Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/14360/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: 10.12.2018. Зареєстровано: 11.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 13.12.2018.
Дата набрання законної сили: 04.12.2018
Номер судового провадження: 22-ц/785/6302/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		04.12.2018 року                                                                                 м. Одеса
		справа № 522/14360/17
		провадження № 22-ц/785/6302/18
		Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
		головуючого - Колеснікова Г.Я. (суддя-доповідач),
		суддів:Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,
		за участю секретаря Маслова Р.Ю.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1
		представники позивача - ОСОБА_2,
		відповідач - ОСОБА_3, 
		представник відповідача - ОСОБА_4,
		третя особа - орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради,
		представник третьої особи - ОСОБА_5,
		розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 06 червня 2018 року у складі судді Бойчука А.Ю.,
		ВСТАНОВИВ:
		У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про надання дозволу на необмежені поїздки за кордон з дітьми без згоди та супроводу батька.
		Позовна заява мотивована тим, що у період з 03 березня 2000 року по 03 квітня 2008 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, від якого мають спільних дітей - сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розірвання шлюбу діти залишились проживати з нею відповідно до рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 31 березня 2009 року. На теперішній час відповідач безпідставно утримає сина ОСОБА_7, який є хворою дитиною, інвалідом дитинства та не повертає його матері, і взагалі не бачиться з донькою ОСОБА_8, не займається її вихованням, не утримує її та не сплачує аліменти. Виїзд з сином за кордон є необхідною мірою у зв'язку зі станом його здоров'я, оскільки він потребує лікування та медичного спостереження лікарями, які на протязі тривалого часу консультують та надають допомогу за встановленим діагнозом. Виїзд з донькою ОСОБА_8 необхідний з метою навчання за кордоном, оскільки її зараховано до навчального закладу Польщі.
		Вказувала, що ОСОБА_3 своєї згоди на необмежений виїзд дітей за кордон в її супроводі не дає, тому ОСОБА_1, уточнивши свої позовні вимоги, просила суд:
		- надати їй дозвіл на необмежені поїздки за межі України з дітьми: ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди та супроводу батька ОСОБА_3 на строк до 01 серпня 2019 року до наступних країн: Австрійська Республіка, Королівство Бельгія, Республіка Білорусь, Республіка Болгарія, Сполучене Королівство Великої Британії і Північної Ірландії, Грецька Республіка, Республіка Грузія, Королівство Данія, Арабська Республіка Єгипет, Держава Ізраїль, Республіка Ірландія, Республіка Ісландія, Королівство Іспанія, Італійська Республіка, Латвійська Республіка, Литовська Республіка, Князівство Ліхтенштейн, Велике Герцогство Люксембург, Республіка Молдова, Князівство Монако, Королівство Нідерландів, Федеративна Республіка Німеччина, Королівство Норвегія, Соціалістична Республіка В'єтнам, Об'єднані Арабські Емірати, Республіка Польща, Португальська Республіка, Російська Федерація, Румунія, Словацька Республіка, Королівство Таїланд, Турецька Республіка, Угорщина, Фінляндська Республіка, Французька Республіка, Республіка Хорватія, Чеська Республіка, Чорногорія, Швейцарська Конфедерація, Королівство Швеція, Японська держава;
		- надати їй дозвіл на оформлення документів, пов'язаних з перетинанням дітьми ОСОБА_8 та ОСОБА_9 кордону України для виїзду за межі України без згоди батька (т.1 а.с.1-4, 20-21).
		Заочним рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 18 серпня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Надано дозвіл ОСОБА_1 на необмежені поїздки за межі України з дітьми ОСОБА_9 та ОСОБА_8 без згоди та супроводу батька ОСОБА_9 на строк до 01 серпня 2019 року у перелічені в позовній заяві країни та надано дозвіл на оформлення документів, пов'язаних з перетинанням дітьми кордону України для виїзду за межі України без згоди батька (т.1 а.с.76-77,78-82).
		Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 03 листопада 2017 року заочне рішення Приморського районного суду м.Одеси від 18 серпня 2017 року скасовано, справу призначено до розгляду в загальному порядку (т.1 а.с.137-138).
		Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав.
		Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 06 червня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволений.
		Надано ОСОБА_1 дозвіл на необмежені поїздки за межі України з дітьми: ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди та супроводу другого з батьків ОСОБА_3 на строк до 01 серпня 2019 року до наступних країн: Австрійська Республіка, Королівство Бельгія, Республіка Білорусь, Республіка Болгарія, Сполучене Королівство Великої Британії і Північної Ірландії, Грецька Республіка, Республіка Грузія, Королівство Данія, Арабська Республіка Єгипет, Держава Ізраїль, Республіка Ірландія, Республіка Ісландія, Королівство Іспанія, Італійська Республіка, Латвійська Республіка, Литовська Республіка, Князівство Ліхтенштейн, Велике Герцогство Люксембург, Республіка Молдова, Князівство Монако, Королівство Нідерландів, Федеративна Республіка Німеччини, Королівство Нідерландів, Федеративна Республіка Німеччина, Королівство Норвегія, Соціалістична Республіка Республіка В'єтнам, Об'єднані Арабські Емірати, Республіка Польща, Португальська Республіка, Російська Федерація, Румунія, Словацька Республіка, Королівство Таїланд, Турецька Республіка, Угорщина, Фінляндська Республіка, Французька Республіка, Республіка Хорватія, Чеська Республіка, Чорногорія, Швейцарська Конфедерація, Королівство Швеція, Японська держава.
		Надано ОСОБА_1 дозвіл без згоди батька на оформлення документів, пов'язаних з перетинанням її неповнолітніми дітьми: ОСОБА_9 та ОСОБА_8 кордону України для виїзду за межі України (т.1 а.с.216-217,218-221).
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що чинним законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків. З огляду на наявність необхідності виїзду дітей за кордон з метою навчання, оздоровлення, всебічного розвитку, суд визнав позовні вимоги обґрунтованими та такими, що відображають права та інтереси дітей. 
		В апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3,посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові (т.1 а.с.228 - 231).
		Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення не врахував: 
		-надані відповідачем докази на підтвердження своїх заперечень: нотаріально посвідчені заяви ОСОБА_3 від 03 серпня 2017 року, 29 грудня 2017 року та 26 березня 2018 року про надання згоди донці ОСОБА_8 на виїзд за кордон;
		-положення ст. 83 ЦПК України, в порушення якої взято до уваги довідку про неотримання аліментів у період з 01 жовтня 2017 року по 02 квітня 2018 року, яка не відповідає дійсності та на підставі якої прийшов до невірного висновку про ухилення відповідача від сплати аліментів;
		-інтереси дітей, оскільки поїздка за кордон з матір'ю без згоди батька, з яким постійно мешкає син ОСОБА_7, та який займається його освітою, лікуванням та підтриманням фізичної форми і психологічної рівноваги, без врахування періодів лікування та необхідної лікувальної фізкультури, навчання, зашкодять інтересам дитини;
		-погляд дитини, сина ОСОБА_7, який не бажає мешкати з матір'ю та їздити з нею будь-куди без супроводу батька;
		-рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дітей, встановлену ст. 141 СК України;
		-не передбачення чинним законодавством багаторазового вивезення дитини за кордон без надання згоди батька;
		-безпідставне залучення до участі у справі в якості третьої особи органу опіки та піклування. 
		Відзив за апеляційну скаргу не надходив.
		Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
		Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено ст.7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
		Згідно зі ст.ст. 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
		Згідно з п.п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
		Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (ст. 9 Конвенції про права дитини).
		Відповідно до ст.18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
		Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
		Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
		Відповідно до ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.
		Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) Європейський суд з прав людини, установивши порушення ст.8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.
		Положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
		Зазначена правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 14-244цс18.
		Судом встановлено, що з 03 березня 2000 року по 03 квітня 2008 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі (т.1 а.с.11,12).
		У цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 року в них народились діти: син ОСОБА_7 та донька ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвами про народження (т.1 а.с.13,14).
		03 квітня 2008 року шлюб розірваний (т.1 а.с.12).
		Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 31 березня 2009 року у справі № 2-491/2009 усунуто перешкоди ОСОБА_3 у вихованні дітей та встановлено спосіб участі у їх вихованні (т.1 а.с.60-63).
		Заочним рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 10 грудня 2010 року у справі № 2-4728/10 змінено місце проживання дітей ОСОБА_9 та ОСОБА_8 та визначено їх місце проживання разом з батьком ОСОБА_3 (т.1 а.с.112-113). Зазначене рішення було скасовано рішенням апеляційного суду Одеської області від 27 вересня 2012 року, яке залишене без змін ухвалою ВССУ від 25 січня 2013 року.
		Рішенням апеляційного суду Одесько ї області від 19 липня 2011 року у справі №2-1555/2010 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_9 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, по 2000 грн. на кожну дитину щомісячно, починаючи з 15 липня 2009 року по 01 січня 2011 року. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 15 травня 2013 року зазначене рішення апеляційного суду скасовано за нововиявленими обставинами в частині обмеження строку стягнення аліментів до 01 січня 2011 року. Ухвалено в цій частині нове рішення про стягнення аліментів у вказаній в рішенні сумі за період з 15 липня 2009 року по 01 січня 2011 року та з 27 вересня 2012 року по 13 січня 2023 року з урахуванням фактично сплачених сум. Вказане рішення залишено без змін ухвалою ВССУ від 11 вересня 2013 року.
		Станом на 01 червня 2018 року у ОСОБА_3 відсутня заборгованість зі сплати аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання дітей ОСОБА_9 та ОСОБА_8 згідно виконавчого листа № 2-155/2010, виданого 03 червня 2013 року Малиновським районним судом м.Одеси (т.1 а.с.233). Відповідачем сплачено аліменти за червень-жовтень 2018 року (т.2 а.с.46-48). В Єдиному реєстрі боржників ОСОБА_3 не значиться (т.2 а.с.49,50).
		В судовому порядку місця проживання дітей з матір'ю не встановлювалось. Договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків між батьками неповнолітніх дітей у встановленому законом порядку не укладався.
		Сторони визнали та матеріали справи свідчать, що фактично донька ОСОБА_8 мешкає разом із матір`ю ОСОБА_1, а син ОСОБА_9 - разом із батьком ОСОБА_3 (т.1 а.с.1-11, 111, 133, 151).
		Син ОСОБА_9 страждає на ДЦП та з 31 серпня 2012 року навчається в комунальному закладі «Одеська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 7 I -II ступеня» як дитина, яка потребує корекції розумового та (або) фізичного розвитку, та не перебуває на повному державному утриманні (т.1 а.с.26-30,46-56, 64-65,110,150).
		Відповідно до довідки шкільного комплексу агробізнесу ім.Мацея Ратая в Клементовіце, Польща, від 14 червня 2017 року ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, в навчальному році 2017/2018 буде навчатися в VII класі початкової школи, їй буде надане гарантоване житло та харчування, медичне обслуговування та навчання в школі-інтернаті (т.1 а.с.130,131,132,204,206).
		Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		У ст. 313 ЦК України визначено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.
		Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.
		Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється:
		-за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску;
		-без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред'явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
		Виходячи з положень зазначених норм матеріального права дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення. Багаторазове вивезення дитини за кордон без надання згоди батька чинним законодавством не передбачено.
		Судом першої інстанції зазначені норми враховані не були.
		Крім того, позивачкою не надано суду доказів на підтвердження свого позову, а саме: що відповідач відмовляється у видачі згоди на виїзд дітей за кордон у супроводі лише матері, що син ОСОБА_7 потребує лікування саме за кордоном із зазначенням конкретної країни, що донька ОСОБА_8 навчається та продовжує навчатися в навчальному закладі Польщі та взагалі не конкретизовано часові проміжки перебування дітей в певній країні, з підтвердженням відповідними доказами.
		Навпаки матеріали справи містять копії нотаріально посвідчених заяв ОСОБА_3 про надання згоди донці ОСОБА_8 на оформлення та отримання документів та на тимчасовий виїзд за кордон України у супроводі матері ОСОБА_1 від:
		- 03 серпня 2017 року (до Республіки Польщі, Федеративної Республіки Німеччина, Чеської Республіки та інших країн Шенгенської угоди з метою відпочинку та туризму), 
		- 29 грудня 2017 року (до Республіки Польщі, Федеративної Республіки Німеччина з метою навчання);
		- 26 березня 2018 року (до Арабської Республіки Єгипет з метою відпочинку та туризму) т.1 а.с.152, 200, 201.
		Наявна в матеріалах справа довідка навчального закладу Польщі від 14 червня 2017 року підтверджує лише те, що ОСОБА_8 буде навчатися у початковій школі в навчальному році 2017/2018 (т.1 а.с.130,131,132,204,206). Підтвердження продовження навчання на 2018/2019 роки матеріали справи не містять. Не підтверджений належними доказами строк дозволу на виїзд дітей за кордон саме до 01 серпня 2019 року.
		Отже, надання судом дозволу на майбутнє на виїзд дітей за кордон без згоди одного з батьків, без визначення при цьому конкретного часу та місця перебування, суперечить положенням чинного законодавства. Оскільки дозвіл суду на виїзд дітей за межі України без згоди батька не є абсолютним і отримується кожен раз із зазначенням країни та строку перебування дітей у цій країні, колегія суддів прийшла до висновку про безпідставність позовних вимогОСОБА_1 
		З урахуванням наведеного апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню.
		Відповідно до вимог ст.4 Закону України «Про судовий збір» при поданні позову ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 640 грн., за ставками, що діяли на час подання позову. 
		Згідно з пп.6 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду апеляційної скарги слід сплатити 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
		Таким чином, при поданні відповідачем до суду апеляційної скарги підлягало сплаті судовий збір у розмірі 960 грн. (640 х 150% / 100%). Відповідачем було сплачено судовий збір у розмірі 1057,20 грн. (т.1 а.с.227).
		З огляду на те, що у задоволенні позову ОСОБА_1 апеляційний суд відмовляє, з урахуванням положень ст.141 ЦПК України та пп.6 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» з позивачки на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у сумі 960 грн.
		Керуючись ст.ст. 374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_3 задовольнити.
		Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 06 червня 2018 року скасувати.
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про надання дозволу на необмежені поїздки за кордон з дітьми без згоди та супроводу батька відмовити. 
		Стягнути з ОСОБА_1 (мешкає за адресою: АДРЕСА_1, РНОКПП: НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (мешкає за адресою: АДРЕСА_2, РНОКПП: НОМЕР_2) судовий збір у сумі 960 грн. (дев'ятсот шістдесят гривень) за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
		Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
		Повне судове рішення складено 06 грудня 2018 року.
		Головуючий:   /підпис/ Судді:   /підписи/
		З оригіналом згідно,
		Суддя апеляційного суду
		Одеської області Г.Я. Колесніков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...