Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 643/1559/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано для оприлюднення: 07.12.2018. Зареєстровано: 09.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 11.12.2018.
Дата набрання законної сили: 29.10.2019
Результат оскарження 29.10.2019 Харківський апеляційний суд: скасовано вирок повністю із закриттям провадження в справі
Номер судового провадження: 1-кп/643/206/18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12015220470006391

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Провадження № 1-кп/643/206/18 
		Справа № 643/1559/17
		 
		ВИРОК 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		07.12.2018  рокуМосковський районний суд м.Харкова в складі:
		головуючого - судді ОСОБА_1 
		за участю секретаря ОСОБА_2 
		прокурора  ОСОБА_3 
		потерпілої  ОСОБА_4 
		представника потерпілої - ОСОБА_5 
		захисника обвинуваченого  адвоката ОСОБА_6 
		обвинуваченого  ОСОБА_7 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12015220470006391 від 15.12.2015рокувідносно
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Харкова, громадянина України, з середньою освітою, розлученого, офіційно не працевлаштованого, в силу ст. 89 КК України не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_7 09.12.2015року, приблизно о 09год.10хв., куруючи технічно справним автобусом «Богдан А09202» (Исузу), реєстраційний номер НОМЕР_1 , маршруту 212-Е, який належить ТОВ «АТП» Автотранс», зареєстрованому за адресою: м.Харків, вул. Гольдбергівська, 106, зупинився на вул. Світлій, поблизу будинку №29 м. Харкова та почав проводити висадку-посадку пасажирів. Після закінчення посадки-висадки пасажирів водій ОСОБА_7 в порушення вимог п.п.1.5, 10.1 та 21.4 Правил дорожнього руху України, згідно з якими:
		-п.1.5 «дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;
		-п.10.1 «перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буду безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху»;
		-п.21.4 «водію забороняється починати рух до повного зачинення дверей та відчиняти їх до зупинки транспортного засобу»,
		перед початком руху не впевнившись, що його дії є безпечними і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, та маючи об`єктивну можливість контролювати закриття дверей автобусу через внутрисалонне дзеркало заднього виду та праве бокове дзеркало заднього виду, не переконався в тому, що це буде безпечним, почав рух до повного зачинення дверей, що привело до випадіння із задньої двері автобусу на проїзну частину пасажира ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в результаті чого ОСОБА_4 , згідно з висновком судово-медичної експертизи №1315-А/15 від 13.01.2016року заподіяні тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості по критерію тривалості розладу здоров`я, у вигляді закритої травми лівого колінного суглобу у вигляді часткового розриву зовнішньої бокової колатеральної зв`язки, яка привела до розгінальної контрактури суглобу, стійкого больового синдрому. Згідно з висновком комплексної судово-медичної та судово-автотехнічної експертизи №269/5873/10749-КЕ/2016 від 10.11.2016року встановлено, що в даній дорожній ситуації водій автобуса ОСОБА_7 повинен був діяти у відповідності з вимогами п.п.10.1 та 21.4 Правил дорожнього руху України. В даному випадку технічна можливість уникнення травмування пасажира ОСОБА_4 з боку водія автобуса ОСОБА_7 визначалася виконанням ним вимог п.п.10.1 та 21.4 Правил дорожнього руху України, для чого у нього не було перешкод технічного характеру. В даній дорожній обстановці дії водія автобуса ОСОБА_7 не відповідали вимогам п.п.10.1 та 21.4 Правил дорожнього руху України та заходилися, з технічної точки зору, в причинному зв`язку з ДТП. 
		   Порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесні ушкодження, виразилося в тому, що водій ОСОБА_7 перед початком руху, маючи об`єктивну можливість контролювати закриття дверей автобуса через внутрисалонне дзеркало заднього виду та праве бокове дзеркало заднього виду, не переконався в тому, що це буде безпечним та почав рух до повного зачинення дверей, що привело до випадіння із задньої двері автобуса на проїзну частину пасажира ОСОБА_4 , внаслідок чого їй заподіяні тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості по критерію тривалості розладу здоров`я. Порушення правил дорожнього руху України перебувають у причинному зв`язку з наслідками вказаної дорожньо-транспортної пригоди.
		В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав та показав, що 09.12.2015року він керував автобусом «Богдан А09202», реєстраційний номер НОМЕР_1 , маршруту 212-Е, який належить ТОВ «АТП» Автотранс». Приблизно о 09год.00 хв. за вимогою пасажирів, він зупинився на вулиці Світлій, поблизу будинку №29 та почав проводити висадку-посадку пасажирів. Після того як пасажири вийшли, він подивився у дзеркало заднього виду та бокові і закрив двері. Коли двері зачинялись, він почув як хтось у салоні крикнув: «водій зупиніться, людина впала». Автобус в цей момент ще не рухався, він вийшов з автобуса, та побачив, що позаду автобуса сиділа жінка, ноги якої знаходились під бампером. Він, ще з одним чоловіком підняли жінку, запропонували викликати швидку допомогу, однак вона відмовилася, перейшла дорогу та пішла додому разом із знайомими, які її підтримували. В той же день о 17-00год. його зупинили працівники поліції, сказали поставити автобус на огляд, після чого почали проводити слідчі дії. Як ОСОБА_4 опинилася під бампером автобуса він не знає, вона вийшла з салону автобуса та стояла на узбіччі. Цивільний позов ОСОБА_4 не визнає в повному обсязі. 
		Незважаючи на не визнання обвинуваченим ОСОБА_7 своєї вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, його вина підтверджується показами потерпілої та свідків. 
		Так, потерпіла ОСОБА_4 в судовому засіданні показала, що 09.12.2015року, приблизно о 09год.00хв., на зупинці громадського транспорту «Героїв Праці» вона сіла в автобус маршруту 212-Е, на зупинці громадського транспорту «Підземний гараж», коли вона виходила із автобуса із задніх дверей, водій не дочекавшись коли вона остаточно вийде, закрив двері, при цьому дверми защемило її верхній одяг, та різко почав рух. В результаті чого вона випала з автобуса та впала на землю, під автобус, та її протягнуло приблизно метрів 10. Незнайомі чоловіки підняли її, у неї боліли ноги, вони допомогли дійти їй додому. Обвинувачений до неї не підходив та не допомагав піднятись. Через 30 хвили, коли вона знаходилась вдома, викликала швидку допомогу та її відвезли у Харківську міську клінічну лікарню швидкої та невідкладної медичної допомоги ім.проф. О.І. Мещанінова, де її обслідували та надали направлення. Вона знаходилася на амбулаторному лікуванні у лікарні за місцем проживання. Цивільний позов підтримує та просить його задовольнити.
		Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні показала, що у грудні 2015року, точної дати не пам`ятає, приблизно о 08год.40хв., вона сіла в автобус маршруту №212 на зупинці громадського транспорту «Героїв Праці», сиділа навпроти задніх дверей автобуса. На вул. Світлій, 29 водія попрохали зупинитися. Водій зупинився, вийшло декілька чоловік. Коли почала виходити ОСОБА_4 , та одна нога якої була ще в автобусі, на нижній сходинці, водій почав рухатися, а потім закривати двері, при цьому дверми защемило пальто ОСОБА_4 , після чого вона почула стук. Водій продовжував рухатися приблизно ще 5-7 метрів, після чого зупинився на крики пасажирів. Водій залишився за кермом, а вона з іншими пасажири вийшли, та побачили, що під автобусом лежить жінка. Вони витягнули з під автобуса жінку, яка була у шоці, однак повідомила що може рухатися. Вона, зі своїми колегами провели її додому, оскільки ОСОБА_4 йти самостійно не могла. Крім того зазначила, що водій весь цей час знаходився за кермом, та вийшов з автобуса, після того як вона зробила йому зауваження.
		Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні показала, що точної дати не пам`ятає, оскільки подія була давно, вранці, вона їхала на роботу в автобусі маршруту №212, сиділа ближче до задніх дверей автобуса. На зупинці «Підземний гараж», водія попрохали зупинитися. Коли почала виходити ОСОБА_4 на задні двері, водій почав рухатися, а потім зачиняти двері, при цьому дверима защемило пальто ОСОБА_4 , після чого вона почула стук. Водій продовжував рухатися, після чого зупинився на крики пасажирів. Водій залишився за кермом, а вона з іншими пасажирами вийшла, та побачила, що під автобусом лежить жінка. Вони витягнули з-під автобуса жінку, яка була у стані афекту. Вона, зі своїми колегами провели її додому, оскільки ОСОБА_4 шкутильгала. Крім того зазначила, що водій весь цей час знаходився за кермом, та не виходив з автобуса.
		Вина обвинуваченого ОСОБА_7 також підтверджується й іншими об`єктивними даними, що містяться у протоколах слідчих дій, висновках експерта, а саме: 
		- витягом з кримінального провадження внесеного до ЄРДР №12015220470006391 від 15.12.2015року;
		- заявою про вчинене кримінальне правопорушення від 14.12.2015 року потерпілої ОСОБА_4 , в якій остання просить притягнути до відповідальності невідомого водія маршрутного таксі №212 р.н. НОМЕР_1 , який 09.12.2015року приблизно о 09год.00хв. біля будинку №29 по вул. Світла в м. Харкові порушив правила дорожнього руху, в результаті чого допустив ДТП за її участю, в результаті чого їй були спричинені тілесні ушкодження; 
		- висновком експерта №1315-А/15 від 13.01.2016року, у якому була досліджена медична документація та відповідно до якого у зв`язку з подіями 09.12.2015року у ОСОБА_4 , мали місце наступні пошкодження: синці та садна тулуба та кінцівок  це легкі тілесні ушкодження; закрита травма лівого колінного суглобу у вигляді часткового розриву зовнішньої бокової колатеральної зв`язки, яка привела до розгинальної контрактури суглобу, стійкого больового синдрому  це пошкодження середнього ступеню тяжкості по критерію тривалості розладу здоров`я. Наявні ушкодження утворились від дії тупих твердих предметів, можливо, в умовах дорожньо-транспортної пригоди, на яку вказує оглянута та відомо з постанови слідчого. Між тілесними ушкодженнями, які мали місце у ОСОБА_4 , та подіями від 09.12.2015р. на які вказано в постанові слідчого, вбачається прямий причинно-наслідковий зв`язок;
		- протоколом проведення слідчого експерименту за участю обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілої ОСОБА_4 , свідка ОСОБА_8 від 13.05.2016року, фототаблицею до нього та відеозаписом, відповідно до якого потерпіла та свідок показали місце де водій зупинився, а згодом почав рух, та механізм утворення тілесних ушкоджень у потерпілої. Пояснення потерпілої ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_8 узгоджуються з показами наданими в судовому засіданні. 
		Висновком комплексної судово-медичної та автотехнічної експертизи №269/5873/10749-КЕ/2016 від 10.10.2016року з фототаблицею до нього, в якому вказано, що у ОСОБА_4 внаслідок пригоди, що мала місце 09.12.2015 року мали місце наступні тілесні ушкодження: закрита травма лівого колінного суглобу у вигляді ушкоджень задніх відділів медіального меніску та медіальної зв`язки (підтверджується даними МРТ-дослідження) та наявністю травматичного набряку м`яких тканин в ділянці суглобу; синець та садно в області правого колінного суглобу; три синці на передній черевній стінці та один синець в ділянці лівого плечового суглобу. За ступнем тяжкості: закрита травма лівого колінного суглобу відноситься до ушкоджень середнього ступеню тяжкості за критерієм тривалості розладу здоров`я. Інші тілесні ушкодження, як окремо, так і в сукупності відносяться до легких тілесних ушкоджень. Тілесні ушкодження на тілі ОСОБА_4 утворилися від дії тупих твердих предметів, індивідуальні властивості яких в ушкодженнях не відобразилися. Враховуючи характер та локалізацію тілесних ушкоджень на тілі ОСОБА_4 вважаємо, що вони могли виникнути внаслідок падіння з висоти на площину та контактом об неї передньою поверхнею тіла. Комісія експертів не може в категоричній формі встановити за якого конкретного механізму утворилися тілесні ушкодження на тілі ОСОБА_4 , тобто зокрема, визначити в категоричній формі контакт між елементами автобуса і тілом постраждалої. Однак, комісія експертів не виключає можливість утворення тілесних ушкоджень на тілі ОСОБА_4 при падінні зі сходинок через отвір відкрити дверей салону транспортного засобу, що рухався, як про це вказує потерпіла ОСОБА_4 та свідок ОСОБА_8 . У зв`язку з тим, що водій транспортного засобу ОСОБА_7 у своїх показаннях в ході проведення слідчого експерименту, проведеного 13.05.2016року не вказує на механізм утворення тілесних ушкоджень у потерпілої тому, що не бачив, то відповісти на питання №3 постанови «Чи могли дані тілесні ушкодження у ОСОБА_4 утворитися при тому механізмі, на який в імовірній формі посилається водій ОСОБА_7 в ході відтворення обстановки і обставин події ДТП, проведеного 13.05.2016року?» не виявляється можливим. Достовірних даних, які б вказували на отримання тілесних ушкоджень потерпілою внаслідок самостійного падіння з висоти власного зросту, не встановлено. 
		З причин, які вказані в дослідницькій частині висновку, вирішити питання постанови: «Чи правильно оцінив обстановку і в достатній мірі переконався в безпеці початку свого руху водій автобусу ОСОБА_7 , за умови перебування пасажира на нижній сходинці задніх дверей автобуса?» - експертним шляхом на даному етапі дослідження неможливо. 
		Варіант 1  коли контакт між елементами автобусу і тілом постраждалої під час її виходу з автобусу був відсутній. За умови відсутності контакту між елементами автобусу і тілом постраждалої під час її виходу з автобусу відсутній причинний зв`язок, з технічної точки зору, між діями водія автобусу «Ісузу» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_7 та утворенням пошкоджень на тілі постраждалої ОСОБА_4 . Тому вирішити питання постанови: «Як повинен був діяти відповідно до Правил дорожнього руху України водій автобусу ОСОБА_7 у виниклій дорожній обстановці? Чи правильно оцінив обстановку і в достатній мірі переконався в безпеці початку свого руху водій автобусу ОСОБА_7 , за умови перебування пасажира на нижній сходинці задніх дверей автобуса? Чи мав водій автобуса ОСОБА_7 технічну можливість запобігти травмуванню дверима ОСОБА_4 .? Чи маються невідповідності вимогам Правил дорожнього руху України в діях водія автобуса ОСОБА_7 , які перебували б у причинному зв`язку з вказаною дорожньою пригодою?» - позбавлено логічного сенсу. Тому дані питання експертом не вирішувалися. 
		Варіант 2  коли контакт між елементами автобуса і тілом постраждалої під час її виходу з автобуса мав місце. В даній дорожній ситуації водій автобуса «Ісузу» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_7 повинен був діяти у відповідності з вимогами п.п. 10.1 та 21.4 ПДР України. В даному випадку технічна можливість уникнення травмування пасажира ОСОБА_4 з боку водія автобуса «Ісузу» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_7 визначалася виконанням ним вимог п.п.10.1 та 21.4 Правил дорожнього руху України, для чого у нього не було перешкод технічного характеру. В даній дорожній обстановці дії водія автобуса «Ісузу» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_7 не відповідали вимогам п.п.10.1, 21.4 Правил дорожнього руху України та знаходилися, з технічної точки зору, в причинному зв`язку з ДТП. 
		Згідно вимог ч.1 ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Суд, дослідивши запропоновані учасниками процесу докази, прийшов до висновку, що вони є відповідно до вимог ст. 85 КПК України належними, вони прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність, чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
		Згідно ч. 5 ст. 356 КПК України, в ході судового розгляду кожна сторона кримінального провадження для доведення або спростування достовірності висновків експертів, мала право надати суду відомості, які б стосувалися знань, вмінь, кваліфікації, освіти та підготовки цих експертів, однак стороною захисту такі відомості суду надані не були та в судовому засіданні судом не встановлені.
		Таким чином, зазначені вище висновки суд визнає належними і допустимими доказами, оскільки останні містять в собі докладні описи проведених досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на поставлені запитання, які ґрунтуються на відомостях, які сприймалися безпосередньо та які стали відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження, тобто в повній мірі відповідають вимогам КПК України.
		Аналізуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що покази свідків та потерпілої відповідають один одному, а також об`єктивним даним, узгоджуються між собою та як докази суд вважає їх достовірними.
		Так, судом встановлено, що ОСОБА_7 керуючи автобусом «Богдан А09202» (Исузу), маршруту 212-Е, перед початком руху не переконався в тому, що це буде безпечним та почав рух до повного зачинення дверей, що привело до випадіння із задньої двері автобуса на проїзну частину пасажира ОСОБА_4 , внаслідок чого їй заподіяні тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості. 
		Таким чином,порушення правилдорожнього рухуУкраїни ОСОБА_7  перебуваютьу причинномузв`язку з наслідкамивказаної дорожньо-транспортноїпригоди,а томудоводи обвинуваченого про те, що його провини у вчиненні ДТП не має, є безпідставними, такими, що спростовуються встановленими доказами, сумнівів у правдивості пояснень потерпілої та свідка, достовірності висновків експертів у суду не має. 
		Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що обвинувачений ОСОБА_7 , своїми діями, які виразилися в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій тілесні ушкодження середньої тяжкості, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України. 
		Згідно класифікації злочинів, передбаченій ст.12 КК України, ОСОБА_7 вчинив злочин, який відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості.
		Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що ОСОБА_7 , розлучений, офіційно не працевлаштований, в силу ст.89 КК України не судимий, за місцем колишньої роботи характеризується з позитивної сторони, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. 
		Обставини, які відповідно до ст.66 КК України, що пом`якшують покарання обвинуваченого судом не встановлені.
		Обставини відповідно до ст. 67 КК України, що обтяжують покарання обвинуваченого судом не встановлені.
		При призначенні покарання суд у відповідності зі ст.65 КК України враховує обставини скоєння злочину, характер та ступінь його суспільної небезпеки, дані про особу обвинуваченого.
		Відповідно до роз`яснень п. 20 Постанови № 14 Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», в яких зазначено, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також особу винного. 
		З урахуванням обставин справи, характеру та ступеню суспільної небезпечності скоєного злочину, особи обвинуваченого, який скоїв необережний злочин, віднесений законом до категорії невеликої тяжкості, його ставлення до цього порушення та поведінку після вчинення злочину, який в силу ст.89 КК України не судимий, розлучений, офіційно не працевлаштований, суд вважає за необхідне призначити покарання ОСОБА_7 в межах санкції ч. 1 ст. 286 КК України у вигляді обмеження волі з позбавлення права керувати транспортними засобами.
		Крім того, в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник прохали застосувати до ОСОБА_7 амністію, звільнивши його від відбування покарання на підставі п.«є»ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році», оскільки він має на утриманні батьків, які досягли 70-тирічного віку, а саме батька ОСОБА_10 , 1938 року народження та матір  ОСОБА_11 , 1937 року народження і в них немає інших працездатних дітей, оскільки його сестра ОСОБА_12 , є інвалідом 2 групи з дитинства та є непрацездатною, вчинив необережне кримінальне правопорушення невеликої тяжкості, з наслідками застосування амністії ознайомлений.
		Як встановленост. 85 КК України, на підставі закону про амністію або акта про помилування засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового покарань.
		Законом про амністію особи, визнані винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання (ч.2ст. 86 КК України).
		Відповідно до ч.ч.1, 2ст. 1 ЗУ «Про застосування амністії в Україні»,амністія є повне або часткове звільнення від відбування покарання осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили; амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положеньКонституції України, Кримінального Кодексу Українита цьогоЗакону.
		Статтею 3 вказаного Законувстановлено, що встановивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акту амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.
		07.09.2017 р. набрав чинностіЗакон України «Про амністію у 2016 році» від 22 грудня 2016 р. №1810-VII. Дія цьогоЗакону поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно.
		Відповідно дост. 10 Закону України «Про амністію у 2016 році»питання про застосування амністії суд вирішує за ініціативою особи, яка підтримує публічне обвинувачення в суді чи здійснює нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян, органу або установи виконання покарань, а також за ініціативою обвинуваченого (підсудного) чи засудженого, їх захисників чи законних представників.
		Відповідно до п. «є» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22 грудня2016 року, який набрав чинності 07 вересня 2017 року, звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, осіб, визнаних винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно дост. 12 КК України, осіб, визнаних винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно дост. 12 КК України, а також осіб, кримінальні справи стосовно яких з зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили: підлягають особи які на день набрання чинності цим Законом мають одного чи обох батьків, які досягли 70-річного віку або визнані інвалідами першої групи, за умови, що в цих батьків немає інших працездатних дітей.
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений на момент вчинення злочину мав і має батька ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та матір ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які досягли 70-річного віку, та не мають інших працездатних дітей, що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_7 , згідно якого, останній народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , його батьками у графі «батько» зазначено: ОСОБА_10 , у графі «мати» зазначено: ОСОБА_11 .
		ОСОБА_10 та ОСОБА_11 мають ще доньку ОСОБА_13 , 1967 року народження, що підтверджується копією свідоцтва про народження. ОСОБА_14 є інвалідом 2 групи з дитинства, що підтверджується копією довідки МСЕК. 
		Так, ОСОБА_7 вчинив необережний злочин, який не є особливо тяжким відповідно дост. 12 КК України. Вказане кримінальне правопорушення він вчинив у грудні 2015році, тобто до дня набрання чинності (07 вересня 2017р.)Закону України «Про амністію у 2016 році». 
		Обмежень щодо застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_7 амністії, передбаченихст.4 ЗУ «Про застосування амністії в Україні»таст.9 Закону України «Про амністію у 2016 році», судом не встановлено, амністія до нього не застосовувалась.
		За таких обставин суд вважає, що на обвинуваченого ОСОБА_7 поширюється діяЗакону України «Про амністію у 2016 році», а тому він підлягає звільненню від відбування основного та додаткового покарання.
		Крім того, Стаття 3 Конституції Українивизначає, що людина, її життя і здоров`я є найвищою соціальною цінністю.
		Відповідно до ч.1ст.128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно-небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
		Згідно з ч. 1ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
		Відповідно доч. 1ст. 1177 ЦК Українишкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
		Потерпілою ОСОБА_4 було заявлено цивільний позов до ТОВ «АТП Автотранс» та ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненням злочину, в якому просила стягнути з ТОВ «АТП Автотранс» та ОСОБА_7 на її користь 70758,94 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкодита 65 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що протиправними діями ОСОБА_7 їй заподіяно матеріальну шкоду, яку становлять витрати на придбання ліків, ортезів, ендопротезу колінного суглобу, санатарно-курортне лікування, а також моральну шкоду, яка полягає у фізичному болю та душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв`язку із завданням їй тілесних ушкоджень середньої тяжкості, а також зміною звичного укладу життя.
		Представник цивільного відповідача ТОВ «АТП Автотранс» - ОСОБА_15 у судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву в якій просить розглядати справу у її відсутність, та відзив на позовну заяву, в якій просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити в повному обсязі, з тих підстав, що копії документів про витрати надані позивачем є неналежними та недостатніми і не надають правової підстави для їх відшкодування, також включено витрати, які позивач може понести у майбутньому. Також позивач не довела наявності обставин для відшкодування моральної шкоди. 
		Суд вважає зазначені позовні вимоги ОСОБА_4 такими, що підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення моральної шкоди з цивільного відповідача ТОВ «АТП Автотранс», в частині стягнення матеріальної шкоди з відповідачів та моральної шкоди з обвинуваченого, позовні вимоги задоволенню не підлягають, з наступних підстав.
		Так, потерпілою не надано доказів понесених нею витрат у сумі 70758,94грн. на лікування ушкоджень, отриманих нею саме унаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
		З наданих потерпілою медичних документів та квитанцій на придбання ліків не можливо встановити, що витрати на ліки зазначені в квитанціях, були понесені ОСОБА_4 внаслідок лікування ушкоджень завданих їй 09.12.2015року, оскільки ОСОБА_4 знаходилась на лікарняному до 05.01.2016року, а квитанції датовані періодом липень 2016року та березень 2017року. Крім того позивач просить відшкодувати витрати на придбання ендопротезу колінного суглобу та санатарно-курортне лікування, які вона понесе у майбутньому, що суперечить Закону та є безпідставними.
		З огляду на викладене, суд відмовляє у задоволені позову ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди.
		Так, згідно п. 2 ч. 2ст. 23 Цивільного кодексу(далі -ЦК) моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
		Відповідно до роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31 березня 1995 року (зі змінами), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями інших осіб.
		Пунктом 8 вищезазначеної Постанови Пленуму визначено, що за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов`язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу, якщо соціальною нормою закону не встановлено іншого.
		Відповідно до ч. 1ст.1172ЦК України,юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
		Частиною 2ст.1187ЦК Українизакріплено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		У п. 9 вищезазначеної Постанови Пленуму роз`яснено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат та з урахуванням стану здоров`я потерпілого.
		Згідно з ч. 3ст. 23 ЦКУкраїни, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Так, судом встановлено, що власником автобуса марки «Богдан А09202» (Исузу) (державний номерний знак НОМЕР_2 ), яким керував ОСОБА_7 у момент дорожньо-транспортної пригоди, є ТОВ «АТП» Автотранс», з яким ОСОБА_7 перебував у трудових відносинах, працюючи водієм.
		Згідно роз`яснень, викладених у пункті 5постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №4(із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 р. №5) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
		Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Судом встановлено, що з вини обвинуваченого, потерпілій ОСОБА_4 заподіяно моральну шкоду, яка полягає у тому, що наслідки ситуації вчинення відносно неї кримінального правопорушення постали для позивача як психотравмуючі та обумовили порушення фізичної, психоемоційної та соціальної сфер існування особистості, перешкоджали можливості активної та повноцінної життєдіяльності та викликали формування негативних психологічних переживань.
		Унаслідок спричинення потерпілій середньої тяжкості тілесних ушкоджень, остання перенесла фізичний біль та пережила емоційний стрес, зазнала фізичних страждань, у зв`язку з чим у неї виникала необхідність адаптуватися до нових, дискомфортних умов існування та життєдіяльності.
		Факт заподіяння потерпілій з вини відповідача моральних страждань підтверджується дослідженими судом та послідовно викладеними у вироку показаннями потерпілої, свідків, та наявними у справі документами, яким судом дана належна оцінка у відповідності до вимогст. 94 КПК України. 
		Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивача, суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, враховує характер та обсяг фізичних і душевних страждань, яких зазнала позивач, та визначає його у розмірі 7000 грн.
		Речові докази та процесуальні витрати по справі відсутні.
		Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_7 не обирався.
		Керуючись ст. ст.368-371,373-374 КПК України, Законом України «Про амністію у 2016 році», суд, -УХВАЛИВ:
		ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.
		На підставіп. «є»ст. 1 Закон України «Про амністію у 2016», звільнити ОСОБА_7 від відбування основного та додаткового покарання.
		Цивільний позов потерпілої ОСОБА_4 до ТОВ «АТП Автотранс», ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.
		Стягнути з ТОВ «АТП Автотранс» на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в сумі  7 000 (сім тисяч гривень 00коп.). 
		В іншій частині позову про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовити.
		Вирок суду може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Московський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення.
		Роз`яснити учасникам судового провадження право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
		Копію судового рішення не пізніше наступного дня надіслати учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні.
		Суддя -                       ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...