Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 908/1589/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю; визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку.
Надіслано судом: 22.12.2018. Зареєстровано: 23.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 26.12.2018.
Дата набрання законної сили: 15.01.2019
Номер судового провадження: 15/114/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		номер провадження справи 15/114/18
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		12.12.2018 Справа № 908/1589/18
		м. Запоріжжя 
		Господарський суд Запорізької області у складі: головуючий суддя  Горохов І.С.,
		за участю секретаря судового засідання Чернетенко А.С.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні господарську справу 
		за позовом Заступника прокурора Запорізької області, 69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29а в інтересах держави
		до відповідача 1 Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області юридична адреса: 72563, Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, вул. Калініна, 67, фактична адреса: 72563, Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, Приморський бульвар, 1
		до відповідача 2 Комунального підприємства Розвиток курортної зони, 72563, Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, Приморський бульвар, 1
		до відповідача 3 Товариства з обмеженою відповідальністю Техас 2016, 72563, Запорізька область, Якимівський район, вул. Калініна, 10
		про визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради, визнання відсутнім права, визнання недійсним інвестиційного договору, повернення земельної ділянки, 
		 
		За участю представників сторін та учасників процесу:
		прокурор - Дядюшева К.Є., посвідчення № 035882 від 05.10.2015; 
		від відповідача-1  ОСОБА_1, довіреність б/н від 05.10.2015; 
		від відповідача-2  не зявився;
		від відповідача-3  не зявився.
		 
		Суть спору:
		14.08.2018 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави до відповідача 1 Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, відповідача 2 Комунального підприємства Розвиток курортної зони, відповідача 3 Товариства з обмеженою відповідальністю Техас 2016 про: 
		1. Визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області № 14 від 02.08.2016 Про передачу земельної ділянки в постійне користування Комунальному підприємству Розвиток курортної зони, яким передано в постійне користування Комунальному підприємству Розвиток курортної зони земельну ділянку, кадастровий номер 2320355400:11:001:0582, площею 0,4433 га, розташовану за адресою: вул. Коса Федотова, смт Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область; 
		2. Визнання відсутнім у Комунального підприємства Розвиток курортної зони права постійного користування земельною ділянкою комунальної власності кадастровий номер 2320355400:11:001:0582, площею 0,4433 га, розташовану за адресою: вул. Коса Федотова, смт Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область; 
		3. Зобов'язання Комунальне підприємство Розвиток курортної зони повернути територіальній громаді смт Кирилівка, в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області земельну ділянку кадастровий номер 2320355400:11:001:0582, площею 0,4433 га, розташовану за адресою: вул. Коса Федотова, смт Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область; 
		4. Визнання недійсним інвестиційного договору від 20.09.2016 № 20/09-16, укладеного між Комунальним підприємством Розвиток курортної зони та Товариством з обмеженою відповідальністю Техас 2016.
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2018, справу № 908/1589/18 передано на розгляд судді Горохову І.С.
		Ухвалою суду від 17.08.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1589/18 за правилами загального провадження, присвоєно справі номер провадження 15/114/18. Підготовче судове засідання призначено на 11.09.2018 о/об 10 год. 30 хв.
		Ухвалою суду від 11.09.2018 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів до 15.11.2018. Відкладено підготовче засідання на 24.10.2018 о 10 год. 30 хв. Ухвалою суду від 24.10.2018 підготовче засідання відкладалось на 14.11.2018. Ухвалою суду від 14.11.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу № 908/1589/18 до судового розгляду по суті на 28.11.2018 об 11 год. 00 хв. Розгляд по суті спору відкладався. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
		Згідно з п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки (п. 2).
		Отже, враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце призначеного судового засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача за наявними в матеріалах справи документами.
		Прокурор в обґрунтування позовних вимог зазначив, що проект землеустрою із встановлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря та лиманів на території смт Кирилівка не затверджений. До позову надано документальне підтвердження того, що земельна ділянка, яка передана у постійне користування відповідачу 2 відноситься до земель водного фонду. Земельна ділянка могла бути передана відповідачу 2 лише в оренду на конкурентних засадах за умови проведення аукціону. При передачі у постійне користування земельної ділянки, відповідачем 1 не враховано розмірів та меж прибережної захисної смуги Азовського моря. Проект землеустрою земельної ділянки не містить погоджень з відповідним структурним підрозділом обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища. Також проект землеустрою не пройшов обовязкову державну експертизу. Здійснення Кирилівською селищною радою прав щодо розпорядження земельними ділянками не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може вважатися вираженням волі територіальної громади. У звязку з чим оскаржуваним рішенням порушені права та інтереси держави і територіальної громади при розпорядженні землями водного фонду. Прокурор зазначив, що спірне рішення Кирилівської селищної ради прийнято з порушенням вимог ст. ст. 59, 60, 186-1 Земельного кодексу України та ст. ст. 85, 88 Водного кодексу України. Спірний інвестиційний договір будівництва обєкта нерухомості суперечить вимогам ст. ст. 12, 116, 123, 124 Земельного кодексу України, ст. 375 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» та підлягає визнанню недійсним. У разі задоволення позовної вимоги про визнання відсутнім права постійного користування спірною земельною ділянкою, у відповідача 2 припиняться права та обовязки землекористувача земельною ділянкою саме з моменту набрання судовим рішенням законної сили, що забезпечить швидкий та ефективний спосіб захисту інтересів держави у спірних правовідносинах. Позовна вимога про повернення земельної ділянки направлена саме на захист інтересів територіальної громади селища Кирилівки як власника спірної земельної ділянки, а не Кирилівської селищної ради, яка розпорядилася земельною ділянкою з порушенням вимог закону, тобто всупереч волі громадян. Просить позов задовольнити у повному обсязі. 
		Відповідач 1 проти позову заперечив з тих підстав, що чинним законодавством передбачені органи виконавчої влади та їх повноваження щодо здійснення контролю за додержанням норм земельного законодавства, у т.ч. щодо здійснення перевірок та видачу обовязкових для виконання приписів (розпоряджень), а також притягнення до відповідальності винних осіб. Подання прокурором позову без зазначення контролюючого органу та додержання порядку проведення перевірки додержання норм земельного законодавства  є порушенням норм чинного законодавства та перевищенням повноважень з боку прокуратури. В позові відсутні посилання на докази попереднього повідомлення субєкта владних повноважень про намір звернутися до суду, що є порушенням порядку звернення до суду та підставою для відмови прокуратурі у підтвердженні судом підстав для представництва.
		Прокуратурою не надано жодного доказу на підтвердження того факту, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду до прибережних захисних смуг. 
		Нормами чинного законодавства не передбачений захист права шляхом  визнання відсутності пава, оскільки господарський суд вирішує спори щодо захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а не встановлює факти наявності або відсутності прав інших осіб. Зміст позовної заяви не містить нормативного обґрунтування такої позовної вимоги. 
		Також прокурором не наведено жодного нормативно-правового обґрунтування для визнання договору недійсним. 
		До набрання чинності судовим рішенням про скасування документів на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також наступного скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та направлення вимоги землевласника про повернення земельної ділянки, позовна вимога прокурора про повернення земельної ділянки є передвчасною та необґрунтованою, у звязку з відсутністю юридичного факту порушення прав землевласника. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
		Представник відповідача 2 в судові засідання не з`явився, відзив на позов не надав, про причини не явки суду не повідомив. 
		До суду представник відповідача 3 не зявився. Надіслав на адресу суду відзив на позов, який за змістом співпадає з запереченнями на позов викладеними відповідачем 1. 
		Розгляд справи відповідно до вимог ст. 222 ГПК України здійснювався за допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме програмно  апаратного комплексу Оберіг. 
		В судому засіданні 12.12.2018 судом, в порядку ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення, судом оголошено, що повний текст рішення буде складено протягом 10 днів.
		Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін в судових засіданнях, суд встановив. 
		Рішенням Кирилівської селищної ради №14 від 20.05.2016 «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для розміщення обєктів рекреаційного призначення КП «Розвиток курортної зони», відповідно до якого комунальному підприємству «Розвиток курортної зони» надано дозвіл на розробку проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 0,4433 га для розміщення обєктів рекреаційного призначення, які розташовані в смт. Кирилівка, вул. Коса Федотова в р-ні ТРК «Техас», в постійне користування, за рахунок земель громадської та житлової забудови смт. Кирилівка, Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області.
		Запорізькою регіональною філією Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» на замовлення КП «Розвиток курортної зони» розроблено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер ділянки2320355400:11:001:0582). При цьому проект погоджено Відділом Держгеокадастру в Якимівському районі Запорізької області та Відділом містобудування та архітектури Якимівської райдержадміністрації. 
		Рішенням Кирилівської селищної ради № 14 від 02.08.2016 «Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП «Розвиток курортної зони» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,4433 га, кадастровий номер 2320355400:11:001:0582, для розміщення обєктів рекреаційного призначення, що розташована за адресою Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Коса Федотова. Також вирішено передати в постійне користування комунальному підприємству «Розвиток курортної зони» за рахунок земель житлової та громадської забудови смт Кирилівка земельну ділянку загальною площею 0,4433 га, кадастровий номер 2320355400:11:001:0582.
		Право постійного користування зареєстровано державним реєстратором Якимівського районного управління юстиції Запорізької області, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис від 15.09.2016 за № 31395043. 
		20.09.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Техас» - Інвестор та Комунальним підприємством «Розвиток курортної зони» - Замовник укладено інвестиційний договір № 20/09-16 (Договір).
		Відповідно до п. п. 2.1, 2.2 Договору вказано, що за даним Договором Інвестор зобовязується профінансувати та виконати на земельній ділянці площею 0,4433 га будівельно-монтажні роботи  «Роботи Замовника» - зведення на підставі дозвільної та проектної документації планових обєктів нерухомості, введення в експлуатацію від свого імені закінчених будівельних обєктів, придбання та встановлення необхідного обладнання для обєктів будівництва та інфраструктури, огородження ділянки, підключення планових обєктів нерухомості до створеної інфраструктури. На початку будівельних робіт Замовник погоджує та видає Інвестору вихідні архітектурні та планувальні рішення будівництва планових обєктів нерухомості, згідно відповідних Додатків, яких Інвестор зобовязаний дотримуватись при виконанні робіт Інвестора (Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки та ін.).
		Пунктом 2.3 Договору встановлено, що закінчені будівництвом обєкти є власністю Інвестора та використовуються Інвестором. Порядок подальших взаємовідносин сторін визначається договором.
		Пунктом 8.1. Договору визначено, що він набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє до повного виконання його сторонами.
		Прокурор звернувся до суду з вимогою визнати незаконним та скасувати рішення Кирилівської селищної ради №14 від 02.08.2016, посилаючись при цьому на те, що спірна земельна ділянка, не зважаючи на відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги, перебуває в межах прибережної захисної смуги та відноситься до земель водного фонду. Відтак земельна ділянка площею 0,4433 га може бути передана для розміщення обєктів рекреаційного призначення виключно на умовах оренди за умови проведення аукціону. За таких обставин, рішення № 14 від 02.058.2016 прийнято Кирилівською селищною радою з порушенням вимог ст. ст. 59, 60, 186-1 Земельного кодексу України та ст. ст. 85, 90 Водного кодексу України та підлягає визнанню незаконним та має бути скасовано.
		Крім того, на думку прокурора, проект землеустрою щодо відведення вказаної ділянки розроблений з порушенням вимог 186-1 Земельного кодексу України та ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», оскільки не містить погоджень відповідних органів та не пройшов обовязкову державну експертизу. При цьому прокурор вважає, що внаслідок визнання незаконним та скасування вказаного рішення спірна земельна ділянка має бути повернена її власнику - територіальній громаді смт Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради. Оскільки оскаржуваним рішенням Кирилівської селищної ради порушені права та інтереси держави і територіальної громади при розпорядженні землями водного фонду, відтак зазначені інтереси підлягають захисту шляхом визнання відсутності у КП «Розвиток курортної зони» права постійного користування спірною земельною ділянкою. Враховуючи, що укладений 20.09.2016 між КП «Розвиток курортної зони» та ТОВ «Техас 2016» інвестиційний договір №20/09-16 суперечить вимогам ст. ст. 12, 116, 123, 124 ЗК України, ст. 375 ЦК України та ст. ст. 4, 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність», він підлягає визнанню недійсним.
		Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
		Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
		Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
		Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
		Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Приписами ч. ч. 3, 4 статті 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. 
		Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
		Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
		Згідно з ч. 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
		Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» встановлено, що здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.
		Згідно з п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (надалі  Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року № 15 (зі змінами та доповненнями) центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр).
		Пунктом 4 вказаного Положення визначено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за:
		- дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок;
		- дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю;
		- дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.
		Умовами п. 5-1 вказаного Положення передбачено, що посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право, зокрема, звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Аналогічні повноваження державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель визначено і статтями 6, 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель».
		Однак, вказаний Закон та Положення не наділяють Держгеокадастр України та його органи повноваженнями звертатися до суду із позовами про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування з питань розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння.
		Таким чином, враховуючи відсутність у органу, до компетенції якого віднесено контроль за дотриманням земельного законодавства, повноважень щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом звернення до суду із відповідним позовом, прокурор самостійно звернувся з позовом в інтересах держави.
		Підставою для представництва інтересів держави в даній справі прокурор вказує порушення інтересів держави та територіальної громади смт Кирилівка при розпорядженні землями водного фонду. Інтереси держави мають чітке формулювання та вмотивовані у позовній заяві, поданій прокурором.
		Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		За змістом ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Відповідно до ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України. При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Щодо визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради №14 від 02.08.2016 суд зазначає наступне.
		Статтею 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами. 
		Відповідно до ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
		Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
		Згідно зі ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. 
		Згідно з приписами частини 1 статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
		За своєю правовою природою рішення Кирилівської селищної ради № 14 від 02.08.2016 «Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП «Розвиток курортної зони» є актом індивідуальної дії, який може бути визнано незаконним за умови невідповідності його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Також обов'язковою умовою визнання акта недійсним є порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
		Згідно зі ст. ст. 19, 20 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі сільськогосподарського призначення, землі рекреаційного призначення, землі водного фонду. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради АР Крим, Ради міністрів АР Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
		Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до ст. 21 ЗК України недійсними рішень органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.
		Згідно з положенням ч. 1 ст. 3 Водного кодексу України, (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.
		Частина 2 ст. 3 Водного кодексу України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), визначає, що до водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.
		Відповідно до статті 4 Водного кодексу України та частини 1 статті 58 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до земель водного фонду, серед іншого, належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
		Для створення сприятливого режиму водних обєктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою (частина 2 статті 58 Земельного кодексу України).
		Прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних обєктів від забруднення, засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони (статті 1, 88, 90 Водного кодексу України).
		Частиною 1 ст. 60 ЗК України передбачено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
		Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60 - 62 ЗК України та статтями 1, 88 - 90 ВК України.
		З метою збереження та дотримання особливого режиму використання земель водного фонду статтею 84 Земельного кодексу України заборонено передавати їх у приватну власність.
		Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) та їх ширина, визначена ст. 88 Водного кодексу України та частиною 2 статті 60 ЗК України, має становити: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
		Відповідно до частини 5 статті 88 ВК України, в межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.
		Згідно пункту 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №486 від 08.05.1996 на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.
		Частиною 3 ст. 60 ЗК України встановлено, що уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.
		Верховним Судом України в своїй постанові від 21.05.2014 у справі № 6-16цс14 (як і в інших аналогічних справах № 6-193цс14 від 17.12.2014, № 6-175цс14 від 19.11.2014, № 6-179ц1с4 від 12.11.2014, № 915/1228/13, № 915/1220/13, № 915/1226/13, № 915/1223/13, № 905/6025/13 від 09.11.2014, № 6-171цс14 від 05.11.2014, № 915/1223/13 (3-41гс14) від 02.09.2014) зазначено, що у разі відсутності землевпорядної документації та встановлення в натурі меж щодо прибережних захисних смуг, збереження водних об'єктів має бути досягнуто шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України. 
		Таким чином, віднесення земельної ділянки до такої, що розташована у межах прибережної захисної смуги (статті 58, 60 ЗК України), може підтверджуватися не тільки відповідною землевпорядною документацією, а й шляхом урахування нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 та Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 № 434.
		Згідно із пунктом 2.9. Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 № 434, (чинного станом на момент виникнення спірних правовідносин) у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 року N 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них", з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50 - 54 Закону України "Про землеустрій".
		Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об'єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.
		Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони земель водного фонду, визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.
		Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
		Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них. Надання у користування земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у ст. 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.
		В матеріалах справи міститься лист Кирилівської селищної ради № 1091 від 22.06.2018 року, в якому остання повідомляє, що проект землеустрою із встановлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря та лиманів на території смт Кирилівка виготовлений та знаходиться в Міністерстві екології та природних ресурсів України, для його погодження згідно чинного законодавства.
		Доказів погодження та затвердження проекту землеустрою із встановлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря та лиманів на території смт Кирилівка на момент прийняття рішення у справі № 908/1589/18 суду не надано.
		Державним підприємством «Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» був складений технічний звіт з виготовлення висновку щодо місця розташування земельних ділянок відносно урізу води до Азовського моря та Утлюцького лиману щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2320355400:11:001:0582. 
		Зі змісту виготовленої Державним підприємством «Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» схеми розташування земельної ділянки кадастровий номер 2320355400:11:001:0582 вбачається, що відстань від урізу води Азовського моря до земельної ділянки становить 300,11 м та 304,66 м, від урізу води Утлюцького лиману  67,66 м та 59,78 м.
		Таким чином, з урахуванням вимог діючого законодавства, наведене свідчить про те, що спірна земельна ділянка є ділянкою водоохоронної зони (прибережної захисної смуги) та відноситься до земель водного фонду.
		Чинним законодавством встановлений особливий правовий режим використання земель водного фонду.
		Статтею 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність, надання їх у постійне користування та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. 
		Так, частиною 3 ст. 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування:
		а) державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;
		б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об'єктами портової інфраструктури;
		в) державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури.
		Відповідно до ч. 4 ст. 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування обєктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.
		Згідно із ст. 85 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), у постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані. У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.
		Таким чином, законодавець чітко обмежує права певної категорії юридичних осіб недержавної форми власності на отримання в постійне користування земельних ділянок в межах прибережної захисної смуги водних об'єктів та передбачає обмежене використання таких земель виключно на умовах оренди. 
		Проте, Комунальне підприємство Розвиток курортної зони не відноситься до вичерпного переліку субєктів, який наведений у ст. 59 ЗК України. А тому, як наслідок, спірна земельна ділянка, яка належить до земель водного фонду та розташована в межі прибережної захисної смуги, не могла бути надана у постійне користування останньому.
		Разом з тим, зі змісту статуту Комунального підприємства Розвиток курортної зони вбачається, що догляд за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтримання їх у належному стані не належить до предмету діяльності вказаного підприємства. Тобто, Комунальне підприємство Розвиток курортної зони не має на меті здійснювати функції, притаманні певним водогосподарським спеціалізованим організаціям, підприємствам, установам.
		В матеріалах справи міститься Висновок Відділу держгеокадастру в Якимівському районі Запорізької області Головного управління держгеодакастру у Запорізькій області яким погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування КП «Розвиток курортної зони» для будівництва та обслуговування обєктів рекреаційного призначення, щодо розташована за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Коса Федотова. 
		Разом з тим, в матеріалах справи міститься ОСОБА_2 перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 01.08.2017, складений Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, який спростовує правомірність погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. 
		ОСОБА_2 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 2320355400:11:001:0582 передана в постійне користування КП «Розвиток курортної зони» з порушенням вимог ст. ст. 87, 88, 90 Водного кодексу України, ст. ст. 59, 60, 186-1 Земельного кодексу України та п. 2.9. Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Мінприроди України від 05.11.2004 № 434.
		Згідно зі ст. 62 Земельного кодексу України, ст. 90 Водного кодексу України, прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється:
		а) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод;
		б) влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод об'ємом понад 1 кубічний метр на добу;
		в) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів;
		г) застосування сильнодіючих пестицидів.
		Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах встановлюється законом. У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних. 
		Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об'єктів, об'єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об'єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд. 
		Відповідно до ст. 88 Водного кодексу України, у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає:
		території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями;
		прибережні території - складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів;
		скелі, інші гірські утворення.
		Пляжна зона не встановлюється у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів на земельних ділянках, віднесених до земель морського транспорту, а також на земельних ділянках, на яких розташовані військові та інші оборонні об'єкти, рибогосподарські підприємства. Користування пляжною зоною у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів здійснюється з дотриманням вимог щодо охорони морського середовища, прибережної захисної смуги від забруднення та засмічення і вимог санітарного законодавства. До узбережжя морів, морських заток і лиманів у межах пляжної зони забезпечується безперешкодний і безоплатний доступ громадян для загального водокористування, крім земельних ділянок, на яких розташовані гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори.
		Таким чином, пляжні зони (як землі водного фонду за особливостями режиму використання та цільового призначення) не можуть використовуватися для забудови обєктами рекреаційного призначення.
		Статтею 90 ВК України визначено, що у межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.
		В той же час, умовами укладеного між КП «Розвиток курортної зони» та ТОВ «Техас 2016» інвестиційного договору №20/09-16 від 20.09.2016 передбачено виконання на спірній земельній ділянці будівельно-монтажних робіт по зведенню планових обєктів нерухомості, які по завершенню будівництва стають власністю інвестора, що суперечить вимогам вищенаведених норм права.
		Приписами ч. 3 ст. 186-1 ЗК України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, а на території АР Крим - з органом виконавчої влади АР Крим з питань водного господарства.
		В матеріалах справи міститься лист Державного агентства водних ресурсів України, в якому останнє у відповідь на лист прокуратури Запорізької області від 12.06.2018 № 05/1-661вих-18 повідомляє, що проекти землеустрою щодо відведення зазначених у листі земельних ділянок Держводагенством не погоджувалися.
		Отже, всупереч вимог ст. 1861 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в постійне користування не погоджувався з відповідним центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.
		Відповідно до ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» № 1808-ІV від 17.06.2004 року проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення підлягають обов'язковій державній експертизі. 
		Проте, докази проведення обов'язкової державної експертизи проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в матеріалах справи відсутні.
		Вищевикладене, свідчить про порушення відповідачем 1 вимог ст. 186-1 Земельного кодексу України та ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації».
		Матеріалами справи доведено, що спірна земельна ділянка знаходиться у прибережній захисній смузі, і право на передачу в постійне користування земельної ділянки юридичним особам недержавної форми власності законодавчо обмежене, відтак рішення Кирилівської селищної ради від 02.08.2016 № 14 «Про передачу спірної земельної ділянки КП «Розвиток курортної зони» прийняте з порушенням вимог статей 59, 60, 186-1 Земельного кодексу України та ст. ст. 85, 87, 88, 90 Водного кодексу України. За таких обставин зазначене рішення підлягає визнанню незаконним та скасуванню, а позовні вимоги Заступника прокурора Запорізької області про визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 02.08.2016 №14 «Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП «Розвиток курортної зони» є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
		Згідно зі ст. 83 ЗК України, у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
		Частиною 5 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. Тобто, територіальна громада як власник спірного об'єкта нерухомості чи землі делегує міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах.
		Спірна земельна ділянка перебуває в межах смт Кирилівка та в силу положень ст. 83 Земельного кодексу України є власністю територіальної громади смт Кирилівка.
		Відповідно до інформації, наявної у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна власником спірної земельної ділянки є Кирилівська селищна рада Якимівського району Запорізької області.
		Враховуючи те, що рішення Кирилівської селищної ради від 02.08.2016 № 14, на підставі якого земельна ділянка площею 0,4433 га з кадастровим номером 2320355400:11:001:0582 передана у постійне користування КП «Розвиток курортної зони», підлягає визнанню судом незаконним та скасованню, відтак відсутні правові підстави збереження земельної ділянки за вказаною особою. 
		Враховуючи викладене, вимога Заступника прокурора Запорізької області про зобовязання Комунального підприємства «Розвиток курортної зони» повернути територіальній громаді смт. Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області земельну ділянку, кадастровий номер 2320355400:11:001:0582, площею 0,4433 га, яка розташована за адресою: вул. Коса Федотова, смт. Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область є обґрунтованою, відтак підлягає задоволенню.
		Вимога прокурора про визнання відсутнім у Комунального підприємства «Розвиток курортної зони» права постійного користування земельною ділянкою комунальної власності площею 0,4433 га, кадастровий номер 2320355400:11:001:0582 судом не задовольняється виходячи з наступного.
		В обґрунтування позовної вимоги прокурор посилається на те, що оскаржуваним рішенням Кирилівської селищної ради порушені права та інтереси держави і територіальної громади при розпорядженні землями водного фонду, у звязку з чим зазначені охоронювані інтереси підлягають захисту шляхом визнання відсутності у Комунального підприємства Розвиток курортної зони права постійного користування земельною ділянкою.
		Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
		Частиною 3 ст. 152 Земельного кодексу України визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК). 
		Відповідно до ч. 1 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		Відповідно до положень частини 1 статті 2, статті 20 ГПК Украйни до повноважень господарського суду не належать повноваження щодо встановлення фактів, які мають юридичне значення. 
		Юридичні факти можуть встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне як елемент оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості позовних вимог.
		Заявлена прокурором вимога за своєю правовою природою є вимогою, спрямованою на встановлення юридичного факту відсутності у КП «Розвиток курортної зони» права постійного користування земельною ділянкою.
		Оскільки вимога щодо встановлення або спростування певного факту не може бути самостійним предметом розгляду в межах господарського судочинства, заявлена прокурором вимога про визнання відсутнім у КП «Розвиток курортної зони» права постійного користування земельною ділянкою виходить за межі повноважень господарських судів.
		Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що обраний прокурором спосіб захисту прав не відповідає встановленим способам захисту в порядку чинного законодавства України.
		В той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що права та законні інтереси держави і територіальної громади щодо розпорядження спірною земельною ділянкою захищені шляхом задоволення позовних вимог прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради та зобовязання відповідача 2 повернути спірну земельну ділянку територіальній громаді в особі Кирилівської селищної ради.
		Вимоги прокурора про визнання недійсним інвестиційного договору від 20.09.2016 № 6-09/16 судом задовольняється, виходячи з наступного.
		Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). 
		Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 
		Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).
		Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» передбачено, що забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.
		Статтею 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» встановлено, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.
		Судом встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває в межах прибережної захисної смуги Азовського моря та пляжної зони Утлюцького лиману і належить до земель водного фонду, для яких встановлений особливий режим використання.
		Згідно із ч. 3 ст. 62 Земельного кодексу України у межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.
		Статтею 90 Водного кодексу України зазначено, що у межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.
		Умовами спірного Інвестиційного договору передбачено виконання на спірній земельній ділянці будівельно-монтажних робіт по зведенню планових обєктів нерухомості, які по завершенню будівництва стають власністю інвестора.
		Таким чином, укладення Інвестиційного договору, який передбачає здійснення будівельно-монтажних робіт по зведенню планових обєктів нерухомості на спірній земельній ділянці, суперечить вимогам чинного законодавства України. 
		Оскільки спірний Інвестиційний договір суперечить вимогам ст. ст. 12, 116, 123, 124 Земельного кодексу України, ст. 375 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» порушує права та інтереси власника вказаної земельної ділянки територіальної громади смт. Кирилівка, суд дійшов висновку, що Інвестиційний договір № 20/09-16 від 20.09.2016 підлягає визнанню недійсним.
		Що стосується тверджень відповідачів про подання прокурором позову без зазначення контролюючого органу та без додержання порядку проведення перевірки додержання норм земельного законодавства, перевищення повноважень з боку прокуратури є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на наступне.
		Приписами ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший субєкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		В позовній заяві прокурор зазначив, що органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції (контролю за використанням та охороною земель) у спірних правовідносинах є Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області. А оскільки у вказаного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду з позовом в даній справі, тому прокурор предявив його самостійно в інтересах держави як позивач, що узгоджується з приписами ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». 
		Положеннями ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що повідомлення прокурором субєкта владних повноважень про намір звернутися до суду з позовом застосовуються лише у разі звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі відповідного уповноваженого органу, якого визначає позивачем. Проте, оскільки у вказаній справі прокурор самостійно звернувся з цим позовом до суду як позивач, обовязок щодо здійснення вказаного повідомлення відсутній.
		Посилання відповідачів на те, що належним позивачем у даній справі є Державна екологічна інспекція України є необґрунтованими, оскільки звертаючись з позовом прокурор вказував на порушення, допущені органом місцевого самоврядування саме під час розпорядження земельною ділянкою водного фонду, зазначивши при цьому, що органом, який здійснює державний нагляд (контроль) у вказаних відносинах є Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області. Проте, у звязку з відсутністю у вказаного органу повноважень звертатися з даним позовом до суду, прокурор самостійно звернувся з позовом в інтересах держави.
		Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		При цьому виконання рішень, винесених судом, є невідємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).
		Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
		За приписами ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обовязків щодо доказів.
		Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Вказані докази повинні містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
		Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Аналіз наведених вище норм права вказує на необхідність подання стороною належних та допустимих доказів в обґрунтування своєї правової позиції щодо наявності порушення її прав та законних інтересів.
		Прокурором надано належні та допустимі докази на підтвердження порушення інтересів та законних прав держави і територіальної громади щодо земельної ділянки площею 0,4433 га, кадастровий номер 2320355400:11:001:0582, яка розташована за адресою: вул. Коса Федотова, смт. Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область. В той же час заперечення на позовну заяву спростовуються матеріалами справи та викладеними в даному рішенні приписами норм законодавства України.
		На підставі п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
		Керуючись ст. ст. 73, 86, 129, 202, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
		вирішив:
		Позов задовольнити частково.
		Визнати незаконним та скасувати рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 02.08.2016 №14 «Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП «Розвиток курортної зони», яким передано в постійне користування комунальному підприємству «Розвиток курортної зони» земельну ділянку, кадастровий номер 2320355400:11:001:0582, площею 0,4433 га, розташовану за адресою: вул. Коса Федотова, смт Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область.
		Зобов'язати комунальне підприємство «Розвиток курортної зони» (місце знаходження юридичної особи: вул. Приморський бульвар, 1, смт Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область, 72563, ідентифікаційний код юридичної особи 31791572) повернути територіальній громаді смт Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (місцезнаходження юридичної особи: вул. Калініна, 67, смт Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область, 72563, ідентифікаційний код юридичної особи 25489968, фактична адреса: Приморський бульвар, 1, смт Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область, 72563) земельну ділянку, кадастровий номер 2320355400:11:001:0582, площею 0,4433 га, яка розташована за адресою: вул. Коса Федотова, смт Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область.
		Визнати недійсним інвестиційний договір від 20.09.2016 № 20/09-16, укладений між Комунальним підприємством «Розвиток курортної зони» (місцезнаходження юридичної особи: вул. Приморський бульвар, 1, смт Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область, 72563, ідентифікаційний код юридичної особи 31791572) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техас 2016» (вул. Калініна, 10, смт Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область, 72563, ідентифікаційний код юридичної особи 40786678).
		Стягнути з Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (місцезнаходження юридичної особи: вул. Калініна, 67, смт Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область, 72563, ідентифікаційний код юридичної особи 25489968, фактична адреса: Приморський бульвар, 1, смт Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область, 72563) на користь прокуратури Запорізької області (ідентифікаційний код юридичної особи 02909973, юридична адреса: вул. Матросова 29а, м. Запоріжжя, 69057, розрахунковий рахунок № 35217095000271, код класифікації видатків бюджету - 2800, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: прокуратура Запорізької області, ЄДРПОУ 02909973) кошти, витрачені у 2018 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 1762,00 грн (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні 00 коп.). Видати наказ.
		Стягнути з Комунального підприємства «Розвиток курортної зони» (місцезнаходження юридичної особи: вул. Приморський бульвар, 1, смт Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область, 72563, ідентифікаційний код юридичної особи 31791572) на користь прокуратури Запорізької області (ідентифікаційний код юридичної особи 02909973, юридична адреса: вул. Матросова 29а, м. Запоріжжя, 69057, розрахунковий № 35217095000271, код класифікації видатків бюджету - 2800, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: прокуратура Запорізької області, ідентифікаційний код юридичної особи 02909973) кошти, витрачені у 2018 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 1762,00 грн (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні 00 коп.) Видати наказ.
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техас 2016» (вул. Калініна, 10, смт Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область, 72563, ідентифікаційний код юридичної особи 40786678) на користь прокуратури Запорізької області (ідентифікаційний код юридичної особи 02909973, юридична адреса: вул. Матросова 29а, м. Запоріжжя, 69057, розрахунковий № 35217095000271, код класифікації видатків бюджету - 2800, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: прокуратура Запорізької області, ідентифікаційний код юридичної особи 02909973) кошти, витрачені у 2018 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 1762,00 грн (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні 00 коп.). Видати наказ.
		Відмовити у задоволенні позову в частині визнання відсутнім у Комунального підприємства «Розвиток курортної зони» (місцезнаходження юридичної особи: вул. Приморський бульвар 1, смт Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область, 72563, ідентифікаційний код юридичної особи 31791572) прав постійного користування земельною ділянкою комунальної власності кадастровий номер 2320355400:11:001:0582, площею 0,4433 га, яка розташована за адресою: вул. Коса Федотова, смт. Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область.
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст рішення складено 22 грудня 2018 року. 
		 
		Суддя І. С. Горохов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...