Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 754/15560/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 03.01.2019.
Дата набрання законної сили: 20.12.2018
Номер судового провадження: 61-16600ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		 
		20 грудня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 754/15560/16-ц
		провадження № 61-16600св18
		 
		Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І., 
		 
		учасники справи:
		 
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гронвінг Стейт», 
		треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 грудня 2017 року  у складі головуючого-судді Лісовської О.В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 07 березня 2018 року у складі суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І., 
		ВСТАНОВИВ:
		У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гронвінг Стейт» (далі - ТОВ «ФК «Гронвінг Стейт»), у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати недійсними, укладені 21 липня 2016 року між ТОВ «ФК «Гронвінг Стейт» та ОСОБА_5 договір відступлення права вимоги № 2107-1-2016 та договір відступлення права вимоги за договором іпотеки.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 07 вересня 2005 року він уклав з Відкритим акціонерним товариством  «Банк «Біг Енергія» (далі - ВАТ «Банк «Біг Енергія») кредитний договір №11/01-09-2005 про надання кредиту в розмірі 35 тис. дол. США  та договір іпотеки №2646. Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1. Додатковими угодами від 23 листопада 2006 року, 30 серпня 2007 року, 21 серпня 2008 року та 07 вересня 2009 року розмір кредиту збільшений до 70 тис. дол. США зі строком погашення 09 березня 2010 року.
		 
		27 грудня 2013 року між ВАТ Банк «Біг Енергія» та Товариством з обмеженою відповідальністю  «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та гарантія») укладений договір купівлі-продажу права вимоги           № 3-233, яким ВАТ Банк «Біг Енергія» передало ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» право вимоги за вказаним кредитним договором №11/01-09-2005, а 22 січня             2014 року між тими ж сторонами укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором від 07 вересня 2005 року. 
		 
		21 липня 2016 року між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та ТОВ «ФК «Гронвінг Стейт» укладені договори відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами від 07 вересня 2005 року.
		 
		Того ж дня ТОВ «ФК «Гронвінг Стейт» відступило право вимоги за вказаними договорами кредиту та іпотеки від 07 вересня 2005 року ОСОБА_5, уклавши відповідні договори.
		 
		Вважаючи, що  договори відступлення прав вимоги ОСОБА_5  укладені із порушенням норм чинного законодавства, оскільки остання через відсутність відповідної ліцензії не має права здійснювати операції з валютними коштами; ВАТ Банк «Біг Енергія» є боржником за первісним договором у зв'язку з простроченням видачі суми кредиту на 210 днів, проте сума боргу не може бути стягнута з ОСОБА_5 через відсутність вищевказаної ліцензії; крім того, право вимоги за кредитним та іпотечними договорами передано після закінчення строку позовної давності, унаслідок чого кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, ОСОБА_4 просив визнати недійсними договори відступлення права вимоги за договором кредиту та договором іпотеки, укладені 21 липня 2016 року між ТОВ «ФК «Гронвінг Стейт» та ОСОБА_5 
		 
		Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 26 грудня 2017 року  у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до вимог статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою стороною у визначених законом випадках. Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що укладені відповідачем договори відступлення права вимоги містять ознаки договору факторингу, а для укладення договору відступлення права вимоги  отримання новим кредитором ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг чинним законодавством не вимагається. Наявність суми заборгованості банку за кредитним договором не впливає на підстави недійсності оспорюваних договорів, оскільки такі твердження позивача не є предметом даного спору й не підлягають дослідженню. Таким чином, при укладенні оспорюваних договорів відступлення права вимоги, відповідачем не допущено порушень норм чинного законодавства, що свідчить про відсутність правових підстав для визнання їх недійсними. 
		 
		Постановою Апеляційного суду міста Києва від 07 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення  Деснянського районного суду міста Києва від 26 грудня 2017 року  залишено без змін.
		 
		Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		 
		06 квітня 2018 року ОСОБА_4 подав до  Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами не застосовано практику Європейського суду з прав людини, норми чинного законодавства щодо регламентації факторингових операцій в України  та не враховано, що ОСОБА_5, яка виступає фактором, як фізична особа не є фінансовою установою у розумінні цивільного законодавства, не має відповідної ліцензій, а відтак не має права здійснювати факторингові операції. 
		 
		Крім того, поза увагою судів першої та апеляційної інстанції залишено те, що згідно з пунктом 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо кредитодавець у позасудовому порядку або досудового провадження звертається з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобов'язання споживача, кредитодавець не може у будь-який спосіб вимагати будь-якої плати або винагороди від споживача за таке звернення. При цьому кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У даному  випадку  зобов'язання за основним кредитним договором та договором іпотеки припинені з 10 березня 2013 року. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.
		 
		Сторони не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
		 
		Судами встановлено, що 07 вересня 2005 року між ВАТ Банк «Біг Енергія» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №11/01-09-2005, за умовами якого позивач отримав кредит у сумі 35 000,00 доларів США, строком повернення кредиту -   30 серпня 2007 року зі сплатою 16 % річних за користування кредитом.
		 
		У забезпечення своєчасного та повного виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 07 вересня 2005 року між ВАТ Банк «Біг Енергія» та позивачем укладено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_4 передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1.
		 
		Додатковими угодами від 23 листопада 2006 року, 30 серпня 2007 року,              21 серпня 2008 року та 07 вересня 2009 року розмір кредиту збільшений до       70 000 доларів США зі строком погашення 09 березня 2010 року.
		 
		27 грудня 2013 року між ВАТ Банк «Біг Енергія» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» укладено договір купівлі-продажу права вимоги №3-233, відповідно до умов якого, право вимоги за кредитним договором №11/01-09-2005 укладеним 07 вересня 2005 року між ВАТ Банк «Біг Енергія» та ОСОБА_4, перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія».
		 
		За договором про відступлення прав за договором іпотеки від 22 січня            2014 року ВАТ «Банк «Біг Енергія» передало ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» права іпотекодержателя за договором іпотеки, укладеного 07 вересня 2005 року між ВАТ Банк «Біг Енергія» та ОСОБА_4
		 
		21 липня 2016 року між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» укладено договори відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, за умовами яких, ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» відступило ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» усі права вимоги за кредитним договором №11/01-09-2005  та договром іпотеки, укладеними 07 вересня 2005 року, між ВАТ Банк «Біг Енергія» та ОСОБА_4
		 
		У свою чергу, ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» 21 липня 2016 року укладено з            ОСОБА_5  договори відступлення права вимоги за  кредитним договором та договором іпотеки, згідно з якими ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» відступило своє право вимоги за договорами кредиту та іпотеки від 07 вересня 2005 року ОСОБА_5, а остання набула право на одержання задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.
		 
		За правилами частини першої статті 509 ЦК Українизобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
		 
		Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
		 
		Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК Україникредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
		 
		Відступлення права вимоги по суті - це договірна передача зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
		 
		Згідно частини першої статті 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України)
		 
		Частина перша статті 628 ЦК Українипередбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковим відповідно до актів цивільного законодавства.
		 
		За змістом статті 24 Закону України «Про іпотеку», відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди Іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведене інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
		 
		Відповідно до частини першої статті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		 
		Згідно частини першої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		 
		З огляду на зазначені норми закону та враховуючи фактичні обставини справи, судами обґрунтовано встановлено відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження того, що договори від 21 липня 2016 року про відступлення ТОВ «ФК «Гровінг Стейт»  ОСОБА_5 права вимоги за кредитним та іпотечними договорами від 07 вересня 2005 року, згідно яких відбулася заміна особи у зобов'язаннях, укладені із порушенням вимог чинного законодавства, що свідчить про відсутність підстав для визнання їх недійсними.
		 
		Доводи касаційної скарги про відсутність у ОСОБА_5 ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями не можуть бути підставою для задоволення вимог пред'явленого позову, оскільки правовий аналіз   статті 1, частин першої, другої, четвертої статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (зі змінами) свідчить, що право вимоги за кредитним договором, яке перейшло до  іншої особи за договором відступлення  таких прав, не є валютною операцією, яка потребує генеральної або індивідуальної ліцензії у розумінні приписів Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», тому така ліцензія є необхідною при укладенні кредитного валютного договору, а не договорів відступлення прав вимоги за кредитним і іпотечними договорами, які оспорюються позивачем.
		 
		Не є обґрунтованими доводи ОСОБА_4 про заборону кредитодавцю вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув (пункт      7 частини одинадцятої статті 11 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»), оскільки законом не встановлено строку переоформлення прав від первісного кредитора до нового, а здійснення такого переоформлення через певний час не є підставою для припинення зобов'язань як за основним договором, так і за договором, який укладено на його забезпечення, оскільки змінюється лише суб'єктний склад сторін зобов'язання.
		 
		Інші аргументи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального або процесуального права, та по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК Українипід час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.
		 
		Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.
		 
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та  апеляційної інстанцій без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 грудня 2017 року  та постанову Апеляційного суду міста Києва від 07 березня 2018 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді: В. О. Кузнєцов   А. С. Олійник     Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...