Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 591/393/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, пов’язані із застосуванням Закону України ”Про захист прав споживачів”.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 12.12.2018.
Дата набрання законної сили: 05.12.2018
Номер судового провадження: 61-13395ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		05 грудня 2018 року 
		м. Київ
		 
		справа № 591/393/17
		провадження № 61-13395св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого - Стрільчука В. А.,
		суддів:                 Кузнєцова В. О.,                           Погрібного С. О., 
		                              СтупакО. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,          
		 
		учасники справи: 
		позивач - Виконавчий комітет Сумської міської ради в особі Відділу торгівлі, побуту та захисту прав споживачів Сумської міської ради в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
		відповідачі: Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Сумигаз», Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумигаз Збут», 
		третя особа - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника Виконавчого комітету Сумської міської ради в особі Відділу торгівлі, побуту та захисту прав споживачів Сумської міської ради в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 - ОСОБА_8 на рішення Апеляційного суду Сумської області від 21 червня 2017 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Левченко Т. А., Хвостика Н. А., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У січні 2017 року Виконавчий комітет Сумської міської ради в особі відділу торгівлі, побуту та захисту прав споживачів Сумської міської ради в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» (далі - ПАТ «Сумигаз»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумигаз Збут» (далі - ТОВ «Сумигаз Збут»), третя особа - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, про визнання права на споживання природного газу за чинними нормами та зобов'язання здійснити перерахунок спожитого природного газу. 
		 
		Свої позовні вимоги позивачобґрунтовував тим, що 13 серпня 2016 року представники ПАТ «Сумигаз» склали акт про порушення № 04/65, відповідно до якого споживачі газу в будинку за адресою: АДРЕСА_1, відмовилися від встановлення лічильника, що здійснюється з ініціативи та за кошти оператора ГРМ, не допустили представників оператора ГРМ для проведення ремонтних та монтажних робіт. В акті зроблено застереження про те, що фактичний об'єм спожитого природного газу за кожним побутовим споживачем за відповідний попередній місяць буде визначатися за граничними об'ємами споживання природного газу. На зворотній стороні акта від 13 серпня 2016 року наявні підписи мешканців квартир № 8, 13, 18, 75, 76, 77. Аналогічні акти представники відповідача ПАТ «Сумигаз» склали 02 вересня 2016 року за № 04/148 та 20 вересня 2016 року за          № 04/225 з однією різницею - відсутні прізвища та підписи мешканців будинку на зворотній стороні. 18 листопада 2016 року частині мешканців будинку, в тому числі і позивачам, направлено повідомлення про результати засідання комісії                        від 17 листопада 2016 року з розгляду актів від 13 серпня 2016 року № 04/65,              02 вересня 2016 року № 04/148 та акту від 20 вересня 2016 року № 04/225, за результатами якого прийнято рішення про те, що споживачам побутового газу в будинку АДРЕСА_1, у яких не встановлено індивідуальні лічильники газу, з 01 листопада 2016 року фактичний об'єм спожитого газу буде визначатися за граничними об'ємами споживання природного газу для населення, визначеними у Додатку № 10 до Кодексу газорозподільних систем, у зв'язку з відмовою споживачів природного газу (мешканців багатоквартирного будинку) від встановлення загальнобудинкового лічильника газу за ініціативою та за кошти оператора ГРМ шляхом недопуску його представників до ввідного газопроводу багатоквартирного будинку.
		 
		Посилаючись на викладене, позивач просив визнати недійсним рішення ПАТ «Сумигаз» від 17 листопада 2016 року щодо визначення мешканцям будинку АДРЕСА_1, в тому числі ОСОБА_3, ОСОБА_4,         ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, з 01 листопада 2016 року режиму споживання, за яким фактичний об'єм споживчого (розподіленого/поставленого) природного газу визначається за граничними об'ємами споживання природного газу населенням, згідно з Додатком № 10 до Кодексу газорозподільних систем; визнати за споживачами ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,      ОСОБА_7 та іншими мешканцями будинку АДРЕСА_1 право на споживання природного газу за діючими нормами споживання природного газу; зобов'язати ТОВ «Сумигаз Збут» здійснити перерахунок спожитого природного газу починаючи з 01 листопада 2016 року із застосуванням норми споживання природного газу за вищевказаний період.
		 
		ПАТ «Сумигаз» позов не визнало та пояснило суду, що з метою виконання норм Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» працівниками підприємства організовано встановлення загальнобудинкового вузла обліку природного газу на будинок АДРЕСА_1. Фактично встановити загальнобудинковий вузол обліку природного газу не виявилось можливим у зв'язку з відмовою мешканців вищевказаного будинку в доступі до ввідного газопроводу, про що складено акти. Позивачі допустили порушення норм чинного законодавства, внаслідок чого правомірно вирішено застосувати та нарахувати їм оплату за природний газ із листопада 2016 року в обсягах, установлених в Додатку № 10 до Кодексу газорозподільних систем.
		 
		Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 18 квітня 2017 року позов Виконавчого комітету Сумської міської ради в особі відділу торгівлі, побуту та захисту прав споживачів Сумської міської ради в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 задоволено частково. Визнано недійсним рішення ПАТ «Сумигаз» від 17 листопада 2016 року в частині визначення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 з               01 листопада 2016 року режиму споживання, за яким фактичний об'єм спожитого природного газу визначається за граничними об'ємами споживання природного газу населенням згідно з Додатком № 10 до Кодексу газорозподільних систем.Зобов'язано ПАТ «Сумигаз», ТОВ «Сумигаз Збут» здійснити перерахунок об'ємів природного газу споживачам: ОСОБА_3 (АДРЕСА_1), ОСОБА_4 (АДРЕСА_2), ОСОБА_5                  (АДРЕСА_3), ОСОБА_6 (АДРЕСА_4), ОСОБА_7 (АДРЕСА_5) за листопад - грудень 2016 року, січень - березень 2017 року за нормою споживання 4,4 м. куб на місяць на одну особу. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
		 
		Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із відсутності достатніх та належних доказів того, що саме ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 чинили перешкоди представникам ПАТ «Сумигаз» у доступі до будинку для встановлення приладу обліку спожитого газу (лічильника). При цьому акти про порушення складені не щодо окремого конкретно визначеного споживача, а щодо об'єкта: житлового будинку АДРЕСА_1, тобто акт не містить відомостей про вчинення порушення конкретною особою, а відповідно і прийняття відповідачем рішення про відповідальність конкретної особи на підставі цього акта є неправомірним. 
		 
		Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 21 червня 2017 року рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що належними та допустимими доказами у справі підтверджено факт відмови мешканців будинку АДРЕСА_1 від встановлення загальнобудинкового лічильника, що стало наслідком збільшення фактичного об'єму спожитого природного газу позивачам за граничними об'ємами споживання природного газу населенням. 
		 
		У липні 2017 року представник Виконавчого комітету Сумської міської ради в особі відділу торгівлі, побуту та захисту прав споживачів Сумської міської ради в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 - ОСОБА_8 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Сумської області від 21 червня 2017 року, в якій просив скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права. Зокрема, вказує на те, що посилання суду на колективні заяви мешканців будинку АДРЕСА_1 не мають правового обґрунтування, адже позивачі у відповідних заявах наполягали, знову ж таки, на встановленні індивідуальних лічильників газу. Акти, складені відповідачем, не відповідають вимогам Кодексу ГРМ. Суд апеляційної інстанції не врахував, що встановлення споживачам режиму споживання природного газу за граничними обсягами за своєю сутністю є незаконною, позасудовою, майновою, тобто цивільною, відповідальністю. Визначення поняття режиму постачання природного газу за граничними обсягами та застосування його до споживача не передбачена законами України та постановами уряду. Особливості організації обліку газу в багатоквартирних будинках та гуртожитках врегульовано в главі 5 розділу IX Кодексу газорозподільних систем, пунктами 1 та 2 якої взагалі не передбачається застосування до споживача багатоквартирних будинків граничних обсягів споживання газу. До того ж, суб'єктом надання згоди на встановлення загальнобудинкового вузла обліку природного газу  в багатоквартирних будинках та гуртожитках виступає балансоутримувач або управитель будинку, але аж ніяк не споживач. 
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
		 
		У серпні 2017 року ПАТ «Сумигаз» подало до суду письмові заперечення на касаційну скаргу, згідно з якими постачання природного газу мешканцям (споживачам) на території м. Суми з 01 липня 2015 року суб'єкт господарювання ПАТ «Сумигаз» не здійснює. Комерційний вузол обліку природного газу за адресою:                                 АДРЕСА_1, заплановано у суворій відповідності до норм чинного законодавства. Факт відмови позивачів від встановлення за рахунок і за ініціативою оператора ГРМ загальнобудинкового вузла обліку природного газу чітко зафіксовано документами, усними та письмовими доказами, іншими матеріалами, поясненнями актами про порушення. 
		 
		ТОВ «Сумигаз Збут» також подало до суду свої заперечення на касаційну скаргу, згідно з якими відповідно до Кодексу газорозподільних систем визначений оператором ГРМ обсяг споживання природного газу по об'єкту споживача за відповідний календарний місяць є підставою для взаєморозрахунків між споживачем та його постачальником. Тобто, ТОВ «Сумигаз Збут» на підставі даних оператора ГРМ про об'єм газу проводить нарахування споживачу за надану послугу з газопостачання. Апеляційним судом правомірно встановлено, що всі питання щодо обсягу спожитого газу споживачами відносяться до компетенції оператора ГРМ - ПАТ «Сумигаз».
		Ухвалою від 13 грудня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		У березні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2018 року зупинено провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 214/2435/17.
		 
		19 листопада 2018 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено постанову Великої палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі          № 214/2435/17.
		 
		Ухвалою від 05 грудня 2018 року поновлено касаційне провадження у справі.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. 
		 
		За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню та залишення в силі рішення суду першої інстанції з огляду на наступне.
		 
		Судом установлено, що ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 проживають у багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 та на їх ім'я відкриті особові рахунки щодо споживання природного газу.
		 
		Постачання природного газу мешканцям (споживачам) на території м. Суми здійснює суб'єкт господарювання - ПАТ «Сумигаз».
		 
		Починаючи з серпня 2016 року працівники постачальника послуг ПАТ «Сумигаз» здійснювали спроби встановити загальнобудинковий вузол обліку газу.
		 
		13 серпня 2016 року представники ПАТ «Сумигаз» склали акт про встановлення порушення Кодексу газорозподільних систем, а саме: відмова споживачів від встановлення лічильника, що здійснюється за ініціативи та за кошти оператора. Недопуск представників оператора ГРМ для проведення ремонтних, монтажних робіт.
		 
		На звороті цього акту є підписи мешканців квартир АДРЕСА_6 - ОСОБА_13, АДРЕСА_7 - ОСОБА_14, АДРЕСА_8 - ОСОБА_15, АДРЕСА_9 - ОСОБА_18, АДРЕСА_10 - ОСОБА_16, АДРЕСА_11 - ОСОБА_19.
		 
		02 вересня 2016 року та 20 вересня 2016 року працівниками ПАТ «Сумигаз» складено аналогічні акти про порушення Кодексу газорозподільних систем відносно об'єкту: житловий будинок АДРЕСА_1, а саме: відмова споживачів від встановлення лічильника, що здійснюється за ініціативи та за кошти оператора та недопуск представників оператора ГРМ для проведення ремонтних монтажних робіт. Вказані акти мешканцями будинку підписані не були.
		 
		17 листопада 2016 року комісія ПАТ «Сумигаз» розглянула акти про порушення Кодексу газорозподільних систем і прийняла рішення «Про нарахування побутовим споживачам, будинки яких знаходяться за адресами, зокрема, АДРЕСА_1, які відмовились від встановлення за рахунок оператора ГРМ (ПАТ «Сумигаз») лічильників газу та не мають індивідуальних лічильників газу, фактичного об'єму спожитого розподіленого природного газу за відповідний календарний місяць, а саме: з листопада 2016 року, за граничними об'ємами споживання природного газу населенням, визначеними у додатку 10 до Кодексу газорозподільних систем».
		 
		Про рішення комісії мешканців будинку повідомлено листами від 18 листопада       2016 року.
		 
		Починаючи з листопада 2016 року споживачам - мешканцям будинку по                   АДРЕСА_1, квартири яких не обладнані індивідуальними лічильниками, здійснюється нарахування на одного мешканця квартири за граничними об'ємами споживання 9,8 куб. м на місяць.
		 
		Особливості встановлення лічильників газу споживачам визначаються Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» (далі - Закон).
		 
		Відповідно до частини першої статті 6 Закону суб'єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов'язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується, зокрема, тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року. При цьому обов'язок забезпечити встановлення лічильників газу трактується Законом лише з технічної точки зору як виконання робіт і не включає в себе поняття повного фінансування таких робіт за кошти суб'єкта господарювання.
		 
		Враховуючи вищезазначене, суб'єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов'язані в термін до 01 січня 2018 року для зазначеної групи населення забезпечити встановлення лічильників газу, як індивідуальних так і загальнобудинкових, що забезпечить 100% облік спожитого природного газу населенням.
		 
		При цьому у разі невстановлення населенню у строки, зазначені у частині першій статті 6 Закону, лічильників газу з вини суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, припинення розподілу природного газу таким споживачам забороняється, а його облік до моменту встановлення лічильників газу здійснюється за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України.
		 
		Відповідно до частини першої статті 3 Закону фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
		 
		Згідно з положеннями глави 1 розділу Х Кодексу газорозподільних систем (далі -Кодекс ГРМ) приладовий облік природного газу в ГРМ організовується та здійснюється з метою отримання та реєстрації за допомогою комерційного вузла обліку газу (далі - ВОГ) інформації про об'єми передачі (розподілу, споживання) природного газу в точках вимірювання та подальшого її використання при забезпеченні комерційного обліку природного газу між суб'єктами ринку природного газу. Передача (розподіл, споживання) природного газу до/з газорозподільної системи здійснюється за умови наявності комерційного вузла обліку природного газу.
		 
		Для визначення об'єму спожитого (розподіленого) природного газу по об'єкту споживача використовуються дані комерційного вузла обліку Оператора ГРМ. У разі відсутності комерційного ВОГ у Оператора ГРМ використовуються дані комерційного ВОГ споживача. Споживач не може відмовитись від встановлення комерційного ВОГ з ініціативи та за кошти Оператора ГРМ. В іншому випадку розподіл природного газу такому споживачу припиняється в порядку, визначеному розділом VІ Кодексу ГРМ.
		 
		При цьому відповідно до положень глави 4 розділу IX Кодексу ГРМ визначення фактичного об'єму споживання (розподілу/постачання) природного газу (алокація) по об'єкту побутового споживача здійснюється на межі балансової належності між Оператором ГРМ і побутовим споживачем на підставі даних лічильника газу з урахуванням вимог цього Кодексу та договору.
		 
		Для визначення фактичного об'єму споживання (розподілу/постачання) природного газу (алокація) приймаються дані лічильника газу Оператора ГРМ.
		 
		У разі відсутності лічильника газу в Оператора ГРМ приймаються дані лічильника газу побутового споживача. При цьому Оператор ГРМ має право протягом експлуатації лічильника газу та відповідно до вимог Кодексу ГРМ здійснювати контрольне зняття показань засобу вимірювальної техніки (далі - ЗВТ) (лічильника газу) для контролю та перевірки його показань.
		 
		Якщо побутовий споживач за договором розподілу природного газу (індивідуальним або загальнобудинковим) не забезпечений лічильником газу, фактичний об'єм спожитого (розподіленого/поставленого) природного газу по об'єкту побутового споживача за відповідний календарний місяць визначається за нормами споживання.
		 
		Якщо побутовий споживач, який не забезпечений лічильником газу, відмовляється від його встановлення за рахунок Оператора ГРМ (що підтверджується актом про порушення, складеним відповідно до вимог глави 5 розділу ХІ цього Кодексу ГРМ), фактичний об'єм спожитого (розподіленого/поставленого) природного газу (алокація) по побутовому споживачу за відповідний календарний місяць визначається за граничними об'ємами споживання природного газу населенням, визначеними у додатку № 10 до Кодексу ГРМ. Додаток № 10 до Кодексу газорозподільних систем встановлює граничні норми споживання природного газу населенням: 9,8 м. куб (плита газова за наявності централізованого гарячого водопостачання людино-місяць).
		 
		Постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» встановлено нормативи використання природного газу 4,4 куб. м на одну людину у місяць для домогосподарств, де газ використовується тільки для приготування їжі.
		 
		Таким чином, для застосування вищевказаної санкції, як визначення фактичного об'єму спожитого (розподіленого/поставленого) природного газу за граничними об'ємами споживання природного газу населенням має бути встановлений факт правопорушення - відмова споживача, який не забезпечений лічильником природного газу (індивідуальним або загальнобудинковим), від його встановлення за рахунок Оператора ГРМ.
		 
		При цьому аналіз змісту положень Кодексу ГРС у їх системному зв'язку із Законом України «Про ринок природного газу», Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» дає підстави обґрунтовано стверджувати, що законодавець під відмовою від встановлення лічильника розуміє відмову від встановлення будь-якого лічильника газу - квартирного чи загальнобудинкового, оскільки метою регулювання ринку газу є саме забезпечення обліку спожитого газу населенням.
		 
		Крім того, як встановлено Кодексом ГРС (абзац 7 пункту 3 глави 4 розділу IX, пункту 6 глави 3 Розділу ХІ) правопорушення у виді відмови від встановлення лічильника має бути зафіксоване оператором ГРМ згідно визначеної процедури з оформленням відповідного документа певної форми і змісту.
		 
		Здійснюючи переоцінку доказів наданої судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 не відмовлялися від встановлення лічильника газу, оскільки, зокрема, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 зверталися до ПАТ «Сумигаз» із заявами про встановлення індивідуального лічильника газу за адресою своїх помешкань (т. 1 а. с. 128, 135), на що отримали відмову, яка мотивована тим, що встановлення індивідуальних приладів обліку газу за рахунок коштів газорозподільних підприємств споживачам, які мешкають в багатоквартирних будинках, де заплановано встановлення будинкових лічильників газу, ні Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», ні Інвестиційною програмою не передбачено.
		 
		Крім того, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 разом із іншими мешканцями будинку зверталися із колективним зверненням до органів державної влади із вимогами про встановлення індивідуальних газових лічильників.
		 
		Із особистими заявами про відмову від встановлення приладу обліку спожитого газу (лічильника) позивачі до ПАТ «Сумигаз» не зверталися, що свідчить про відсутність відмови мешканців будинку від встановлення газового лічильника.
		 
		Тобто, висновок апеляційного суду не відповідає встановленим у справі обставинам, оскільки мешканці будинку відмовляються від встановлення загальнобудинкового лічильника, при цьому вимагаючи встановлення індивідуальних лічильників. Від встановлення індивідуальних лічильників  к кожній квартирі мешканці будинку не відмовлялись.
		 
		Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1023-XII держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності. 
		 
		За змістом статті 21 цього Закону права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.
		 
		Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону № 1023-XII крім інших випадків порушень прав споживачів,  права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.
		 
		Як зазначено в преамбулі Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 1875-IV), який був чинним на час звернення позивачів до суду з цим позовом та розгляду справи в судах, цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
		 
		Відповідно до статті 1 Закону № 1875-IV у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: 
		-                     житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; 
		-                     виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; 
		-                     засіб обліку - прилад, технічний пристрій для обліку кількісних та/або якісних показників житлово-комунальної послуги, який має нормовані метрологічні характеристики; 
		-                     комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; 
		-                     норми споживання - кількісні показники споживання житлово-комунальних послуг, затверджені згідно із законодавством відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; 
		-                     споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
		 
		Згідно зі статтею 2 Закону № 1875-IV державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян.
		 
		Як наведено у статті 3 Закону № 1875-IV, предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.
		 
		Відповідно до частини першої статті 14 Закону № 1875-IV залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: перша група - це житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
		 
		Тарифи на газопостачання відносяться до першої групи.
		 
		Згідно з частиною першою статті 19 Закону № 1875-IV відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
		 
		Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (частини перша, друга статті 20 цього Закону).
		 
		Згідно з пунктом 1 частини другої статті 21 Закону № 1875-IV виконавець зобов'язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.
		 
		Як зазначено у частині першій статті 30 Закону № 1875-IV, державне регулювання цін/тарифів базується на таких основних принципах доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій.
		 
		Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом № 3533-VI.
		 
		Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу ГРС Оператор ГРМ - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.
		 
		ПАТ «Сумигаз» є Оператором ГРМ.
		 
		Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 3533-VI фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
		 
		Згідно з положеннями статті 6 Закону № 3533-VI та графіками оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленими відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2012 року № 259-р «Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу», газорозподільні підприємства зобов'язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживають у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі (плита газова + газова колонка) - до 01 січня       2016 року, тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року (відповідно до абзацу четвертого підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 6 зі змінами, внесеними згідно із Законом від 21 грудня 2017року № 2260-VIII, - тільки для приготування їжі - з 01 січня 2021 року.)
		Установлено, що позивачі є споживачами природного газу, а ПАТ «Сумигаз»- Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням. 
		 
		Відповідно до пунктів 1.1-1.3Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2498, цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України. 
		 
		Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
		 
		У пункті 1.4 Типового договору вказано, що термін, що використовується в цьому договорі, має таке значення: «споживач» - фізична або юридична особа чи фізична особа - підприємець, об'єкт якої підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України «Про ринок природного газу» та Кодексі ГРС.
		 
		Суд установив, що позивачі приєдналися до вказаного Типового договору, оскільки щомісячно споживають природний газ та щомісячно сплачують рахунки за спожитий природний газ, а отже мають право на вибір засобі обліку природного газу. 
		 
		Права та обов'язки споживачів чітко визначені Типовим договором, а саме розділом IV «Ціна, порядок обліку та оплати природного газу», розділом V «Права та обов'язки споживача» та розділом VІ «Права і обов'язки постачальника». 
		 
		Згідно з пунктом 2.1 цього Типового договору ПАТ «Сумигаз»взяло на себе зобов'язання постачати природний газ споживачам в необхідних об'ємах (обсягах), а вони взяли на себе зобов'язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
		 
		Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
		 
		У частині першій статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		 
		Відповідно до вимог статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. 
		 
		За положеннями постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послугвід 28 грудня 2011 року № 150 «Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу» (з 2011 року по 31 травня 2017 року) до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1000 куб. м природного газу.
		 
		Згідно з додатком № 1 до вказаної постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення лічильників газу населенню за поставлені 1000 куб. м природного газу, які становили 6,96 грн, а згідно з додатком   № 1 до постанови від 27 вересня 2016 року № 1625 у структурі тарифу витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню за розподілені 1000 куб. м становлять 25,20 грн.
		 
		Оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то відповідач зобов'язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до частини першої статті 6 Закону № 3533-VI забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2018 року, адже зміна терміну встановлення таких лічильників для вказаної категорії осіб відбулася після ухвалення судового рішення. При цьому суд зазначає, що право вибору виду лічильника : загально будинковий чи індивідуальний -належить споживачу.
		 
		Доводи ПАТ «Сумигаз» викладені у заперечення на касаційну скаргу, що Національною комісією, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затверджено розрахунок доцільності встановлення загальнобудинкових вузлів обліку газу згідно з Планом розвитку газорозподільної системи ПАТ «Сумигаз» на 2016-2025 роки, у якому встановлення будинкового вузла обліку газу за адресою: АДРЕСА_1 визнано доцільним, Верховний Суд вважає такими, що не звільняють його від обов'язку встановити індивідуальні лічильники позивачам. 
		 
		Зважаючи, що позивачі виконували обов'язок щодо сплати отриманих послуг, у тариф яких включено і вартість та роботи зі встановлення індивідуальних лічильників газу населенню, а, отже, вимоги статті 6 Закону № 3533-VI мають вищу юридичну силу, ніж рішення Національної комісії, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Ці вимоги зобов'язують відповідача забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2018 року.
		 
		Відмова відповідача встановити індивідуальні лічильники позивачам суперечить вимогам законодавства, порушує права позивачів. З урахуванням вимог статті 5 Закону № 1023-XII, статті 2 Закону № 1875-IV волевиявлення позивачів на встановлення індивідуальних лічильників газу не може бути порушеним.
		 
		Вимоги позивачів відповідають зазначеній державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, які забезпечать раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивачів з отримання послуги з газопостачання; встановлення позивачам індивідуальних лічильників забезпечить оплату кожним з них саме того об'єму газу, який ним спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість.
		 
		Вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу, суд першої інстанції правильно виходив із того, що фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
		 
		Саме на ПАТ «Сумигаз» покладений обов'язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладання такого обов'язку на споживачів є неправомірним. 
		 
		Такий висновок суду відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 07 листопада 2018 року № 14-347цс18. 
		ПАТ «Сумигаз» відмовляючи у встановленні індивідуальних лічильників на власний розсуд тлумачить Закон України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», вказуючи на те, що цим Законом не передбачено встановлення індивідуальних приладів обліку газу за рахунок коштів газорозподільних підприємств споживачам, які мешкають у багатоквартирних будинках.
		 
		Вищевикладене дає підстави для висновку, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню. 
		 
		Рішення суду першої інстанції відповідає установленим принципам і завданням цивільного судочинства, а також вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.
		 
		Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд помилився в застосуванні норм матеріального та процесуального закону, неправильно вирішив спір, не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, обставинам справи та залишив поза увагою принципи й завдання цивільного судочинства. 
		 
		Розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212     ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
		 
		Оскільки суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.
		 
		Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 
		 
		Отже, з ПАТ «Сумигаз» та ТОВ «Сумигаз Збут» на користь Виконавчого комітету Сумської міської ради підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі по 2 880,00 грн із кожного.
		 
		Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника Виконавчого комітету Сумської міської ради в особі Відділу торгівлі, побуту та захисту прав споживачів Сумської міської ради в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 - ОСОБА_8 задовольнити.
		 
		Рішення Апеляційного суду Сумської області від 21 червня 2017 року скасувати, рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 квітня 2017 року залишити в силі.
		 
		Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз», Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумигаз Збут» на користь Виконавчого комітету Сумської міської ради судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі по 2 880,00 грн із кожного.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                 В. А. Стрільчук
		 
		Судді:                                                                           В. О. Кузнєцов
		 
		                                                                                                           С.О. Погрібний
		 
		                                                                                     О.В. Ступак
		 
		                                                                                                           Г. І.Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...