Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/8441/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення сталого розвитку населених пунктів та землекористування, зокрема зі спорів у сфері:; державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у тому числі прав на земельні ділянки).
Надіслано для оприлюднення: 22.12.2018. Зареєстровано: 26.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 27.12.2018.
Дата набрання законної сили: 20.12.2018
Номер судового провадження: А/855/4408/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/8441/17                                                                       Головуючий у 1 інстанції: Келеберда В.І.
		                                                                                        Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  20 грудня 2018 року                                                                                            м. Київ
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		Судді-доповідача Суддів  За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Файдюка В.В. Чаку Є.В. Борейка Д.Е.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 липня 2018 року у справі за адміністративним позовом Всеукраїнської громадської організації "Спілка власників житла України" до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи - Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва", Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району міста Києва", Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району міста Києва", Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва", Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва", Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва", Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва", Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва", Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва", Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва", ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 ОСОБА_9, про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування розпорядження, -
		ВСТАНОВИВ:
		Позивач - Всеукраїнська громадська організація "Спілка власників житла України" звернувся до суду з позовом до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи - Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва", Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району міста Києва", Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району міста Києва", Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва", Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва", Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва", Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва", Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва", Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва", Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва", ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 ОСОБА_9, в якому просив визнати протиправною бездіяльність, що полягає у затвердженні тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які надаються підприємствами, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, без дотримання встановленого порядку; визнати протиправним та скасувати розпорядження № 668 від 06 червня 2017 року «Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових       територій та внесення змін до деяких      розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)».
		Позовні вимоги мотивовано тим, що у розпорядженні та у додатках до нього відсутні економічні обґрунтування, у зв'язку з чим, неможливо встановити природу походження встановлених тарифів, а також відповідність отримуваних послуг їх фактичній наявності, кількості та якості, а крім того, оскаржуване розпорядження не містить посилань на необхідність коригування чинних тарифів на житлово-комунальні послуги, як передбачено частиною десятою статті 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Також, на думку позивача, розподіл цін та тарифів в залежності від дати їх оплати споживачами (до 20 числа місяця та після) не передбачено жодним законом України, а у розпорядженні не наведено пояснень щодо застосованого підходу до утворення цін та тарифів, у зв'язку з чим оскаржуване розпорядження суперечить статті 19 Конституції України.
		Оскільки, на відповідача покладено обов'язки щодо затвердження та, відповідно, перевірки обґрунтованості тарифів, то оскаржуване розпорядження, як стверджує позивач, прийнято з порушенням приписів статей 30 та 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 липня 2018 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 668 від 06 червня 2017 року «Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та внесення змін до деяких розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)». В решті позовних вимог відмовлено.
		Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Зокрема, апелянт посилається на те, що оскаржуване розпорядження містить відмітку про державну реєстрацію від 12.06.2017 року № 117/1709; тарифи на послуги розраховані на підставі економічно обґрунтованих витрат всіх складових тарифу, тобто шляхом проведення нового розрахунку тарифів, а не коригування, тому, на думку апелянта,  суд першої інстанції дійшов невірних висновків в оскаржуваному рішенні. 
		17 грудня 2018 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від Всеукраїнської громадської організації "Спілка власників житла України" надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким позивач підтримує позицію суду першої інстанції, вказуючи на те, що характер спірних правовідносин визначений вірно, правильно застосовані норми матеріального права та відхиляє доводи апелянта про порушення норм процесуального права.
		Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
		Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06 червня 2017 року № 668 «Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових     територій та внесення змін до деяких розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)», зареєстрованим в Головному територіальному управлінні юстиції в м. Києві 12 червня 2017 року за № 117/1709, встановлено тарифи та структуру тарифів по кожному з 1442 будинків окремо, які обслуговують 10 комунальних підприємств (треті особи у справі), для здійснення розрахунків із споживачами залежно від оплати останніми не пізніше або після 20 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом.
		Позивач вважає, що оскаржуване розпорядження прийнято поза межами повноважень відповідача та у спосіб, не передбачений       чинним законодавством України, всупереч принципам ціноутворення у сфері цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, у зв'язку із чим звернувся  до суду з вищевказаним позовом.
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ,правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону.
		Конституцією України визначені засади здійснення виконавчої влади в областях і районах місцевими державними адміністраціями, а також засади місцевого самоврядування, зокрема, в населених пунктах (села, селища, міста). Відповідні конституційні положення конкретизовані в законах України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про місцеві державні адміністрації", "Про службу в органах місцевого самоврядування".
		Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації (частина перша статті 118 Конституції України).
		У частині другій статті 118 та частині другій статті 140 Конституції України встановлено, що особливості здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, які відповідно до частини третьої статті 133 Конституції України мають спеціальний статус, визначаються окремими законами України, і до прийняття таких законів виконавчу владу в цих містах здійснюють відповідні державні адміністрації (пункт 10 розділу XV "Перехідні положення").
		Згідно пункту 2 частини першої статті 28 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.
		Спірні правовідносини врегульовані нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, який регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.
		Зокрема, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.
		Відповідно до статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених законом.
		Згідно частин 1, 2 та 3 статті 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»,                          порядок формування тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг другої групи (пункт 2 частини першої     статті 14 цього Закону) визначає Кабінет Міністрів України. Виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг і подають їх органам, уповноваженим здійснювати встановлення тарифів. Органи місцевого самоврядування встановлюють тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі не нижче економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання).
		Постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року № 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) затверджено Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (далі - Порядок № 869), згідно якого, визначено механізм формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і поширюється на суб'єктів господарювання всіх форм власності, які надають послуги, суб'єктів господарювання всіх форм власності, що спеціалізуються на виконанні окремих послуг, на умовах субпідрядних договорів з виконавцями, органи місцевого самоврядування, власників, орендарів житлових будинків (гуртожитків), власників (наймачів) квартир (житлових приміщень у гуртожитках), власників нежитлових приміщень у житлових будинках (гуртожитках).
		Відповідно до пункту 2 Порядку № 869, тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (далі - тариф на послуги) - вартість надання таких послуг, розрахована на основі економічно обґрунтованих планованих (нормативних) витрат з урахуванням планового прибутку та податку на додану вартість.
		Тариф на послуги розраховується окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників послуг, що фактично повинні надаватися для забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням переліку послуг згідно з додатком до цього Порядку.
		Послуги надаються з урахуванням встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг. Копія такого рішення є невід'ємною частиною договору про надання послуг.
		Інформація про перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, їх вартість, структуру тарифу, його зміну з обґрунтуванням її необхідності доводиться до відома споживачів.
		Як зазначалося вище, 06 червня 2017 року виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) прийнято оскаржуване розпорядження № 668 «Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та внесення змін до деяких розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
		З матеріалів справи вбачається, що Комунальними підприємствами керуючими компаніями з обслуговування житлового фонду по районах міста Києва - третіми особами у справі, проведено розрахунки на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, на підставі яких, оскаржуваним розпорядженням від 06 червня 2017 року затверджено тарифи на відповідні послуги для 8 327 будинків.
		Приймаючи рішення про коригування даних тарифів, Відповідач, виходив з таких об'єктивних, на його думку, вимог:
		1)           які статті витрат коригуватимуться (електроенергія, заробітна плата, тощо);
		2) яких саме послуг стосується коригування (тих, що надаються безпосередньо виконавцем чи тих, що надаються субпідрядником);
		3) чи не впливатиме коригуюча частина витрат на витрати, механізм розрахунку яких змінився, у зв'язку із внесенням змін до Порядку № 869.
		Проте, з наданих відповідачем складових тарифу, деталізованих звітів та вхідних даних по будинках, щодо яких оскаржуваним розпорядженням затверджено відкориговані тарифи, вбачається, що вони за своєю формою, змістом та порядком прийняття є тотожними.
		Зокрема, до складу тарифу включено наступні послуги: прибирання прибудинкової території ручним та механічним способом, прибирання сходових кліток ручним та механічним способом; вивезення побутових відходів, великогабаритних, рідких відходів(збирання, зберігання, перевезення, перероблення, утилізація, знешкодження та захоронення); прибирання підвалу, технічних поверхів покрівлі; технічне обслуговування ліфтів; обслуговування систем диспетчеризації; технічне обслуговування внутрішньо будинкових систем: гарячого, холодного водопостачання, водовідведення, теплопостачання, зливової каналізації; дератизація; дезінсекція; обслуговування димових та вентиляційних каналів; технічне обслуговування та поточний ремонт мереж електропостачання та електрообладнання, систем протипожежної автоматики та димовидалення, а також за наявності інших будинкових інженерних систем; поточний ремонт конструктивних елементів, внутрішньо будинкових систем гарячого і холодного водопостачання, водовідведення, централізованого опалення та зливової каналізації і технічних пристроїв будинків та елементів зовнішнього упорядження, що розміщені на закріпленій в установленому порядку прибудинкової території (в тому числі спортивних, дитячих та інших майданчиків; поливання дворів, клумб, газонів; прибирання і вивезення снігу; посипання частини прибудинкової території, призначеної для проїзду та проходу, протиожеледними сумішами; експлуатація номерних знаків на будинках; освітлення місць загального користування і підвалів та підкачування води, енергопостачання ліфтів.
		Як вбачається із деталізованих звітів щодо складових тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, в них наведено безпосередні складові витрат, зокрема, одиниці виміру, як-то: кв. м., відсотки, кількість, сума в грн. на місяць, тоді як у вхідних даних по будинках, які приймали участь у розрахунках складових тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій наведені інші характеристики, як-то: термін експлуатації будинку, група будівлі, площа загальна, житлова, нежитлова, тощо.
		Надані до матеріалів справи технічні паспорти будинків наявні лише     щодо третини житлових будинків. При цьому, виготовлені вони ще за часів СРСР, жодних коригувань в частині змін технічних характеристик будинків до них не вносилося. Стосовно решти будинків технічні паспорти відсутні, по деяким надані лише довідки, складені начальниками ЖЕД. Будь-яких документів, які б стосувалися прибудинкових територій, матеріали справи не містять, а відносно інших будинків наявні експлікації схем прибирання.
		Так, пунктом 7 Порядку № 869 визначено, що витрати з прибирання прибудинкової території (ручним та механізованим способами) (Впт) визначаються за такою формулою:
		Впт=(Вр+Вм):Пз
		Вр=Оз+Вф+Н+М+І
		Вм=(Ппт х Нпрт) х Вм1,
		де Вр - витрати з прибирання прибудинкової території без залучення спеціалізованих машин (механізмів (ручним способом); Вм - витрати з прибирання прибудинкової території із залученням спеціалізованих машин (механізмів) (механізованим способом); Пз- сумарна загальна площа (зазначена у технічному паспорті житлового будинку (гуртожитку) квартир (житлових приміщень у гуртожитку та нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку) (якщо в технічному паспорті житлового будинку (гуртожитку) не відображені та невідкориговані площі, необхідні для розрахунку тарифу на послуги, застосовуються площі, які зазначені в актах, складаних за результатами обмірів житлового фонду); Оз- заробітна плата; Вф - сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; Н- накладні витрати; М- матеріальні витрати; І- обов'язкові платежі до бюджету; Ппт - площа прибудинкової території, яка прибирається механізованим способом; Нпрт - норматив (норма) прибирання одиниці площі прибудинкової території спеціалізованими машинами (механізмами); Вм1 - вартість машино-години роботи спеціалізованих машин (механізмів).
		Відповідно до Порядку № 869, при розрахунку майже усіх складових тарифу у формулах застосовуються ті або інші площі (загальні житлові та нежитлові приміщення,                          підвали, прибудинкові площі, тощо).
		Якщо в технічному паспорті житлового будинку (гуртожитку) не відображені та не відкориговані площі, необхідні для розрахунку тарифу на послуги, Порядок № 869 визначає, що застосовуються площі, які зазначені в актах, складених за результатами проведених обмірів житлового фонду.
		Наведене вище свідчить про те, що наявність технічних паспортів на будинки та інших відповідних документів на прибудинкові території є обов'язковою умовою при формуванні тарифів на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, а якщо в технічному паспорті житлового будинку (гуртожитку) не відображені та не відкориговані площі, необхідні для розрахунку тарифу на послуги, застосовуються акти, складені за результатами проведених обмірів житлового фонду, оскільки в них зазначаються вихідні дані, а саме: площа житлового будинку(гуртожитку), прибудинкової території, необхідні для розрахунку тарифу.
		Слід зазначити, що інших альтернативних способів, у тому числі, складання експлікацій схем прибирання, як вчинив в окремих випадках Відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, Порядком № 869 не передбачено.
		З огляду на вищенаведене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо можливості визначення вихідних даних, необхідних для розрахунку тарифу у спосіб не передбачений Порядком та погоджується із висновком суду першої інстанції про обов'язковість наявності вказаних вище документів, що містять зазначені вихідні дані, необхідні для розрахунку тарифу.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі і споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендаторів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.
		Під час розгляду справи відповідачем не надано містобудівної та землевпорядної документації на жоден з будинків, для яких затверджено тариф оскаржуваним розпорядженням від 06 червня 2017 року, а надані технічні паспорти на деякі з будинків, виготовлені за часів Радянського Союзу, не відповідають фактичній площі будинків, при цьому, акти щодо таких обмірів в матеріалах справи відсутні.
		З огляду на вказане, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що оскаржуваним розпорядженням відповідача затверджено тарифи розраховані керуючими компаніями, у значній кількості випадків на підставі непідтвердженої допустимими доказами площі таких будинків, оскільки під час апеляційного розгляду справи відповідачем даний висновок суду першої інстанції не спростовано.
		Відповідно до статей 30 та 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», державне регулювання цін/тарифів базується на таких основних принципах: 
		1) доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій;
		2) нормативного регулювання надання житлово-комунальних послуг споживачам за цінами/тарифами, затвердженими в установленому законом порядку;
		3) відповідності рівня цін/тарифів розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво;
		4) відкритості, доступності та прозорості структури цін/тарифів для споживачів та суспільства;
		5) відповідності оплати житлово-комунальних послуг їх наявності, кількості та якості;
		6) відповідальності виконавців/виробників за недотримання вимог стандартів, нормативів, норм, порядків та правил;
		7) гарантії соціального захисту населення при оплаті за житлово-комунальні послуги та випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги;
		8) створення умов для залучення, використання за призначенням та повернення вкладних інвестицій, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на скорочення собівартості виробництва (надання) житлово-комунальних послуг, енергозбереження, модернізацію виробництва та підвищення якості послуг, що надаються.
		Органи місцевого         самоврядування встановлюють тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі не нижче економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання).
		Враховуючи наведені норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про те, що за відсутності визначеної Порядком № 869 документації, відповідачем затверджено тарифи та структуру тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які надаються підприємствами, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, фактично без перевірки їх економічної обґрунтованості, тобто, без дотримання вимог статей 30, 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
		Слушними, також, є зауваження позивача про те, що  відповідачем фактично був доведений та затверджений лише перелік та вартість усіх послуг та їх загальна вартість з розрахунку на 1 кв. метр, що не є структурою тарифу, оскільки не містить відображення складових витрат, які включаються до неї, чим, всупереч п. 3 Порядку № 869, не забезпечено прозорість визначення розміру тарифу та не доведено його структуру . 
		Щодо посилання апелянта на правомірність положень пункту 1 оскаржуваного розпорядження та графи № 23-26 таблиці, яка є додатком до оскаржуваного розпорядження від 06 червня 2017 року, що стосується здійснення розрахунків із споживачами залежно від оплати останніми не пізніше або після 20 числа кожного місяця, що настає за розрахунковим, колегія суддів зазначає наступне.
		З пояснень відповідача вбачається, що Порядком № 869 передбачено врахування в тарифах на послуги рентабельності з урахуванням необхідності сплати податку на прибуток підприємств та спрямування частини коштів, отриманих як прибуток, на технічне переоснащення підприємств, тому тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формувалися з урахуванням рентабельності у розмірі 12 % та на прохання виконавців послуг, з метою заохочення споживачів щодо своєчасної або авансової сплати за спожиті послуги (до 20 числа місяця, що настає за розрахунковим тарифи подані із 10% знижкою за рахунок прибутку), оскільки визначати розмір прибутку в тарифах на послуги є повноваженнями органів місцевого самоврядування.
		Разом з тим, розподіл цін та тарифів в залежності від терміну їх оплати споживачами (до 20 числа чи після такого) не передбачено чинним законодавством України. 
		Крім того, апелянтом не обґрунтовано в достатньому та переконливому обсязі необхідності застосування такого підходу до утворення цін та тарифів, не доведено його економічної доцільності.
		Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
		Закон України "Про судоустрій і статус суддів"          встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		У зв'язку з цим, колегія суддів зазначає, що, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою».
		У справах «Пічкур проти України», «Маркін проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що пряма дискримінація - це відмінність у ставленні до осіб, які знаходяться в аналогічних або відповідним чином схожих ситуаціях, що ґрунтується на ознаці, яку можна ідентифікувати.
		Принцип рівноправ'я є також одним із основних у Загальній декларації прав людини, прийнятої 10 грудня 1948 року, в якій зазначено, що всі люди рівні перед законом і мають право, незважаючи ні на що, на рівний захист закону.
		Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що наявність різниці у тарифах між особами, які сплачують послуги до 20 числа місяця та після нього, порушує принцип рівноправ'я, покладеного в основу Загальної декларації прав людини, та не відповідає принципу заборони дискримінації, визначеної Конвенцією з прав людини і основоположних свобод.
		Також, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що оскільки оскаржуване розпорядження пройшло державну реєстрацію, під час якої проводилась правова експертиза на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, суд першої інстанції прийшов до невірних висновків щодо його невідповідності  Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, з тих підстав, що дане розпорядження є предметом судового розгляду, а за приписами процесуального закону, проходження реєстрації не є підставою для звільнення від доказування правомірності оскаржуваного рішення, як помилково вважає апелянт.
		Інші доводи апеляційної скарги, зокрема, щодо незастосування окремих норм чинного законодавства України, додаткові пояснення, тощо, не спростовують правильність встановлених обставин справи, їх правову оцінку та висновки, наведені в рішенні суду першої інстанції.  
		Частиною 2     статті 2 КАС України      визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. 
		Відповідно до ч. 2             статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Отже, при прийнятті оскаржуваного розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 668 від 06 червня 2017 року «Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та внесення змін до деяких розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» відповідач діяв всупереч вимог вищезазначеної ч. 2 ст. 2 КАС України. 
		При винесенні рішення колегія суддів, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у п.53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої, суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими .
		Проте, наведені Виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та підтвердженими належними та допустимими доказами, що спростовують висновки про протиправність оскаржуваного розпорядження, як такого, що прийнято всупереч принципам ціноутворення у сфері цін/тарифів на житлово-комунальні послуги.
		Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду апеляційної інстанції достовірних і достатніх доказів в обґрунтування правомірності прийнятого рішення, обставин, на яких ґрунтуються його заперечення проти позову, ним не було спростовано доводів позивача. 
		Як наслідок Відповідач не виконав покладений на нього процесуальним законом обов'язок підтвердити правомірність оскаржуваного розпорядження у разі його оскарження в порядку адміністративного судочинства.
		Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
		Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Всеукраїнської громадської організації "Спілка власників житла України" та наявність правових підстав для їх задоволення.
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
		Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
		Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
		Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись ст. ст. 243, 250, 287, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення.
		Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 липня 2018 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
		 
		Суддя-доповідач  Судді   Вівдиченко Т.Р.  Файдюк В.В.  Чаку Є.В.
		Повний текст постанови виготовлено 22.12.2018 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...