Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/2298/17 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про банкрутство, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 13.12.2018.
Дата набрання законної сили: 06.11.2018
Номер судового провадження: 12-177гс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		 
		6 листопада 2018 року
		м. Київ
		Справа № 914/2298/17
		Провадження № 12-177гс18
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді Князєва В. С.,
		судді-доповідача Рогач Л.І.,
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		за участю секретаря судового засідання - Салівонського С.П.,
		 
		учасники справи:
		представник  позивача - Чукла С. П.,
		розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Дрогобицької міської ради (далі - Міськрада) на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19 березня 2018 року (судді Малех І. Б., Гриців В. М., Давид Л. Л.) та рішення Господарського суду Львівської області від 11 грудня 2017 року (суддя Синчук М. М.) у справі № 914/2298/17 за позовом Міськради до Публічного акціонерного товариства «Дрогобицький завод автомобільних кранів» (далі - ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів»), ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про припинення права ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» на постійне користування земельною ділянкою, скасування акта про надання в користування земельної ділянки, визнання недійсним договору суперфіцію від 15 червня 2015 року та зобов'язання вчинити дії.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		1.  Короткий зміст позовних вимог та заперечень
		1.1.  У жовтні 2017 року Міськрада звернулася до господарського суду з позовом до ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів», ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про припинення права постійного користування ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» земельною ділянкою площею 1,3287 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1; скасування акта про надання в користування вказаної земельної ділянки; зобов'язання відповідачів передати спірну земельну ділянку за актом приймання-передачі Міськраді та про визнання недійсним договору суперфіцію від 15 червня 2015 року.
		1.2. Позовні вимоги мотивовані доводами про неправомірність перебування у постійному користуванні відповідача спірної земельної ділянки, враховуючи визначений статтею 92 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) перелік юридичних осіб, що набувають право постійного користування земельною ділянкою; недотримання користувачем вимог, передбачених пунктом 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України; наявність підстав для припинення права користування земельною ділянкою, передбачених пунктами «ґ» та «д» частини першої статті 141 ЗК України, у зв'язку із використанням земельної ділянки не за цільовим призначенням і наявністю у ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» заборгованості з оплати за землю. Позивач вказав, що договір суперфіцію від 15 червня 2015 року, укладений відповідачами без залучення власника земельної ділянки не уповноваженим належним чином суперфіціаром, суперечить приписам статті 102-1 ЗК України, статті 413 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та оформлений з порушенням приписів статті 209 ЦК України.
		1.3. ОСОБА_4 вказав, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, оскільки спірна земельна ділянка передана у користування в порядку чинного на той момент законодавства, на підставі рішення (ухвали) самого позивача від 28 грудня 2004 року № 426, яке на час розгляду справи є чинним, зміни цільового призначення земельної ділянки не відбулось, а обставини, встановлені у справі № 442/7401/15, у тому числі і щодо правомірності землекористування на підставі договору суперфіцію від 15 червня 2015 року, є такими, що не потребують повторного доведення. Відповідач вказав, що факт правомочності сторін при укладенні договору суперфіцію від 15 червня 2015 року, дотримання форми договору був предметом судового розгляду і є доведеним в межах справи № 442/7401/15, за участю, зокрема, і Міськради, відтак доводи позивача у цьому спорі є спробою змінити факти, встановлені рішенням суду у іншому провадженні. 
		2.  Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 11 грудня 2017 року у задоволенні позовних вимог в частині припинення права ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» на постійне користування земельною ділянкою площею 1,3287 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1; скасування акта про надання в користування земельної ділянки та зобов'язання ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» передати за актом приймання-передачі Міськраді земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 1, 3287 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1, відмовлено; провадження у справі в частині зобов'язання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 передати за актом приймання-передачі Міськраді вказану земельну ділянку та визнання недійсним договору суперфіцію від 15 червня 2015 року, укладеного ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» та ОСОБА_4, який в подальшому був перереєстрований на ОСОБА_5 припинено.
		2.2. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19 березня 2018 року рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
		3. Короткий зміст касаційної скарги 
		3.1. У квітні 2018 року, не погоджуючись із прийнятими у справі рішеннями, Міськрада подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Львівської області від 11 грудня 2017 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19 березня 2018 року, в якій просить скасувати вказані рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги Міськради повністю.
		3.2. Касаційна скарга обґрунтована доводами про неправильно встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, а саме не враховані вимоги частини першої статті 19, статті 38 ЗК України, Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» та на порушення приписів пунктів «ґ», «д» статті 141 ЗК України суди дійшли помилкового висновку про недоведеність позовних вимог в частині підстав для припинення користування землею та повернення земельної ділянки позивачу (зміну цільового призначення земельної ділянки та наявність заборгованості з орендної плати). Суди не врахували, що, укладаючи договір суперфіцію від 15 червня 2015 року, сторони цього договору фактично змінили цільове призначення земельної ділянки, яка за Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, відноситься до категорії - для будівництва та обслуговування будинків ринкової інфраструктури В 03.03.10, тоді як позивач передав у постійне користування землі, віднесені до категорії обслуговування будівель закладів освіти з кодом В 03.03.02. Відтак договір суперфіцію від 15 червня 2015 року суперечить приписам статті 102-1 ЗК України та статті 413 ЦК України, порушує інтереси територіальної громади та позбавляє власника землі права щодо вільного користування та розпорядження землею. Також позивач зазначив, що суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги докази наявності заборгованості за користування земельною ділянкою та доводи скаржника щодо неможливості надати такі докази до суду першої інстанції. На думку позивача, суди безпідставно припинили провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_5 та ОСОБА_4, оскільки спірний договір суперфіцію від 15 червня 2015 року укладався з ОСОБА_4 для здійснення ним господарської діяльності, як фізичною особою - підприємцем (далі - ФОП) і в подальшому право на забудову перереєстровано також на ФОП ОСОБА_5 
		4. Надходження касаційної скарги на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду
		4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 5 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міськради та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		4.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 червня 2018 року справу з касаційною скаргою передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною шостою статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі -  ГПК України).
		4.3. Ухвалою від 25 червня 2018 року ВеликаПалата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 914/2298/17 (провадження № 12-177гс18) та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
		5. Позиції сторін у справі
		5.1. Представник позивача у судовому засіданні підтримав наведені у касаційній скарзі доводи.
		5.2. У відзиві ОСОБА_4 заперечив проти цих доводів, зокрема вказав, що підстав для припинення постійного користування земельною ділянкою немає, оскільки наявність заборгованості щодо сплати за користування земельною ділянкою позивачем не доведено, зміни цільового призначення земельної ділянки не відбулося, цільове призначення земельної ділянки відповідає визначеній частиною першою статті 19 ЗК України категорії земель житлової та громадської забудови (пункт «б»), а рішення (ухвала) від 28 грудня 2004 року № 426 Міськради, на підставі якого передано у постійне користування земельну ділянку, не містить визначення виду її цільового призначення. У чинній на момент набуття права постійного користування земельною ділянкою редакції статті 92 ЗК України відсутній пункт «г», на підставі якого позивач просить припинити право постійного користування. Крім того, щодо вимоги про припинення права постійного користування з підстав непереоформлення прав на земельну ділянку слід застосовувати позовну давність. ОСОБА_4 вказав, що підстави позову у цій справі щодо визнання недійсним договору суперфіцію від 15 червня 2015 року є ідентичними до підстав, з яких позивач оскаржував рішення від 3 грудня 2017 року у справі № 442/7401/15-ц і обставини, встановлені у вказаному рішенні щодо укладеного належним чином договору, є доведеними в межах вказаного рішення в розумінні частини четвертої статті 75 ГПК України. ОСОБА_4 вказав, що вимоги скаржника про незаконність переходу права користування до ОСОБА_5 та витребування земельної ділянки у останнього є передчасними та такими, що не випливають з встановленого факту недійсності договору суперфіцію та скасування акта на право постійного користування земельною ділянкою.
		5.3. ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» у відзиві просив відмовити у задоволенні позовних вимог про припинення права на постійне користування земельною ділянкою та скасування акта про надання в користування земельної ділянки, водночас просив задовольнити вимогу про визнання недійсним договору суперфіцію від 15 червня 2015 року з підстав, вказаних позивачем. Зокрема, навів доводи щодо невідповідності договору вимогам статті 102-1 ЗК України та незаконності розпорядження земельною ділянкою неуповноваженою особою, що встановлено у справі № 442/3975/15, а також погодився з доводами позивача щодо його виключного права як власника земельної ділянки на укладення договору суперфіцію.
		6. Фактичні обставини справи, встановлені судами
		6.1. Суди встановили, що ухвалою Дрогобицької міської ради ХХІІІ сесії четвертого демократичного скликання від 28 грудня 2004 року № 426 «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель» затверджено по інвентаризації земельних ділянок, зокрема Відкритому акціонерному товариству «Дрогобицький завод автомобільних кранів» (правонаступником якої є ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів») затверджено земельну ділянку площею 13 287 кв. м на АДРЕСА_1 (пункт 1.5 ухвали).
		6.2. За змістом Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 29 вересня 2015 року № 44731148 земельна ділянка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, перебуває у постійному користуванні ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів».
		6.3. 15 червня 2015 року ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» в особі виконуючого обов'язки генерального директора ОСОБА_6 (суперфіціар) та фізична особа ОСОБА_4 (суперфіціарій) уклали договір суперфіцію.
		6.4. Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору суперфіціар надає, а суперфіціарій приймає в строкове платне користування частину земельної ділянки площею 1500 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та експлуатації на ньому нежитлового приміщення, необхідного суперфіціарію для здійснення своєї господарської діяльності.
		6.5. 3 грудня 2015 року рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 за позовом останнього до ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» (справа № 442/7401/15-ц). Визнано за ОСОБА_4 право забудови на частину земельної ділянки (суперфіцію) площею 1500 кв. м, що становить 1/9 від земельної ділянки, яка знаходиться на АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1 (в редакції ухвали Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області про виправлення описки від 28 січня 2016 року).
		6.6. 10 травня 2016 року ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області заяву ОСОБА_4 про виправлення описок у мотивувальній та резолютивній частинах рішення задоволено. Виправлено описку в описовій частині рішення. Крім того, виправлено описку, допущену у резолютивній частині рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 3 грудня 2015 року та викладено її у такій редакції: «Визнати за ОСОБА_4 право забудови на частину земельної ділянки (суперфіцію) площею 3000 кв. м., що становить 1/4 частину від земельної ділянки, що знаходиться по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1».
		6.7. 13 січня 2016 року державний реєстратор на підставі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 3 грудня 2015 року у справі № 442/7401/15-ц зареєстрував право ФОП ОСОБА_4 на забудову земельної ділянки (суперфіцію) площею 3000 кв. м., що становить 1/4 частину від земельної ділянки, що знаходиться на АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1. Строк дії - 10 років.
		6.8. Міськрада оскаржила зазначені вище рішення та ухвали Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 3 грудня 2015 року, 28 січня 2016 року та 10 травня 2016 року до Апеляційного суду Львівської області.
		6.9. 2 березня 2017 року ухвалою Апеляційного суду Львівської області рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 3 грудня 2015 року залишено без змін.
		6.10. Відповідно до Інформації про державну реєстрацію іншого речового права від 13 січня 2016 року правокористувачем земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 3000 кв. м., що становить 1/4 частину земельної ділянки для будівництва та експлуатації нежитлового приміщення, є ОСОБА_5
		6.11. За таких обставин позивач просив суд припинити ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» право постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 1,3287 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, наданого ухвалою Міськради ХХІІІ сесії четвертого демократичного скликання від 28 грудня 2004 року № 426 «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель», та скасувати акт про надання в користування вказаної земельної ділянки; зобов'язати ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів», ОСОБА_5 та ОСОБА_4 передати за актом приймання-передачі Міськраді спірну земельну ділянку, визнати недійсним договір суперфіцію від 15 червня 2015 року, укладений ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» та ОСОБА_4, який в подальшому був перереєстрований на ОСОБА_5, оскільки вказаний договір суперфіцію від 15 червня 2015 року суперечить інтересам територіальної громади м. Дрогобича. Крім того, підставою для подання позову стало невнесення ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» орендної плати та земельного податку в розмірі 5 819 829 грн.
		6.12. Відмовляючи у позові, суди зазначили, що земельна ділянка на підставі ухвали Міськради ХХІІІ сесії четвертого демократичного скликання від 28 грудня 2004 року № 426 «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель» належить ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» на праві постійного користування з цільовим призначенням - громадське призначення, що не виключає здійснення будівництва та розміщення на таких землях громадських будівель та споруд. 
		 
		6.13. Рішенням у справі № 442/7401/15-ц за позовом фізичної особи ОСОБА_4 до ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» визнано за ОСОБА_4 право забудови на частину земельної ділянки (суперфіцію) площею 1500 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1.
		6.14. Посилаючись як на преюдиціальне на рішення у справі № 442/7401/15-ц, суди зазначили про визнане за ОСОБА_4 в судовому порядку право забудови на частину земельної ділянки (суперфіцій), яка знаходиться в межах спірної земельної ділянки.
		6.15. Також суди вказали, що твердження позивача про заборгованість з оплати ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» не обґрунтоване, оскільки з наданої позивачем довідки Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області не випливає заборгованість саме за спірною земельною ділянкою, не зазначений період нарахування такої заборгованості, не додані докази звірки взаєморозрахунків.
		6.16. Припиняючи провадження на підставі частини першої статті 80 ГПК України в частині позовних вимог до відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив із того, що розгляд позовних вимог у цій частині не може бути здійснено в межах господарського судочинства відповідно до приписів статей 1, 21 ГПК України, враховуючи, що позивач визначив ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відповідачами як фізичних осіб.
		7. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство
		Щодо припинення провадження у справі
		7.1. Відповідно до вимог частини шостої статті 302 ГПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
		 
		7.2. У касаційній скарзі йдеться, зокрема, про порушення судами правил суб'єктної юрисдикції, а саме - суди безпідставно припинили провадження в справі щодо вимог до відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як землекористувачів та сторін за договором суперфіцію від 15 червня 2015 року, що діяли у спірних правовідносинах як господарюючі суб'єкти. 
		 
		7.3. Як уже зазначалося вище, за змістом оскаржених рішення та постанови, припиняючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України (тут і далі - до пункту 7.18 цієї постанови у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) в частині вимог до вказаних відповідачів, суди вказали, що визначення позивачем у спорі відповідачами фізичних осіб унеможливлює, на їх думку, розгляд справи в межах господарської юрисдикції відповідно до приписів статей 1, 21 ГПК України.
		 
		7.4. Однак з такими висновками судів погодитися не можна. Так, за частиною першою статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		 
		7.5. Частинами другою та третьою статті 21 ГПК України (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) передбачено, що позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 ГПК України у вказаній вище редакції, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом, ? фізичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
		 
		7.6. За пунктами 2 та 2-1 статті 54 ГПК України позовна заява повинна містити: «найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) за його наявності для фізичних осіб) сторін»; «документи, що підтверджують за громадянином статус фізичної особи - підприємця».
		 
		7.7. Відповідно до частини першої статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів.
		 
		7.8. Отже, критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
		 
		7.9. Ознаками господарського спору, підвідомчого господарському суду, є, зокрема, участь у спорі суб'єкта господарювання, наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
		 
		7.10. Згідно з частиною першою статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. 
		 
		7.11. Відповідно до частини другої статті 3 ГК України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
		 
		7.12. Відповідно до частини першої статті 58 ГК України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа - підприємець у порядку, визначеному законом, а згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
		 
		7.13. Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
		 
		7.14. Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур, не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання чи ні, та від визначення цих правовідносин як господарських.
		 
		7.15. Відповідно до наявних у матеріалах справи копій витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 11 жовтня 2017 рокуОСОБА_4 зареєстрований як ФОП з 5 грудня 2007 року, відомостей про припинення підприємницької діяльності станом на момент звернення з позовом немає; видами діяльності особи є: роздрібна торгівля меблями та іншими товарами, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Відповідач ОСОБА_5 відповідно до сформованого 11 жовтня 2017 року витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань зареєстрований ФОП з 24 травня 2005 року і видом діяльності підприємця є: роздрібна торгівля напоями, тютюновими виробами у спеціалізованих магазинах та надання інших інформаційних послуг, записів про припинення його підприємницької діяльності станом на дату звернення з позовом також немає.
		7.16. Крім того, відповідно до змісту пункту 1.1 договору суперфіцію від 15 червня 2015 року, який є предметом оскарження в цій справі, в строкове платне користування надано частину земельної ділянки (1500 кв. м) для будівництва та експлуатації на ній нежитлового приміщення, необхідного суперфіціарію (ФОП ОСОБА_4) для здійснення своєї господарської діяльності.  
		7.17. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що, припиняючи провадження у справі у відповідній частині лише з огляду на визначення позивачем у позовній заяві відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як фізичних осіб, місцевий господарський суд наведені вище положення процесуальних норм не врахував, не перевірив статусу цих осіб як суб'єктів господарювання на момент звернення до суду з позовом, не дослідив матеріали справи, які підтверджують статус відповідачів як суб'єктів господарювання та зміст спірних правовідносин (а. с. 30-36, том І), відтак дійшов необґрунтованих висновків про припинення провадження в частині вимог до ОСОБА_4 та ОСОБА_5
		 
		7.18. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, не усунув допущеного місцевим господарським судом порушення норм процесуального права, а отже, судовий розгляд справи в частині вимог про зобов'язання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 передати за актом приймання-передачі Міськраді земельну ділянку площею 1, 3287 га, яка знаходиться за             адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер НОМЕР_1, та визнання недійсним договору суперфіцію від 15 червня 2015 року, укладеного ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» та ОСОБА_4, який в подальшому був перереєстрований на ОСОБА_5, не здійснено помилково.
		Щодо наведених у касаційній скарзі доводів по суті розглянутих позовних вимог
		7.19. Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, обсяг прав та обов'язків власника та постійного користувача земельної ділянки, наслідки порушення порядку та умов використання земельної ділянки регулюються, зокрема, приписами ЗК України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
		 
		7.20. Підстави припинення права користування земельною ділянкою передбачено статтею 141 ЗК України (тут і далі - в редакції, чинній на час звернення з позовом), і такими підставами є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
		 
		7.21. Глава 15 ЗК України передбачає можливість користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, на підставі права постійного користування або на підставі права оренди.
		 
		7.22. Згідно з частиною першою статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
		 
		7.23. Статтею 95 ЗК України встановлено права землекористувачів, якими визначено, що землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
		 
		7.24. Водночас відповідно до частини першої статті 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані: а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.
		 
		7.25. Стаття 19 ЗК України передбачає поділ земель на категорії за їх основним цільовим призначенням; за основним цільовим призначенням виокремлено таку категорію земель, як землі житлової та громадської забудови. Такими землями є земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування (стаття 38 цього Кодексу).
		 
		7.26. За частинами першою та другою статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
		 
		7.27. Разом з тим частина п'ята статті 20 ЗК України передбачає, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
		 
		7.28. Звертаючись із позовом, Міськрада наголошувала на тому, що правовий титул постійного землекористувача не надає ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» право укладати з іншими особами договір суперфіцію для будівництва та обслуговування нежитлового приміщення та тим самим самостійно змінювати цільове призначення земельної ділянки. Наслідком порушення, на думку позивача, ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» обумовленого законодавством порядку користування земельною ділянкою та невиконання ним обов'язку оплачувати використання земельної ділянки є припинення права постійного користування. 
		 
		7.29. Для правильного вирішення такого спору слід враховувати, що належним чином установлені правовий титул, на підставі якого використовується земельна ділянка, а також цільове призначення цієї земельної ділянки визначають обсяг і характер прав та обов'язків землекористувача щодо використання земельної ділянки.
		 
		7.30. Суди попередніх інстанцій, визначаючи правовий титул та обсяг прав і обов'язків ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів», не врахували, що згідно із частиною першою статті 116 ЗК України (в редакції, чинній на час прийняття ухвали Міськради ХХІІІ сесії четвертого демократичного скликання від 28 грудня 2004 року № 426) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. 
		 
		7.31. Однак за змістом ухвали Міськради ХХІІІ сесії четвертого демократичного скликання від 28 грудня 2004 року № 426 «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель» ця ухвала прийнята відповідно до статей 12 та 186 ЗК України і пункту 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та відповідно нею затверджені матеріали по інвентаризації земельних ділянок, зокрема пунктом 1.5 ухвали - Відкритому акціонерному товариству «Дрогобицький завод автомобільних кранів» (правонаступником якого є ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів») по земельній ділянці площею 13 287 кв. м. за адресою на АДРЕСА_1 надані вказівки міському управлінню земельних ресурсів внести відповідні зміни в земельно-облікову документацію по матеріалах інвентаризації. 
		 
		7.32. Доказів та відомостей щодо використання Міськрадою 28 грудня 2004 року інших повноважень, здійснення нею розпорядження відповідною земельною ділянкою на користь ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» відповідно до статті 116 ЗК України суди не навели і не взяли до уваги законодавчі обмеження в переліку осіб, які можуть набути прав постійного землекористувача, на що посилався позивач.
		 
		7.33. Водночас Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 95895395 містить запис про підставу виникнення у ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» права постійного користування - рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер: 402, виданий 3 жовтня 1974 року, видавник: Виконавчий комітет Дрогобицької районної ради трудящих (т. 1, а. с. 23, номер запису: 11381200).
		 
		7.34. Відповідні обставини та матеріали справи щодо підстав та умов надання земельної ділянки в постійне користування суди не перевірили, не врахували під час прийняття рішення у справі.
		 
		7.35. Також суди залишили поза увагою, що відповідно до частини першої статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до ЦК України. 
		 
		7.36. Згідно із частиною першою статті 413 ЦK України власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.
		 
		7.37. Суди попередніх інстанцій встановили, що спірний договір суперфіцію ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» уклав щодо земельної ділянки, власником якої він не є, і з метою будівництва та експлуатації на ній нежитлового приміщення, необхідного суперфіціарію (підприємцю) для здійснення своєї господарської діяльності.
		 
		7.38. Однак судові рішення не містять жодних встановлених на підставі належних та допустимих доказів обставин справи, з яких би вбачалося право ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» здійснювати повноваження з розпорядження спірною земельною ділянкою, зокрема, шляхом її передачі в користування іншій особі. 
		 
		7.39. Також суди не з'ясували, який саме об'єкт, необхідний йому для здійснення господарської діяльності, має на меті звести суперфіціарій і жодним чином не підтвердили свої висновки, як і взяті ними до уваги доводи відповідачів, що таке будівництво матиме ознаки громадської забудови в розумінні статті 38 ЗК України і зміна цільового призначення земельної ділянки не відбудеться.
		 
		7.40. Водночас рішенням у справі № 442/7401/15-ц, на яке послалися суди як на преюдиціальне, не встановлювалися обставини щодо змісту прав позивача та обов'язків ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» на спірну земельну ділянку, які є предметом дослідження у цій справі, а відповідні висновки судів про застосування статті 75 ГПК України при встановленні істотних обставин у цій справі є помилковими.
		8.  Висновок Великої Палати Верховного Суду
		8.1.  Згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		8.2. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.
		8.3. Однак, враховуючи викладене, оскаржувані постанова суду апеляційної інстанції та рішення господарського суду таким вимогам не відповідають.
		8.4. Оскільки юрисдикційна належність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу сторін спору та предмета позовних вимог, суди неправильно визначили, що позов в частині заявлених вимог до ФОП підлягає припиненню відповідно до вимог статей 1, 21 та в порядку пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України в редакції, чинній на момент звернення з позовом.
		8.5. Відтак висновки судів про припинення провадження у справі в цій частині вимог є необґрунтованими і спір у цій частині суди відповідно до вимог законодавства не вирішили.
		8.6. Також, як вказано вище, суди встановили обставини справи, які є суттєвими для вирішення цього спору, на підставі доказів, зміст яких не відповідає встановленим судами обставинам справи, натомість не з'ясували та не перевірили момент та підстави набуття ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» права на спірну земельну ділянку відповідно до даних, які містяться у матеріалах справи.
		8.7. Допущені судами порушення положень статей 74, 76, 210 ГПК України щодо належності та допустимості доказів, розподілу обов'язку доказування та дослідження доказів судом є істотними, такими, що вплинули на законність та обґрунтованість прийнятих рішень, і не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції в межах його повноважень.
		8.8. За змістом частин третьої та четвертої статті 310 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення та направляє справу на новий розгляд, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
		8.9. Враховуючи викладене, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про скасування рішення та постанови судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
		9.  Щодо судового збору
		9. 1. ОскількиВелика Палата Верховного Суду дійшла висновку про направлення справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, розподіл судових витрат буде здійснено за результатом вирішення спору.
		Керуючись статтями 308, 310, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
		П О С Т А Н О В И Л А:
		Касаційну скаргу Дрогобицької міської ради задовольнити частково.
		Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19 березня 2018 року та рішення Господарського суду Львівської області від 11 грудня 2017 року у справі № 914/2298/17 скасувати. 
		Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий суддя  В. С. Князєв                                                    Суддя-доповідач  Л. І. РогачСудді:         Н. О. Антонюк                                                  Н. П. Лященко С. В. Бакуліна                                                 О. Б. Прокопенко В. В. Британчук                                               І. В. Саприкіна Д. А. Гудима                                                    О. М. Ситнік В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич О. Р. Кібенко О. Г. Яновська   Л. М. Лобойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...