Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 821/902/18 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:; праці, зайнятості населення (крім зайнятості інвалідів); реалізації публічної житлової політики, у тому числі:.
Надіслано для оприлюднення: 18.12.2018. Зареєстровано: 19.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 21.12.2018.
Дата набрання законної сили: 13.12.2018
Номер судового провадження: 854/2221/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   
		 
		П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		 
		 
		  
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		 
		13 грудня 2018 р.м.ОдесаСправа № 821/902/18
		            Категорія: 10.4                                                                                        Головуючий в І інстанції: Бездрабко О.І.
		                                                                 Дата та місце ухвалення: 18.06.2018 р. м. Херсон
		 
		П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
		 
		судді - доповідача - Шеметенко Л.П.
		                    судді - Стас Л.В.
		                    судді - Турецької  І.О.
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 18 червня 2018 року по справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Херсонській області про визнання протиправною та скасування постанови, -
		                                                           В С Т А Н О В И В:
		 
		В травні 2018 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Херсонській області, в якому просила: визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 20.04.2018 року № 21-01-229/057-13с.
		Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 18 червня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
		Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове про задоволення заявленого позову, посилаючись, зокрема, на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи. 
		Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. 
		Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. 
		Судом першої інстанції встановлено, що позивач зареєстрована, як фізична особа-підприємець, з 20.06.2013 року, основним видом економічної діяльності якої є діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
		На підставі листа ГУ ДФС у Херсонській області від 16.02.2018 року № 1742/921-22-13-06, відповідно до пп. 6 п. 5 Порядку здійснення державного контролю з додержання законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року № 295, начальником ГУ Держпраці у Херсонській області 15.03.2018 року прийнято наказ № 243 «Про проведення інспекційного відвідування» у ФОП ОСОБА_1 за фактичною адресою здійснення господарської діяльності - АДРЕСА_1, кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1».
		15.03.2018 року посадовим особам відповідача видано направлення № 303 на проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 з питання дотримання законодавства про працю, в тому числі оформлення трудових відносин.
		В період з 23.03.2018 року по 26.03.2018 року проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 за місцем здійснення господарської діяльності - АДРЕСА_1, кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», за результатами якого складено акт від 26.03.2018 року № 21-01-229/057.
		Під час здійснення інспекційного відвідування було встановлено, що у ФОП ОСОБА_1 працівники допущені до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу. Так, станом на 23.03.2018 року на робочому місці знаходяться ОСОБА_2 - офіціант та ОСОБА_3 - адміністратор. Роботодавцем не забезпечено достовірний облік виконуваної працівником роботи та не забезпечено бухгалтерський облік витрат на оплату праці.
		05.04.2018 року начальником ГУ Держпраці у Херсонській області прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу 20.04.2018 року о 11:30 год., а 06.04.2018 року позивачу направлено повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю.
		За результатами розгляду справи ГУ Держпраці у Херсонській області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 20.04.2018 року № 21-01-229/057-13с, за порушення ч. 3 ст. 24 КЗпП України на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України на позивача накладено штраф у розмірі 223380 грн.
		Не погоджуючись з даною постановою, позивач звернулась з позовом до суду.
		Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволені позовних вимог, дійшов висновку, що оскаржувана позивачем постанова про накладення штрафу від 20.04.2018 року № 21-01-229/057-13с прийнята відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством України, є правомірною та скасуванню не підлягає.
		Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заявленого позову з огляду на викладене. 
		Згідно вимог ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		Пунктом 2 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 26.04.2017 року № 295, визначено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.
		Контрольні повноваження інспектора праці підтверджується службовим посвідченням встановленої Мінсоцполітики форми, що видається Держпраці.
		Відповідно до п. 5 вказаного Порядку інспекційні відвідування проводяться: 1) за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; 2) за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин; 3) за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 - 7 цього пункту; 4) за рішенням суду, повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю; 5) за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), про виявлені в ході виконання ними контрольних повноважень ознак порушення законодавства про працю; 6) за інформацією: Держстату та її територіальних органів про наявність заборгованості з виплати заробітної плати; ДФС та її територіальних органів про: невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності; факти порушення законодавства про працю, виявлені у ході здійснення контрольних повноважень; факти провадження господарської діяльності без державної реєстрації у порядку, встановленому законом; роботодавців, що мають заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі, що перевищує мінімальний страховий внесок за кожного працівника; Пенсійного фонду України та його територіальних органів про: роботодавців, які нараховують заробітну плату менше мінімальної; роботодавців, у яких стосовно працівників відсутнє повідомлення про прийняття на роботу; роботодавців, у яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилась на 20 і більше відсотків; - працівників, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року; роботодавців, у яких стосовно працівників відсутні нарахування заробітної плати у звітному місяці (відпустка без збереження заробітної плати без дотримання вимог Кодексу Законів про працю України та Закону України «Про відпустки»); роботодавців, у яких протягом року не проводилась індексація заробітної плати або сума підвищення заробітної плати становить менше суми нарахованої індексації; роботодавців, у яких 30 і більше відсотків працівників працюють на умовах цивільно-правових договорів; роботодавців з чисельністю 20 і більше працівників, у яких протягом місяця відбулося скорочення на 10 і більше відсотків працівників; 7) за інформацією профспілкових органів про порушення прав працівників, які є членами профспілки, виявлених в ході здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю.
		Рішення про доцільність проведення відповідних заходів з підстав, визначених підпунктами 5 - 7 цього пункту та пунктом 31 цього Порядку, приймає керівник органу контролю, його заступник.
		Згідно п. 8 наведеного Порядку про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі.
		Відповідно до п. 11 цього ж Порядку інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право: 1) під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об'єкта відвідування, в яких використовується наймана праця; 2) ознайомлюватися з будь-якими книгами, реєстрами та документами, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію/відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, невиїзного інспектування, з метою перевірки їх відповідності нормам законодавства та отримувати завірені об'єктом відвідування їх копії або витяги; 3) наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об'єкта відвідування запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення; 4) за наявності ознак кримінального правопорушення та/або створення загрози безпеці інспектора праці залучати працівників правоохоронних органів; 5) на надання робочого місця з можливістю ведення конфіденційної розмови з працівниками щодо предмета інспекційного відвідування; 6) фіксувати проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин засобами аудіо-, фото- та відеотехніки; 7) отримувати від державних органів інформацію, необхідну для проведення інспекційного відвідування, невиїзного інспектування.
		Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.
		Відповідно до п.п. 19, 20 зазначеного Порядку за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування.
		Згідно п. 21 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України  від 26.04.2017 року № 295, якщо об'єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід'ємною частиною. Зауваження можуть бути подані об'єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.
		Пунктом 27 вказаного Порядку встановлено, що у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.
		Відповідно до п. 29 зазначеного вище Порядку заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
		Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, підставою прийняття наказу від 15.03.2018 року № 243 «Про проведення інспекційного відвідування» та винесення направлення на проведення інспекційного відвідування від 15.03.2018 року № 303 стало надходження листа ГУ ДФС у Херсонській області від 16.02.2018 року № 1724/921-22-13-06, в якому зазначалося про те, що за результатами фактичної перевірки встановлено порушення в частині трудового законодавства, виявлено трьох неоформлених найманих працівників, що цілком відповідає наведеним вимогам Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю та спростовує доводи апелянта про відсутність підстав для здійснення оскаржуваного інспекційного відвідування. 
		В свою чергу, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, підставою для накладення на позивача штрафу оскаржуваною постановою стали встановлені збоку порушення ч. 3 ст. 24 КЗпП України - допуск до роботи працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника чи уповноваженого ним органу. 
		Позивач не погоджується із вказаним висновком перевіряючого та в заявленому позові і поданій апеляційній скарзі посилається на те, що персонал надано в найм ТОВ «Стафф-Сервіс» згідно умов укладеного між ними господарського договору аутстаффінга від 18.01.2017 року, яке є посередником з працевлаштування, а роботодавцем персоналу виступає фірма ТОВ «Марінекс ЛТД». Позивач вказує на те, що чинним законодавством не передбачено ведення замовником послуги аутстаффінга будь-яких облікових документів по персоналу, роботодавцем якого виступає третя особа.
		Водночас, колегія судів вважає, що судом першої інстанції вірно відхилені вказані доводи позивача.
		Так, як вірно зазначено судом першої інстанції, аутстаффінг (англ. out - «поза» + англ. Staff - «штат») передбачає надання підприємства-провайдера в розпорядження підприємства-замовника персоналу для виконання певних робіт.
		В міжнародному праві порядок застосування аутстаффінга регулюється Конвенцією про приватні агентства зайнятості № 181, ухваленою 19.06.1997 року, що не ратифікована Україною.
		Термін «аутстаффінг» в законодавстві України не закріплений, проте норми, визначені ст. 39 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 року № 5067-VІ, поширюються на правовідносини, що виникають під час провадження діяльності суб'єктів господарювання, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця, що є тотожним природі договору аутстаффінга.
		Також пп. 14.1.183 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України містить визначення поняття послуги з надання персоналу як господарської або цивільно-правової угоди, відповідно до якої особа, що надає послугу (резидент або нерезидент), направляє у розпорядження іншої особи (резидента або нерезидента) одну або декількох фізичних осіб для виконання визначених цією угодою функцій. Угода про надання персоналу може передбачати укладання зазначеними фізичними особами трудової угоди або трудового контракту із особою, у розпорядження якої вони направлені. Інші умови надання персоналу (у тому числі винагорода особи, що надає послугу) визначаються угодою сторін.
		Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про зайнятість населення» діяльність суб'єктів господарювання - роботодавців, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця на умовах трудових договорів, здійснюється на підставі дозволу, виданого центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.
		Порядок видачі дозволу на наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Абзацом 3 частини 1 статті 39 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що суб'єкти господарювання - роботодавці, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця, направляють працівників за умови, якщо це передбачено колективним договором такого роботодавця, та за наявності згоди первинної профспілкової організації і зобов'язані: 1) укласти договір з роботодавцем про застосування праці працівника; 2) виплачувати працівникові заробітну плату в розмірі, не нижчому, ніж розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом, та заробітної плати, яку отримує працівник у роботодавця за виконання такої ж роботи; 3) забезпечувати працівнику час роботи та відпочинку на умовах, визначених для працівників роботодавця, що передбачено умовами колективного договору та правилами внутрішнього трудового розпорядку; 4) нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на користь працівника; 5) не перешкоджати укладенню трудового договору між працівником та роботодавцем, у якого виконувалися ним роботи.
		Згідно ч. 2 ст. 39 Закону України «Про зайнятість населення» забороняється діяльність суб'єктів господарювання - роботодавців, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця без дозволу.
		Згідно наданого відповідачем витягу з переліку суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, та суб'єктів господарювання, які здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в інших роботодавців, серед яких у переліку значиться і ТОВ «Стафф-Сервіс», проте у графі «Відомості про номер дозволу та/або ліцензії, орган, що їх видав, дата видачі (для суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, та суб'єктів господарювання, які здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в інших роботодавців на умовах трудового договору)» інформація відсутня.
		У відповідності укладеного між позивачем та ТОВ «Стафф-Сервіс» договору аутстаффінга від 18.01.2017 року, предметом даного договору визначено: виконавець приймає на себе зобов'язання виконувати за заявкою Клієнта послуги з надання Клієнтові працівників Виконавця для участі у виробничому процесі, керуванні виробництвом або для виконання інших функцій, пов'язаних з виробництвом та/або реалізацією продукції, на умовах цього договору (п. 1.1 договору). 
		Згідно п. 2.1.6 вказаного договору Виконавець зобов'язується належним чином вести кадровий облік по усіх своїх працівниках. Обов'язок по належному оформленню трудових або інших договорів зі своїми працівниками повністю лежить на Виконавцеві.
		Тобто, за умовами договору ТОВ «Стафф-Сервіс» зобов'язане виконувати за заявкою позивача послуги з надання своїх працівників, належним чином вести кадровий облік своїх працівників. 
		Договором аутстаффінга не передбачено виконання ТОВ «Стафф-Сервіс» посередницьких послуг з працевлаштування працівників ТОВ «Марінекс ЛТД» і такі умови не можуть бути передбачені договором аутстаффінга, оскільки це суперечить самому змісту даного договору.
		Листом ГУ ДФС у Херсонській області від 13.04.2018 року № 3450/9/21-22-13-06 повідомлено, що ТОВ «Стафф-Сервіс» не має найманих працівників. 
		Позивач не заперечує вказаних обставин та посилається на те, що персонал наданий для роботи за договором аутстаффінга від 18.01.2017 року та вказані робітники є працівниками ТОВ «Марінекс ЛТД», а ТОВ «Стафф-Сервіс» виступало посередником у їх працевлаштуванні.
		Позивач, як в ході розгляду справи в суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі, посилається на те, що в даному випадку відповідачем необхідно було врахувати вимоги ст. 37 Закону України «Про зайнятість населення».
		Разом з тим, колегія суддів вважає, що вказані доводи позивача вірно відхилені судом першої інстанції.
		Так, відповідно до ст. 37 Закону України «Про зайнятість населення» суб'єкти господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні, співпрацюють з територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, шляхом: 1) укладення договорів про співпрацю за окремими напрямами діяльності, у тому числі для обміну даними про вільні робочі місця (вакансії); 2) проведення спільних заходів (проектів); 3) консультування з метою вдосконалення професійної практики та надання послуг роботодавцям і особам, що шукають роботу, в тому числі тих, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню.
		Суб'єктам господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні, забороняється отримувати від громадян, яким надано зазначені послуги, гонорари, комісійні та інші винагороди. Оплата послуг з працевлаштування здійснюється виключно роботодавцем, якому надано такі послуги.
		Таким чином, вказаною ст. 37 Закону України «Про зайнятість населення» врегульовано інші правовідносини, ніж ті, які визначено сторонами договору аутстаффінга від 18.01.2017 року.
		Вказаною статтею визначено діяльність суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні, а договором аутстаффінгу від 18.01.2017 року, укладеного між позивача та ТОВ «Стафф-Сервіс», встановлено зобов'язання ТОВ «Стафф-Сервіс» надавати позивачу послуги з надання своїх працівників.
		З тих самих підстав колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно відхилені посилання позивача на вимоги Порядку формування та ведення переліку суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, та суб'єктів господарювання, які здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в інших роботодавців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2013 року № 400, оскільки вказаний Порядок визначає процедуру формування та ведення переліку суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, та суб'єктів господарювання, які здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в інших роботодавців. Відповідно до п. 2 Порядку № 400 включенню до переліку підлягають суб'єкти господарювання, які відповідно до статей 36-39 Закону України «Про зайнятість населення» надають послуги з посередництва у працевлаштуванні та здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в інших роботодавців (далі - посередники). Відповідач не тільки не заперечує факту включення ТОВ «Стафф-Сервіс» до вказаного переліку, а навпаки на підтвердження цього надав до суду відповідний витяг. Як вже зазначалося, згідно умов договору аутстаффінга від 18.01.2017 року ТОВ «Стафф-Сервіс» не надавало позивачу посередницьких послуг з працевлаштування, а зобов'язано було надавати своїх працівників, яких ТОВ «Стафф-Сервіс» не має.
		Що стосується наданого позивачем витягу з наказу від 18.01.2017 року ТОВ «Марінекс ЛТД» № 18-к колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно не прийнятий до уваги вказаний витяг. Так, як правильно зазначено судом першої інстанції, дана копія не містить обов'язкових реквізитів, встановлених Вимогами до оформлення документів (ДСТУ 4163-2003). Так як витяг є копією первинного документа, відповідно до п.5.27 необхідним реквізитом є відмітка про засвідчення копії документа та особи, яка його засвідчила, що на цій копії відсутнє. Крім того, витяг складено іноземною фірмою-нерезидентом та скріплений її печаткою, однак викладений українською мовою без будь-якого засвідчення автентичності перекладу.
		Також колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на рішення суду у справі № 821/1103/17.
		Так, відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Водночас, рішення суду у справі № 821/1103/17 не встановлює жодних обставин, що є предметом розгляду даної справи. Рішення у наведеній справі прийнято щодо сторін: ФОП ОСОБА_4 та ГУ ДФС у Херсонській області, а також, зокрема, щодо відносин ФОП ОСОБА_4 з ТОВ «Аутстаффер».
		За таких обставин, вказане рішення суду не має преюдиційного значення для розгляду даної справи. 
		Згідно ч. 1 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (ст.187 цього Кодексу);6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
		Відповідно до ч. 3 ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		На підставі наведеного у сукупності, враховуючи, що позивачем не спростовано встановлені відповідачем під час здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю порушення з боку позивача щодо оформлення трудових відносин працівників, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржувана позивачем постанова про накладення штрафу від 20.04.2018 року № 21-01-229/057-13с прийнята відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством України, є правомірною та скасуванню не підлягає.
		Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
		Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
		 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення. 
		Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 18 червня 2018 року - залишити без змін. 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
		 
		Судове рішення складено у повному обсязі  17.12.2018 р. 
		 
		 
		Суддя-доповідач:                                                                                       Л.П. Шеметенко
		 
		 
		Суддя:                                                                                                         Л.В. Стас  
		 
		 
		Суддя:                                                                                                         І.О. Турецька

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...