Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/21840/17 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 20.12.2018. Зареєстровано: 21.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 21.12.2018.
Дата набрання законної сили: 20.11.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 листопада 2018 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  910/21840/17 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Катеринчук Л.Й. - головуючий, Білоус В.В., Пєсков В.Г.
		за участі секретаря судового засідання Лавринчук О.Ю.
		 
		учасники справи:
		позивач - Державна екологічна інспекція у місті Києві, 
		відповідач - Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", 
		представник - адвокат Дорогін К.Ю. (довіреність від 01.11.2018) 
		розглянув касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" 
		на постанову Київського апеляційного господарського суду 
		від 03.09.2018
		у складі колегії суддів: Яковлєв М.Л. (головуючий), Разіна Т.І., Чорна Л.В. 
		та рішення Господарського суду міста Києва  
		від 29.03.2018 
		у складі судді Ковтун С.А.
		у справі №  910/21840/17 
		за позовом Державної екологічної інспекції у місті Києві
		до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"
		про стягнення 2 672 724, 46 грн. 
		 
		ПРОЦЕДУРА КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ
		1. 25.09.2018 Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2018 у справі №910/21840/17 в порядку статей 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та клопотало про поновлення строку на касаційне оскарження.
		2. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/21840/17 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: головуючий суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Білоус В.В., суддя - Пєсков В.Г., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2018.
		3. Ухвалою від 04.10.2018 Верховний Суд поновив Публічному акціонерному товариству "Українська залізниця" строк на касаційне оскарження, відкрив касаційне провадження у справі №910/21840/17 Господарського суду міста Києва за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2018, призначив розгляд касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на 20.11.2018, відмовив у задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про зупинення виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2018 у справі №910/21840/17.
		4. Відзиву на касаційну скаргу не надходило. 
		ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Короткий зміст позовних вимог 
		5. Державна екологічна інспекція у місті Києві звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 2 672 724,46 грн. збитків.
		5.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період з 01.05.2013 по 01.06.2016 структурним підрозділом відповідача - виробничим підрозділом "Київське будівельно-монтажне експлуатаційне управління" регіональної філії "Південно-західна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" здійснювався забір води без дозволу на спеціальне водокористування. Ці дії відповідача є порушенням вимог Водного кодексу України та тягнуть за собою цивільно-правову відповідальність у вигляді обов'язку щодо відшкодування збитків, розмір яких становить 2 672 724, 46 грн. Факт забору води без дозволу на спеціальне водокористування встановлено під час проведення в період з 01.05.2013 по 01.06.2016 Державною екологічною інспекцією у місті Києві планової перевірки дотримання вимог чинного природоохоронного законодавства виробничим підрозділом регіональної філії "Південно-західна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" "Київське будівельно-монтажне експлуатаційне управління". Водокористування проводилось з артезіанських свердловин №№2, 24, розташованих на станції Дарниця в місті Києві, з яких відповідно до довідки відповідача (в особі виробничого підрозділу "Київське будівельно-монтажне експлуатаційне управління" регіональної філії "Південно-західна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця") про об'єм використаної води за період з 01.05.2013 по 01.06.2016, фактично забрано 793 211 куб. м. води. Розрахунок збитків позивач здійснив, прийнявши до уваги цю довідку, та відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 №389 (далі - Методика).
		Короткий зміст рішення першої інстанції
		6. Рішенням від 29.03.2018 Господарського суду міста Києва позов задоволено, стягнено з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" 2 672 724, 46 грн. збитків, завданих державі внаслідок порушення вимог чинного природоохоронного законодавства на поточний розрахунковий рахунок 33110331700007 Управління Державного казначейства у місті Києві, стягнено з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Державної екологічної інспекції у місті Києві 40 090,87 грн. судового збору, повернено Державній екологічній інспекції у місті Києві з Державного бюджету України 6 827, 11 грн. судового збору, сплаченого платіжним дорученням №235 від 13.12.2016.
		6.1. Місцевий суд встановив таке:
		- з 01.06.2016 по 21.06.2016 Державною екологічною інспекцією у місті Києві проведено планову перевірку дотримання вимог чинного природоохоронного законодавства виробничим підрозділом "Київське будівельно-монтажне експлуатаційне управління" регіональної філії "Південно-західна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - підрозділ);
		- актом перевірки встановлено, що у зв'язку із закінченням терміну дії дозволу на спеціальне водокористування №УКР-775-Кіє 20.04.2013 в період з 01.05.2013 по 01.06.2016 структурний підрозділ відповідача здійснював забір води з артезіанських свердловин №№ 2, 24, розташованих на території станції Дарниця у місті Києві, без дозволу на спеціальне водокористування;
		- виробничий підрозділ "Київське будівельно-монтажне експлуатаційне управління" регіональної філії "Південно-західна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" є водокористувачем водних об'єктів: підземні води - три артезіанські свердловини (одна резервна). Артезіанські свердловини розташовані на території виробничої бази Дарницької дільниці: свердловина №2 - глибиною 310,0 м, свердловина №24 - глибиною 310,0 м;
		- з 16.02.2017 водокористування цими водними об'єктами здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування Укр-775-Кіє, виданого 16.02.2017 з терміном дії до 16.02.2020. Ці обставини підтверджуються зазначеним вище дозволом, а також визнаються сторонами;
		- під час перевірки Державною екологічною інспекцією у місті Києві підрозділ відповідача надав довідку про об'єм використаної води в період з квітня 2013 року по травень 2016 року, визнавши таким чином обставини забору води зі свердловин №2 та №24 у цей період та її обсяг. Доведення факту правомірного, тобто такого, що носило дозвільний характер, забору води в період з квітня 2013 року по травень 2016 року може мати місце виключно шляхом документального підтвердження його існування. 
		6.2. Рішення місцевого суду, з посиланням на статті 6, 44, 48, 49, 110 ВК України, пункти 9.1., 9.2. розділу IX Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 №389, статті 9, 255 ПК України, мотивоване тим, що:
		- за відсутності документального підтвердження забору підрозділом води зі свердловин №2 та №24 в період з квітня 2013 року по травень 2016 року на підставі дозволу, місцевий суд вважав встановленою обставину забору води виробничим підрозділом "Київське будівельно-монтажне експлуатаційне управління" регіональної філії "Південно-західна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" без дозволу на спеціальне водокористування;
		- здійснення водокористувачем водокористування без дозволу є порушенням його обов'язку, яке має наслідком застосування до винної особи відповідальності. Дії винної особи щодо водокористування без дозволу є самостійним складом правопорушення, об'єктом посягання якого є порушення порядку (публічного) доступу до водних ресурсів; це правопорушення не охоплюється таким правопорушенням як забруднення та засміченні вод, що характеризується самостійним об'єктом - відносини в сфері охорони навколишнього природного середовища;
		- відсутність забруднення відповідачем артезіанських свердловин не звільняє його від відповідальності за порушення правил спеціального водокористування 
		- розрахунок, здійснений позивачем, відповідає Методиці, і визначення об'єму води, що використана самовільно без дозволу на спеціальне водокористування, місцевий суд погодився з правильністю використання даних довідки підрозділу відповідача, відповідно до яких в період з 01.05.2013 по 01.06.2016 фактично забрано 793 211 м. куб. води; розмір збитків становить 2 672 724,46 грн.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		7. Постановою від 03.09.2018 Київський апеляційний господарський суд апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" залишив без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2018 - без змін.
		7.1. Постанова судуапеляційної інстанції, з посиланням на положення статей 44, 48, 110 ВК України, статтю 1166 ЦК України, мотивована тим, що: 
		- апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що за відсутності документального підтвердження забору відповідачем води зі свердловин №2 та №24 в період з квітня 2013 року по травень 2016 року на підставі дозволу, є встановленим факт того, що забір води виробничим підрозділом "Київське будівельно-монтажне експлуатаційне управління" регіональної філії "Південно-західна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в цей період здійснено без дозволу на спеціальне водокористування, що є порушенням вимог передбаченого чинним законодавством порядку здійснення спеціального водокористування, а тому є підставою для стягнення збитків;
		- апеляційним судом визнано необґрунтованими доводи відповідача щодо відсутності забруднення навколишнього середовища, оскільки невстановлення факту забруднення відповідачем артезіанських свердловин не звільняє його від відповідальності за порушення правил спеціального водокористування;
		- у діях відповідача наявні чотири складові для стягнення з відповідача шкоди: його протиправна поведінка полягає у самовільному використанні води з артезіанських свердловин без відповідного дозволу, вина підтверджується матеріалами інспекційної перевірки та відсутністю спеціального дозволу, розмір шкоди підтверджується розрахунком відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків від 20.07.2009 №389, а причинно-наслідковий зв'язок полягає у заподіяні шкоди саме екологічним правопорушенням, допущеним відповідачем;
		- доводи скаржника на те, що ним вживалися належні заходи з метою отримання дозволу на спеціальне водокористування, однак, процедура одержання дозволу була тривалою у зв'язку з бездіяльністю компетентних державних органів, які видають такі дозволи, відхилено апеляційним судом з огляду на те, що судом не встановлено, а відповідачем не доведено завчасне вжиття всіх можливих заходів щодо продовження строку дії дозволу на спеціальне водокористування; з листів, на які посилається відповідач, вбачається, що із заявою про отримання дозволу на спеціальне водокористування він вперше звернувся лише 23.08.2013 після закінчення попереднього дозволу 20.04.2013. Також, з наданого відповідачем листування апеляційний суд встановив, що відповідачу було неодноразово відмовлено у видачі дозволу з посиланням на недоліки, виявлені у поданих матеріалах, що підтверджено листами від 09.09.2013 №064/12143, від 29.09.2015 №064/879-60, від 16.08.2016 №064/1195-60;
		- апеляційний суд з урахуванням положень Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, зазначив про те, що розрахунок, здійснений позивачем, відповідає Методиці, і визначення об'єму води, що використана самовільно без дозволу на спеціальне водокористування (не спростовано відповідачем), використання даних довідки підрозділу відповідача, згідно з якою у період з 01.05.2013 по 01.06.2016 відповідачем фактично забрано 793 211 м. куб. води, а тому розмір збитків становить 2 672 724, 46 грн., є правильним;
		- апеляційний суд не прийняв до уваги, як необґрунтовані та недоведені, посилання відповідача на те, що ним не надавалась позивачеві довідка щодо фактично використаного об'єму води у спірний період, а наявна в матеріалах справи довідка підписана невідомою особою, тому достовірність розрахованої суми фактично видобутої води та збитку є сумнівною. При цьому, апеляційний суд виходив з презумпції вини правопорушника, де відповідач також повинен довести, що збитки завдано не з його вини. Відсутність дозволу на спеціальне водокористування у спірний період жодним чином не спростовано відповідачем, а його доводи щодо неправильного об'єму фактичного забору води, підпису довідки невідомою особою, ґрунтуються лише на неодноразових усних твердженнях, які не підтвердженні жодними доказами первинного характеру. Крім того, будь-яких документів, які б підтвердили фактичний кількісний об'єм забору води у досліджуваний період, відповідачем до матеріалів справи також не додано, при цьому, він сам не заперечує, що у цей період забір води відбувався.
		УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ В КАСАЦІЙНОМУ СУДІ
		Доводи скаржника (відповідач у справі)
		8. Скаржник доводив, що відсутність вини в діях ПАТ "Укрзалізниця" підтверджується наявними в матеріалах справи та недослідженими судами попередніх інстанцій листами до Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища КМДА вих. №064/12143 від 08.09.2013, вих. №064/879-60 від 29.09.2015, вих. №064/1195-60 від 16.08.2016, вих. №064/145-60 від 23.01.2017, а також описами документів, наданих до ЦНАП для виконання адміністративних послуг для проведення реєстрації в реєстрі документів дозвільного характеру від 28.08.2015, від 15.07.2016, від 16.01.2017, дозволом №УКР-775 КІЄ на спеціальне водокористування від 16.02.2017, чого судами в порушення статей 86, 87 ГПК України враховано не було. 
		8.1. Скаржник зазначив, що відповідно до статті 255 Податкового кодексу України, норми якої є тотожними пункту 9.1. Методики, та враховуючи довготривалий процес переоформлення дозволу на спеціальне водокористування, який здійснювався ПАТ "Укрзалізниця" в період з 01.05.2013 до 01.06.2016, скаржник здійснював оплату рентної плати у п'ятикратному розмірі, а факт її сплати до бюджету відповідачем за цей період в судових засіданнях позивачем не заперечувався та не оспорювався. Відтак, державі не нанесено жодного збитку та не нанесено шкоди водним ресурсам. При цьому, скаржник аргументував, що дослідження на предмет забруднення води у свердловинах не проводились, а необхідною умовою застосування Методики є саме забруднення свердловини, спричинене самовільним забором та використанням води.
		8.2. Скаржник аргументував, що системний аналіз статей 46, 48, 49 Водного кодексу України дає підстави дійти висновку, що законодавством передбачено обов'язок отримання господарюючим суб'єктом як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Разом з тим, Кодексом України про надра (стаття 23) передбачено винятки, за яких господарюючі суб'єкти мають право видобувати підземні води (крім мінеральних) без спеціального дозволу, за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів на перевищує 300 куб. м./добу. При цьому, відповідно до статистичної звітності №2ТП-водгосп (річна), прийнятої Київським держводагенством, у 2016 році скаржником з артезіанських свердловин №2, №24 видобуто відповідно 196,9 куб.м. та 34,9 куб.м. води. Відтак, видобуток води з цих свердловин за три роки ніяк не міг скласти 793,2 тис. куб. м., а добовий видобуток води з однієї свердловини складав 95,6 куб.м., а тому на такий обсяг видобутку води спеціальний дозвіл взагалі не потрібний.
		НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ 
		9. Конституція України
		Стаття 61 - ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
		10. Кодекс України про надра
		Частина 1 статті 23 - землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, а також підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу.
		11. Податковий кодекс України
		Підпункт 255.11.12. статті 255 - якщо водокористувачі, які повністю утримуються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, використовують обсяги води для господарської діяльності, направленої на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, рентна плата обчислюється на загальних підставах з усього обсягу використаної води.
		Підпункт 255.11.13. статті 255 - у разі перевищення водокористувачами встановленого річного ліміту використання води рентна плата обчислюється і сплачується у п'ятикратному розмірі виходячи з фактичних обсягів використаної води понад встановлений ліміт використання води, ставок рентної плати та коефіцієнтів.
		Підпункт 255.11.14. статті 255 - за понадлімітне використання води рентна плата обчислюється за кожним джерелом водопостачання окремо згідно з установленими ставками рентної плати та коефіцієнтами.
		Підпункт 255.11.15. статті 255 - за відсутності у водокористувача дозволу на спеціальне водокористування із встановленими в ньому лімітами використання води рентна плата справляється за весь обсяг використаної води, що підлягає оплаті як за понадлімітне використання.
		12. Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №389 від 20.07.2009.
		Пункт 9.2. - фактичний об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів визначається на основі даних: первинної документації, статистичної звітності, ліміту забору та використання води, індивідуальних норм водоспоживання та водовідведення або довідки фізичної особи - підприємця або юридичної особи за підписом керівництва, завіреної печаткою (за наявності).
		13. Господарський процесуальний кодекс України
		Частина 1 статті 74 - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Частина 1 статті 76 - належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
		Частина 1 статті 79 - достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Частина 2 статті 79 - питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Частина 1 статті 81 - учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
		Частина 1 статті 236 - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Частина 5 статті 236 - обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
		А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
		14. З урахуванням повноважень касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів відповідача про неправильне застосування судами положень статті 61 Конституції України, статті 255 ПК України, частини 1 статті 23 Кодексу України про надра, пункту 9.1. Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів.  
		А.2. Щодо застосування норм матеріального та процесуального права 
		15. Предметом спору в даній справі є наявність правових підстав для стягнення 2 672 724, 46 грн. шкоди, завданої внаслідок самовільного користування водними ресурсами без дозволу на спеціальне водокористування. 
		Статтями 48, 49 ВК України передбачено, що спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. 
		Спеціальне водокористування здійснюється юридичними та фізичними особами лише за наявності дозволу і насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб. 
		Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 44 ВК України водокористувачі зобов'язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.
		Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 55 ВК України, право юридичних та фізичних осіб на спеціальне водокористування припиняється у разі, зокрема, закінчення строку спеціального водокористування.
		16. Аналіз приписів статей 76-77, 86, 237 ГПК України свідчить про те, що законодавець зобов'язав суд приймати рішення за наслідком дослідження та оцінки усіх доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу.
		За змістом прийнятих рішень судів першої та апеляційної інстанцій вбачається, що суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення і постанову у даній справі, виходили з того, що відповідач не мав відповідного дозволу на водокористування, а обсяги відібраної кількості води визначались позивачем, виходячи з наданої довідки щодо кількості забраної води з артсвердловини, підписаної начальником КБМЕУ - ОСОБА_9, яка заперечувалась відповідачем як належний доказ, оскільки складена від імені структурного підрозділу відповідача та не підписувалась відповідачем (а.с. 153, т. 1)
		Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 9.2. Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, фактичний об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів визначається на основі даних: первинної документації, статистичної звітності, ліміту забору та використання води, індивідуальних норм водоспоживання та водовідведення або довідки фізичної особи-підприємця або юридичної особи за підписом керівництва, завіреної печаткою (за наявності).
		Отже, належним доказом фактичного споживання води є для юридичної особи довідка, складена за підписом керівництва такої юридичної особи та засвідчена печаткою юридичної особи, або інші докази (статистична звітність, яка надавалась відповідачем у даній справі, первинна документація обліку спожитої води). 
		Як вбачається з матеріалів справи, у справі наявна незасвідчена позивачем фотокопія довідки без дати та вихідного номера, яка ймовірно видавалась начальником Виробничого підрозділу Київське будівельно-монтажне експлуатаційне управління ОСОБА_9, без засвідчення підпису такої уповноваженої особи печаткою юридичної особи-відповідача. Отже, судам належить надати оцінку такому доказу на предмет його відповідності нормам процесуального права, з огляду на вимоги пункту 9.2 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів.
		Отже, розрахунок розміру завданої шкоди здійснено позивачем з порушенням вимог пункту 9.2 Методики, а тому такий розрахунок не може обґрунтовувати розміру завданих збитків внаслідок водокористування без спеціального дозволу в розумінні статей 76-77 ГПК України.
		17. Виходячи з аналізу доводів касаційної скарги та наявних матеріалів справи, відповідачем неодноразово зверталась увага судів на те, що відповідно до статистичної звітності №2ТП-водгосп (річна), прийнятої Київським держводагенством у 2016 році, скаржником з артезіанських свердловин №2, №24 видобуто відповідно 196,9 куб.м. та 34,9 куб.м. води.
		При цьому, відповідно до пункту 9.2. Методики розрахунок розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, фактичний об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів визначається, в тому числі, і на основі даних статистичної звітності. 
		Разом з тим, суди не прийняли до уваги доводів відповідача про недоведення належними доказами розміру заподіяної шкоди, виходячи з обсягу споживання води за спірний період відповідно до даних статистичної звітності відповідача. 
		З огляду на зазначене та порушення правил оцінки доказів у справі, Верховний Суд вважає правильним скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, передати справу на новий розгляд для виправлення істотних порушень норм процесуального права щодо оцінки доказів у справі.
		18. Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 1 статті 23 Кодексу України про надра, землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, а також підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу.
		Відтак, у випадку, якщо судами буде встановлено, що відповідач є суб'єктом, діяльність якого підпадає під дію положень статті 23 Кодексу України про надра, а обсяг видобування підземних вод з кожного із водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу, то в такому випадку ПАТ "Укразалізниця" підлягає звільненню від відповідальності, визначеної позивачем на підставі акта перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства. Зазначених обставин суди не перевіряли.
		19. Верховний Суд погоджується з тим, що якщо рентна плата за надра без дозволу на спецводокористування згідно з підпунктами 255.11.13-255.11.15 статті 255 ПК України та екологічні збитки, завдані використанням води без спеціального дозволу, розраховуються за однією і тією ж формулою, то така відповідальність має ознаки подвійного фінансового стягнення за одне й те ж порушення, що не відповідає приписам статті 61 Конституції України. З огляду на таке, при новому розгляді справи судам належить перевірити доводи відповідача про фактичну сплату рентної плати відповідачем у п'ятикратному розмірі за зазначене екологічне правопорушення та чи відповідає спосіб його нарахування формулі розрахунку екологічних збитків відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, яка застосована позивачем у даній справі, та можливість повторного стягнення спірної суми як екологічних збитків за наявності фактичної сплати рентного платежу у п'ятикратному розмірі, що за своєю правовою природою уже є спеціальною санкцією за порушення законодавства про водокористування.
		20. З огляду на зазначене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що судові рішення, постановлені на доказах, які є неналежними на предмет доказування розміру завданої відповідачем екологічної шкоди, оскільки є спеціальні норми права, які визначають належність доказів у таких випадках, та за відсутності перевірки обставин відповідно до частини 1 статті 23 Кодексу України про надра на предмет встановлення реального обсягу споживання води, що може звільнити відповідача від обов'язку отримання спеціального дозволу, за відсутності перевірки доводів відповідача про фактичну сплату спеціального збору у п'ятикратному розмірі відповідно до статті 255 Податкового кодексу України за використання води без спеціального дозволу, не можуть вважатися такими, що відповідають критеріям справедливого судового розгляду відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України. 
		А.3. Мотиви прийняття (відхилення) доводів касаційної скарги 
		21. Доводи скаржника, зазначені в пункті 8 мотивувальної частини даної постанови, Суд вважає необґрунтованими, оскільки вони зводяться до намагання переконати касаційний суд здійснити переоцінку доказів у справі, що відповідно до статті 300 ГПК України не належить до його компетенції. 
		Доводи скаржника згідно з пунктами 8.1.-8.2. мотивувальної частини цієї постанови Суд визнав частково обґрунтованими відповідно до висновків, зазначених у пунктах 15-20 мотивувальної частини постанови, однак, за відсутності повного дослідження доводів відповідача та належної оцінки доказів у справі прийняти нове рішення касаційному суду не вбачається можливим, тому касаційна скарга задовольняється частково.
		Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		22. З огляду на зазначене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2018 з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи судам належить забезпечити сторонам рівні умови для встановлення фактичних обставин використання водних ресурсів у спірний період та, з урахуванням зазначених норм матеріального права та висновків касаційного суду у даній постанові про їх застосування, прийняти рішення про можливість задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача спірної суми як екологічних збитків.  
		В. Судові витрати 
		23. У зв'язку із скасуванням прийнятих судами рішень та переданням справи на новий розгляд, питання про розподіл судових витрат касаційним судом не вирішується.
		На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 308, 310, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити частково.
		2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2018 у справі №910/21840/17 скасувати, справу №910/21840/17 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                         Л.Й. Катеринчук
		Судді                                                                                                   В.В. Білоус
		                                                                                                               В.Г. Пєсков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...