Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 638/14123/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із житлових правовідносин; Спори, що виникають із житлових правовідносин про виселення.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 03.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 04.01.2019.
Дата набрання законної сили: 27.12.2018
Номер судового провадження: 61-21712ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		27 грудня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 638/14123/14-ц
		провадження № 61-21712св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач - Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
		відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, які діють у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_6, ОСОБА_7, Дзержинський районний відділ в м. Харкові Державної міграційної служби,
		треті особи: орган опіки та піклування Дзержинського району м. Харкова, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, Комунальне підприємство «Жилкомсервіс», відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Харківській області,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Довгаль А. П., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У серпні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, які діють у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_6, ОСОБА_7, Дзержинського районного відділу в м. Харкові Державної міграційної служби, треті особи: орган опіки та піклування Дзержинського району м. Харкова, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» (далі - КП «Жилкомсервіс»), відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Харківській області (далі - ВПВР УДВС ГУЮ в Харківській області), про виселення, визнання недійсною державної реєстрації місця проживання, зобов'язання вчинити певні дії.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 29 квітня 2008 року між ОСОБА_4 та ЗАТ «Альфа-Банк» укладено рамкову угоду № SМЕRS00972 та договір траншу 
		№ SМЕ0012217. На забезпечення виконання умов рамкової угоди, 29 квітня 2008 року між ОСОБА_4 та ЗАТ «Альфа-Банк» укладений договір іпотеки 
		№ SМЕRS00972/1. Внаслідок невиконання ОСОБА_4 зобов'язань перед ПАТ «Альфа-Банк» за рамковою угодою, банк звернувся до третейського суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості, який задоволено. 
		 
		21 грудня 2010 року на підставі рішення третейського суду Новозаводським районним судом м. Чернігова видані виконавчі листи про солідарне стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором № SMЕ0012560 у сумі 3 178 695,72 грн, судові витрати зі сплати третейського збору у розмірі - 100,00 грн, а всього 3 178 795,72 грн. Цим же виконавчим документом з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Альфа-Банк» додатково стягнуто на користь банку пеню за договором поруки у розмірі 637 444,64 грн. 
		 
		01 жовтня 2013 року державним виконавцем ВПВР УДВС ГУЮ в Харківській області Хлоповим А. В. за заявою представника ПАТ «Альфа-Банк» відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 6-2735. Згідно із довідкою КП «Жилкомсервіс» від 14 березня 2014 року № 492/619, за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровані, крім іпотекодателя, ще троє осіб: його дружина - 
		ОСОБА_5 та двоє неповнолітніх дітей - дочка ОСОБА_6 та син 
		ОСОБА_7 Усі ці особи зареєстровані у цій квартирі вже після укладення договору іпотеки, про що не повідомлено іпотекодержателя - ПАТ «Альфа-Банк». Зазначені дії вчинені з метою створення перешкод діям державного виконавця при примусовому виконанні виконавчого документа щодо реалізації предмета іпотеки і це порушує їхні права як іпотекодержателя.
		 
		Остаточно уточнивши позовні вимоги, ПАТ «Альфа-Банк» просило визнати недійсною державну реєстрацію місця проживання ОСОБА_4, ОСОБА_5, 
		ОСОБА_6, ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1, виселити всіх відповідачів із зазначеної квартири, зобов'язати Дзержинський РВ у 
		м. Харкові ДМС України зняти всіх відповідачів із реєстрації місця проживання за вказаною адресою.
		 
		Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 листопада 
		2014 року позов ПАТ «Альфа-Банк» задоволено. Визнано недійсною державну реєстрацію місця проживання ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1. Виселено 
		ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_5, з квартири АДРЕСА_1. Знято з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_4, 
		ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_5
		 
		Рішення мотивоване тим, що ОСОБА_4 не мав права реєструвати у заставній квартирі малолітніх і неповнолітніх дітей без попередньої згоди ПАТ «Альфа-Банк», адже такі дії створюють перешкоди при примусовому виконанні виконавчого документа щодо реалізації предмета іпотеки, що порушує права позивача, як іпотекодержателя.
		 
		Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - ОСОБА_8 задоволено. Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова 
		від 26 листопада 2014 року скасовано і ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ПАТ «Альфа-Банк» відмовлено.
		 
		Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що відсутні підстави для виселення відповідачів із іпотечного майна, оскільки таке майно придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою, а іншого житла для проживання відповідачі не мають, другого житлового приміщення для проживання їм не запропоновано, тому виселення із спірної квартири є неможливим.
		 
		У травні 2017 року ПАТ «Альфа-Банк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що висновок апеляційного суду про недоведення позивачем наявності заборгованості ОСОБА_4 через ненадання копії рішення третейського суду за рамковою угодою та доказів, які б свідчили про існування заборгованості відповідача, не відповідає дійсності, оскільки до позовної заяви надано копію постанови про відкриття виконавчого провадження та копію опису і арешту майна, які підтверджують наявність рішення щодо стягнення заборгованості із відповідача. Крім того, спірна квартира передана в іпотеку ще до реєстрації у ній неповнолітніх дітей, а отже, на час укладення іпотечного договору діти не мали права власності чи права користування нею, що у свою чергу унеможливлює порушення її прав на житло. Також жодним нормативним актом не передбачено, що при виселенні із іпотечного майна, альтернативне житло має надавати та пропонувати саме позивач.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
		 
		У липні 2017 року від ОСОБА_4 надійшли заперечення на касаційну скаргу ПАТ «Альфа-Банк», у яких заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою та безпідставною, її доводи не спростовують висновки апеляційного суду, рішення апеляційного суду прийнято з дотриманням вимог чинного законодавства і є правильним по своїй суті.
		 
		15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано вказану цивільну справу до Верховного Суду.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. 
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Судом встановлено, що 29 квітня 2008 року між ОСОБА_4 та ЗАТ «Альфа-Банк» укладено рамкову угоду № SМЕRS00972 та договір про надання траншу 
		№ SМЕ0012217.
		 
		На забезпечення виконання умов рамкової угоди та договору траншу, 29 квітня 
		2008 року між ОСОБА_4 та ЗАТ «Альфа-Банк» укладений договір іпотеки 
		№ SМЕRS00972/1. Відповідно до пункту 3.1 статті 3 договору в іпотеку банку передана трикімнатна квартира АДРЕСА_1. Ця квартира належала ОСОБА_4 на праві власності на підставі договору дарування квартири від 23 лютого 1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу за реєстровим № 205 та зареєстрованою в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 23 лютого 1998 року за реєстровим № 3828226. На момент укладання цього договору іпотеки позичальник грошових коштів ОСОБА_4 був зареєстрованим у цьому житловому приміщенні.
		 
		Таким чином, вищеназвана квартира, яка є предметом іпотеки, не була придбана ОСОБА_4 за рахунок кредиту, який надано за рамковою угодою 
		№ SМЕRS00972 та за договором траншу № SМЕ0012217.
		 
		На забезпечення виконання умов рамкової угоди від 29 квітня 2008 року 
		№ SМЕRS00972 між ОСОБА_4 та ПАТ «Альфа-Банк», крім вищезазначеного договору іпотеки, укладено 16 травня 2008 року ще три договори іпотеки за 
		№ SМЕRS00972/2, № SМЕRS00972/3, № SМЕRS00972/4.
		 
		Із листа ПАТ «Альфа-Банк» від 04 травня 2012 року № 30669-104-б/б вбачається, що банком надавалася згода на виконання ОСОБА_4 кредитних зобов'язань у добровільному порядку, а саме шляхом продажу заставного майна і перерахування коштів на рахунок банку. 
		 
		Згідно з договором купівлі-продажу від 21 червня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Глущенко І. Ю. за реєстровим № 1004, ОСОБА_4 продав ОСОБА_10 належну йому чотирьох кімнатну квартиру АДРЕСА_2. 
		 
		Відповідно до договору купівлі-продажу від 03 липня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Маслак Н. В. за реєстровим № 1357, ОСОБА_4 продав ОСОБА_12 належну йому двох кімнатну квартиру АДРЕСА_3. Перелічені квартири також знаходилися в іпотеці у банку для забезпечення зобов'язань ОСОБА_4 за рамковою угодою № SМЕRS00972 та договорами про надання траншу № SМЕ0012217 та № SМЕ0012560.
		 
		Судом встановлено, що грошові кошти від продажу вказаних квартир, а також від продажу нежитлових приміщень, пішли на погашення кредитної заборгованості за рамковою угодою від 29 квітня 2008 року № SМЕRS00972.
		 
		Із постанови про відкриття виконавчого провадження від 01 жовтня 2013 року 
		(ВП № 40025406) вбачається, що заява про примусове виконання виконавчого листа № 6-2736, виданого 21 грудня 2010 року Новозаводським районним судом 
		м. Чернігова, про солідарне стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором (договору про надання траншу) № SМЕ0012560 у сумі 3 178 695,72 грн, подана банком - 27 вересня 
		2013 року. Державним виконавцем ВПВР УДВС ГУЮ в Харківській області Пугач Н. В. складений акт опису та арешту майна від 13 березня 2014 року в присутності боржників ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також представника банку, описано квартиру АДРЕСА_1, в якій на той момент проживали і були зареєстрованими ОСОБА_4, ОСОБА_5 та їхні неповнолітні діти ОСОБА_6 та ОСОБА_7
		 
		Згідно із довідкою від 31 березня 2017 року № 660/841, виданою дільницею № 1 КП «Жилкомсервіс», ОСОБА_5 знята з реєстрації за адресою: АДРЕСА_4 із 23 квітня 2008 року, її неповнолітня дочка ОСОБА_6, 
		2000 року народження, з 22 квітня 2008 року, дочка ОСОБА_13, 1993 року народження з 23 квітня 2008 року.
		 
		Відповідно до пункту 4.4.6 договору іпотеки від 29 квітня 2008 року № SМЕRS 00972/1 відповідач зобов'язався не передавати у користування предмет іпотеки, за виключенням без попередньо отриманої на те письмової згоди іпотекодержателя.
		 
		За змістом частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
		 
		Частиною першою статті 405 ЦК України визначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
		 
		Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.
		 
		Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
		 
		Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.
		 
		Частина третя статті 109 ЖК УРСР регулює порядок виселення громадян.
		 
		Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.
		 
		Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
		 
		Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.
		 
		Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення) - предмета іпотеки у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.
		 
		За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним та обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції, що зняття з реєстрації та виселення відповідачів із спірної квартири не можливе без надання іншого постійного жилого приміщення, яке відповідно до вимог статті 109 ЖК УРСР має бути надане особам одночасно з їхнім виселенням, тому відсутні підстави для задоволенні позову.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що висновок апеляційного суду про недоведення позивачем наявності заборгованості ОСОБА_4 через ненадання копії рішення третейського суду за рамковою угодою та доказів, які б свідчили про існування заборгованості відповідача, не відповідає дійсності, оскільки до позовної заяви надано копію постанови про відкриття виконавчого провадження та копію опису і арешту майна, які підтверджують наявність рішення щодо стягнення заборгованості із відповідача, не заслуговує на увагу, оскільки позовні вимоги стосуються лише зняття з реєстрації та виселення відповідачів, а не встановлення розміру заборгованості.
		 
		Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що спірна квартира передана в іпотеку ще до реєстрації у ній неповнолітніх дітей, а отже, на час укладення іпотечного договору діти не мали права власності чи права користування нею, що у свою чергу унеможливлює порушення їхніх прав на житло, є правильними, проте діти набули права користування цим житлом як члени сім'ї власника, відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», та зберігають це право протягом часу перебування будинковолодіння в іпотеці.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що жодним нормативним актом не передбачено, що при виселенні із іпотечного майна, альтернативне житло має надавати та пропонувати саме позивач, є необґрунтованими з підстав, наведених вище.
		 
		Статтею 212 ЦПК України 2004 року установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
		 
		Оскаржувані рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 213-215, 316 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення.
		 
		Рішення Апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2017 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                              О. В. Ступак
		 
		 
		С.О. Погрібний
		 
		 
		Г.І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...