Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 636/1653/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів надання послуг.
Надіслано для оприлюднення: 26.12.2018. Зареєстровано: 30.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 03.01.2019.
Дата набрання законної сили: 26.12.2018
Номер судового провадження: 22-ц/818/235/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		__________________________________________________________________
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		Справа № 636/1653/18
		Провадження № 22-ц/818/235/18
		 
		26 грудня 2018 року
		м. Харків 
		 
		Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого                 - судді Тичкової О.Ю.,
		суддів          - Котелевець А.В., Піддубного Р.М., 
		 
		сторони справи:
		 
		позивач - ОСОБА_1 
		відповідачі - Комунальне підприємство «Чугуївський комунальний комплекс», Комунальне підприємство «Центр поводження з тваринами», 
		 
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги Комунального підприємства «Чугуївський комунальний комплекс», Комунального підприємства «Центр поводження з тваринами» на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 14 серпня 2018 року в складі судді Ковригіна О.С., 
		 
		у с т а н о в и в:
		 
		 
		 
		У квітні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору № 7 від 10 березня 2017 року на вилов безпритульних тварин, укладеного між КП «Чугуївський комунальний комплекс» та КП «Центр поводження з тваринами» ( надалі Договір), застосування наслідків його недійсності шляхом стягнення з КП «Центр поводження з тваринами» на користь КП «Чугуївський комунальний комплекс» грошових коштів у розмірі 38 552 грн.
		 
		Позов обґрунтований тим, що укладення та виконання Договору призвело до порушення майнових прав Чугуївської територіальної громади, членом якої є позивач. А саме, відповідно до умов Договору до затриманих в місті Чугуєві тварин здійснено умертвіння на сьомій день з моменту їх затримання. Хоча діючим законодавством встановлений термін утримання затриманих безпритульних тварин протягом двох місяців. Як наслідок, власники тварин втратили можливість здійснити розшук своїх тварин, що порушує їх право на майно. Чугуївська територіальна громада, на території якої здійснювалось затримання тварин, також була незаконно позбавлена своїх речових прав. Крім цього, позивач вказує на те, що укладення та виконання Договору призвело до безоплатного обернення майна територіальної громади на користь іншої особи, були порушені норми законодавства, що регулюють перевезення тварин за межі адміністративної території м. Чугуєва, а саме відсутні передбачені законодавством облікові товарні транспортні документи.
		 
		Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 14 серпня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. 
		 
		Визнано недійсним договір № 7 від 10 березня 2017 року на вилов безпритульних тварин, укладений між КП «Чугуївський комунальний комплекс» та КП «Центр поводження з тваринами» та застосовано наслідки його недійсності шляхом стягнення з КП «Центр поводження з тваринами» на користь КП «Чугуївський комунальний комплекс» грошових коштів, сплачених на виконання договору № 7 від 10 березня 2017 року, у розмірі 38 552 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. 
		 
		Рішення суду мотивовано тим, що КП «Центр поводження з тваринами» порушило норми Цивільного кодексу України та Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», що призвело до порушення майнових прав громадян та протиправних дій щодо знищення майна Чугуївської територіальної громади, членом якої є позивач. Відповідно до вимог ст. 216 ЦК України суд вирішив стягнути з КП «Центр поводження з тваринами» на користь КП «Чугуївський комунальний комплекс» 38 552 грн., які були сплачені на виконання умов договору № 7 від 10 березня 2017 року на вилов безпритульних тварин. 
		 
		Не погоджуючись з рішенням суду КП «Чугуївський комунальний комплекс» та КП «Центр поводження з тваринами» подали апеляційні скарги, в яких просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог. 
		 
		Апеляційні скарги мотивовані тим, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. 
		 
		КП «Чугуївський комунальний комплекс» зазначає, що позивач не надав доказів порушення його прав або утримання чи користування безпритульними тваринами в супереч вимог закону. Суд навів мотиви рішення про визнання правочину недійсним та застосування юридичних наслідків, пов'язаних з його недійсністю лише до однієї сторони по договору. Під час укладання та виконання спірного договору сторони не посягали на суспільні, економічні та соціальні основи держави. 
		 
		КП «Центр поводження з тваринами» посилається на те, що позивачем не доведено порушення конкретних його прав та інтересів. Спірний договір був укладений в рамках виконання Правил благоустрою, забезпечення чистоти та порядку  утримання території м. Чугуєва, затверджений рішенням ХLІІІ сесії V скликання Чугуївської міської ради від 27 травня 2008 року № 1415-V. Позивачем не надано доказів того, що позивач або інші члени громади зверталися до відповідачів з заявами про повернення тварин. Права  особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий  лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно. Позовна заява не містить ознак недійсності оспорюваного договору, передбачених нормами  матеріального права. Твердження  позивача не підтверджені доказами.  З безпідставного та непідтвердженого доказами припущення позивача щодо порушення порядку виконання Договору суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про задоволення позову. Судом першої інстанції взято до уваги тільки зміст листування сторін у справі, що не доводить  порушення майнових  прав територіальної громади м. Чугуєва. Мешканці м. Чугуєва зверталися до Чугуївської міської ради та КП «Центр поводження з тваринами» щодо повернення тварин в порядку ст. 24 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», їх звернення завжди задовольнялися. Тварин повертали хазяїнам, а в разі безхазяйності тварин їх передавали новим власникам. Докази щодо наявності супровідних документів на тварин не подавалися до суду першої інстанції, оскільки аргументи позивача не відносяться до предмету спору, а ставлять під сумнів виконання умов Договору.
		 
		У відзиві на апеляційну скаргу КП «Чугуївський комунальний комплекс» ОСОБА_1 зазначає, що предмет спірного договору повністю суперечить ст. 340, 341 ЦК України, ст. 24 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», що окрім цього позбавляє Чугуївську територіальну громаду право на майно - тварин, та й ще на це витрачені бюджетні кошти територіальної громади. Суд першої інстанції не обґрунтовував рішення суду вимогами ст. 228 ЦК України, а застосував ст. ст. 215, 203 ЦК України, які регулюють порядок визначення правочину недійсним. 
		 
		Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
		 
		На підставі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.  Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.  Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.  Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.  Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:  1) керує ходом судового процесу;  2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;  3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;  4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;  5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
		 
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.  Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України).
		 
		Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд керується ст. 367 ЦПК України та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.  Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		 
		Проте оскаржуване рішення таким вимогам не відповідає з наступних підстав.
		 
		Так, згідно ч.1 ст. 264 ЦПК України і під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;  2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;  3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;  4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;  5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;  6) як розподілити між сторонами судові витрати;  7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;  8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
		 
		Предметом позовних вимог ОСОБА_1 є визнання договору на вилов безпритульних тварин недійсним та застосування наслідків його недійсності. 
		 
		Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 10 березня 2017 року між Комунальним підприємством (КП) «Чугуївський комунальний комплекс» та Комунальним підприємством (КП) «Центр поводження з тваринами» укладений Договір № 7, предметом якого є відлов безпритульних тварин (надалі Договір) (т.1 а.с. 17).
		 
		На виконання вищевказаного договору КП «Чугуївський комунальний комплекс» сплатив КП «Центр поводження з тваринами» грошові кошти в розмірі 38 552 грн. (т.1 а.с. 31-33).
		 
		Відповідно до п. 1.1 Договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язується за письмовим завданням замовника протягом визначеного в цьому договорі строку надати послуги з відлову тварин, з наданням виконавцю права самостійно визначати подальшу долю тварин відповідно до існуючих нормативних актів, а замовник зобов'язується оплатити надані послуги.
		 
		З даного питання позивач звернувся з запитами до КП «Чугуївський комунальний комплекс», КП «Центр поводження з тваринами», Чугуївської міської ради Харківської області, Управління ветеринарної медицини в Чугуївському районі (т.1 а.с. 18-21) та отримав відповіді. 
		 
		Так, згідно відповіді КП «Чугуївський комунальний комплекс» № 04 від 06 березня 2018 року, КП «Чугуївський комунальний комплекс» безпритульних собак на баланс не приймає; гроші на оплату послуг КП «Центр поводження з тваринами» виділені з бюджету Чугуївської міської ради Харківської області; подальші заходи, які здійснюються КП «Центр поводження з тваринами» щодо безпритульних тварин, невідомі; випадки знаходження господарів тварин мали місце, але це питання вирішувалося між господарями тварин та КП «Центр поводження з тваринами» (т.1 а.с. 22).
		 
		Згідно відповіді КП «Центр поводження з тваринами» № 300/0/267-18 від 19 березня 2018 року, запитувана позивачем інформація є комерційною таємницею. ОСОБА_1 повідомлено, що всіх безпритульних тварин, виловлених на території м. Чугуїв, було доставлено до Харківського міського Центру утримання безпритульних тварин КП «Центр поводження з тваринами». Рішення щодо подальшої долі виловлених безпритульних тварин приймається лікарями ветеринарної медицини на підставі наступних нормативних актів: Закону України «Про ветеринарну медицину»; Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження»; Наказу Державного комітету ветеринарної медицини України «Про затвердження «Положення про притулок для тварин» від 15 жовтня 2010 року № 1016/18311 та Наказу Державного комітету ветеринарної медицини України «Про затвердження «Методичних рекомендацій щодо проведення ефтаназії тварин від 07 вересня 2010 року № 365. Ефтаназія тварин, які не були відібрані ветеринарами і кінологами для прилаштування після 7 днів, здійснюється сучасними сертифікованими в Україні препаратами (т.1 а.с. 27-28).
		 
		Згідно відповіді Чугуївської міської ради Харківської області від 12 березня 2018 року, Чугуївська територіальна громада в особі Чугуївської міської ради не приймала у власність ні бездоглядних, ні безпритульних тварин; гроші на оплату послуг КП «Центр поводження з тваринами» виділені з бюджету Чугуївської міської ради Харківської області; заяв з пропозицією здійснити пошук власників безпритульних тварин від КП «Центр поводження з тваринами» або КП «Чугуївський комунальний комплекс» не надходило; до Чугуївської міської ради від КП «Центр поводження з тваринами» заяв щодо прийняття або відмови у прийнятті у власність безпритульних тварин, виловлених на території, що підпорядковується Чугуївській міській раді - не надходило (т.1 а.с. 29).
		 
		У відзиві на позовну заяву Чугуївська міська рада зазначила, що позивач не надав належних доказів порушення його прав, оскільки не надано і доказів належності собак громаді або позивачу. Згідно ст. 24 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» право власності на собак мало б виникнути лише у особи, у якої безпритульна тварина була на утримані та в користуванні. Позивач не надав доказів порушення прав громади на виловлених собак та доказів порушення публічного порядку під час укладання договору із «Центром поводження з тваринами».
		 
		Пунктом 9.1 Договору передбачено, що у випадку вилову виконавцем власницьких тварин, що знаходились без власника на вулицях, ринках, скверах, садах парках, дворах, громадянському транспорті та інших громадських місцях, які згідно ст. 24 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» вважаються безпритульними та підлягають вилову: замовник має право звернутись до виконавця з проханням повернути виловлену тварину.
		 
		Члени територіальної громади м. Чугуєва були оповіщені про проведення вилову безпритульних тварин шляхом розміщення інформації на офіційному сайті Чугуївської міської ради та її виконавчого комітету. 
		 
		Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору № 7 від 10 березня 2017 року на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 3 ст. 215 ЦК України та посиланням на вимоги ст. 228 ЦК України.
		 
		Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що КП «Центр поводження з тваринами» порушило норми Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), що призвело до порушення майнових прав громадян та протиправних дій щодо знищення майна Чугуївської територіальної громади, членом якої є позивач.
		 
		Згідно з приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		 
		Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		 
		За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Частиною другою цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		 
		У свою чергу, вчинення особами дій щодо виконання досягнутих домовленостей, тобто виконання прийнятих на себе прав і покладених обов'язків за угодою, є виконанням угоди.
		 
		Відповідно до ст. ст. 215 - 235 ЦК України, особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.
		 
		Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.
		 
		Так, відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		 
		У п. 7 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 09 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК). 
		 
		За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.
		 
		Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
		 
		Матеріали справи не містять, а позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог не надано доказів того, що на момент укладання спірного договору у директорів відповідачів був відсутній необхідний обсяг дієздатності, їх волевиявлення не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, а договір не був направлений на реальне настання правових наслідків, які ним обумовлені. Докази того, що умови договору протирічать вимогам чинного законодавства України, матеріали справи не містять. 
		 
		Позивач вважає, що спірний договір порушує публічний порядок. Разом з тим, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Відповідні докази матеріали справи не містять. 
		 
		Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		 
		Зазначеною нормою передбачено можливість оскарження правочину зацікавленою особою, яка не є стороною договору.
		 
		Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України). 
		 
		Відповідно до ч. ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України).
		 
		Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання правочину недійсним; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		 
		Чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, а тому, виходячи з вимог статті 16 Цивільного кодексу України, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
		 
		Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. 
		 
		Територіальна громада села, селища, міста входить до системи місцевого самоврядування наряду з сільською, селищною, міською радою, сільським, селищним, міським головою, виконавчими органами сільської, селищної, міської ради та є первинним суб'єктом та основним носієм функцій і повноважень місцевого самоврядування. Громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад (положення статей 3, 5, 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні).
		 
		Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
		 
		Відповідно до статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.
		 
		Члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у раді (в порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування.  Порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради визначається представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (стаття 9 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні). 
		 
		Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що територіальна громада м. Чугуєва або її представницькі органи уповноважували ОСОБА_1 представляти інтереси територіальної громади в цілому. 
		 
		В обґрунтування порушення прав позивача останній зазначає, що оскільки кошти на виконання спірного договору були виділені саме з Чугуївського міського бюджету, то ОСОБА_1 як член територіальної громади має право звернутись до суду з даним позовом. 
		 
		Разом з тим, позовна заява не містить обґрунтувань яким чином умови спірного договору порушують безпосередньо права позивача та яким чином перешкоджають можливій законній реалізації позивачу його прав. 
		 
		З урахуванням вищезазначеного, позивачем не доведено порушення умовами спірного договору його прав та охоронюваних законом інтересів, а також підстав для визнання договору недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 3 ст. 215, ч. 1 ст. 228 ЦК України.
		 
		Частинами 1, 2, 4 статті 376 ЦПК України передбачено,  що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:  1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;  2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;  3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;  4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.  Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.  Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
		 
		Враховуючи наведене, рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 14 серпня 2018 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені вимог ОСОБА_1
		 
		Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 
		 
		При зверненні до апеляційного суду з апеляційною скаргою КП «Чугуївський комунальний комплекс» сплачено судовий збір у розмірі 2643 грн. (т.1 а.с. 144, 145), а КП «Центр поводження з тваринами» - 2114 грн. 40 коп. (т.1 а.с. 186, 247). 
		 
		Відповідно до п. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 
		 
		Згідно з п.п. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», в редакції станом на час звернення з позовом до суду, ставка судового збору за подання фізичною особою позовної заяви немайнового характеру складає 0, 4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. 
		 
		Згідно з п.п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», в редакції станом на час звернення з позовом до суду, ставка судового збору за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру складає 1 відсоток ціни позову ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. 
		 
		Частиною 3 статті 6 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
		 
		Згідно п.п. 6 п. 1 ч.2 ст.4 Закону України №3674-VI від 8 липня 2011 року «Про судовий збір», ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
		 
		Таким чином, на користь КП «Центр поводження з тваринами», КП «Чугуївський комунальний комплекс» з позивача слід стягнути по 2114 грн. 40 коп. у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. 
		 
		Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі  зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
		 
		Що з стосується вимог апеляційної скарги КП «Центр поводження з тваринами» про стягнення з позивача на їх користь витрат на професійну правничу допомогу, то вони задоволенню не підлягають. 
		 
		Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.
		Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		 
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірними із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		 
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
		 
		Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		 
		Розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		 
		Докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
		 
		На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду відповідні докази: договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
		 
		Верховний Суд у своїй постанові від 03 травня 2018 року в справі №372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат, стороні на користь якої ухвалено судове рішення.
		 
		З матеріалів справи вбачається, що КП «Центр поводження з тваринами», як на підставу своїх вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, надано договір про надання правничої допомоги від 29 жовтня 2018 року, акт виконаних робіт від 31 жовтня 2018 року. Будь-яких доказів оплати КП «Центр поводження з тваринами» витрат на професійну правничу допомогу не надано.
		 
		Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
		 
		постановив:
		 
		Апеляційні скарги Комунального підприємства «Чугуївський комунальний комплекс», Комунального підприємства «Центр поводження з тваринами» задовольнити частково. 
		 
		Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 14 серпня 2018 року скасувати.
		 
		У задоволені позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Чугуївський комунальний комплекс», Комунального підприємства «Центр поводження з тваринами» про визнання недійсним договору, застосування наслідків його недійсності відмовити.
		 
		Стягнути з ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1) на користь Комунального підприємства «Чугуївський комунальний комплекс» (ЄДРПОУ 38630446) судовий збір у розмірі 2114 грн. 40 коп. у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. 
		 
		Стягнути з ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1) на користь Комунального підприємства «Центр поводження з тваринами» (ЄДРПОУ 03354431) судовий збір у розмірі 2114 грн. 40 коп. у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. 
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених частиною 3 статті 389 ЦПК України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повний текст постанови складено 26 грудня 2018 року.
		 
		 
		 
		Головуючий                                                          О.Ю. Тичкова
		 
		Судді                                                                        А.В. Котелевець
		 
		                                                                       Р.М. Піддубний

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...