Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 802/493/16-а : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення сталого розвитку населених пунктів та землекористування, зокрема зі спорів у сфері:; державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у тому числі прав на земельні ділянки).
Надіслано для оприлюднення: 13.12.2018. Зареєстровано: 16.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 17.12.2018.
Дата набрання законної сили: 13.12.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		13 грудня 2018 року 
		м. Київ
		справа №802/493/16-а
		адміністративне провадження №К/9901/9707/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
		суддів: Мороз Л.Л.,  Кравчука В.М., 
		 
		розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Агрофірма «Відродження» на ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року (головуючий суддя Совгира Д.І., судді: Білоус О.В., Курко О.П.) у справі №802/493/16-а за позовом Приватного підприємства «Агрофірма «Відродження» до Оратівської районної державної адміністрації Вінницької області, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1, Селянське (фермерське) господарство «Калина» про визнання протиправним та скасування рішення, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У квітні 2016 року Приватне підприємство «Агрофірма «Відродження» звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди на земельні ділянки, на підставі договору оренди землі між третіми особами.
		 
		Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2016 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.
		 
		Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року постанову суду першої інстанції скасовано, а адміністративний позов залишено без розгляду на підставі ст.100 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		 
		Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що станом на 20 квітня 2007 року земельна ділянки площею 3,7872 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована на території Чернявської сільської ради Оратівського району Вінницької області, перебувала у власності ОСОБА_2, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2 .
		 
		Між ОСОБА_2 та Приватним підприємством «Агрофірма «Відродження» укладено договір оренди даної земельної ділянки для сільськогосподарського використання, строком на 15 років. Даний договір зареєстрований 27 червня 2007 року за №0407017000235 Вінницькою регіональною філією Центру ДЗК.
		 
		ОСОБА_1 успадкував зазначену земельну ділянку від померлої ОСОБА_2, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом серія НОМЕР_3.
		 
		Інформаційна довідка Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек та Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна містить запис, що станом на 31 березня 2016 року земельна ділянка належить на праві приватної власності третій особі ОСОБА_1.
		 
		12 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та Селянським (фермерським) господарством «Калина» укладено договір оренди вказаної земельної ділянки від 12 лютого 2014 року строком на 15 років, який 19 березня 2014 року зареєстрований реєстраційною службою Оратівського районного управління юстиції Вінницької області на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №11901519 від 25 березня 2014 року .
		 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що реєстрацію права оренди земельних ділянок за договорами між ОСОБА_2 та Приватним підприємством «Агрофірма «Відродження» від 20 квітня 2007 року та між ОСОБА_1 та Селянським (фермерським) господарством «Калина» від 12 лютого 2014 року, відповідачем проведено без дотримання вимог чинного законодавства, внаслідок чого істотно порушено законні права та інтереси позивача як правомірного орендаря землі.
		 
		Скасовуючи постанову суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що 1 квітня 2015 року представником СФГ «Калина», представником ПП «Агрофірма «Відродження» та представником Чернявської сільської ради була проведена звірка використання земельних ділянок СФГ «Калина» та ПП «Агрофірма «Відродження» на якій було перевірено використання кожної земельної ділянки, які перебувають в оренді у кожного із господарств у відповідності до наявних у них договорів оренди. Результати даної перевірки були оформлені актом від 1 квітня 2015 року за підписом представників СФГ «Калина», ПП «Агрофірма «Відродження» та представником Чернявської сільської ради.
		 
		З моменту укладення та державної реєстрації договору оренди земельної ділянки між СФГ «Калина» та ОСОБА_1, орендар виконував умови договору та систематично нараховував орендну плату орендодавцю. В той час як ПП «Агрофірма «Відродження» нарахування та виплату орендної плати ОСОБА_1 на виконання умов договору оренди землі за 2014-2015 роки не проводило.
		 
		З цих підстав апеляційний суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду з пропуском строку, що визначений статтею 99 КАС України, що має наслідком залишення позову без розгляду.
		 
		Не погодившись з ухвалою суду апеляційної інстанції, ПП «Агрофірма «Відродження», посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду, а постанову суду першої інстанції залишити в силі.
		 
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що про вчинення спірного запису позивач дізнався у березні 2016 року, а посилання апеляційного суду на акт від 1 квітня 2015 року є безпідставними, оскільки не є тим документом, який свідчить, що про оскаржуване рішення позивач дізнався у квітні 2015 року.
		 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		 
		Вимогами у цій справі є визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди земельної ділянки, що пов'язане з порушенням прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою відповідачем зареєстровано аналогічне право на ту саму земельну ділянку.
		 
		Розглядаючи позов, суди виходили з того, що між сторонами наявний публічно-правовий спір, а тому ця справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Відповідно, апеляційний суд застосував строки звернення до суду встановлені КАС України і наслідки пропуску такого строку.
		 
		Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		 
		Відповідно до статті 2 КАС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		 
		Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
		 
		Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
		 
		У пункті 7 частини першої статті 3 КАС України в наведеній вище редакції визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		 
		Водночас помилковим є застосування статті 17 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		 
		Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
		 
		Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
		 
		До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17.
		 
		Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право оренди на спірну земельну ділянку), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.
		 
		Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
		 
		Визнання протиправним і скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.
		 
		Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права оренди і відсутністю такого права у СФГ «Калина» і, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо фіксації свого права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		 
		Отже, ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та СФГ «Калина» щодо права на спірну земельну ділянку, яке підлягає державній реєстрації.
		 
		З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.
		 
		Також Верховний Суд вважає, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.
		 
		Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права оренди цієї ж земельної ділянки. Такий спір має приватноправовий характер. Залежно від суб'єктного складу сторін спору і тих осіб, на чиї інтереси впливає таке рішення, він має вирішуватися за правилами господарського або цивільного судочинства.
		 
		Такий висновок сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, відступивши від своїх попередніх висновків щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
		 
		Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав на земельну ділянку не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.
		 
		Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.
		 
		Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.
		 
		Відповідно, строки звернення до суду, їх обчислення, а так само і питання їх дотримання позивачем, має вирішуватися в тому судочинстві, до якого віднесено розгляд спору, який виник між сторонами.
		 
		Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених відповідно статтями 238, 240 КАС України. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги (стаття 354 КАС України).
		 
		Пунктом 5 частини першої статті 349 цього ж Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті стаття 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
		 
		Отже, постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2016 року та ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.
		 
		Відповідно до частини першої статті 239 Кодексу, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
		 
		Верховний Суд вказує, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін.
		 
		Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.
		 
		Керуючись статтями 343, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Приватного підприємства «Агрофірма «Відродження» задовольнити частково.
		 
		Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року у справі №802/493/16-а скасувати.
		 
		Провадження у справі №802/493/16-а закрити.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		...........................
		 
		 
		...........................
		 
		 
		...........................
		 
		М.М. Гімон
		Л.Л. Мороз 
		 В.М. Кравчук ,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...