Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 222/63/13-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 20.12.2018.
Дата набрання законної сили: 13.12.2018
Номер судового провадження: 61-16857ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова 
		Іменем України
		 
		13 грудня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 222/63/13-ц
		провадження № 61-16857св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), ЛеськоА. О., ШтеликС.П.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Володарського районного суду Донецької області від 09 вересня 2013 року у складі судді Демочко Т. Є. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 23 жовтня 2013 року у складі колегії суддів: Песоцької Л. І., Ткаченко Т. Б., Попової С. А.,
		ВСТАНОВИВ:
		У серпні 2011 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про спростування недостовірної інформації, що має негативний характер, та відшкодування моральної шкоди.
		Позовна заява мотивована тим, що відповідачами ОСОБА_5 і ОСОБА_6 розповсюджено недостовірну інформацію, що має негативний характер, висловлену ними 01 липня 2011 року в поясненнях дільничному інспектору міліції ОСОБА_7, про вживання позивачем нецензурної лайки і наявність в неї психічної хвороби та відхилень, в чому ОСОБА_4 вбачає намір її дискредитувати і створити підстави для порушення відносно неї кримінальної справи за статтею 296 КК України (хуліганство).
		Просила зобов'язати відповідачів спростувати таку інформацію шляхом подання письмової заяви до начальника Ленінського районного відділу Донецького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області і стягнути з кожної з них на відшкодування моральної шкоди по 9 600,00 грн на її користь; спричинену немайнову шкоду мотивувала змушеною зміною умов життєдіяльності, за якої їй довелося докладати додаткових зусиль для відновлення попереднього стану і вживати заходів для запобігання психічних розладів.
		Рішенням Володарського районного суду Донецької області від 09 вересня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у висловлюваннях відповідачів в поясненнях до правоохоронних органів, з огляду на наявні відомості щодо хвороби ОСОБА_4, немає ознак недостовірної інформації; ця інформація не доводилась до відома осіб, які не мають відношення до справи, і не є способом поширення інформації. Суд дійшов висновку про непорушення особистих немайнових прав позивача, що стало підставою для відмови в задоволенні її позову про спростування в порядку захисту суб'єктивних прав висловлених відповідачами відомостей і супутньої вимоги про відшкодування моральної шкоди.
		Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 23 жовтня 2013 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, з'ясувавши в достатньому обсязі обставини справи, перевіривши доводи та надавши їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам статей 212-214 ЦПК України 2004 року і нормам матеріального права.
		У касаційній скарзі, поданій у грудні 2013 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд.
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив порядок ухвалення заочного рішення; суди не звернули уваги на те, що відповідачі не довели правдивості поширеної ними інформації, встановили обставини на підставі доказів, які відсутні у матеріалах справи.
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		У квітні 2018 року касаційне провадження передано до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2018 року направлено до Володарського районного суду Донецької області копії матеріалів касаційного провадження № 61-16857ск18 у справі № 222/63/2013 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди, для вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження.
		Ухвалою Володарського районного суду Донецької області від 29 серпня 2018 року відновлено частково матеріали втраченого судового провадження у цивільній справі № 222/63/2013 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди.
		Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
		У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Статтями 32, 34 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
		Суд встановив, що в обґрунтування позову позивач посилається на письмові пояснення відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які містяться в матеріалі про відмову у порушенні кримінальної справи від 01 липня 2011 року № 3864 та в яких зазначено: «ОСОБА_4 выражалась грубой нецензурной бранью, а также известно, что ОСОБА_4 психически больна и у нее периодически происходят психические отклонения», а також на рапорт лейтенанта міліції ОСОБА_7, в якому зазначено: «между ОСОБА_4 и ОСОБА_8 ранее возникали конфликты из-за того, что ОСОБА_4 психически больна и постоянно жалуется на ОСОБА_8».
		У процесі проведеної перевірки Ленінським районним відділом Донецького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області доводів заяви ОСОБА_4 щодо спричинення їй тілесних ушкоджень сусідкою ОСОБА_6 в ході конфлікту 01 липня 2011 року на ґрунті залиття квартири, відібрані пояснення ОСОБА_5 та ОСОБА_6
		За наслідками перевірки прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно ОСОБА_9 за статтями 194, 296 КК України.
		Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
		Відповідно до статті 5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію,  що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
		Відповідно до статті 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.
		Згідно із статтею 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		Встановивши, що наведена відповідачами інформація про висловлювання ОСОБА_4 нецензурною лайкою і наявність в неї психіатричної хвороби в поясненнях, наданих правоохоронному органу, були перевірені розпорядником інформації, не оприлюднювались у непередбачений законом спосіб і не потягли фактів притягнення позивачки до кримінальної відповідальності, на що вона посилалась в обґрунтування доводів позову, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що ця інформація, не може вважатись поширенням відомостей, не вплинула негативно на особисті немайнові права позивачки, за захистом яких вона звернулась.
		Надання таких пояснень є реалізацією процесуального права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширенням щодо позивача недостовірних та дискредитуючих відомостей.
		Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки відомості, викладені у довідці комунальної лікувально-профілактичної установи «Міський психоневрологічний диспансер м. Донецька» від 14 липня 2011 року із урахуванням пояснень ОСОБА_4 в суді апеляційної інстанції про лікування її в цьому лікувальному закладі в минулому, не спростовані будь-якими доказами, підстав вважати цей доказ неналежним або недопустимим немає, а висловлені відповідачами пояснення щодо хвороби, що були перевірені у встановленому законом порядку, не є недостовірною інформацією.
		Доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, які на думку заявника мають істотне значення для вирішення справи, разом з тим вони були предметом перевірки і оцінки судами першої та апеляційної інстанцій.
		Право заявника на апеляційний перегляд справи були забезпечено.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		При вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, вірно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
		Рішення Володарського районного суду Донецької області від 09 вересня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 23 жовтня 2013 року залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:  С. Ю. Мартєв     А. О. Лесько     С. П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...