Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 536/158/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Перегляд постанови (ухвали) за нововиявленими (виключними) обставинами; Істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 11.12.2018.
Дата набрання законної сили: 28.11.2018
Номер судового провадження: 14-426цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		28 листопада 2018 року
		м. Київ
		 
		Справа № 536/158/16-ц
		Провадження № 14-426цс18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача СитнікО.М., 
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_3,
		відповідачі: Максимівська сільська рада Кременчуцького району Полтавської області (далі - Сільрада), ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, 
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 30 травня 2016 року в складі судді Кузнецова А. В. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 13 жовтня 2016 року в складі колегії суддів Кривчун Т. О., Пилипчук Л. І., Чумак О. В., 
		 
		у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Сільради, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок,
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		У січні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив визнати незаконними та скасувати рішення Сільради від 25 квітня 2014 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_6і», а також від 16 жовтня 2015 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_4», «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_5».
		 
		Позовну заяву мотивовано тим, що 10 грудня 2012 року Сільрадою прийнято рішення, з урахуванням змін, внесених рішенням від 12 квітня 2013 року, яким йому надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення (сіножаті) орієнтовною площею 8,2 га в оренду для ведення фермерського господарства, із земель запасу Сільради, на підставі якого розроблено проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки, який 24 грудня 2013 року погоджено відділом Держземагентства у Кременчуцькому районі Полтавської області.
		 
		ОСОБА_3 вказував, що проект землеустрою ним подано до Сільради, яка рішеннями від 25 квітня 2014 року відмовила у його затвердженні та скасувала своє рішення від 10 грудня 2012 року про надання позивачу та ОСОБА_7 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 8,2 га для ведення фермерського господарства.
		 
		Також зазначав, що рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 23 грудня 2015 року визнано незаконними та скасовані рішення Сільради від 25 квітня 2014 року в частині скасування наданого йому дозволу на розроблення проекту землеустрою та відмови у затвердженні проекту землеустрою.
		 
		Позивач зауважував, що після відмови в затвердженні проекту землеустрою Сільрадою земельну ділянку площею 8,2 га для ведення фермерського господарства розподілено між кількома іншими особами, зокрема: рішенням Сільради від 25 квітня 2014 року - ОСОБА_6 і рішенням Сільради від 16 жовтня 2015 року - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею по 1,28 га кожному за рахунок земель, не відведених у власність та постійне користування, в межах населених пунктів у с. Максимівці Кременчуцького району Полтавської області.
		 
		ОСОБА_3 вважав, що на момент прийняття Сільрадою зазначених рішень спірна земельна ділянка була сформована в результаті виготовлення ним проекту землеустрою, визначення площі, меж, присвоєння кадастрового номера та внесення інформації до Державного земельного кадастру, тобто була об'єктом цивільних прав, першочергове право на одержання в користування виникло у нього. 
		 
		Позивач здійснював відповідні платежі на користь Сільради за користування спірною земельною ділянкою, однак Сільрада надала іншим особам дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення цієї ж земельної ділянки, але іншого розміру та з іншим цільовим призначенням, в той час коли було чинним рішення Сільради від 10 грудня 2012 року, з урахуванням внесених до нього змін рішенням Сільради від 12 квітня 2013 року, яким саме йому надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки та скасовані в судовому порядку рішення Сільради від 25 квітня 2014 року, якими відмовлено позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 8,2 га для ведення фермерського господарства.
		 
		Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 30 травня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано незаконними та скасовано рішення Сільради від 25 квітня 2014 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_6», а також від 16 жовтня 2015 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_4», «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_5». Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що оскаржуваними рішеннями органу місцевого самоврядування про надання дозволів ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на розробку проектів землеустрою земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства порушено права позивача як особи, яка має переважне право перед іншими на набуття права користування вказаною земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, оскільки він перший звернувся за її отриманням в установленому порядку та з дотриманням умов, і від земельної ділянки на користь інших осіб не відмовлявся.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 13 жовтня 2016 року рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 30 травня 2016 року залишено без змін.
		 
		Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, апеляційний суд, крім іншого, також зазначив про застосування до спірних правовідносин статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та вказав, що позивач, першим звернувшись до органу місцевого самоврядування за отриманням у користування земельної ділянки для ведення фермерського господарства, мав правомірні очікування на реалізацію такого права та «законне сподівання» на укладення саме із ним договору оренди, у зв'язку із чим рішення Сільради від 25 квітня 2014 року та від 16 жовтня 2015 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства іншим особам є незаконними, а тому підлягають скасуванню.
		 
		У жовтні 2016 року ОСОБА_6звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
		 
		Доводи, наведені у касаційній скарзі
		 
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що під час прийняття рішення про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, Сільрада здійснювала владні управлінські повноваження та реалізовувала свої контрольні функції в сфері управлінської діяльності, тому такий спір мав розглядатися в порядку адміністративного судочинства, що суди попередніх інстанцій не врахували.
		 
		Крім того, ОСОБА_6 зазначала, що саме по собі отримання дозволу позивачем на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її ОСОБА_3 у користування, а тому в позивача не виникло першочергове право на її отримання лише з цих підстав, а існування оскаржуваних рішень Сільради, згідно із якими вона, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 отримають незатверджені проекти землевідведення, не перешкоджає подати позивачем на затвердження отриманий ним проект землеустрою, а тому предмет спору відсутній.
		 
		Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
		 
		У лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли письмові заперечення ОСОБА_3, у яких він просив касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також на те, що заявник просить скасувати судові рішення в частині, що не стосується її прав та обов'язків.
		 
		Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		У вересні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		 
		Оскільки одним із доводів касаційної скарги ОСОБА_6 є посилання на порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції, що і було підставою для передачі справи до Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке.
		 
		У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		Аналогічна норма закріплена в частині першій статті 19 ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII.
		 
		Разом з тим відповідно до частини другої статті 4, пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України). 
		 
		Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 КАС України в редакції Закону № 2147-VIII.
		 
		З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
		 
		Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
		 
		У справі, яка розглядається, суди встановили, що 22 листопада 2012 року ОСОБА_3 звернувся до Сільради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 8,2 га для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу Сільради (сіножаті) в межах населеного пункту.
		 
		Рішенням Сільради від 10 грудня 2012 року позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення (сіножаті) орієнтовною площею 8,2 га для ведення товарного виробництва із земель запасу Сільради та запропоновано подати проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розгляду та затвердження у встановленому законом порядку (т. 1, а. с. 6).
		 
		Рішенням Сільради від 12 квітня 2013 року внесено зміни до рішення від 10 грудня 2012 року та надано ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду сільськогосподарського призначення (сіножаті) орієнтовною площею 8,2 га для ведення фермерського господарства із земель запасу Сільради (т. 1, а. с. 7).
		 
		04 червня 2013 року позивач звернувся із заявою до Приватного підприємства «Бюро земельного кадастру» (далі - ПП «БЗК») про розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства загальною площею 8,2 га, розташованої на території Сільради (т. 1, а. с.16 зворот).
		 
		ПП «БЗК» розроблено відповідний проект, який позивачем надано Сільраді для подальшого його розгляду і затвердження.
		 
		Також суди з'ясували, що рішеннями Сільради від 25 квітня 2014 року скасовано її ж рішення від 10 грудня 2012 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства загальною площею 8,2 га, розташованої на території Сільради, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 для ведення фермерського господарства, а також відмовлено в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки позивачу (т. 1, а. с. 9-10).
		 
		Рішенням Сільради від 25 квітня 2014 року надано ОСОБА_6 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,28 га за рахунок земель не наданих у власність та постійне користування, в межах населених пунктів у с. Максимівці Сільради (т. 1, а. с. 92).
		 
		Рішеннями Сільради від 16 жовтня 2015 року надані ОСОБА_4 та ОСОБА_5 дозволи на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею по 1,28 га кожній за рахунок земель, не наданих у власність та постійне користування, в межах населених пунктів в с. Максимівці Сільради (т. 1, а. с. 20, 137).
		 
		За змістом положень статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
		 
		Зокрема, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
		 
		У разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (частина друга статті 123 ЗК України).
		 
		Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
		 
		Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується у порядку, встановленому статтею 186? ЗК України.
		 
		Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи, приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина шоста статті 123 ЗК України).
		 
		Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництв.
		 
		Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у користування (оренду) громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для отримання земельної ділянки у користування (оренду) зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких визначені в ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду).
		 
		Конституційний Суд України у рішенні від 01 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України вирішив, що:
		- положення пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень; 
		- положення пункту 1 частини першої статті 17 КАС України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на «спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності» слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.
		 
		Згідно зі статтею 151? Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
		 
		Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		 
		Вимоги про визнання рішення незаконним мають розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.
		 
		У такому разі вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо  фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
		 
		Якщо ж особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.
		 
		Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.
		 
		Вважаючи рішення Сільради про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_5по 1,28 га кожній порушенням його права на набуття в користування земельної ділянки для ведення фермерського господарства загальною площею 8,2 га, посилаючись на вимоги статей 116, 122-124 ЗК України, позивач просив визнати рішення Сільради про надання таких дозволів відповідачкам незаконними та скасувати їх.
		 
		Наявність існуючого речового права позивача або інших осіб на цю земельну ділянку судами не встановлено.
		 
		Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 липня 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Zand v. Austria» (заява N 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]». 
		 
		Із урахуванням викладеного, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, тому суд першої інстанції та апеляційний суд, розглянувши справу в порядку цивільного судочинства, діяли не як суди, встановлені законом, у зв'язку з чим Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування таких рішень та закриття провадження у справі та роз'яснення сторонам їх права на звернення до суду з позовом в порядку адміністративного судочинства.
		 
		Аналогічні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 21 березня 2018 року в справі № 14-5зц18, від 24 квітня 2018 року в справі № 14-120цс18 та від 19 червня 2018 року в справі № 12-61гс18, і підстав для відступу від вказаних правових позицій не вбачається.
		 
		Пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України визначено, що суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України встановлено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу.
		 
		З огляду на викладене, обґрунтованими є доводи касаційної скарги ОСОБА_6 щодо порушення судами правил предметної юрисдикції, тому зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255, частини першої статті 414 ЦПК України.
		 
		Керуючись статтями 255, 402, 409, 414-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
		 
		Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 30 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 13 жовтня 2016 року скасувати.
		 
		Провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Максимівської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок закрити.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач  О.М. Ситнік
		Судді:                                               Н. О. Антонюк   Л.М. Лобойко
		С. В. Бакуліна  Н.П. Лященко
		В. В. Британчук   О.Б. Прокопенко
		Д. А. Гудима  Л.І. Рогач
		В. І. Данішевська  І.В. Саприкіна
		О. С. Золотніков О.С. Ткачук
		О. Р. Кібенко   В.Ю. Уркевич
		                                              В. С. Князєв О.Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...