Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 802/3949/15-а : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення сталого розвитку населених пунктів та землекористування, зокрема зі спорів у сфері:; державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у тому числі прав на земельні ділянки).
Надіслано для оприлюднення: 21.12.2018. Зареєстровано: 22.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 22.12.2018.
Дата набрання законної сили: 20.12.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		20 грудня 2018 року 
		м. Київ
		справа №802/3949/15-а
		адміністративне провадження №К/9901/9757/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		головуючий - Стародуб О.П., 
		судді - Анцупова Т.О., Кравчук В.М.,
		розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 09.03.2016р. (суддя - Воробйова І.А.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17.05.2016р. (судді - Сапальова Т.В., Матохнюк Д.Б., Боровицький О.А.) у справі за позовом ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2, до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТОВ «Кей-Колект», про визнання дій неправомірними та скасування державної реєстрації, 
		встановив:
		У листопаді 2015р. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила:
		- визнати протиправним рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича про державну реєстрації прав та їх обтяжень номер запису про право власності 10374676 від 11.07.2015р. стосовно звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру НОМЕР_1, загальною площею 52,4 кв.м. в житловому будинку АДРЕСА_2, шляхом позасудового врегулювання на підставі договору;
		- скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича про державну реєстрації прав та їх обтяжень номер запису про право власності 10374676 від 11.07.2015р.;
		-поновити  державну реєстрацію права власності на квартиру НОМЕР_1, загальною площею 52,4 кв.м. в житловому будинку АДРЕСА_2 за ОСОБА_1
		В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що 04.09.2007р. між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним інвестиційним банком «УкрСиббанк»   (далі - АКІБ «УкрСиббанк») укладено договір про надання споживчого кредиту №1120906400 за умовами якого банком надано грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 47700 доларів США, які ОСОБА_2 зобов'язався повернути та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у Договорі. 
		На забезпечення виконання цього зобов'язання, між нею та АКІБ «УкрСиббанк» укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира, розташована за адресою АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності. 
		В подальшому, між АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір про відступлення права за даним іпотечним договором, а 11.07.2015р. відповідачем прийнято рішення про реєстрацію за ТОВ «Кей-Колект» права власності на вказану квартиру.
		Посилалась на те, що таке рішення відповідача є неправомірним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно прийнято без додержання вимог чинного законодавства, а саме: не враховано, що третьою особою не дотримано порядку позасудового врегулювання питання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки; реєстрацію права власності здійснено без      згоди власника та без вчинення нотаріальних дій і залишено поза увагою той факт, що   відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки згідно із   статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті.
		Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 09.03.2016р. позовну заяву в частині вимог про поновлення державної реєстрації права власності на квартиру НОМЕР_1, загальною площею 52,4 кв.м.  в житловому будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 - залишено без розгляду.
		Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 09.03.2016р., залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17.05.2016р., позов задоволено.
		Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень номер запису 10374676 від 11.07.2015 року стосовно звернення стягнення на предмет іпотеки (реєстрація права власності за ТОВ «Кей-Колект»), а саме, квартири під НОМЕР_1, яка знаходиться в АДРЕСА_1
		З ухваленими у справі рішеннями не погодилась третя особа - ТОВ «Кей-Колект», звернулась з касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
		В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій у зазначених судових рішеннях неправильно застосовані норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі. Зокрема, судами не враховано норми   ст. 37 Закону України «Про іпотеку», якими передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. 
		Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. 
		Посилається на те, що Товариством було дотримано вимоги законодавства щодо надання відповідачу вичерпного переліку документів, необхідних для реєстрації права власності на підставі іпотечного застереження, яким, як спеціальним суб'єктом, на якого покладено функції державного реєстратора, на підставі заяви Товариства прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки.
		Крім того посилається на те, що відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом на всій території України за винятком певних обмежень, які в даному випадку були відсутні.
		Заперечуючи проти касаційної скарги позивач просила у її задоволенні відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
		Посилалась на те, що дії відповідача щодо проведення реєстрації права власності на предмет іпотеки суперечать чинному законодавству, оскільки такі проведені щодо нерухомого майна, яке знаходиться за межами нотаріального округу, в рамках якого нотаріус має право здійснювати нотаріальну діяльність. 
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.09.2007р. між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту №1120906400, згідно з яким ОСОБА_2 надано грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 47700 доларів США із кінцевим терміном погашення 03.09.2015р.
		З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором №1120906400, між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» укладено договір іпотеки №62755 від 04.09.2007р., відповідно до якого, позивач передає в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно - квартиру під номером НОМЕР_1, розташовану за адресою АДРЕСА_1 
		12.12.2011р. між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладені Договір факторингу №1 та Договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки,  відповідно до яких право вимоги за кредитним договором №1120906400 та за договором іпотеки №62755 від 04.09.2007р. перейшло до ТОВ  «Кей-Колект».
		11.07.2015р. ТОВ «Кей-Колект» звернулось до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б. М. із заявою з реєстраційним номером 12290207 про проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень (щодо права власності) на квартиру за адресою: АДРЕСА_1. 
		11.07.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном Борисом Михайловичем прийнято рішення №227884296, згідно з яким проведено державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер запису 10374676, щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1. за ТОВ «Кей-Колект», податковий номер 37825968.
		Позивач вважає рішення відповідача №227884296, згідно з яким проведено державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер запису 10374676, щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, протиправним, а тому звернулась до суду з даним позовом.
		Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскаржуване рішення прийнято не за місцем знаходження нерухомого майна; без вчинення попередньої нотаріальної дії; реєстрація проводилась відповідно до пункту 16 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого   Постановою Кабінету Міністрів України №703 від 22.06.2011р., яка на момент проведення реєстраційних дій втратила чинність.
		Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
		Проте, такий висновок не грунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
		Так, відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
		На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
		Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
		Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2017р.), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
		Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
		Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
		Згідно пункту 1 частини 1   статті 15 Цивільного процесуального Кодексу України   (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
		У цій справі, спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного договору та іпотечного договору), стосуються правомірності набуття права власності ТОВ «Кей-Колект» на квартиру № НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, впливають на майнові права позивача як іпотекодавця, який правомірність такого набуття ставить під сумнів. 
		В силу таких фактичних обставин даний спір не відноситься до публічно-правових, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами   цивільного судочинства.
		Аналогічна правова позиція, щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах, висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018р. у справі №826/366/16 (провадження №11-96апп18).
		При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. 
		Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
		За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15.12.2017р.) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
		За правилами частини 1   статті 354 КАС України   суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно ст.   238,   240   цього   Кодексу.
		Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статті 19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
		На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що судові рішення у даній справі підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.
		Керуючись статтями 343, 349, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
		постановив:
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» - задовольнити частково.
		Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 09.03.2016р. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17.05.2016р. у справі №802/3949/15-а скасувати.
		Провадження у справі закрити.
		Роз'яснити позивачеві, що справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		О.П. Стародуб
		Т.О. Анцупова
		В.М. Кравчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...