Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/9932/15 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення сталого розвитку населених пунктів та землекористування, зокрема зі спорів у сфері:; містобудування; планування і забудови територій; архітектурної діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 14.12.2018. Зареєстровано: 16.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 17.12.2018.
Дата набрання законної сили: 13.12.2018
Номер судового провадження: А/855/5885/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/9932/15                                         Головуючий у І інстанції - Чудак О.М.
		                                                                                    Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		         І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И
		 
		 
		  13 грудня 2018 року                                                                                            м. Київ
		 
		Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
		 
		             Головуючого-судді:                 Мельничука В.П.        
		                                                 суддів:                Ісаєнко Ю.А., Лічевецького І.О.,           
		                                                                                
		                        при секретарі:                Андрієнко Н.А.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дім на Пушкінській" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 серпня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дім на Пушкінській" до Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення,-
		 
		                                                             В С Т А Н О В И Л А:
		 
		Товариство з обмеженою відповідальністю "Дім на Пушкінській" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому просило визнання протиправною та скасування постанову «Про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини» від 24 квітня 2015 року № 44-14.
		В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що оскаржувана постанова підписана не уповноваженою особою; застосовані санкції за своєю природою є адміністративно-господарськими санкціями, а тому застосовані з порушенням піврічного та річного строків; Відповідач повинен був застосувати норми Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 року № 877-V; перевірку проведено без отримання дозволу Кабінету Міністрів України в порушення пункту 8 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 року; акт про вчинення правопорушення та постанова не відповідають встановленим формам; будинки не знаходяться у Державному реєстрі нерухомих пам'яток України, відтак до їх власника не можливо застосувати санкції.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 серпня 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
		Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову про задоволення адміністративного позову повністю.
		В апеляційній скарзі Позивач не погоджується з рішенням суду першої інстанції, та посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. 
		Зокрема, Позивач зазначає, що до спірних правовідносин між ним та Відповідачем застосовуються положення Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», а проведений спеціалістами Управління охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) огляд будинків пам'ятки архітектури є заходом у сфері господарської діяльності. 
		Відповідачем відзив на апеляційну скаргу не подавався.
		13 грудня 2018 року під час судового засідання Департаментом культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подано клопотання про заміну у справі № 826/9932/15 Відповідача його правонаступником Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
		Вказане клопотання мотивоване тим, що на виконання рішення Київської міської ради від 01.06.2017 року № 421/2643 «Про деякі питання діяльності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міськох державної адміністрації)» у вересні 2018 року утворено Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) шляхом виділу управління збереження історичного середовища та охорони обєктів культурної спадщини з Депавртаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
		За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити клопотання та замінити Відповідача Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на правонаступника Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), у відповідності з ст. 52 КАС України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 308    КАС України    суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Судом першої інстанції встановлено, що Представниками Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проведено огляд будинків №№ 35-А, Б; 37-А, Б по вулиці Пушкінській у Шевченківському районі міста Києва для подальшого аналізу та використання у роботі, за підсумками чого оформлено акт візуального обстеження пам'ятки архітектури місцевого значення «Міська садиба Міхельсона» по вулиці Пушкінській, 35-37 у Шевченківському районі міста Києва від 01.04.2015 року.
		Встановлено, що садиба не має ознак використання і перебуває у незадовільному аварійному стані. Будинки та їх приміщення знаходяться в занедбаному стані. У деяких приміщеннях будинків відсутня підлога та перекриття. Наявні пошкодження архітектурних елементів, карнизів, балконів, сходів. В деяких віконних отворах вибиті шибки. Виявленні вертикальні та горизонтальні тріщини на фасадах будинків. Ознак робіт по збереженню садиби та створенню власником належних умов для її використання не виявлено.
		Власником вказаних будинків є ТОВ «Дім на Пушкінській», в зв'язку з чим, 16 листопада 2010 року між Управлінням та товариством укладено охоронні договори             №№ 2538, 2539, 2540, 2541.
		Згідно з умовами охоронних договорів власник зобов'язується утримувати об'єкти у належному санітарному, протипожежному і технічному стані; своєчасно проводити поточний і капітальний ремонт відповідних об'єктів культурної спадщини і роботи по впорядкуванню їх території.
		У висновках акта зазначено, що умови охоронних договорів в частині збереження об'єктів культурної спадщини власником не виконуються, що призводить до погіршення стану пам'яток архітектури.
		Крім того, посадовими особами Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) складено акт № 62 від 01.04.2015 року про вчинення правопорушення, згідно якого позивачем порушено вимоги частини першої статті 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 року № 1805-III. Зміст акта, окрім обставин наведених у акті візуального обстеження містить також інформацію про те, що реставраційні роботи, що зазначені в охоронних договорах не виконано у визначені терміни. Науково-проектна документація на консервацію пам'яток до Управління не надходила. ТОВ «Дім на Пушкінській» не виконує вимоги пунктів 5.3, 11 та 13 охоронних договорів.
		Поряд із зазначеними актами Відповідачем винесено припис № 191/П, яким від Позивача вимагалося надати на розгляд проектну документацію з консервації об'єкту «Міської садиби Міхельсона», який складається з будинку прибуткового 1884-1885 років (вул. Пушкінська, 35-а), охоронний номер № 231/1; будинку прибуткового (флігеля) 1888-1896 років (вул. Пушкінська, 35-б), охоронний номер № 231/2; будинку прибуткового 1884-1885 років (вул. Пушкінська, 37-а), охоронний номер № 231/3; будинку прибуткового (флігеля) 1884-1885 років (вул. Пушкінська, 37-б), охоронний номер № 231, для погодження в установленому порядку, відповідно до чинного законодавства, отримати дозвіл на виконання робіт з консервації садиби, привести садибу до належного стану.
		Відповідачем винесено постанову № 44-14 від 24 квітня 2015 року, якою на підставі статті 44 Закону України «Про охорону культурної спадщини» на Позивача накладено фінансові санкції у розмірі 51000 грн. за порушення пунктів 5.3, 10, 13 охоронних договорів.
		Також, судом першої інстанції встановлено, що припис Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 01 квітня 2015 року № 191/П визнано протиправним та скасовано постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2016 в рамках справи за № 826/6522/15.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції  виходив з того, що Відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб визначений законом.
		Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обґрунтованим з огляду на наступне.
		Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Так, правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини».
		В преамбулі вказаного Закону зазначено, що об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
		За приписами частини 1 статті 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.
		До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
		Згідно із частиною 6 статті 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов'язковими для виконання юридичними і фізичними особами.
		Повноваження органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції врегульовано статтею 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини».
		Зокрема, серед повноважень здійснення контролю за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; визначення меж територій пам'яток місцевого значення та затвердження їхніх зон охорони; встановлення режиму використання пам'яток місцевого значення, їхніх територій, зон охорони; забезпечення захисту об'єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; укладення охоронних договорів на пам'ятки; застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону.
		Положеннями статті 9 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що право безумовного доступу до об'єктів культурної спадщини з метою їхнього обстеження, ознайомлення зі станом зберігання, характером та способом використання, ведення реставраційних робіт, одержання відповідних даних, наукового вивчення мають особи, уповноважені на це органами охорони культурної спадщини.
		Власник об'єкта культурної спадщини або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, виконавець реставраційних робіт зобов'язані допускати уповноважених органами охорони культурної спадщини осіб для виконання ними своїх обов'язків до об'єктів культурної спадщини та на їхню територію.
		Статтею 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що усі власники пам'яток незалежно від форм власності на ці об'єкти зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.
		Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини» власник або уповноважений ним орган, користувач зобов'язані утримувати пам'ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього закону та охоронного договору.
		Судом першої інстанції встановлено, що «Міська садиба Міхельсона» наказом Міністерства культури і туризму України від 07 вересня 2006 року № 747/0/16-06 занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, як пам'ятка архітектури місцевого значення, охоронний № 231. Розташована у Центральному історичному ареалі міста Києва (рішення Київської міської ради від 28.03.2002 року № 370/1804).
		Садиба складається з будинку прибуткового (Пушкінська, 35-а) 1884-1885 років, охоронний № 231/1; будинку прибуткового (флігеля) 1888-1896 років (Пушкінська, 35-6), охоронний № 231/2; будинку прибуткового 1884-1885 років (Пушкінська, 37-а), охоронний № 231/3; будинку прибуткового (флігеля) 1884-1885 років (Пушкінська, 37-б), охоронний № 231.
		Відповідно до охоронних договорів датованих 16 листопада 2010 року №№ 2538, 2539, 2540, 2541 кожен з договорів передбачає, що власник бере на себе зобов'язання щодо охорони об'єкта культурної спадщини - пам'ятки місцевого значення із зазначенням відповідного охоронного номера, посилання на наказ Міністерства культури і туризму України від 07 вересня 2006 року № 747/0/16-06 та адресу відповідного об'єкта.
		«Міська садиба Міхельсона» є культурною пам'яткою місцевого значення і міститься в Державному реєстрі нерухомих пам'яток України, як пам'ятка місцевого значення, який розміщений на сайті Міністерства культури і туризму України, що підтверджується випискою доданою до матеріалів справи. При цьому садиба не міститься в оприлюдненому Державному реєстрі нерухомих пам'яток України, де вказано, що перелічені культурні надбання мають національне значення.
		Таким чином, доводи Позивача про те, що до нього не можна застосувати санкції передбачені Законом України «Про охорону культурної спадщини» з огляду на відсутність приміщень у Державному реєстрі нерухомих пам'яток України, колегія суддів вважає безпідставиними, адже сама наявність охоронних договорів та посилання у них на наказ Міністерства культури і туризму України датований іще 2006 роком і зазначення у них що відповідні приміщення є об'єктами культурної спадщини - пам'ятками місцевого значення, спростовує твердження Позивача.
		Разом з цим, суд першої інстанції погодився з Відповідачем у тому, що Позивач самостійно шляхом укладення охоронних договорів взяв на себе зобов'язання по належному утриманню пам'яток та проведенню відповідних робіт у встановлені договорами строки, з чим також погоджується і колегія суддів.
		Також, безпосередньо договорами передбачено накладення Управлінням на власника штрафних санкцій від 100 до 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний випадок порушення, у разі невиконання вимог чинного пам'яткоохоронного законодавства та умов договору.
		Щодо посилання Позивача на підписання оскаржуваної постанови неповноважними особами, колегія суддів зазначає таке.
		Як вбачається з матеріалів справи, постанову підписано Головою комісії з припинення Управління охорони культурної спадщини, відповідно до пунктів 7.19, 7.33, 9, абзацу 4 частини 3 пункту 12 та пункту 17 Положення про Головне управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розпорядження Київського міського голови від 11.11.2014 року № 387 «Про призначення ОСОБА_5.» та розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 09.02.2015 року № 94 «Про організаційно-правові заходи, пов'язані з виконанням рішення Київської міської ради від 25 грудня 2014 року №7 41/741».
		За приписами пункту 7.19 Положення № 1805 Управління відповідно до покладених на нього завдань складає протоколи щодо адміністративної відповідальності та застосовує фінансові санкції за порушення Закону України «Про охорону культурної спадщини».
		Відповідно до пункту 12 Положення № 1805  Управління очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з посади Київським міським головою за погодженням з заступником голови Київської міської державної адміністрації згідно з розподілом обов'язків, Державною службою з питань національної культурної спадщини та Міністерством культури і туризму України.
		Тобто, підставі Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 28.09.2005 року № 1805 «Про затвердження Положення про Головне управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» відбулось делегування повноважень начальнику Управління на прийняття рішень про накладення фінансових санкцій.
		Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про організаційно-правові заходи пов'язані з виконанням рішення Київської міської ради від 25.12.2014 року № 741/741» утворено комісію з припинення Управління охорони культурної спадщини шляхом приєднання його до Департаменту культури та затверджено склад цієї комісії. 
		Головою комісії призначено заступника начальника Управління ОСОБА_5 (ОСОБА_5.) (розпорядження Київського міського голови від 11.11.2014  року № 387).
		Розпорядженням Київського міського голови від 25 лютого 2015 року № 89 звільнено ОСОБА_6 з посади начальника Управління. 
		На час прийняття оскаржуваної постанови, у зв'язку з реорганізацією Управління його очолював голова комісії з припинення ОСОБА_5, який також обіймав посаду заступника начальника Управління та згідно з розподілом обов'язків виконував функції начальника Управління.
		Відповідно до частини 4 статті 105 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.
		Оскаржувана постанова № 44-14 від 24 квітня 2015 року підписана головою комісії з припинення Управління ОСОБА_5, який є керівником Управління на момент її прийняття, а отже, уповноважений на застосування фінансових санкцій за порушення Закону України «Про охорону культурної спадщини».
		Відносно доводів Позивача щодо порушення з боку Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) наказу Міністерства культури і туризму України від 11.11.2010 року № 1043/0/16-10, а також наказу Управління охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища Київської міської державної адміністрації від 28.12.2001 року № 185 «Про затвердження тимчасових типових форм інспекційних документів», колегія суддів зазначає наступне.
		Так, наказом Міністерства культури і туризму України від 11.11.2010 року                    № 1043/0/16-10 затверджено перелік основних питань для здійснення планових заходів державного нагляду (контролю) у сфері охорони культурної спадщини та уніфікованої форми акта, який складається органами охорони культурної спадщини за результатами планових перевірок. Однак, Управління не проводило планову перевірку позивача, а в рамках охоронних договорів здійснювало контроль щодо належного утримання вказаних об'єктів культурної спадщини та умов цих охоронних договорів.
		Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними вище наведені довди Позивача, адже типові форми інспекційних документів були тимчасовими та втратили чинність після відповідних змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини».
		Також, суд першої інстанції критично оцінює і доводи відсносно необхідності застосування Відповідачем положень Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», з чим погоджується колегія суддів з наступних підстав.
		Так, у преамбулі Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» на який посилається Позивач зазначено, що цей Закон визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).
		У цьому Законі термін «державний нагляд (контроль)» вживається в такому значенні: діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
		Статтею 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначено, що дія цього Закону поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
		Між тим, Закон України «Про охорону культурної спадщини» регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
		Частиною 1 статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Відтак, власником пам'ятки можуть бути як юридичні, так і фізичні особи.
		В даному випадку пам'ятка перебуває у приватній власності товариства, яке є юридичною особою.
		При цьому, частиною 1 статті 318 ЦК України визначено, що суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. 
		Положеннями статті 2 ЦК України передбачено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
		Тобто, в даних правовідносинах товариство виступає не як суб'єкт господарювання, а як власник. 
		Суд першої інстанції застосував норми чинного законодавства що врегульовують саме питання права власності, як права особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, з чим погоджується колегія суддів і вважає такий висновок обґрунтованим.
		При цьому, поняття права власності визначено статтею 316 ЦК України. 
		Статтею 317 ЦК України передбачено, що зміст права власності передбачає, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
		Також, здійснення права власності визначене положеннями статті 319 ЦК України.    Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.    Власність зобов'язує.        Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.    Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.
		Таким чином, з приписами статті 319 ЦК України встановлено, що незалежно від суб'єкта права власності на культурні цінності, особливості його встановлюються законом, а саме Законом України «Про охорону культурної спадщини».
		Немає значення, який вид господарської діяльності здійснює товариство та чи здійснює діяльність взагалі. Визначальним є наявність у його власності об'єкта культурної спадщини.
		За таких обставин, положення Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» застосуванню не підлягають, а Закон України «Про охорону культурної спадщини» є в даному випадку спеціальним законом при виконання органами охорони культурної спадщини своїх повноважень, а тому повинен застосовуватись до спірних правовідносин.
		Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в даному випадку, виступає як орган охорони культурної спадщини, який в силу статті 30 Закону України «Про охорону культурної спадщини»,         зобов'язаний заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам'ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини. Приписи органів охорони культурної спадщини є обов'язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами.
		Відповідно до частини 1 статті 44 Закон України «Про охорону культурної спадщини» відповідний орган  охорони  культурної  спадщини  накладає на юридичну особу,  яка є власником або уповноваженим ним органом  чи замовником робіт, такі фінансові санкції: за недодержання  вимог щодо захисту,  збереження,  утримання, використання, реставрації, реабілітації пам'яток, у тому числі тих вимог,  що передбачені охоронними договорами,  умисне доведення їх до  стану  руйнації  -  у  розмірі  від  тисячі  до  десяти  тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
		За приписами частини 4 статті 46 Закон України «Про охорону культурної спадщини» провадження у справах про  адміністративні  правопорушення здійснюється  відповідно  до  Кодексу  України про адміністративні правопорушення. 
		Отже, застосування фінансових санкцій не є адміністративною відповідальністю з точки зору Кодексу України про адміністративні правопорушення, як не є і адміністративно-господарською санкцією, внаслідок чого суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що є не обґрунтованими посилання Позивача на строки застосування відповідних санкцій визначені статтею 250 Господарського кодексу України (ГК України), з чим погоджується колегія суддів.
		При цьому, статтею 45 Закону України «Про охорону культурної спадщини» чітко визначено порядок застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини. 
		Фінансові  санкції,  передбачені  статтею  44  цього  Закону,  накладаються   керівником,   заступниками  керівника  центрального  органу  виконавчої  влади,  що  реалізує державну політику у сфері  охорони  культурної  спадщини,  органу виконавчої влади Автономної  Республіки Крим, головою чи заступником голови обласної, районної, 
		Київської  та  Севастопольської  міських  державних адміністрацій,  головою  чи  заступником  голови  відповідної  місцевої ради після  розгляду матеріалів, які засвідчують факт правопорушення.
		Про вчинення правопорушення,  зазначеного у статті  44  цього Закону, особою, уповноваженою органом охорони культурної спадщини,  складається акт.  Керівник юридичної особи, стосовно якої складено  акт,  протягом  трьох  днів  з  моменту отримання акта може подати  письмові пояснення до нього.  Акт разом з іншими  документами,  що  стосуються справи,  у десятиденний термін з моменту складення акта 
		надсилається посадовій особі,  яка має право  накладати  фінансові  санкції.
		Рішення про   накладення   фінансових   санкцій   приймається протягом 10  днів  після  отримання   документів,   зазначених   у  частині другій  цієї  статті.  Рішення  про  накладення фінансових  санкцій оформлюється постановою,  що надсилається юридичній особі,  на яку накладено фінансові санкції.
		Згідно з вимогами Закону України «Про охорону культурної спадщини» посадовими особами Управління 01 квітня 2015  року № 62 про вчинення правопорушення, який в цей же день разом з приписом 01 квітня 2015 року № 191/п направлено на адресу Позивача.
		Заперечень на вказаний акт Позивачем не надані.
		24 квітня 2015 року Відповідачем складено оскаржувану постанову № 44-14 «Про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства України у сфері охорони культорної спадщини» з якої вбачається, що порушення встановлено на підставі акта огляду від 01 квітня 2015 року, акта про вчинення правопорушення від 01 квітня 2015 року № 62,  припису від 01 квітня 2015 року № 191/п, письмових пояснень до акта № 62 від 01 квітня 2015 року, охоронних договорів від 16 листопада 2010 року №№ 2538, 2539, 2540, 2541. 
		Тобто припис є лише одним документом з низки інших, які взято до уваги при прийнятті постанови і його скасування не може вказувати на протиправність постанови про накладення фінансових санкцій. 
		Більш того, як видно з встановлювальної частини постанови, припис фактично до уваги не взято, в той час, як цитуються зміст акта огляду відповідних пам'яток і положення охоронних договорів. 
		У свою чергу, припис також є наслідком виявлення допущеного власником порушення і його внесення є реалізацією відповідачем інших положень Закону України «Про охорону культурної спадщини». 
		Також, постанова про накладення фінансових санкцій не є пов'язаною із приписом будь-якою залежністю від його правомірності чи протиправності, відтак її законність жодним чином не пов'язана і з постановою Київського апеляційного адмінстартивного суду від 07 липня 2016 року у справі № 826/6522/15, якою визнано протиправним та скасован припис Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київськї міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 01 квітня 2015 року № 191/П.
		Посилання Позивача про виконання умов охоронних договорів №№ 2538, 2539, 2540 та 2541 від 16 листопада 2010 року внаслідок чого порушення взагалі відсутні, колегія вважає безпідставними з огляду на таке.
		До матеріалів справи долучено письмові пояснення до акта № 62 від 01 квітня 2015 року, додатками до яких є договори:
		-                            від 20 лютого 2013 року № 3277 укладений Товариством з Державним підприємством «Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій» на створення і передачу науково-технічної продукції, за яким підприємство зобов'язується виконати і передати позивачу роботи зі створення науково-технічної продукції за темою «Оцінка технічного стану будинків по вулиці Пушкінській, 35-А, 35-Б, 37-А, 37-Б у місті Києві. Розробка проекту консервації будинків. Узгодження проекту консервації у виконавчому органі Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Управлінні культурної спадщини»;
		-                                        від 31 серпня 2014 року додаткова угода до вказаного договору згідно якої, беручи результат обстежень та необхідність проведення додаткових мір по посиленню зовнішніх стін будівель, сторони доповнили проект консервації будинків заходами по влаштуванню утримуючих конструкцій зовнішніх стін будинків;
		-                                           від 18 лютого 2015 року договір № 866 укладений Товариством з Державним підприємством Міністерства оборони України «Центральний проектний інститут» для виконання інженерно-геологічних вишукувань будинків по вулиці Пушкінській, 35-А, 35-Б, 37-А, 37-Б у місті Києві. Укладення даного договору відповідає положенням абзацу 3 частини першої статті 26 Закону України «Про охорону культурної спадщини», з якої вбачається, що розробленню проектів, зокрема, консервації, передує проведення необхідних науково-дослідних робіт, у тому числі археологічних та геологічних.
		Відповідно до пункту 5 Реставраційного завдання на розроблення науково-проектної документації на садибу міську Ф. Міхельсона ХІХ-ХХ ст., затвердженого Директором Департаменту містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації за № 055-21046 від 12 грудня 2016 року та попередньо погодженого Управлінням охорони пам'яток Департаменту культури Київської міської державної адміністрації 07 жовтня 2016 року, підставою для розроблення науково-проектної документації є Договір № 17/06-2016 від 17 тарвня 2016 року. Заплановано проведення ремонтно-реставраційних робіт з консервації пам'яток архітектури з метою запобігання подальшого руйнування.
		Оцінивши наведені документи, надані Позивачем, як докази на виконання умов охоронних договорів у частині консервації будинків, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що це належні докази, однак ними не спростовано допущене і виявлене порушення, з таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів.
		Охоронні договори укладено у 2010 році. 
		Пунктами 13 всіх чотирьох договорів передбачено, що з метою збереження об'єкта культурної спадщини та створення належних умов для його використання власник зобов'язаний провести такі роботи:    надати в Управління предпроектні пропозиції щодо реставрації об'єкта культурної спадщини - протягом 3-х місяців з дня підписання даного охоронного договору;    замовити в проектній організації, що має ліцензію на право проведення робіт на пам'ятках, проект реставрації об'єкта культурної спадщини, виконаний на підставі архівних даних - у 2011 році;        погодити проект за усталеним ладом, в тому числі з Управлінням - у 2011 році;        виконати реставраційні роботи згідно з погодженим проектом - протягом 2011-2014 років;        взяти участь в інвестиційній програмі міста по благоустрою прилеглої території до об'єкта культурної спадщини: впорядкувати прилеглу до будинку територію - протягом періоду користування.
		Таким чином, охоронними договорами встановлено строки у які власник проводить роботи з метою збереження об'єкта і такі строки обмежено 2014 роком при укладенні охоронних договір у 2010. 
		Проте, Позивач лише на початку 2013 року уклав перший договір, спрямований на збереження пам'ятки.
		Як вбачається з Договору від 18 лютого 2015 року, ним не визначено строку виконання інженерно-геологічних вишукувань, не надано Кошторису № 1717 (додаток        № 3), що є невід'ємною частиною договору і визначає обсяг, характер та вартість робіт визначених договором. 
		Також, Позивачем не надано докази виконання даного договору станом на дату проведення огляду пам'яток та застосування фінансових санкцій, в той час, як пунктом 6.1 Договору визначено, що виконавець приступає до виконання робіт тільки після укладення Сторонами Договору, сплати 50% авансу відповідно до пункту 2.2, одержання дозволу на виконання бурових робіт та отримання всіх вихідних даних до яких відносяться: технічне завдання на виконання інженерно-геологічних вишукувань; топографічний план м-бу 1:500.
		Не надано також доказів виконання договору укладеного у 2013 році, при тому, що строком виконання робіт визначено серпень 2014 року (п. 9.1 договору). 
		У цей же час, додаткову угоду до цього договору укладено 31 серпня 2014 року із строком виконання до 30 листопада 2015 року. Доказів на вчинення будь-яких дій на виконання договору протягом періоду з лютого 2013 року по серпень 2014, а це півторарічний строк не надано.
		З урахуванням вищенаведеного, єдиним доказом вжиття реальних заходів спрямованих на виконання умов охоронних договорів є реставраційне завдання 2016 року, розроблення якого здійснено на виконання договору від травня 2016 року, тобто після спливу річного строку після застосування фінансових санкцій.
		За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.
		Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
		Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
		Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.          
		Розглянувши доводи Позивача, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
		Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
		 
		                                                  П О С Т А Н О В И Л А:
		 
		Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дім на Пушкінській" залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 серпня 2018 року - без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
		       
		 
		    Головуючий-суддя:                                                                       В.П. Мельничук
		 
		               Судді:                                                                                   Ю.А. Ісаєнко
		 
		                                                                                                             І.О. Лічевецький
		 
		 
		Повний текст складено  14.12.2018 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...