Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 372/2017/13-ц : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку ЦПК України; Скарги на дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, що розглядаються в порядку цивільного судочинства.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 21.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 22.12.2018.
Дата набрання законної сили: 10.12.2018
Номер судового провадження: 61-18815ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		10 грудня 2018 року
		м. Київ
		справа № 372/2017/13-ц
		провадження № 61-18815св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І., 
		учасники справи: 
		позивач - Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк»,
		відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_5на рішення Апеляційного суду Київської області від 14 березня 2017 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Березовенко Р. В., Мельника Я. С., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У квітні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (далі - ПАТ «Родовід Банк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 31 серпня 2007 року між ним та ОСОБА_4 укладений кредитний договір, згідно з яким останній отримав кредит на споживчі цілі у розмірі 250 000,00 дол. США з терміном повернення до     31 серпня 2009 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_5 31 серпня 2007 року укладений договір іпотеки, предметом якого є садовий будинок житловою площею 18,7 кв. м, загальною площею 129,30 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та земельна ділянка, надана для ведення садівництва, площею 0,0911 га, що знаходиться за тією ж адресою.
		 
		Посилаючись на те, що позичальник не виконує своїх зобов'язань за кредитним договором, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитом у розмірі 250 000,00 дол. США, суму заборгованості за відсотками - 30 956,16 дол. США, суму пені за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості в розмірі - 45 356 919,84 грн, суму трьох процентів річних від суми простроченої кредитної заборгованості у розмірі - 232 813,30 грн та звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 31 серпня 2007 року, укладеним між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_5, а саме: садовий будинок житловою площею 18,7 кв. м, загальною площею 129,30 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку, надану для ведення садівництва, площею 0,0911 га, кадастровий номер НОМЕР_1, для задоволення вимог за кредитним договором від          31 серпня 2007 року № 77.2/СЖ-309.07.2; визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів; встановити початкову ціну продажу предмету іпотеки, на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
		 
		Суди неодноразово розглядали цю справу.
		 
		Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 06 вересня 2013 року в задоволенні позову ПАТ «Родовід Банк» відмовлено.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що строк позовної давності щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_4 за кредитним договором від 31 серпня 2007 року № 77.2/СЖ-309.07.2 закінчився 31 серпня     2012 року і до цього часу банком не було вчинено жодних дій щодо стягнення заборгованості з позичальника ОСОБА_4 за кредитним договором від           31 серпня 2007 року № 77.2/СЖ-309.07.2. Направивши лише 25 квітня 2013 року до суду позовну заяву про стягнення заборгованості та звернення стягнення, банк пропустив трирічний строк позовної давності і втратив право на звернення з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором. Крім того, суд не прийняв до уваги заяви ОСОБА_4 від 27 серпня 2010 року та від 20 травня 2010 року, оскільки вказані заяви не підтверджують, що ОСОБА_4 визнав заборгованість саме за кредитним договором від 31 серпня 2007 року № 77.2/СЖ-309.07.2.
		 
		Рішенням Апеляційного суду Київської області від 14 березня 2017 року рішення суду першої інстанції в частині звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано та ухвалено нове рішення в цій частині про часткове задоволення позову ПАТ «Родовід Банк». 
		 
		У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 31 серпня       2007 року № 77.2/СЖ-309.07.2, яка складається із суми простроченої заборгованості за кредитом 250 000,00 дол. США, процентів за кредитом у розмірі 309 56,16 дол. США, пені - 999 125,00 грн, 3 % річних від суми простроченого кредиту - 205 135,42 грн, 3 % річних від суми прострочених процентів за кредитом 27 677,88 грн, звернуто стягнення на предмети іпотеки, а саме: садовий будинок житловою площею 18,7 кв. м, загальною площею 129,30 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу садового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_6 23 травня          2000 року за реєстровим № 881, право власності зареєстровано Обухівським бюро технічної інвентаризації в електронному реєстрі права власності на нерухоме майно 09 липня 2007 року за реєстраційним № 19478045; та земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_1, надану для ведення садівництва площею 0,0911 га, що знаходиться за адресою: садове товариство «Роздолля»,       м. Українка, Обухівський район, Київська область, яка належить ОСОБА_5 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 23 липня 2007 року, виданого на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23 травня 2000 року № 885, акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010133100296, шляхом продажу предметів іпотеки на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, що встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання судових витрат. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. 
		 
		Апеляційний суд скасовуючи рішення місцевого суду виходив із того, що    ОСОБА_4 визнавав заборгованість перед банком, що підтверджується його численними заявами, остання з яких подавалася 27 серпня 2010 року, а тому, з огляду на те, що позовна заява подана 25 квітня 2013 року, то строк позовної давності не пропущений. При цьому з урахуванням поданої відповідачем заяви, судом застосований строк позовної давності до вимог банку про стягнення пені за останні 12 місяців перед зверненням до суду, тобто з 01 лютого 2012 року по           01 лютого 2013 року, що становить 13 186 648,15 грн.
		 
		У квітні 2017 року ОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Київської області від 14 березня 2017 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Крім того, строк виконання основного зобов'язання і право пред'явити вимогу про його виконання настав 01 вересня 2009 року, а з позовом про стягнення на предмет іпотеки банк звернувся у квітні 2013 року, проте вчинення за заявою банку виконавчого напису нотаріуса не є підставою для переривання перебігу строку позовної давності. Встановивши, що зобов'язання за іпотечним договором є похідними від основного зобов'язання - кредитного договору, суд мав би зробити висновок про початок перебігу строку позовної давності зі сплином строку виконання основного зобов'язання, тобто 01 вересня 2009 року.  
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2017 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подання заперечення на касаційну скаргу.
		 
		У липні 2017 року ПАТ «Родовід Банк» подало до суду заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_5, згідно з якими банк дізнався про порушення своїх прав лише після ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 квітня 2012 року про залишення рішення Подільського районного суду м. Києва від 28 квітня 2011 року, яким визнано виконавчий напис нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
		 
		15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про             внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного             процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ указану справупередано до Верховного Суду. 
		 
		Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. 
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
		 
		Судом установлено, що  31 серпня 2007 року між ПАТ «Родовід Банк» та       ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 77.2/СЖ-309.07.2, за умовами якогобанк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі у розмірі 250 000,00 дол. США строком (терміном) до 31 серпня 2009 року включно, а позичальник зобов'язався повернути отриманий кредит не пізніше 31 серпня     2009 року та сплатити нараховані проценти за користування кредитом. Факт видачі кредиту підтверджується випискою з балансового рахунку. Відповідно до умов договору процентна ставка за користування кредитом була встановлена в розмірі 14,5 % річних.
		07 травня 2008 року між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_4 укладений договір про внесення змін до кредитного договору від 31 серпня 2007 року              № 77.2/СЖ-309.07.2, згідно з яким сторони домовилися, що від 07 травня 2008 року процентна ставка становитиме 16,5 % річних.
		 
		З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 за вказаним кредитним договором, між банком та ОСОБА_5 укладений договір іпотеки, посвідчений 31 серпня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Палладій Н. В. за реєстровим номером 2675.
		 
		Відповідно до пункт 1.1. договору іпотеки ОСОБА_5 передала в іпотеку позивачу належні їй на праві власності садовий будинок житловою площею           18, 7 кв. м, загальною площею 129,30 кв. м , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, надану для ведення садівництва, площею 0,0911 га, що знаходиться за цією ж адресою, цільове призначення земельної ділянки - для ведення садівництва, кадастровий номер НОМЕР_1.
		 
		Позичальник свої зобов'язання за кредитним договором із повернення кредиту та сплати процентів за його користування не виконав у термін обумовлений кредитним договором, кредитні кошти не повернув, процентів за фактичне користування кредитними коштами не сплачував, що призвело до виникнення простроченої заборгованості, яка станом на 01 лютого 2013 року складає 250 000,00 дол. США, заборгованості за відсотками - 30 956,16 дол. США, пені за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості в розмірі - 45 356 919,84 грн, та трьох процентів річних від суми простроченої кредитної заборгованості - 232 813,30 грн.
		 
		Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
		 
		У статті 526 ЦК України зазначено загальні умови виконання зобов'язання, а саме: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. 
		 
		Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частина друга статті 598 ЦК України).
		 
		Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. 
		 
		Виходячи зі змісту статей 526, 599 ЦК України зобов'язання буде вважатися виконаним належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться.
		 
		Відповідно до частини першої і другої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
		 
		Заперечуючи проти позовної заяви ПАТ «Родовід Банк», представник відповідачів заявив про застосування строку позовної давності.
		 
		Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод             1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція), яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
		 
		Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
		 
		Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.
		 
		Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
		 
		Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права. Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.
		 
		Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, необхідно дійти висновку, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.
		 
		Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
		 
		Із матеріалів справи убачається, що строк виконання зобов'язань за кредитним договором встановлений до 31 серпня 2009 року, тобто із вимогами про стягнення заборгованості банк повинен звернутися до 31 серпня 2012 року.
		 
		02 листопада 2009 року ОСОБА_4 звернувся до ПАТ «Родовід Банк» із заявою про збільшення суми за кредитним договором до 500 000,00 дол. США з переведенням у національну валюту та подовжити строк дії договору до 31 серпня 2011 року.
		 
		06 листопада 2009 року АТ «Родовід Банк» направило на адресу ОСОБА_4 лист про наявність заборгованість у розмірі 280 956,16 дол. США, закінчення терміну дії кредитного договору і неможливість збільшення суми кредиту та конвертації кредитної заборгованості.
		 
		У зв'язку із невиконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором 28 квітня 2010 року банк звернувся за вчиненням виконавчого напису.
		 
		28 квітня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О. О. вчинено виконавчий напис № 588, згідно із яким запропоновано звернути стягнення на садовий будинок загальною площею        129,30 кв. м, житловою площею 18,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку площею 0,0911 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться за вказаною адресою та належить на праві власності майновому поручителю ОСОБА_5
		 
		Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново.
		 
		Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
		 
		До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
		 
		Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.
		 
		Отже, вжитий банком засіб позасудового захисту свого порушеного права, а саме звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, до визначених статтями 263, 264 ЦК України підстав зупинення чи/або переривання позовної давності не належить.
		 
		Після відкриття виконавчого провадження за вказаним виконавчим написом у грудні 2010 року іпотекодавець ОСОБА_5 подала позов до Подільського районного суду м. Києва про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
		 
		Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 28 квітня 2011 року виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню.
		 
		Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 23 листопада 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 квітня 2012 року рішення Апеляційного суду міста Києва від 23 листопада 2011 року скасовано, рішення Подільського районного суду          м. Києва від 28 квітня 2011 року залишено в силі.
		 
		Отже, з часу винесення Апеляційним судом міста Києва рішення від 23 листопада 2011 року до моменту винесення ухвали Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у цій справі від 04 квітня 2012 року право банку щодо задоволення своїх майнових вимог за рахунок переданого в іпотеку майна порушено не було, а було захищено чинним у вказаний період виконавчим написом нотаріуса.
		 
		Установивши, що ПАТ «Родовід Банк» про неможливість реалізації свого права (тобто порушення права) на звернення стягнення на предмет іпотеки дізналося     04 квітня 2012 року, тобто з моменту, коли суд касаційної інстанції своїм судовим рішенням залишив в силі рішення суду першої інстанції про задоволення вимог ОСОБА_5 у справі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки перебіг позовної давності почався саме з моменту коли, судовим рішенням, що набрало законної сили, встановлено, що виконавчий напис, яким банк задовольнив свої кредиторські вимоги, визнано таким, що не підлягає виконанню. 
		 
		З огляду на встановлені судами обставини, Верховний Суд прийшов висновку, що доводи ОСОБА_5 про пропуск банком строку позовної давності для звернення до суду із цим позовом є безпідставними, оскільки в рішенні апеляційного суду викладені достатні аргументи стосовно відмови в прийнятті судом цих доводів заявника.
		 
		Відхиляючи інші доводи касаційної скарги, як необґрунтовані, Верховний Суд враховує, що вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
		 
		При цьому Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою ефективного захисту порушених прав. У цій справі встановлено, що права позивача порушено невиконанням відповідачами зобов'язань за кредитним договором, а тому порушене право підлягає захисту у судовому порядку, оскільки вчинений позивачем позасудовий спосіб захисту своїх порушених прав не призвів до реального їх відновлення.
		Вищевикладене свідчить, що розглядаючи зазначений позов, суд апеляційної інстанції повно та всебічнодослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
		 
		Керуючись статтями 401, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Апеляційного суду Київської області від 14 березня 2017 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:О. В. Ступак     С. О. Погрібний     Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...