Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 302/1246/15-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Справи в порядку виконання судових рішень у кримінальних провадженнях.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 19.12.2018.
Дата набрання законної сили: 11.12.2018
Номер судового провадження: 51-67км17
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		11 грудня 2018 року  
		м. Київ
		справа № 302/1246/15-к
		провадження № 51-67км17
		 
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: 
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів    ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 , 
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		засудженого  ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
		захисника ОСОБА_7 ,
		потерпілого  ОСОБА_8 ,
		представника потерпілих  адвоката ОСОБА_9 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_11 на вирок Міжгірського районного суду Закарпатської області від 26 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 26 вересня 2017 року щодо ОСОБА_6 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015070110000425, за обвинуваченням
		 
		ОСОБА_6 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця і мешканця АДРЕСА_1 , раніше несудимого,
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі  КК).
		 
		Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Міжгірського районного суду Закарпатської області від 26 грудня 2016року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років шість місяців.
		Крім того, зараховано ОСОБА_6 в строк покарання строк попереднього ув`язнення з 23 серпня 2015 року по 18 грудня 2015 року; з 12 лютого 2016 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		Цим же вироком ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 та ОСОБА_8 49841 грн на відшкодування матеріальної і 150000 грн на відшкодування моральної шкоди, кожному.
		Також вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
		Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 26 вересня 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 залишено без змін. 
		Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 23 серпня 2015року о 5-ій годині 30 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння поблизу будинку АДРЕСА_2 , під час бійки, яка виникла між ним і братом ОСОБА_12 , з одного боку, а також ОСОБА_13 і ОСОБА_14 , з іншого боку, з метою заподіяння тілесних ушкоджень умисно завдав удар ножем у праву ногу ОСОБА_13 у ділянку передньо-внутрішньої частини верхньої третини правого стегна, спричинивши йому тяжкі тілесні ушкодження у вигляді колото-різаної рани з повним ушкодженням артерії, що призвело до масивної зовнішньої кровотечі та шоку, від яких потерпілий помер неподалік місця пригоди. 
		 
		Вимоги касаційних скарг і узагальненні доводи осіб, які їх подали 
		У касаційній скарзіта доповненні до неї захисник ОСОБА_11  просить судові рішення щодоОСОБА_6 скасувати і закрити кримінальне провадження за відсутністю в діях його підзахисного складу злочину. На думку захисника, висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, ґрунтуються на припущенні та неповному дослідженні обставин кримінального провадження. Вважає, що смерть потерпілого ОСОБА_13 наступила не від спричиненого йому ножового поранення, а внаслідок несвоєчасного надання медичної допомоги. Вказує на відсутність у діях ОСОБА_6 умислу на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, зазначаючи, що тілесні ушкодження завдано не в життєво важливий орган. При цьому захисник вважає, що дії потерпілого були неправомірними, в зв`язку з чим ОСОБА_6 захищався і його дії мали б бути кваліфіковані за ст. 124 КК. Вказує на порушення ч. 5 ст. 193 КПК, зазначаючи, що на обґрунтування винуватості суд послався на показання ОСОБА_6 при вирішенні питання про обрання щодо нього запобіжного заходу. Вважає недопустимими доказами протоколи проведення слідчого експерименту за участю підозрюваного ОСОБА_15 та свідка ОСОБА_16 . Вказує на допущенні судом першої інстанції порушення вимог кримінального процесуального закону, зокрема, ст. ст. 368, 370, 374 КПК, а також наявні у вироку граматичні помилки. Зазначає, що суд не врахував обставин, що пом`якшують покарання, а при вирішенні цивільного позову не звернув уваги на матеріальне становище ОСОБА_6 . Крім того, захисник вказує про порушення вимог ст. 419 КПК, зазначаючи, що апеляційний суд не розглянув клопотання сторони захисту про повторне дослідження висновку комплексної судово-медичної та медико-криміналістичної експертизи, належно не перевірив доводи апеляційної скарги, не провів ретельного аналізу й оцінки доказів і таким чином постановив необґрунтоване судове рішення.
		 
		У касаційній скарзі потерпілі ОСОБА_10 та ОСОБА_8 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять судові рішення щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказують на неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_6 та стверджують, що він вчинив умисне вбивство, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 115 КК, за яке той і повинен нести більш суворе покарання. Зазначають про порушення вимог ст.ст. 8, 9, 94 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК), посилаючись на те, що суд був упередженим та несправедливим, об`єктивно не з`ясував всі обставини кримінального провадження, не дав належної оцінки зібраним у ньому доказам, надавши перевагу тим доказам, що пом`якшують вину ОСОБА_6 , не навів мотивів, з яких не взяв до уваги інші докази, які, на думку потерпілих, свідчать про намір ОСОБА_6 позбавити життя потерпілого ОСОБА_13 . Вказують, що апеляційний суд належно не перевірив доводи їх апеляційної скарги, не зазначив в ухвалі мотивів і підстав, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою. 
		 
		На касаційну скаргу потерпілих захисник ОСОБА_11 подав заперечення. Просить касаційну скаргу потерпілих задовольнити частково, а його касаційну скаргу  повністю, оскільки в діях ОСОБА_6 відсутні ознаки як злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, про що вказують потерпілі, так і злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, за який засуджено його підзахисного.
		 
		Позиції інших учасників судового провадження
		Засуджений ОСОБА_6 просив задовольнити касаційну скаргу його захисника та заперечував щодо задоволення касаційної скарги потерпілих.
		Захисник ОСОБА_7 просила задовольнити касаційну скаргу захисника ОСОБА_11 та задовольнити частково касаційну скаргу потерпілих у частині скасування судових рішень.
		Представник потерпілих  адвокат  ОСОБА_9 просив задовольнити касаційну скаргу потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_8 і заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_11 .
		Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційні скарги необґрунтованими та просив залишити судові рішення без зміни.
		 
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, доводи потерпілого  ОСОБА_8 , який просив задовольнити його та потерпілої ОСОБА_10 касаційну скаргу та заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, представника потерпілих  адвоката  ОСОБА_9 , прокурора ОСОБА_5 , засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають.
		Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		При цьому, згідно зі ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412414 цього Кодексу. 
		Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
		Як убачається зі змісту касаційної скарги, захисник ОСОБА_11 фактично просить надати доказам у кримінальному провадженні іншу оцінку, ніж їм дано судами першої та апеляційної інстанцій, тобто посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового слідства, що згідно з ст. 438 КПКне є предметом перевірки у касаційному порядку.
		Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 в умисному заподіянні ОСОБА_13 тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого, ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, які було безпосередньо досліджено, а також оцінено за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК. 
		Так, свідок ОСОБА_17 показував, що 23 серпня 2015 року поблизу магазину «АВС-24» в смт Міжгір`я ОСОБА_6 та інші хлопці старшого віку (2025 років) втрутились у конфлікт, що був між ОСОБА_18 та ОСОБА_13 . У зв`язку з цим, він ( ОСОБА_17 ), ОСОБА_19 та ОСОБА_13 злякались і втекли, залишивши поблизу магазину мотоцикл, що належав останньому. Згодом повернулись за мотоциклом, але його вже там не було. Поблизу парку він та ОСОБА_13 побачили цей мотоцикл, а неподалік трьох осіб, та спробували непомітно його забрати. Однак вказані особи, серед яких був і ОСОБА_20 , підбігли до них, почалась бійка. В ході бійки ОСОБА_13 бився з ОСОБА_21 . Після того, як ОСОБА_13 , відбиваючись від удару, махнув ногою, ОСОБА_20 завдав удар, а потерпілий крикнув: «тікаймо». По дорозі ОСОБА_13 сказав, що його «підрізали» ножем. ОСОБА_17 викликав швидку та намагався спинити кров. Через декілька хвилин під`їхав автомобіль медичної допомоги, забравши непритомного ОСОБА_13 до лікарні.
		Ці показання узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_19 щодо обставин конфлікту поблизу магазину «АВС-24», після якого ОСОБА_20 зі своїми друзями забрали мотоцикл ОСОБА_13 , а той з ОСОБА_17 вирішили його повернути; свідка ОСОБА_22 , який надавав як лікар медичну допомогу та показав, що автомобіль медичної допомоги приїхав через 4 хвилини після виклику, але потерпілий вже був мертвим, врятувати життя ОСОБА_13 було неможливим внаслідок ушкодження артерії; свідка ОСОБА_23 , який 23 серпня 2015 року на вул. Лучкая бачив силуети хлопців, які билися, та помітив неподалік паркану мотоцикл, а також з іншими дослідженими та належно оціненими судом доказами, наведеними у вироку. 
		Крім того, дослідивши показання свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_24 і ОСОБА_25 , які 23 серпня 2015 року були разом з ОСОБА_21 , суд правильно зазначив у вироку, що ці учасники вказаної події, хоча й не були безпосередніми очевидцями того, як ОСОБА_20 завдав ОСОБА_13 удар ножем, але підтвердили, що зі слів ОСОБА_15 той у ході бійки з потерпілим застосував розкладний ніж типу «метелика», який мав при собі.
		Також висновок суду ґрунтується на даних, що містяться у протоколах огляду місця події; протоколах проведення слідчого експерименту за участю підозрюваного ОСОБА_15 та свідка ОСОБА_16 , з яких убачається, що вони, кожен окремо, розповіли та показали, що ОСОБА_20 у ході бійки завдав ОСОБА_13 удар ножем, орієнтовно в ногу; висновку судово-медичного експерта № 43, додатковому висновку судово-медичного експерта № 43-а та висновку комплексної судово-медичної та медико-криміналістичної експертизи, згідно з якими смерть ОСОБА_13 настала внаслідок колото-різаної рани верхньої третини правого стегна із повним пошкодженням стегнової артерії, що призвело до масивної зовнішньої кровотечі та шоку, який і став безпосередньою причиною його смерті. Ці тілесні ушкодження виникли від гострого колюче-ріжучого плоского предмету типу клинка ножа, занурення якого відносно поверхні стегна в ділянці рани проходило під кутом менше 90 градусів з достатнім тиском для виникнення такої рани; були прижиттєвими та мають прямий причинний зв`язок із настанням смерті. В місці локалізації поранення відноситься до життєво важливої ділянки тіла людини та відповідно до п. 2.1.3 (о,п) «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом № 6 МОЗ України від 17 січня 1995 року, виявлені у ОСОБА_13 тілесні ушкодження відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння.
		У судовому засіданні експерти підтвердили висновки цих експертиз, вказавши, зокрема, що ушкодження стегнової артерії є життєво важливим органом людини. 
		Оцінивши зазначені висновки експертів з точки зору належності, допустимості та достовірності цих доказів суд обґрунтовано послався на них на підтвердження встановлених обставин.
		Тому доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_11 про оспорювання висновків суду щодо причини смерті потерпілого та ступеня тяжкості заподіяних йому тілесних ушкоджень є безпідставними.
		Також суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що умислом ОСОБА_6 не охоплювався намір позбавити життя ОСОБА_13 , а мав місце умисел на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили його смерть. 
		При цьому суди послались на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 22 січня 2015 року в справі 5-35кс14, згідно з якою для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), та вирішенні питання про умисел необхідно виходити із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, до події, що мала місце 23 серпня 2015 року, ОСОБА_6 та неповнолітній ОСОБА_13 не мали стосунків та неприязних відносин; потерпілому в ході бійки було завдано ОСОБА_6 один удар в ділянку передньо-внутрішньої частини верхньої третини правого стегна.
		Отже, ОСОБА_6 , завдаючи удар ножем у нижню частину тіла потерпілого, об`єктивно усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, припускав, що таким ударом буде заподіяно проникаюче ножове поранення та передбачав можливість настання наслідків у виді спричинення будь-якої за тяжкістю шкоди здоров`ю потерпілого, хоча й не конкретизував у своїй свідомості, якою саме буде така шкода. Тобто він діяв з неконкретизованим (невизначеним) умислом на заподіяння тілесних ушкоджень, а до настання смерті ОСОБА_13 від таких ушкоджень  ставився необережно.
		У зв`язку з наведеним доводи касаційної скарги потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_8 про наявність у діях ОСОБА_6 ознак складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, є безпідставними.
		Водночас не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження доводи захисника ОСОБА_11 про те, що ОСОБА_6 діяв у стані необхідної оборони, захищаючись від нападу потерпілого ОСОБА_13 , і його дії мали б бути кваліфіковані за ст. 124 КК.
		Виходячи із законодавчого визначення необхідної оборони у ч. 1 ст. 36 КК, її сутність полягає у правомірному заподіянні шкоди особі, яка здійснює суспільно небезпечне посягання, особою, яка реалізує своє право на захист інтересів, що охороняються законом. Дії по зупиненню суспільно небезпечного посягання вважаються правомірними, якщо вони зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом у разі необхідної оборони. 
		Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК).
		Відтак обов`язковою умовою кваліфікації заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження за ст. 124 КК є відповідна обстановка вчинення злочину  перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах необхідності затримання злочинця.
		Як убачається із встановлених судом обставин кримінального провадження, ОСОБА_20 та особи, котрі були разом з ним, забрали поблизу магазину «АВС-24» залишений потерпілим мотоцикл та каталися на ньому. В ході спроби ОСОБА_13 та ОСОБА_17 повернути мотоцикл між ними, з одного боку, та ОСОБА_21 і братом, ОСОБА_12 , з іншого боку, виникла бійка. 
		За даними висновків судово-медичного експерта в ОСОБА_6 та ОСОБА_17 виявлено легкі тілесні ушкодження без короткочасного розладу здоров`я, які могли виникнути в строк події 23 серпня 2015 року. А саме, у ОСОБА_6 виявлено на рівні п`ятого ребра зліва повздовжнє садно, яке могло виникнути під час бійки від удару дерев`яною палицею, а в ОСОБА_17  садно на шкірних покривах чола, яке могло виникнути від дії твердих тупих предметів, якими могли бути стиснуті пальці в кулак сторонньої особи.
		Разом з тим, за даними висновку експерта в ході судово-медичного обстеження ОСОБА_6 на його шкірних покривах яких-небудь тілесних ушкоджень не виявлено.
		З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано визнали безпідставними доводи ОСОБА_15 , який стверджував, що оборонявся та захищав свого брата, ОСОБА_16 , оскільки суспільно небезпечне посягання на нього з боку потерпілого було відсутнє.
		Отже, вважати, що ОСОБА_6 діяв у стані необхідної оборони або при перевищенні її меж, підстав немає.
		Доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_11 про недопустимість визнання доказами протоколів проведення слідчого експерименту також є безпідставними.
		Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що слідчий експеримент за участю підозрюваного ОСОБА_15 та свідка ОСОБА_16 проводились з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Свідки ОСОБА_26 та ОСОБА_27 показали в суді, що брали участь в якості понятих при проведенні слідчого експерименту та підтвердили достовірність зафіксованої в ході цієї слідчої дії інформації, а також визнали, що відомості з продемонстрованого в суді відеозапису слідчого експерименту, наданого слідчим ОСОБА_28 , співпадають з тими, що містяться в протоколах.
		Також не можуть свідчити про порушення ч. 5 ст. 193 КПК посилання у вирокуна показання ОСОБА_6 при вирішенні питання про обрання щодо нього запобіжного заходу, оскільки цими показаннями суд не обґрунтовував висновки про винуватість ОСОБА_6 , а лише констатував про зміну останнім своїх показань.
		Таким чином, суд об`єктивно, повно і всебічно встановив обставини кримінального провадження та у відповідності до вимог ст. 374 КПК навів у вироку докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості  ОСОБА_6 в умисному заподіянні ОСОБА_13 тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого.
		Вирок суду відповідає вимогам ст. ст. 368, 370 КПК та є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
		Дії ОСОБА_6 кваліфіковані судом за ч. 2 ст. 121 КК правильно.
		Призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд відповідно до вимог ст. ст. 50, 65 КК врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким, дані про особу винного, який раніше не судимий, характеризується позитивно, обставину, що обтяжує покарання,  вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.
		Призначене ОСОБА_6 покарання є справедливим, необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, а тому, на думку колегії суддів, вважати, що це покарання за своїм розміром є явно несправедливим через суворість або м`якість, підстав немає.
		Суд апеляційної інстанції належно перевірив доводи апеляційних скарг, зокрема, допитав у судовому засіданні свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_17 , дослідив висновки експертів та зазначив мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, і підстави, з яких апеляційні скарги визнав необґрунтованими. 
		Зі змісту ухвали апеляційного суду вбачається, що в апеляційному порядку переглядався вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 , а тому посилання в резолютивній його частині про залишення без змін вироку Міжгірського районного суду Закарпатської області від 26 грудня 2016року щодо ОСОБА_6 не ставить під сумнів законність та обґрунтованість цього рішення.
		Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК.
		Рішення суду про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 та ОСОБА_8 49841 грн на відшкодування матеріальної і 150000 грн на відшкодування моральної шкоди, кожному, ґрунтується на вимогах ст. ст. 128, 129 КПК та положеннях ст. ст. 1166, 1167, 1177 ЦК України, є обґрунтованим та належно вмотивованим.
		Зокрема, вирішуючи питання про доведеність підстав та розміру заподіяної моральної шкоди, суд виходив із засад розумності і справедливості, враховуючи характер та обсяг душевних і психічних страждань, завданих потерпілим унаслідок втрати їх сина.
		Цивільний позов у кримінальному провадженні вирішено правильно, а тому, на думку колегії суддів, відсутні підстави для зменшення розміру відшкодування шкоди, заподіяної ОСОБА_6 .
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування судових рішень, не встановлено.
		Отже, касаційні скарги потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_11 необхідно залишити без задоволення.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441442 КПК України, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року, Суд
		 
		у х в а л и в:
		вирок Міжгірського районного суду Закарпатської області від 26 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 26 вересня 2017 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_11  без задоволення. 
		Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		С у д д і:
		 
		 
		 
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...