Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 635/6277/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про виплату заробітної плати.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 12.12.2018.
Дата набрання законної сили: 06.12.2018
Номер судового провадження: 61-29403ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		06 грудня 2018 року
		м. Київ
		справа № 635/6277/14-ц
		провадження № 61-29403св18 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		представник позивача - ОСОБА_5,
		відповідач - публічне акціонерне товариство «Агрохолдинг «Авангард»,
		представник відповідача - Мєдвєдєва Оксана Віталіївна,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, на рішення Харківського районного суду Харківської області від 31 березня 2017 року у складі судді Пілюгіної О. М. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 12 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Піддубного Р. М., 
		Котелевець А. В., Пилипчук Н. П.,
		ВСТАНОВИВ :
		У липні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом допублічного акціонерного товариства «Чорнобаївське» (далі - ПАТ «Чорнобаївське»), вимоги якого уточнив під час розгляду справи та просив стягнути з публічного акціонерного товариства «Агрохолдинг «Авангард», як правонаступника              ПАТ «Чорнобаївське» на його користь суму невиплаченого середнього заробітку у розмірі 31 110 грн за час вимушеного прогулу за період з                        30 листопада 2013 року до 17 лютого 2014 року; суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в період з 24 березня 2014 року до 23 лютого 2017 року в розмірі 40 8953,60 грн; стягнути витрати з надання юридичної допомоги у розмірі 5000 гривень та витрати, пов'язані із явкою до суду; відшкодувати моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.
		Позов мотивовано тим, що з 24 вересня 2012 року позивач працював на посаді заступника директора ПАТ «Чорнобаївське» та був звільнений наказом від 31 січня 2013 року на підставі пункту 1 статті 41 КЗпП Україниза грубе порушення трудових обов'язків керівника.
		Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 03 червня          2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 12 серпня 2013 року, позивача поновлено на вказаній посаді з 31 січня 2013 року. 
		05 серпня 2013 року наказом № 149 його вдруге звільнено із займаної посади, а рішенням апеляційного суду Харківської області від 11 лютого 2014 року поновлено на роботі, стягнуто з ПАТ «Чорнобаївське» середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 серпня 2013 року до 29 листопада           2013 року включно, середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення про поновлення на роботі з 04 червня 2013 року до 05 серпня 2013 року. 
		Наказом № 22-к від 18 лютого 2014 року ПАТ «Чорнобаївське» позивача поновлено на роботі з 05 серпня 2013 року, а наказом № 34-к від 24 березня 2014 року звільнило з 24 березня 2014 року за порушення трудової дисципліни - прогул (пункт 4 статті 40 КЗпП України), бухгалтерії наказано здійснити остаточний розрахунок, відділу кадрів внести відповідні записи до трудової книжки. 
		Разом з тим, в день звільнення з позивачем не було проведено остаточного розрахунку, що є підставою для стягнення з  ПАТ «Агрохолдінг «Авангард», яке є правонаступником ПАТ «Чорнобаївське», середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 30 листопада 2013 року по 17 лютого            2014 року, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 березня 2014 року по 23 лютого 2017 року, а також відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000 грн.
		Суди розглядали справу неодноразово.
		Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 18 серпня             2015 року позов задоволено частково. 
		Стягнуто з ПАТ «Чорнобаївське» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 листопада 2013 року по 17 лютого 2014 року в розмірі 31 368,60 грн, на відшкодування моральної шкоди -               1 000 грн, компенсацію за невикористану відпустку за період з  1 серпня           2013 року по 17 квітня 2014 року - 4 722 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти вимог  відмовлено.
		Рішенням апеляційного суду Харківської області від 4 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції змінено. 
		Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Чорнобаївське» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із 24 березня 2014 року по 13 липня 2015 року в розмірі               177 174,50 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2016 року касаційну скаргу                                 ПАТ «Чорнобаївське» задоволено частково. Рішення судів попередніх інстанцій скасовано з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд. 
		Під час нового розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути належні йому до виплати кошти з правонаступника                                     ПАТ «Чорнобаївське», яким є ПАТ «Агрохолдінг «Авангард».
		За результатами нового розгляду справи, рішенням Харківського районного суду Харківської області від 31 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 12 жовтня 2017 року позов задоволено частково. 
		Стягнуто з ПАТ «Агрохолдінг «Авангард» на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі  31 952,25 грн, на відшкодування морально шкоди 5000 грн та 640 грн судового збору в дохід держави. 
		У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 березня 2014 року по                 23 лютого 2017 року мотивовані тим, що в день звільнення позивач не був присутнім на роботі, після звільнення вимогу про проведення остаточного розрахунку до відповідача не направляв, а тому, з урахуванням приписів статті 116 КЗпП України, відсутні правові підстави для застосування наслідків, передбачених статтею 117 цього Кодексу.
		У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 березня 2014 року по 26 січня               2017 року та, посилаючись на неправильне застосування судами у цій частині норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені ними рішення в оскаржуваній частині та задовольнити вказані вимоги. 
		Касаційна скарга мотивована тим, що вимога про проведення розрахунку здійснена шляхом подання позову до суду, що не суперечить положенням частини 1 статті 116 КЗпП України. В даному випадку, стягнення середньої заробітної плати за період затримки розрахунку після звільнення, повинно здійснюватись не з моменту звільнення, а з моменту подання позову до суду чи отримання позову відповідачем, тобто з фактичного моменту пред 'явлення вимоги про розрахунок при звільненні.
		Судами не враховано, що відповідач зобов'язаний був при звільненні позивача нарахувати належні йому суми і письмово повідомити про це. Навіть якщо відповідач вважав відсутньою заборгованість перед працівником, то зобов'язаний був про це письмово повідомити останнього. Відсутність такого повідомлення є порушенням встановленого порядку дій відповідача при звільненні працівника, порушує його права і породжує спір. І такий спір має вирішуватись у відповідності до частини другої статті 116 та частини другої статті 117 КЗпП України. 
		У касаційній скарзі позивач не погоджується з мотивами щодо підстав для відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення середньої заробітної плати за весь період затримки розрахунку при звільненні та вважає, що судами не враховано суттєві обставини справи, зокрема те, що станом на день звільнення існувало виконавче провадження по стягненню заборгованості з виплати середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу та те, що у відповідача знаходилась заява позивача про його звільнення, надання довідки про заробітну плату та проведення розрахунку.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на вказані рішення судів першої та апеляційної інстанцій. Справу витребувано із суду першої інстанції.
		15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року
		№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального 
		кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення 
		змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		Інші учасники справи не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, письмових заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
		У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Рішення судів оскаржуються лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 березня 2014 року по 26 січня 2017 року, тому саме у цій частині переглядається колегією суддів в касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості.
		В іншій частині судові рішення сторонами не оскаржуються, у зв'язку з чим, Верховний суд не вдається до оцінки їх правильності і обґрунтованості у неоскарженій частині.  
		Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
		Судом установлено, що на виконання рішення апеляційного суду Харківської області від 11 лютого 2014 року наказом № 22-к від 18 лютого 2014 року,                  ПАТ «Чорнобаївське» поновило позивача на посаді заступника директора з           05 серпня 2013 року.
		11 лютого 2014 року позивач направив поштою на ім'я директора                          ПАТ «Чорнобаївське» заяву, в якій просив звільнити його з займаної посади заступника директора з 12 лютого 2014 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, наказ про звільнення і довідку з місця роботи направити поштою на вказану адресу, грошові кошти перевести на картковий рахунок. 
		24 лютого 2014 року повторно направив поштою на ім'я директора                        ПАТ «Чорнобаївське» заяву про звільнення його з займаної посади з 12 лютого 2014 року, в якій просив наказ про звільнення і довідку з місця роботи направити поштою на вказану ним адресу, грошові кошти перевести на картковий рахунок. 
		Листом від 07 березня 2014 року відповідач відмовив позивачу  у звільненні на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.
		24 березня 2014 року наказом ПАТ «Чорнобаївське» позивача звільнило з            24 березня 2014 року з посади заступника директора ПАТ «Чорнобаївське» за порушення трудової дисципліни - прогул (пункт 4 статті 40 КЗпП України), бухгалтерії наказано здійснити остаточний розрахунок, відділу кадрів внести відповідні записи до трудової книжки.
		В день звільнення - 24 березня 2014 року позивач на роботі присутнім не був.
		У березні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до відповідача (справа № 635/2385/14-ц) про зобов'язання звільнити його з посади заступника директора за частиною третьою статті 38 КЗпП Українивідповідно до поданої заяви про звільнення.
		В подальшому позивач уточнив вимоги позову у наведеній справі та просив визнати формулювання звільнення за частиною четвертою статті 40                   КзпП України таким, що не відповідає чинному трудовому законодавству і змінити формулювання підстави звільнення з частини четвертої статті 40 КзпП України на частину третю статті 38 КЗпП України, стягнути моральну шкоду. 
		Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 30 липня            2014 року, яке набрало законної сили 13 жовтня 2014 року, у задоволенні вказаних позовних вимог відмовлено.
		Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		Статтею 117 цього Кодексувстановлена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, яка настає в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статі 116 цього Кодексу.
		Встановивши, що в день звільнення 24 березня 2014 року позивач не працював і факт його звернення до відповідача з вимогою про розрахунок після 24 березня 2014 року не довів, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, про відсутність підстав вважати встановленим факт допущення відповідачем затримки розрахунку при звільнені позивача 24 березня 2014 року, як умови покладення відповідальності за це за положеннями статті 117 КЗпП України.
		Доводи касаційної скарги позивача, що вимога про проведення розрахунку здійснена ним шляхом подання позову до суду є безпідставними та не спростовують висновків судів про відсутність правових підстав, з урахуванням змісту статті 116 КЗпП України, для застосування до відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільнені.  
		Посилання у касаційній скарзі на те, що існування (на момент звільнення) виконавчого провадження по стягненню заборгованості з виплати середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу не потребувало додаткових його звернень до роботодавця з вимогою про розрахунок, є необґрунтованими, оскільки заборгованість, яка була предметом стягнення у виконавчому провадженні стосувалася інших правовідносин, що існували між сторонами до звільнення позивача 24 березня 2014 року.
		Вимоги, що заявлені у справі, яка переглядається, в частині застосування статті 117 КЗпП України, пов'язані саме із звільненням з 24 березня 2014 року.
		Посилання у касаційній скарзі на те, що відповідач, в порушення статті 116 КЗпП України письмово не повідомив позивача про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, не є підставою для покладення на позивача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, оскільки ця обставина не обмежувала позивача у праві звернутися до роботодавця з вимогою про розрахунок відповідно до положень зазначеної норми.
		Інші доводи касаційної скарги, в тому числі посилання на пункт 3 частини першої статті 323 КЗпП України не потребують аналізу та перевірки, оскільки не мають правового значення для правильного вирішення заявлених вимог та не спростовують обґрунтованість висновків судів про відсутність підстав вважати установленим факт затримки відповідачем розрахунку при звільненні позивача і наявність у зв'язку з цим підстав покладення на нього відповідальності за приписами статті 117 КЗпП України.
		Наведені у касаційній скарзі доводи позивача є аналогічними його ж посиланням, викладеним в апеляційній скарзі та яким суд апеляційної інстанції дав належну оцінку і їх обґрунтовано спростував. Вказані доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів. 
		Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
		Рішення Харківського районного суду Харківської області від 31 березня 
		2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 12 жовтня 
		2017 року залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:                                                                                                        В. С. Висоцька
		 
		        В. В. Пророк
		 
		        І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...