Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 643/11626/13-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 04.01.2019.
Дата набрання законної сили: 12.12.2018
Номер судового провадження: 61-6016зп18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		12 грудня 2018 року
		місто Київ
		 
		справа № 643/11626/13-ц
		провадження № 61-6016зпв18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Стрільчука В. А.,
		суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.
		учасники справи:
		позивач - Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк»,
		відповідач- ОСОБА_3,
		треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Маслак Наталія Володимирівна,
		розглянув у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом України рішення Апеляційного суду Харківської області від 25 грудня 2015 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Зазулинської Т. П., Міненкової Н. О. та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Кузнєцова В. О., Ізмайлової Т. Л., Кадєтової О. В., Карпенко С. О., Мостової Г. І. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Маслак НаталіяВолодимирівна,
		ВСТАНОВИВ:
		У серпні 2013 року Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ «Укргазбанк») звернулося до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 26 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк» 
		(далі - ВАТ «Укргазбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укргазбанк», та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 20, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 2 644 000, 00 дол. США зі сплатою 12, 5 % річних на строк до 25 грудня 2012 року. 
		09 червня 2008 року на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 26 грудня 2007 року між банком, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки № 16/08-Б, предметом якого є багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_1. 
		Позичальник узяті на себе зобов'язання не виконував з грудня 2008 року. 
		Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року договір іпотеки від 09 червня 2008 року № 16/08-Б, укладений між ВАТ АБ «Укргазбанк», ОСОБА_4 та ОСОБА_5, визнано недійсним, запис про іпотеку виключено з Державного реєстру іпотек.
		У зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 травня 2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 26 грудня 2007 року в розмірі 1 664 543, 02 грн та 2 630 252, 33 дол. США. 
		На підставі договору купівлі-продажу від 28 грудня 2011 року власником квартири АДРЕСА_1 стала ОСОБА_3 (у подальшому змінено прізвище на ОСОБА_3). 
		Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2012 року заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року скасоване, запис про заборону відчуження об'єкта нерухомого майна поновлено.
		Ураховуючи викладене, ПАТ «Укргазбанк», уточнивши позовні вимоги, просило у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором від 26 грудня 2007 року, загальний розмір якої становить 3 664 801, 99 дол. США та 23 800 945, 13 грн пені, звернути стягнення на предмет іпотеки, квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_3 шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження».
		Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що згідно із договором іпотеки від 09 червня 2008 року предметом іпотеки є житловий будинок 
		літ. В-5, загальною площею 6 422, 9 кв. м, житловою площею 2 856, 00 кв. м
		(в будинку розташовано 123 квартири), що знаходиться у АДРЕСА_1. Спірна квартира АДРЕСА_1, на яку позивач просить суд звернути стягнення, не є предметом іпотеки за зазначеним договором іпотеки, а тому позивач не має права звернення стягнення на спірну квартиру, а має право звернути стягнення на зазначений житловий будинок, який і є предметом іпотеки. Надані представником позивача технічна характеристика багатоповерхового будинку та поверховий план наведених висновків суду не спростовують, оскільки не доводять, що предметом договору іпотеки є саме спірна квартира, а не будинок літ. В-5.
		Рішенням Апеляційного суду Харківської області 25 грудня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором від 26 грудня 2007 року, загальний розмір якої становить 3 664 801, 99 дол. США та 23 800 945, 13 грн пені, звернуто стягнення на предмет іпотеки, квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3, шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною продажу предмета іпотеки в розмірі 325 100, 00 грн.
		Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовувалось тим, що відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи, в тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття права власності на предмет іпотеки. 
		Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладання іпотечного договору. Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. Судом встановлено, що спірна квартира є частиною предмета іпотеки. Суд також зазначив, що у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, який виключено на підставі незаконного рішення суду, оскільки відпала підстава виключення цього запису. Отже іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек. Відтак ухвалення судом рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов'язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек. Обтяження майна іпотекою внаслідок скасування рішення суду про виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження цього майна іпотекою та про поширення на відповідача відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» статусу іпотекодавця за іпотечним договором зберігається, оскільки до нього перейшло право власності на квартиру, яка є складовою частиною будинку - предмета іпотеки.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Апеляційного суду Харківської області від 25 грудня 2015 року залишено без змін.
		У жовтні 2017 року ОСОБА_3 у порядку, передбаченому статтею 355 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, 
		далі - ЦПК України 2004 року), звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 25 грудня 2015 року.
		У заяві ОСОБА_3 просила скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові з передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 року підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		На обґрунтування заяви ОСОБА_3 як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, надала ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2017 року у справі № 643/19761/13-ц.
		Ухвалою Верховного Суду України від 02 листопада 2017 року відкрито провадження у справі та витребувано матеріали справи із Московського районного суду м. Харкова.
		Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України 
		№ 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		У лютому заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 25 грудня 2015 року передано до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2018 року справу призначено до розгляду. 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені у заяві доводи, Верховний Суд зробив висновок, що у задоволенні заяви про перегляд судових рішень необхідно відмовити з таких підстав.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 року заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 360-5 ЦПК України 2004 року Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що 26 грудня 2007 року між ВАТ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укргазбанк», та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 2 644 000, 00 дол. США зі сплатою 12, 5 % річних строком до 25 грудня 2012 року.
		На забезпечення виконання кредитного договору 09 червня 2008 року між банком, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладений договір іпотеки, згідно з умовами якого ОСОБА_4 та ОСОБА_5 передали в іпотеку банку належний їм на праві власності будинок АДРЕСА_1.
		Відомості про іпотеку внесені до Державного реєстру іпотек та накладено заборону на відчуження нерухомого майна.
		Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року зазначений договір іпотеки визнано недійсним, запис про іпотеку виключено з Державного реєстру іпотек.
		Зазначене рішення суду скасоване рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2012 року, запис про заборону відчуження об'єкта нерухомого майна поновлено.
		Проте, під час чинності заочного рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відчужили предмет іпотеки.
		На момент розгляду справи власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 28 грудня 2011 року стала ОСОБА_3
		У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 травня 2010 року на користь банку з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 солідарно стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 664 543, 02 грн та 2 630 252, 33 дол. США.
		У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2017 року у справі № 643/19761/13-ц, якою залишено без змін рішення апеляційного суду про відмову ПАТ «Укргазбанк» у зверненні стягнення на предмет іпотеки, суд касаційної інстанції зазначив, що за іпотечним договором його предметом визначено не окремі квартири, а будинок АДРЕСА_1 в цілому, який складається із 123 квартир; встановлено вартість предмета іпотеки житлового будинку в цілому у розмірі 17 070 000, 00 грн. Відповідно до підпункту 3.3.14 договору іпотеки, у разі проведення іпотекодавцем реконструкції, у результаті якої зміниться назва предмета іпотеки, функціональне призначення, загальна площа, правовстановлюючі документи на предмет іпотеки та інше, іпотекодавці зобов'язані повідомити про це іпотекодержателя у 5-денний строк з моменту проведення реконструкції та внести відповідні зміни до цього договору іпотеки шляхом укладення з іпотекодержателем нотаріально посвідченого додаткового договору. Втім, у справі відсутні відомості про укладення такого додаткового договору. Апеляційний суд виходив із того, що позивачем не надано суду доказів існування будь-яких інших договорів, якими б вносилися відповідні зміни до договору іпотеки у зв'язку з виділенням окремих квартир у зазначеному будинку АДРЕСА_1 в натурі і реєстрації права власності на них як на окремі об'єкти нерухомості. Посилаючись на зазначене, апеляційний суд правильно вважав, що спірна квартира на момент укладення договору № 16/08-Б була невідокремленою складовою частиною предмета іпотеки, і відсутні правові підстави вважати, що ця квартира стала самостійним предметом іпотеки.
		Аналіз змісту зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції та судових рішень, про перегляд яких подано заяву, дає підстави для висновку про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		Разом з тим, вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах, Верховний Суд керується такими положеннями закону.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.
		Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
		Частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Закінчення строку дії кредитного договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань (частина четверта статті 631 ЦК України).
		Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
		Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.
		Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-IV 
		«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV). 
		Відповідно до частини третьої статті 3 Закону № 1952-IV права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.
		Аналогічні положення містяться й у частині другій статті 3 Закону України «Про іпотеку», згідно з якими взаємні права й обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.
		Крім того, здійснення державної реєстрації іпотек регулювалося Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410 (що втратив чинність 31 січня 2013 року), та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868.
		Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону № 1952-IV записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. 
		У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься відповідний запис. 
		Пунктами 74, 75 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що рішення суду щодо обтяження прав на нерухоме майно, яке набрало законної сили, є документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно.
		Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує правових наслідків з моменту його ухвалення.
		За таких умов у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.
		Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яке закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
		Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, у зв'язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
		Ухвалення судом рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов'язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек.
		Установивши факт переходу до ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру, суди правильно застосували до спірних правовідносин статтю 23 Закону України «Про іпотеку».
		Доводи касаційної скарги про те, що спірна квартира не могла бути предметом іпотеки на підставі того, що в іпотеку 09 червня 2008 року передано будинок АДРЕСА_1 в цілому, який складається з 123 квартир, є безпідставними, оскільки квартира № 25 знаходиться в зазначеному будинку. 
		На момент укладання іпотечного договору банк та іпотекодавець не могли визначити окремі квартири як предмет договору, оскільки квартири не були виділені в натурі, не було оформлено майнові права на них, а тому в іпотеку передавався весь житловий будинок (включаючи усі 123 квартири, з яких він складався).
		Ураховуючи встановлені обставини, суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, обґрунтовано погодився з висновками суду апеляційної інстанції про задоволення позову.
		Верховний Суд встановив факт неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права, втім норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно, ухвалені рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій є законними та обґрунтованими, тому заява ОСОБА_3 про перегляд рішення Апеляційного суду Харківської області від 25 грудня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року задоволенню не підлягає.
		Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України 2004 року, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		У задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд рішення Апеляційного суду Харківської області від 25 грудня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року відмовити.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                                          В. А. Стрільчук
		 
		 
		Судді                                                                                                            А. С. Олійник
		 
		 
		С.О.Погрібний
		 
		 
		                                                                                                                      О.В.Ступак
		 
		 
		                                                                                                                      Г.І.Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...