Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/5588/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин; Спори, що виникають із сімейних правовідносин про позбавлення батьківських прав.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 13.12.2018.
Дата набрання законної сили: 26.11.2018
Номер судового провадження: 61-42373ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		26 листопада 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 320/5588/16-ц
		провадження № 61-42373св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_4, 
		представник позивача - ОСОБА_5,
		відповідач - ОСОБА_6,
		третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області                                від 12 червня 2017 року у складі судді Горбачова Ю. В. та постанову апеляційного суду Запорізької області від 24 липня 2018 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Маловічко С. В., Кримської О. М.,
		ВСТАНОВИВ:
		У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, у якому просила позбавити ОСОБА_6 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_7,              ІНФОРМАЦІЯ_1.
		Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з лютого 2002 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька ОСОБА_7.
		Їх подружнє життя не склалось і 31 березня 2005 року їх шлюб розірвано.
		17 червня 2005 року вона вдруге вийшла заміж та змінила прізвище з «ОСОБА_4» на «ОСОБА_4».
		Згідно з розпорядженням Красногвардійської районної ради в Автономній Республіці Крим від 05 серпня 2009 року № 685 доньці також змінено прізвище з «ОСОБА_4» на «ОСОБА_4» та повторно видано свідоцтво про народження, батьком якої вказано ОСОБА_6
		Зазначала, що з 2003 року відповідач припинив будь-яке спілкування з нею та донькою, останній раз бачив дитину у дворічному віці, не приймає участі у її вихованні та утриманні, ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків. Понад 10 років вона виховує доньку сама разом зі своїм новим чоловіком, створює належні умови, необхідні для її нормального розвитку і навчання.  
		На підставі викладеного просила позов задовольнити. 
		Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області                             від 12 червня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.
		Суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків без поважних причин, а судом не встановлено винної поведінки останнього щодо ухилення від виховання дитини і свідомого нехтування ним своїми обов'язками, тому відсутні підстави, передбачені пунктом 2 частини першої статті 164 СК України, для позбавлення його батьківських прав.
		Постановою апеляційного сулу Запорізької області від 24 липня 2018 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області                             від 12 червня 2017 року залишено без змін.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та залишив рішення суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		У касаційній  скарзі ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_5 просить скасувати оскаржувані судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
		Зокрема, не врахували те, що між батьком та донькою відсутній психологічний контакт, остання протягом тривалого часу виховується лише матір'ю та вітчимом ОСОБА_8, якого вона вважає єдиним батьком. Родинних почуттів до рідного батька  дитина не відчуває, категорично відмовляється зустрічатися з ним, що, у свою чергу, свідчить про те, що спілкування відповідача з донькою не відповідає її інтересам і може завдати шкоди фізичному або психічному здоров'ю.
		ОСОБА_6 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її  без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанції без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року                   № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності                          15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Суди встановили, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з лютого 2002 року до 31 березня 2005 року, у якому                    ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_7.
		З 17 червня 2005 року позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком ОСОБА_8 та змінила своє прізвище з «ОСОБА_4» на «ОСОБА_4».
		Згідно з розпорядженням Красногвардійської районної ради в Автономній Республіці Крим від 05 серпня 2009 року № 685 дитині також змінено прізвище з «ОСОБА_4» на «ОСОБА_4» та повторно видано свідоцтво про народження, батьком у якому зазначений ОСОБА_6 
		Після припинення у 2003 році стосунків та сумісного проживання сторін, їх малолітня дитина залишилася проживати разом із матір'ю ОСОБА_4
		Рішенням Мелітопольського міського суду Запорізької області від 29 вересня 2003 року з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 стягнуто аліменти у розмірі ?  частини з усіх видів заробітку на доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, щомісячно, починаючи з 09 вересня 203 року, до досягнення донькою повноліття.
		Відповідно до розрахунку державного виконавця відділу державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області заборгованість за аліментами у ОСОБА_6 відсутня, станом                            на 01 травня 2017 року наявна переплата у розмірі 32,90 грн.
		У 2013 році ОСОБА_6 звертався до служби у справах дітей Красногвардійської районної державної адміністрації в Автономній Республіці Крим управління освіти, молоді та спорту із заявою про призначення йому днів зустрічей з дочкою ОСОБА_7, на яку йому надано роз'яснення щодо механізму прийняття рішення про визначення способу його участі у вихованні доньки.
		Відповідно до висновку комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Мелітопольської міської ради Запорізької області від 17 травня                    2017 року, орган опіки та піклування не вбачає підстав для підтримання позову ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 відносно його малолітньої доньки  ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.
		Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_4 вказувала на необхідність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки останній не виконує своїх обов'язків щодо виховання дитини.
		Заперечуючи проти позову, ОСОБА_6 посилався на те, що окреме проживання і певні перешкоди з боку позивачки щодо спілкування з дитиною позбавляє його можливості у повній мірі виконувати свої батьківські обов'язки, проте він любить свою доньку, цікавиться її проблемами, матеріально утримує. Бажання позивача позбавити його батьківських прав пов'язане з його відмовою надати дозвіл на виїзд дитини на материкову територію України з Автономної Республіки Крим.
		У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
		Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
		Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
		Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
		Встановивши, що позивачем не надано належних і допустимих доказів невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків без поважних причин, не встановлено винної поведінки останнього щодо ухилення від виховання доньки і свідомого нехтування ним своїми обов'язками, суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок про відсутність підстав для позбавлення його батьківських прав. 
		Аргументи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновків судів попередніх інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, а стосуються переоцінки доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		Проживання позивача з новим чоловіком, якого дитина вважає батьком, не є тими виключними обставинами, які можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав відповідача.
		Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00,                § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.
		За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 червня 2017 року та постанови апеляційного суду Запорізької області від 24 липня 2018 року, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, залишити без задоволення.
		Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області                        від 12 червня 2017 року та постанову апеляційного суду Запорізької області                   від 24 липня 2018 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді                                                                                                            В. І. Журавель
		 
		 
		Н. О. Антоненко
		 
		 
		                                                                                                                      В.І. Крат

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...