Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/21071/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; купівлі - продажу; нерухомого майна.
Надіслано для оприлюднення: 29.12.2018. Зареєстровано: 03.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 04.01.2019.
Дата набрання законної сили: 27.12.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"27" грудня 2018 р.                                     Справа№ 910/21071/17
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Мальченко А.О.
		суддів:            Дикунської С.Я. 
		          Жук Г.А. 
		 
		при секретарі судового засідання Найченко А.М.,
		розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватбудсервіс»
		на рішення Господарського суду міста Києва  від 12.06.2018 
		у справі №910/21071/17 (суддя Удалова О.Г.)
		за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави
		в особі Київської міської ради
		до 1. Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);
		         2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватбудсервіс»,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача    Регіональне відділення Фонду державного майна України по м.  Києву,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 Товариство з обмеженою відповідальністю «Астрая»
		про визнання недійсним договору та витребування майна,
		за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Заступник прокурора міста Києва (надалі - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради (надалі також - позивач)    з позовом до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - Департамент комунальної власності м. Києва, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватбудсервіс» (надалі - ТОВ «Приватбудсервіс», відповідач-2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 71 цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства побутового обслуговування ремонтно-відстійного пункту № 1 (надалі - ЦМК ДКП ПО РВП-1) за адресою: м. Київ-14, вул.  Набережно-Печерська дорога, 8, укладеного 26.10.2001    між представництвом Фонду державного майна України у Харківському районі м.  Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласпі» (надалі - ТОВ «Ласпі»); витребування від відповідача-2 у комунальну власність в особі Київської міської ради цілісного майнового комплексу: будівлі літ. Е площею 25,30 кв. м., літ. Д площею 27.10 кв. м., літ. Г площею 177,10 кв.м на Набережно-Печерській дорозі, 8 у м. Києві.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 залучено до участі у розгляді справи третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву (надалі - РВ ФДМУ по м. Києву, третя особа-1).
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2018 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Астрая» (надалі - ТОВ «Астрая», третя особа-2).
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі №910/21071/17 позов задоволено в повному обсязі, визнано недійсним договір купівлі-продажу № 71 цілісного майнового комплексу, укладений 26.10.2001 між представництвом ФДМУ у Харківському районі м. Києва та ТОВ «Ласпі»; витребувано від ТОВ «Приватбудсервіс» в комунальну власність, в особі Київської міської ради, цілісний майновий комплекс: будівлі літ. Е площею 25,30 кв. м., літ. Д площею 27,10 кв. м., літ. Г площею 177,10 кв. м. на Набережно-Печерській дорозі, 8 у м.  Києві; стягнуто з ТОВ «Приватбудсервіс» на користь Прокуратури міста Києва витрати по сплаті судового збору в розмірі 7 750,00 грн.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що оспорюваний договір купівлі-продажу було укладено з порушенням приписів законодавства, чинного на момент його укладення, внаслідок порушення представництвом ФДМУ у Харківському районі м. Києва встановленого законодавством порядку приватизації, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання вказаного договору недійсним є обґрунтованою.
		З огляду на встановлені судом порушення визначеного законодавством порядку приватизації, суд дійшов висновку про відсутність належної волі на вибуття спірного нерухомого майна з комунальної власності територіальної громади міста Києва, у зв'язку з чим визнав правомірним звернення прокурора з позовом до добросовісного набувача про витребування майна, а вказану вимогу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
		При цьому, суд зазначив, що правовідносини, пов'язані з вибуттям спірного об'єкта нерухомого майна із комунальної власності, становлять суспільний публічний інтерес; з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності ТОВ «Приватбудсервіс» критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном.
		Щодо заяви відповідача-2 про застосування наслідків спливу строків позовної давності суд зазначив, що положення про позовну давність до позовних вимог про витребування майна у порядку  ст. 388 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України)  не застосовуються, оскільки право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності в особи титулу власника; враховуючи, що заявлена в межах даної справи позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу обґрунтована тим, що наказ, на підставі якого було укладено вказаний спірний правочин, скасований постановою Вищого адміністративного суду України від 27.11.2014 у справі №К/9991/41701/12, суд дійшов висновку, що передбачені чинним законодавством наслідки спливу строків позовної давності у вигляді відмови у задоволенні позову не можуть бути застосовані і    порушене право підлягає захисту.
		Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ТОВ «Приватбудсервіс» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
		Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції в ході розгляду справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, не доведено обставини, які суд визнав встановленими, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. 
		В обґрунтування скарги апелянт вказував на те, що судом не було враховано, що відповідач-2 є неналежним відповідачем за позовною вимогою щодо визнання договору недійсним, оскільки не є стороною оспорюваного договору; на момент пред'явлення позову та прийняття оскаржуваного рішення сторони договору не мають цивільної правоздатності, а тому не можуть бути відповідачами у даній справі; предметом спору у даній справі є ті ж вимоги, що і у справі №17/644-45/66, рішення у якій набрало законної сили; відповідач-2 є законним власником спірного майна та набув його на законних підставах, що підтверджено рішеннями судів у справі №5011-74/6329-2012; позивачем не доведено протиправності вибуття майна з державної власності та відповідно право держави на його витребування, а також того, що таке витребування має на меті суспільний інтерес; порушення порядку прийняття рішення щодо розпорядження державним майном не свідчить про те, що таке рішення прийняте без волевиявлення держави/територіальної громади, оскільки саме уповноважений орган розпорядився відчужити спірне майно; під час вирішення даного спору підлягають застосуванню наслідки пропуску строків позовної давності.
		Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2018 колегією суддів у складі: головуючого судді Сітайло  Л.Г., суддів Калатай    Н.Ф., Пашкіної С.А. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Приватбудсервіс»  на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі №910/21071/17, розгляд справи призначено на 21.08.2018.
		Прокурор та відповідач-1 скористалися правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), надали відзиви на апеляційну скаргу, в яких просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.
		Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, прокурор та відповідач-1 наголошували на тому, що у справі №5011-74/6329-2012, на яку посилається апелянт, судами не надавалася оцінка законності укладення оспорюваного у даній справі договору; враховуючи, що спірне майно вибуло з комунальної власності без належного волевиявлення територіальної громади міста Києва з порушенням приватизаційної процедури, а Департамент здійснює на теперішній час ті ж повноваження, що й представництво  ФДМУ у Харківському районі м.  Києва, прокуратурою правильно визначено відповідача-1 у даній справі; ліквідація однієї зі сторін договору не позбавляє суд можливості надати оцінку законності такого договору; неналежне волевиявлення територіальної громади на вибуття з її володіння спірного майна полягало у проведенні процедури продажу майна з порушенням вимог закону;  підстави для застосування строків позовної давності відсутні, враховуючи, що наказ №26-1/01 від 26.10.2001, на підставі якого укладено спірний договір, скасовано Вищим адміністративним судом України 27.11.2014, відтак, саме з цієї дати виникли підстави звернутися з даним позовом про визнання недійсним договору; до позовної вимоги про витребування майна у порядку ст.  388 ЦК України положення про позовну давність не застосовується; правовідносини, пов'язані з вибуттям спірного майна з комунальної власності становлять суспільний публічний інтерес; результат розгляду даної справи не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного позбавлення майна. 
		У зв'язку з розпочатою процедурою ліквідації та припиненням здійснення правосуддя Київським апеляційним господарським судом матеріали даної справи було передано до новоутвореного Північного апеляційного господарського суду.
		Згідно з Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2018 апеляційну скаргу ТОВ «Приватбудсервіс»  передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко  А.О., суддів Жук Г.А., Дикунської С.Я.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2018 вищевказаною колегією суддів апеляційну скаргу ТОВ «Приватбудсервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі №910/21071/17 прийнято до провадження, відкрито Північним апеляційним господарським судом апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, розгляд апеляційної скарги призначено у судове засідання на 29.10.2018.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2018 розгляд апеляційної скарги ТОВ «Приватбудсервіс» на рішення Господарського суду міста Києва  від 12.06.2018 у справі №910/21071/17  відкладено на 19.11.2018.
		Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2018,  03.12.2018 та 21.12.2018 у розгляді апеляційної скарги, в порядку ч.  2 ст.  216 ГПК України, оголошувались перерви до 03.12.2018, 21.12.2018 та 27.12.2018 відповідно. 
		26.12.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду.
		У судове засідання третя особа-2 явку свого уповноваженого представника вчетверте не забезпечила, про день, місце та час розгляду справи була повідомлена належним чином.
		Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
		Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника третьої особи-2, вислухавши з цього приводу думку представників інших учасників справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за  її відсутності. 
		У судовому засіданні представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
		Прокурор, представники позивача, відповідача-1 та третьої особи-1 проти вимог апеляційної скарги заперечили, вважають її безпідставною та необґрунтованою, у зв'язку з чим просили суд апеляційної інстанції відмовити в її задоволенні, а судове рішення залишити без змін. 
		27.12.2018 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
		Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення прокурора, представників позивача, відповідачів та третьої особи-1, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом,           рішенням № 2 від 26.06.2001 Харківська районна в м.  Києві рада включила ЦМК ДКП ПО РВП-1, що знаходиться за адресою: м.  Київ, вул.  Набережно-Печерська дорога, 8 до затвердженого переліку об'єктів, дозволених до приватизації (а.с. 16-17, т.  1). 
		На виконання зазначеного рішення представництво ФДМУ у Харківському районі м. Києва своїм наказом № 10/01 від 27.06.2001 затвердило спосіб приватизації     ЦМК ДКП ПО РВП-1 шляхом продажу на комерційному конкурсі (а.с.  18, т. 1).
		Умови комерційного конкурсу з приватизації ЦМК ДКП ПО РВП-1 були визначені 14.09.2001 на засіданні конкурсної комісії (протокол № 1) та затверджені представництвом ФДМУ у Харківському районі м. Києва (а.с.  20-21, т. 1).
		Наказом начальника регіонального відділення ФДМУ по м. Києву № 531 від 11.10.2001 зобов'язано представництво ФДМУ у Харківському районі м.  Києва у строк не пізніше 15.10.2001 призупинити всі дії по приватизації ЦМК ДКП ПО РВП-1 у зв'язку зі змінами меж адміністративних районів м.  Києва (а.с.  23, т. 1).
		Разом з тим, 18.10.2001 було проведено засідання конкурсної комісії з продажу ЦМК ДКП ПО РВП-1 (протокол № 2), на якому прийнято рішення про продовження проведення конкурсу та направлення звернення до прокуратури району про перевірку законності наказу про призупинення приватизації вказаного об'єкта (а.с.  24-25, т.  1).
		Наказом представництва ФДМУ у Харківському районі № 26-1/01 від 26.10.2001 було затверджено протокол № 4 засідання конкурсної комісії від 25.10.2001, визначено остаточного переможця конкурсу з продажу ЦМК ДКП ПО РВП-1 - ТОВ «Ласпі» та затверджено ціну продажу 310    000,00 грн (а.с.  28-29, т.  1).
		На підставі прийнятих рішень, 26.10.2001 між представництвом ФДМУ у Харківському районі м. Києва (у тексті договору - продавець) та ТОВ «Ласпі» (у тексті договору - покупець) було укладено договір купівлі-продажу ЦМК ДКППО РВП-1 (Київ-14, вул. Набережно-Печерська дорога, 8), зареєстрований представництвом ФДМУ у Харківському районі м. Києва за № 71 (надалі - оспорюваний договір).
		Згідно умов оспорюваного договору (п.п.  1.1 ,1.2, 1.4) продавець продав у власність покупця ЦМК ДКППО РВП-1 за адресою: м.  Київ-14, вул. Набережно-Печерська дорога, 8, а покупець купив вказаний ЦМК і зобов'язався сплатити ціну, що становить 310  000,00  грн. Відчужується майно: автопідйомник - 1 од., бони причальні - 74 од., друкарська машинка - 1 од., пантон-бон - 1 од., нестаціонарний будинок охоронця - 2 од., нестаціонарний будинок адміністрації - 1 од., комп'ютер EC 1841 - 1 од., акумулятор - 1 од., огорожа території - 103 м, зварювальний апарат - 1 од., бензопилка «Алтай» - 1 од., котел - 1 од. Право власності переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення цього договору.
		Оспорюваний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кириленко Л.В. та зареєстровано Харківською районною державною адміністрацією м.  Києва 26.10.2001 за реєстраційним №0122-194.
		У подальшому, як встановлено у рішенні Господарського суду міста Києва від 19.09.2017 у справі №910/3175/17, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2018 та набрало законної сили, 08.02.2007 між ТОВ «Ласпі» (у тексті договору - продавець) та ТОВ «Астрая» (у тексті договору - покупець) укладено договір купівлі-продажу, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноногом В.П. за реєстровим №№  354, 355, за яким було передано у власність покупця цілісний майновий комплекс «Ремонтно-відстійний пункт № 1», розташований за адресою: м. Київ-14, вул. Набережно-Печерська дорога, 8.
		У свою чергу, 12.04.2007 між ТОВ «Астрая» (у тексті договору - продавець) та ТОВ «Приватбудсервіс» (у тексті договору - покупець) було укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноногом В.П. за реєстровим № 1257, на підставі якого відповідач-2 - ТОВ «Приватбудсервіс» набув у власність спірне нерухоме майно (а.с. 40-42, т. 1).
		Відповідно до акту прийому-передачі № 1 від 12.04.2007 продавець передав, а покупець прийняв у власність цілісний майновий комплекс, що розташований за адресою: м. Київ-14, вул. Набережно-Печерська дорога, 8, у складі: автопідйомник ЗІЛ-157 - 1 од., бони причальні - 74 од., друкарська машинка «Листвица» - 1 од., пантон-бон - 1 од., будинок охоронця - 2 од., будинок адміністрації - 1 од., комп'ютер EC 1841 - 1 од., акумулятор - 1 од., огорожа території - 103 м, зварювальний апарат «Побутовий» - 1 од., бензопилка «Алтай» - 1 од., котел ТДК-16 - 1 од.
		03.09.2010 між ТОВ «Астрая» та ТОВ «Приватбудсервіс» укладено договір про внесення змін до договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 12.04.2007, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноногом В.П. за реєстровим № 1850 та проведено його державну реєстрацію (а.с. 43, т. 1).
		Згідно з умовами вказаного договору про внесення змін, пункт 1.1 договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 12.04.2007 викладено у новій редакції: «Продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти у власність підприємство - цілісний (або єдиний) майновий комплекс, що розташований за адресою: м.  Київ-14, вул. Набережно-Печерська дорога, 8, і сплатити ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі. Відчужується майно: автопідйомник - 1  од., бони причальні - 74 од., друкарська машинка - 1 од., пантон-бон - 1 од., будинок охоронця - 2 (дві) будівлі (літера Е, площею 25,3 кв. м., два поверхи, фундамент - бетон, стіни - цегляні, покрівля - шифер; літера Д, площею 27,1 кв. м., два поверхи, фундамент - бетон, стіни - цегляні, покрівля - шифер); будинок адміністрації - 1 (одна) будівля (літера Г, площею 177,1 кв. м., один поверх, фундамент - бетон, стіни - цегляні, покрівля - шифер), комп'ютер EC 1841 - 1 од., акумулятор - 1 од., огорожа території - 103 м, зварювальний апарат - 1 од., бензопилка «Алтай» - 1 од., котел - 1 од.».
		Відповідно до інформаційної довідки з реєстру прав власності на нерухоме майно №104637103 від 22.11.2017 цілісний майновий комплекс: будівлі літ.  Е пл.  25,30  кв.м., літ.  Д пл.  27,10  кв.м., літ.  Г пл.  177,10  кв.м., що знаходиться за адресою: м.  Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, 8, належить на праві приватної власності ТОВ «Приватбудсервіс» (а.с.  50-51, т.  1).
		При цьому, рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2013 у справі №  5011-74/6329-2012 встановлено ідентичність ознак цілісного майнового комплексу, який вибув з комунальної власності, майну, право власності на яке зареєстровано за відповідачем-2 на даний час.
		Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, на підставі зазначених договорів майно ЦМК ДКП ПО РВП-1, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, 8, передане ТОВ «Ласпі» представництвом ФДМУ у Харківському районі м.  Києва за оспорюваним договором купівлі-продажу № 71 від 26.10.2001, в подальшому перейшло у власність та наразі належить відповідачеві-2 - ТОВ «Приватбудсервіс».
		З матеріалів справи вбачається, що 27.11.2014 Вищим адміністративним судом України прийнято постанову у справі № К/9991/41701/12 (№ 2а-11684/11/2670) за позовом прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації до РВ ФДМУ в м. Києві, ТОВ «Ласпі», Дарницької районної у м. Києві ради та Фонду приватизації комунального майна Печерського районну м. Києва про визнання недійсним наказу представництва ФДМУ у Харківському районі міста Києва № 26-1/01  від 26.10.2001 та укладеного на його підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, а також про зобов'язання ТОВ «Ласпі» повернути Дарницькій районній у м. Києві раді ЦМК ДКП ПО РВП-1, якою скасовано наказ представництва ФДМУ у Харківському районі міста Києва №26-1/01 від 26.10.2001 «Про затвердження остаточного переможця комерційного конкурсу з продажу ЦМК ДКППО РВП-1».
		Під час розгляду справи № К/9991/41701/12 Вищим адміністративним судом України серед іншого встановлено, що наказом начальника РВ ФДМУ по м. Києву було зобов'язано представництво ФДМУ у Харківському районі м.  Києва призупинити всі дії по приватизації ЦМК ДКП ПО РВП-1, проте останнє не виконало зазначених вимог, що свідчить про порушення представництвом пунктів 1, 2 Постанови № 412 (Положення про представництво ФДМУ у районі, місті).
		Крім того, при вирішенні вищевказаної адміністративної справи колегією суддів було взято до уваги, що відповідно до  ст. 14 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»  продаж об'єктів малої приватизації за конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта або за рівних умов - найвищу ціну.
		Також, Вищим адміністративним судом України під час розгляду справи  № К/9991/41701/12 встановлено, що відповідно до протоколу від 25.10.2001 засідання конкурсної комісії з продажу ЦМК ДКП ПО РВП-1 попереднім переможцем конкурсу оголошено ПП «Укрпродсервіс», при умові надання гарантії по сплаті запропонованої ціни.
		Відповідно до протоколу № 4 від 25.10.2001 додаткового засідання конкурсної комісії з продажу ЦМК ДКП ПО РВП-1, у зв'язку з відмовою попереднього заявника надати гарантії сплати запропонованих коштів, остаточним переможцем конкурсу оголошено ТОВ «Ласпі». Водночас, незважаючи на ту обставину, що ПП «Укрпродсервіс» запропонувало вищу ціну, ніж ТОВ «Ласпі», остаточним переможцем конкурсу визначено ТОВ «Ласпі» з посиланням на те, що ПП «Укрпродсервіс» не надало гарантій по сплаті запропонованої ціни.
		На підставі викладеного, Вищим адміністративним судом України, вказано, що вимога конкурсної комісії з продажу ЦМК ДКП ПО РВП-1 щодо надання ПП «Укрпродсервіс» гарантій по сплаті запропонованої ціни не узгоджується з положеннями ч. 2  ст. 16 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», відповідно до якої право встановлювати додаткові умови участі покупців в аукціоні, конкурсі, що не суперечить цілям і змісту цього  Закону, мають ФДМУ, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та місцеві Ради.
		З огляду на викладене, за висновком Вищого адміністративного суду України у справі  №К/9991/41701/12 наказ представництва ФДМУ у Харківському районі м. Києва від 26.10.2001 № 26-1/01 «Про затвердження остаточного переможця комерційного конкурсу з продажу ЦМК ДКППО РВП-1» прийнято з порушенням законодавства.
		Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. 
		Право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, юрисдикцію та практику Європейського суду з прав людини, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (res judicata), який, inter alia (серед іншого), вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів.
		Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та полягає в тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру.
		Така процедура сама по собі не суперечить принципові юридичної визначеності в тій мірі, в якій вона використовується для виправлення помилок правосуддя (див. рішення Європейського суду з прав людини у справах Желтяков проти України, № 4994/04, від 09.06.2011).
		Враховуючи викладене, в силу приписів ч. 4  ст. 75 ГПК України, суд першої інстанції правомірно визнав преюдиційними обставини, встановлені Вищим адміністративним судом України та викладені у постанові від 27.11.2014 у справі № К/9991/41701/12, зокрема, ту обставину, що наказ представництва ФДМУ у Харківському районі міста Києва № 26-1/01від 26.10.2001, на підставі якого укладений оспорюваний договір купівлі-продажу № 71 від 26.10.2001, був прийнятий з порушенням приписів ст.  14, ч. 2 ст.  16 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»  (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та п. п. 1, 2 постанови № 412 (Положення про представництво Фонду державного майна України у районі, місті).
		Отже, спірне нерухоме майно - ЦМК ДКП ПО РВП-1 вибуло з комунальної власності з порушенням приватизаційного законодавства.
		Враховуючи, що оспорюваний договір купівлі-продажу було укладено 26.10.2001, тобто до 1 січня 2004 року - дня набрання чинності ЦК України,  судом першої інстанції правомірно застосовано до спірних правовідносин норми Цивільного кодексу УРСР від 18.07.1963, який був чинним на момент укладення договору. 
		Так, відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до договорів, що були укладені до 01.01.2004 і продовжують діяти після набрання чинності ЦК України, застосовуються правила цього Кодексу лише щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення. Пунктом 4 розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України  (надалі - ГК України) передбачено, що ГК України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. 
		Тобто, правила ЦК України та ГК України не можуть застосовуватись щодо спорів з недійсності договорів, укладених до 1 січня 2004 року. 
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 22.02.2006 у справі № 18/336  та від 04.07.2007 у справі № 2-152-04.
		При цьому, судом обґрунтовано зазначено, що підстави і наслідки недійсності угод встановлені ст. 48 ЦК УРСР, відповідно до якої недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону. 
		Згідно з положеннями  ст. 59 ЦК Української РСР  недійсна угода визнається недійсною з моменту її укладення. Вона не створює правових наслідків крім тих, які пов'язані з її недійсністю.
		Відповідно до ч. 6  ст. 29 Закону України «Про приватизацію державного майна»  (в редакції станом на час укладення спірного договору купівлі-продажу) порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.
		Як роз'яснено у  постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9, вирішуючи спір про визнання договору або його частини недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
		Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу № 71 від 26.10.2001 було укладено з порушенням приписів законодавства, чинного на момент його укладення, оскільки вказаний правочин укладений внаслідок порушення представництвом ФДМУ у Харківському районі м. Києва встановленого законодавством порядку приватизації, а відтак, позовна вимога про визнання вказаного договору недійсним є обґрунтованою.
		При цьому, доводи апелянта про те, що відповідач-2 є неналежним відповідачем за позовною вимогою щодо визнання договору недійсним, оскільки не є стороною оспорюваного договору, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що вказана позовна вимога пред'явлена прокурором до відповідача-1 - Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
		Разом з цим, посилання відповідача-1 на правову позицію Пленуму Верховного Суду України, закріплену у  постанові «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009, відповідно до якої відповідачем у справі про визнання недійсним правочину насамперед мають бути сторони спірного правочину, правомірно відхилені судом першої інстанції, з огляду на наступне. 
		Однією зі сторін оспорюваного договору є ТОВ «Ласпі», яке припинено у зв'язку з визнанням юридичної особи банкрутом на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2011 у справі №44/170-б, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб-підприємців та громадських формувань від 09.07.2018 (а.с. 29-34, т. 3).
		Іншою стороною оспорюваного договору є представництво ФДМУ у Харківському районі м. Києва, яке відповідно до наказу РВ ФДМУ по місту Києву №412 від 14.08.2001 було ліквідовано та наказом  РВ ФДМУ по місту Києву №540 від 17.10.2001 його правонаступником визначено представництво ФДМУ у Дарницькому районі м.  Києва (а.с.  194-198, т. 1).
		У подальшому, після введення в дію Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» представництва ФДМУ, у тому числі  представництво ФДМУ у Дарницькому районі м.  Києва, було ліквідовано. Натомість, при міських та районних радах і адміністраціях створювалися фонди, відділи комунального майна, яким і були передані функції з реформування комунального майна. 
		Так, відповідно до Положення про Департамент комунальної власності м.  Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого розпорядженням № 2383 від 29.12.2012, відповідач-1 у даній справі є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), який в частині приватизації об'єктів права комунальної власності територіальної громади м.  Києва є правонаступником РВ ФДМУ по м.  Києву.
		Отже, враховуючи, що Департамент комунальної власності м. Києва здійснює ті ж повноваження, що й ліквідоване на момент розгляду та вирішення даного спору представництво  ФДМУ у Харківському районі м.  Києва,  яке здійснювало приватизацію комунального майна на момент укладення спірного правочину, прокуратурою правильно визначено відповідача-1 у даній справі.
		При цьому, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи прокурора стосовно того, що ліквідація однієї зі сторін договору не позбавляє суд можливості надати оцінку законності такого договору та визнати його недійсним.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від  11.06.2008 у справі N 22/357-07-8248. 
		Крім того, прокурором було заявлено вимогу про витребування від відповідача-2 у комунальну власність в особі Київської міської ради цілісного майнового комплексу: будівлі літ. Е площею 25,30 кв. м., літ. Д площею 27,10  кв. м., літ. Г площею 177,10 кв.м на Набережно-Печерській дорозі, 8 у м.  Києві.
		Статтею 328 ЦК України  передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Таким чином, набуття права власності, відповідно до  статті 328 ЦК України  - це певний юридичний факт, з яким закон пов'язує виникнення суб'єктивного права власності на певні об'єкти.
		Колегія суддів зазначає, що у разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину (від добросовісного набувача) на підставі частини 1  статті 388 ЦК України.
		Як роз'яснено у п. 2.15 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013, наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину, тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов'язок повернення майна за цим правочином. У зв'язку з цим не підлягають задоволенню позови власників (володільців) майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, які були вчинені після правочину, визнаного недійсним. У відповідних випадках майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, позовів відповідно до статей 387 - 390 або  глави 83    ЦК України, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою  статті 388 ЦК України. При цьому необхідно мати на увазі, що добросовісність набувача майна в силу частини п'ятої  статті 12 названого Кодексу презюмується.
		Разом з тим, за приписами п. 3 ч. 1  ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		Колегія суддів зазначає, що у такому випадку витребування майна від добросовісного набувача залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.
		Таким чином, наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
		Як зазначено у постанові Вищого адміністративного суду України від 27.11.2014 у справі № К/9991/41701/12 (№ 2а-11684/11/2670), відповідно до п. 1 Постанови № 412 (Положення про представництво ФДМУ у районі, місті) представництво ФДМУ у районі, місті є державним органом, який створюється регіональним відділенням ФДМУ (далі - відділення) і йому підпорядковується.
		У питаннях приватизації майна, що перебуває у комунальній власності району і міста, представництво підзвітне відповідно районній та міській Раді народних депутатів.
		Представництво в межах повноважень, визначених ФДМУ, і повноважень, делегованих районною і міською Радою народних депутатів, здійснює державну політику у сфері приватизації майна, що перебуває у загальнодержавній власності, у комунальній власності району і міста.
		Відповідно до приписів ч. 5  ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»  від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
		Частиною 5  ст. 60 цього Закону  визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
		Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Київська міська рада.
		При цьому,  статтею 19 Конституції України  визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією  та законами України.
		Територіальна громада міста Києва, як власник спірного об'єкта нерухомого майна, делегує Київській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.
		Тобто воля територіальної громади як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15.
		У даному випадку належне волевиявлення територіальної громади полягало б у проведенні конкурсу з продажу спірного ЦМК відповідно до вимог закону.
		Водночас, як правильно встановлено місцевим господарським судом, спірне нерухоме майно вибуло з комунальної власності без належного волевиявлення територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради з порушенням порядку, встановленого законодавством у сфері приватизації.
		З огляду на встановлені судом порушення визначеного законодавством порядку приватизації, відсутні підстави стверджувати про наявність належної волі власника, повноваження якого в даному випадку здійснювали органи приватизації, на продаж спірного майна шляхом комерційного конкурсу та укладення договору купівлі-продажу, та вибуття спірного нерухомого майна з комунальної власності територіальної громади міста Києва, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що звернення прокурора з позовом до ТОВ «Приватбудсервіс», як добросовісного набувача, у відповідності до  ст. 388 ЦК України  є правомірним.
		Разом з тим, враховуючи положення ч. 1   ст. 9 Конституції України  та беручи до уваги ратифікацію   Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР   Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття  Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати  Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод  (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) як джерело права.
		Місцевим господарським судом було враховано, що відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.
		Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно шляхом його витребування на користь держави.
		У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям.
		На переконання колегії суддів, місцевий господарський суд правомірно зазначив, що у даній справі, з огляду на характер спірних правовідносин, встановлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності ТОВ «Приватбудсервіс» критеріям правомірного втручання у право на мирне володіння майном.
		Витребування спірного майна на користь територіальної громади з володіння ТОВ «Приватбудсервіс» відповідає критерію законності: витребування з власності вказаного товариства спірного майна здійснюється на підставі норми  статті 388 ЦК України, яка відповідає вимогам доступності, чіткості передбачуваності, офіційний текст якої є публічним та загальнодоступним. Сумніви суб'єктів звернення у правильності тлумачення та застосування цієї норми судами не можуть свідчити про незаконність втручання у право власності.
		Передача у приватну власність окремому суб'єкту господарювання об'єкта комунальної власності фактично позбавляє територіальну громаду можливості володіти, користуватися та розпоряджатися об'єктом комунальної власності - цілісним майновим комплексом, розташованим за адресою: м.  Київ,  вул.  Набережно-Печерська дорога, 8.
		Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям спірного об'єкта нерухомого майна з комунальної власності, становлять суспільний публічний інтерес, а неправомірність вибуття такого об'єкту з комунальної власності внаслідок порушення приватизаційного законодавства такому суспільному інтересу не відповідає.
		У даній справі «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою витребування комунального майна із володіння ТОВ «Приватбудсервіс» є задоволення суспільної потреби у відновленні законності та становища, яке існувало до порушення права комунальної власності, а також захист такого права шляхом повернення до комунальної власності об'єктів комунальної власності, які були відчужені із порушенням чинного законодавства.
		При цьому, в даному контексті колегією суддів враховано пояснення позивача щодо правового статусу земельної ділянки, площею 26  га, що знаходиться за адресою: м.  Київ,  вул.  Набережно-Печерська дорога, 8, а саме, ті обставини, що дана земельна ділянка не перебуває у державній або приватній власності, а знаходиться у комунальній власності територіальної громади міста Києва; рішенням Київської міської ради №521/1525 від 15.11.2016 було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки ТОВ «Приватбудсервіс» для ремонтно-відстійного пункту човнів і їх прокату, оскільки дана земельна ділянка включає в себе акваторію озера Видубицького та прибережно-захисну смугу навколо нього. 
		Крім того, одним з елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні у право на мирне володіння майном є надання справедливої та обґрунтованої компенсації.
		Водночас, як правильно встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Приватбудсервіс» набуло право власності на спірне майно згідно з договором купівлі-продажу, укладеним між ним та ТОВ «Астрая». При цьому, питання про здійснення на користь ТОВ «Приватбудсервіс» компенсації в межах даної справи не заявлене та, відповідно, судом не розглядалося.
		Разом з тим, викладене не свідчить про порушення принципу пропорційності при задоволенні позову прокурора про повернення у комунальну власність спірного ЦМК, який вибув з комунальної власності незаконно, оскільки добросовісний власник, з власності якого майно витребовується, не позбавлений можливості відновити своє право на підставі  статті 661 ЦК України, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
		За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що результат розгляду даної справи не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного позбавлення майна, закладеним у ст. 1 Першого протоколу Конвенції.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність та обґрунтованість позовної вимоги про витребування від відповідача-2 у комунальну власність в особі Київської міської ради спірного ЦМК, розташованого за адресою: м.  Київ,  вул.  Набережно-Печерська дорога, 8.
		При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом не було надано правової оцінки тій обставині, що предметом спору у даній справі є ті ж вимоги, що і у справі №17/644-45/66, рішення у якій набрало законної сили.
		Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, судом першої інстанції було встановлено, що не погоджуючись з проведеною представництвом ФДМУ у Харківському районі м. Києва приватизацією, прокурор міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним наказу представництва ФДМУ у Харківському районі міста Києва № 26-1/01 від 26.10.2001 та укладеного на його підставі договору купівлі-продажу ЦМК, а також про зобов'язання ТОВ «Ласпі» повернути Дарницькій районній у м. Києві раді ЦМК ДКП ПО РВП-1. На підставі поданого позову Господарським судом міста Києва було відкрито провадження у справі № 17/644.
		Разом з тим, з огляду на склад учасників вищевказаної господарської справи та предмет її розгляду, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що даний спір не можна вважати таким, що заявлений з тих же підстав, про той же предмет та між тими ж сторонами.
		Щодо заяви відповідача-2 про застосування наслідків спливу строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положеннями    ст. 256 ЦК України    позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Відповідно до  ст. 257 ЦК України  загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Частиною    1    ст. 261 ЦК України  встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		За змістом вказаної норми    позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний  законом  інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний  законом  інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
		У п. 2.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 роз'яснено, що до вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України, з урахуванням водночас наведеного в підпунктах 2 і 3 пункту 5 Перехідних та прикінцевих положень Закону  України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.12.2011 № 4176-VI). Для окремих видів вимог законом встановлюється й спеціальна позовна давність, наприклад,  статтею 20 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». Перебіг позовної давності починається, за загальним правилом, від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша  статті 261 ЦК України), за винятком випадків, зазначених у частинах другій і третій цієї статті. Зокрема, за позовами про застосування наслідків нікчемного правочину (повернення коштів, іншого майна тощо) позовна давність починається не від дня вчинення такого правочину, а від дня, коли почалося його виконання.
		Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
		Необхідно мати на увазі також припис пункту 7  Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, за змістом якого до позовів про визнання оспорюваного правочину недійсним, а також про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину правила  ЦК України  про позовну давність застосовуються за умови, коли право на подання відповідного позову виникло після 1 січня 2004 року; до позовів же, право на подання яких виникло до зазначеної дати, застосовується попереднє законодавство про позовну давність, тобто відповідні норми  ЦК Української РСР.
		Таким чином, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права (ЦК УРСР чи ЦК України), і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
		Звертаючись до суду з даним позовом, заступник прокурора міста Києва та позивач - Київська міська рада стверджували, що строк позовної давності для заявлених ними позовних вимог не сплив, оскільки вважали, що можливість та підстави для звернення до суду з даним позовом з'явились лише після скасування постановою Вищого адміністративного суду України від 27.11.2014 у справі № К/9991/41701/12 наказу представництва ФДМУ у Харківському районі міста Києва № 26-1/01від 26.10.2001. Проте, на випадок, якщо суд дійде протилежного висновку, прокурором у позові було заявлене клопотання про визнання поважними причин пропуску строків позовної давності.
		Враховуючи, що заявлена в межах даної справи позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 71 від 26.10.2001, обґрунтована тим, що наказ, на підставі якого було укладено вказаний спірний правочин, скасований постановою Вищого адміністративного суду України від 27.11.2014 у справі № К/9991/41701/12, на переконання колегії суддів, у позивача до 27.11.2014 були відсутні підстави вважати, що його право порушено укладенням оспорюваного договору, а відтак, і необхідність звернення з вказаною вимогою до господарського суду.
		За наведених обставин, враховуючи, що прокурор в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з даним позовом 24.11.2017, колегія суддів дійшла висновку, що останнім не було пропущено трирічний строк для звернення до суду з вимогою про визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу.   
		З огляду на викладене, суд першої інстанції правомірно погодився з доводами прокурора і позивача та дійшов правильного висновку, що передбачені чинним законодавством наслідки спливу строків позовної давності у вигляді відмови у задоволенні позову не можуть бути застосовані і    порушене право підлягає захисту.
		Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що оскільки  право на подання даного позову виникло після 1 січня 2004 року, в силу приписів пункту 7  Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до вказаних правовідносин застосовуються правила ЦК України  про позовну давність.
		Посилання суду першої інстанції на ст. 83 ЦК Української РСР, а саме, в частині того, що позовна давність не поширюється, зокрема на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян, колегія суддів вважає безпідставним, проте таким, що не призвело до неправильного вирішення справи.
		При цьому, ст. 83 ЦК УРСР та ст. 268 ЦК України встановлено вичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється, і до цього переліку не входять вимоги про визнання угод (правочинів) недійсними.
		Водночас, вирішуючи питання про сплив строку позовної давності судом першої інстанції правомірно враховано позицію, викладену у постанові Вищого господарського суду України від 26.04.2016 та постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, згідно з якою положення про позовну давність до позовних вимог про витребування майна у порядку  ст. 388 ЦК України  не застосовуються, оскільки право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності в особи титулу власника.
		Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. 
		Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає заявлені позовні вимоги доведеними та обґрунтованими, у зв'язку з чим погоджується з рішенням місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.
		За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		При цьому, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
		З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи учасників справи, викладені в апеляційній скарзі та у відзивах на неї, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
		Відповідно до ст.  276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі №910/21071/17 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ТОВ «Приватбудсервіс» має бути залишена без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. 
		Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта. 
		Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватбудсервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі №910/21071/17 залишити без задоволення.
		2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі №910/21071/17 залишити без змін.
		3. Матеріали справи №910/21071/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
		Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.
		          Повний текст постанови складено  29.12.2018.
		 
		Головуючий суддя                                                            А.О. Мальченко 
		 
		Судді                                                                                С.Я. Дикунська
		 
		                                                                                Г.А. Жук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...