Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 296/234/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема зі спорів щодо:; дорожнього руху; транспорту та перевезення пасажирів; дорожнього руху.
Надіслано для оприлюднення: 13.12.2018. Зареєстровано: 16.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 17.12.2018.
Дата набрання законної сили: 12.12.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		12 грудня 2018 року 
		Київ
		справа №296/234/17
		адміністративне провадження №К/9901/21623/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого судді - Білоуса О.В., 
		суддів - Желтобрюх  І.Л., Стрелець  Т.Г., 
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Корольовського районного суду міста Житомира від 06 квітня 2017 року (головуючий суддя - Сингаївський  О.П.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року (головуючий суддя - Іваненко  Т.В., судді - Кузьменко  Л.В., Франовська  К.С.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у місті Житомирі про визнання протиправною та скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення,
		 
		У С Т А Н О В И В:
		 
		У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції у місті Житомирі (далі - УПП у місті Житомирі), в якому просив:
		 
		- визнати протиправною та скасувати постанову від 28 грудня 2016 року серії АР №  753943 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255,00 грн. за частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
		 
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 28 грудня 2016 року у місті Житомирі по вулиці Вітрука, керуючи автомобілем «ВАЗ-21121», номерний знак «НОМЕР_1», був зупинений інспектором патрульної поліції Моргуном А.О., яким винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення підпункту 33.3.21 Правил дорожнього руху України. У вказаній постанові зазначено, що позивач, виїжджаючи з прилеглої території, не виконав вимоги дорожнього знаку 3.21 «В'їзд заборонено». Позивач вважає вказану постанову безпідставною та винесеною з порушенням порядку притягнення до адміністративної відповідальності, оскільки він не міг завчасно побачити вказаний дорожній знак, у зв'язку із складними погодними умовами, відсутністю дорожньої розмітки та відповідних знаків, які б вказували напрямок руху для виїзду з прилеглої території. ОСОБА_1 зазначив, що інспектор патрульної поліції не мав права розглядати справу про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці зупинки транспортного засобу. 
		 
		Постановою Корольовського районного суду міста Житомира від 06 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
		 
		Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначив, що не оспорює факт виїзду із автостоянки всупереч вимогам, встановленого на тій ділянці дороги, дорожнього знаку 3.21 «В'їзд заборонено». Разом з тим, звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки обставинам, що стали причиною невиконання ним вимог дорожнього знаку 3.21 «В'їзд заборонено». Позивач зазначає, про відсутність вини у його діях, оскільки вказаний дорожній знак встановлено у такий спосіб, який не забезпечує спрямованість інформації, яку він передає до тих учасників дорожнього руху для яких вона призначена. 
		 
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
		 
		Вказану справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 лютого 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г. 
		 
		Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.
		 
		Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 28 грудня 2018 року відповідачем, стосовно позивача, винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення серії АР №  753943, якою його визнано винним за частиною першою статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255,00 грн.
		 
		У постанові зазначено, що 28 грудня 2018 року о 16 год. 20 хв. у місті Житомирі, по вулиці Вітрука, 9, водій ОСОБА_1, керуючи автомобілем «ВАЗ-21121», номерний знак «НОМЕР_1», виїжджаючи з прилеглої території не виконав вимоги дорожнього знаку 3.21 «В'їзд заборонено» та здійснив подальший рух, чим порушив підпункт 33.3.21 Правил дорожнього руху України.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що дії відповідача щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності є правомірними, а вина ОСОБА_1 у вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП доведена та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.
		 
		Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
		 
		Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
		 
		Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
		 
		Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
		 
		Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
		 
		Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
		 
		Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015  року №  580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон №580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
		 
		Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року №  3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).
		 
		Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
		 
		Підпунктом 8.4. (в) ПДР України визначено, що заборонні знаки запроваджують або скасовують певні обмеження в русі.
		 
		Відповідно до підпункту 3.21 пункту 33.3 «Заборонні знаки» розділу 33 ПДР України - «В'їзд заборонено», дорожній знак 3.21 забороняє в'їзд усіх транспортних засобів з метою: 
		запобігання зустрічному руху транспортних засобів на ділянках доріг з одностороннім рухом;
		запобігання виїзду транспортних засобів назустріч загальному потоку на дорогах, позначених знаком 5.8;
		організації відокремленого в'їзду і виїзду на майданчиках, що використовуються для стоянки транспортних засобів, майданчиках відпочинку, автозаправних станцій тощо;
		запобігання в'їзду на окрему смугу руху, при цьому знак 3.21 повинен застосовуватись разом з табличкою 7.9;
		запобігання в'їзду на дороги, що безпосередньо простягаються у межах прикордонної смуги до державного кордону і не забезпечують пересування до встановлених пунктів пропуску через державний кордон (крім сільськогосподарської техніки, інших транспортних засобів і механізмів, задіяних у провадженні відповідно до законодавства і за наявності відповідних на те законних підстав сільськогосподарської діяльності або інших робіт, ліквідації надзвичайних ситуацій та їх наслідків, а також транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Держприкордонслужби, ДМС, ДФС, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, Національної поліції і органів прокуратури під час виконання оперативних та службових завдань).
		 
		Згідно з частиною першою статті 122 КУпАП, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
		 
		При вирішенні спору у цій справі, суди першої та апеляційної інстанцій, встановили наявність вказаних у оскаржуваній постанові обставин, визнання позивачем факту вчинення правопорушення та дійшли до висновку про правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності. 
		 
		Суди попередніх інстанцій, посилаючись на встановлені під час розгляду справи обставини та досліджені докази, зазначили, що відповідачем доведено правомірність прийняття постанови від 28 грудня 2016 року серії АР №  753943.
		 
		Заперечуючи порушення ПДР України позивач вказав, що у зв'язку із несприятливими погодними умовами (сильний сніг, темна пора доби), відсутністю дорожньої розмітки та відповідних знаків, які б вказували напрямок руху для виїзду з прилеглої території, він був позбавлений можливості вчасно побачити дорожній знак забороняючий рух.
		 
		Відповідно до пункту 2.3 Розділу 2 ПДР України, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.
		 
		Отже, позивач, керуючи автомобілем за несприятливих погодних умов повинен був бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, у тому числі, і за дорожніми знаками, які дозволяють або забороняють рух в обраному ним напрямку.
		 
		Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		 
		За таких обставин Верховний Суд погоджується висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1
		 
		За приписами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. 
		 
		Таким чином, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості перевіряти правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, інакше, аніж на підставі встановлених ними фактичних обставин справи. При цьому будь-яких обставин, які б свідчили про допущення судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, що дозволяли б суду вийти за межі доводів касаційної скарги та слугували обов'язковою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, Верховним Судом не встановлено. 
		 
		При цьому, колегія суддів критично ставиться до доводів скаржника з приводу порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, які полягали у безпідставному взятті до уваги, наданих позивачем доказів, які на думку позивача підтверджують відсутність його вини у вчиненні адміністративного правопорушення.
		 
		Згідно з частиною першою статті 69 КАС України (в редакції чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції), доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
		 
		Частиною першою статті 70 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
		 
		Відповідно до статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
		 
		Отже, колегія суддів Верховного Суду не вбачає порушень процесуального законодавства судами попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи, оскільки встановлення належності чи неналежності доказів, переваги одних доказів над іншими, а також їх оцінка належать до компетенції судів першої та апеляційної інстанцій. 
		 
		Решта доводів касаційної скарги, по суті, зводяться до незгоди з мотивами судів, якими вони керувалися при оцінці доказів і встановлених на цих підставах обставин дорожньої-транспортної ситуації за участю позивача, що в підсумку вплинуло на прийняття рішення про наявність в діях останнього складу адміністративного правопорушення, поставленого йому за провину, та правомірність оскаржуваної постанови.
		 
		З урахуванням визначених статтею 341 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) меж перегляду касаційним судом рішень судів першої та апеляційної інстанцій, такі аргументи позивача не можуть слугувати підставою для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржених судових рішень.
		 
		Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що постанова Корольовського районного суду міста Житомира від 06 квітня 2017 року та ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені у касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.
		 
		Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 
		 
		Керуючись статтями 341, 345, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, 
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Корольовського районного суду міста Житомира від 06 квітня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року - без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач О.В.Білоус
		 
		Судді                                                                                           І.Л.Желтобрюх
		 
		                                                                                          Т.Г.Стрелець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...