Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 367/6105/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 04.01.2019.
Дата набрання законної сили: 31.10.2018
Номер судового провадження: 14-381цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		Іменем України
		         
		31 жовтня 2018 року
		м. Київ
		Справа № 367/6105/16-ц 
		Провадження № 14-381цс18
		ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Лященко Н. П., 
		суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М.,           Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М.,  Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		розглянувши заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2017 року у складі судді Маляренка А. В. 
		за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Національного університету біоресурсів і природокористування України (далі - НУБіП України) до Бучанської міської ради Київської області (далі - Бучанська міськрада), ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, ОСОБА_77, ОСОБА_78, ОСОБА_79, ОСОБА_80, ОСОБА_81, ОСОБА_82, ОСОБА_83, ОСОБА_84, ОСОБА_85, ОСОБА_86, ОСОБА_87, ОСОБА_88, ОСОБА_89, ОСОБА_90, ОСОБА_91, ОСОБА_92, ОСОБА_93, ОСОБА_94, ОСОБА_95, ОСОБА_96, ОСОБА_97, ОСОБА_98, ОСОБА_99, ОСОБА_100, ОСОБА_101, ОСОБА_102, ОСОБА_103, ОСОБА_104, ОСОБА_105, ОСОБА_106, ОСОБА_107, ОСОБА_108, ОСОБА_109, ОСОБА_110, ОСОБА_111, ОСОБА_112, ОСОБА_113, ОСОБА_114, ОСОБА_115, ОСОБА_116, ОСОБА_117, про визнання недійсними та скасування рішень, витребування земельних ділянок із незаконного володіння 
		ВСТАНОВИЛА:
		У серпні 2016 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду із зазначеним позовом в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (далі - МОН України), Головного управління Держгеокадастру у Київській області, НУБіП України до ОСОБА_118 та просив:
		- визнати недійсним рішення Бучанської міськради від 2 вересня 2008 року № 941-38-V про затвердження проекту землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками загальною площею 24 га Навчально-дослідного господарства «Ворзель» НАУ, переведення їх до категорії земель житлової забудови та передачі їх до земель запасу Бучанської міськради в межах м. Буча (мікрорайон «Рокач»); 
		- частково визнати недійсним рішення Бучанської міськради від 21 жовтня 2010 року № 2053/28-73-V «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам»; 
		- визнати недійсним рішення Бучанської міськради від 27 грудня 2012 року № 1013/1-35-VІ «Про затвердження гр. ОСОБА_83 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на по АДРЕСА_1»; 
		- визнати недійсним рішення Бучанської міськради від 27 грудня 2012 року № 1013/2-35-VІ «Про затвердження гр. ОСОБА_59 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_2»; 
		- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Ірпінського міського нотаріального округу Київської області НельзінаМ. С. від 29 квітня 2013 року, на підставі яких зареєстровано право приватної власності ОСОБА_118 на земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7 (прокурором зазначено індексні номери та точний час вчинення реєстраційних дій) ;
		- витребувати із незаконного володіння ОСОБА_118 на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області та у постійне користування НУБіП України: земельну ділянку площею 2,2000 га з кадастровим номером НОМЕР_1, вартістю 3 099 800,00 грн; земельну ділянку площею 1,9000 га з кадастровим номером НОМЕР_2, вартістю 2 677 100,00 грн; земельну ділянку площею 1,6000 га з кадастровим номером НОМЕР_3, вартістю 2 254 400,00 грн; земельну ділянку площею 1,4000 га з кадастровим номером НОМЕР_4, вартістю 1 972 600,00 грн; земельну ділянку площею 2,4304 га з кадастровим номером НОМЕР_5, вартістю 3 424 433,60 грн; земельну ділянку площею 0,8999 га з кадастровим номером НОМЕР_6, вартістю 1 267 959,10 грн; земельну ділянку площею 0,7862 га з кадастровим номером НОМЕР_7, вартістю 1 107 755,80 грн; судові витрати у справі покласти на відповідача.
		Позовну заяву мотивовано порушенням вимог законодавства під час передачі земель сільськогосподарського призначення з постійного користування НУБіП України до земель запасу м. Бучі. За рахунок цих земель у власність громадян передано земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд. У подальшому ці земельні ділянки були відчужені, об'єднані, з них сформовано 7 нових земельних ділянок загальною площею 11,2165 га, які у свою чергу відчужені на підставі договорів купівлі-продажу ОСОБА_118 та зареєстровані за ним на праві власності.
		Прокурор посилався на те, що НУБіП України та Бучанська міськрада не мали повноважень на вчинення дій щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення, які перебували у державній власності та оперативному управлінні університету, без згоди відповідного органу виконавчої влади. Крім того, вилучення, надання у власність земельних ділянок Бучанською міськрадою здійснено з порушенням законодавства, яке регулює містобудівну діяльність.
		Бучанська міськрада, заперечуючи проти позову, заявила про застосування позовної давності.
		У судовому засіданні від 30 вересня 2016 року Ірпінський міський суд Київської області ухвалив залучити до участі у справі в як відповідача ОСОБА_3 в порядку правонаступництва після смерті ОСОБА_118
		Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 20 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21 лютого 2017 року, у задоволенні позову відмовлено. 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2017 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 20 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 21 лютого 2017 року відмовлено.
		У липні 2017 року заступник Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2017 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 256, 257, 261, 267 та 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). У заяві просив скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 20 жовтня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 21 лютого 2017 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2017 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		На підтвердження зазначених підстав для перегляду судових рішень заявник надав копії постанови Вищого господарського суду України від 24 листопада 2016 року у справі № 5017/3702/2012, ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року у справі № 6-14412св15, від 3 лютого 2016 року у справі № 6-26151ск15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-30539ск15, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-34931ск15, від 21 жовтня 2016 року у справі № 608/969/13-ц та постанов Верховного Суду України від 3 грудня 2014 року у справі № 183цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-1цс15, від 8 червня 2016 року у справі № 6?3029цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-1376ц16, від 5 жовтня 2016 року у справі № 3-604гс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, від 19 квітня 2017 року у справі № 6-2376цс16.
		Ухвалою Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року відкрито провадження у справі, витребувано її матеріали з суду першої інстанції, надіслано копії цієї ухвали та заяви особам, які беруть участь у справі.
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладений у новій редакції, у зв'язку із чим заяву передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (підпункт 1 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» цього Кодексу).
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 25 червня 2018 року справу призначено до судового розгляду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 1 серпня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України.
		21 серпня 2018 року справа надійшла до Великої Палати Верховного Суду та прийнята нею до розгляду ухвалою від 1 жовтня 2018 року.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені заявником обставини, Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації, центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, відповідно до закону (частини перша, друга статті 84 Земельного кодексу України; тут і далі - ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). 
		Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності (частини перша, друга статті 92 ЗК України).
		Статтею 141 ЗК України передбачено підстави припинення права користування земельною ділянкою, зокрема й добровільну відмову від такого права.
		Частинами третьою та четвертою статті 142 ЗК України встановлено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації. 
		Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів, зокрема, для сільськогосподарського використання (частини перша та третя статті 122 ЗК України). 
		Відповідно до пункту 12 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. 
		Під час розгляду справи суди встановили, що виконавчим комітетом Бучанської селищної ради Київської області дослідній станції м'ясного тваринництва у 1993 році видано державний акт серії Б № 087488 на право користування землею площею 270 га для ведення сільського господарства на території цієї селищної ради.
		26 грудня 2007 року НАУ прийняв рішення, яким погодив передачу земельної ділянки загальною площею 24 га у м. Бучі (мікрорайон «Рокач») Київської області із землекористування Навчально-дослідного господарства «Ворзель» Національного аграрного університету (далі -   НДГ «Ворзель» НАУ) до земель запасу м. Бучі Київської області за умов узгодженої деталізації її подальшого використання й укладання відповідної угоди з університетом згідно з вимогами законодавства.
		2 вересня 2008 року Бучанська міськрада прийняла рішення № 941-38-V, яким затвердила проект землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками загальною площею 24 га НДГ «Ворзель» НАУ в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач») Київської області, припинила право постійного користування НДГ «Ворзель» НАУ зазначеними земельними ділянками, прийняла їх до земель запасу Бучанської міськради та перевела до категорії земель житлової забудови.
		21 жовтня 2010 року з указаних земель Бучанська міськрада рішенням № 2053/28-73-V передала у власність 111 громадян земельні ділянки площею по 0,1 га для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд у м. Бучі Київської області. На підставі цього рішення відділом Держкомзему у м. Бучі Київської області видано громадянам та одночасно зареєстровано державні акти на право власності на земельні ділянки.
		27 грудня 2012 року Бучанська міськрада рішеннями № 1013/1-35-VI та № 1013/2-35-VІ передала у власність ще двох громадян, ОСОБА_83 та ОСОБА_59, земельні ділянки площею по 0,1 га для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд у м. Бучі Київської області. На підставі цих рішень відділом Держкомзему у м. Бучі Київської області видано громадянам та одночасно зареєстровано державні акти на право власності на земельні ділянки.
		Особи, які одержали державні акти за оскаржуваними рішеннями Бучанської міськради від 21 жовтня 2010 року та від 27 грудня 2012 року, у подальшому відчужили свої земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу, укладених зі ОСОБА_4, про що на державних актах проставлені відмітки про реєстрацію права власності на земельні ділянки (перехід права власності до іншої особи).
		За інформацією відділу Держкомзему у м. Бучі Київської області ОСОБА_4 об'єднала земельні ділянки, в результаті чого сформовано 7 нових земельних ділянок загальною площею 11,2165 га. 
		У подальшому ОСОБА_4 відчужила  ОСОБА_118 новостворені земельні ділянки за договорами купівлі-продажу, який зареєстрував право власності в установленому законом порядку, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єктів нерухомого майна № 35004711, 35005591, 35006785, 35006156, 35008459, 35009070, 35009381 та нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу земельних ділянок від 29 квітня 2013 року.
		Листом від 5 листопада 2008 року № 38-9313 прокурор м. Ірпеня висунув вимогу голові Бучанської міськради про надання у строк до 7 листопада 2008 року інформації щодо користувачів земельної ділянки загальною площею 24 га в м. Бучі (мікрорайон «Рокач») Київської області, яка рішенням від 27 грудня 2007 року № 588-24-V прийнята до земель запасу цієї ради, із зазначенням таких обставин: чи надавалася вказана земельна ділянка в оренду, користування будь-яким фізичним або юридичним особам, якщо так, то кому саме (прізвище, ім'я, по батькові, назва юридичної особи, адреса), за яким рішенням, із наданням належним чином завірених копій рішень з додатками.
		7 листопада 2008 року виконавчий комітет Бучанської міськради надав відповідь № 04-08/2864 про те, що міськрада прийняла рішення від 2 вересня 2008 року № 941-38-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками Навчально-дослідного господарства «Ворзель» НАУ, переведення їх до категорії земель житлової забудови та передачі їх до земель запасу Бучанської міської ради в межах м. Буча (мікрорайон «Рокач»)» і що інших рішень про надання вказаних земельних ділянок в оренду чи в користування будь-яким фізичним або юридичним особам Бучанська міськрада не приймала.
		Проект землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками НДГ «Ворзель» НАУ, переведення їх до категорії земель житлової забудови та передачі їх до земель запасу Бучанської міськради в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач»), розроблений Товариством з обмеженою відповідальністю «Лідер плюс» 2008 року, отримав позитивні висновки та погодження: відділу земельних ресурсів м. Бучі, який входив до структури Держземагентства України і безпосередньо підпорядковувався Головному управлінню земельних ресурсів у Київській області; державної санітарно-епідеміологічної експертизи, яка була проведена Державною санітарно-епідеміологічною службою Міністерства охорони здоров'я України; державної експертизи землевпорядної документації, яка проводилася Головним управлінням земельних ресурсів у Київській області і була затверджена начальником цього управління. Зазначені обставини підтверджуються відповідними висновками від 2 липня 2008 року № 115, від 7 липня 2008 року № 05.03.02-07/41570, від 4 серпня 2008 року № 11а-91е.
		Відповідно до пункту 81 Статуту Національного аграрного університету України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України  від 1 березня 2001 року № 202, перейменованого в подальшому на НУБіП України, звіт про діяльність університету щороку заслуховується на конференції трудового колективу за участю представників наглядової ради і подається Кабінету Міністрів України, Мінагрополітики.
		Звертаючись із цим позовом у серпні 2016 року, Перший заступник прокурора Київської області послався на те, що до моменту його пред'явлення МОН України та Головному управлінню Держгеокадастру у Київській області не було відомо про існування оскаржуваних рішень Бучанської міськради від 2 серпня 2008 року, 21 жовтня 2010 року, 27 грудня 2012 року та про порушення вимог законодавства під час їх прийняття.
		Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що прокурор у позовній заяві зазначає, що повноваження на розпорядження землею державної форми власності належить Кабінету Міністрів України, проте позивачем визначає МОН України, яке таких повноважень не має, про що свідчить зміст Положення про МОН України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 630, та статуту НУБіП України. Оскільки позивач заявив вимоги щодо визнання недійсним рішення Бучанської міськради від 2 вересня 2008 році лише у 2016 році, тобто через 8 років після його прийняття, то у задоволенні позову слід відмовити у зв'язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі. 
		Суд касаційної інстанції, відмовляючи у відкритті касаційного провадження у справі, виходив із того, що суди попередніх інстанцій, урахувавши положення статей 256, 257, 261, 267 ЦК України, статей 152, 153 ЗК України, дійшли правильних висновків про те, що прокуратурою пред'явлено позов з пропуском позовної давності, що згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України є підставою для відмови в задоволенні позову.
		Разом із тим у наданій для порівняння постанові Вищого господарського суду України від 24 листопада 2016 року у справі № 5017/3702/2012 суд касаційної інстанцій, керуючись, зокрема, статтями 256, 257, 261 ЦК України, дійшов висновку про те, що початок перебігу позовної давності слід обчислювати не з моменту, коли прокурору стало відомо про наявність оспорюваних правочинів, а з моменту, коли органи прокуратури та позивачі дізналися про факт відсутності у районної державної адміністрації (відповідача) повноважень на розпорядження землями оборони. 
		Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2016 року у справі № 608/969/13-ц не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки її скасовано наданою для порівняння постановою Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року (№ 6-1852цс16), а справу направлено на новий розгляд з метою з'ясування, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з позовом. Разом із тим у зазначеній постанові Верховного Суду України викладено висновок про те, що таке право пов'язане з моментом, коли саме повноважному органу, право якого порушене, стало відомо про це порушення. Оскільки прокурор пред'явив позов в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, суди не з'ясували, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення його права з огляду на положення статті 261 ЦК України.
		Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховний Суду України від 8 червня 2016 року (справа № 6-3029цс15), на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади, поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.
		Усуваючи розбіжності в застосуванні судом касаційної інстанції положень статей 256, 257, 261, 267 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. 
		У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 цього Кодексу).   
		Тобто позовна давність установлює строки захисту цивільних прав.  
		Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).
		Визначення початку перебігу позовної давності міститься в статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Разом з тим статтею 45 ЦК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду із цим позовом) встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
		Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
		Аналогічні висновки щодо застосування положень статей 256, 261 ЦК України викладені у наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 19 квітня 2017 року у справі № 405/4999/15-ц (№ 6-2376цс16). 
		Натомість у справі, яка розглядається, суд дійшов суперечливих висновків, що позивач (МОН України) не має повноважень на розпорядження спірними земельними ділянками, оскільки їх розпорядником є Кабінет Міністрів України, про що зазначає й сам прокурор, проте відмовив у задоволенні позову з тієї підстави, що позивач заявив позов з пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем. При цьому суд не зазначив, стосовно якого з трьох позивачів - МОН України, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, НУБіП України - зроблено такий висновок, та не встановив початку перебігу позовної давності для них. 
		Загальна позовна давність (строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
		Сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. 
		Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. 
		Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
		Відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону. 
		Натомість у судових рішеннях у справі, яка розглядається, не наведено будь-яких висновків щодо наявності або відсутності порушених прав або охоронюваних законом інтересів позивачів, без яких дійти висновків про наявність чи відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності неможливо.
		Оскільки суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій не встановили обставин, необхідних для правильного вирішення справи, не з'ясували та не перевірили, з якого моменту позивачі довідалися або могли довідатися про порушення свого права, а Велика Палата Верховного Суду, діючи в межах повноважень, установлених підпунктом 1 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII, статтями 355, 360-2 ЦПК України в редакції до набрання чинності цим Законом, не може встановлювати обставини, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку, що позбавляє її можливості ухвалити нове рішення у справі, тому справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Крім того, слід звернути увагу на те, що 30 травня 2018 року Велика Палата Верховного Суду розглянула заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 липня 2017 року у справі № 367/2271/15-ц за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська ОДА), НУБіП України до Бучанської міськради, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_4, ОСОБА_5 та інші, про визнання недійсними рішень, скасування рішень про державну реєстрацію та витребування земельних ділянок із незаконного володіння. Зі змісту постанови, прийнятої за результатом розгляду зазначеної справи, вбачається, що прокурор посилався на незаконність тих самих рішень Бучанської міськради та просив визнати їх недійсними з тих самих підстав, що й у справі № 367/6105/16-ц, яка переглядається. При цьому у справі № 367/2271/15-ц позивачами, права яких порушено, прокурор зазначив Кабінет Міністрів України, Київську ОДА та НУБіП України, а у справі № 367/6105/16-ц - МОН України, Головне управління Держгеокадастру у Київській області, НУБіП України; спірні земельні ділянки (які є предметом спору в обох справах) прокурор просив витребувати із незаконного володіння ОСОБА_118 на користь держави в особі Київської ОДА та в постійне користування НУБіП України (у справі № 367/2271/15-ц), і на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області та у постійне користування НУБіП України (у справі № 367/6105/16-ц). Тобто підстави та предмет позовів у цих справах є аналогічними, але вимоги прокурор заявив в інтересах держави в особі різних органів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 367/2271/15-ц, скасувавши оскаржувані судові рішення та передавши справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначила, що суди попередніх інстанцій не встановили, коли саме орган, наділений правом розпоряджатися спірними земельними ділянками (Кабінет Міністрів України), довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Разом із тим на обґрунтування підстави для перегляду судового рішення з посиланням на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 388 ЦК України та на невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування цієї норми заявник надав копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року у справі № 6?14412св15, від 10 лютого 2016 року у справі № 30539кс15, від 3 лютого 2016 року у справі № 6-26151ск15 та постанов Верховного Суду України від 29 червня 2016 року у справі № 6?1376ц16, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-1цс15 та від 3 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14. У постанові Верховного Суду України від 5 жовтня 2016 року у справі № 3 604гс16, на яку також послався заявник, відсутні висновки щодо застосування положень статей 256, 257, 261, 267 ЦК України, натомість підставою перегляду у цій справі було неоднакове застосування положень статті 388 цього Кодексу.
		Водночас у судових рішеннях, які переглядаються, немає жодних висновків щодо наявності чи відсутності порушення відповідачами прав позивачів; не встановлено обставин, які б давали можливість дійти висновків, зокрема, про наявність чи відсутність підстав для застосування положень статті 388 ЦК України, яка судами не була застосована. Таким чином, посилання заявника на неоднакове застосування судами касаційної інстанції статті 388 ЦК України та на невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування цієї норми не знайшло свого підтвердження.
		Крім того, у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року у справі № 6?34931ск15 суди розглянули позовні вимоги про визнання права власності на частину квартири та визнання коштів спільною власністю. Отже, у справі, про перегляд якої подано заяву, та у справі, судове рішення в якій надане заявником для порівняння, правовідносини не є подібними, що також не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права.
		Ураховуючи викладене, рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360-4 ЦПК України (яка відповідно до положень підпункту 1 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» цього Кодексу в редакції Закону № 2147-VIII підлягає застосуванню під час перегляду справи Верховним Судом). 
		Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360-4 ЦПК України, статтями 403, 404, підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити.
		Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 21 лютого 2017 року та рішення Ірпінського міського суду Київської області від 20 жовтня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		  Суддя-доповідач                                            Н.П. Лященко    Судді:     С.В. Бакуліна       Л.М. Лобойко       В.В. Британчук        О.Б. Прокопенко      Д.А. Гудима       Л.І. Рогач       В.І. Данішевська       І.В. Саприкіна        О.Р. Кібенко       О.М. Ситнік        В.С. Князєв       В.Ю. Уркевич      О.С. Золотніков     О.Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...