Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 200/12775/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин; Спори, що виникають із сімейних правовідносин про розірвання шлюбу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 26.12.2018.
Дата набрання законної сили: 12.12.2018
Номер судового провадження: 61-37970ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем  України
		 
		12 грудня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 200/12775/17-ц
		 
		провадження № 61-37970 св 18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		 
		суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,             Черняк Ю.В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідач - ОСОБА_5,
		особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_6, 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2018 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Максюти Ж. І., 
		ВСТАНОВИВ :
		У серпні 2017 року ОСОБА_4. звернувся до суду з позовом до           ОСОБА_5 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
		Позовна заява мотивована тим, що 05 березня 2010 року між ним та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб. На підставі договору дарування  від 16 листопада 2015 року йому належить квартира АДРЕСА_1. 
		10 липня 2017 року між ним та відповідачкою було укладено нотаріально посвідчений шлюбний договір, за умовами якого, у разі розірвання зареєстрованого між ними шлюбу, вищевказана квартира переходить                 у приватну власність ОСОБА_5
		Спільне сімейне життя з відповідачкою не склалось, 15 січня 2017 року вони почали проживати окремо, унаслідок того, що збереження зареєстрованого шлюбу стало неможливим, припинено сімейно-шлюбні відносини та ведення спільного господарства.
		З урахуванням викладеного ОСОБА_4 просив суд розірвати шлюб, зареєстрований 05 березня 2010 року між ним та ОСОБА_5, поділити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, відповідно до шлюбного договору від 10 липня 2017 року, а саме квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 266 кв. м, житловою площею 193,9 кв. м, передати в особисту приватну власність ОСОБА_5
		Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська             від 06 жовтня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено. Розірвано шлюб, зареєстрований 05 серпня 2010 року у Жовтневому відділі державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області між ОСОБА_4 та                    ОСОБА_5, актовий запис № 96. Після розірвання шлюбу відповідачці залишено прізвище «ОСОБА_4». Поділено майно, що є спільною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_5відповідно до нотаріально посвідченого шлюбного договору від 10 липня 2017 року. Визнано за ОСОБА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_2.
		Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сімейні відносини між сторонами не склались, причин, які перешкоджають розірванню шлюбу, не встановлено. Спільне сумісне майно сторін, як подружжя, слід поділити згідно з укладеним між ними нотаріально посвідченим шлюбним договором, а саме шляхом визнання за відповідачкою права власності на квартиру АДРЕСА_1, що останньою визнано.  
		Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 травня        2018 року апеляційна скарга особи, яка до участі у справі залучена не була, ОСОБА_6 задоволена частково, заочне рішення суду першої інстанції                 у частині визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_5 скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_4 про поділ майна подружжя відмовлено. 
		Зазначено, що у частині розірвання шлюбу рішення суду не оскаржувалося. 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_4, у тому числі заявлено вимогу про поділ майна подружжя, проте ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики накладено заборону на відчуження спірної квартири АДРЕСА_1. 10 липня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено нотаріально посвідчений шлюбний договір щодо вищевказаної квартири, а у серпні 2017 року ОСОБА_4звернувся до суду з цим позовом. Отже, між сторонами у цій справі спір щодо поділу спільного сумісного майна подружжя відсутній, як і відсутнє порушення прав відповідачки, тому передчасним є висновок щодо поділу майна подружжя.  
		У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачка у добровільному порядку відмовилась від розірвання зареєстрованого між ними шлюбу, унаслідок чого позивач звернувся до суду з цим позовом. За умовами шлюбного договору                 від 10 липня 2017 року, укладеного між сторонами, набуття відповідачкою права власності на спірну квартиру не відбулось, вказаний правочин у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, є чинним. Зі змісту вказаного шлюбного договору не вбачається дій, спрямованих на відчуження зазначеної квартири, оскільки при укладенні цього правочину відбулось лише встановлення правового режиму майна подружжя та його можливого порядку поділу у разі розірвання шлюбу, тому вимога про поділ майна подружжя не є передчасною. Посилання апеляційного суду на накладення ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2016 року обтяження на квартиру АДРЕСА_1 є безпідставним.   
		У серпні 2018 року ОСОБА_6 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики накладено заборону на відчуження спірної квартири АДРЕСА_1. Проте для уникнення цивільно-правової відповідальності за договорами позики ОСОБА_4 10 липня 2017 року укладено з ОСОБА_5 шлюбний договір щодо вищевказаної квартири, метою якого було визнання за відповідачкою права власності на квартиру. 
		Касаційна скарга підлягає задоволенню. 
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		У серпні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду. 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає. 
		Судом установлено, що 05 березня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб. 
		На підставі договору дарування від 16 листопада 2015 року ОСОБА_4 належить квартира АДРЕСА_1. 
		10 липня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено нотаріально посвідчений шлюбний договір, за умовами якого, у разі розірвання зареєстрованого між ними шлюбу, вищевказана квартира АДРЕСА_1 переходить у приватну власність ОСОБА_5 (пункт 1.4. договору, а.с. 6-9). 
		Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
		Згідно зі статтею 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
		Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
		Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
		У статтях 92, 93 СК України передбачено, що шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки.
		Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону, вказуючи про те, що висновок суду першої інстанції про поділ майна подружжя є передчасним, оскільки між сторонами у цій справі спір щодо поділу спільного сумісного майна подружжя відсутній, не звернув уваги на доводи позивача про те, що відповідачка у добровільному порядку відмовилась від розірвання зареєстрованого між ними шлюбу, унаслідок чого позивач звернувся до суду з цим позовом. А згідно з пунктом 1.4. шлюбного договору та з урахуванням положень частини другої статті 97 СК України поділ майна подружжя можливий у разі розірвання шлюбу. 
		Апеляційний суд у порушення зазначених положень закону не врахував те, що за умовами укладеного між сторонами шлюбного договору від 10 липня             2017 року набуття відповідачкою права власності на спірну квартиру не відбулось, зі змісту цього договору не вбачається дій, спрямованих на відчуження зазначеної квартири, так як при укладенні цього правочину позивачем та відповідачкою, як подружжям, було встановлено правовий режим спільного сумісного майна подружжя та можливий порядок його поділу у разі розірвання шлюбу. 
		Таким чином, посилання апеляційного суду на накладення ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2016 року обтяження на квартиру АДРЕСА_1 є безпідставним, оскільки поділ майна подружжя не ставиться у залежність                від обтяжень майна і не є його відчуженням. 
		При цьому згідно зі статтею 4 ЦПК України 2004 року, чинного на час пред'явлення позову, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
		Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Доводи апеляційного суду, як і ОСОБА_6, про те, що метою поділу майна подружжя є виключно бажання ОСОБА_4 уникнути повернення          ОСОБА_6 позики є безпідставними. ОСОБА_6, якщо вважав, що укладенням шлюбного договору порушені його права, не був позбавлений і не позбавлений можливості оскаржити його в судовому порядку на загальних підставах, що передбачено статтею 103 СК України. 
		Ураховуючи викладене, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що оскільки сімейні відносини між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не склались, а причин, які перешкоджають розірванню шлюбу, не встановлено, тому спільне сумісне майно сторін, як подружжя, слід поділити згідно з укладеним між ними нотаріально посвідченим шлюбним договором, а саме шляхом визнання за ОСОБА_5 права власності на квартиру АДРЕСА_1, що останньою визнано. 
		Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
		Постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 травня              2018 року скасувати, заочне рішення Бабушкінського районного суду                      м. Дніпропетровська від 06 жовтня 2017 року залишити у силі. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                                Д. Д. Луспеник
		 
		Судді:                                                                                               Б. І. Гулько
		 
		                                                                                                            Є.В. Синельников
		 
		                                                                                                            С.Ф. Хопта
		 
		                                                                                                            Ю.В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...