Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 569/4396/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:; соціального захисту; соціального захисту та зайнятості інвалідів; соціальних послуг, у тому числі:.
Надіслано для оприлюднення: 21.12.2018. Зареєстровано: 23.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 26.12.2018.
Дата набрання законної сили: 20.12.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		20 грудня 2018 року 
		Київ
		справа №569/4396/17
		адміністративне провадження №К/9901/38970/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу №  569/4396/17
		за позовом ОСОБА_3
		до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації
		про визнання дій протиправними, зобов'язання провести перерахунок та виплату недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2016 рік,
		за касаційною скаргою ОСОБА_3
		на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 24 квітня 2017 року (у складі судді Першко О.О.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року (у складі колегії суддів Капустинського М.М., Мацького Є.М., Шидловського В.Б.),
		В С Т А Н О В И В :
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		В березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними дії Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації щодо виплати разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі меншому, ніж передбачено ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплат разової грошової допомоги до 5 травня за 2016 рік як учаснику бойових дій, відповідно до ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням проведених виплат.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 24 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач при розрахунку розміру щорічної одноразової грошової допомоги позивачу діяв на підставі та в межах передбачених чинним законодавством. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанції, позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, подав касаційну скаргу на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 24 квітня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Касаційна скарга подана 03 липня 2017 року.
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 569/4396/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.
		Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.
		У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня  2017  року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Гриців М.І. та Коваленко Н.В.
		Верховний Суд ухвалою від 14 грудня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 569/4396/17 та призначив її до розгляду ухвалою від 19 грудня 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 20 грудня 2018 року.
		При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_3 є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
		В 2016 році разову грошову допомогу до 5-го травня позивачу було виплачено в розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України - 920 грн., що не заперечується сторонами. 
		Вважаючи дії відповідача щодо виплати допомоги у розмірі, меншому, ніж встановлений статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" протиправними, а свої законні права порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
		Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, звуження змісті та обсягу прав, відповідно до статті 22 Конституції України, не допускається. Крім того, нормативні акти, які обмежують права і пільги ветеранів війни є недійсними.
		01 серпня 2017 року до суду надійшли заперечення відповідача на касаційну скаргу позивача, в якому відповідач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 
		Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 
		Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
		Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
		Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Частиною другою статті 46 Конституції України передбачено, що право на соціальний захист гарантується, у тому числі, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
		Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року, в редакції Закону № 367-14, з урахуванням рішення Конституційного Суду від 22 травня 2008 року № 10 рп/2008, щорічно, до 5 травня учасникам бойових дій, виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
		Статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», розмір мінімальної пенсії за віком встановлено у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність у відповідності до закону.
		Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік», з 01 січня 2016 року встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність - 1074 грн. 
		З 01 січня 2015 року, набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Бюджетного Кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», пунктом 26 якого встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
		У Рішенні від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008 у справі про збалансованість бюджету Конституційний Суд України зазначив, що положення частини третьої статті 95 Конституції України стосовно прагнення держави до збалансованості бюджету України у системному зв'язку з положеннями частини другої цієї статті, статті 46 Конституції України треба розуміти як намагання держави при визначенні законом про Державний бюджет України доходів і видатків та прийнятті законів, інших нормативно-правових актів, які можуть вплинути на доходну і видаткову частини бюджету, дотримуватися рівномірного співвідношення між ними та її обов'язок на засадах справедливого, неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами враховувати загальносуспільні потреби, необхідність забезпечення прав i свобод людини та гідних умов її життя.
		При цьому, як зазначено у  рішенні Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою  статті 17 Конституції України  є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій  статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме  статті 21 Конституції України.
		Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 визначив, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією України  та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання  Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати  Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
		Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 141, деякі виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань», постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2016 року № 320 «Про збільшення розмірів щорічної разової грошової допомоги до 05 травня деяким категоріям громадян», визначено, що у 2016 році виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій проводиться у розмірі - 920,00 грн.
		Як вбачається з матеріалів справи, виплату разової грошової допомоги у 2016 році, відповідачем було проведено у відповідності до вищевказаних нормативних актів, тобто в сумі 920 грн.
		Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який розробляє проект закону про Державний бюджет України на наступний рік і подає його до Верховної Ради України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, звітує перед Верховною Радою України про його виконання (частина друга статті 96, частина перша статті 97, частина перша статті 113, пункт 6 статті 116 Основного Закону України). Ефективне здійснення Кабінетом Міністрів України цих повноважень є основою для вжиття ним заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, проведення політики у сфері соціального захисту, фінансової та податкової політики (пункти 2, 3 статті 116 Конституції України).
		Таким чином, державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії можуть бути визначені як законами України, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема актами Кабінету Міністрів України.
		У Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України також зауважив, що невід'ємною складовою правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення є визначення правового механізму та державних органів, на які покладається обов'язок виконання соціальної політики держави у цій сфері. Конституційний Суд України виходив з того, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України.
		Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. З чого слідує, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
		Суд наголошує, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (частина перша статті 6 Конституції України).
		Відповідно до конституційних повноважень, Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні виключно законами України закріплює права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, а також встановлює, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків (пункти 1, 6 частини першої статті 92, частина друга статті 95 Конституції України).
		Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених статтями 85, 87 Конституції України, у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України, в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання (частини друга, третя статті 113, частина перша статті 117 Основного Закону України). Отже, Кабінет Міністрів України видає нормативно-правові акти у сфері соціального захисту, керуючись, зокрема, законами України, якими він на це уповноважується.
		Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. (частини перша, друга, третя статті 124, частина перша статті 129 Конституції України).
		Конституційні принципи правової держави та верховенства права, а також визнання найвищої юридичної сили Конституції України, норми якої є нормами прямої дії (статті 1, 8 Основного Закону України), зобов'язують суди під час розгляду справ керуватися основними засадами судочинства, передбаченими частиною другою статті 129 Конституції України.
		Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України.
		Отже, суди під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати в т.ч. нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
		Таким чином, суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
		Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
		Суд, у цій справі, також бере до уваги постанову Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 18 жовтня 2016 року, який розглядаючи справу про визнання протиправно бездіяльність Департаменту та стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня (2015 року) у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, прийшов до висновку що відповідач, здійснивши особі виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2015 року у розмірі, встановленому постановою КМУ, діяв відповідно до норм законодавства України, у межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому суди вирішували питання щодо перерахунку та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2015 року, коли одночасно діяли норми частини п'ятої статті 12 Закону № 3551-XII і постанови № 147, які регулювали такі виплати. Проте, пунктом 9 Прикінцевих положень Закону № 80-VIII було встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 12-16 Закону № 3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2015 рік. Зазначений Закон набрав чинності з 1 січня 2015 року, його положення у встановленому порядку не були визнані неконституційними.
		Отже, суд вважає, що у разі одночасної дії двох законів, в т.ч. які визначають що норма статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, то здійснивши позивачу виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі, встановленому постановою КМУ, відповідач діяв відповідно до норм законодавства України, у межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		З огляду на таке, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до правильного висновку, що Кабінет Міністрів України уповноважений на підставі конкретних положень закону, прийнятого Верховною Радою України, та з метою забезпечення проведення політики у сфері соціального захисту, визначати розміри соціальних виплат. Відповідні акти Кабінету Міністрів України є обов`язковими для виконання (частина перша статті 117 Конституції України), у зв'язку із цим, суди правомірно відмовили у задоволенні позову.
		Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 26 червня 2018 року у справі №  161/14506/16-а, від 22 серпня 2018 року у справі №  550/1131/17, від 17 жовтня 2018 року у справі 285/3264/16-а та від 13 грудня 2018 року у справі №  695/2442/17.
		Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки судів. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.
		Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини "Валентина Ніканорівна Великода проти України" від 03 червня 2014 року (заява № 43331/12) зазначено про те, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу №1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акта, яким встановлено таке право власності. Суд зауважив, що першою і найважливішою вимогою статті 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. Зменшення розміру пенсії могло бути обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася Україна.
		Відповідно до пункту 36 Рішення від 03 березня 2015 року у справі «Серебрянський проти України» (№54704/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що не погоджується з тим, що вимога заявника щодо виплати разової щорічної грошової допомоги до Дня перемоги у розмірі, рівному п'яти мінімальним пенсіям за віком, становила «законі сподівання» у значенні практики Суду з цього питання. Національний суд розглянув твердження заявника та навів підстави свого рішення, яке не може вважатися свавільним або необґрунтованим. Дійсно, закони України про державний бюджет на 2007 та 2008 роки вплинули на заявника, але національний суд, посилаючись на відсутність зворотної дії рішень Конституційного Суду України, чітко постановив, що заявник отримав виплату, на яку він мав право відповідно до національного законодавства станом на момент, коли вона мала виплачуватися. 
		Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. 
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.
		Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		Зважаючи на те, що особа, яка подає касаційну скаргу, звільнена від сплати судового збору, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, 
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		Постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 24 квітня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                Я.О. Берназюк
		Судді:                                                                                          М.І. Гриців
		Н.В. Коваленко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...