Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 214/82/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 12.12.2018.
Дата набрання законної сили: 05.12.2018
Номер судового провадження: 14-489цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		Іменем України
		          
		5 грудня 2018 року
		м. Київ
		Справа № 214-82/17 
		Провадження № 14-489цс18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Лященко Н. П., 
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 березня 2017 року (у складі судді Попова В. В.) та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2017 року (у складі суддів Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.) в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк» (далі - АТ «Імексбанк»), Фонду про захист прав споживача, визнання кредитором та внесення до реєстру кредиторів,
		ВСТАНОВИЛА:
		У січні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він є вкладником АТ «Імексбанк» на підставі укладеного між ними 1 вересня 2014 року договору № 1790000965 про приєднання до публічного договору банківського вкладу (депозиту). Сума вкладу становила 7 400 грн, яку 13 жовтня 2014 року було поповнено на 1400 грн. У зв'язку з початком процедури ліквідації банку позивачеві виплачено гарантовану суму відшкодування за вкладом у розмірі 7 400 грн. Вважаючи, що сума коштів була виплачена не в повному обсязі, без урахування процентів, інфляційних втрат, 3 % річних і компенсації, ОСОБА_3 звернувся до Фонду із заявою про включення його до загального реєстру вкладників, проте відповіді не отримав. Посилаючись на наведене, ОСОБА_3 просив: визнати протиправною відмову Фонду у включенні його до загального реєстру вкладників АТ «Імексбанк», які мають право на відшкодування коштів у порядку, визначеному чинним законодавством; визнати протиправним ненадання Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АТ «Імексбанк» відповіді на його звернення; зобов'язати АТ «Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ «Імексбанк» визнати його вкладником на загальну суму 5 467 грн 60 коп. і внести цю суму до загального реєстру вкладників та реєстру вимог кредиторів 4 черги; зобов'язати уповноважену особу Фонду на ліквідацію АТ «Імексбанк» надати Фонду додаткову інформацію про відшкодування йому коштів на суму 5 467 грн 60 коп. за загальним реєстром вкладників та реєстром вимог кредиторів 4-ої черги.
		Заперечуючи проти позову, уповноважена особа Фонду послалася на те, що вимоги ОСОБА_3 є безпідставними, оскільки з ним проведено розрахунок за вкладом у повному обсязі (на картковому рахунку позивача обліковувались 8 400 грн, з якого ним було знято 4 грудня 2014 року - 250 грн, 8 грудня 2014 року - 500 грн, 17 грудня 2014 року - 250 грн.; решту суми у розмірі 7 400 грн вкладникові було виплачено у травні 2015 року через банк-агент). Крім того, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлено, що під час здійснення тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування неустойки, інших фінансових санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами. 
		16 лютого 2017 року Фонд звернувся до суду із клопотанням про закриття провадження у справі з тих підстав, що справа в частині вимог до Фонду не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки стосується здійснення ним владних управлінських функцій, а тому має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
		У березні 2017 року Фонд подав до суду заперечення проти позовних вимог ОСОБА_3, посилаючись на їх безпідставність, та клопотання про закриття провадження у справі з огляду на те, що набрало законної сили судове рішення, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
		Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2017 року, провадження у справі закрито.
		У січні 2018 року ОСОБА_3 звернувся з касаційною скаргою на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2017 року, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, не врахував правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 9 листопада 2016 року у справі № 727/7647/15-ц (провадження № 6?23091цс16), згідно з якою розгляд аналогічних спорів проводиться у порядку цивільного судочинства.
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 січня 2018 року ОСОБА_3 поновлено строк на касаційне оскарження зазначених судових рішень за його клопотанням, відкрито касаційне провадження у справі, надано її учасникам строк на подання відзиву на касаційну скаргу.
		Учасники справи у визначений ухвалою суду строк не скористалися наданим їм процесуальним законом правом надання відзиву. 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2018 року праву призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
		Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 17 жовтня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що ОСОБА_3 оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції.
		25 жовтня 2018 року справа надійшла до Великої Палати Верховного Суду та прийнята нею до розгляду ухвалою від 5 листопада 2018 року з підстав, визначених у частині шостій статті 403 ЦПК України.
		Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
		Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 26 січня 2015 року № 50 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Імексбанк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду 26 січня 2015 року прийнято рішення № 16, яким з 27 січня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію в АТ «Імексбанк» та призначено уповноважену особу Фонду.
		На підставі постанови Правління Національного банку України від 21 травня 2015 року № 330 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства «Імексбанк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 27 травня 2015 року № 105, яким розпочато процедуру ліквідації АТ «Імексбанк» та призначено уповноважену особу Фонду.
		Звертаючись у 2017 році з позовом, ОСОБА_3 послався на те, що у травні 2015 року йому було виплачено кошти в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом. Проте вважає, що суму депозиту повернуто не в повному обсязі. Його звернення у 2016 році про включення до загального реєстру вкладників на суму невиплаченої частини вкладу, процентів і компенсації Фонд та уповноважена особа Фонду залишили без відповіді, що й стало підставою для звернення з позовними вимогами про визнання таких дій відповідачів протиправними та зобов'язання визнати позивача вкладником з внесенням його до загального реєстру вкладників та реєстру вимог кредиторів 4 черги.
		Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що Фонд є суб'єктом владних повноважень і на нього покладено здійснення владних управлінських функцій у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, тому спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частиною першою статті 15 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		Аналогічну норму закріплено у частині першій статті 19 ЦПК України у чинній редакції.
		Разом із тим відповідно до частини другої статті 4, пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України). 
		Аналогічну норму закріплено у частині першій статті 19 КАС України у чинній редакції.
		З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.  
		Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
		При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		Зі змісту позовних вимог у справі, яка розглядається, вбачається, що вкладник банку оскаржує дії щодо відмови у визнанні його грошових вимог кредитора під час здійснення процедури ліквідації банку.
		Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
		За змістом статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. 
		Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
		Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», серед яких, зокрема, здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами; акумулювання коштів, отриманих з джерел, визначених статтею 19 цього Закону, здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
		За приписами частини першої статті 54 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
		Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. До таких повноважень, зокрема, відноситься здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами та щодо задоволення вимог кредиторів банку, який ліквідується.
		Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб'єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються в порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та продажу майна банку. 
		Саме на наявність таких вимог посилався ОСОБА_3, звертаючись із позовом про зобов'язання включити їх до реєстру вимог кредиторів четвертої черги, які пунктом 4 частини першої статті 52 цього Закону визначено як вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), що не є пов'язаними особами банку, у частині, яка перевищує суму, виплачену Фондом. Позивач зазначив про те, що суму відшкодування коштів за вкладом за рахунок коштів Фонду він отримав, що підтверджується відповідною його заявою на перерахування коштів у сумі 7 400 грн.
		Такі вимоги до банку кредитори мають право заявити Фонду протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку. При цьому вимоги фізичних осіб - вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами у межах здійснення ліквідаційної процедури не заявляються (частина п'ята статті 45 цього Закону).
		Відповідно до частини першої статті 52 цього Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів. Як зазначалось, у четвертій черзі задовольняються грошові вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, вже виплачену Фондом у порядку відшкодування коштів за вкладами.
		Тобто Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» диференціює правовідносини, що: 1) виникають між вкладником банку та Фондом щодо відшкодування коштів за вкладами у межах граничної суми виплати за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку боржника та регулюються положеннями розділу V «Гарантії Фонду та відшкодування коштів за вкладами» цього Закону;  2) виникають між вкладником та банком, від імені якого діє уповноважена особа Фонду під час його ліквідації, щодо вимог кредиторів за вкладами у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, задоволення яких здійснюється за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку та регулюються положеннями розділу VІІІ «Ліквідація банків» цього Закону. 
		У першому випадку правовідносини випливають із владних управлінських функцій Фонду як суб'єкта публічного права, який реалізує публічні інтереси держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
		У другому випадку правовідносини випливають із майнових (кредиторських) вимог фізичної особи до банку за договором банківського владу, задоволення яких відбувається не з підстав гарантування вкладів фізичних осіб, а з інших підстав - за рахунок коштів, одержаних унаслідок ліквідації банку в загальному порядку. Закон не покладає на державу в особі уповноважених нею органів забезпечення гарантійних зобов'язань щодо задоволення таких вимог.
		Таким чином, Велика Палата Верховного Суду  дійшла до висновку, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладеного між банком і фізичною особою договору, уповноважена особа Фонду та Фонд діють як представники сторони договірних відносин.
		Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть та суб'єктний склад спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про визнання кредитором банку та включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про закриття провадження в цій справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час прийняття судового рішення).
		Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16, від 30 травня 2018 року у справі № 826/5303/16, від 27 червня 2018 року у справі № 307/2765/15-ц.
		Разом з тим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на склад сторін у даній справі.
		Позивач зазначив і суди погодилися, що відповідачами у справі є Фонд та його уповноважена особа.
		Однак вказаний склад не відповідає вимогам цивільного судочинства.
		У частині першій статті 26 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) та частині першій статті 42 ЦПК України (у чинній редакції) зазначено, що у спорах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
		Відповідно до частини першої статті 30 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) та частини першої статті 48 ЦПК України (у чинній редакції) сторонами у цивільному процесі (у справах позовного провадження) є позивач і відповідач.
		Згідно з частиною другою статті 30 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Аналогічна вимога передбачена і у частині другій статті 48 ЦПК України у чинній редакції.
		Можна зробити висновок, що фізична особа у цивільному судочинстві може виступати стороною у справі у разі спору щодо її особистої участі у цивільних правовідносинах.
		У даній справі одним із відповідачів є уповноважена особа Фонду.
		Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії з забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
		У статті 35 цього Закону передбачено вимоги до уповноваженої особи Фонду.
		Згідно з частиною першою вказаної статті тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банк (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора чи ліквідатора уповноваженій особі Фонду.
		У частині шостій зазначеної статті вказано, що оплата праці уповноваженої особи Фонду здійснюється Фондом у межах затвердженого штатного розпису.
		Відповідно до частини восьмої статті 35 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду у своїй діяльності підзвітна Фонду, який несе відповідальність за дії уповноваженої особи Фонду щодо процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку.
		Крім того, у частині другій статті 37 цього Закону щодо повноважень уповноваженої особи Фонду зазначено, що Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень мають певні права. Уповноважена особа Фонду діє без довіреності від імені банку, що ліквідується; звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю; виконує організаційно-розпорядчі функції для реалізації процедури ліквідації банку; здійснює повноваження Фонду, визначені цим Законом та делеговані їй Фондом; звітує про результати своєї роботи перед виконавчою дирекцією Фонду.
		У частині п'ятій статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що кредитори заявляють свої вимоги до банку саме уповноваженій особі Фонду лише у разі її призначення та делегування Фондом повноважень щодо складання реєстру акцептованих вимог кредиторів.
		Статтею 47 цього Закону визначені вимоги щодо організації роботи уповноваженої особи Фонду у процедурі ліквідації банку. Зазначено, що рішення уповноваженої особи обов'язкові для виконання працівниками банку, що ліквідується, здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговане тільки одній уповноваженій особі.
		Проаналізувавши процедуру визначення уповноваженої особи Фонду, обсяг її повноважень, порядок оплати праці, Велика Палата Верховного Суду вважає, що уповноважена особа Фонду за своїм правовим статусом є представником Фонду, діє у межах повноважень, наданих Фондом, отримує визначену Фондом оплату, несе відповідальність перед Фондом, тоді як за дії такої особи перед іншими суб'єктами правовідносин відповідальність несе Фонд.
		Уповноважена особа Фонду у правовідносинах з іншими особами виступає як представник Фонду у межах делегованих ним повноважень. Уповноважена особа Фонду представляє Банк у межах делегованих Фондом повноважень. Тобто вона не виступає як фізична особа, яка захищає власні права чи інтереси. 
		Згідно з частиною другою статті 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
		У частині третій статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вказано, що ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з моменту внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб ? підприємців.
		Слід врахувати, що вимоги, заявлені позивачем, безпосередньо стосуються інтересів банку.
		Тому при розгляді справи суди повинні визначитися зі складом її учасників.
		Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 757/56680/16-ц.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 
		Згідно із частинами четвертою, шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. 
		Оскільки ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі, яка була залишена без змін апеляційним судом, перешкоджає провадженню у справі, то ухвала Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 березня 2017 року й ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2017 року підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки в цьому випадку справа направляється на розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
		Керуючись статтями 141, 402-404, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
		Ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2017 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                        Н. П. Лященко    Судді:     Н. О. Антонюк       О. Б. Прокопенко      С. В. Бакуліна        Л. І. Рогач      В. В. Британчук       І. В. Саприкіна      Д. А. Гудима       О. М. Ситнік        В. І. Данішевська       О. С. Ткачук        О. Р. Кібенко       В. Ю. Уркевич      В. С. Князєв       О. Г. Яновська      Л. М. Лобойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...