Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/12676/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 19.12.2018.
Дата набрання законної сили: 12.12.2018
Номер судового провадження: 14-516цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		          
		12 грудня 2018 року
		м. Київ
		Справа № 761/12676/17
		Провадження № 14-516цс18
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Лященко Н.П., 
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року у складі судді Юзькової О. Л. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 7 травня 2018 року у складі колегії суддів Панченка М. М., Волошиної В. М., Слюсар Т. А. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр», про стягнення коштів за прострочення виконання грошового зобов'язання,
		УСТАНОВИЛА:
		У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова О.Ю. (далі - уповноважена особа Фонду), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» (далі - ТОВ «ІРЦ») простягнення коштів за прострочення виконання грошового зобов'язання. Просив ухвалити рішення, яким зобов'язати уповноважену особу Фонду включити його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» (далі - ПАТ «Банк Михайлівський») за рахунок Фонду, зокрема, за договором № 980-053-000236944 від 11 травня 2016 року, укладеним між ним та ТОВ «ІРЦ», та за договором № 980-053-000001787 банківського рахунку «Поточний рахунок «Ощадний», укладений між ним та ПАТ «Банк Михайлівський», на суму 180 тис. 887 грн 95 коп., та подати додаткову інформацію до Фонду про включення його до переліку рахунків вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «Банк Михайлівський». Також просив зобов'язати Фонд здійснити відшкодування  коштів за його вкладом згідно з договорами від        11 травня 2016 року № 980-053-000236944 та № 980-053-000001787.
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 11 травня 2016 року між ОСОБА_3 таТОВ «ІРЦ» було укладено договір «Капітал+» (новий) (з виплатою процентів щомісячно) № 980-053-000236944, за яким позивач передав товариству у власність кошти на суму 180 тис. грн строком до 9 листопада 2016 року, які позичальник зобов'язався повернути з процентами на поточний рахунок позивача НОМЕР_1 у ПАТ «Банк Михайлівський».
		Відповідно до платіжного доручення № 1918711 від 11 травня 2016 року ОСОБА_3 зі свого банківського рахунку НОМЕР_1 у ПАТ «Банк Михайлівський» перерахував на рахунок ТОВ «ІРЦ» 180 тис. грн.
		19 травня 2016 року ТОВ «ІРЦ» достроково повернуло позивачу на його рахунок НОМЕР_1 у ПАТ «Банк Михайлівський» кошти в загальному розмірі 180 тис. 887 грн 97 коп., тобто суму вкладу та відсотки.
		Рішенням Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 23 травня 2016 року ПАТ «Банк Михайлівський» визнано неплатоспроможним та запроваджено в ньому тимчасову адміністрацію.
		А рішенням Правління НБУ від 12 липня 2016 року відкликано банківську ліцензію ПАТ «Банк Михайлівський» і розпочато процедуру ліквідації банку.
		12 липня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду було ухвалено рішення «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та призначено уповноважену особу Фонду. 
		Станом на день запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Михайлівський» на поточному рахунку НОМЕР_1 позивача залишок коштів становив 180 тис. 887 грн 97 коп., які відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) гарантуються Фондом у межах граничного розміру відшкодування коштів. 
		Після запровадження в банку процедури ліквідації у визначений законом місячний строк, а саме 10 серпня 2016 року, позивач звернувся до уповноваженої особи Фонду з вимогою визнати його кредитором ПАТ «Банк Михайлівський», включити його до переліку та загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за договорами банківських рахунків за рахунок Фонду, та здійснити виплату йому коштів у межах гарантованої суми відшкодування за договором банківського рахунку №980-053-000001787.
		17 жовтня 2016 року позивач отримав повідомлення за підписом представника за довіреністю уповноваженої особи Фонду про те, що переказ коштів (трансакція), здійснений ТОВ «ІРЦ» 19 травня 2016 року в сумі 180 тис. грн, з призначенням платежу - повернення коштів згідно з договором №980-053-000236944 від 11 травня 2016 року на рахунок НОМЕР_1, що належить позивачу, та трансакція в сумі 877 грн 95  коп. є нікчемними.
		Позивач вважає, що уповноваженою особою Фонду не вчинено жодних дій щодо включення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами (поточними рахунками) у ПАТ «Банк Михайлівський», а операцію з повернення на його поточний рахунок у банку коштів від ТОВ «ІРЦ» безпідставно визнано нікчемним правочином, що обумовлює необхідність подання цього позову до суду  для захисту його прав.
		Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року позов задоволено. Зобов'язано уповноважену особу Фонду внести доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, шляхом включення до цього переліку ОСОБА_3 на підставі договору № 980-053-000236944 від 11 травня 2016 року, укладеного між ОСОБА_3 і ТОВ «ІРЦ», та договору № 980-053-000001787 банківського рахунку «Поточний рахунок «Ощадний», укладеного між ОСОБА_3 і ПАТ «Банк Михайлівський», на суму відшкодування 180 тис. 887 грн 95 коп. та подати додаткову інформацію Фонду про включення ОСОБА_3 та відомості про включення таких доповнень до переліку рахунків. Зобов'язано Фонд внести зміни до реєстру відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду доповнення до переліку рахунків, доповнивши вказаний реєстр відомостями щодо ОСОБА_3 для відшкодування йому коштів згідно з договорами № 980-053-000236944 та № 980-053-000001787, затвердити такі зміни в реєстрі і здійснити виплати гарантованої суми через банки-агенти, що здійснюють такі виплати, в готівковій формі.
		Постановою Апеляційного суду міста Києва від 7 травня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Судові рішення першої та апеляційної інстанцій вмотивовано тим, що незважаючи на те, що позивач мав прямий договір вкладу з ТОВ «ІРЦ», яке не є банком, положення Закону № 4452-VI поширюються і на позивача. 19 листопада 2016 року набрали чинності положення пункту 15 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» наведеного Закону, внесені Законом України від 15 листопада 2016 року № 1736-VІІІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживанням у сфері банківських та інших фінансових послуг», яким передбачено, що до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності цим Законом віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банк не поінформував фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим Законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника.
		У червні 2018 року Фонд та уповноважена особа Фонду звернулись до Верховного Суду з касаційними скаргами, у яких просили скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, а провадження у справі закрити.
		Касаційні скарги мотивовані тим, що спірні правовідносини повинні розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим, має окремий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами. 
		Ухвалами Верховного Суду від 5 липня та 6 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи, а ухвалою від 11 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
		У відзивах на касаційні скарги ОСОБА_3 зазначив про безпідставність та необґрунтованість касаційних скарг. Позивач зауважив, що питання про порушення правил юрисдикції не порушувалось під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій. До подання цього позову він уже звертався до суду адміністративної юрисдикції з аналогічним позовом, проте ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 3 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року, відмовлено у відкритті провадження у справі № 817/2501/16, оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		Відповідно до частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справа підлягає передачі на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
		Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 24 жовтня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції. 
		Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 13 листопада 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
		У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. 
		За вимогами частини першої статті 18 Закону Українивід 2 червня 2016року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних,господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
		Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 
		У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		Аналогічну норму закріплено у частині першій статті 19 ЦПК України (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»; далі - Закон № 2147-VIII).
		Разом з тим відповідно до частини другої статті 4, пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України). 
		Аналогічну норму закріплено у частині першій статті 19 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII).
		З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.  
		Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
		При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		Помилковим є застосування статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
		Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом № 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. 
		ЦейЗакон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
		Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
		За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
		Згідно з частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
		Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
		На підставі частин першої та другої статті 6 цього Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
		Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
		У разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VI).
		Нормами статті 27 Закону № 4452-VIустановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур'єр» або «Голос України».
		Відповідно до частини першої статті 28 цього Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
		За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
		Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI. Для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.
		Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого частиною першою статті 26 Закону № 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами. 
		Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15, від 4 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, від 3 жовтня 2018 року у справі № 367/2089/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 127/25132/17 та інших.
		Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 вже звертався з аналогічними вимогами до Рівненського окружного адміністративного суду, ухвалою якого від 3 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року, відмовлено у відкритті провадження в справі, оскільки спірні правовідносини не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, установленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
		У цьому пункті закріплене «право на суд» разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть обмежуватися, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії» § 230).
		Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis: рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України», в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності в заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ указав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27, 28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України», в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13, 14, 23, 25, 26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України», в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України», у якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).
		Ураховуючи зазначене Велика Палата Верховного Суду, не відступаючи від правових висновків, викладених у її постановах від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15, від 4 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, від 3 жовтня 2018 року у справі № 367/2089/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 127/25132/17 та інших, з метою забезпечити позивачу право на судовий захист та справедливий судовий розгляд вважає за можливе залишити в силі судові рішення першої та апеляційної інстанцій, які розглянули справу за правилами цивільного судочинства.
		З урахуванням встановлених при розгляді справи обставин та доказів, яким суди дали належну правову оцінку, правильними є висновки суду про те, що позивач є вкладником ПАТ «Банк Михайлівський» урозумінні статті 2 Закону № 4452-VI.
		З метою захисту ошуканих громадян, в тому числі і клієнтів ПАТ «Банк Михайлівський» 15 листопада 2016 року за № 1736-VІІІ прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживанням у сфері банківських та інших  фінансових послуг» (далі - Закон № 1736-VІІІ), яким, також, внесені зміни до Закону № 4452-VI.
		19 листопада 2016 року набрали чинності положення пункту 15 Прикінцевих Положень Закону № 4452-VІ, внесені Законом №1736-VІІІ, яким передбачено, що до вкладу прирівнюються кошти,які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності Закону № 1736-VІІІ віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника.
		Судом встановлено, що  позивач не був повідомлений банком під підпис про непоширення гарантій банку на кошти у сумі 180 тис. 887 грн 97 коп. станом на 19 травня 2016 року.
		Отже, незважаючи на те, що позивач мав прямий договір вкладу з ТОВ «ІРЦ», яке не є банком, положення Закону № 4452-VI поширюються,  таким чином, і на позивача. 
		З урахуванням викладеного касаційні скарги Фонду та уповноваженої особи Фонду слід залишити без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін.
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції - без змін.
		Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Касаційні скарги уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення.
		Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 7 травня 2018 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач  Н.П. Лященко     Судді:     Н.О. Антонюк       Л.М. Лобойко       С.В. Бакуліна       О.Б. Прокопенко      В.В. Британчук       Л.І. Рогач       Д.А. Гудима       І.В. Саприкіна      О.С. Золотніков       О.М. Ситнік        О.Р. Кібенко     В.Ю. Уркевич      В.С. Князєв       О.Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...