пайової участі у будівництві житлового багатоквартирного будинку не виконало.
		 
		Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 23 вересня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області 
		від 04 грудня 2013 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до 
		ТОВ «Харківжитло» про стягнення пайового внеску, пені та моральної шкоди, позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Харківжитло» на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення виконання зобов'язань у розмірі 
		65 739, 78 грн. 
		 
		Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 25 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області 
		від 09 липня 2014 року, стягнуто з ТОВ «Харківжитло» на користь позивача пеню за прострочення виконання зобов'язань у розмірі 60 840,64 грн.
		 
		Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 16 березня 2015 року в частині, що залишена без змін рішенням Апеляційного суду Харківської області від 15 червня 2015 року, стягнуто з ТОВ «Харківжитло» на користь позивача пеню за прострочення виконання зобов'язань у розмірі 
		96 346, 03 грн.
		 
		Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 21 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області 
		від 22 червня 2016 року, стягнуто з ТОВ «Харківжитло» на користь позивача пеню за прострочення виконання зобов'язань в розмірі 227 681,15 грн.
		 
		У зв'язку з простроченням виконання грошових зобов'язань за зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 просив стягнути три проценти річних та інфляційні втрати, нараховані відповідно до статті 625 ЦК України.
		 
		Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
		 
		За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
		 
		Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		 
		За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
		 
		Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також з угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
		 
		Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), а тому її приписи поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
		 
		Такий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові ВеликоїПалати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18 
		(686/21962/15-ц), у якій Велика Палата Верховного Суду зазначила про необхідність відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
		 
		За правилом частини першої статті 14 ЦПК України 2004 року судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
		 
		Ураховуючи, що рішення про стягнення з відповідача на користь позивача пені за простроченення виконання зобов'язань за договором є обов'язковим, у відповідача існує перед позивачем невиконане грошове зобов'язання, відповідальність за порушення якого настає за правилами статті 625 ЦК України.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання сум відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, суди попередніх інстанцій дійшли протилежних висновків, а тому оскаржувані рішення не можуть вважатися законними та обгрунтованими, та такими, що відповідають основоположним засадам цивільного судочинства.
		 
		В порушення вимог статей 57-60, 212-214, 303 ЦПК України 2004 року суди попередніх інстанцій не встановили усіх фактичних обставин справи, зокрема, які саме судові рішення перебувають на виконанні та не виконуються відповідачем, та за який період підлягають стягненню три проценти річних та інфляційні втрати, а також  не перевірив наданий позивачем розрахунок.
		 
		В силу статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Отже, в силу наданих процесуальних повноважень, Верховний Суд позбавлений можливості з'ясувати дійсні обставини справи, зокрема: встановити які саме судові рішення не виконуються відповідачем, з'ясувати період, за який можливе стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, перевірити наданий позивачем розрахунок на предмет правильності та законності, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, та оцінити докази, які не були належним чином досліджені судами попередніх інстанцій, що перешкоджає ухвалити нове судове рішення.
		 
		Посилання ТОВ «Харківжитло» про пропуск позовної давності з підстав його спливу до основної вимоги не заслуговують на увагу оскільки вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України не є додатковими вимогами, в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу строку позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення строку позовної давності за вимогою про стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат. Стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат можливо до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
		 
		Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річнихухвалили рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваних рішень із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 серпня 
		2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 05 грудня 
		2017 року скасувати в частині вирішення позовних вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                   В. А. Стрільчук
		 
		Судді:                                                                                             В. О. Кузнєцов
		 
		                                                                                              С.О. Погрібний
		 
		                                                                                              О.В. Ступак
		 
		Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...