Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/12916/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 08.01.2019.
Дата набрання законної сили: 31.10.2018
Номер судового провадження: 14-409цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		31 жовтня 2018 року
		м. Київ
		Справа № 753/12916/15-ц
		Провадження № 14-409 цс 18
		ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача - ГудимиД.А.,
		суддів: Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
		розглянуласправу за позовом Публічного акціонерного товариства (далі також - ПАТ) «Універсал Банк» (далі також - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі також - ТзОВ) «Орізон» (далі також - позичальник), ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості
		за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 11 січня 2016 року, постановлену суддею Трусовою Т. О., й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі ПанченкаМ.М., БарановськоїЛ.В., СлюсарТ.А.
		Учасники справи:
		        позивач: ПАТ «Універсал Банк»,
		        відповідачі: ТзОВ «Орізон», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1.           У липні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив стягнути на свою користь заборгованість:
		1.1.      З позичальника та ОСОБА_3 - 862 188,59 доларів США.
		1.2.      З позичальника й ОСОБА_4 - 862 188,59 доларів США.
		1.3.      З позичальника та ОСОБА_5 - 862 188,59 доларів США.
		2.           Мотивував позов тим, що26 грудня 2007 року уклав з позичальником кредитний договір (далі також - кредитний договір), умови якого позичальник виконував неналежно. Для забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 26 грудня 2007 року були укладені договори поруки: № BL742-П - з ОСОБА_3, № BL742-П-2 - з ОСОБА_4 та № BL742-П-3 - з ОСОБА_5 Тому позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з позичальника та поручителів.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		3.           11 січня 2016 року Дарницький районний суд м. Києва постановив ухвалу, якою закрив провадження у справі в частині вимог позивача до позичальника.
		4.           Ухвалу суд мотивував тим, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які мають розглядатися за правилами різних видів судочинства. Суд першої інстанції вважав, що з огляду на суб'єктний склад спору і зміст вимог позивача до позичальника вони повинні розглядатись за правилами господарського, а не цивільного судочинства.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		5.           15 червня 2016 року Апеляційний суд міста Києва постановив ухвалу, якою залишив без змін ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 11 січня 2016 року.
		6.           Мотивував тим, що між двома юридичними особами - позичальником і позивачем - існують господарські правовідносини, які виникли у зв'язку з укладенням ними господарського договору. А тому суд першої інстанції обґрунтовано закрив провадження в частині позовних вимог до позичальника. Ухвалу апеляційний суд також мотивував висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-2974цс15.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		7.           У липні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, вважаючи, що суди першої й апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.
		8.           У касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 11 січня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2016 року і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
		9.           22 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		10.        Обґрунтував тим, що ОСОБА_4 оскаржує ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 11 січня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2016 року з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		11.        ОСОБА_4 вважає, що стаття 205 Цивільного процесуального кодексу (далі також - ЦПК) України у редакції, що діяла на час постановлення оскаржуваних ухвал, не передбачала закриття провадження в частині справи, а визначала можливість ухвалення такого рішення лише стосовно всієї справи. Вказує, що у цій справі наявна спільність предмету позову, а тому висновки судів першої й апеляційної інстанцій неправильні.
		12.        Зазначає, що ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у господарській справі № 910/2983/16 про стягнення заборгованості за кредитним договором залучені до участі у справі як треті особи, а 14 червня 2016 року Господарський суд міста Києва ухвалою відмовив ОСОБА_4 у прийнятті позовної заяви до ПАТ «Універсал Банк» у межах справи № 910/2983/16, оскільки вважав, що вона не може розглядатися за правилами господарського судочинства.
		(2) Позиції інших учасників справи
		13.        Інші учасники справи позиції щодо касаційної скарги не висловили.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		(1) Оцінка аргументів позивача та висновків суду апеляційної інстанції
		14.        Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
		15.        ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
		16.        ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів (пункт 1 частини другої статті 12).
		17.        ГПК України у редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року, передбачає, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункт 1 частини першої статті 20).
		18.        Тобто, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. Натомість, за правилами цивільного судочинства повинні розглядатися спори стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо хоча би однією стороною цього основного зобов'язання є фізична особа, яка, вступаючи у це зобов'язання, не діяла як фізична особа-підприємець. Тому для визначення юрисдикції суду щодо розгляду відповідної справи суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, значення не має. Вид судочинства (цивільне чи господарське) визначається, враховуючи суб'єктний склад сторін основного зобов'язання.
		19.        Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позов з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором був поданий у липні 2015 року до юридичної особи-позичальника, якийдопустив неналежне виконання зобов'язань за цим договором, а також до фізичних-осіб-поручителів.
		20.        Суди першої й апеляційної інстанцій вважали, що провадження у справів частині позову до юридичної особи-позичальника слід закрити, оскільки вимога до цього відповідача не може розглядатися за правилами цивільного судочинства.
		21.        Правовою підставою для постановлення ухвал першої й апеляційної інстанції суди вважали, зокрема, приписи частин першої та другої статті 15 і статті 16 ЦПК України, а також статті 12 ГПК України у редакціях, чинних на час розгляду ним справи.
		22.        Так, стаття 16 ЦПК України не допускала об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто, цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належали до юрисдикції різних судів.
		23.        Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з позичальника та поручителів могла бути предметом розгляду як в порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки статті 15 ЦПК України та 12 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами, не встановлювали відповідної заборони.
		24.        Проте поряд з предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб'єктний критерій.
		25.        Вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором була заявлена у цій справі до позичальника за кредитним договором, а також до його поручителів, кожен з яких за умовами договорів поруки погодився розділити відповідальність із позичальником за наслідки невиконання останнім зобов'язання за кредитним договором.
		26.        Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, боржником за основним зобов'язанням і поручителями - фізичною та юридичною особами.
		27.        Натомість, ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) не встановлював обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.
		28.        Крім того, вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до позичальника, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до поручителів, які є фізичними особами та несуть солідарну відповідальність з позичальником, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини другої статті 160 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій), оскільки дослідження одного і того ж предмета та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.
		29.        З огляду на вказане, враховуючи, що спір був переданий на розгляд суду за процесуальним законом, який діяв до 15 грудня 2017 року, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими висновки судів про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог до позичальника, який є юридичною особою.
		30.        Позовні вимоги до кількох відповідачів мали розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, зокрема, нерозривно пов'язані між собою або від вирішення однієї з них залежало вирішення інших. Такий розгляд не допускався, коли була відсутня спільність предмета позову.
		31.        Стаття 554 ЦК України встановлює, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
		32.        Норми права, що регулюють інститут поруки, не передбачають солідарної відповідальності поручителів між собою за різними договорами поруки, якщо цими договорами не передбачено іншого.
		33.        Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач уклав окремі договори поруки з фізичними особами-відповідачами. Ці договори не передбачають солідарної відповідальності поручителів між собою. Відтак, вказані особи не несуть солідарної відповідальності перед позивачем.
		34.        Відповідальність поручителів перед позивачем є солідарною разом з позичальником як з боржником за основним зобов'язанням. Вказане випливає з пунктів 1.4 досліджених судами договорів поруки.
		35.        Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
		36.        Відтак, з огляду на солідарний обов'язок перед кредитором позичальника-боржника за основним зобов'язанням і поручителів кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.
		37.        У цій справі заявлені однакові позовні вимоги до кожного з відповідачів щодо стягнення заборгованості за одним кредитним договором солідарно з позичальника та поручителів.
		38.        Право особи заявити однорідні позовні вимоги до кількох відповідачів передбачена у процесуальному законі незалежно від того, чи існує між цими відповідачами солідарне зобов'язання. Спільний розгляд позовних вимог кредитора до боржника за основним зобов'язанням і кількох поручителів не створює солідарного обов'язку для останніх.
		39.        Позовні вимоги у цій справі є однорідними та нерозривно пов'язаними з обов'язком належного виконання основного зобов'язання за кредитним договором. Тому ефективний судовий захист прав та інтересів позивача буде можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи одним судом. Такий розгляд вплине, зокрема, і на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних правовідносин.
		40.        Аналогічні висновки були сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц, від 17 квітня 2018 року у справі №545/1014/15-ц і від 27 червня 2018 року у справі № 534/1898/14-ц.
		41.        Отже, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що цей спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
		(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		(2.1) Щодо суті касаційної скарги
		42.        Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
		43.        Згідно з частиною четвертою вказаної статті у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
		44.        Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		45.        Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
		46.        Відповідно до частини четвертої цієї статті справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		47.        Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга є частково обґрунтованою. Тому ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 11 січня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2016 року слід скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Дарницького районного суду м. Києва.
		48.        Визначаючи обґрунтованість розрахунку заборгованості за процентами та пенею за кредитним договором, суд повинен врахувати висновки, сформульовані ВеликоюПалатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.
		49.        Висновки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (частина перша статті 417 ЦПК України).
		(2.2) Щодо судових витрат
		50.        З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.
		(3) Висновки щодо застосування норм права
		51.        ГПК України у редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року, передбачає, що господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункт 1 частини першої статті 20).
		52.        Тобто, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
		53.        Натомість, за правилами цивільного судочинства повинні розглядатися спори стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо хоча би однією стороною цього основного зобов'язання є фізична особа, яка, вступаючи у це зобов'язання, не діяла як фізична особа-підприємець. Тому для визначення юрисдикції суду щодо розгляду відповідної справи суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, значення не має. Вид судочинства (цивільне чи господарське) визначається, враховуючи суб'єктний склад сторін основного зобов'язання.
		Керуючись частиною першою статті 400, частинами третьою та четвертою статті 406, пунктом 2 частини першої статті 409, частинами четвертою та шостою статті 411, статтями 416, 417, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		П О С Т А Н О В И Л А :
		1.   Касаційну скаргуОСОБА_4 задовольнити частково.
		2.   Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 11 січня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2016 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Дарницького районного суду м. Києва.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач Д.А.ГудимаСудді:С.В.БакулінаН.П.Лященко В.В.БританчукО.Б.Прокопенко В.І.ДанішевськаЛ.І.Рогач О.С.ЗолотніковІ.В.Саприкіна О.Р.КібенкоО.М.Ситнік В.С.КнязєвВ.Ю.Уркевич Л.М.ЛобойкоО.Г.Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...