Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 641/5762/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 17.12.2018.
Дата набрання законної сили: 05.12.2018
Номер судового провадження: 14-414цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		05 грудня 2018 року
		м. Київ
		 
		Справа №  641/5762/15-ц
		Провадження № 14-414цс18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О. М.,
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_3,
		відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Андезіт, ЛТД» (далі - ТОВ фірма «Андезіт, ЛТД»),
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 
		 
		на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2015 року у складі судді Богдан М. В., ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 23 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 23 червня 2016 року у складі колегії суддів Карімової Л. В., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,
		 
		у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ТОВ фірми «Андезіт, ЛТД» про стягнення безпідставно отриманих коштів та відшкодування моральної шкоди,
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		У травні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що 17 березня 2003 року його прийнято до складу учасників ТОВ фірми «Андезіт, ЛТД». 
		 
		У період з 18 по 21 березня 2005 року ним зроблені перекази на загальну суму 22 147 грн з призначенням платежу - поповнення статутного фонду, що підтверджено довідкою Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»). 
		 
		Рішенням загальних зборів учасників ТОВ фірми «Андезіт, ЛТД» його виключено зі складу учасників товариства, проте вартість частки учасника товариства не виплачено. 
		 
		Рішенням Господарського суду Харківської області від 20 січня 2012 року у справі № 29/595-08 у задоволенні позову ОСОБА_3 до ТОВ фірми «Андезіт, ЛТД» у частині стягнення частки у статутному капіталі товариства при його виключенні зі складу засновників у розмірі 22 147 грн відмовлено з тих підстав, що позивачем не доведено, що спірні грошові кошти внесені ним саме як внесок до статутного капіталу товариства. 
		 
		ОСОБА_3 вважав, що вказаним судовим рішенням встановлено, що грошові кошти у розмірі 22 147 грн внесені ним на банківський рахунок товариства не у зв'язку з корпоративними відносинами і не як внесок на поповнення статутного капіталу, тому з посиланням на статтю 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просив стягнути з відповідачів безпідставно отримані кошти у розмірі 63 778,04 грн, які складаються з: частки у статутному капіталі товариства при його виключенні зі складу засновників у розмірі 22 147 грн, нарахованих на цю суму відсотків - 6 985,71 грн, інфляційних втрат - 32 650,28 грн та 3 % річних - 1 995,05 грн. Також просив стягнути з відповідачів 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
		 
		Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що позивачем не доведено, що оспорювана сума коштів отримана відповідачами безпідставно у розумінні статті 1212 ЦК України.
		 
		Додатковим рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2015 року доповнено рішення цього ж суду від 11 листопада 2015 року. Стягнуто з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір у розмірі 1 637,78 грн.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 23 червня 2016 року рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2015 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 про стягнення 3 350 грн скасовано, провадження у справі у цій частині закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки зазначені вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Роз'яснено ОСОБА_3, що розгляд цього спору відноситься до юрисдикції господарського суду.
		 
		Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 23 червня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_8 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2015 року відхилено і залишено зазначене рішення у нескасованій частині без змін. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_8 на додаткове рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2015 року задоволено, додаткове рішення скасовано та ухвалено нове рішення про компенсацію судових витрат за рахунок держави.
		 
		Закриваючи провадження у справі в частині вимог про стягнення 3 350 грн, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що довідкою ПАТ «РайффайзенБанк Аваль» підтверджено, що грошовий переказ у розмірі 3 350 грн вчинено позивачем саме на поповнення статутного фонду ТОВ фірми «Андезіт, ЛТД», тому вимога про стягнення цих коштів підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Оскільки ОСОБА_3 не доведено, що інша сума вносилася ним на рахунок товариства особисто (у призначенні платежу зазначено платником - ТОВ фірму «Андезіт, ЛТД» через ОСОБА_3), то підстав для стягнення грошових коштів на підставі статті 1212 ЦК України на користь позивача у суду немає.
		 
		У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, рішення і ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити. 
		 
		Доводи, які наведені у касаційній скарзі
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу від 23 червня 2016 року про закриття провадження у справі в частині стягнення 3 350 грн з відповідачів з підстав того, що розгляд цього спору відноситься до юрисдикції господарського суду, не врахував, що зазначені кошти з усією спірною сумою мають бути стягнуті на підставі вимог статті 1212 ЦК України, як фактично належні на праві власності позивачу і набуті відповідачами без достатньої правової підстави, що встановлено рішенням Господарського суду Харківської області від 20 січня 2012 року. 
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 липня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 01 грудня 2016 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ЦПК України викладено в новій редакції.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 серпня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що вона має бути задоволена частково з огляду на таке.
		 
		У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. 
		 
		За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		 
		Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
		 
		У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) ЄСПЛ констатував порушення «самої суті права заявника на доступ до суду», а отже - порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, вказавши, що «заявниця опинилася у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони». ЄСПЛ також наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. 
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 
		 
		За загальним правилом, передбаченим у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла на час звернення ОСОБА_3 з цим позовом), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		Аналогічна норма закріплена й у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
		 
		Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 
		 
		Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 ГПК України (у вказаній редакції), згідно з пунктом 4 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів. Аналогічне положення закріплено у пункті 3 частини першої статті 20 ГПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
		 
		Згідно з частинами першою, третьою статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
		 
		Судами встановлено, що у жовтні 2008 року ОСОБА_3 звертався до Господарського суду Харківської області з позовами до ТОВ фірми «Андезіт, ЛТД», які у подальшому об'єднано, у яких з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:
		? визначити частку у статутному капіталі (фонді) учасника ТОВ фірми «Андезіт, ЛТД» ОСОБА_3;
		? повернути частину нерухомого майна (цілісного майнового комплексу) ТОВ фірми «Андезіт, ЛТД» в натурі, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_3, пропорційно його частці у статутному капіталі (фонді) товариства, що складає 20 % (1/5 частини) статутного капіталу (фонду) товариства;
		? визнати право власності на 1/5 частини всього нерухомого майна (цілісний майновий комплекс), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_3;
		? стягнути з ТОВ фірми «Андезіт, ЛТД» частку учасника, внесену ОСОБА_3 на розрахунковий рахунок ТОВ фірми «Андезіт, ЛТД», в якості поповнення статутного капіталу (фонду) у розмірі 22 147 грн. 
		 
		Рішенням Господарського суду Харківської області від 20 січня 2012 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14 березня 2012 року та постановою Вищого господарського суду України від 28 травня 2012 року (справа № 29/595-08), у задоволенні позову відмовлено (а. с. 13?16, 42?51).
		 
		Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України (у редакції, що діяла на час звернення ОСОБА_3 з цим позовом) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		 
		Тобто корпоративний спір, на існування якого посилається позивач, частково вирішено господарськими судами. 
		 
		У цьому позові ОСОБА_3 вважав, що кошти, які він вносив на рахунки товариства, є безпідставно отриманими останнім, зазначав, що спір є цивільним і повинен розглядатися у порядку цивільного судочинства.
		 
		У постанові Вищого господарського суду України від 28 травня 2012 року у справі № 29/595-08 встановлені наступні обставини.
		 
		Протоколом загальних зборів ТОВ фірми «Андезіт, ЛТД» від 17 березня 2003 року № 3 прийнято рішення щодо зміни складу учасників товариства. Зокрема, до складу учасників прийнято: ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_9, зі складу учасників вийшли: ОСОБА_10 та ОСОБА_7 У результаті таких змін склад учасників та частки у статутному фонді товариства стали наступними: учаснику ОСОБА_5 належало 60 % статутного фонду, що складало на той час 16 860 грн; ОСОБА_9 - 20 %, що складало на той час 5 620 грн; ОСОБА_3 - 20 %, що складало на той час 5 620 грн.
		 
		26 березня 2003 року ТОВ фірма «Андезіт, ЛТД» виплатило частково вартість внеску до статутного фонду, а саме 22 480 грн, за рахунок внесків ОСОБА_5 та ОСОБА_9, що підтверджується прибутковими касовими ордерами від 26 березня 2003 року.
		 
		ОСОБА_3не надав доказів на підтвердження внесення частки до статутного фонду товариства у розмірі 5 620 грн.
		 
		У статті 52 Закону України 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства», чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1576-XII), передбачено, що у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний (складений) капітал, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю. До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести до статутного (складеного) капіталу не менше 50 відсотків вказаного в установчих документах вкладу. Внесення до статутного (складеного) капіталу грошей підтверджується документами, виданих банківською установою.
		 
		ОСОБА_11 посилався на рішення загальних зборів учасників товариства від 20 травня 2005 року, оформлене протоколом від 20 травня 2005 року № 8, яким вирішено питання про збільшення статутного капіталу товариства на 100 000 грн шляхом внесення учасниками додаткових вкладів у вигляді грошових коштів і майнових внесків у розмірі: ОСОБА_5 - 60 000 грн, ОСОБА_11 - 20 000 грн, ОСОБА_4 -20 000 грн.
		 
		Суди господарської юрисдикції у справі № 29/595-08 встановили, що виплачувати додатковий внесок у розмірі 20 000 грн на підставі рішення зборів від 20 травня 2005 року ОСОБА_11 повинен був після 20 травня 2005 року.
		 
		Із довідки ПАТ «РайффайзенБанк Аваль» від 01 липня 2011 року № с21-88-01/1574 вбачається, що перший переказ зроблено позивачем 18 березня 2004 року з призначенням платежу: «пополнение учредительного фонда». За період з 18 березня 2004 року по 21 березня 2005 року, тобто до прийняття загальними зборами рішення від 20 травня 2005 року про поповнення статутного капіталу товариства шляхом внесення додаткових внесків, ОСОБА_3 сплачено 14 217 грн шляхом здійснення семи грошових готівкових переказів.
		 
		Позивачем не підтверджено на підставі яких рішень зборів товариства ним виконувались зазначені грошові перекази та їх розмір.
		 
		З довідки ПАТ «РайффайзенБанк Аваль» від 01 липня 2011 року № с21-88-01/1574 вбачається, що після прийняття загальними зборами товариства рішень про збільшення статутного капіталу товариства від 20 травня 2005 року, на виконання яких ОСОБА_3 повинен був сплатити в якості додаткового внеску до статутного капіталу товариства 20 000 грн, ним сплачено лише 7 930 грн (датою останнього грошового переказу зазначено 29 листопада 2005 року).
		 
		Позивач не сплатив у повному обсязі внесок до статутного капіталу товариства, внаслідок чого його виключено зі складу учасників через невиконання обов'язку, пов'язаного з майновою участю в товаристві. 
		 
		Оскільки збільшення статутного капіталу товариства відбулося за рахунок вкладів ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на підставі рішення загальних зборів товариства від 25 травня 2007 року, оформленого протоколом від 25 травня 2007 року № 11, а не за рахунок вкладів позивача, суди у справі № 29/595-08 відмовили у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ТОВ фірми «Андезіт, ЛТД» суми поповнення статутного капіталу товариства у розмірі 22 147 грн.
		 
		Крім того, у рішеннях господарських судів міститься посилання на статтю 54 Закону № 1576-XII та відмовлено у стягненні 7 930 грн, внесених на поповнення статутного капіталу, оскільки виплата частки у статутному капіталі пов'язана з наявністю складного юридичного факту: звернення учасника до товариства про виплату внеску і винесення товариством рішення за таким зверненням. 
		 
		Суди встановили, що ОСОБА_3 за виплатою внеску до ТОВ фірми «Андезіт, ЛТД» не звертався.
		 
		Зазначені в силу частини третьої статті 61 ЦПК України обставини мають преюдиційне значення, зокрема те, що 7 930 грн були внесені ОСОБА_3 як поповнення статутного капіталу.
		 
		Посилаючись на пункт 4 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи), суд апеляційної інстанції закрив провадження у справі у частині вимог про стягнення з ТОВ фірми «Андезіт, ЛТД» на користь позивача 3 350 грн, чим порушив норми процесуального права.
		 
		Господарські суди встановили, що підстава внесення у період з 18 березня 2004 року по 21 березня 2005 року ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 14 217 грн не підтверджена, оскільки жодних рішень зборами учасників ТОВ фірми «Андезіт, ЛТД» з цього питання не приймалося. 
		 
		Однак апеляційний суд на вказаний висновок уваги не звернув. Зробив інший висновок щодо розміру коштів, які ОСОБА_3 зазначав як внесені на рахунок ТОВ фірми «Андезіт, ЛТД».
		 
		Відповідно до вимог статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
		 
		Суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно з інформацією ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ОСОБА_3 зроблені перекази на поповнення статутного фонду тільки в сумі 3 000 грн від 18 березня 2004 року та в сумі 350 грн від 24 травня 2004 року, а всього на суму 3 350 грн, а інші суми внесені від ТОВ фірми «Андезіт, ЛТД» через ОСОБА_3, що підтверджується квитанціями щодо здійснення цих грошових операцій. ОСОБА_3 не доведено, що платежі в сумі 630 грн від 11 червня 2004 року, на суму 6 727 грн від 30 червня 2004 року, на суму 600 грн від 24 лютого 2005 року, на суму 330 грн від 10 березня 2005 року, на суму 2 020 грн від 11 березня 2005 року, на суму 560 грн від 21 березня 2005 року, на суму 400 грн від 06 вересня 2005 року, на суму 6 880 грн від 29 листопада 2005 року та на суму 650 грн від 29 листопада 2005 року (всього 18 797 грн) - зроблені ним за особисті кошти.
		 
		Визнавши, що ОСОБА_3 не підтвердив, що кошти, внесені на рахунок ТОВ фірми «Андезіт, ЛТД» на збільшення статутного фонду, належали йому, суд апеляційної інстанції відмовив у стягненні безпідставно отриманих коштів у розмірі 18 797 грн, тоді як господарські суди встановили, що грошові кошти саме у розмірі 14 217 грн не є внесками до статутного фонду і вказані кошти передані до ТОВ фірми «Андезіт, ЛТД» у строки, які не співпадають з тими, що встановлені судом апеляційної інстанції.
		 
		Суд не врахував, що 7 930 грн внесені ОСОБА_3 як поповнення статутного фонду і це визнано у рішеннях господарського суду. Зазначені висновки є обов'язковими при розгляді вказаної справи, як обов'язково необхідно враховувати і строки їх внесення відповідно до рішення господарського суду.
		 
		Крім того, суди не з'ясували, за якими саме платіжними документами внесено 14 217 грн, яка підстава їх внесення, оскільки у платіжних документах зазначалося про внесення коштів ТОВ фірми «Андезіт, ЛТД» на рахунок ТОВ фірми «Андезіт, ЛТД» через ОСОБА_3 
		 
		Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати такі обставини, а без їх встановлення неможливо, з урахуванням існуючої преюдиції, визначити розмір коштів, що належать ОСОБА_3, внесені ним до ТОВ фірми «Андезіт, ЛТД» і які, на думку позивача, отримали відповідачі безпідставно.
		 
		Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
		 
		У частині четвертій статті 411 ЦПК України передбачено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		 
		Суд апеляційної інстанції неправильно застосовував норми матеріального права, висновок апеляційного суду про закриття провадження у справі є помилковим, тому відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України ухвала та рішення суду апеляційної інстанції не можуть вважатися законними й обґрунтованими, підлягають скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
		 
		Розгляд справи не закінчено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.
		 
		Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
		 
		Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 23 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 23 червня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач  О.М. Ситнік
		Судді:                                               Н. О. Антонюк  Н.П. Лященко
		С. В. Бакуліна  О.Б. Прокопенко
		В. В. Британчук  Л.І. Рогач
		Д. А. Гудима  І.В. Саприкіна
		В. І. Данішевська  О.С. Ткачук
		О. Р. Кібенко  В.Ю. Уркевич
		В. С. Князєв  О.Г. Яновська
		                                             Л.М. Лобойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...