Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 708/120/15-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності; Крадіжка.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 14.12.2018.
Дата набрання законної сили: 13.12.2018
Номер судового провадження: 51-5125км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України 
		13 грудня 2018 року
		м. Київ
		справа № 708/120/15-к
		провадження № 51-5125км18
		 
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів    ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора   ОСОБА_5 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 23 березня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 27 грудня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015250290000026, за обвинуваченням
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Києва та жителя  АДРЕСА_1 , неодноразово судимого, останній раз 28 березня 2012 року вироком Томашпільського районного суду Вінницької області за ч. 2 та ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки. 19 серпня 2014 року звільнений умовно-достроково від відбування покарання з невідбутим строком покарання 1 рік 2 місяці 26 днів,
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Черкаського районного суду Черкаської області від 23 березня 2015 року ОСОБА_6 визнано невинуватими у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185КК України та виправдано його у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, а провадження закрито.
		Органами досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався в тому, що він будучи раніше судимим, на шлях виправлення не став, та повторно, 07 січня 2015року шляхом вільного доступу, таємно, з корисливих мотивів викрав із житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , масляний радіатор вартістю 350 грн. та металевий візок на одному колесі, вартістю 250грн., чим завдав потерпілій ОСОБА_7 матеріальних збитків на суму 600грн.
		Крім цього, він же повторно, 09 січня та 10 січня 2015 року шляхом вільного доступу, таємно з корисливих мотивів викрав із житлового будинку за вищевказаною адресою конвектор електричний вартістю 400 грн., плиторіз вартістю 80грн. та електродриль вартістю 200 грн., чим завдав потерпілій ОСОБА_7 матеріальних збитків на вказану суму.
		Вказані дії ОСОБА_6 органами досудового розслідування кваліфіковано за ч. 2 ст.185 КК України - як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно.
		Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 27 грудня 2017 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
		 
		Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду у суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. При цьому посилається на те, що допущені судом першої інстанції, а в подальшому й апеляційним судом, однобічність та неповнота судового розгляду призвели до невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження та неправильного застосування судом кримінального закону, оскільки судами неповно встановлено обставини, які мають значення для встановлення істини. Також, посилається на те, що судами не надано оцінки доказам, які безпосередньо вказують на вину виправданого. Показання всіх допитаних у судовому засіданні свідків, які були учасниками проведення обшуку, у рішенні суду не враховано або викривлено та наведено вибірково. З вказаних мотивів, вважає, що вирок суду не відповідає вимогам ч.3 ст. 374 КПК України, а ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки апеляційний суд не виправив допущені судом першої інстанції порушення. Окрім того, апеляційний суд безпосередньо допитавши свідків, всупереч вимог ст.ст. 95, 353, 370, 372, 404, 405, 419 КК України, їх свідчень в своєму рішенні не виклав і оцінку їм не надав.
		 
		Позиції інших учасників судового провадження
		В судовому засіданні прокурор не підтримав касаційну скаргу.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Мотиви Суду
		 
		Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
		За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.
		Згідно з приписами ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що: 1) було вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинив обвинувачений; 3) у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених п. п. 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
		Згідно зі ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.
		Роз`яснення суворого додержання, закріпленого у ст. 62 Конституції України принципу презумпції невинуватості, передбачені також у п. 18 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя".
		Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Суд зобов`язаний неухильно дотримуватися вимог Конституції України, міжнародних договорів, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, тобто з урахуванням рішень Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини, ст.62Конституції України (презумпція невинуватості) та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
		У справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї» від 06 грудня 1998року, Європейський Суд вирішив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (п. 150, п. 253).
		Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
		За встановлених місцевим судом фактичних обставин кримінального провадження, а також виходячи з досліджених в судовому засіданні доказів, суд прийшов до правильного висновку про відсутність в діянні ОСОБА_6 складу інкримінованого йому правопорушення пославшись на те, що під час судового розгляду стороною обвинувачення не доведено факт вчинення обвинуваченим злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.
		Суд першої інстанції, даючи у вироку оцінку наявним у кримінальному провадженні доказам послався на те, що в обвинувальному акті та в наданих прокурором доказах відсутні будь-які дані, які б конкретизували й ідентифікували майно, про викрадення якого вказано в обвинувальному акті, а саме: немає будь-яких даних про марку, модель, рік випуску викрадених речей; їх колір, не встановлено вартість майна, яка повинна бути підтверджена висновками експерта, тобто не доведено предмет злочину; критично оцінив показання свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 з приводу належності потерпілій майна, що вказане в обвинувальному акті, та щодо періодів (років) придбання майна. Також судом було обґрунтовано визнано неналежним доказом протокол проведення слідчого експерименту, оскільки у вступній частині протоколу вказано, що слідчий експеримент проводився за участю ОСОБА_6 (без захисника), а далі по тексту протоколу відсутні підписи останнього та його захисника, у кінці протокол підписаний не ОСОБА_6 , а потерпілою, яка зазначена учасником слідчого експерименту, таким чином у протоколі відсутні будь-які дані про те, що ОСОБА_6 ознайомлений із вказаним протоколом, що йому надавалась можливість зробити у протоколі відповідні зауваження, висловити незгоду, тощо, однак, потерпіла ОСОБА_11 підписала протокол, хоча не являлась учасником слідчого експерименту.
		Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що між обвинуваченим ОСОБА_6 та потерпілою ОСОБА_7 виникли сімейні та цивільні правовідносини з приводу володіння, користування та розпорядження майном подружжя. Так, ОСОБА_6 , як чоловік потерпілої, вільно проживав у її будинку, мав вільний доступ до майна, що знаходилося у будинку, володів та користувався вказаним майном, міг ним розпоряджатися.
		До того ж судом першої інстанції надано обґрунтовану оцінку недоведеності обставин, що зазначене в обвинувальному акті майно набуте потерпілою до шлюбу з обвинуваченим, тобто є особистою приватною власністю ОСОБА_11 . Дослідивши докази кримінального провадження, суд дійшов до висновку, що вищезазначене майно є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_12 та належних доказів, які б спростовували дану обставину, суду надано не було. З вказаними висновками погоджується і колегія суддів.
		Отже, суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок, зробив ґрунтовний аналіз доказів, що були надані стороною обвинувачення, дослідив показання обвинуваченого, потерпілої, свідків, надані ними в судовому засіданні, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що сторона обвинувачення не довела та не надала суду допустимих і достатніх доказів винуватості ОСОБА_6 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.
		При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що тягар доказування відповідно до КПК України покладений на прокурора, і саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого нею в даному кримінальному провадженні зроблено не було. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні.
		З огляду на викладене, доводи прокурора про неправильну оцінку доказів обвинувачення колегія суддів уважає безпідставними та такими, що не ґрунтуються на матеріалах провадження та вимогах закону.
		Доводи прокурора, аналогічні за змістом доводам, викладеним у касаційній скарзі, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який належним чином розглянув їх і визнав неспроможними, а тому відмовив у задоволенні заявлених вимог, навівши обґрунтування прийнятого рішення. 
		Суд проаналізував надані докази і спростував твердження сторони обвинувачення щодо безпідставності виправдання ОСОБА_6 та наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, відповідно до вимог ст. 419 КПК України належним чином мотивував своє рішення. Що стосується доводів прокурора, що апеляційний суд безпосередньо допитавши потерпілу та свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , в порушення вимог закону у своєму рішення їх свідчень не виклав та не дав їм будь-якої оцінки, то вони є безпідставними. Як слідує з матеріалів провадження, апеляційний суд дослідив повторно докази кримінального провадження та погодився з оцінкою доказів суду першої інстанції, навівши докладні мотиви та обґрунтування у своєму рішенні.
		Ухвала повною мірою відповідає вимогам ст. 370 КПК України. 
		Під час перегляду кримінального провадження суд касаційної інстанції не встановив обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про невинуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення. 
		Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування судових рішень, постановлених у цьому кримінальному провадженні, колегія суддів не встановила, а тому вважає, що в задоволенні касаційної скарги прокурора слід відмовити.
		Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд
		 
		ухвалив:
		 
		Вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 23 березня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 27 грудня 2017 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора  без задоволення.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2      ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...