Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 188/581/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 04.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 04.01.2019.
Дата набрання законної сили: 20.11.2018
Номер судового провадження: 51-322км17
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		іменем України
		20 листопада 2018 року
		м. Київ
		справа № 188/581/17
		провадження № 51-322 км17
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора    ОСОБА_5 ,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 серпня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016040380000039, за обвинуваченням  
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Донецька, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		 
		у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 286 Кримінального кодексу України (далі  КК).
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами 
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2017 року ОСОБА_6 засуджено за частиною 1 статті 286 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців без позбавлення права керувати транспортними засобами.
		На підставі статті 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік та покладено обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 частини 1 та пунктом 2 частини 2 статті 76 КК.
		Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 : 2800 грн та 1500 грн  у рахунок відшкодування витрат на послуги евакуатора та послуги експерта відповідно, 70 103,76 грн  у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок пошкодження автомобіля, всього матеріальної шкоди в розмірі 74 403,76 грн; 10000 грн  у рахунок відшкодування моральної шкоди.
		Також стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави 703,68 грн.
		За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за таких обставин.
		17 січня 2016 року о 15:30 ОСОБА_6 , керуючи автомобілем марки «Renault Kangoo», д.н.з НОМЕР_1 , який належить йому на праві приватної власності, рухався по правій смузі дороги Знамянка  Луганськ  Ізварине за смтПетропавлівкою Дніпропетровської області від м. Дніпра у напрямку м.Бахмута Донецької області.
		У той же час у зустрічному напрямку від м. Курахового Донецької області у напрямку м. Дніпра рухався автомобіль «DaewooLanos», д.н.з. НОМЕР_2 , належний ОСОБА_8 , у якому перебували водій ОСОБА_7 та два пасажири, а саме  ОСОБА_9 та невстановлена жінка.
		Під час руху на 336 км ОСОБА_6 , порушуючи вимоги пунктів 1.3, 1.5, підпункту «б» пункту 2.3, пунктів 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху, не вжив заходів безпеки та, не впевнившись у безпеці, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив бокове зіткнення з передньою частиною вказаного автомобіля «Daewoo Lanos».
		Унаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.
		Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 10 серпня 2017 року вирок Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2017 року щодо ОСОБА_6 залишив без зміни.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі засуджений порушує питання про скасування вказаних судових рішень щодо нього в частині вирішення цивільного позову та просить призначити новий розгляд у суді першої інстанції. 
		Свої вимоги засуджений обґрунтовує тим, що він не є належним відповідачем за цивільним позовом, оскільки між ним та страховою компанією «Домінанта» 24 травня 2015 року укладено поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Тому, на думку засудженого, суд необґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_7 про стягнення з нього матеріальної шкоди, завданої внаслідок пошкодження автомобіля ОСОБА_10 , у сумі 70103,76 грн, а апеляційний суд всупереч нормам цивільного та кримінального законодавства безпідставно залишив без зміни вирок районного суду. До того ж у своїй касаційній скарзі засуджений констатує, що автомобіль, яким керував позивач на час ДТП, належить іншій особі.
		Крім того, ОСОБА_6 зазначає, що позивач не мотивував належним чином заподіяну йому моральну шкоду та не надав суду достатніх доказів на підтвердження зазначеного ним розміру цієї шкоди.
		Заслухавши суддю, прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		Мотиви Суду
		Згідно з частиною 5 статті 128 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК) цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
		 
		У касаційній скарзі засуджений не оспорює та не заперечує висновків суду щодо фактичних обставин вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 286 КК, та кваліфікацію його дій. 
		Доводи засудженого про те, що він є неналежним відповідачем, оскільки застрахований у страховій компанії «Домінанта», є неспроможними з огляду на таке.
		 
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 як власник транспортного засобу дійсно був застрахований в страховій компанії «Домінанта» згідно з полісом № АЕ/3746077 від 23 травня 2015 року. 
		 
		Отже, цивільно-правову відповідальність ОСОБА_6 перед третіми особами було застраховано відповідно до цього полісу з лімітами відповідальності: 100 000 грн  за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю; 50 000 грн  за шкоду, заподіяну майну, розмір франшизи  1000 грн.
		 
		Однак згідно з частиною 1 статті 12 Цивілького кодексу України (далі  ЦК) особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
		 
		Відповідно до статті 511 ЦК зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
		 
		Згідно з частиною 1 статті 636 ЦК договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок на користь третьої особи, яку встановлено або не встановлено в договорі. 
		 
		Частиною 4 статті 636 ЦК встановлено, що якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.
		 
		Тобто право потерпілого та інших осіб на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинено чи обмежено договором, стороною якого потерпілий чи інші особи не були, хоч цей договір і укладено на користь третіх осіб. 
		 
		Отже, закон надає потерпілому та іншим особам право одержати страхове відшкодування, але не зобов`язує одержувати його. 
		 
		Так, потерпілий та інші особи на власний розсуд обирають спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування.
		 
		При цьому особа, яка завдала шкоду і цивільно-правову відповідальність якої застраховано, у випадку задоволення вимоги потерпілого чи іншої особи не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування, звернувшись до свого страховика з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов`язками страховика як сторони договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
		 
		 
		Так, апеляційний суд, перевіривши аналогічні доводи засудженого, про те, що він не є належним відповідачем, дійшов висновку, що такі доводи є безпідставними. Оскільки за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред`явлена безпосередньо до винної особи, ураховуючи, що за змістом статті 1191 ЦК особа, яка відповідає за шкоду, завдану з вини іншої особи, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, якщо за законом межі відповідальності останньої та особи, яка за неї відповідає, однакові.
		 
		Водночас у суді першої інстанції засуджений не посилався на те, що він є неналежним відповідачем, а тому такі доводи не були предметом перевірки місцевого суду.
		 
		Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду, оскільки наявні правові підстави для відшкодування збитків, завданих внаслідок ДТП, безпосередньо винною особою, а не страховиком.
		 
		Щодо наведених обставин Верховний Суд висловлював свою думку в постанові № 51-2836км18 від 21 червня 2018 року.
		 
		Що стосується вказівки засудженого про те, що потерпілий (позивач) не є власником пошкодженого автомобіля, то Суд дійшов такого висновку. 
		Пунктом 1 частини 1 статті 395 ЦКпередбачено, що речовим правом на чуже майно є право володіння.
		Згідно з положенням статті 398 ЦК право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.
		Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілий (позивач) на підставі довіреності від 17 листопада 2015 року має право керувати, розпоряджатися, обміняти, здавати в оренду, зареєструвати в органах ДАІ та продати автомобіль «Daewoo Lanos», д.н.з. НОМЕР_2 . Також цією довіреністю ОСОБА_7 надано право отримувати страхове відшкодування та у випадку завдання шкоди іншими особами вказаному автомобілю в результаті ДТП одержувати кошти у рахунок її відшкодування.
		При цьому в процесі розгляду кримінального провадження ніким не оспорювалась передача власником права керування транспортним засобом позивачу, а отже на момент скоєння ДТП позивач мав право керувати зазначеним транспортним засобом на відповідній правовій підставі і відповідно має право вимоги до винної у ДТП особи.
		Крім того, місцевий суд у своєму рішенні дійшов висновку, що хоч потерпілий і не є власником транспортного засобу, але на підставі положень статей 386, 395, 396 ЦК має право вимагати відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
		 
		 
		Так, суд першої інстанції виходив з того, що на час дорожньо-транспортної пригоди потерпілий керував автомобілем на підставі довіреності, та цю обставину не було спростовано в судовому засіданні, а отже вказаний транспортний засіб перебуває в його володінні. 
		 
		Той факт, що зазначений автомобіль перебуває в потерпілого на зберіганні, також надав місцевому суду підставу вважати, що саме потерпілий розпоряджається і володіє транспортним засобом на правах господаря, а тому він має право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому автомобілю.
		 
		До того ж у суді апеляційної інстанції засуджений не порушував питання про те, що потерпілий не є власником автомобіля.
		Таким чином, колегія суддів погоджується з таким висновком районного суду, оскількиособа, яка хоч і не є власником, але має законне право володіння майном, має також право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.
		Висновки про те, що особа, яка не є власником майна, однак має законне право володіння цим майном, має також право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну, узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними в постановах від 03 грудня 2014 року (справа 6-183цс14) та 11 жовтня 2017 року (справа № 6-1365цс17), та висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 06 червня 2018 року (провадження № 61-3882св18 та провадження № 61-9445св18). 
		 
		Посилання засудженого на те, що потерпілий (позивач) не мотивував належним чином заподіяну йому моральну шкоду та не надав суду достатніх доказів на підтвердження зазначеного ним розміру цієї шкоди, колегія суддів вважає безпідставними.
		Відповідно до положень частини 1, 3 статті 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Так, приймаючи рішення про часткове задоволення цивільного позову потерпілого, місцевий суд, виходячи із конкретних обставин провадження, в тому числі засад розумності, виваженості та справедливості, ураховуючи ступінь завданих потерпілому фізичних та моральних страждань, дійшов висновку, що розмір моральної шкоди є завищений та підлягає зменшенню до 10000 грн.
		 
		 
		Суд вважає, що при розгляді кримінального провадження суд першої інстанції дотримався вимог статей 23, 1166, 1167 ЦК та статей 127129 КПК і розмір моральної шкоди є справедливим, ураховуючи обставини кримінального провадження та характер завданої шкоди. 
		 
		Крім того, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційними скаргами засудженого та потерпілого, з дотриманням вимог статей 404, 405, 407, 419, КПК перевірив зазначені в них доводи, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, навівши в ухвалі достатні підстави, на яких визнав їх необґрунтованими, з чим погоджується й Суд.
		 
		Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
		Таким чином, вирок районного суду є належним чином обґрунтований, а ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статті 419 КПК. Вважати ці висновки необґрунтованими чи сумнівними підстав немає. 
		Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є достатньо мотивованими, а тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню. 
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Суд
		 
		ухвалив:
		 
		Вирок Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 серпня 2017 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого  без задоволення.
		 
		Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		___________________ _______________________ ________________________
		 ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...