Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/12573/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: 12.12.2018. Зареєстровано: 13.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 14.12.2018.
Дата набрання законної сили: 05.12.2018
Номер судового провадження: 22-ц/4817/159/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		Справа № 607/12573/18Головуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В. Провадження № 22-ц/4817/159/18 Доповідач - Бершадська Г.В.Категорія - 48     
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		05 грудня 2018 року         м. Тернопіль
		Тернопільський апеляційний суд в складі: 
		головуючого - Бершадська Г.В. 
		суддів -  Ткач З. Є., Ткач О. І., 
		з участю секретаря - Панькевич Т.І. 
		апелянта ОСОБА_1    
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу № 607/12573/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 липня 2018 року (ухваленого суддею Ромазаном В.В.., повний текст якого складено 10 липня 2018 року) у справі за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи ОСОБА_2, Служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради про видачу обмежувального припису,
		                                       ВСТАНОВИВ: 
		       У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою про видачу обмежувального припису, відповідно до якої, з урахуванням заяви про уточнення вимог, просив визнати ОСОБА_2 кривдником, а неповнолітню ОСОБА_3 - особою, яка постраждала від домашнього насильства і на підставі цього просив видати обмежувальний припис, яким протягом двох календарних місяців з моменту винесення рішення заборонити ОСОБА_2 наближатись на відстань ближче 100 метрів до ОСОБА_3 та в будь-який спосіб спілкуватись і контактувати із нею особисто і через третіх осіб; повідомити про видачу обмежувального припису уповноважені підрозділи виконавчих органів влади Тернопільської міської ради з метою проведення профілактичної роботи з ОСОБА_2 щодо запобігання вчинення психологічного насильства по відношенню до доньки в подальшому; направити ОСОБА_2 на проходження програми для кривдників.          В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 вказав, що від спільного проживання з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них народилась дочка ОСОБА_3. З серпня 2015 року вони не проживають разом і органом опіки і піклування визначено місце проживання дочки з матір'ю. В червні 2016 року ОСОБА_2 з дочкою виїхала в невідомому напрямку і лише в кінці 2016 року йому вдалося отримати інформацію про місце проживання та навчання ОСОБА_3. 
		       З середини квітня 2017 року він регулярно відвідував доньку в школі, зустрічі відбувалися переважно в присутності педагогів. Відвідуючи дитину, він постійно зустрічався із її негативним та навіть ворожим ставленням до нього, проявами страху, невпевненості та іншими ознаками психологічного насильства. Це питання за його ініціативою неодноразово виносилось на розгляд комісії з питань захисту прав дитини Тернопільської міської ради, проте рекомендації ОСОБА_2 не виконувались. Через бездіяльність та навіть протидію ОСОБА_2 психоемоційний стан дитини під час їхніх контактів погіршувався. Так, під час чергового візиту до ОСОБА_3 14 березня 2018 року він знайшов свою доньку у загрозливому психоемоційному стані та вирішив терміново її відвезти до психолога з метою надання дитині невідкладної психологічної допомоги. Проте реакція дитини на його слова, зауваження та дії виявилась неадекватною, що спричинило сумніви у вчителів школи щодо доброчесності його намірів. Результатом перешкоджання з боку вчителів школи у самозахисті доньки стало їхнє падіння, що спричинило легкі тілесні ушкодження дитині. Замість конструктивного пошуку шляхів виведення дитини з психоемоційної кризи, ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про обмеження його у контактах з донькою шляхом видачі обмежувального припису. У заяві ОСОБА_2 стверджувала про існування побоювання дитини за свою безпеку, її емоційну невпевненість та шкоду психічному здоров'ю дитини, покладаючи за це відповідальність на нього. 
		       Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 05 квітня 2018 року у вказаній справі встановлено, що виникнення у дитини ОСОБА_3 психоемоційного стану не пов'язане з вчиненням відносно неї психологічного насильства з боку батька ОСОБА_1, а пов'язане з конфліктною ситуацією між батьками, які не можуть домовитися щодо виховання дитини, а також страхом дитини ОСОБА_3 бути ізольованою від матері, без її згоди. 
		       Вважає, що «діяння» ОСОБА_2 у формі «бездіяльності» є причиною того, що як сама вона стверджує, у дитини протягом тривалого терміну існує побоювання про свою безпеку, емоційна невпевненість та шкода психічному здоров'ю.
		       Посилаючись на те, що системна бездіяльність та протидія ОСОБА_2 щодо подолання негативного психоемоційного стану дитини, пов'язаного із конфліктом батьків у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» є психологічним насильством, з врахуванням принципу забезпечення «найкращих інтересів дитини», заявник просив задовольнити його вимоги.
		       Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 10 липня 2018 року у задоволенні позову відмовлено. Зобов'язано службу у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради вжити дієвих заходів, направлених на усунення негативного впливу ситуації конфлікту між батьками на психіку неповнолітньої ОСОБА_3, формування її особистості, контролю за неприпустимістю порушень прав дитини зі сторони обох батьків, а також дотримання ними принципу рівності прав та обов'язків щодо дитини. 
		       В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення його вимог, зобов'язати ОСОБА_2 налаштувати та підготувати дитину до відпочинку у спеціалізованому дитячому закладі для проходження психологічної реабілітації, а органи місцевого самоврядування влаштувати неповнолітню ОСОБА_3 у спеціалізований дитячий заклад відпочинку на час дії обмежувального припису за рахунок батьків та забезпечити контроль за відновленням її доброзичливих стосунків з батьком в цей період.
		       Заявник зазначив, що суд не звернув уваги на те, що негативний психоемоційний стан у ОСОБА_3 пов'язаний з конфліктною ситуацією, яка виникла між батьками, які не можуть вирішити питання спільної участі у вихованні дитини і не дав жодної оцінки зусиллям батьків щодо подолання такого конфлікту. ОСОБА_2 систематично ігнорує рекомендації комісії з питань захисту прав дитини та розпорядження виконавчого комітету Тернопільської міської ради, як органу опіки та піклування: до березня 2018 року не повідомляла про місце проживання дитини, з квітні 2018 року не інформувала батька про потреби дитини, її стан здоров'я, впродовж січня-червня 2018 року не з'являлась на засідання комісії з питання захисту прав дитини. 
		       Також суд не звернув увагу на інформацію Тернопільського міського центру соціальних служб для сім'ї та молоді від 18.06.2018 року №212 та від 05.07.2018 року №2018 в якій ОСОБА_2 повідомлено про послуги Центру щодо подолання ситуації яка склалась. На його звернення у сприянні в побаченнях, працівники служби у справах неповнолітніх та дітей телефонували до ОСОБА_2 та проводили роз'яснювальні бесіди, які не дали позитивних результатів. Він із своєї сторони робив кроки у налагодженні стосунків з донькою, проте ситуація залишилась незмінною саме через бездіяльність матері. Дитині має бути забезпечена нормалізація її психоемоційного стану через налагодження стосунків з батьком так і регулярна підтримка таких зв'язків, виходячи з принципу забезпечення її найкращих інтересів, а бездіяльність матері в цьому напрямку є психологічним насильством в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
		       Також суд не врахував його пояснення щодо дискримінації дитини в частині спілкування з батьком та дискримінації в доступі до найбільш досконалих послуг. ОСОБА_3 знаходиться на обліку в Інституті травматології та ортопедії НАМН України, де має проходити профілактичне обстеження кожні шість місяців. Незважаючи на його пропозиції самостійно відвезти дитину на планову консультацію або забезпечити поїздку дитини разом з матір'ю за майже три роки ОСОБА_3 не відвідала цей заклад охорони здоров'я. Спеціальне ортопедичне взуття дитині було куплено лише після зауважень комісії з питань захисту прав дитини. Дискримінація дитини в частині доступу до найбільш досконалих медичних послуг трактується Законом як «економічне насильство».
		       Він має намір, щоб за час перебування у дитячому таборі (санаторії, пансіонаті) донька пройшла психологічну реабілітацію та за допомогою кваліфікованих фахівців відновити доброзичливі та довірливі стосунки з батьком , які були під час спільного проживання.
		       У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 апеляційної скарги не визнав та вказав, що апеляційна скарга базується виключно на припущеннях та бездоказових твердженнях заявника, які не відповідають дійсності. Зазначив, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків має ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Ні в заяві про видачу обмежувального припису, ні в апеляційній скарзі заявником не надано жодних підтверджень фактів психологічного чи економічного насильства з боку матері, не надано жодного обґрунтування фактів порушення вищенаведених норм чинного законодавства та норм міжнародного права. Вимоги щодо надання належної оцінки діянням ОСОБА_2 по відношенню до доньки, зобов'язання ОСОБА_2 налаштувати та належним чином підготувати дитину до відпочинку у спеціалізованому дитячому закладі та органу місцевого самоврядування влаштувати ОСОБА_3 у спеціалізований дитячий заклад відпочинку на час дії обмежувального припису за рахунок батьків та забезпечення контролю за відновленням її доброзичливих стосунків з батьком в цей період не відповідають нормам цивільно-процесуального права, не передбачені повноваженнями апеляційної інстанції та межам перегляду судового рішення в апеляційній інстанції, закріпленими статтями 367, 374 ЦПК України.
		       В судовому засідання ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав частково, від вимог про видачу обмежувального припису (п.3 заяви про уточнення вимог) відмовився та пояснив, що під час відвідування доньки в школі бачив, що відношення дитини до нього погіршується. На зустрічі 14.03.2018 року дочка мала «зазомбований вигляд», твердила що не хоче його бачити та його подарунків, а тому у нього не було іншого виходу як відвезти її до знайомого приватного психолога, щоб побачив стан дитини та надав допомогу. Він допускав розвиток таких подій після останньої зустрічі і тому біля школи його чекало таксі. Під час зустрічей дитина допускала висловлювання не притаманні для дитини її віку, а саме чому він не платить аліменти на її утримання ( він їх сплачує з лютого 2018 року), а коли запитував що їй привезти то казала дозвіл на виїзд за кордон та стверджувала що сама буде захищатись. Донька називає його в розмові з іншими "ОСОБА_1" а іншу особу, чоловіка з яким проживає та має спільну дитину ОСОБА_2 - батьком. Йому відомо, що з донькою займається психолог, який вчить її говорити «ні», в тому числі і батькові. ОСОБА_2 нівелює роль батька у вихованні дитини, впливає на її погляди. Вважає що психологічний стан дитини навіяний під впливом психологічного насильства матері. ОСОБА_2 не виконує рішення комісії з питань захисту прав дитини, яким рекомендовано двом батькам відвідувати сімейного психолога, не вживає заходів для зміни психоемоційного стану дитини. До органу опіки та піклування по питанню участі у вихованні дитини не звертався.
		       Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року прийнято відмову ОСОБА_1 від апеляційної скарги в частині вимог про видачу обмежувального припису та провадження в цій частині закрито, а тому законність рішення першої інстанції переглядається в частині відмови у визнанні ОСОБА_2 - кривдником, дитини - постраждалим та не направлення ОСОБА_2 на проходження програми для кривдників.
		       ОСОБА_2, будучи належним чином повідомленою про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилась, однак надіслала заяву у якій вказала, що не може прибути у судове засідання, оскільки зайнята вихованням двох дітей.
		       Представник Служби у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради в судове засідання не з'явився, але подав заяву про розгляд справи у його відсутності.
		       Розглянувши апеляційну скаргу в межах її доводів, заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
		       Відмовляючи в задоволенні вимог заявника, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для визнання ОСОБА_2 «кривдником», а ОСОБА_3 - «особою, яка постраждала від домашнього насильства» у зв'язку з відсутністю доказів, які свідчили про те, що ОСОБА_2 вчиняла психологічне насильство по відношенню до своєї неповнолітньої доньки. На думку суду, негативний вплив на психоемоційний стан дитини мала поведінка заявника під час події у школі 14.03.2018 року, коли він проігнорував. Зважаючи на існування між батьками ОСОБА_3 неприязних відносин, з метою вирішення конфліктної ситуації та забезпечення участі кожного з батьків у спілкуванні з нею, суд зобов'язав службу у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради вжити дієвих заходів, направлених на усунення негативного впливу ситуації конфлікту між батьками на психіку неповнолітньої ОСОБА_3, формування її особистості, контролю за неприпустимістю порушень прав дитини зі сторони обох батьків, а також дотримання ними принципу рівності прав та обов'язків щодо дитини. 
		       Колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
		       Заявник просив застосувати до ОСОБА_2 спеціальні заходи передбачені ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» посилаючись на те, що ОСОБА_2 вчиняє психологічне насильство відносно їхньої доньки ОСОБА_3.
		       Відповідно до ст. 1 вказаного Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. 
		       Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі.
		       Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.
		       Програма для кривдника - комплекс заходів, що формується на основі результатів оцінки ризиків та спрямований на зміну насильницької поведінки кривдника, формування у нього нової, неагресивної психологічної моделі поведінки у приватних стосунках, відповідального ставлення до своїх вчинків та їх наслідків, у тому числі до виховання дітей, на викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов'язки жінок і чоловіків 
		       Психологічне насильство це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
		       Економічне насильство це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру. 
		       За п. 9 ч. 1 ст. 1 цього ж Закону оцінка ризиків це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
		       Судом встановлено, що у заявника та ОСОБА_2 під час проживання без реєстрації шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 року народилась донька ОСОБА_3. Сім'я проживала у місті Київ в квартирі заявника до 15 серпня 2015 року.
		       Розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві адміністрації від 3 грудня 2015 року №622 визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 з матір'ю ОСОБА_2 (а.с.49). 
		       З грудня 2015 року ОСОБА_3 проживає з матір'ю. Другий клас дитина закінчувала у м. Київ (2015-2016 навчальний рік), а у третьому та четвертому класі (2016-2017 та 2017-2018 навчальні роки) дитина навчалась у Тернопільській спеціалізованій школі 1 ступеня повного дня з поглибленим вивченням іноземних мов.
		       З квітня 2017 року заявник систематично відвідував дочку у шкільному закладі, однак постійно зустрічався з її негативним ставленням до нього, причиною чого на його думку було навіювання та утиск з боку матері .
		       У травні 2017 року Тернопільською міською психолого-медико-педагогічною консультацією Тернопільського комунального методичного центру науково-освітніх інновацій та моніторингу проведено вивчення психологічного стану ОСОБА_3 з метою виявлення емоційного ставлення дитини до сімейних відносин. Дівчинка намалювала маму, себе та ОСОБА_1 ("тата, який живе з ними в Тернополі") та пояснила, що не хоче малювати батька, бо боїться з ним зустрічатися, щоб "тато не забрав її від мами" Тема конфлікту, страху, драматичних подій в сім'ї була присутня, коли ОСОБА_3 розповідала про життя в Києві. Разом з тим були присутні позитивні спогади про хороше враження, коли разом з татом і мамою гуляли, тато збирав із садочка, каталася з мамою на велосипедах. Розповіді ОСОБА_3 про життя її сім'ї в Києві час від часу супроводжувались репліками: "мені неприємно про це розмовляти, я не хочу згадувати про ті погані речі, які тато робив з мамою, забороняв їй з нею жити. Я боюсь, що тато забере мене від мами." (а.с.43)
		       22 листопада 2017 року орган опіки та піклування Тернопільської міської ради за зверненням ОСОБА_1 щодо усунення перешкод у спілкуванні з донькою прийняв рішення № 853, яким зобов'язав матір ОСОБА_2 поважати батьківські права ОСОБА_1, не чинити перешкоди у спілкуванні батька з донькою; регулярно, не менше одного разу на місяць інформувати батька дитини ОСОБА_1 через службу у справах неповнолітніх та дітей про місце проживання дитини, її стан здоров'я, потреби та інтереси, включаючи відвідування гуртків та позашкільних занять, надавати іншу інформацію, що має суттєве значення для виховання дитини, формування її особистості та індивідуальності, належно піклуватись про стан здоров'я дитини, забезпечивши регулярні консультації у лікаря-ортопеда. За згодою обох батьків рекомендовано проведення відповідної роботи штатним психологом Тернопільської спеціалізованої загальноосвітньої школи 1 ступеня повного дня з поглибленим вивченням іноземних мов та викладачем кафедри практичної психології Тернопільського національного університету ім..В.Гнатюка, кандидатом психологічних наук Гончаровською Г.Ф. з малолітньою дитиною ОСОБА_3 в навчальному закладі, з метою з'ясування причин негативного ставлення дитини до батька.(а.с.48-49)
		       15 грудня 2017 року комісія з питань захисту прав дитини прийняла рішення №384, яким наголосила ОСОБА_2 про виконання рішення органу опіки і піклування №853 від 22.11.2017 року; враховуючи ситуацію конфлікту між батьками рекомендувала обом батькам відвідувати сімейного психолога та налагодити стосунки між собою з метою збереження психоемоційного стану дитини; наголошено матері про недопустимість пропусків шкільних занять дитиною без поважних причин, та порушення прав дитини в частині збереження та формування її індивідуальності через спілкування з біологічним батьком; роз'яснено про рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини , незалежно від того чи перебували вони у шлюбі між собою та що забезпечення найкращих інтересів дитини передбачає збереження тісних та доброзичливих стосунків з кожним з батьків, обов'язок за дотриманням цих норм покладається на того з батьків, з ким згідно закону проживає дитина.
		       У квітні 2018 року ОСОБА_2 зверталась з заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_1 стосовно дочки ОСОБА_3 посилаючись на те, що проведеною індивідуальною діагностичною роботою з ОСОБА_3 встановлено, що дитина відчуває психологічний тиск та супутній страх бути ізольованою під час зустрічей та спілкування з батьком, який погрожував їй викраденням, фактичним позбавлення волі та позбавленням спілкування з матір'ю, що спричинило побоювання дитини за свою безпеку та емоційну невпевненість , завдало шкоди психічному здоров'ю дитини. 14.03.2018 року батько намагався реалізувати свої погрози, коли дочка відмовилась спілкуватись з ним взяв її на руки і почав нести до таксі, однак коли вона почала кричати, він почав бігти з приміщення школи на вулицю, де перечепився і впав з нею на асфальтне покриття.
		       Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 05.04.2018 року у справі №607/5571/18 відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_1 стосовно дочки ОСОБА_3. Попереджено ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виховання дочки ОСОБА_3, і покладено на службу у справах неповнолітній та дітей Тернопільської міської ради, як орган опіки та піклування контроль за поведінкою ОСОБА_1 щодо виховання дочки ОСОБА_3. 
		       Судом при розгляді вказаної справи встановлено, що виникнення у дитини психоемоційного стану не пов'язане з вчиненням відносно неї психічного насильства з боку батька,а пов'язане з конфліктною ситуацією між батьками, які не можуть домовитися щодо виховання дитини, а також страхом дитини бути ізольованою від матері без її згоди. Вказаний страх виник через поведінку батьків та дії ОСОБА_1, які вчинені ним 14.03.2018 року, коли він проігнорував інтереси дитини, її бажання, погляди та вразливе положення, а діяв виключно переслідуючи свої інтереси. 
		       За зверненням ОСОБА_1, комісія з питань захисту прав дитини: 
		- рішенням №141 від 11.05.2018 року рекомендувала ОСОБА_2 інформувати службу у справах неповнолітніх та дітей щодо зміни місця проживання з метою обстеження умов проживання дитини та наголосила батькам, що в найкращих інтересах дитини буде припинення конфлікту між ними та досягнення конструктивних домовленостей з питань виховання дитини (а.с.89);
		- рішенням №189 від 06.07.2018 року доручино службі у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради підготувати проект рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради щодо: забезпечення батьками ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проходження дитиною повного обстеження лікарем-психотерапевтом та неухильне дотримання рекомендацій фахівця; забезпечення ОСОБА_2 налагодження доброзичливих стосунків доньки з батьком та регулярні контакти з ним та виконання рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 22.11.2017 року №853; надання службі у справах дітей Тернопільської міської ради батьками дитини пропозицій щодо подальшого виховання дитини та забезпечення її найкращих інтересів; на підставі висновків фахівців та пропозицій батьків, комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Тернопільської міської ради розробити систему послідовних кроків щодо спілкування батька з дитиною.(а.с.90)
		       Згідно довідки Тернопільської спеціалізованої загальноосвітньої школи І ступеня повного дня з поглибленим вивченням іноземних мов від 18.06.2018 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 щодо подолання небажання дитини контактувати з батьком не звертались. ОСОБА_1 намагався при зустрічах з донькою налагодити стосунки, приносив подарунки, які замовляла ОСОБА_3 (пластик для рукоділля, солодощі та інші), але з квітня 2018 року ОСОБА_3 перестала приймати подарунки. Інколи при зустрічах ОСОБА_3 відмовлялась розмовляти мотивуючи, що батько сам знає чому вона не хоче з ним спілкуватися. (а.с. 24, 90).
		       Як вбачається із довідки служби у справах неповнолітніх дітей Тернопільської міської ради №1226/04-24 від 06.07.2018 року відповідно до інформації Тернопільського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді від 18.06.2018 року №213, інформації ЮП ВППП ТВП ГУНП в Тернопільській області №10498/24/10-18 ні ОСОБА_2, ні ОСОБА_1 з заявами щодо подолання небажання дитини контактувати з батьком не звертались. (а.с.90)
		       Апеляційним судом за клопотанням ОСОБА_1 в якості спеціаліста допитувалась лікар-психіатр Тернопільської обласної комунальної психоневрологічної лікарні Срібна І.Б., яка пояснила що стверджувати про заподіяння шкоди психологічному здоров'ю дитини можна після проведення огляду дитини та діагностики її психічного стану на протязі кількох оглядів (сеансів). Визначення психічного стану здоров'я проводиться в три рівні- шкільним психологом, клінічним психологом, які дають свої висновки, а потім психотерапевтом. У разі необхідності проводиться комісійний огляд. ОСОБА_2 давала згоду на проведення огляду дитини у відсутності батьків, однак ОСОБА_1 наполягав на проведенні такого огляду в його присутності тому обстеження психоемоційного стану дитини вона не проводила.
		       В інформаційній довідці про результати роботи та психологічний стан неповнолітньої ОСОБА_3, проведеної штатним психологом школи та викладачем кафедри практичної психології Тернопільського національного педагогічного університету ім. В Гнатюка, кандидатом психологічних наук Гончаровською Г.Ф. зазначено, що консультаційна зустріч була разовою, тому вичерпної інформації неможливо надати. Враховуючи те, що ситуація конфлікту між батьками ОСОБА_3 не змінюється рекомендовано батькам окремо від дитини відвідувати сімейного психолога та налагодити стосунки між собою з метою збереження психоемоційного стану дитини (а.с.74).
		       Заявник не довів суду достовірними та достатніми доказами - висновками психологів, що мало місце психологічне насильство матері відносно дочки, а саме що бездіяльність ОСОБА_2 викликала у ОСОБА_3 побоювання за свою безпеку, спричинила емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдала психічної шкоди її здоров'ю.
		       Та обставина, що ОСОБА_3 проживає з матір'ю і між батьками, дочкою та батьком не налагоджено нормальні стосунки не свідчить, що мати дитини вчиняє психологічне насильство у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»
		       Невиконання ОСОБА_2 всіх рекомендацій комісії з захисту прав дитини та рішення органу опіки та піклування у повному обсязі, а саме: не повідомлення до березня 2018 року про місце проживання дитини; з квітня 2018 року не інформування батька дитини про потреби дитини її стан здоров'я, впродовж січня-червня 2018 року неявка на засідання комісії з питань захисту прав дитини (а.с.44) також не свідчать про психологічне насильство матері відносно доньки.
		       В суді апеляційної інстанції за клопотанням ОСОБА_1 допитувалась в якості свідка директор школи в якій навчалась ОСОБА_3, яка пояснила, що зустрічі батька з дитиною відбувались в її кабінеті або кабінеті психолога. ОСОБА_3 неохоче погоджувалась на зустрічі, однак за нетривалий час у них налагоджувався контакт. ОСОБА_3 розумна та досить розвинена дитина, у своїх 10 років вона відповідає розвитку 12-річної дитини, начитана, всім цікавиться, має навички до лідерства. Після подій 14 березня 2018 року ОСОБА_3 була тривалий час дуже схвильована і їй відомо, що з ініціативи матері з дитиною працював психолог (не шкільний). Вона чула як ОСОБА_3 називала ОСОБА_1 біологічним батьком, однак стверджувати, що так говорила їй мати не може із-за масового доступу до засобів масової інформації.
		       Враховуючи вищенаведене та те, що батьки ОСОБА_3 не звертались до сімейного психолога за допомогою в налагодженні між ними стосунків (вирішення існуючого між ними конфлікту та подолання неприязних відносин), з ОСОБА_3, з ініціативи ОСОБА_2, працював психолог, що підтвердили в суді апеляційної інстанції заявник та директор школи, а також недоведеності заявником психологічного насильства зі сторони матері відносно доньки ОСОБА_3 у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про відсутність підстав для визнання ОСОБА_2 кривдником, а ОСОБА_3 - особою, яка постраждала від домашнього насильства.
		       Заявник, психологічне насильство у формі бездіяльності зі сторони ОСОБА_2, обґрунтовує поведінкою ОСОБА_3 при спілкуванні з ним та невиконанням ОСОБА_2 висновку органу опіки і піклування та вказівок і рекомендацій комісії з питань захисту прав дитини; наслідки психологічного насильства (негативний психоемоційний стан та страх дитини бути відібраною від матері без її згоди) вважає доведеними внаслідок визнання їх ОСОБА_2 у заяві про встановлення обмежувального припису відносно нього. Заявник вважає, що відсутність підстав для визнання його кривдником дочки у вищевказаній справі за відсутності дій матері спрямованих на подолання негативного психоемоційного стану дитини в частині її контактів із батьком доводить факт її бездіяльності та відповідно психологічне насильство відносно дочки.
		       Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
		       Згідно статтей 77-80 цього Кодексу предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування
		       В матеріалах справи є лише дві інформаційні довідки про результати роботи та психологічний стан дитини ОСОБА_3 від 4 травня та 21 листопада 2017 року, які не містять інформації про негативний психологічний стан дитини, її емоційну невпевненість, нездатність захистити себе та заподіяну шкоду психічному здоров'ю дитини.(а.с.43,74) 
		       Зважаючи на те, що судом не встановлено, що мало місце психологічне насильство ОСОБА_2 відносно дочки ОСОБА_3, тому підстав для направлення її на проходження програми для кривдників не має.
		       Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. 
		       Згідно заяви про встановлення обмежувального припису та заяви про уточнення вимог заявник свої вимоги обґрунтовував лише вчиненням ОСОБА_2 психологічного насильства відносно дочки, тому доводи щодо економічного насильства не підлягають перевірці.
		       Вимоги апеляційної скарги про надання правої оцінки діянням ОСОБА_2 по відношенню до доньки ОСОБА_3, про покладення на ОСОБА_2 обов'язку підготувати дитину до відпочинку у спеціалізованому дитячому закладі для проходження психологічної реабілітації, а орган у місцевого самоврядування влаштувати неповнолітню дитину у спеціалізований заклад відпочинку на час дії обмежувального припису та забезпечити контроль забезпечити контроль за налагодженням доброзичливих стосунків з батьком в цей період не підлягають перегляду оскільки такі вимоги не заявлялись в суді першої інстанції.
		       Враховуючи вищенаведене колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги з мотивів наведених в ній. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. 
		       Апеляційний суд, керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 390 ЦПК України, 
		 
		                                       ПОСТАНОВИВ:
		       Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		       Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 липня 2018 року залишити без змін.
		       Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення.
		       Повний текст рішення складено 11 грудня 2018 року.
		 
		Головуючий 
		 
		Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...