Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/7960/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Відшкодування шкоди; Інший спір про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: 28.12.2018. Зареєстровано: 02.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 03.01.2019.
Дата набрання законної сили: 25.04.2019
Результат оскарження 25.04.2019 Північний апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		18.12.2018Справа №  910/7960/18
		Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В.   за участю секретаря судового засідання Письменної О.М.  розглянувши матеріали господарської справи
		за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ» 
		до                       1) Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві 
		2) Прокуратури міста Києва 
		про                      стягнення 29 154 032,10 грн.
		 
		за участю представників:
		від позивача:                    Калініченко І.О., Лавріненко Т.М.
		від відповідача 1:           Мамойлик І.О.
		від відповідача 2:           Пяних М.Є.
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		          
		Товариство з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ»   звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві та Прокуратури міста Києва,  в якому просить суд відшкодувати Товариству з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ»    матеріальну шкоду у вигляді збитків, завданих товариству, у розмірі 29 154 032,10 грн. та стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ» матеріальну шкоду у вигляді збитків, завданих товариству, у розмірі 29154032,10 грн.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок незаконного проведення під час кримінального провадження обшуку, позивачу було завдано збитки   у розмірі 29154032,10   грн.  
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/7960/18, призначено підготовче засідання у справі на 17.07.2018р.
		Відповідач 1 у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що позовні вимоги є такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування. 
		Відповідач 2 у відзиві проти задоволення позовних вимог також надав заперечення, посилаючись на те, що доказів наявності всіх складових шкоди позивачем не представлено. До того ж, на думку вказаного учасника судового процесу, до спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні норми про відшкодування шкоди, проте, ніяким чином ст.ст.1173, 1174 Цивільного кодексу України. В процесі розгляду справи відповідачем 1 також подано заяву про застосування строків позовної давності.  
		17.07.2018р. судом було відкладено підготовче засідання на 02.08.2018р.
		02.08.2018р. у підготовчому засіданні судом було оголошено перерву до 30.08.2018р. 
		23.08.2018р. представником позивача було подано заяву про уточнення позовних вимог, яку було прийнято судом як таку, що відповідає приписам ст..46 Господарського процесуального кодексу України.
		У зв'язку із перебуванням 30 серпня 2018 року судді Гулевець О.В. у відпустці, розгляд справи №910/7960/18 не відбувся.
		Ухвалою від 29.08.2018р. розгляд справи було призначено на 13.09.2018р.
		В судовому засіданні 13.09.2018р. закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/7960/18 до судового розгляду по суті на 02.10.2018р., про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.
		Ухвалою від 11.10.2018р. суд постановив повернутися до розгляду справи №910/7960/18 у підготовчому провадженні та продовжити підготовче засідання; призначено  підготовче засідання по справі  на 25.10.2018р.
		25.10.2018р. судом було закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті 13.11.2018р.
		13.11.2018р. судом було оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 27.11.2018р.
		27.11.2018р. судом було оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 06.12.2018р.
		06.12.2018р. судом було відкладено розгляд справи по суті на 18.12.2018р. 
		У судовому засіданні 18.12.2018р. судом було залишено без розгляду клопотання відповідача 1 про зупинення провадження, яке було подано до суду 06.12.2018р. При цьому, суд виходив з наступного.
		За приписами ст.169 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
		Статтею 113 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
		Ухвалою від 11.10.2018р. судом встановлено строк подання учасниками справи заяв, клопотань та заперечень до 25.10.2018р. з дотриманням вимог до форми та змісту заяв з процесуальних питань, встановлених статтею 170 Господарського процесуального кодексу України.
		Проте, заява про зупинення провадження по справі була подана Головним управлінням Державної казначейської служби України у м. Києві 06.12.2018р., тобто, з пропуском строку, встановленого судом.
		Суд зазначає, що ст.119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
		У ст.207 Господарського процесуального кодексу України вказано, що головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
		За таких обставин, виходячи з вищевикладеного, судом було залишено без розгляду заяву відповідача 1 про зупинення провадження як таку, що подана з порушенням строку, який було встановлено господарським судом.
		Крім того, суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що  ч.3 ст.195 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1 - 3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.
		Отже, з огляду на закриття підготовчого провадження по справі 25.10.2018р. та призначення справи до розгляду по суті, у суду відсутні підстави для зупинення провадження по справі до розгляду пов'язаної справи. 
		У судовому засіданні 18.12.2018р. судом було відхилено клопотання відповідача 1 про надання часу для підготовки до судових дебатів та відкладення судового засіданні  з урахуванням наступного.
		Згідно ч.2 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд  відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
		Проте, наявності однієї з підстав для відкладення розгляду справи по суті, перелік яких наведено вище, відповідачем 1 не доведено.
		При цьому, суд звертає увагу на те, що розгляд справи по суті було розпочато 13.11.2018р., а отже, у відповідача 1 було більш ніж достатньо часу для підготовки до судових дебатів. 
		Крім того, аналогічне клопотання вже заявлялось вказаним учасником судового процесу у судовому засіданні 06.12.2018р. та було задоволено судом.
		В контексті клопотання відповідача 1 про відкладення розгляду справи по суті суд також звертає увагу на наступне.
		Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
		За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.
		Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
		Водночас ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»  встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
		У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
		Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
		Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
		Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
		Отже, за висновками суду, у даному випадку задоволення клопотання відповідача 1 могло б призвести до безпідставного затягування строків розгляду справи, а отже, і порушення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Представником позивача у судовому засіданні 18.12.2018р. було підтримано позовні вимоги в повному обсязі (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).
		Представником відповідача 1 проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.
		Представником відповідача 2 проти задоволення позовних вимог також було заперечено в повному обсязі. 
		В судовому засіданні 18.12.2018р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
		Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін,  Господарський суд міста Києва,                                        
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Прокуратурою міста Києва проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному 20.05.2014р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42014100060000163, стосовно того, що групою невстановлених осіб здійснюється продаж контрафактних товарів, зокрема, з використанням радіаційно-забрудненої сировини за адресами: м.Київ, вул.Городецького, 12/3 та м.Київ, вул.Інститутська, 14, за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.229 Кримінального кодексу України.
		14.08.2014р. старшим прокурором Прокуратури Печерського району м.Києва ОСОБА_6 було скеровано до Печерського районного суду міста Києва клопотання про надання дозволу на проведення обшуку.
		Ухвалою від 15.08.2014р. Печерського районного суду міста Києва клопотання старшого прокурора  Прокуратури Печерського району м.Києва ОСОБА_6 було задоволено; надано дозвіл старшому прокурору прокуратури Печерського району м.Києва ОСОБА_6 та старшому прокурору прокуратури Печерського району міста Києва ОСОБА_7 на проведення обшуку нежитлових приміщень магазину «Граф» за адресою: м.Київ, вул. Архітектора Городецького, 12/3, перший (цокольний поверх та приміщення підвалу), які належать на підставі договору дарування №1501 від 10.12.2013р., громадянину ОСОБА_8, НОМЕР_1, з метою відшкодування і вилучення товарів, документів і сировини, які знаходяться в приміщеннях магазину. 
		За поясненнями позивача, 20.08.2014р. у приміщенні магазину «Граф», розташованому за адресою: м.Київ, вул. Архітектора Городецького, 12/3, в якому здійснювало свою господарську діяльність Товариство з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ», було проведено обшук, за наслідками якого вилучено товарно-матеріальні цінності -  ювелірні вироби та годинники.
		З огляду на вчинення посадовими особами органів прокуратури протиправних дій 25.08.2014р. директор Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ» звернувся до Прокуратури міста Києва з повідомленнями  про вчинення кримінального правопорушення, за наслідками чого було відкрито кримінальні провадження №12014100060004510, №42015100000000562, №42015100000000566 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, що передбачені ч.ч.1 , 5 ст.185, ч.5 ст.191, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.3 ст.365 Кримінального кодексу України.
		03.09.2014р. слідчим Прокуратури міста Києва було проведено огляд місця події, а саме приміщення магазину «Граф», розташованого за адресою: м.Київ, вул. Архітектора Городецького, 12/3, в якому здійснювало свою господарську діяльність Товариство з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ».
		Як вбачається з матеріалів справи, Прокуратурою міста Києва було складено обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12014100060004510 за обвинуваченням старшого прокурору прокуратури Печерського району м.Києва ОСОБА_7, старшого прокурору прокуратури Печерського району м.Києва ОСОБА_6, старшого слідчого слідчого відділу Печерського РУ ГУ МВС України в м.Києві ОСОБА_9 та оперуповноваженх  сектору з розкриття майнових злочинів відділу карного розшуку Печерського РУ ГУ МВС України ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.185 Кримінального кодексу України та ч.3 ст.365 Кримінального кодексу України. 
		Зі змісту  наявних в матеріалах справи повідомлень Прокуратури міста Києва від 13.05.2015р., від 20.04.2015р. про зміну раніше повідомленої підозри та обвинувального акту у кримінальному провадженні №12014100060004510 вбачається, що у межах здійснення  досудового розслідування у кримінальному провадженні №42014100060000163 під час обшуку 20.08.2014р. у приміщенні магазину «Граф», розташованому за адресою: м.Київ, вул. Архітектора Городецького, 12/3, який здійснювався на підставі ухвали від 15.08.2014р. Печерського районного суду міста Києва по справі №757/23495/14-к, посадовими особами органу досудового розслідування було виявлено велику кількість товарно-матеріальних цінностей - ювелірних виробів та годинників та у подальшому викрадено. 
		Постановою від 23.09.2014р. Прокуратури міста Києва кримінальне провадження, внесене 20.05.2014р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42014100060000163, було закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.299 Кримінального кодексу України.
		20.11.2014р. на підставі договору №15-2711 від 10.11.2014р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УПК-Аудит ЛТД» (виконавець, аудитор), останнім було складено звіт про фактичні результати виконання аудиторських узгоджених процедур щодо перевірки операцій по придбанню окремих товарно-матеріальних цінностей Товариства  з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ».
		Згідно змісту вказаного висновку комісією на підставі акту інвентаризації товарів №29 від 26.08.2014р. було встановлено нестачу 369 одиниць товарно-матеріальних цінностей та акту №30 від 01.09.2014р. нестачу 203 одиниць товарно-матеріальних цінностей. У звіті також встановлено, що станом на 21.08.2014р. в бухгалтерському обліку Товариства  з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ» обліковувались всі товарно-матеріальні цінності, нестача яких зафіксована в актах інвентаризації товарів №29 від 26.08.2014р. та №30 від 01.09.2014р. Тобто, фактично встановлено нестачу, яка виникла за наслідками проведення органами прокуратури обшуку 20.08.2014 у приміщенні магазину «Граф», розташованому за адресою: м.Київ, вул. Архітектора Городецького, 12/3.
		Товариством з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ» в межах кримінального провадження №42014100060004510, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом таємного викрадення чужого майна (крадіжки), вчиненого за попередньою змовою групою осіб у особливо великих розмірах, перевищення службових повноважень, що завдало тяжких наслідків, співробітникам правоохоронних органів Печерського району міста Києва під час проведення обшуку у приміщенні магазину «Граф» за адресою:  м.Київ, вул. Архітектора Городецького, 12/3, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.185, ч.3 ст.365 Кримінального кодексу України, було заявлено цивільний позов про стягнення шкоди в сумі 25   964   226,33 грн.
		Постановою від 07.05.2015р. Прокуратури міста Києва Товариство з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ» було визнано цивільним позивачем в межах кримінального провадження №42014100060004510.
		Матеріали кримінального провадження №42014100060004510 було передано на розгляд Печерського районного суду міста Києва.
		30.08.2018р. Товариством з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ» подано заяву до Печерського районного суду про залишення цивільного позову без розгляду.
		Ухвалою від 13.12.2018р. заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ» була розглянута Печерським районним судом міста Києва, а цивільний позов останнього залишено без розгляду. 
		За твердженнями позивача, внаслідок незаконних дій посадових осіб органів прокуратури, вчинених під час проведення обшуку 20.08.2014р. у приміщенні магазину «Граф», розташованому за адресою: м.Київ, вул. Архітектора Городецького, 12/3, в якому здійснювало свою господарську діяльність Товариство з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ» та вилучено ювелірні вироби та годинники, позивачу було завдано збитків в сумі 29 154 032,10 грн., яка дорівнює їх вартості. Означені обставини, на думку позивача, вказують на наявність підстав для стягнення з Держави Україна  шляхом безспірного списання Головним управлінням Держаної казначейської служби України в місті Києві з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють досудове розслідування на підставі приписів ст.ст.1173, 1174 Цивільного кодексу України.
		Судом вказувалось, що відповідач 1 у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що позовні вимоги є такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування. До того ж, вказаним учасником судового процесу наголошено на тому, що у даному випадку шкода ніяким чином не може бути стягнута з Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві.
		Відповідач 2 у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що доказів наявності всіх складових шкоди позивачем не представлено. До того ж, на думку вказаного учасника судового процесу, до спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні норми про відшкодування шкоди, а саме ст.1166 Цивільного кодексу України, проте, ніяким чином не ст.ст.1173, 1174 Цивільного кодексу України. Крім того, в процесі розгляду справи відповідачем 2 подано заяву про застосування строків позовної давності.  
		Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги  підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
		Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
		Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
		Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
		Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься відшкодування шкоди. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.
		Статтею 56 Конституції України   проголошено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Загальні положення про відшкодування шкоди визначено у главі 82 Цивільного кодексу України.
		Слід зазначити, що Цивільним кодексом України визначено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду (ст.1166 Цивільного кодексу України). В той же час, ст.1173 Цивільного кодексу України  визначено порядок відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування. Статтею 1174 Цивільного кодексу України визначено особливості відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
		У ст.1176 Цивільного кодексу України визначено порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
		Вказаною статтею у ч.ч.1-5 передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Якщо кримінальне провадження закрито на підставі закону про амністію або акта про помилування, право на відшкодування шкоди не виникає. Фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
		За приписами ч.6 ст.1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
		За змісту позовної заяви (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) полягає, що предметом позову є стягнення шкоди, завданої неправомірними діями посадових осіб органів прокуратури під час проведення обшуку у приміщенні, в якому здійснювало свою господарську діяльність Товариство з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ».
		Суд зазначає, що ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
		У ст.2 вказаного нормативно-правового акту визначено, що на прокуратуру покладаються такі функції: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
		Суд зауважує, що статті   1173,   1174 Цивільного кодексу України   є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
		Отже, виходячи з предмету та підстав позовних вимог, з огляду на правовий статус прокуратури в Україні,  суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст.1173, 1174 Цивільного кодексу України, які у співвідношенні з нормою ст.1176 Цивільного кодексу України, є загальними нормами, які регулюють правовідносини з відшкодування шкоди, завданої органом державної влади. Означене в повному обсязі узгоджується з приписами ч.6 ст.1176 Цивільного кодексу України, згідно якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Правову позицію стосовно застосування в аналогічних правовідносинах норм ст.ст.1173, 1174 Цивільного кодексу України наведено у постановах від 25.05.2016р. Верховного Суду України по справі №6-440цс16, від 22.06.2017р. по справі №6-501цс17, постанові від 21.02.2018р. Верховного Суду по справі №638/6301/14-ц, постанові від 10.08.2018р. Верховного Суду по справі №916/2507/16 та листі Верховного Суду України від 01.07.2017р. «Висновки Верховного Суду України, викладені в постановах, прийнятих за результатами розгляду справ із підстав, передбачених п. п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за I півріччя 2017 р.».
		Тобто, наведеним вище спростовуються заперечення відповідача 2 щодо відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст.ст.1173, 1174 Цивільного кодексу України.
		Слід зауважити, що шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. Також деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди. 
		Спеціальна норми       ст.ст.1173, 1174   Цивільного кодексу України, на підставі якої заявлені позовні вимоги у даній справі, передбачають відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи. Вказану правову позицію було висловлено Верховним Судом у постановах від 23.05.2018р. по справі №923/574/17, від 18.06.2018р. по справі №904/1284/17.
		Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі       ст.ст.1173, 1174   Цивільного кодексу України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду (аналогічний висновок про застосування норм права, який викладений у постанові Верховного Суду від 02.03.2018 у справі № 916/336/17).
		Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
		Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини  у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
		Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
		Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
		До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
		Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р.  Європейського суду з прав людини  у справі «Домбо   Бегеер Б.В.   проти Нідерландів»). 
		У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини  у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
		Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
		За таких обставин, враховуючи зміст   ст.129 Конституції України, ч.ч.1-3 ст.13, ч.1 ст.74      Господарського процесуального кодексу України   при зверненні до суду з розглядуваним позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) позивачем повинно бути доведено, зокрема, протиправність поведінки відповідача 2; наявність заподіяної діями вказаного учасника судового процесу шкоди; причинний зв'язок між ними.
		Наразі, виходячи з предмету доказування у спорах про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями державними органами та їх посадовими особами, суд дійшов висновку щодо наявності в діях відповідача 2 під час здійснення досудового розслідування у межах кримінального провадження ознак протиправної поведінки.  При цьому,  судом враховано наступне.
		Судом було встановлено, що Прокуратурою міста Києва проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному 20.05.2014р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42014100060000163, стосовно того, що групою невстановлених осіб здійснюється продаж контрафактних товарів, зокрема, з використанням радіаційно-забрудненої сировини за адресами: м.Київ, вул.Городецького, 12/3 та м.Київ, вул.Інститутська, 14, за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.229 Кримінального кодексу України.
		14.08.2014р. старшим прокурором Прокуратури Печерського району м.Києва ОСОБА_6 було скеровано до Печерського районного суду міста Києва клопотання про надання дозволу на проведення обшуку.
		Ухвалою від 15.08.2014р. Печерського районного суду міста Києва клопотання старшого прокурора  Прокуратури Печерського району м.Києва ОСОБА_6 було задоволено; надано дозвіл старшому прокурору прокуратури Печерського району м.Києва ОСОБА_6 та старшому прокурору прокуратури Печерського району міста Києва ОСОБА_7 на проведення обшуку нежитлових приміщень магазину «Граф» за адресою: м.Київ, вул. Архітектора Городецького, 12/3, перший (цокольний поверх та приміщення підвалу), які належать на підставі договору дарування №1501 від 10.12.2013р., громадянину ОСОБА_8, НОМЕР_1, з метою відшкодування і вилучення товарів, документів і сировини, які знаходяться в приміщеннях магазину. 
		За поясненнями позивача, 20.08.2014р. у приміщенні магазину «Граф», розташованому за адресою: м.Київ, вул. Архітектора Городецького, 12/3, в якому здійснювало свою господарську діяльність Товариство з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ» органами прокуратури було проведено обшук, за наслідками якого вилучено ювелірні вироби та годинники.
		Згідно змісту  наявних в матеріалах справи повідомлень Прокуратури міста Києва від 13.05.2015р., від 20.04.2015р. про зміну раніше повідомленої підозри та обвинувального акту у кримінальному провадженні №42014100060004510 вбачається, що у межах здійснення  досудового розслідування у кримінальному провадженні №42014100060000163 під час обшуку 20.08.2014р. у приміщенні магазину «Граф», розташованому за адресою: м.Київ, вул. Архітектора Городецького, 12/3, який здійснювався на підставі ухвали від 15.08.2014р. Печерського районного суду міста Києва по справі №757/23495/14-к, посадовими особами органу досудового розслідування було виявлено велику кількість товарно-матеріальних цінностей - ювелірних виробів та годинників та у подальшому вилучено. 
		Надаючи оцінку діям органу досудового розслідування, які було вчинено в межах кримінального провадження №42014100060000163, судом враховано, що згідно ч.1 ст.223 Кримінального процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.
		Частинами 1, 2 ст.234 Кримінального процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.  Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді.
		Ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи з підстав, зазначених у клопотанні прокурора, слідчого, надає право проникнути до житла чи іншого володіння особи лише один раз. Ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбачених цим Кодексом, а також містити відомості про: 1) строк дії ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня постановлення ухвали; 2) прокурора, слідчого, який подав клопотання про обшук; 3) положення закону, на підставі якого постановляється ухвала; 4) житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, які мають бути піддані обшуку; 5) особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному володінні якої воно знаходиться; 6) речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук (ч.ч.1, 2 ст.235 Кримінального процесуального кодексу України). 
		Порядок виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи визначено у ст.237 вказаного нормативно-правового акту.
		Зокрема, означеною статтею визначено, що ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи може бути виконана слідчим чи прокурором. Для участі в проведенні обшуку може бути запрошений потерпілий, підозрюваний, захисник, представник та інші учасники кримінального провадження. З метою одержання допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, слідчий, прокурор для участі в обшуку має право запросити спеціалістів. Слідчий, прокурор вживає належних заходів для забезпечення присутності під час проведення обшуку осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені (ч.1 ст.237 Кримінального процесуального кодексу України).
		Перед початком виконання ухвали слідчого судді особі, яка володіє житлом чи іншим володінням, а за її відсутності - іншій присутній особі повинна бути пред'явлена ухвала і надана її копія. Слідчий, прокурор має право заборонити будь-якій особі залишити місце обшуку до його закінчення та вчиняти будь-які дії, що заважають проведенню обшуку. Невиконання цих вимог тягне за собою передбачену законом відповідальність (ч.3 ст.237 Кримінального процесуального кодексу України).
		Слідчий, прокурор під час проведення обшуку має право відкривати закриті приміщення, сховища, речі, якщо особа, присутня при обшуку, відмовляється їх відкрити або обшук здійснюється за відсутності осіб, зазначених у частині третій цієї статті. При обшуку слідчий, прокурор має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення обшуканого житла чи іншого володіння особи чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном (ч.ч.6, 7 ст.237 Кримінального процесуального кодексу України).
		За приписами ст.103 Кримінального процесуального кодексу України  процесуальні дії під час кримінального провадження можуть фіксуватися: 1) у протоколі; 2) на носії інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії; 3) у журналі судового засідання.
		Частиною 3 ст.104 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що протокол складається з: 1) вступної частини, яка повинна містити відомості про: місце, час проведення та назву процесуальної дії; особу, яка проводить процесуальну дію (прізвище, ім'я, по батькові, посада); всіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії (прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання); інформацію про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх використання; 2) описової частини, яка повинна містити відомості про: послідовність дій; отримані в результаті процесуальної дії відомості, важливі для цього кримінального провадження, в тому числі виявлені та/або надані речі і документи; 3) заключної частини, яка повинна містити відомості про: вилучені речі і документи та спосіб їх ідентифікації; спосіб ознайомлення учасників зі змістом протоколу; зауваження і доповнення до письмового протоколу з боку учасників процесуальної дії.
		Тобто, з системного аналізу наведених вище правових норм полягає, що чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством було чітко врегульовано порядок проведення та фіксації такої слідчої дії як обшук.
		Проте, з представлених до матеріалів справи документів та пояснень учасників судового процесу вбачається, що наведені норми кримінального процесуального законодавства було грубо порушено посадовими особами органів досудового розслідування, а саме старшим прокурором прокуратури Печерського району м.Києва ОСОБА_7, старшим прокурором прокуратури Печерського району м.Києва ОСОБА_6, старшим слідчим слідчого відділу Печерського РУ ГУ МВС України в м.Києві ОСОБА_9 та оперуповноваженими сектору з розкриття майнових злочинів відділу карного розшуку Печерського РУ ГУ МВС України ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12  під час проведення в межах здійснення досудового розслідування у межах кримінального провадження №42014100060000163 обшуку 20.08.2014р. у приміщенні магазину «Граф», розташованому за адресою: м.Київ, вул. Архітектора Городецького, 12/3.
		Зокрема, жодних доказів складання протоколу обшуку у передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України порядку, дозвіл на проведення якого було надано ухвалою від 15.08.2014р. Печерського районного суду міста Києва та опису вилучених товарно-матеріальних цінностей, тобто, фактично належної фіксації слідчої дії матеріали справи не містять. Відповідачем 2 належних доказів проведення слідчої дії у приміщенні, в якому позивачем здійснювалась господарська діяльність, також не представлено. 
		До того ж, судом прийнято до уваги подану позивачем до матеріалів справи заяву свідка від 25.10.2018р., а саме ОСОБА_14, що станом на момент проведення обшуку він займав посаду директора  Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ», в якій останнім повідомлено, що працівниками оранів прокуратури було надано 20.08.2018р. на ознайомлення ухвалу про проведення обшуку у приміщенні магазину «Граф».
		У заяві вказано, що під час проведення вказаної вище слідчої дії ОСОБА_14 та інших працівників магазину було виведено з салону не дозволено бути присутніми  у приміщенні, де здійснювався обшук. 
		Відповідно до змісту заяви після виходу працівників органів прокуратури працівники Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ» потрапили до приміщення та встановили, що у магазині все було перевернуто, вітрини за якими знаходились ювелірні вироби та годинники розбиті, а самі товарно-матеріальні цінності відсутні. До того ж, не було виявлено грошових коштів, які зберігались у сейфі. 
		Підпис ОСОБА_14 на заяві свідка від 25.10.2018р. було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пшеничною В.Р.
		Судом також прийнято до уваги наявні в матеріалах справи повідомлення Прокуратури міста Києва від 13.05.2015р., від 20.04.2015р. про зміну раніше повідомленої підозри та обвинувальний  акт у кримінальному провадженні №42014100060004510, в яких вказано, що у межах здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42014100060000163 під час обшуку 20.08.2014р. у приміщенні магазину «Граф», розташованому за адресою: м.Київ, вул. Архітектора Городецького, 12/3, який здійснювався на підставі ухвали від 15.08.2014р. Печерського районного суду міста Києва по справі №757/23495/14-к, посадовими особами органу досудового розслідування було виявлено велику кількість товарно-матеріальних цінностей - ювелірних виробів та годинників та у подальшому викрадено. 
		Тобто, представлені до матеріалів справи  докази у сукупності свідчать про належну обґрунтованість тверджень позивача про наявність протиправної поведінки посадових осіб органів прокуратури під час проведення 20.08.2014р. обшуку у приміщенні магазину «Граф», розташованому за адресою: м.Київ, вул. Архітектора Городецького, 12/3.
		Одночасно, наданий позивачем до матеріалів справи відеозапис з камер, які було розташовано у приміщенні магазину під час проведення обшуку, суд до уваги не приймає в якості належного та допустимого доказу по справі. При цьому, суд зазначає наступне.
		За приписами ч.ч.1, 2 ст.96 Господарського процесуального кодексу України  електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
		Проте, всупереч приписів ст.96 Господарського процесуального кодексу України   поданий позивачем електронний доказ електронним цифровим підписом не засвічений, а отже не може бути прийнятий судом якості належного та допустимого доказу по справі. 
		При цьому, суд повторно звертає увагу сторін згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. 
		Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
		Однак, всупереч наведеного, відповідачем 2 належними та допустимими у розумінні ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами, обставин, які б спростовували протиправність поведінки посадових осіб органів прокуратури під час проведення слідчої дії в межах кримінального провадження  доведено суду не було. 
		З приводу розміру збитків, як обов'язкової складаної відшкодування шкоди, суд зазначає наступне.
		          Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		У ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України вказано, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
		Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
		Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
		Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Судом вказувалось, що шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом.
		Як було встановлено вище, 20.11.2014р. на підставі договору №15-2711 від 10.11.2014р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УПК-Аудит ЛТД» (виконавець, аудитор), останнім було складено звіт про фактичні результати виконання аудиторських узгоджених процедур щодо перевірки операцій по придбанню окремих товарно-матеріальних цінностей Товариства  з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ».
		Згідно змісту вказаного висновку комісією на підставі акту інвентаризації товарів №29 від 26.08.2014р. було встановлено нестачу 369 одиниць товарно-матеріальних цінностей та акту №30 від 01.09.2014р. нестачу 203 одиниць товарно-матеріальних цінностей. У звіті також встановлено, що станом на 21.08.2014р. в бухгалтерському обліку Товариства  з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ» обліковувались всі товарно-матеріальні цінності,нестача яких зафіксована в актах інвентаризації товарів №29 від 26.08.2014р. та №30 від 01.09.2014р.
		Наразі, на підставі даних аудиторського звіту та даних актів інвентаризації позивачем було визначено, що загальна вартість товарно-матеріальних цінностей - ювелірних виробів, годинників, нестача яких стала наслідком проведення органами прокуратури обшуку 20.08.2014р. у приміщенні магазину «Граф», розташованому за адресою: м.Київ, вул. Архітектора Городецького, 12/3, а отже і розмір завданої шкоди становить 29   154   032,10 грн. 
		Суд приймає до уваги представлений позивачем до матеріалів справи висновок від 20.11.2014р. Товариством з обмеженою відповідальністю «УПК-Аудит ЛТД» в якості належного та допустимого у розумінні ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказу. 
		Одночасно, до матеріалів справи представлено висновок №12260/14-53, складений експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України за результатами проведення комісійної судової товарознавчої експертизи у кримінальному провадженні №12014100060004510. 
		У висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України встановлено, що розмір матеріального збитку, який заподіяний власнику майна внаслідок викрадення виробів у кількості 178 найменувань, відповідно до акту інвентаризації №29 від 26.08.2014р. дорівнює їх ринковій вартості станом на 20.08.2014р.  Розмір матеріального збитку, який заподіяний власнику майна внаслідок викрадення виробів у кількості 104 (загальна кількість за всіма пакетами, переданими на дослідження експерта) найменування, відповідно до акту інвентаризації №30 від 01.09.2014р. дорівнює їх ринковій вартості станом на 20.08.2014р.  з урахуванням відсотку втрати якості, станом на 20.08.2014р. Експертами було встановлено, що ринкова вартість виробів станом на 20.08.2014р. становила 25   395   387,35 грн.
		Тобто, з системного аналізу змісту представленого до матеріалів справи висновку №12260/14-53, складеного експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України за результатами проведення комісійної судової товарознавчої експертизи у кримінальному провадженні №12014100060004510, полягає, що останній було складено на підставі даних інвентаризаційних актів позивача.
		Оцінюючи наданий до матеріалів справи висновок Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України судом прийнято до уваги, що згідно ст.1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.
		Судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об'єктивності і повноти дослідження (ст.3 Закону України «Про судову експертизу»).
		Зі змісту ст.4  Закону України «Про судову експертизу» полягає, що незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються, зокрема, процесуальним порядком призначення судового експерта, забороною під загрозою передбаченої законом відповідальності втручатися будь-кому в проведення судової експертизи,  кримінальною відповідальністю судового експерта за дачу завідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
		Судом враховано, що зі змісту висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, що експертів було повідомлено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків за ст.ст.384, 385 Кримінального кодексу України. 
		При цьому, судом також прийнято до уваги, те, що представленими до матеріалів справи документами підтверджується, що частина товарно-матеріальних цінностей, які було вилучено під час обушку, була повернута позивачу, визнана речовими доказами в межах кримінального провадження та передана на відповідальне зберігання ОСОБА_14. Проте, зі змісту висновку експертів  та пояснень позивача полягає, що розмір завданої шкоди було визначено за вирахуванням вартості ювелірних виробів та годинників, повернутих Товариству з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ».
		Тобто, оцінюючи всі представлені до матеріалів справи докази у сукупності, виходячи з наведеного вище, враховуючи законодавчі гарантії здійснення судово-експертної діяльності, забезпечення незалежності судового експерта й правильності його висновку, суд дійшов висновку, що розмір шкоди, завданий Товариству з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ», внаслідок протиправних дій посадових осіб органів прокуратури, становить 25   395   387,35 грн., як встановлено у висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, а не 29 154 032,10 грн., як заявлено до стягнення позивачем. 
		Відповідачами будь-яких доказів іншого розміру матеріальної шкоди, завданої позивачу внаслідок проведеного органами прокуратури обшуку, надано не було.
		З приводу причинно-наслідкового зв'язку як елементу цивільного правопорушення суд зазначає наступне.
		Означена складова шкоди фактично виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
		Судом було встановлено ознаки протиправної поведінки посадових осіб органів прокуратури під час проведення 20.08.2014р. обшуку у приміщенні магазину «Граф», розташованому за адресою: м.Київ, вул. Архітектора Городецького, 12/3.
		Вище вказувалось, що згідно змісту повідомлень Прокуратури міста Києва від 13.05.2015р., від 20.04.2015р. про зміну раніше повідомленої підозри та обвинувального акту у кримінальному провадженні №42014100060000163 вбачається, що у межах здійснення  досудового розслідування у кримінальному провадженні №42014100060000163 під час обшуку 20.08.2014р. у приміщенні магазину «Граф», розташованому за адресою: м.Київ, вул. Архітектора Городецького, 12/3, який здійснювався на підставі ухвали від 15.08.2014р. Печерського районного суду міста Києва по справі №757/23495/14-к, посадовими особами органу досудового розслідування було виявлено велику кількість товарно-матеріальних цінностей - ювелірних виробів та годинників та у подальшому викрадено.
		Одночасно, судом також було встановлено, що за наслідками проведення вказаної слідчої дії було вилучено товарно-матеріальні цінності з приміщення магазину, чим фактично завдано позивачу шкоди в розмірі 25   395   387,35 грн.
		Тобто, з наведеного полягає, що втрата Товариством з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ» товарно-матеріальних цінностей на вказану вище суму, стала наслідком саме протиправної поведінки посадових осіб органів прокуратури під час проведення слідчої дії в межах кримінального провадження  №42014100060000163, а саме обшуку, що фактично засвідчує наявність причинно-наслідкового зв'язку у спірному деліктному правовідношенні.
		Судом вказувалось, що статті   1173,   1174 Цивільного кодексу України   є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. 
		Отже, виходячи з вищевикладеного у суду відсутні підстави для встановлення в межах розглядуваної справи вини відповідача 2 у заподіянні позивачу шкоди. 
		Заперечення відповідача 2, які було викладено у промові до судових дебатів, стосовно перебування більшої кількості товарно-матеріальних цінностей на відповідальному зберіганні позивача, а не у його власності, не спростовують висновків суду щодо наявності всіх складових, необхідних для відшкодування збитків, оскільки у ч.1 ст.936 Цивільного кодексу України вказано, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
		Частиною 1 ст.942 Цивільного кодексу України встановлено, що зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.
		Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості (ч.1 ст.949 Цивільного кодексу України).
		За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (ч.1 ст.950 Цивільного кодексу України).
		У п.1 ч.1 ст.951 Цивільного кодексу України вказано, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.
		Таким чином, саме зберігач відповідальний за схоронність речі та має обов'язок у разі її втрати, відшкодувати її вартість поклажодавцеві, а отже, у даному випадку, за висновками суду, дії позивача по стягненню шкоди, завданої внаслідок протиправних дій відповідача 2, направлені саме на забезпечення реалізації  своїх прав та обов'язків не тільки як власника частини майна, а і як особи яка є відповідальною за її зберігання. 
		Посилання Прокуратури міста Києва в якості обґрунтування своїх заперечень на позов на приписи Положення про інвентаризацію активів та зобов'язань, яке було затверджено Наказом №879 від 02.09.2014р. Міністерства фінансів України та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 жовтня 2014 р. за №1365/26142, суд до уваги не приймає, оскільки на момент складання актів інвентаризації товарів №29 від 26.08.2014р. та №30 від 01.09.2014р., вказаний нормативно-правовий чинним не був, а згідно п.4 набирав чинності з 01 січня 2015 року.
		Посилання сторін на приписи ст.22 Цивільного кодексу України та ст.224 Господарського кодексу України, згідно яких  особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права, суд до уваги не приймає, з урахуванням наступного.
		Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди. За статтею 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.
		Згідно позиції Президії Вищого господарського суду України, яку наведено у Роз'ясненнях №02-5/215 від 01.04.1994р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди» (в редакції рекомендації №04-5/239 від 29.12.2007р. Президії Вищого господарського суду України) вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 Цивільного кодексу України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 Цивільного кодексу України).
		Зазначене розмежування підстав відповідальності потрібне також тому, що збитки, заподіяні невиконанням договірних зобов'язань, повинен відшкодувати контрагент за договором, а позадоговірну шкоду відшкодовує особа, яка її завдала.
		Проте, у даному випадку спірні правовідносин виникли з позадоговірної шкоди,  а отже, посилання позивача  на приписи ст.22 Цивільного кодексу України, ст.224 Господарського кодексу України  в якості підстави для стягнення  грошових коштів є необґрунтованими. 
		Слід зауважити, що з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.   
		За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ».
		Проте, як вказувалось судом, відповідачем 2 було подано заяву про застосування строків позовної давності.
		06.12.2018р. представником Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ» було подано заяву про поновлення строку позовної давності, в якій позивач вважати строк позовної давності не пропущеним, визнати причини пропуску поважними та захистити порушене право.
		Розглянувши вказані заяви позивача та відповідача 2 суд зазначає наступне. 
		Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у  межах  якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у  три роки.
		Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України). 
		Європейським судом з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).  Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Аналогічну правову позицію підтримано Верховним Судом України у постанові від 16.11.2016р. по справі №6-2469цс16.
		При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).
		Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.
		За приписами п.2.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»   за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
		Аналогічна позиція міститься також в постанові 14.08.2018р.  Верховного Суду у справі №922/1425/17.
		Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після  цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
		Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).
		Як вбачається зі змісту штампу реєстрації вхідної кореспонденції Господарського суду міста Києва позивач звернувся до суду з позовом 19.06.2018р., тоді як обставини які свідчать про порушення прав та законних інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ» мали місце та були відомі позивачу 20.08.2014р. 
		Тобто,  позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з пропуском встановленого Цивільним кодексом України трирічного строку позовної давності. 
		Суд зазначає, що посилання позивача на подання цивільного позову у кримінальному процесі у даному випадку перебігу строку позовної давності не перериває, оскільки згідно ч.2 ст.264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
		Проте, у даному випадку предметом спору є стягнення шкоди, заподіяної органом державної влади та її посадовими особами, а отже, бражником у таких деліктних правовідносинах у відповідності до ст.ст.1173, 1174 Цивільного кодексу України є держава, а не фізичні особи, до яких було заявлено цивільний позов.
		Тобто, подання цивільного позову Товариством з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ» в межах кримінальної справи №757/38620/15-к, не перериває строку позовної давності.
		Вимога позивача про поновлення строку позовної давності також залишена судом без задоволення, оскільки  позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України  позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності (п.2.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).
		Одночасно, у поданій 06.12.2018р.  заяві позивач також наголошував на поважності причин пропуску позовної давності, зокрема ті обставини, що останній намагається відновити свої права з 2014р., тобто, більш як чотири роки. Проте, станом на теперішній час державою не було захищено прав суб'єкта господарювання та фактично не реалізовано належним чином своєї правозахисної функції, передбаченої Конституцією України. 
		Надаючи оцінку таким твердженням Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ» суд зазначає наступне. 
		Частиною 5 ст.267 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
		Судом прийнято до уваги, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ» в межах кримінального провадження №42014100060004510, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом таємного викрадення чужого майна (крадіжки), вчиненого за попередньою змовою групою осіб у особливо великих розмірах, перевищення службових повноважень, що завдало тяжких наслідків, співробітникам правоохоронних органів Печерського району міста Києва під час проведення обшуку у приміщенні магазину «Граф» за адресою:  м.Київ, вул. Архітектора Городецького, 12/3, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.185, ч.3 ст.365 Кримінального кодексу України, було заявлено цивільний позов про стягнення шкоди в сумі 25   964   226,33 грн.
		Постановою від 07.05.2015р. Прокуратури міста Києва Товариство з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ» було визнано цивільним позивачем в межах кримінального провадження №42014100060004510.
		Матеріали кримінального провадження №42014100060004510 було передано на розгляд Печерського районного суду міста Києва.
		30.08.2018р. Товариством з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ» подано заяву до Печерського районного суду міста Києва про залишення цивільного позову без розгляду.
		Як вказувалось  представником позивача у судових засіданнях та не було заперечено відповідачами 1, 2, на теперішній час вище вказана кримінальна справа перебуває у Печерському районному суді на стадії підготовчого провадження, тобто, по теперішній час так і не  прийнято вироку суду з приводу кримінального правопорушення вчиненого посадовими особами органів прокуратури, внаслідок протиправних дій яких було завдано шкоди позивачу. 
		При цьому, судом зазначалось, що згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
		У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
		У ст.14 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.
		Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_16 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості. 
		Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
		Європейський суд з прав людини наголосив, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007р. у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).
		Застосовуючи наведені вище положення Цивільного кодексу України,  Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини, враховуючи характер спірних правовідносин, керуючись засадами здійснення господарського судочинства, з огляду на дійсне порушення прав та законних інтересів прав позивача під час проведення посадовими особами органів прокуратури слідчих дій в межах кримінального провадження №42014100060000163 та завдання внаслідок таких дій шкоди, відповідальність за яку фактично покладено на державу, приймаючи до уваги вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ» більш як протягом тривалого часу реальних дій, направлених на захист своїх інтересів, Господарський суд міста Києва дійшов висновку щодо наявності підстав для визнання причин пропуску позивачем строків позовної давності поважними та захисту прав Товариства  з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ» шляхом стягнення шкоди з  Державного бюджету України у розмірі 25 395 387,35 грн.
		Надаючи оцінку іншим доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
		Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
		Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. 
		У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини,  яка відображає принцип,  пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у  рішеннях  судів  та інших органів з вирішення спорів мають бути  належним чином зазначені підстави,  на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт   1   статті   6  Конвенції  зобов'язує  суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.  Міра,  до якої суд має виконати  обов'язок  щодо  обґрунтування  рішення,  може  бути різною  в залежності від характеру рішення (див.  рішення у справі  «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.  Spain) від  9  грудня 1994 року,  серія A,  N 303-A,  п.  29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі  та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін,  орган влади зобов'язаний виправдати  свої  дії,  навівши  обґрунтування  своїх  рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen  v.  Finland),  N 37801/97,  п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне  призначення   обґрунтованого   рішення   полягає   в   тому,   щоб  продемонструвати  сторонам,  що  вони  були  почуті.  Крім   того, 
		вмотивоване  рішення  дає  стороні  можливість  оскаржити  його та отримати його  перегляд  вищестоящою  інстанцією.  Лише  за  умови винесення  обґрунтованого  рішення  може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див.  рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v.  Finland),  №49684/99, п. 30, від 
		 27 вересня 2001 року).
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.
		З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
		З приводу формулювання позивачем прохальної частини позовної заяви (з урахуванням заяви про уточнення), а саме стосовно стягнення з Держави Україна  шляхом безспірного списання Головним управлінням Держаної казначейської служби України в місті Києві з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України шкоди у вигляді збитків, завданих товариству, у розмірі 29 154 032,10 грн., суд зазначає наступне.
		Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини першої статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
		При цьому в господарському процесі відповідно до частини четвертої статті 56 Господарського процесуального кодексу України держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.
		Отже, у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади - Прокуратуру міста Києва та Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві  (яке забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів та відповідно здійснює списання таких коштів).
		Відповідно до вимог господарського процесуального законодавства у резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України. Висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення). У разі необхідності у резолютивній частині також вказується про: 1) порядок і строк виконання рішення; 2) надання відстрочки або розстрочки виконання рішення; 3) забезпечення виконання рішення; 4) повернення судового збору; 5) призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат; 6) дата складення повного судового рішення.
		При цьому необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, наведена вище норма не встановлює, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення. Вказану позицію висловлено у постанові від 19.06.2018р. Великої Палати Верховного Суду по справі №910/23967/16.
		За таких обставин, суд вважає за доцільне зазначити в резолютивній частині рішення по справі про стягнення шкоди з Державного бюджету України без визначення органу, діями якого така шкода була завдана чи органу, через який здійснюється списання коштів з єдиного казначейського рахунку.
		Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини справи, суд частково задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ» до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві та Прокуратури міста Києва про  стягнення з Держави Україна  шляхом безспірного списання Головним управлінням Держаної казначейської служби України в місті Києві з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України шкоди у вигляді збитків, завданих товариству, у розмірі 25 395 387,35 грн.
		Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
		 
		ВИРІШИВ:
		Позов задовольнити частково. 
		Стягнути з  Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю №ЧАСОВИЙ САЛОН «КРИСТАЛ» (01001, м. Київ, ВУЛИЦЯ АРХІТЕКТОРА ГОРОДЕЦЬКОГО, будинок 12/2/3, ідентифікаційний код 36947500) матеріальну шкоду у вигляді збитків, завданих товариству, у розмірі 25 395 387,35 грн.
		В іншій частині позовних вимог відмовити.
		Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
		 
		Рішення набирає законної сили відповідно до  ст. 241   Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст.  256, 257  ГПК України.
		          Повний текст рішення складено та підписано 28.12.2018р.
		 
		 
		Суддя                                                                                                              О.В. Гулевець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...