Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 490/5986/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 10.12.2018.
Дата набрання законної сили: 28.11.2018
Номер судового провадження: 14-331цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		28 листопада 2018 року
		м. Київ
		 
		Справа № 490/5986/17-ц
		Провадження № 14-331цс18
		 
		ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача СитнікО.М., 
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		 
		учасники справи: 
		позивач - ОСОБА_3,
		відповідачі: Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради (далі - Департамент), ОСОБА_4,
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 
		 
		на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2017 року в складі судді Гуденко О. А. та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 06 лютого 2018 року в складі колегії суддів Яворської Ж. М., Кушнірової Т. Б., Прокопчук Л. М.,
		 
		у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Департаменту, ОСОБА_4 про скасування державної реєстрації права власності, та 
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		У липні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності (з відкриття розділу) на квартиру АДРЕСА_1, номер запису про право власності - 10467525, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 683489848101.
		 
		Позов мотивовано тим, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 серпня 2016 року квартиру АДРЕСА_1 визнано об'єктом його особистої власності. Однак 15 липня 2015 року ОСОБА_4 зареєструвала право власності на 1/2 частину цієї квартири, технічні характеристики якої у реєстраційному записі вказані як: загальна площа 59,1 кв. м, житлова площа 39,3 кв. м. Звернувшись у травні 2017 року до державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради із заявою про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру, йому стало відомо, що 15 липня 2015 року ОСОБА_4 зареєструвала право власності на 1/2 частину цієї квартири з такими технічними характеристиками: загальна площа 59,1 кв. м, житлова площа 39,3 кв. м. Відповідно до відомостей Комунального підприємства «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «Миколаївське МБТІ») загальна площа спірної квартири становить 56,7 кв. м, житлова площа 34,9 кв. м. Оскільки відповідно до інформації державного реєстру прав технічна характеристика зазначеної квартири з реєстраційним номером 683489848101 відмінна від технічної характеристики цієї ж квартири, що наведена у технічному паспорті, виданому 02 жовтня 2002 року КП «Миколаївське МБТІ», рішенням державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 31 травня 2017 року № 35462243 позивачу відмовлено в державній реєстрації права власності.
		 
		Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2017 року позов задоволено. Виключено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності (з відкриття розділу) на квартиру АДРЕСА_1, номер запису про право власності - 10467525, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 683489848101.
		 
		Рішення місцевого суду мотивовано тим, що 15 липня 2015 року ОСОБА_4 зареєструвала право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, проте рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 серпня 2016 року зазначену квартиру визнано об'єктом особистої приватної власності ОСОБА_3 Згідно зі статтею 26 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі скасування на підставі рішення суду, зокрема, про скасування записів про проведену державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації. Таким чином, вимога про виключення з Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності підлягає задоволенню у спосіб скасування цього запису.
		 
		Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 06 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2017 року - без змін.
		 
		Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що наявність реєстрації права власності на 1/2 частину квартири за ОСОБА_4 на підставі рішення суду першої інстанції, яке скасовано, порушує право позивача як власника спірного нерухомого майна, тому відновлення становища, яке існувало до порушення, скасування державної реєстрації об'єкта нерухомого майна є передбаченими законом і достатніми способами захисту прав позивача.
		 
		У березні 2018 року ОСОБА_4 звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.
		 
		Доводи, наведені в касаційній скарзі
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач посилається на протиправну відмову державного реєстратора у вчиненні дій стосовно реєстрації за позивачем права власності на квартиру АДРЕСА_1. При цьому позивач не заявляв будь-яких позовних вимог щодо захисту його цивільних прав, оскільки його вимоги стосувалися лише виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на спірну квартиру.
		 
		Крім того, відповідно до пункту 8 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» зазначений спір підлягав розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		 
		Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 травня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 20 червня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 20 серпня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Велика Палата Верховного Суду перевірила доводи касаційної скарги та матеріали справи і вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		 
		У справі, яка розглядається, суди встановили, що за договором купівлі-продажу від 12 жовтня 2011 року ОСОБА_3 належала трикімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 56,7 кв. м, житловою площею 34,9 кв. м.
		 
		Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 червня 2015 року квартиру визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4, визначено частку по 1/2 частині квартири за кожним із співвласників.
		 
		На підставі цього рішення реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції 15 липня 2015 року за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на 1/2 частину спірної квартири, загальною площею 59,1 кв. м, житловою площею 39,3 кв. м.
		 
		Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 жовтня 2015 року заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 червня 2015 року скасовано.
		 
		Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 серпня 2016 року, яке ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2016 року залишено без змін, квартиру АДРЕСА_1 визнано об'єктом особистої приватної власності ОСОБА_3
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2016 року. Ухвалою цього ж суду від 29 травня 2017 року зупинено виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення касаційного провадження.
		 
		Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 19 березня 2018 року рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2016 року залишено без змін. Поновлено виконання оскаржуваних судових рішень.
		 
		При цьому, суди з'ясували, що у травні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Центру надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради із заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру, яка належить йому на праві особистої власності.
		 
		Рішенням державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 31 травня 2017 року № 35462243 ОСОБА_3 відмовлено в проведенні реєстраційних дій, оскільки відмінні технічні характеристики вказаної квартири.
		 
		Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_3 просив виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності (з відкриття розділу) на квартиру АДРЕСА_1, номер запису про право власності - 10467525, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 683489848101.
		 
		Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції) кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів. 
		 
		Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено статтею 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції): суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		Указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		 
		Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУкраїни) у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. 
		 
		Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАСУкраїни). 
		 
		Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій. 
		 
		Відповідно до частини другої статті 2 КАСУкраїни до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
		 
		Визначальним критерієм здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, а визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.
		 
		Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		 
		Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії органу влади чи місцевого самоврядування.
		 
		Аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції) у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.
		 
		У даному випадку ОСОБА_3, звертаючись до суду з позовом до Департаменту в порядку цивільного судочинства, зазначав, що йому належить право власності на квартиру, проте він не може здійснити державну реєстрацію своїх прав, оскільки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно державний реєстратором внесено запис про реєстрацію права власності на нерухоме майно із відмінними технічними характеристиками; просив виключити зазначений запис з реєстрів.
		 
		Тобто позивачем оскаржуються дії державного реєстратора щодо внесення запису про реєстрацію права власності на належне йому на праві власності нерухоме майно із відмінними технічними характеристиками квартири.
		 
		Відповідно до пункту першого частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		 
		Реєстраційна справа - сукупність документів, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документів, сформованих у процесі проведення таких реєстраційних дій, що зберігаються у паперовій та електронній формі. Реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав (пункти 8, 9 частини першої статті 2 Закону     № 1952-IV).
		 
		Частиною першою статті 10 Закону № 1952-IV передбачено, що державним реєстратором є: 1) громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації прав; 2) нотаріус; 3) державний виконавець, приватний виконавець - у разі державної реєстрації обтяжень, накладених під час примусового виконання рішень відповідно до закону, а також у разі державної реєстрації припинення іпотеки у зв'язку з придбанням (передачею) за результатом прилюдних торгів (аукціонів) нерухомого майна, що є предметом іпотеки.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає реєстрації.
		 
		Державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (пункт другий частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV).
		 
		У пункті п'ятому частини третьої статті 10 та у статті 11 Закону № 1952-IV вказано, що державний реєстратор відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав; самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. При цьому втручання будь-яких осіб, у тому числі державних органів, у діяльність державного реєстратора забороняється.
		 
		Відповідно дочастин другої - третьої статті 13 Закону № 1952-IV на кожний об'єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації права власності на нього вперше у Державному реєстрі прав відкривається новий розділ та формується реєстраційна справа, присвоюється реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна. Розділ Державного реєстру прав складається з чотирьох частин, які містять відомості про: 1) нерухоме майно; 2) право власності та суб'єкта (суб'єктів) цього права; 3) інші речові права та суб'єкта (суб'єктів) цих прав; 4) обтяження прав на нерухоме майно та суб'єкта (суб'єктів) цих обтяжень. У разі відсутності відкритого на об'єкт нерухомого майна розділу у Державному реєстрі прав відомості про інші речові права та суб'єкта (суб'єктів) цих прав, обтяження прав на нерухоме майно та суб'єкта (суб'єктів) цих прав вносяться до спеціального розділу Державного реєстру прав, крім випадків, коли така державна реєстрація проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності. Після відкриття на об'єкт нерухомого майна розділу у Державному реєстрі прав відомості про інші речові права та суб'єкта (суб'єктів) цих прав, обтяження прав на нерухоме майно та суб'єкта (суб'єктів) цих обтяжень переносяться до такого розділу.
		 
		Частиною першою статті 24 Закону № 1952-IV передбачено вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав.
		 
		Тобто у даному випадку підставою для відмови зазначено пункт 5 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV. Це свідчить про наявність спору між заявником, що звернувся із заявою про реєстрацію прав на нерухоме майно, та державним реєстратором, який вчиняє такі дії.
		 
		Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду (частина перша статті 37 Закону № 1952-IV). 
		 
		До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (провадження № 12-58гс18).
		 
		У справі, яка переглядається, правовідносини виникли між ОСОБА_3 і державним реєстратором з приводу виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, номера запису про право власності - 10467525, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 683489848101, лише з тих підстав, що у вказаних записах неправильно зазначені технічні характеристики належної йому квартири. Інших підстав для скасування записів позовна заява не містить. Спір між подружжям з приводу права власності на квартиру вирішено. 
		 
		З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що у даній справі виникли саме публічно-правові відносини, оскільки державний реєстратор діє як суб'єкт владних повноважень, дії якого щодо позивача останній вважає неправомірними та такими, що порушують його права. Тобто, при визначенні юрисдикційності спору з державним реєстратором чи щодо оскарження дій державного реєстратора критерієм такого розмежування є предмет оскарження. Якщо позивач оскаржує дії державного реєстратора з приводу розгляду його заяви у контексті статті 24 Закону № 1952-IV, і цей спір не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб, такий спір є публічно-правовим і підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Відтак спір підлягає розгляду у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства. Суди на порушення вимог статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) помилково розглянули спір.
		 
		Якщо позивачем оскаржуються дії державного реєстратора щодо вчинення їх за заявами третьої особи, тобто стосуються правовідносин, які виникли чи виникають між державним реєстратором і іншою, відмінною від позивача, особою, вбачається спір про право між позивачем та іншою особою щодо нерухомого майна, який повинен розглядатися у порядку цивільного чи господарського судочинства, залежно від суб'єктного складу сторін, та є за своєю природою приватноправовим спором.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду та розгляду справи у суді першої інстанції) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		На час розгляду справи у суді апеляційної інстанції відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		На вказану обставину звертала увагу ОСОБА_4 у апеляційній скарзі, однак суд апеляційної інстанції її не врахував та неправильно застосував норми процесуального права.
		 
		Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне закрити провадження у справі, оскільки даний спір не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства. При цьому позивачу слід роз'яснити про його право на судовий захист у порядку адміністративного судочинства.
		 
		У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу.
		 
		Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
		 
		Відповідно до пункту першого частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		Оскільки Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності повинні були на час подання позову до суду розглядатися у порядку адміністративного судочинства, відтак  рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2017 року та постанова Апеляційного суду Миколаївської області від 06 лютого 2018 року підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.
		 
		Керуючись статтями 259, 268, 400, 402-404, 409, 414-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду,
		 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. 
		 
		Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 06 лютого 2018 року скасувати.
		 
		Провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, ОСОБА_4 про скасування державної реєстрації права власності закрити.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач  О.М. Ситнік
		Судді:                                                Н. О. Антонюк  Л.М. Лобойко
		С. В. Бакуліна Н.П. Лященко
		В. В. Британчук  О.Б. Прокопенко
		Д. А. Гудима  Л.І. Рогач
		В. І. Данішевська І.В. Саприкіна
		О. С. Золотніков  О.С. Ткачук
		О. Р. Кібенко  В.Ю. Уркевич
		                                              В. С. Князєв О.Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...