Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/251/17 : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку ЦПК України; Скарги на дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, що розглядаються в порядку цивільного судочинства.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 11.12.2018.
Дата набрання законної сили: 31.10.2018
Номер судового провадження: 14-390цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		31 жовтня 2018 року
		м. Київ
		Справа № 761/251/17
		Провадження № 14-390 цс 18
		ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача - ГудимиД.А.,
		суддів: Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
		розглянула справу за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі також - Фонд), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства (далі також - ПАТ) «Банк «Фінанси та Кредит» (далі також - уповноважена особа Фонду), про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити певні дії
		за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 6 квітня 2017 року, ухвалене суддею Савицьким О. А., й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 6 липня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі СеменюкТ.А., СаліховаВ.В. і ПрокопчукН.О., та за касаційною скаргою позивача на постанову Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі ШебуєвоїВ.А., ОніщукМ.І. та УкраїнецьЛ.Д.
		Учасники справи:
		        позивач: ОСОБА_3 (представник - адвокат ОСОБА_10),
		        відповідач: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
		        третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору:уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит».
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1.           28 грудня 2016 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
		1.1.     Визнати протиправними дії Фонду, що полягають у невключенні уповноваженою особою Фонду до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» вимог позивача як спадкоємця вкладника цього банку ОСОБА_11 (далі - спадкодавець) на суму 7 880,63 доларів США та 250 837,10 грн;
		1.2.     Зобов'язати Фонд акцептувати (визнати) наведені кредиторські вимоги, внести зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» шляхом включення акцептованих вимог позивача на суму 7 880,63 доларів США і 250 837,10 грн та подати зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на затвердження виконавчою дирекцією Фонду.
		2.           Позов мотивував тим, що є спадкоємцем за заповітом вкладника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», який помер 19 листопада 2015 року, і від якого позивач успадкував грошові вклади, розміщені на рахунках у вказаному банку.
		3.           18 грудня 2015 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».
		4.           21 січня 2016 року позивач подав уповноваженій особі Фонду кредиторську вимогу, оскільки на день оприлюднення інформації про ліквідацію банку спадкодавець помер.
		5.           13 вересня 2016 року позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом.
		6.           19 вересня 2016 року позивач звернувся із заявою про виплату йому грошових вкладів спадкодавця.
		7.           У листі від 5 жовтня 2016 року уповноважена особа Фонду повідомила, що кредиторська вимога позивача від 21 січня 2016 року відхилена, оскільки станом на дату її подання у позивача не було повноважень щодо отримання коштів від спадкодавця як вкладника банку.
		8.           Цю відмову позивач вважав неправомірною, оскільки право на отримання спадкового майна перейшло до нього ще у день відкриття спадщини, тобто 19 листопада 2015 року.
		Короткий зміст заочного рішення суду першої інстанції
		9.           6 квітня 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва ухвалив заочне рішення, яким позовні вимоги задовольнив.
		10.       Мотивував тим, що кредиторська вимога позивача була отримана уповноваженою особою Фонду 21 січня 2016 року, тобто у межах строку, встановленого статтею 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон). Суд вказав на безпідставність і необґрунтованість аргументів уповноваженої особи Фонду про ненадання позивачем на підтвердження його вимог нотаріально засвідченої копії документа, що підтверджує право на спадщину. Адже позивач долучив копію свідоцтва про право на спадщину за заповітом до заяви від 19 вересня 2016 року виключно через те, що строк для прийняття спадщини закінчився пізніше, ніж сплив передбаченого частиною п'ятою статті 45 Закону 30-денного строку з дня опублікування в офіційному друкованому органі відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду. Суд зазначив, що, незважаючи на отримання кредиторської вимоги позивача 21 січня 2016 року, уповноважена особа Фонду з порушенням встановленого Законом строку, відхилила кредиторські вимоги позивача лише 5 жовтня 2016 року.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції, ухваленого за апеляційною скаргою уповноваженої особи Фонду
		11.       6 липня 2017 року Апеляційний суд міста Києва ухвалою залишив рішення суду першої інстанції без змін.
		12.       Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що кредитори банку мали право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у період з 23 грудня 2015 року по 21 січня 2016 року включно. А оскільки право на отримання спадкового майна перейшло до позивача ще у день відкриття спадщини, тобто 19 листопада 2015 року, то, звертаючись з кредиторською вимогою до уповноваженої особи Фонду 21 січня 2016 року, позивач мав повноваження для цього звернення. Тому відмова позивачеві у внесенні відомостей до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» є незаконною, оскільки кредиторська вимога позивача була отримана уповноваженою особою Фонду 21 січня 2016 року, тобто у межах строку, встановленого статтею 45 Закону.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги уповноваженої особи Фонду
		13.       26 липня 2017 року уповноважена особа Фонду подала касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який 30 серпня 2017 року ухвалою відкрив касаційне провадження.
		14.       Просить скасувати рішення суду першої й апеляційної інстанцій і ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову. Мотивує неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
		Короткий зміст вимог заяви Фонду про перегляд заочного рішення
		15.       7 липня 2017 року Фонд звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із заявою про перегляд заочного рішення суду.
		16.       Мотивував тим, що належним чином не повідомлявся про розгляд справи, а тому був позбавлений можливості скористатися правами, які передбачені цивільним процесуальним законом.
		17.       Зазначив, що реєстр акцептованих вимог кредиторів складає уповноважена особа Фонду, а не Фонд, який є неналежним відповідачем у справі.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції, ухваленого за заявою Фонду про перегляд заочного рішення
		18.       17 листопада 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва ухвалою залишив без задоволення заяву Фонду про перегляд заочного рішення.
		19.       Вказав, що Фонд був повідомлений про час і місце судового розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Зазначив, що докази, наведені у заяві про перегляд заочного рішення, не спростовують встановлені судом першої інстанції обставини справи.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції, ухваленого за апеляційною скаргою Фонду
		20.       14 лютого 2018 року Апеляційний суд міста Києва ухвалив постанову, якою скасував заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 6 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 6 липня 2017 року, а провадження у справі закрив.
		21.       Вважав, що цей спір є публічно-правовим і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Мотивував тим, що у спірних правовідносинах Фонд виступає як державна спеціалізована установа, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб; спір пов'язаний зі здійсненням Фондом та його уповноваженою особою публічно-владних управлінських функцій, а не функцій керівництва банком чи виконання цивільно-правових угод.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги позивача
		22.       27 березня 2018 року позивач подав до Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року. Просить її скасувати та залишити в силі заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 6 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 6 липня 2017 року. Вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
		23.       14 травня 2018 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду ухвалою відкрив провадження за касаційною скаргою позивача.
		24.       15 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував цю ухвалу тим, що уповноважена особа Фонду оскаржує заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 6 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 6 липня 2017 року, а позивач оскаржує постанову Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року, зокрема, з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		(1)        Щодо касаційної скарги, поданої уповноваженою особою Фонду
		(1.1)   Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		25.       Уповноважена особа Фонду мотивує касаційну скаргу тим, що суди не дали оцінки тому факту, що позивач подав кредиторську вимогу 21 січня 2016 року від імені спадкодавця, який помер ще 19 листопада 2015 року. Крім того, вважає, що позивач до кредиторської вимоги не додав належних письмових доказів на підтвердження права на отримання коштів, а долучені ним копія заповіту, складеного спадкодавцем 9 вересня 2015 року, і копія свідоцтва про смерть останнього не свідчать про те, що право на отримання спадкового майна перейшло саме до позивача.
		26.       У касаційній скарзі уповноважена особа Фонду також стверджує, що первісним відповідачем у справі була вона. Однак під час судового розгляду її статус був змінений на третю особу, а належним відповідачем у справі залучений Фонд. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно змінив її правовий статус.
		27.       Крім того, уповноважена особа Фонду стверджує, що цей спір не має розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки позовні вимоги пред'явлені до державної спеціалізованої установи, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.
		(1.2)   Позиції інших учасників справи
		28.       7 листопада 2017 року Фонд подав письмові пояснення на касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду. Просить задовольнити цю скаргу. Мотивує тим, що Фонд не є належним відповідачем у справі, оскільки відповідно до вимог частини четвертої статті 48 Закону саме уповноважена особа Фонду складає реєстр акцептованих вимог кредиторів, вносить зміни до нього та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів. Фонд також вказує на те, що на момент подання 21 січня 2016 року кредиторської вимоги позивач не надав письмових доказів, які би визначали обсяг успадкованого ним майна спадкодавця.
		29.       7 листопада 2017 року позивач подав заперечення на касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду. Просить її відхилити та залишити без змін заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 6 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 6 липня 2017 року. Вважає, що предметом заявленого позову є захист невизнаного права на спадкування частини спадкового майна. А тому на правовідносини поширюються правила цивільної юрисдикції. Зазначає, що подана ним кредиторська вимога має бути включена до реєстру акцептованих вимог кредиторів, оскільки є законною, а строк її подання не був пропущений.
		(2)        Щодо касаційної скарги, поданої позивачем
		(2.1)   Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		30.       Касаційну скаргу позивач мотивує тим, що апеляційний суд у постанові від 14 лютого 2018 року дійшов помилкового висновку про те, що правовідносини, які виникли між сторонами, мають публічно-правовий характер. Оскільки позов заявлений про захист невизнаного Фондом права на спадкове майно, спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
		(2.2)   Позиції інших учасників справи
		31.       31 травня 2018 року уповноважена особа Фонду подала відзив на касаційну скаргу позивача. Просить залишити її без задоволення. Вказує на те, що Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Вважає, що спір пов'язаний зі здійсненням Фондом та його уповноваженою особою публічно-владних управлінських функцій, а не функцій керівництва банку чи виконання цивільно-правових угод. Тому доводить, що спір не може розглядатися за правилами цивільного судочинства.
		32.       1 червня 2018 року Фонд подав відзив на касаційну скаргу позивача, яку просить залишити без задоволення. Мотивує тим, що спори, які виникають за участю Фонду та його уповноваженої особи, є публічно-правовими і мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства, як вказав суд апеляційної інстанції у постанові від 18 лютого 2018 року.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		(1)        Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
		(1.1)   Щодо касаційної скарги позивача
		(1.1.1)             Стосовно юрисдикції спору
		33.       Суд апеляційної інстанції у постанові від 14 лютого 2018 року встановив:
		33.1.  19 листопада 2015 року помер спадкодавець. Позивач у порядку спадкування за заповітом успадкував грошові вклади спадкодавця, розміщені на рахунках у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», а саме: 7 875,08 доларів США, розміщені на рахунку НОМЕР_1, відкритому 9 лютого 2015 року; 218 766,55 грн, розміщені на рахунку НОМЕР_2, відкритому 29 грудня 2014 року; 32 070,55 грн, розміщені на рахунку НОМЕР_4, відкритому 29 грудня 2014 року; 5,55 доларів США, розміщені на картковому рахунку НОМЕР_3, відкритому 19 червня 2015 року.
		33.2.  На виконання постанови Правління Національного банку України від 17 грудня 2015 року № 898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», виконавча дирекція Фонду 18 грудня 2015 року прийняла рішення № 230 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації банку з 18 грудня 2015 року по 17 грудня 2017 року включно.
		33.3.  Відомості про відкликання банківської ліцензії, початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» і призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію цього банку були опубліковані 23 грудня 2015 року у № 242 (6246) газети «Голос України».
		33.4.  21 січня 2016 року позивач звернувся до уповноваженої особи Фонду ОСОБА_12 з кредиторською вимогою, в якій, зокрема, повідомив про успадкування ним грошових вкладів спадкодавця у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».
		33.5.  Отримавши свідоцтво про право на спадщину за заповітом, 19 вересня 2016 року позивач звернувся до уповноваженої особи Фонду із заявою про виплату коштів за вкладами, отриманими у спадщину. До цієї заяви позивач долучив копію свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 вересня 2016 року, згідно з яким він успадкував грошові вклади спадкодавця, розміщені на рахунках у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».
		33.6.  У листі № 3-131100/10940 від 5 жовтня 2016 року за підписом уповноваженої особи Фонду ОСОБА_13 були відхилені кредиторські вимоги позивача, оскільки станом на дату подання кредиторської вимоги у позивача не було прав спадкоємця на отримання коштів спадкодавця, розміщених як вклади у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».
		34.       Отже, спірні правовідносини виникли через відмову уповноваженої особи Фонду включити кредиторські вимоги позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів з підстав відсутності у позивача свідоцтва про право на спадщину за заповітом станом на день звернення з кредиторською вимогою.
		35.       Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції, до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
		36.       Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у вказаній редакції визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		37.       Згідно з частиною першою статті 17 КАС України у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
		38.       Відповідно до пункту 1 частини другої статті 19 КАС України у редакції, чинній на час розгляду апеляційної скарги Фонду та касаційної скарги позивача, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. 
		39.       Пункт 2 частини першої статті 4 КАС України у вказаній редакції визначає публічно-правовим, зокрема, спір в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
		40.       Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак лише участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Адже спори про визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України) можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства.
		41.       Отже, належність спору до юрисдикції адміністративного суду залежить не лише від суб'єктного складу учасників справи, але й від характеру спірних правовідносин між ними.
		42.       ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).Близький за змістом припис передбачений у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду апеляційної скарги Фонду та касаційної скарги позивача.
		43.       Згідно з частинами першою та другою статті 3 Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.
		44.       Отже, Фонд створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку та здійснює у цій сфері нормативне регулювання, тобто наділений певними публічно-владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.
		45.       Вкладник - це фізична особа (у тому числі фізична особа-підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката (пункт 4 частини першої статті 2 Закону).
		46.       Відповідно до частини першої статті 26 Закону Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
		47.       Суд апеляційної інстанції встановив, що вкладником банку був спадкодавець. Після його смерті грошові вклади, розміщені ним на рахунках у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», успадкував позивач.
		48.       Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
		49.       Підставою позову (обставиною, якою обґрунтовується позов) позивач вважає відмову включити його вимоги як спадкоємця вкладника банку до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит». Внаслідок цього унеможливлене одержання успадкованих грошових вкладів спадкодавця, тобто порушене право позивача на спадщину за заповітом.
		50.       Тобто, предметом перевірки у судах є склад спадщини (входження до складу спадщини грошових вкладів спадкодавця у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), момент її відкриття (момент набуття позивачем майнових прав на грошові вклади спадкодавця у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), а також наявність у позивача права на спадщину за заповітом відповідно до приписів цивільного законодавства.
		51.       Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що позивач не був вкладником ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит». Невключення його вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів цього банку обґрунтоване відсутністю у позивача на момент звернення з вимогами прав спадкоємця на отримання коштів спадкодавця як вкладника банку.
		52.       Отже, незважаючи на участь у справі Фонду, у сторін виник спір щодо реалізації позивачем права на спадщину за заповітом. Тому такий спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
		53.       У постанові від 6 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що спір стосовно права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000 грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов'язаний із виконанням Фондом публічно-владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Натомість, спір щодо включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів і про стягнення за договором банківського вкладу коштів, сума яких перевищує граничну суму гарантованого державою відшкодування, є приватноправовим. Залежно від суб'єктного складу такий спір має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства. Фонд, його уповноважена особа у таких правовідносинах виконує не владні управлінські функції, а здійснює представництво інтересів банку як сторони відповідного договору.
		54.       Однак висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, не можуть бути застосовані до правовідносин сторін. У цій справі спір виник не з вкладником банку, а з його спадкоємцем і пов'язаний, насамперед, із встановленням наявності/відсутності у позивача права на спадщину за заповітом відповідно до приписів ЦК України. Тому сума коштів, на яку претендує позивач, не впливає на юрисдикцію суду.
		55.       З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи Фонду щодо застосування у цій справі висновків, сформульованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15, в якій спір виник з вкладником банку щодо виплати йому гарантованої державою суми відшкодування за вкладом і не був пов'язаний з установленням наявності у спадкоємця вкладника права на грошові вклади останнього у банку.
		56.       ВеликаПалата Верховного Суду не погоджується з доводами Фонду, його уповноваженої особи та висновками Апеляційного суду міста Києва, викладеними у постанові від 14 лютого 2018 року, про віднесення цього спору до юрисдикції адміністративного суду. Вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги позивача про те, що такий спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
		(1.2)   Щодо касаційної скарги уповноваженої особи Фонду
		57.       Встановлений процесуальним законом для відповідача спеціальний порядок оскарження заочного рішення спричинив ситуацію, за якої на розгляд до суду касаційної інстанції надійшли дві касаційні скарги, в одній з яких уповноважена особа Фонду просить скасувати судові рішення, що на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду вже скасовані судом апеляційної інстанції у постанові від 14 лютого 2018 року.
		58.       Вище за результатами розгляду касаційної скарги позивача Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність скасування зазначеної постанови Апеляційного суду міста Києва та направлення справи до цього суду для продовження розгляду.
		59.       Внаслідок цього відновили дію скасовані Апеляційним судом міста Києва у постанові від 14 лютого 2018 року заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 6 квітня 2017 року й ухвала Апеляційного суду міста Києва від 6 липня 2017 року, на які касаційну скаргу подала уповноважена особа Фонду.
		60.       Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
		61.       Під принципом інстанційності слід розуміти таку організацію судової системи, яка забезпечує право на перегляд рішення суду нижчої інстанції судом вищої інстанції.
		62.       Внаслідок ухвалення Апеляційним судом міста Києва постанови від 14 лютого 2018 року про закриття провадження у справі розгляд апеляційної скарги Фонду щодо суті заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 6 квітня 2017 року не відбувся. Тобто, суд апеляційної інстанції у межах апеляційної скарги Фонду не перевірив законність й обґрунтованість вказаного заочного рішення, зокрема встановлені судом першої інстанції обставини. А суд касаційної інстанції згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України не має повноважень встановлювати обставини справи та досліджувати докази, що мають значення для правильного вирішення спору.
		63.       Отже, на цьому етапі судового процесу розгляд касаційної скарги уповноваженої особи Фонду на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 6 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 6 липня 2017 року може позбавити Фонд права на апеляційне оскарження заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 6 квітня 2017 року.
		64.       З огляду на вказане питання про розгляд касаційної скарги уповноваженої особи Фонду залежить від того, як апеляційний суд перегляне заочне рішення суду першої інстанції та як визначиться щодо ухвали Апеляційного суду міста Києва від 6 липня 2017 року.
		(2)        Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		(2.1)   Щодо суті касаційної скарги позивача
		65.       Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
		66.       Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини першої статті 409 ЦПК України).
		67.       Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 409 ЦПК України).
		68.       Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 409 ЦПК України).
		69.       ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що постанову Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року слід скасувати, а справу передати до Київського апеляційного суду для продовження розгляду.
		(2.2)   Щодо суті касаційної скарги уповноваженої особи Фонду
		70.       Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		71.       Оскільки, касаційний суд не вправі підміняти суд апеляційної інстанції, встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, задля дотримання принципу інстанційності та забезпечення процесуальних прав учасників процесу, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга уповноваженої особи Фонду на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 6 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 6 липня 2017 року може бути розглянута після завершення розгляду апеляційним судом скарги Фонду на вказане заочне рішення.
		(2.3)   Щодо судових витрат
		72.       З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги позивача судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.
		(3)        Висновки щодо застосування норм права
		73.       Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
		74.       ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). Близький за змістом припис передбачений у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.
		75.       Спори стосовно включення вимог спадкоємця вкладника банку до реєстру акцептованих вимог кредиторів цього банку мають приватноправовий характер і повинні розглядатися за правилами цивільного судочинства.
		Керуючись частиною першою статті 400, частиною третьою статті 406, пунктом 2 частини першої, частинами четвертою та шостою статті 409, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		П О С Т А Н О В И Л А :
		1. Касаційну скаргуОСОБА_3 задовольнити частково.
		2. Постанову Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року скасувати; справу передати до Київського апеляційного суду для продовження розгляду.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач Д.А.ГудимаСудді:С.В.БакулінаН.П.Лященко В.В.БританчукО.Б.Прокопенко В.І.ДанішевськаЛ.І.Рогач О.С.ЗолотніковІ.В.Саприкіна О.Р.КібенкоО.М.Ситнік В.С.КнязєвВ.Ю.Уркевич Л.М.ЛобойкоО.Г.ЯновськаПовний текст постанови підписаний 5 грудня 2018 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...