Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 372/2167/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із земельних правовідносин.
Надіслано судом: 27.12.2018. Зареєстровано: 29.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 03.01.2019.

Номер судового провадження: 2-126/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 372/2167/17 
		Провадження № 2-126/18
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		21 грудня 2018 року                                                Обухівський районний суд Київської області в складі:  
		головуючого судді Зінченко О.М.
		при секретарі Євдокімова В.С.,
		прокурора Тарасенко А.С.,
		представника ОСОБА_1,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі: Київської обласної державної адміністрації до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, треті особи: ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, про визнання недійсними розпорядження, державних актів та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння,
		В С Т А Н О В И В:
		Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовом визнання недійсними розпорядження, державних актів та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння. Мотивуючи вимоги тим, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 26.08.2008 № 1360 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 16-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Української міської ради» передано ОСОБА_16 земельну ділянку загальною площею 1,9408 га, ОСОБА_15 земельну ділянку загальною площею 1,7611 га та передано у приватну власність 14 земельних ділянок, по 2,0000 га кожна, наступним громадянам: ОСОБА_19, ОСОБА_18, ОСОБА_21, ОСОБА_3, ОСОБА_20, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_22, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14.
		В подальшому, на підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації оформлено право власності на вищевказані земельні ділянки в адміністративних межах Української міської ради з присвоєнням їм кадастрових номерів та видачею державних актів на право власності. Також ОСОБА_17, ОСОБА_18 та ОСОБА_19 відчужили належні їм на праві власності земельні ділянки на користь ОСОБА_11.
		Аналізом додержання вимог земельного законодавства на території Української міської ради Обухівського району Київської області установлено, що прийняття Обухівською районною державною адміністрацією розпорядження від 26.08.2008 № 1360 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 16-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Української міської ради», видача та реєстрація державних актів на право власності на земельні ділянки в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району за громадянами ОСОБА_3, ОСОБА_20, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_23, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, а також подальше відчуження ОСОБА_19, ОСОБА_18, ОСОБА_21 3-х земельних ділянок по 2,0 га кожна громадянину ОСОБА_11 та реєстрація за останнім права власності здійснені незаконно. Відтак прокурор звернувся до суду з вимогами про визнання недійсними розпорядження Обухівської районної державної адміністрації, державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування спірних земельних ділянок з володіння відповідачів, також позивач просить визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його.
		14.09.2018 року ухвалою Обухівського районного суду Київської області відкрито провадження у справі.
		20.02.2018 року ухвалою постановленою на місці, без виходу до нарадчої кімнати, занесеною до протоколу судового засідання, суд залучив ОСОБА_4 як третю особу.
		22.03.2018 року ухвалою постановленою на місці, без виходу до нарадчої кімнати, занесеною до протоколу судового засідання, суд замінив неналежного відповідача ОСОБА_20 на ОСОБА_4, а також залучив ОСОБА_20 як третю особу.
		Ухвалою Обухівського районного суду від 22.03.2018 року, з метою дотримання всіх процесуальних прав та забезпечення виконання всіх процесуальних обов'язків учасників процесу, розпочато підготовче провадження у справі та призначено по справі підготовче судове засідання.
		Ухвалою суду від 04.07.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. 
		18.07.2018 року, відповідно до розпорядження керівника апарату Обухівського районного суду Київської області Личак О.Л. № 99, здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, і визначено нового головуючого суддю. 
		19.07.2018 року ухвалою Обухівського районного суду Київської області суддя Зінченко О.М. прийняв до свого провадження дану справу та призначив судове засідання.
		В судовому засіданні прокурор Тарасенко А.С. позов підтримала в повному обсязі, просила суд його задовольнити повністю з підстав наведених в ньому.
		Представник Київської обласної державної адміністрації до Обухівської районної державної адміністрації Київської області в судове засідання не з'явився, подав до суду пояснення до позовної заяви, в якому просить розглянути справу за відсутності представника та винести рішення згідно із чинним законодавством.
		Представник відповідача Обухівської районної державної адміністрації Київської області в судове засідання не з'явився, подав до суду клопотання про розгляд справи у його відсутність, вказав, що при розгляді справи та вирішенні судового спору по суті покладаються на розсуд суду.
		Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_25 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила, подала до суду відзив на позовну заяву, в якій заперечила проти доводів прокурора та вважає їх безпідставними та необґрунтованими, зазначила, що ОСОБА_4 набула право власності на земельну ділянку на законних підставах та в порядку, передбаченому чинним законодавством України. Крім того, подала до суду заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності та просила застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити в задоволенні позову прокурора.
		Відповідач ОСОБА_13 в судове засідання не з'явився, про дату час та місце слухання справи був повідомлений належним чином через оголошення на офіційному веб-сайті Обухівського районного суду Київської області, подав до суду заяву, в якій просив розглядати справу у його відсутність, щодо позовних вимог покладається на розсуд суду.
		Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, в судове засідання не з'явились. Повідомлялись судом належним чином, через оголошення на офіційному веб-сайті Обухівського районного суду Київської області.
		Третя особа ОСОБА_17 в судове засідання не з'явився, про дату час та місце слухання справи був повідомлений належним чином через оголошення на офіційному веб-сайті Обухівського районного суду Київської області, подав до суду заяву, в якій просив розглядати справу у його відсутність.
		Треті особи ОСОБА_18, ОСОБА_19 в судове засідання не з'явились. Повідомлялись судом належним чином, через оголошення на офіційному веб-сайті Обухівського районного суду Київської області.
		Суд вислухавши прокурора, представника відповідача ОСОБА_25, з'ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх наданими сторонами доказами, прийшов до наступного.
		Судом встановлено, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 26.08.2008 № 1360 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 16-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Української міської ради» передано 16-ти громадянам безкоштовно у приватну власність земельні ділянки загальною площею 31,7019 га для ведення особистого селянського господарства.
		Зокрема, ОСОБА_16 передано земельну ділянку загальною площею 1,9408 га, ОСОБА_15 земельну ділянку загальною площею 1,7611 га та передано у приватну власність 14 земельних ділянок, по 2,0000 га кожна, наступним громадянам: ОСОБА_19, ОСОБА_18, ОСОБА_21, ОСОБА_3, ОСОБА_20, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_22, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14.
		В подальшому, згідно інформації управління Держземагентства в Обухівському районі від 21.05.2015 № 10-10003-0.2-1837/2-15, на підставі вищевказаного розпорядження Обухівської районної державної адміністрації оформлено право власності на земельні ділянки по 2,0 га кожна загальною площею 32 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Української міської ради з присвоєнням їм кадастрових номерів та видачею державних актів на право власності наступним громадянам: ОСОБА_3 отримано державний акт серії НОМЕР_1 від 23.02.2009 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим НОМЕР_2; ОСОБА_20 отримано державний акт серії НОМЕР_3 від 23.02.2009 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим НОМЕР_4; ОСОБА_5 отримано державний акт серії НОМЕР_5 від 23.02.2009 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим НОМЕР_6; ОСОБА_6 отримано державний акт серії НОМЕР_7 від 23.02.2009 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим НОМЕР_8; ОСОБА_7 отримано державний акт серії НОМЕР_9 від 23.02.2009 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим НОМЕР_10; ОСОБА_8 отримано державний акт серії НОМЕР_11 від 23.02.2009 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим НОМЕР_12; ОСОБА_9 отримано державний акт серії НОМЕР_13 від 23.02.2009 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим НОМЕР_14; ОСОБА_10 отримано державний акт серії НОМЕР_15 від 23.02.2009 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим НОМЕР_16; ОСОБА_12 отримано державний акт серії НОМЕР_17 від 23.02.2009 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим НОМЕР_18; ОСОБА_13 отримано державний акт серії НОМЕР_19 від 23.02.2009 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим НОМЕР_20; ОСОБА_14 отримано державний акт серії НОМЕР_21 від 23.02.2009 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим НОМЕР_22; ОСОБА_15 отримано державний акт серії НОМЕР_23 від 23.02.2009 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим НОМЕР_24; ОСОБА_16 отримано державний акт серії НОМЕР_25 від 23.02.2009 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим НОМЕР_26. 
		Також встановлено, що ОСОБА_17, ОСОБА_18 та ОСОБА_19 відчужили належні їм на праві власності три земельні ділянки по 2,0000 га кожна на користь ОСОБА_11, у зв'язку з чим останнім отримано у приватну власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства яким присвоєно кадастрові номери: НОМЕР_27 площею 2,000 га, НОМЕР_28 площею 2,000 га, НОМЕР_29 площею 2,000 га в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району.
		З інформації управління Держгеокадастру в Обухівському районі від 23.01.2017 № 10-10003-99.2-198/2-17 відповідно до програмного комплексу Державного земельного кадастру «Національна кадастрова система» ОСОБА_11 є власником вищевказаних земельних ділянок, проте другі примірники державних актів на право власності та землевпорядна документація на ці земельні ділянки до архіву управління не передавалися. 
		Стаття 14 Конституції України встановлює, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		Згідно з вимогами статті 4 Земельного кодексу України (чинного на час прийняття оскаржуваного рішення) землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим. 
		Приймаючи оскаржуване розпорядження Обухівська районна державна адміністрація не виконала приписи статті 3 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», якою встановлено зокрема такий принцип діяльності органів виконавчої влади як законність. 
		Як вбачається з листа Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «КИЇВГЕОІФОРМАТИКА» від 25.05.2017 № 01-01/338, земельні ділянки з кадастровими номерами: НОМЕР_2, НОМЕР_4, НОМЕР_27, НОМЕР_6, НОМЕР_8,
		НОМЕР_10, НОМЕР_12, НОМЕР_14, НОМЕР_16,
		НОМЕР_18, НОМЕР_20, НОМЕР_22, НОМЕР_24,
		НОМЕР_28, НОМЕР_29, НОМЕР_26 повністю накладаються на землі водного фонду, а саме на оточений водою острів на річці Козинка та на водну поверхню. 
		Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.
		Статтею 59 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів).
		Цією ж статтею установлено вичерпний перелік видів функціонального використання земель водного фонду, для яких їх можуть передавати в користування громадян органи місцевого самоврядування та виконавчої влади.
		Зокрема, землі водного фонду можуть передаватись в користування лише для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт.
		Враховуючи викладене, чинним законодавством передбачено лише один випадок, коли землі водного фонду можуть передаватись у приватну власність та п`ять випадків, коли їх може бути передано в користування. 
		Відповідно до ст. 3 Водного кодексу України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого, серед іншого, належать поверхневі води: водотоки (річки, струмки).
		Частиною першою ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України зазначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, островами, а також прибережні захисні смуги вздовж цих річок.
		Пунктами 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486, визначення меж передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, яка узгоджується з Мінприроди, Держводагентством і територіальними органами Держземагентства.
		Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.
		Водночас, відсутність цього проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та можливість до її встановлення передавати у приватну власність ділянки, що підпадає під нормативно визначену 100-метрову зону від урізу води.
		Більше того, ст. 60 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель, садівництво та городництво. 
		Таким чином, при наданні у власність чи користування земельних ділянок навколо водних об'єктів необхідно ураховувати положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж, з урахуванням конкретної ситуації.
		Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України в постанові 
		від 22.04.2015 у справі № 6-52цс15, які в силу ст. 360-7 Цивільного процесуального кодексу України мають враховуватись судами України.
		Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.
		Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. 
		Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. 
		Отже, вказані земельні ділянки незаконно передані у власність громадянам за рахунок земель водного фонду на підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 26.08.2008 № 1360, виданого з грубим порушенням вимог ст. ст. 58, 60, 61 Земельного кодексу України, ст. ст. 86, 88, 89 Водного кодексу України, у зв'язку з чим вказане розпорядження підлягає визнанню недійсним. 
		Порушене право власності держави на спірні земельні ділянки підлягає судовому захисту, оскільки держава була позбавлена такого права незаконно. 
		Відповідно до вимог ст. 373 ЦК України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.
		Так, відповідно до п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5 якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 Цивільного кодексу України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 Цивільного кодексу України. 
		У зв'язку із цим, необхідно розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.
		Таким чином, у відповідності до вимог ст. ст. 330, 388 ЦК України право власності на земельну ділянку, яку було відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.
		Окрім того, не відбулося примусове вилучення майна у дійсного власника із подальшим продажем (даруванням), а також не ухвалювались рішення щодо припинення права власності на підставі ст. 346 ЦК України.
		Відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
		Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 11.02.2015 у справі № 6-1цс15; від 16.04.2014 у справі № 6-146цс13 та від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15.
		У даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є пред'явлення до суду віндикаційного позову в порядку, визначеному ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України до ОСОБА_3, ОСОБА_20, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_11 та про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки.
		Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.
		У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
		Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. 
		Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
		Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні та інші природні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. 
		За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
		Стаття 80 ЗК України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності. 
		З огляду на положення частини першої статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.
		Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.
		Прийняття рішення про передачу земель державної власності в приватну власність із земель державної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
		Також, згідно із ст. ст. 3, 4 Водного кодексу України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: поверхневі води; природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки);штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.
		До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
		З вказаних статей вбачається, що водні об'єкти та землі водного фонду є національним багатством держави і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в водних ресурсах. 
		Усі водні об'єкти та землі водного фонду на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони протікають, та незалежно від права власності на них, становлять водний фонд та землі водного фонду України і перебувають під охороною держави. Водні об'єкти та землі водного фонду, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на землі водного фонду здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. 
		Установлено, що земля, віднесена розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 26.08.2008 № 1360 до категорії земель із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, належала до земель водного фонду. Фактично відбулась незаконна зміна цільового призначення землі, яку було поділено на окремі ділянки, безоплатно приватизовано громадянами, що призвело до протиправного одержання вказаних земельних ділянок у власність.
		За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення першого заступника прокурора Київської області до суду з вимогою витребування спірних земельних ділянок з володіння відповідачів є задоволення насамперед суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель водного фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, земель водного фонду, як національного багатства України та як джерела задоволення потреб суспільства в водних ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та водні ресурси, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель, що незаконно вибули з такої власності. 
		ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).
		Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
		Враховуючи вимоги ст. ст. 1, 88, 89 Водного кодексу України, ст.ст. 59, 60, 61 Земельного кодексу України слід зазначити, що законодавцем визначено вичерпний перелік видів функціонального використання земель водного фонду, для яких їх можуть надавати у власність та передавати в користування громадян органи місцевого самоврядування та виконавчої влади.
		Враховуючи викладене, чинним законодавством передбачено лише один випадок, коли землі водного фонду можуть передаватись у приватну власність та п`ять випадків, коли їх може бути передано в користування. 
		Більше того, можливість передачі у приватну власність земель водного фонду для ведення особистого селянського господарства законом взагалі не передбачена.
		Таким чином, законно набути право приватної власності на спірні земельні ділянки водного фонду загальною площею 32 га із земель державної власності не могла жодна фізична особа, в тому числі й ОСОБА_3, ОСОБА_20, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_11 Натомість останні набули таке право власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідачів на землю стало можливим у результаті прийняття органом виконавчої влади відповідного розпорядження та подальшого відчуження частини земельних ділянок. 
		Вказані громадяни в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих, характерних для земель водного фонду (ст. ст. 1, 3, 4 ВК України) природних ознак (наявності річки Козинка, її берегових ліній, прибережно-захисних смуг) спірних земельних ділянок знали або, проявивши розумну обачність, могли знати про те, що землі водного фонду вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.
		Крім того, витребування спірних земельних ділянок з володіння відповідачів на користь держави відповідає критерію законності: витребування з їх власності земельних ділянок здійснюється на підставі норм статті 153 ЗК України, статті 388 ЦК України в зв'язку з порушенням органом виконавчої влади вимог ВК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними. 
		Прокурором при зверненні до суду з позовом було зазначено про те, що строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом пропущено з поважних причин, а саме Київській обласній державній адміністрації, яка відповідно до закону є розпорядником спірних земельних ділянок, про факт первинного порушення інтересів держави, внаслідок прийняття Обухівською районною державною адміністрацією оскаржуваного розпорядження, відомо не було. Київська обласна державна адміністрація на захист порушених прав держави до суду не зверталась, тому у прокурора виникло право на звернення до суду у зв'язку з бездіяльністю цього органу. Про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2015-2017 роках за результатами системного аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій, а саме Управління Держземагентства в Обухівському районі від 21.05.2015, КДП «Київгеоінформатика» від 25.05.2017, що підтверджують незаконне вилучення з державної власності земель водного фонду поза волею їх власника та землекористувача.
		Представником відповідача заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності.
		Згідно зі статтями 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, встановлений для захисту цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність становить три роки.
		Частиною 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що у разі якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
		Окрім того, згідно правової позиції висловленої у постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 року у справі № 3-604гс16 та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.10.2016 у справі № 522/16570/15-ц право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, а тому положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України не застосовуються. Законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є лише положення Цивільного кодексу України про набувальну давність (ст. 344 ЦК України).
		Таким чином, поновлюючи строк позовної давності, суд вважає, що таке рішення відповідатиме вимогам чинного законодавства щодо справедливого судочинства, ніяким чином не порушує чи обмежує процесуальні права відповідача, оскільки його доводи щодо пропуску строку позовної давності оцінені судом та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. 
		Крім того, у даному випадку єдиним можливим способом захисту інтересів держави є визнання недійсними спірних розпорядження, державних актів та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, оскільки необхідно відновити становище, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі водного фонду, які відповідно до ст.ст. 58, 60 Земельного кодексу України, ст. 3 Водного кодексу України перебувають під особливою охороною держави від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб.
		Суд вважає, що позов заявлений правомірно, оскільки відведенням у приватну власність громадян спірних ділянок порушено інтереси держави, як власника земельних ділянок, адже землі водного фонду, розташовані на території Української міської ради Обухівського району Київської області, вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, позовні вимоги ґрунтуються на чинному законодавстві, доведені матеріалами справи і підлягають задоволенню.
		Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, в силу ст. 141 ЦПК України з відповідачів слід стягнути солідарно судовий збір в сумі 8134 грн. 58 коп. на користь прокуратури Київської області.
		Керуючись ст.ст.4, 10, 76, 81,141, 259, 264-265, 268, 273 ЦПК України, ст. ст. 14, 19, 131-1 Конституції України, ст. ст. 21, 257, 393 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 85 Водного кодексу України, ст. ст. 19, 20, 21, 22, 58, 59, 84, 166, 118, 122, 152, 153 Земельного кодексу України, суд, - 
		В И Р І Ш И В:
		Визнати недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 26.08.2008 № 1360 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 16-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Української міської ради».
		Визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства: площею 2,0 га із кадастровим номером НОМЕР_2 серії НОМЕР_1 від 23.02.2009; площею 2,0 га із кадастровим номером НОМЕР_4 серії НОМЕР_3 від 23.02.2009; площею 2,0 га із кадастровим номером НОМЕР_6 серії НОМЕР_5 від 23.02.2009; площею 2,0 га із кадастровим номером НОМЕР_8 серії НОМЕР_7 від 23.02.2009; площею 2,0 га із кадастровим номером НОМЕР_10 серії НОМЕР_9 від 23.02.2009; площею 2,0 га із кадастровим номером НОМЕР_12 серії НОМЕР_11 від 23.02.2009; площею 2,0 га із кадастровим номером НОМЕР_14 серії НОМЕР_13 від 23.02.2009; площею 2,0 га із кадастровим номером НОМЕР_16 серії НОМЕР_15 від 23.02.2009; площею 2,0 га із кадастровим номером НОМЕР_18 серії НОМЕР_17 від 23.02.2009; площею 2,0 га із кадастровим номером НОМЕР_20 серії НОМЕР_19 від 23.02.2009; площею 2,0 га із кадастровим номером НОМЕР_22 серії НОМЕР_21 від 23.02.2009; площею 2,0 га із кадастровим номером НОМЕР_24 серії НОМЕР_23 від 23.02.2009; площею 2,0 га із кадастровим номером НОМЕР_26 серії НОМЕР_25 від 23.02.2009.
		Витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністраціїз незаконного володіння: ОСОБА_11 земельні ділянки площею 2,0 га із кадастровим номеромНОМЕР_27, площею 2,0 га із кадастровим номером НОМЕР_28, площею 2,0 га із кадастровим номером НОМЕР_29; ОСОБА_3 земельну ділянку площею 2,0 га із кадастровим номером НОМЕР_2; ОСОБА_4 земельну ділянку площею 2,0 га із кадастровим номером НОМЕР_4; ОСОБА_5 земельну ділянку площею 2,0 га із кадастровим номеромНОМЕР_6; ОСОБА_6 земельну ділянку площею 2,0 га із кадастровим номером НОМЕР_8; ОСОБА_7 земельну ділянку площею 2,0 га із кадастровим номером НОМЕР_10; ОСОБА_8 земельну ділянку площею 2,0 га із кадастровим номером НОМЕР_12; ОСОБА_9 земельну ділянку площею 2,0 га із кадастровим номером НОМЕР_14; ОСОБА_10 земельну ділянку площею 2,0 га із кадастровим номером НОМЕР_16; ОСОБА_12 земельну ділянку площею 2,0 га із кадастровим номером НОМЕР_18; ОСОБА_13 земельну ділянку площею 2,0 га із кадастровим номером НОМЕР_20; ОСОБА_14 земельну ділянку площею 2,0 га із кадастровим номером НОМЕР_22; ОСОБА_15 земельну ділянку площею 2,0 га із кадастровим номером НОМЕР_24;ОСОБА_16 земельну ділянку площею 2,0 га із кадастровим номеромНОМЕР_26 загальною вартістю 328 972,16 грн., які розташовані в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області.
		Стягнути солідарно з відповідачів на користь прокуратури Київської області (01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2, р/р 35216008015641 в ДКСУ, м. Київ, МФО 820172, Код ЄДРПОУ 02909996) сплачений при звернені до суду судовий збір в сумі 8134 грн. 58 коп..
		Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		 
		Суддя О.М.Зінченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...