Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 913/982/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Відшкодування шкоди; Інший спір про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: 22.12.2018. Зареєстровано: 23.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 26.12.2018.
Дата набрання законної сили: 19.12.2018
Номер судового провадження: 526 Л

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"19" грудня 2018 р. Справа № 913/982/17 
		 
		Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Білоусова Я.О. , суддя Шевель О.В. 
		за участю секретаря судового засідання Курченко В.А.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Міністерства юстиції України, м. Київ (вх. № 526 Л/2) на рішення Господарського суду Луганської області від 18.04.2018 у справі №913/982/17, ухвалене у приміщенні Господарського суду Луганської області суддею Косенко Т.В., дата складання повного тексту рішення - 02.05.2018,
		за позовом Міністерства юстиції України, м. Київ
		до Приватного акціонерного товариства Лисичанська нафтова інвестиційна компанія, м. Лисичанськ Луганської області
		про стягнення 705 633 875,87 грн.
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		Міністерство юстиції України звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" про стягнення збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування за рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Агрокомплекс проти України" (заява №23465/03) в сумі 705633875,87 грн.
		Рішенням Господарського суду Луганської області від 18.04.2018 у справі №913/982/17 (суддя Косенко Т.В.) відмовлено в задоволенні позовних вимог. 
		Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Міністерство юстиції України звернулось до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, а також порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 18.04.2018 у справі №913/982/17 та ухвалити нове судове рішення, яким позовну заяву Міністерства юстиції України у справі №913/982/17 задовольнити повністю. 
		В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України, при неповному зясуванні обставин справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		Зокрема, апелянт зазначає, що рішеннями Європейського суду з прав людини у справі «Агрокомплекс проти України» від 2011 року (по суті) та від 2013 року (справедлива сатисфакція), за якими на користь ПрАТ НВО Агрокомплекс за рахунок коштів Державного бюджету України фактично сплачено 705633875 грн. 87 коп., визначено дві особи приватного права, чиї дії спільно із діями органів влади і посадових осіб України призвели до порушень Конвенції - «Лисичанський нафтопереробний завод» (ЛИНОС) та ПрАТ «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» (ЛИНІК). Однак, судом першої інстанції зроблені неправильні висновки щодо відсутності вини ПрАТ «ЛИНІК» в процесі реалізації схеми компенсації заборгованості перед Агрокомплекс, та, відповідно, відсутності у позивача права вимоги до ПрАТ «ЛИНІК» . 
		Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.07.2018 для розгляду справи №913/982/17 сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Мартюхіної Н.О., судді Дучал Н.М., судді Гези Т.Д.
		Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 16.07.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду Луганської області від 18.04.2018. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву з доказами його надсилання апелянту в порядку ст. 263 ГПК України до 26.07.2018. Зобовязано скаржника надати суду апеляційної інстанції письмові пояснення з конкретним визначенням всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності відповідача; шкідливого результату такої поведінки  збитків, їх наявності та розміру; причинного звязку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду, а також які саме обставини та докази на їх підтвердження апелянт відносить до вказаних вище елементів складу правопорушення.
		25.07.2018 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 02-31/3388/18), в якому він заперечує проти доводів апелянта, просить залишити в силі рішення Господарського суду Луганської області від 18.04.2018 про відмову позивачу, Міністерству юстиції України, в задоволенні позову до ПрАТ "ЛИНІК", а апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду Луганської області від 18.04.2018 у справі №913/982/17 - без задоволення.
		Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.07.2018 у звязку із перебуванням у відпустці судді Гези Т.Д. для розгляду справи №913/982/17 сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Мартюхіної Н.О., судді Дучал Н.М., судді Склярук О.І.
		Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 27.07.2018 розгляд апеляційної скарги Міністерства юстиції України призначено на 19.09.2018, а також вдруге зобовязано скаржника надати вищезазначені письмові пояснення.
		03.08.2018 до Донецького апеляційного господарського суду надійшла заява Міністерства юстиції України про відвід суддів (в порядку ст. 38 ГПК України) (вх. № 02-31/3535/18), в якій позивач просив суд розглянути заяву про відвід складу колегії суддів Донецького апеляційного господарського суду у справі № 913/982/17, а саме: головуючому судді Мартюхіній Н.О., судді Дучал Н.М., судді Гезі Т.Д. та задовольнити вказану заяву; розглянути заяву про відвід всім суддям Донецького апеляційного господарського суду та задовольнити вказану заяву; передати справу №913/982/17 на розгляд до іншого господарського суду, найбільш територіально наближеного до Донецького апеляційного господарського суду.
		16.08.2018 до суду апеляційної інстанції Міністерством юстиції України подано заяву про відвід суддів (в порядку ст. 38 ГПК України) (вх. № 02-31/3772/18), згідно якої скаржником у звязку зі зміною складу колегії суддів Донецького апеляційного господарського суду у справі № 913/982/17 заявлено відвід зміненому складу колегії суддів: головуючому судді Мартюхіній Н.О., суддям Дучал Н.М., Склярук О.І., а також всім суддям Донецького апеляційного господарського суду.
		18.09.2018 до апеляційного господарського суду Міністерством юстиції України надіслані пояснення на виконання вимог ухвал Донецького апеляційного господарського суду від 16.07.2018 та від 27.07.2018 у справі 913/982/17 (вх. № 02-31/4342/18), згідно яких скаржник просить розглянути апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Донецької області від 18.04.2018 у даній справі з урахуванням цих пояснень.
		19.08.2018 до Донецького апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення (правова позиція) стосовно правової природи і змісту спірних правовідносин по даному спору (02-31/4372/18).
		Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 19.09.2018 встановлено необґрунтованість заявленого відводу суддям Мартюхіній Н.О., Дучал Н.М., Гезі Т.Д. та всім суддям Донецького апеляційного господарського суду, у звязку з чим зупинено провадження за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення господарського суду Луганської області від 18.04.2018 у справі №913/982/17 до вирішення питання про відвід зазначеним суддям, заяву Міністерства юстиції України про відвід передано для розгляду в порядку ст. 39 ГПК України.
		24.09.2018 на підставі розпорядження т.в.о. голови Донецького апеляційного господарського суду №2 "Про передачу справи №913/982/17 до Харківського апеляційного господарського суду" передано справу №913/982/17 для вирішення питання про відвід суддів Мартюхіної Н.О., Дучал Н.М., Гези Т.Д. та всіх суддів Донецького апеляційного господарського суду на розгляд Харківського апеляційного господарського суду.
		Разом з тим, відповідно до Указу Президента України "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" від 29.12.2017 №454/2017 постановлено ліквідувати, зокрема, Донецький апеляційний господарський суд, Харківський апеляційний господарський суд та утворити Східний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Донецьку, Луганську, Полтавську та Харківську області, з місцезнаходженням у місті Харкові.
		На підставі Указу Президента України від 28.09.2018 №295/2018 "Про переведення суддів" переведено суддів Донецького апеляційного господарського суду та Харківського апеляційного господарського суду на роботу на посадах суддів Східного апеляційного господарського суду.
		У відповідності до частини 6 ст.147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у газеті "Голос України" (№185 (6940) від 03.10.2018) розміщено повідомлення про початок роботи Східного апеляційного господарського суду з 03.10.2018.
		Згідно з частинами 5, 7 ст.31 Господарського процесуального кодексу України у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
		24.10.2018 до Східного апеляційного господарського суду надійшла справа №913/982/17.
		Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2018 визначено склад колегії судді для розгляду даної справи: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.
		Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.10.2018 для розгляду вищезазначеної заяви Міністерства юстиції України про відвід суддів (в порядку ст. 38 ГПК України) визначено головуючим суддею (суддею-доповідачем) Пушая В.І.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.10.2018 відмовлено у задоволенні заяв Міністерства юстиції України про відвід складу колегії суддів Донецького апеляційного господарського суду у справі № 913/982/17: головуючому судді Мартюхіній Н.О., судді Гезі Т.Д., судді Дучал Н.М., судді Склярук О.І. та всім суддям Донецького апеляційного господарського суду у справі №913/982/17; передано справу для подальшого розгляду до Східного апеляційного господарського суду.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.11.2018 прийнято справу № 913/982/17 за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду Луганської області від 18.04.2018 до провадження та повідомлено учасників справи, що розгляд справи відбудеться 26.11.2018.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 виправлено допущену в ухвалі від 01.11.2018 описку та вірно зазначено номер справи в резолютивній частині ухвали.
		26.11.2018 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у звязку з неможливістю бути присутнім його представника в судовому засіданні 26.11.2018 з огляду на те, що представник Міністерства юстиції України ОСОБА_1 26.11.2018 приймає участь в іншому судовому процесі, інші представники Міністерства юстиції не зможуть прибути в судове засідання 26.11.2018, у звязку з обєктивною неможливістю через пропозицію Президента України ввести воєнний стан, яку повинна схвалити Верховна Рада України 26.11.2018 на позачерговому засіданні парламенту у 16-00 год. і від керівництва держаних органів, структурних підрозділів та інших працівників вимагають перебувати в цей день на робочих місцях.
		Позивачем в клопотанні також зазначено, що у звязку з допущеною судом апеляційної інстанції опискою в ухвалі від 01.11.2018 щодо невірного зазначення номеру справи в резолютивній частині ухвали, у позивача відсутня можливість чітко ідентифікувати дату та час розгляду справи №913/982/17.
		Позивач в клопотанні просить відкласти розгляд справи на інший день та на післяобідній час з огляду на розклад руху поїздів.
		Також в клопотанні позивач просить забезпечити в наступне судове засідання технічну можливість здійснити представнику Міністерства юстиції України демонстрацію власної позиції у справі, доводів та обґрунтувань апеляційної скарги шляхом демонстрації слайдів.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2018 розгляд справи клопотання позивача в частині відкладення розгляду справи на іншій день та післяобідній час задоволено, розгляд справи відкладено на 19.12.2018 о 14-30 год., а також запропоновано позивачу не пізніше 14.12.2018 надати письмові пояснення щодо:
		-наявності нагальної потреби викладення позиції саме в формі демонстрації слайдів, з урахуванням наявних в матеріалах справи письмових заяв позивача по суті спору та з процесуальних питань;
		-за наявності такої потреби, та з урахуванням наявного в матеріалах справи інформаційного носія  диска, де, на думку представника відповідача містяться слайди, наявність необхідності щодо демонстрації слайдів на іншому інформаційному носії;
		-наведення більш конкретної інформації щодо порядку та формату демонстрації, про намір проведення якої заявив позивач, а саме: за допомогою яких технічних засобів буде проводитись демонстрація, відомості щодо інформаційного носія, з якого позивач має намір демонструвати слайди, формату зберігання інформації на носії, програмного забезпечення для перегляду тощо. 
		Позивачу також запропоновано не пізніше 14.12.2018 надати суду задля з'ясування технічної можливості, наявності апаратного-програмного забезпечення для відображення інформації збереженої на інформаційному носії під час проведення демонстрації слайдів на технічному обладнанні суду, надати суду такий інформаційний носій.
		13.12.2018 від позивача на виконання вимог ухвали від 26.11.2018 надійшла заява з поясненнями та інформаційний носій  диск для демонстрації слайдів.
		В судовому засіданні 19.12.2018 представники апелянта підтримали доводи апеляційної скарги, навели відповідні пояснення, продемонстрували своєю позицією за допомогою слайдів, просили суд задовольнити апеляційну скаргу, рішення Господарського суду Луганської області від 18.04.2018 у справі № 913/982/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовну заяву Міністерства юстиції України задовольнити повністю.
		Представники відповідача заперечували проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві, просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги Міністерства юстиції, рішення Господарського суду Луганської області від 18.04.2018 у даній справі залишити без змін.
		Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, зясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та повноту встановлення обставин справи і відповідність їх наданим доказам, встановила наступне.
		Як вбачається з матеріалів справи, Рішенням Європейського Суду з прав людини від 06.10.2011 (по суті) у справі «Агрокомплекс проти України», Європейським судом постановлено:
		- порушення п.1 ст.6 Конвенції у звязку з відсутністю незалежності і безсторонності судів; 
		- порушення п.1 ст.6 Конвенції у звязку з несправедливістю провадження (порушення принципу юридичної визначеності); 
		- порушення п.1 ст.6 Конвенції у звязку з тривалістю провадження; 
		- порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції. 
		Рішенням Європейського Суду з прав людини від 25.07.2013 (справедлива сатисфакція) у справі «Агрокомплекс проти України» постановлено, що держава відповідач має сплатити підприємству-заявнику двома частинами 27000000 євро відшкодування матеріальної частини та моральної шкоди плюс будь-який податок, який може нараховуватись на цю суму; вона має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу. Зазначена сума має бути сплачена наступним чином: 13500000 євро протягом дванадцяти місяців, решта 13500000 євро протягом 24 місяців з дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до п.2 ст.44 Конвенції (а); із закінченням зазначених строків і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти (б). Також постановлено, що упродовж трьох місяців з дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до п.2 ст.44 Конвенції держава-відповідач має сплатити підприємству-заявнику 30000 євро компенсації судових та інших витрат плюс будь-який податок, який може нараховуватись на цю суму; вона має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу (п.п.1-2 резолютивної частини рішення ЄСПЛ).
		Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 14.03.2014 було відкрите виконавче провадження ВП №42526858 на виконання рішення Європейського суду №23465/03 від 25.07.2013 (а.с.131 т.1).
		На виконання вказаного рішення ЄСПЛ з Державного бюджету України на рахунок Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче обєднання «Агрокомплекс» сплачено присуджене відшкодування, що підтверджується платіжними дорученнями №9494 від 19.12.2014 на суму 588858 грн 75 коп. (еквівалент 30000 євро станом на 19.12.2014), №170 від 04.02.2015 на суму 15492 грн 84 коп. (пені), №1804 від 15.09.2015 на суму 335036547 грн 00 коп. (еквівалент 13 500 000 євро станом на 15.09.2015), №3251 від 23.12.2015 на суму 200 000 000 грн 03 коп. (еквівалент 7 889 415,64 євро станом на 23.12.2015), №3393 від 25.12.2015 на суму 8 578 035 грн 14 коп. (еквівалент 341221,24 євро станом на 25.12.2015), №2297 від 21.06.2016 на суму 154 050 079 грн 38 коп. (еквівалент 5 495 417 євро станом на 21.06.2016), №4736 від 12.12.2016 на суму 3 076 764 грн 37 коп. (пені), №3957 від 16.11.2017 на суму 4 288 098 грн 36 коп. (пеня). Всього сплачено 705633875 грн 87 коп. (а.с.132-136 т.1).
		21.11.2017 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у звязку з фактичним виконанням рішення Європейського Суду з прав людини винесена постанова про закінчення виконавчого провадження ВП №4256858 (а.с.137 т.1).
		Звертаючись до суду з даним позовом, Міністерство юстиції України зазначило, що у звязку із виплатою Україною відшкодування заявнику (Агрокомплекс) за наведеними рішеннями ЄСПЛ наявні підстави для предявлення зворотної вимоги (регресу), як це передбачено приписами статті 9 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та статті 1191 ЦК України. Також посилаючись на приписи статті 541, 1190 ЦК України, позивач зазначає, що саме ПрАТ «ЛИНІК» є особою, яка була використана у механізмі позбавлення заявника (Агрокомплекс) його права володіння у розумінні практики Європейського суду  майнових вимог до ВАТ «ЛИНОС». ПрАТ «ЛИНІК» була створена для реалізації схеми «компенсації» НВО «Агрокомплекс» акціями, які не мали економічної цінності. На думку позивача, це підтверджується рішеннями ЄСПЛ 2011 року та 2013 року у справі «Агрокомплекс проти України».
		Заперечуючи проти позовних вимог та вимог апеляційної скарги, ПрАТ «ЛИНІК» зазначає, що позивачем не доведено наявності підстав для притягнення ПрАТ «ЛИНІК» до відповідальності, в контексті Рішень ЄСПЛ, також Європейський суд не констатував фактів порушення відповідачем норм Конвенції в процедурі санації, крім того, не встановив вчинення саме відповідачем будь-яких дій, що сприяли порушенню Конвенції; визнання прямої преюдиції фактів, як начебто встановлених в рішенні Європейського суду за результатами розгляду певної справи по відношенню до особи, яка не приймала участі в розгляді відповідної скарги, порушує принцип змагальності, встановлений ст. 129 Конституції України та ст. 2, 4, 13 ГПК, а також право особи на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, що охороняється п. 1 ст. 6 Конвенції;
		Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції зазначив, що фактів порушення будь-яких угод, зобовязань або фактів впливу ПрАТ «ЛИНІК» на запроваджену процедуру банкрутства, будь-яких зобовязань цього товариства відносно ПрАТ «НВО «Агрокомплекс» ЄСПЛ не встановлено. Судом зазначено, що позивачем не доведено належними доказами протиправність поведінки ПрАТ «ЛИНІК», що виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обовязку з відшкодування збитків. Позивачем під час судового розгляду справи також не зазначено і документально не підтверджено, що при створенні ЗАТ «ЛИНІК», додатковій емісії його акцій, при укладенні мирової угоди зі сторони ЗАТ «ЛИНІК» тощо були допущені будь-які порушення діючого законодавства.
		З таким висновком погоджується колегія суддів, виходячи з такого.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», орган представництва - орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та координацію виконання його рішень.
		Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №784 від 31.05.2006 «Про заходи щодо реалізації Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на Міністерство юстиції України покладено функції органу, відповідального за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень.
		Відповідно до частини 5 ст.9 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» позивачем у справах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування, виступає Орган представництва, який зобов'язаний протягом шести місяців з моменту, визначеного в частині четвертій статті 8 цього Закону, звернутися до суду з відповідним позовом. Загальний строк позовної давності для звернення з такими позовами визначається відповідно до Цивільного кодексу України.
		Тобто даною статтею встановлено обовязок органу представництва (Міністерства юстиції України) звернутися до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування стягувачу.
		Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обовязковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Згідно зі ст.14 Закону України «Про міжнародні договори України» міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обовязковість міжнародного договору відповідно до цього Закону в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.
		Статтею 15 названого Закону встановлено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) Україною ратифіковано 17.07.1997. Відповідно до положень Конвенції Україна взяла на себе обовязок гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені Конвенцією.
		Водночас особа може звернутися до Європейського суду, якщо вона вважає себе особисто і безпосередньо жертвою порушення Державою одного або кількох прав, гарантованих Конвенцією та Протоколами до неї. Відтак, сторонами у справах, які розглядаються Європейським судом, є заявник та відповідач - Держава, а рішення виносяться Європейським судом проти держави-відповідача, а не проти конкретних державних органів, підприємств, установ та організацій, їх посадових осіб.
		Таким чином, держава Україна в особі Уряду України, який у Європейському суді представляє Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, у кожній конкретній справі відповідає перед заявниками у Європейському суді за дії (бездіяльність) того чи іншого державного органу, підприємства, установи, організації, їх посадових осіб.
		Відповідно до статті 41 Конвенції, якщо Європейський суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної держави передбачає лише часткове відшкодування, Європейський суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію. Рішення, в якому констатується порушення Конвенції, має своїм наслідком для держави-відповідача юридичне зобовязання покласти край цьому порушенню і усунути його наслідки таким чином, щоб, наскільки це можливо, відновити становище, яке існувало до порушення (Іатрідіс проти Греції (справедлива сатисфакція)).
		Таким чином, колегія суддів погоджується з тим, що Міністерство юстиції України, відшкодувавши заявнику за Рішенням Європейського суду з прав людини шкоду, має право заявити вимоги як до усіх осіб, щодо яких рішеннями Європейського суду з прав людини у справі «Агрокомплекс проти України» було встановлено спільність їх протиправних дій, так і до однієї або лише кількох із цих осіб.
		Як вбачається з матеріалів справи, справедливу сатисфакцію у розмірі 27 000 000 євро перераховано на рахунок ПрАТ «НВО «Агрокомплекс». 
		Статтею 16 Цивільного кодексу України, норми якої кореспондуються з ст.20 Господарського кодексу України, передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків.
		Частинами 1, 2 статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
		Частиною 1 ст.1191 Цивільного кодексу України визначено, що відшкодування шкоди, завданої іншою особою, зумовлює виникнення права зворотної вимоги (регресу) до безпосереднього порушника у розмірі виплаченого відшкодування.
		Регресне зобовязання - це зворотна вимога про повернення грошей або майна, виконане однією особою за іншу або з вини останньої третій особі.
		Згідно із ч.ч.1, 2 ст.22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		Отже, звертаючись до суду з позовом про відшкодування збитків, позивач повинен довести обставини, які вказують на наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення.
		В силу приписів статті 1166 ЦК України, відповідач, в свою чергу, доводить відсутність своєї вини.
		Колегія суддів зазначає, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність наступного юридичного складу: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний звязок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. 
		При цьому, необхідно встановити, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обовязку з відшкодування збитків.
		Держава є учасником цивільних відносин (ст. 2 ЦК України).
		Держава набуває та здійснює цивільні права та обовязки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 ЦК України). 
		Згідно з ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Отже, колегія суддів погоджується з тим, що віднесення зазначеними приписами законодавства практики ЄСПЛ до джерел права в Україні зумовлює те, що факти і обставини, які встановленні рішеннями ЄСПЛ не можуть бути поставлені під сумнів і не потребують додаткового або повторного доказування.
		Таким чином, враховуючи, встановлення судом апеляційної інстанції правових підстав для звернення позивача з даним позовом, необхідним є дослідження обставин правомірності звернення позивача з таким позовом саме до ПрАТ «ЛИНІК», як належного відповідача.
		Як зазначалось, звертаючись до суду з даним позовом, Міністерство юстиції України, зазначаючи про наявність вини ПрАТ «ЛИНІК» у спричиненні державі збитків, посилається на приписи статті 543, 1190 ЦК України, вказуючи при цьому, що останній є солідарним боржником наряду з особами, вину яких встановлено у Рішеннях Європейського суду з прав людини «Агрокомплекс проти України». 
		Відповідно до ч.ч.1-2 ст.543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обовязку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обовязку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обовязку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобовязаними доти, доки їхній обовязок не буде виконаний у повному обсязі.
		Частиною 1 ст.1190 Цивільного кодексу України. передбачено, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.
		Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем, підставами даного позову до ПрАТ «ЛИНІК» є встановлені в Рішеннях Європейського суду з прав людини «Агрокомплекс проти України» 2011 та 2013 року факти порушення державою Україна прав, визначених Конвенцією з прав людини та основоположних свобод ПРАТ «НВО «Агрокомплекс».
		Рішенням ЄСПЛ від 06.10.2011 (п.п.5-90 факти) (а.с. 86-115 т.6), зокрема, встановлено наступне.
		Підприємство-заявник (Приватне акціонерне товариство Науково-виробниче обєднання Агрокомплекс) є підприємством приватної форми власності, зареєстрованим в Україні. На час подій, про які йдеться у справі, воно здійснювало бартерні операції з підприємствами Російської Федерації, зокрема, обмін сировини для продуктів харчування з України на сиру нафту з Російської Федерації та подальший продаж готових продуктів нафтопереробки.
		18.12.1991 підприємство-заявник уклало договір з Лисичанським нафтопереробним заводом (далі Лисичанський НПЗ; на той час це було найбільше підприємство нафтопереробної промисловості в країні, 67,41% акцій якого належали державі) на переробку 225000 тон сирої нафти.
		05.03.1993 Вищий арбітражний суд України (далі ВАС України) задовольнив поданий підприємством-заявником позов і зобовязав Лисичанський НПЗ передати підприємству-заявнику нафтопродукти, вироблені з його сировини.
		Протягом червня та липня 1993 року Лисичанський НПЗ поставив підприємству заявнику лише незначну частину нафтопродуктів.
		19.08.1993 підприємство-заявник поставило Лисичанському НПЗ ще 150000 тон сирої нафти на переробку.
		Восени 1993 року державні підприємства Луганської області, що займаються збиранням врожаю, вугледобуванням та інші підприємства, діяльність яких мала надзвичайно важливе значення для місцевої економіки, відчували гострий дефіцит палива. У рамках надзвичайних заходів, вжитих з метою подолання кризи, місцеві органи влади зобовязали Лисичанський НПЗ поставити на безоплатній основі для місцевих потреб певні нафтопродукти, незалежно від того, чи було їх вироблено з нафти, що належала клієнтам.
		За результатами розгляду наступного позову, поданого підприємством-заявником, 18.11.1994 ВАС України зобовязав Лисичанський НПЗ виконати умови договору від 19.08.1993.
		Ухвалою від 05.04.1995 ВАС України змінив своє рішення від 05.03.1993 і зобовязав ВАТ «ЛиНОС» (перейменований з Лисичанського НПЗ) виплатити підприємству-заявнику відшкодування за непоставлені нафтопродукти.
		19.07.1996 ВАС України присудив підприємству-заявнику відшкодування у звязку з тривалим невиконанням судових рішень від 05.03.1993 і 18.11.1994 та зобовязав ВАТ «ЛиНОС» сплатити судові витрати.
		22.07.1996 підприємство-заявник звернулось до ВАС України із заявою про порушення стосовно ВАТ «ЛиНОС» справи про банкрутство, посилаючись на тривале невиконання судових рішень від 05.03.1993 і 18.11.1994.
		09.08.1996 Арбітражний суд Полтавської області, до якого ВАС України направив вищезазначену заяву підприємства-заявника, порушив провадження у справі про банкрутство.
		03.03.1997 Арбітражний суд Полтавської області виніс попередню ухвалу, згідно з якою документальна підтверджена заборгованість ВАТ «ЛиНОС» перед підприємством-заявником становила 169 323 720 грн та 77802 тон нафтопродуктів.
		20.08.1997 підприємство-заявник уклало з ВАТ «ЛиНОС» угоду про порядок та умови погашення заборгованості останнього за рішеннями ВАС України від 05.03.1993 та 18.11.1994, а також за ухвалою Арбітражного суду Полтавської області від 03.03.1997. Підписавши цю угоду, боржник визнав свою заборгованість перед підприємством-заявником у розмірі 225 355 355 грн, що мала бути виплачена у натуральній формі відповідно до узгодженого графіку протягом пяти років. Сторони також наголосили, що цю угоду не можна вважати мировою і що вона не передбачає подання заяви про припинення провадження у справі про банкрутство ВАТ «ЛиНОС».
		29.01.1998 суд вирішив залишити без розгляду позовні вимоги кредиторів ВАТ «ЛиНОС». Водночас, посилаючись на необхідність подальших зусиль із задоволення вимог кредиторів та запобігання банкрутству підприємства-боржника, суд вирішив провести подальший розгляд позовів сторін у звязку з цим. Зокрема, суд дав вказівку ВАТ «ЛиНОС» та кредиторам, чиї вимоги залишилися незадоволеними, щомісяця інформувати його про прогрес у погашені заборгованості. Крім того, всім зацікавленим особам було доручено розробити механізм із забезпечення безперервного погашення заборгованості. Суд також вирішив запропонувати Кабінету Міністрів України вжити заходів із запобігання банкрутства ВАТ «ЛиНОС». Суд зазначив, що сторони погоджуються з можливістю погашення існуючого боргу в натуральній формі.
		Підприємство-заявник, у свою чергу, звернулося до ВАС України із заявою про перевірку ухвали від 29.01.1998 в порядку нагляду. Підприємство-заявник стверджувало, що, хоча заборгованість ВАТ «ЛиНОС» була документально підтверджена і підлягала погашенню, суд не визначив остаточного розміру заборгованості і не вимагав від боржника жодних ефективних гарантій її погашення.
		06.04.1998 судова колегія ВАС України по перегляду рішень, ухвал, постанов скасувала ухвалу ВАС України від 29.01.1998 в частині щодо залишення вимог кредиторів без розгляду та повернула справу на новий розгляд в іншому складі. Судова колегія зазначила, що порядок погашення заборгованості, а також розмір та методи її погашення залишилися незясованими.
		02.07.1998 ВАС України розглянув клопотання підприємства-заявника щодо визначення остаточного розміру непогашеної заборгованості боржника перед ним. Суд зазначив, що підприємство-заявник спочатку оцінювало заборгованість у 660 000 000 грн., але за результатами переговорів з боржником цю суму було зменшено до 225 355 355 грн відповідно до угоди від 20.08.1997. Після часткового виконання цієї угоди з боку ВАТ «ЛиНОС» у вересні-грудні 1997 року, що суд вважав підтвердженням того, що ВАТ «ЛиНОС» прийняв її умови, розмір непогашеної заборгованості становив 216 150 544 грн.
		13.03.2000 Фонд державного майна України видав наказ про створення тендерного комітету для цілей комерційного продажу державного пакету акцій у ВАТ «ЛиНОС» (розмір якої становив 67,41% від його статутного капіталу).
		17.03.2000 ВАС України залишив без задоволення позовні вимоги ВАТ «ЛиНОС» щодо визнання недійсними його договорів із підприємством-заявником, укладених у 1991 і 1993 роках, а також угоди від 20.08.1997 щодо погашення заборгованості.
		15.04.2000 Контрольно-ревізійне управління у Луганській області видало звіт про перевірку дійсності боргових зобовязань ВАТ «ЛиНОС» перед (підприємством-заявником) і законності інфляційної індексації та застосування штрафних санкцій, який було підготовлено відповідно до розпоряджень Головного контрольно-ревізійного управління. Було визначено, що остаточний розмір заборгованості ВАТ «ЛиНОС» перед підприємством-заявником становить 36 401 894 грн. У звіті зазначалося, що висновки ВАС України щодо непогашеної заборгованості перед підприємством-заявником були помилковими та суперечили чинному законодавству.
		У липні 2000 року державний пакет акцій у ВАТ «ЛиНОС», розмір якого становив 67,41% від його статутного фонду було продано російській компанії.
		У невстановлену дату 2000 року ВАТ «ЛиНОС» звернулося до судової колегії із заявою про перегляд ухвали Арбітражного суду Полтавської області від 03.03.1997 та ухвали ВАС України від 02.07.1998 (обидві ухвали стосувалися розміру непогашеної заборгованості ВАТ «ЛиНОС» перед підприємством-заявником) за нововиявленими обставинами. ВАТ «ЛиНОС» посилалось на звіт Контрольно-ревізійного управління у Луганській області від 15.04.2000, як на нововиявлену обставину, що слугувала підставою для такого перегляду.
		19.09.2000 ВАС України розглянув зазначену заяву. Встановивши, що звіт, на який посилалося ВАТ «ЛиНОС», не містив жодних нових відомостей, невідомих на момент винесення оскаржуваних ухвал, ВАС України постановив залишити без змін (відповідну) ухвалу в частині, що стосується остаточного визначення розміру заборгованості ВАТ «ЛиНОС» перед (підприємством-заявником). Суд зазначив, що в ухвалі Арбітражного суду Полтавської області від 03.03.1997 було лише попередньо визначено розмір заборгованості, тоді як сума, яку пізніше ухвалою ВАС України від 02.07.1998 було визначено як остаточний розмір заборгованості, ґрунтувалася на укладеній між сторонами угоді від 20.08.1997. Крім того, з метою забезпечення позовів кредиторів суд встановив заборону на вчинення будь-яких дій майна із активами боржника.
		Згодом, у вересні 2000 року, Голова ВАС України на підставі ст.92 Арбітражного процесуального кодексу України, доручив двом своїм заступникам переглянути ухвалу ВАС України від 19.09.2000, оскільки, на його думку, вона фактично (паралізувала) роботу стратегічно важливого для держави підприємства, що може зашкодити майновим інтересам як кредиторів, так і боржника, а також унеможливити виконання інвестором своїх зобовязань перед Фондом державного майна України.
		04.10.2000 судова колегія задовольнила клопотання ВАТ «ЛиНОС» про зупинення виконання ухвали ВАС України від 19.09.2000, поки судовою колегією не буде вирішено питання про здійснення перегляду в порядку нагляду, про що клопотало підприємство.
		26.12.2000 судова колегія скасувала ухвалу ВАС України від 19.09.2000 (за винятком двох пунктів, неповязаних з предметом перегляду) і направила справу на новий розгляд.
		За заявою ВАТ «ЛиНОС» 20.06.2001 судова колегія перевірила ухвалу ВАС України від 17.03.2000 у порядку нагляду і залишила її без змін, встановивши, що жодних підстав для визнання недійсними договорів між ВАТ «ЛиНОС» і підприємством-заявником, укладених у 1991 і 1993 роках, а також угоди від 20.08.1997 про погашення заборгованості не було.
		27.06.2001 за заявою ВАТ «ЛиНОС» ВАС України переглянув за нововиявленими обставинами ухвалу Арбітражного суду Полтавської області від 03.03.1997 та ухвалу ВАС України від 02.07.1998 щодо розміру заборгованості ВАТ «ЛиНОС» перед підприємством-заявником. Суд вирішив, що укладена між сторонами угода від 20.08.1997 (на підставі якої було попередньо визначено розмір заборгованості) має розглядатися за законом як договір поставки. Однак вона не містила всіх елементів, необхідних для такого типу договору, і тому вона мала бути визнана недійсною. Крім того, суд зазначив, що 04.05.2000 комітет кредиторів втратив свої повноваження із набранням чинності змін, внесених до законодавства про банкрутство, якими передбачався новий порядок створення та діяльності комітетів кредиторів.
		Цією ж ухвалою ВАС України встановив, що остаточний розмір заборгованості ВАТ «ЛиНОС» перед підприємством-заявником становить 97 406 920 грн, зазначивши при цьому, що визначені раніше суми були тільки попереднім розрахунком.
		13.07.2001 Вищий господарський суд України (колишній Вищий арбітражний суд України, який було перейменовано у червні 2001 року) передав справу про банкрутство до Господарського суду Луганської області (далі Луганський господарський суд) для подальшого розгляду відповідно до змін, внесених у червні 2001 року до арбітражного процесуального законодавства.
		29.10.2001 Донецький апеляційний господарський суд розглянув апеляційну скаргу заявника на ухвалу ВАС України від 27.06.2001. За результатами розгляду суд змінив загальний розмір непогашеної заборгованості ВАТ «ЛиНОС» перед підприємством-заявником на 90 762 268 грн основного боргу та 220809 грн компенсації за погашення несвоєчасної виплати (всього 90 983 077 грн).
		25.06.2002 Господарський суд Луганської області розпочав реорганізацію ВАТ «ЛиНОС», що здійснювалась під контролем суду.
		21.11.2003 комітет кредиторів і боржник уклали мирову угоду, відповідно до якої вимоги кредиторів мали бути задоволені за рахунок майна боржника. Зокрема, у задоволення своїх вимог підприємство-заявник мало отримати 90 983 077 акцій (вартістю 90 983 077 грн) боржника у статутному капіталі Лисичанської нафтової інвестиційної компанії. Вимоги підприємства-заявника вважалися б задоволеними, навіть якщо б воно відмовилося від отримання цих акцій.
		08.12.2003 Господарський суд Луганської області затвердив згадану мирову угоду, зазначивши, зокрема, що комітет кредиторів одностайно за неї проголосував. Суд оголосив завершеною реструктуризацію підприємства-боржника, що здійснювалась під наглядом суду, і скасував мораторій на задоволення вимог кредиторів. Підприємство-заявник не було присутнім на судовому засіданні, проте в ухвалі Донецького апеляційного господарського суду від 22.04.2004 було зазначено, що його належним чином було повідомлено.
		Підприємство-заявник оскаржило зазначену ухвалу, стверджуючи, серед іншого, що в нього не було можливості висунути свої заперечення щодо мирової угоди, що не було проведено оцінки вартості акцій Лисичанської нафтової інвестиційної компанії, і що не було встановлено, чи мало ВАТ «ЛиНОС» право на погашення своєї заборгованості за рахунок майна зазначеної вище компанії.
		22 квітня та 28 вересня 2004 року Донецький апеляційний господарський суд та Вищий господарський суд України, відповідно, відхилили апеляційну та касаційну скарги підприємства-заявника у звязку з необґрунтованістю.
		25.11.2004 Верховний Суд України знов відмовив підприємству-заявнику у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою.
		При розгляді цієї справи суд дослідив підстави виникнення заборгованості Лисичанського НПЗ, в подальшому перейменованого в ВАТ «ЛиНОС», перед ПрАТ «НВО «Агрокомплекс», яка була предметом судового розгляду у національних судах України, розглядалась в межах справи про банкрутство.
		Як зазначав Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 06.10.2011 (п.п.6, 9, 10) причиною виникнення заборгованості Лисичанського НПЗ перед ПрАТ «НВО «Агрокомплекс» стало невиконання договірних зобовязань за договорами на переробку сирої нафти, яку поставлено на Лисичанський НПЗ в 1991 та 1993 роках. Обставиною, яка негативно вплинула на це було те, що у рамках надзвичайних заходів, вжитих з метою подолання кризи з дефіциту палива на державних підприємствах Луганської області, місцеві органи влади восени 1993 року зобовязали Лисичанський НПЗ поставити на безоплатній основі для місцевих потреб певні нафтопродукти незалежно від того, з чиєї нафти їх було вироблено.
		В подальшому різні державні органи (Державний департамент нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Генеральна прокуратура України) також прийшли до висновку про те, що головною причиною невиконання Лисичанським НПЗ своїх договірних зобовязань перед ПрАТ «НВО «Агрокомплекс» було неоплачене переадресування (п.п.14, 21, 43 рішення ЄСПЛ від 06.10.2011).
		Крім того, в рішенні ЄСПЛ не раз наголошувалось про втручання органів державної влади в діяльність Лисичанського НПЗ, у справу про банкрутство. Зокрема, в п.129 рішення ЄСПЛ від 06.10.2011 зазначено, що, як це документально підтверджено, різні державні органи дійсно неодноразово втручались у відповідне судове провадження. Більш того, це втручання мало відкритий і наполегливий характер. Так, у матеріалах справи містяться копії листів ВАТ «ЛИНОС» як до першого заступника і Голови Верховної Ради України, так і до Премєр-міністра і Президента України з проханням про втручання у провадження, а також листи цих посадових осіб до Голови ВАС України із вказівками щодо скасування або перегляду ухвалених раніше судом рішень, щодо припинення провадження у справі або просто з відповідним листом ОСОБА_2. Суд також зазначив, що Голова ВАС України відповідав на деякі з цих листів, зазначаючи про стан провадження та пояснюючи про заходи, вжиті в межах цього провадження (п.130 рішення ЄСПЛ від 06.10.2011). Європейський суд вказував, що втручання органів виконавчої і законодавчої влади свідчать про відсутність поваги до судової влади як такої та виправдовують сумніви ПрАТ «НВО «Агрокомплекс» щодо незалежності і безсторонності судів (п.п.133, 135). В п.137 рішення ЄСПЛ від 06.10.2011 суд зауважив, що гарантії судової незалежності та безсторонності суду у контексті обєктивного критерію вимагають, щоб окремі судді були незалежними від надмірного впливу не лише ззовні, а й з середини самої судової влади. Така внутрішня незалежність суддів вимагає, щоб вони були вільними від вказівок і тиску їхніх колег-суддів або тих, хто здійснює в суді адміністративні повноваження, наприклад, голови суду. Відсутність достатніх гарантій, що забезпечують незалежність суддів усередині судової системи і, зокрема, від вищестоящих судових органів, може бути достатньою підставою для суду, щоб дійти висновку, що сумніви заявника щодо незалежності і безсторонності суду можна вважати обєктивно обґрунтованими.
		У підсумку ЄСПЛ на підставі встановлених обставин дійшов висновку про те, що національні суди не можна було вважати незалежними чи обєктивно безсторонніми (п.140 рішення ЄСПЛ від 06.10.2011). Також, при констатації порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції суд в п.170 рішення від 06.10.2011 зазначив, що провадження у справі про банкрутство, порушене за позовом ПрАТ «НВО «Агрокомплекс» до ВАТ «ЛИНОС», мало безпосередній вплив на майнові інтереси ПрАТ НВО Агрокомплекс. ЄСПЛ зазначив, що не було забезпечено справедливого балансу між вимогами суспільного інтересу та необхідністю захисту права підприємства-заявника на мирне володіння своїм майно.
		Отже, виходячи з офіційного (автентичного) перекладу Рішення Європейського суду з прав людини «Агрокомплекс проти України» 2011 року, долученого позивачем до матеріалів справи, Європейським судом не встановлено фактів порушення будь-яких угод, зобовязань або фактів впливу з боку ПрАТ «ЛИНІК» на запроваджену процедуру банкрутства, будь-яких зобовязань цього товариства відносно ПрАТ «НВО «Агрокомплекс». 
		Стосовно доводів апелянта про те, що мала місце схема компенсації ПрАТ «НВО «Агрокомплекс» акціями ПрАТ «ЛИНІК» за участю вказаного господарюючого субєкта, колегія суддів зазначає наступне. 
		У 2000 році державний пакет акцій ВАТ «ЛИНОС» було продано підприємству з іноземними інвестиціями «ТНК-Україна». Про продаж акцій ОСОБА_2 російській компанії зазначено і в п.67 рішення ЄСПЛ від 06.10.2011.
		Як вбачається з Плану санації ВАТ «ЛИНОС» (а.с.139-214 т.3), 10.10.2002 між Підприємством з іноземними інвестиціями «ТНК-Україна» (Інвестор), Відкритим акціонерним товариством Тюменська нафтова компанія (далі ВАТ ТНК), ВАТ «ЛИНОС», Компанією ROSEN ASSET MANAGTMENT, S.A. (далі ROSEN), Підприємством з іноземними інвестиціями Іннотех (далі Іннотех), Дочірнім підприємством «Гарант К.» (далі ОСОБА_3), Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфратерм» (далі Інфратерм) було укладено угоду про залучення ресурсів з метою реалізації плану санації ВАТ «ЛИНОС», відповідно до п.2.2 якої для досягнення мети угоди Інвестор, ВАТ «ЛИНОС», ROSEN, Іннотех, ОСОБА_3 та Інфратерм придбають акції додаткової емісії акцій Закритого акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія», що створюється Інвестором і ВАТ ТНК, з початковим уставним фондом 109 287 500 грн 00 коп.
		Відповідно до матеріалів справи, (установчого договору - а.с. 36  54 т.4), 16.12.2002 було створене Закрите акціонерне товариство «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» (ЗАТ «ЛИНІК»). Статутний фонд становив 109 287 500 простих іменних акцій номінальною вартістю 1 грн 00 коп. (а.с.38 на звороті т.4). Відповідно до умов установчого договору ЗАТ «ЛИНІК» внесок його основного засновника - ВАТ «ТНК» в статутний фонд товариства полягав у передачі акцій Закритого акціонерного товариства «ТНК-Україна-Інвест» у кількості 109 260 штук номінальною вартістю 1000 грн. кожна, на загальну суму 109 260 000 грн 00 коп. (п.8.2 установчого договору).
		Згідно з п.8.3 установчого договору другий засновник Підприємство з іноземними інвестиціями «ТНК-Україна» зобовязувався повністю сплатити належні йому акції в термін не пізніше одного року з моменту державної реєстрації ЗАТ «ЛИНІК» грошової суми в розмірі 27500 грн 00 коп.
		30.03.2003 на загальних зборах акціонерів ЗАТ ЛИНІК (а.с.57-59 т.4) було вирішено збільшити статутний фонд товариства до 1 889 053 887 шляхом випуску 1 779 766 387 простих іменних акцій номінальною вартістю 1 грн. 00 коп. кожна акція, загальною номінальною вартістю 1 779 766 387 грн 00 коп. ВАТ «ТНК» та ПІІ «ТНК-Україна» (частково) добровільно відмовляються від свого переважного права придбання акцій додаткового випуску на користь інших інвесторів - ВАТ «ЛИНОС», компанії ROSEN, Іннотех, ОСОБА_3 та Інфратерм. 
		Вирішено акції додаткового випуску розподілити наступним чином: ВАТ «ЛИНОС» - 576 805 000 акцій загальною номінальною вартістю 576 805 000 грн, ВАТ «ТНК» - 109 260 000 акцій загальною номінальною вартістю 109 260 000 грн, ПІІ «ТНК-Україна» - 845 245 450 акцій загальною номінальною вартістю 845 245 450 грн, ROSEN - 18 210 000 акцій загальною номінальною вартістю 18 210 000 грн, Іннотех - 18 210 000 акцій загальною номінальною вартістю 18 210 000 грн, ОСОБА_3 - 160 647 968 акцій загальною номінальною вартістю 160 647 968 грн, Інфратерм - 160 647 969 акцій загальною номінальною вартістю 160 647 969 грн. 
		Вказаними зборами також затверджено оцінку майна, що передається до статутного фонду товариства (ЗАТ «ЛИНІК»), а також наступний порядок оплати акцій додаткового випуску, зокрема, ВАТ «ЛИНОС» сплачує належні йому акції додаткового випуску шляхом передачі товариству майна на загальну суму 576 805 000 грн 00 коп. з переліком згідно Додатку №1 до Протоколу.
		30.03.2003 між ВАТ «ТНК», ПІІ «ТНК-Україна», ВАТ «ЛИНОС», ROSEN, Іннотех, ОСОБА_3 та Інфратерм був укладений договір про продовження діяльності ЗАТ «ЛИНІК» (а.с.60-66 т.4), за умовами якого акціонери погодили продовжити діяльність ЗАТ «ЛИНІК» на умовах, викладених в договорі. 
		01.04.2003 між Закритим акціонерним товариством «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» (продавець) та Відкритим акціонерним товариством «Лисичанськнафтооргсинтез» (покупець) був укладений договір на придбання акцій додаткового випуску (а.с.22-23 т.4), за умовами якого продавець зобовязується передати у власність покупця, а покупець зобовязується прийняти і оплатити на умовах, викладених в договорі, наступні акції ЗАТ «ЛИНІК», що додатково випускаються: вид цінних паперів - акції прості іменні, найменування емітента цінних паперів і код ЄДРПОУ Закрите акціонерне товариство «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» - 32292929, номінальна вартість цінних паперів 1 грн. 00 коп., кількість цінних паперів 576 805 000 шт. (п.1.1 договору).
		Відповідно до п.3.1 договору оплата цінних паперів здійснюється шляхом передачі покупцем продавцю майна на загальну суму 576 805 000 грн. 00 коп. згідно переліку, зазначеному в Додатку №1 до договору.
		Вказані правочини є дійсними, не оспорені сторонами, у встановленому законом порядку недійсними не визнавались, а тому в силу приписів статті 204 ЦК України, їх дійсність презюмується. 
		Отже, використання акцій третьої особи (ПрАТ «ЛИНІК») в якості предмета угод сторонами цих угод не може бути підставою для притягнення цієї третьої особи до відповідальності за будь-які збитки, завдані укладенням та виконанням зазначених угод, адже в цих обставинах акції ПрАТ «ЛИНІК» є обєктом майнових прав, як про це і було зазначено Європейським судом в параграфі «Стверджувані порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції» пункті 164 Рішення «Агрокомплекс проти України» 2011 року:
		«Крім того, підприємство  заявник стверджувало, що в 2003 році, замість грошей чи нафтопродуктів, які воно отримало б якби його права не було порушено, його було змушено підписати дискримінаційну, на його думку, мирову угоду, за якою йому було передано належні ВАТ «ЛиНОС» акції, що не підлягали ані продажу, ані давали права на отримання дивідендів, ані були звільненими від обтяжень.»
		Відповідно до звіту керуючого санацією ВАТ «ЛИНОС2 (а.с.200-206 т.3) в період з 06.02.2003 по 01.11.2003 були реалізовані наступні заходи, зокрема, отримані дозволи Антимонопольного комітету України на придбання ВАТ «ЛИНОС» акцій додаткового випуску ЗАТ «ЛИНІК» в розмірі, що забезпечує перевищення 25% голосів у вищому органі управління емітента, а також на передачу частини майна ВАТ «ЛИНОС» на користь ЗАТ «ЛИНІК» в якості оплати за придбані акції; отриманий сертифікат акцій, що підтверджує право власності ВАТ «ЛИНОС» на акції ЗАТ «ЛИНІК».
		21.11.2003 між кредиторами у справі про банкрутство ВАТ «ЛИНОС» та ВАТ «ЛИНОС» була укладена мирова угода (а.с.217-221 т.3), за умовами якої погашення боргів боржником перед кредиторами проводиться шляхом обміну вимог кредиторів на активи боржника, а саме прості іменні акції ЗАТ «ЛИНІК» номінальною вартістю 1 грн. 00 коп. кожна. Розмір заборгованості ВАТ «ЛИНОС» перед ЗАТ «НВО «Агрокомплекс» на момент затвердження мирової угоди був визначений у розмірі 90 983 077 грн. 67 коп. Вказана мирова угода була затверджена ухвалою Господарського суду Луганської області (а.с.231-235 т.3) від 08.12.2003 у справі №12/23б(45/8-5/44).
		При цьому, судом першої інстанції зазначено, що за результатами апеляційного та касаційного перегляду (постанова Донецького апеляційного господарського суду від 22.04.2004 (а.с.236-240 т.3) та постанова Вищого господарського суду України від 28.09.2004 (а.с.241-243 т.3) ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди залишена без змін, тобто набула чинності, а тому суд не може спростувати обставин викладених в них.
		Зазначене на думку позивача свідчить по суперечливість висновків суду першої інстанції, зроблених у даній справі з огляду на позицію викладену у Рішенні ЕСПЛ, адже Суд вказав про ухвалення рішень в процедурі банкрутства ВАТ «ЛИНОС» не об`єктивним і не безстороннім судом.
		Колегія зазначає, що такі висновки суду першої інстанції не впливають на вирішення даного спору по суті, а також на підставність позовних вимог Міністерства юстиції України, та не свідчать про наявність в діях ПрАТ «ЛИНІК» порушення норм Конвенції.
		Тому колегія суддів не погоджується з доводами позивача щодо надання судом першої інстанції переваги національного законодавства над міжнародним, порушуючи при цьому норми матеріального права.
		Колегія суддів зазначає, що встановлюючи такі порушення норм Конвенції, Європейський суд з прав людини і дійшов висновку у Рішенні 2013 року «Агрокомплекс проти України» (щодо справедливої сатисфакції) про відшкодування державою Україна визначеної у рішенні суми, як справедливої сатисфакції.
		Однак, як встановлено колегією суддів, позивачем не доведено, що саме ПрАТ «ЛИНІК» є тією особою, дії якої призвели до визначених порушень Конвенції та понесення державою відповідних збитків.
		До того ж, позивач, зазначаючи про фіктивність угод щодо купівлі-продажу акцій ПрАТ «ЛИНІК» і передачі їх до статутного капіталу ПрАТ «НВО «Агрокомплекс», посилається на Рішення ЄСПЛ «Совтрансавто про України», в якому, на його думку, розглянуто аналогічні обставини та зроблені висновки про фіктивність угод. 
		Проте, колегія суддів зазначає, що Рішення ЕСПЛ «Совтрансавто проти України» не стосується обставин даної справи, не є підставою даного позову, тому застосування преюдиції в даному випадку є неможливим.
		Таким чином, колегія суддів не приймає доводи апелянта стосовно неправомірності дій при затвердженні мирової угоди у справі про банкрутство в частині розрахунку з кредиторами акціями відповідача.
		Відносно доводів апелянта про те, що акції ПрАТ «ЛИНІК» не мали економічної цінності, співрозмірної із шкодою, завданою внаслідок вказаних порушень Конвенції і Першого протоколу, колегія суддів зауважує, що в рішенні від 25.07.2013 ЄСПЛ зазначив, що в справі «Агрокомплекс проти України» ПрАТ «НВО «Агрокомплекс» повинно мати право повернути гроші, які були присуджені постановою Вищого арбітражного суду України від 02.07.1998, з вирахуванням вартості акцій заводу ЛИНІК, переданих йому в рахунок погашення боргу в 2003 році (п.84 рішення). На думку ЄСПЛ ухвала від 02.07.1998 була однозначною у визначенні остаточної заборгованості перед ПрАТ «НВО «Агрокомплекс» у сумі 216 150 544 грн. 00 коп. (п.87 рішення). В п. 88 рішення ЄСПЛ від 25.07.2013 вказано, що суд не може прийняти тлумачення ПрАТ «НВО «Агрокомплекс» висновку ТОВ «Спецоцінка-Україна» щодо встановлення нульової вартості відповідних акцій для заводу ЛИНІК. Експерти чітко вказали на те, що це завдання є неможливим і що їхні висновки стосуються тільки інвестиційної привабливості акцій на момент складання висновку. Крім того, ЄСПЛ дійшов висновку, про те, що єдиним орієнтиром для встановлення вартості акцій є їхня заявлена номінальна вартість станом на листопад 2003 року 1 грн. за акцію (п.89 рішення). 
		Наведене свідчить про безпідставність доводів позивача щодо схеми передачі акцій у статутний капітал ПрАТ «НВО «Агрокомплекс», тим самим стверджуючи, про те, що ПрАТ «ЛИНІК» створено для реалізації так званої «компенсації» боргу перед ПрАТ «НВО «Агрокомплекс» акціями, всупереч волі останнього.
		До того ж, сторонами на підтвердження їх правових позицій до матеріалів справи надано висновки експертів у галузі права  ОСОБА_4, доктора юридичних наук, професора члена-кореспондента Національної академії правових наук України та ОСОБА_5, експерта у галузі права, доктора юридичних наук, професора. Заслуженого юриста України. 
		Згідно змісту статей 108, 109 Господарського процесуального кодексу України 1. Учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо: 1) застосування аналогії закону, аналогії права; 2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі. Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи.
		Висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обовязковим для суду.
		Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.
		Тому колегія суддів погоджується з тим, що наведені висновки експертів у галузі права, вказаним вимогам не відповідають, оскільки в них, крім питань застосування аналогії права та аналогії закону робляться висновки та надається безпосередня оцінка доказам у справі за позовом Міністерства юстиції України до Приватного акціонерного товариства Лисичанська нафтова інвестиційна компанія.
		У відповідності до ч.3 ст. 13 та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Колегія суддів зазначає, що позивачем не доведено належними доказами протиправність поведінки ПрАТ «ЛИНІК», виходячи з підстав заявленого позову.
		Разом з тим, і приписами Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», і приписами цивільного законодавства передбачено право особи, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, на зворотню вимогу (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування. 
		Однак, в такому випадку доведенню підлягають в сукупності обставини понесення державою збитків з вини ПрАТ «ЛИНІК» у звязку з прийнятими Європейським судом з прав людини Рішеннями «Агрокомплекс проти України», тобто як згідно Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», так і згідно приписів статей 1160, 1191 ЦК України щодо дослідження всіх складових цивільного правопорушення. 
		Підсумовуючи, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували наявність підстав притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності, наявності в його діях складу цивільного правопорушення, а відповідно і підстав задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в матеріалах справи та спростовуються вищенаведеним.
		Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		З огляду на вищевикладене, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду вважає, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції встановлені фактичні обставини справи на основі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам та їм надана правильна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
		Відповідно до статті 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись статтями 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
		ПОСТАНОВИЛА:
		Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
		Рішення господарського суду Луганської області від 18.04.2018 по справі № 913/982/17 без змін. 
		Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у відповідності до статей 286- 289 ГПК України.
		 
		Повний текст постанови складено 22.12.2018 
		 
		Головуючий суддя В.О. Фоміна
		 
		Суддя Я.О. Білоусова 
		 
		Суддя О.В. Шевель

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...