Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1340/3741/18 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення юстиції, зокрема спори у сфері:; виконавчої служби та виконавчого провадження.
Надіслано для оприлюднення: 22.12.2018. Зареєстровано: 23.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 26.12.2018.
Дата набрання законної сили: 19.12.2018
Номер судового провадження: 857/2052/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 грудня 2018 рокуЛьвів№ 857/2052/18
		 
		Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		головуючого судді:                                                   Гуляка В.В.
		суддів:                                                  Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
		за участі секретаря судового засідання:           Омеляновської Л.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального Управління юстиції у Львівській області та апеляційну скаргу ОСОБА_2, 
		на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року (суддя - Мартинюк В.Я., час ухвалення - не вказано, місце ухвалення - м.Львів, дата складання повного тексту - 11.09.2018 року), 
		в адміністративній справі №1340/3741/18 за позовом ОСОБА_2 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального Управління юстиції у Львівській області, 
		про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, 
		 
		встановив:
		 
		У серпні 2018 року позивач ОСОБА_2 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Управління ДВС ГТУЮ у Львівській області, в якому просив: 1) забезпечити повний захист конституційних прав позивача (зокрема, визначених статтями 3, 8, 24 і 129-1 Конституції України) при розгляді даної справи та винесенні рішення, а також прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (визначених статтями 6, 13, 14) та протоколом до неї. Для цього використати всі передбачені чинним законодавством України повноваження суду в таких випадках, зокрема приписи ч.2 ст.9 КАС України щодо можливості виходу за межі позовних вимог для ефективного захисту прав і свобод людини, а також положення ч.2 ст.245 КАС України про можливість прийняття постанови, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина; 2) визнати, що відмова відповідача, який є державним органом, відповідальним за примусове виконання судових рішень, відкрити виконавче провадження за заявою позивача, порушила права позивача: - на відновлення порушеного права, захищеного частиною 1  статті 129-1 Конституції України і частиною 1 статті 6 Конвенції; - на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, захищеного частиною 1 статті 13 Конвенції; - на недопущення обмежень за ознаками майнового стану, захищеного частиною 2  статті 24 Конституції України  і частиною 1 статті 14 Конвенції; 3) звернутись до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного суду України подання щодо конституційності положень ч.2 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: їх відповідності нормам ст.24 (частина 2) Конституції України і статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; 4) зобов'язати Державний бюджет України сплатити на рахунок Управління державної виконавчої служби Головного територіального Управління юстиції у Львівській області суму, визначену цим органом на підставі частини 2  статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», в розмірі авансового внеску за відкриття провадження згідно виконавчого документа №813/4276/14, або ухвалити інше рішення, яке забезпечить відкриття виконавчого провадження вказаним органом у цій справі для відновлення права позивача, порушеного державним органом-боржником. 
		Відповідач Управління ДВС ГТУЮ у Львівській області позову не визнав, в суді першої інстанції подав відзив, просив в задоволенні позову відмовити повністю. 
		Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Управління ДВС Головного територіального управління юстиції Львівської області щодо надіслання ОСОБА_2  в частині надіслання повідомлення від 01.08.2018 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання. Зобов'язано Управління ДВС Головного територіального управління юстиції Львівської області вирішити питання про відкриття виконавчого провадження, щодо якого звернувся ОСОБА_2 із заявою від 30.07.2018 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження виконавчого листа за №813/4276/14, виданого 26.07.2017 року Львівським окружним адміністративним судом. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. 
		З цим рішенням суду першої інстанції від 11.09.2018 року не погодився відповідач Управління ДВС ГТУЮ у Львівській області та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. 
		В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що 30.07.2018 року на адресу відділу ПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області надійшла заява ОСОБА_2 про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №813/4276/14, виданого 26.07.2017 р. Львівським окружним адміністративним судом. Однак, стягувачем не було додано квитанції про сплату авансового внеску, визначеного ст.26 Закону України «Про виконавче провадження». Враховуючи норми чинного законодавства України, ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», а також те, що у ОСОБА_2 відсутні пільги зі сплати авансового внеску, державним виконавцем правомірно повернено виконавчий документ стягувану без прийняття до виконання. Зазначає апелянт, що законодавець не наділяє державного виконавця повноваженнями на власний розсуд вирішувати питання про прийняття чи неприйняття до виконання рішення за яким не сплачено авансовий внесок. З аналізу ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» видно, що у разі настання визначених законодавством умов та фактичних обставин (п.1-10 ч.4 ст.4 Закону) існує лише один правомірний варіант поведінки - повернути виконавчий документ стягувану без прийняття до виконання. Дана норма є імперативною. Таким чином, дії державного виконавця при прийнятті оскаржуваного повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання є такими, що вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений законом. 
		За результатами апеляційного розгляду апелянт Управління ДВС ГТУЮ у Львівській області просить скасувати оскаржене рішення суду від 11.09.2018 року та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову. 
		Позивач ОСОБА_2 подав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу Управління ДВС ГТУЮ у Львівській області, просить відмовити у задоволенні цієї апеляційної скарги. 
		З рішенням суду першої інстанції від 11.09.2018 року також не погодився позивач ОСОБА_2 і оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що суд першої інстанції прийняв рішення з неповним з'ясуванням обставин справи, без застосування принципу верховенства права та практики Європейського суду з прав людини, а тому рішення суду підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні частини позовних вимог з підстав, викладених в апеляційній скарзі. 
		В обґрунтування апеляційних вимог апелянт ОСОБА_2 зазначає, що суд першої інстанції, розглядаючи основне питання спору сторін стосовно сплати позивачем авансового внеску, безпідставно не врахував позиції позивача з цього питання. Крім цього, судом першої інстанції порушено вимоги п.7 ч.2, п.3,6 ч.4 ст.246 КАС України, а саме: у вступній частині не наведено пункту третього позовних вимог щодо звернення до Верховного Суду, а у мотивувальній частині не надано мотивованої оцінки всім аргументам позивача і нормам права щодо захисту порушеного права позивача на ефективне виконання судового рішення, прийнятого на його користь. Також вважає апелянт, що позивач представив суду першої інстанції спосіб захисту його права на відкриття виконавчого провадження, який повністю відповідав положенням Конституції України, Конвенції та Закону України «Про виконавче провадження». Звертає увагу апелянт на те, що суд першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог не застосував тих норм Конституції України, Конвенції та низки рішень Європейського суду з прав людини, на які вказував позивач, для прийняття рішення, яке б забезпечило ефективне відновлення порушеного права позивача. 
		За результатами апеляційного розгляду апелянт ОСОБА_2 просить: 1) забезпечити повний захист його конституційних прав (зокрема, визначених статтями 3, 8, 24 і 129-1 Конституції України) при розгляді даної справи та винесенні рішення, а також прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (визначених статтями 6, 13, 14) та протоколом до неї. Для цього використати всі передбачені чинним законодавством України повноваження суду в таких випадках, зокрема приписи ч.2 ст.9 КАС України щодо можливості виходу за межі позовних вимог для ефективного захисту прав і свобод людини, а також положення ч.2 ст.245 КАС України про можливість прийняття постанови, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина; 2) скасувати рішення суду першої інстанції від 11.09.2018 року частково та ухвалити судове рішення, яким задоволити позовні вимоги повністю. 
		Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи та їх представників, які з'явились в засідання суду апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу Управління ДВС ГТУЮ у Львівській області та апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, з врахуванням наступного. 
		Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 26.07.2017 року Львівський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист №813/4276/14 щодо зобов'язання відділу Держземагенства у м. Львові надати ОСОБА_2 письмову відповідь на запити. Згідно цього виконавчого листа відділ Держземагенства у м. Львові ГУ Держземагенства України у Львівській області являється боржником, а ОСОБА_2 - стягувачем (а.с. 21). 
		30.07.2018 р. позивач ОСОБА_2 звернувся до відповідача Управління ДВС ГТУЮ у Львівській області із заявою про відкриття виконавчого провадження щодо виконання вказаного виконавчого листа №813/4276/14 від 26.07.2017 р. (а.с. 18-20). 
		01.08.2018 р. державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Львівській області Батюк М.В. розглянуто заяву ОСОБА_2 від 30.07.2018 року щодо примусового виконання виконавчого листа №813/4276/14 від 26.07.2017 р. та винесено цим державним виконавцем Повідомлення стягувачу ОСОБА_2 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання (а.с. 23). 
		Підставою для винесення вказаного Повідомлення від 01.08.2018 р. стало те, що позивачем (стягувачем) ОСОБА_2 не надано підтвердження (квитанцію) сплати авансового внеску, який передбачений  ст.26 Закону України «Про виконавче провадження». 
		Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову, і відповідно вважає безпідставними доводи обох апелянтів, виходячи з наступного. 
		Відносно доводів апелянта (відповідача) Управління ДВС ГТУЮ у Львівській області, колегія суддів враховує, що в частині вимог про оскарження дій та рішень державного виконавця щодо повернення виконавчого документу без прийняття до виконання, для вірного вирішення цих вимог важливе значення має встановлення відповідності дій (рішень) державного виконавця вимогам діючого законодавства у розглядуваних правовідносинах. 
		Так, відповідно до ч.2  ст.19 Конституції України  органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією  та законами України. 
		Згідно ч.2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені  Конституцією  та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. 
		Відповідно до ст.1 Закону  України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені  Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього  Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього  Закону  підлягають примусовому виконанню. 
		Згідно ч.1  ст.5 цього Закону, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються  Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». 
		Частина 4  статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»  передбачає обов'язок державного виконавця повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк предявлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до  статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами. 
		З матеріалів справи та змісту спірного Повідомлення від 01.08.2018 р. про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, видно, що підставою для повернення виконавчого листа №813/4276/14 стала несплата заявником (стягувачем) ОСОБА_2 авансового внеску. 
		Пунктом 1 частини 1  статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у  статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. 
		Відповідно до ч.2  ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. 
		Від сплати авансового внеску звільняються стягувачі за рішеннями про: стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин; обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи; стягнення аліментів; відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення. 
		Від сплати авансового внеску також звільняються державні органи, інваліди війни, інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп, громадяни, віднесені до категорій 1 та 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у разі їх звернення до органів державної виконавчої служби. 
		У разі виконання рішення Європейського суду з прав людини авансовий внесок не сплачується. 
		Суд апеляційної інстанції зазначає, що зі змісту заяви про відкриття виконавчого провадження від 30.07.2018 року видно, що позивач ОСОБА_2 при зверненні до відповідача Управління ДВС ГТУЮ у Львівській області із відповідною заявою, не додав квитанцію про сплату авансового внеску. При цьому, у цій заяві позивач покликався на свій важкий майновий стан та непомірний розмір авансового внеску. 
		Однак, зі змісту Повідомлення від 01.08.2018 р. про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, видно, що державний виконавець жодним чином не відреагував на вказані доводи заявника (стягувача) і не вчинив дій щодо з'ясування і врахування наведених обставин несплати авансового внеску. 
		Тому, являється вірним висновок суду першої інстанції про те, що оспорені позивачем дії відповідача щодо надіслання ОСОБА_2 повідомлення від 01.08.2018 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання являються протиправними, у зв'язку із передчасністю та необґрунтованістю винесеного Повідомлення. 
		При цьому, судом першої інстанції вірно вказано, що відповідно до ч.1  ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод  та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. 
		Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у п.45 рішення в справі «Бочаров проти України», п.53 рішення в справі «Федорченко та Лозенко проти України», п.43 рішення в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву. 
		Суд апеляційної інстанції також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини у справі «Півень проти України» від 29.06.2004 р. про те, що ст.6 Конвенції  про захист прав людини і основоположних свобод  захищає також і виконання кінцевих судових рішень, що набрали законної сили, які в державі, де дотримується принцип верховенства права не можуть залишатися не виконаними на шкоду сторони, що має на це право. Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 року вказав, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін. Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (пункт 68 рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції» від 15.03.2001 року). 
		Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 Конвенції стороні на судовому етапі, втрачають сенс. 
		Враховуючи наведені обставини справи та норми законодавства, суд апеляційної інстанції вважає, що наявні та досліджені матеріали справи не підтверджують доводи апеляційної скарги Управління ДВС ГТУЮ у Львівській області. 
		Відносно доводів апелянта (позивача) ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції не врахував доводів позивача щодо усіх позовних вимог та не застосував ефективного способу захисту прав позивача, то колегія суддів зазначає наступне. 
		Судом першої інстанції обґрунтовано та структуровано сформовано судове рішення із зазначенням результатів розгляду усіх позовних вимог, тобто, які позовні вимоги підлягають до задоволення, а які - ні. 
		Зокрема, щодо позовної вимоги про зобов'язання Державний бюджет України сплатити на рахунок Управління ДВС ГТУЮ у Львівській області суму авансового внеску замість позивача (стягувача у виконавчому провадженні) за відкриття провадження згідно розглядуваного виконавчого документа, то така вимога не ґрунтується на нормах матеріального права і не підлягає до задоволення. 
		Твердження апелянта ОСОБА_2 щодо неефективного способу захисту прав позивача шляхом зобов'язання відповідача вирішити питання про відкриття виконавчого провадження за заявою від 30.07.2018 року, являються припущеннями цього апелянта і не дають суду апеляційної інстанції підстав для висновку про необхідність застосування іншого формулювання зобов'язального характеру в межах заявлених позовних вимог. 
		Водночас, колегія суддів враховує, що оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи ОСОБА_2, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. 
		Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого  ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 
		Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. 
		У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. 
		Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. 
		Інші зазначені ОСОБА_2 в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, цитуванні положень Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та висновків Європейського Суду з прав людини, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. 
		З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для його скасування. 
		Керуючись ст.ст. 243 ч.3, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд -
		 
		постановив:
		   
		Апеляційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального Управління юстиції у Львівській області - залишити без задоволення. 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_2  - залишити без задоволення. 
		Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року в адміністративній справі №1340/3741/18 за позовом ОСОБА_2 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального Управління юстиції у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи чи в порядку письмового провадження - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. 
		 
		 
		        Головуючий:                                                                        В.В. Гуляк
		 
		Судді:                                                                       Н.В. Ільчишин
		 
		                                                                                               Р.Й. Коваль 
		 
		 
		Повний текст постанови складено 22.12.2018 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...