Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/10847/18 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення юстиції, зокрема спори у сфері:; судоустрою.
Надіслано для оприлюднення: 29.12.2018. Зареєстровано: 06.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 08.01.2019.
Дата набрання законної сили: 28.01.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		28 грудня 2018 року                                        № 826/10847/18
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу 
		за позовом ОСОБА_1до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачаГромадської ради доброчесності Вища Кваліфікаційна комісія суддів України  провизнання протиправним та скасування висновку представники                  позивача - ОСОБА_2; 
		учасників справи:                 відповідача та третьої особи - не з'явилися,            
		          
		ВСТАНОВИВ:
		12 липня 2018 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1) до Громадської ради доброчесності (надалі - відповідач або ГРД), у якому позивач просить суд:
		визнати протиправним та скасувати висновок ГРД про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений ГРД 12.04.2017 (нижче - Висновок або Оскаржуваний висновок або Спірний висновок).
		В обґрунтування позову зазначено, що ГРД Оскаржуваний висновок прийнято без наявності відповідних підстав, такий висновок є необґрунтованим і невмотивованим, що призвело до порушення прав та інтересів позивача в частині встановлення його відповідності як кандидата на посаду судді Верховного Суду критеріям доброчесності та професійної етики. 
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.07.2018 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження в даній адміністративній справі; постановлено  розглядати справу за правилами загального позовного провадження; призначено справу до розгляду в підготовче засідання на 23.08.2018; призначено розгляд заяви ОСОБА_3 про поновлення строків на звернення до суду у судовому засіданні; задоволено клопотання ОСОБА_3 про залучення до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Вищу Кваліфікаційну комісію суддів України; залучено Вищу Кваліфікаційну комісію суддів України (адреса місцезнаходження: 03109, м. Київ, вул. Механізаторів, 9, ідентифікаційний код - 36317378) (по тексту - ВККС України або Комісія) до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.08.2018 судом задоволено заяву ОСОБА_3 про поновлення пропущеного строку на звернення до адміністративного суду та поновлено ОСОБА_3 строк звернення до суду.
		23.08.2018 судом відкладено розгляд справи до 11.10.2018.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.11.2018.
		У судовому засіданні 08.11.2018 судом оголошено перерву до 13.12.2018.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2018 витребувано у Громадської ради доброчесності та Вищої Кваліфікаційної комісії суддів України належним чином засвідчені копії додатків до Оскаржуваного висновку, зокрема: інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 84041854; запит Служби безпеки України в рамках розслідування набуття ОСОБА_5 квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
		У судовому засіданні 13.12.2018 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив задовольнити позов.
		Представник відповідача в судові засідання: 23.08.2018, 11.10.2018, які проводилися в рамках підготовчого провадження, та 08.11.2018, 13.12.2018, що здійснювалися в межах розгляду справи по суті, не з'являвся.
		Суд наразі наголошує, що в порядку повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, судові повістки про виклик в судові засідання судом направлялися як на поштову адресу відповідача, інформація про яку слідує зі Спірного висновку, так і на офіційну електронну пошту, дані про яку розміщено на офіційному веб-сайті ГРД за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2.
		З моменту відкриття провадження у справі, відзиву на позовну заяву від ГРД до суду не надходило.
		Третя особа, у наданих до суду письмових поясненнях № 19-4317/18 від 08.08.2018, зазначила, що у разі подання особою позову після закінчення строків, встановлених процесуальним законодавством, настають наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду, визначені 123 Кодексу адміністративного судочинства України (в рішенні - КАС України).
		Представник третьої особи в судові засідання 23.08.2018 та 11.10.2018 прибував, однак в судові засідання 08.11.2018 та 13.12.2018 не з'явився. Про час та місце розгляду справи третя особа була повідомлена належним чином.
		Згідно ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
		Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки (п. 2 ч. 3 ст. 205 КАС України).
		Таким чином, з урахуванням повторної неявки представників відповідача та третьої особи в судові засідання, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності вказаних учасників справи, що, відповідно, не перешкоджає розгляду справи по суті згідно ч.ч. 1, 3               ст. 205 КАС України.
		Разом з цим, представник позивача звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи у порядку письмового провадження.
		З урахуванням чого адміністративна справа, відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України, розглядається у порядку письмового провадження.
		Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
		 
		Як встановлено у ході судового розгляду справи, 30.09.2016  набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (в подальшому - Закон), відповідно до ч. 2 ст. 17 якого, найвищим судом у системі судоустрою визначено Верховний Суд. 
		Згідно з нормами Прикінцевих та перехідних положень Закону, Верховний Суд створюватиметься як новий орган, до якого судді призначатимуться на конкурсній основі.
		За змістом ст. 81 Закону, спеціальна процедура призначення на посаду судді Верховного Суду передбачає призначення на цю посаду особи, яка за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Верховному Суді.
		Комісія, в межах наданих Законом повноважень, проводить кваліфікаційне оцінювання кандидата на посаду судді Верховного Суду за визначеними законом критеріями (компетентність (професійна, особиста, соціальна), професійна етика, доброчесність) та ухвалює рішення про підтвердження або непідтвердження здатності такого кандидата здійснювати правосуддя у відповідному суді, визначає його рейтинг для участі у конкурсі.
		На виконання вимог ч. 2 ст. 79 Закону, рішенням Комісії від 02.11.2016 № 141/зп-16 затверджено Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді (надалі в рішенні - Положення № 141/зп-16).
		На виконання вимог ч. 5 ст. 83 Закону, рішенням Комісії від 03.11.2016 № 143/зп-16 затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (адреса посилання: ІНФОРМАЦІЯ_3) (за текстом - Положення).
		Рішенням Комісії від 04.11.2016 № 144/зп-16 затверджено Порядок проведення іспиту та методику встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання (далі в тексті -  Порядок).
		Рішенням Комісії від 07.11.2016 № 145/зп-16 оголошено конкурс на зайняття 120 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, затверджено Умови проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду (скорочено альтернативно - Умови).
		ОСОБА_3 звернувся до ВККС України із заявою про проведення стосовно нього кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за спеціальною процедурою призначення та рішенням Комісії від 20.12.2016 № 204-/вс-16 допущений до участі у вказаному конкурсі, що учасниками спору не заперечується. 
		У відповідності до положень ст. 87 Закону, з метою сприяння Комісії у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання утворена Громадська рада доброчесності, що надає, за наявності відповідних підстав, висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє.
		12.04.2017 ГРД затверджено висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який було оголошено на засіданні Комісії представником ГРД (Висновок відкритий у вільному доступі інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1).
		Відповідно до протоколу зборів ГРД від 12.04.2017 № 7 (адреса посилання: ІНФОРМАЦІЯ_4), відповідач затвердив Висновок щодо позивача 18-ма голосами з 18 голосів членів Громадської ради доброчесності.
		Згідно зі змістом Висновку, підставою для його складання ГРД зазначила наступне: 
		«Відповідно до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування за 2015 рік, ОСОБА_3 (по змісту Висновку - Кандидат) не має у власності чи на праві користування жодних транспортних засобів. Натомість  дані, що містяться в досьє Кандидата, свідчать про те, що Кандидат  у звітному році мав право розпорядження на підставі довіреності на 6 транспортних засобів, а саме:
		1) автомобіль марки MERCEDES-BENZ E280 4Matic, 2008 р.в., довіреність видана 30.12.2009 строком до 30.12.2019;
		2) автомобіль марки MERCEDES-BENZ S550, 2008 р.в., довіреність видана 31.07.2015 строком до 30.07.2025;
		3) автомобіль легковий, ідентифікатором якого вказаний серійний номер, зазначений в досьє Кандидата, довіреність видана 02.07.2014 строком до 01.07.2017;
		4) автомобіль марки BMW X5, 2007 р.в., довіреність видана 27.05.2011 строком до 27.05.2021;
		5) автомобіль марки PORSCHE CAYENNE, 2007 р.в., довіреність видана 03.01.2014 строком до 03.01.2017;
		6) автомобіль марки LAND ROVER DISCOVERY, 2008 р.в., довіреність видана 03.01.2014 строком до 03.01.2017.
		Таким чином, викладене підтверджує, що Кандидат, будучи суддею, не дотримувався встановлених законом обов'язків щодо правдивого декларування свого майна. За ч. 3 ст. 46 Закону України "Про запобігання корупції" у декларації зазначаються також відомості про об'єкти декларування, передбачені пунктами 2-8 частини першої цієї статті, що є об'єктами права власності третьої особи, якщо суб'єкт декларування або член його сім'ї отримує чи має право на отримання доходу від такого об'єкта або може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти щодо такого об'єкта дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним. Відповідно до ст. 18 Кодексу суддівської етики суддя повинен бути обізнаним про свої майнові інтереси та вживати розумних заходів для того, щоб бути обізнаним про майнові інтереси членів своєї сім'ї. Відтак, викладене підтверджує, що Кандидат, будучи суддею, не дотримувався встановлених законом обов'язків щодо правдивого декларування свого майна. 
		Водночас цей висновок можна доповнити додатковою інформацією про Кандидата, наявність якої викликає об'єктивні та обґрунтовані сумніви у доброчесності Кандидата. Відповідно до інформації, яка міститься в досьє Кандидата, сукупний дохід Кандидата за 2012-2016 роки склав 850 279 грн. Водночас, за цей час Кандидат здійснив понад 40 закордонних поїздок та перебував за межами України близько 290 днів сукупно. Крім того, у червні 2014 року Кандидат здійснив поїздку на окуповану територію АР Крим, а у   листопаді-грудні 2014 року та лютому 2015 року до Російської Федерації. У декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, за 2015 рік Кандидат вказав, що є власником квартири площею 195,6 кв. метрів у Києві. Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 84041854, вказана квартира знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. За інформацією ЗМІ, вказана квартира за сумнівних обставин була набута у власність ОСОБА_5, що є бабусею Кандидата. Журналісти стверджують, що 76-річна ОСОБА_5 була власницею чималої кількості елітної нерухомості у центрі Києва. Її донька, мати Кандидата, ОСОБА_3 на той час обіймала посаду судді Конституційного Суду України. Законність набуття вказаної квартири у власність була предметом розслідування Служби безпеки  України. Інформація про результати розслідування у відкритих джерелах відсутня. Таким чином, члени Громадської ради доброчесності дійшли висновку, що професійна діяльність Кандидата на посаді судді Київського апеляційного господарського суду не сприяла утвердженню принципу верховенства права та поваги до прав і свобод людини, підтриманню авторитету суду та відновлення довіри до судової влади».
		Листом від 26.04.2018, на лист звернення ОСОБА_3 від 10.04.2018, співкоординаторка ГРД - ОСОБА_9 (вказана особа приймала участь у загальних зборах ГРД, що відбулися 12.04.2018, за наслідками яких складено протокол б/н від 12.04.2017, яким, зокрема, затверджено Висновок, і була доповідачем у питанні висновку щодо невідповідності критеріям доброчесності та професійної етики ОСОБА_3 (дана інформація вбачається за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4)), повідомила про розгляд звернення ОСОБА_3 та вказала, що не знайшла підстав для скасування чи зміни висновку про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики. Зазначила, що ГРД не оцінювала дії позивача на предмет законності, а оцінювала їх з точки зору критеріїв доброчесності та вимог професійної етики.
		У своєму листі від 04.07.2018, на лист звернення ОСОБА_3 від 03.07.2018, співкоординаторка ГРД - ОСОБА_9 зазначила, що оцінюючи суддів Громадська рада доброчесності керується Бангалорськими принципами поведінки суддів, Кодексом суддівської етики, а також коментарем до Кодексу. За цим посиланням оприлюднено узагальнення практики ГРД з оцінки кандидатів на посади судді Верховного Суду. Зауважено про сподівання, що такий документ допоможе зрозуміти логіку, якою керується ГРД у своїй діяльності. Додатково вказала, що висновок про невідповідність критеріям доброчесності щодо ОСОБА_3 ГРД робила за критерієм 4 "Дотримання етичних норм" (п. 4.7 Бангалорських принципів) виключно на підставі фактів недекларування транспортних засобів. Решта фактів у висновку подані до відома ВККС. Щодо недекларування авто, в листі зазначено посилання на те, що, як вже неодноразово зазначалося ГРД, остання вважає недоброчесним приховування від декларування транспортних засобів, якими користуються судді, за наявності доказів користування цими транспортними засобами. ГРД не оцінює законність дій, а оцінює поведінку з точки зору етичних норм.
		Вважаючи висновки ГРД безпідставними та необґрунтованими, ОСОБА_3  звернувся до суду із відповідним позовом за захистом своїх порушених прав. 
		 
		Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.
		Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів», та іншими нормативно-правовими актами (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		 
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, в частині процесуальних питань: належності розгляду спору, який виник між сторонами, у порядку адміністративного судочинства; питання правосуб'єктності ГРД; способу захисту порушеного права, обраного ОСОБА_3, суд зазначає таке.
		У відповідності до ч. 1 ст. 87 Закону, Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.
		Громадська рада доброчесності, зокрема: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє (ч. 6 ст. 87 Закону).
		Поряд з наведеним, варто зазначити, що статус і функції ГРД детально викладені в Регламенті ГРД, схваленого рішенням ГРД від 23.11.2016 № 1/2016 (по рішенню скорочено - Регламент або Регламент ГРД) (адреса посилання: ІНФОРМАЦІЯ_5). 
		Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 Регламенту ГРД, завданням Ради як інструменту громадськості, що встановлений Законом, є утвердження доброчесності та високих стандартів професійної етики у суддівському корпусі. З цією метою Рада сприяє Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання шляхом надання інформації про них або висновків про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) цим критеріям.
		Позиція щодо сприяння ГРД роботі ВККС України, про що акцентується у                  ст. 87 Закону, викладена у Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності  від 10.04.2017 (адреса посилання: ІНФОРМАЦІЯ_10), згідно якого ГРД створена як громадський орган, який сприяє роботі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яка, відповідно, є основною інституцією, що здійснює перевірку інформації та надання остаточних висновків під час оцінювання суддів та кандидатів на посаду судді. Оскільки ГРД бере участь у процесі індивідуального оцінювання суддів та кандидатів на посаду судді, її робота має ставити за мету вдосконалення суддівського корпусу, забезпечуючи його якомога вищу професійність. Згідно з європейськими стандартами, оцінювання суддів має здійснюватися в інтересах громадськості в цілому. Повноваження та сфера компетенції ГРД регулюються як Законом, так і Регламентом. Правова основа статусу й повноважень ГРД визначені ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Завдання ГРД детально описані в ст. 87 Закону і пов'язані зі сприянням Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання. Це основне положення, що регламентує повноваження ГРД. Регламент ГРД є продовженням положень Закону і, відповідно до п. 1 ст. 2 Регламенту, головним завданням ГРД є сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання шляхом надання інформації про них або висновків про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) цим критеріям. Як справедливо зазначено в Регламенті, ГРД лише сприяє роботі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в питаннях кваліфікаційного оцінювання суддів, але ГРД не може виносити остаточного рішення щодо доброчесності або професійної етики окремого судді. 
		Отже, виходячи з: викладених у Висновку Ради Європи правових позицій, положень ст. 87 Закону та ст. 2 Регламенту, на ГРД покладено функцію щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями, яка (функція) забезпечується шляхом сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді. 
		Тобто, відповідач приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар'єру та наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями.
		За сферою правового регулювання Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, тобто містить норми саме публічного права. 
		У ст. 88 Закону вказано, що у разі, якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.
		Частиною 4 ст. 85 Закону визначено, що суддівське досьє, серед іншого, має містити висновок Громадської ради доброчесності (у разі його наявності).
		Оскаржуваний Висновок ГРД, має всі ознаки правового акту індивідуальної дії, оскільки: по-перше, є самостійним юридичним фактом, на підставі якого виникають відповідні правовідносини між ОСОБА_3 і ГРД, ГРД та ВККС України, а також між ОСОБА_3 і ВККС України; по-друге, він врегульовує відносини щодо конкретного кола осіб, зокрема, щодо ОСОБА_3, та розрахований на одноразове застосування; по-третє, Висновок є обов'язковим для розгляду ВККС України, яка, в свою чергу забезпечує формування і ведення суддівського досьє, складовою якого є висновок ГРД; по-четверте, спірний висновок безпосередньо впливає на права та інтереси ОСОБА_3, створюючи правовідносини, в яких отримати рішення про підтвердження ним здатності здійснювати правосуддя у Касаційному господарському  суді у складі Верховного Суду він зможе тільки якщо таке рішення буде підтримане не менше ніж одинадцятьма членами ВККС України, тобто кваліфікованою більшістю, в той час як рішення щодо інших кандидатів, які не отримали негативного висновку ГРД, ухвалюватиметься простою більшістю голосів її складу (ч. 3 ст. 101 Закону); по-п'яте, висновок ГРД про невідповідність ОСОБА_3 критеріям доброчесності та професійної етики безпосередньо впливає як на права та інтереси позивача щодо здатності здійснювати правосуддя у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду, так і безпосередньо впливає на професійну суддівську кар'єру позивача, так як знаходиться в матеріалах досьє кандидата на посаду судді у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду та суддівському досьє, а також розміщений на сайті ГРД для вільного доступу усіх без виключення суб'єктів.
		Процес надання для ВККС висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, містить усі ознаки владної управлінської діяльності, на основі Закону.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
		Згідно з частиною третьою статті 46 КАС України, відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
		Водночас, згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
		Таким чином, визначальною ознакою суб'єкта владних повноважень є виконання ним владних управлінських функцій. Надання правового захисту у порядку адміністративного судочинства правам, свободам, інтересам, що порушені суб'єктом владних повноважень, не пов'язується з обов'язковим віднесенням такого суб'єкта до системи органів державної влади або місцевого самоврядування та не ставиться у залежність від наявності або відсутності у такого суб'єкта владних повноважень статусу юридичної особи.
		Враховуючи наведені процесуальні приписи ст.ст. 4, 19, 46 КАС України, суд вважає, що ГРД має всі визначені ознаки "іншого суб'єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства", оскільки ГРД здійснює діяльність з виконання покладених на неї Законом завдань, а тому, відповідно, є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.
		У відповідності до п. 3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2015 № 8, для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.
		Отже, визначальною ознакою суб'єкта владних повноважень є виконання ним владних управлінських функцій. Надання правового захисту у порядку адміністративного судочинства правам, свободам, інтересам, що порушені суб'єктом владних повноважень, не пов'язується з обов'язковим віднесенням такого суб'єкта до системи органів державної влади або місцевого самоврядування та не ставиться у залежність від наявності або відсутності у такого суб'єкта владних повноважень статусу юридичної особи.
		За ч. 1 ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.  
		Надаючи тлумачення зазначеній нормі, Конституційний Суд України в рішенні від 25.12.1997 у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_10, ОСОБА_11 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) зазначив, що ч. 1 ст. 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. 
		Водночас згідно з пунктом 67 висновку ОБСЄ/БДІПЛ щодо Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 30.06.2017 № JUD-UKR/298/2017 [RJU/AT] (www.legislationline.org), розміщений на сайті Ради суддів України (www.rsu.gov.ua), «існування двох органів ВККСУ та ГРД, - уповноважених оцінювати суддів і кандидатів на посаду судді одночасно, але відносно незалежно один від одного, дійсно додасть прозорості процедурі оцінювання».
		Відповідно до вимог статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Зінченко проти України», стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, в якій формі вони закріплені в національному правовому порядку.
		Водночас у пункті 110 рішення у справі "Вінтман проти України (Vintman v. Ukraine, заява № 28403/05) Європейський суд з прав людини (в рішенні скорочено - ЄСПЛ) зазначив, що "для того, щоб відповідати вимогам статті 13 Конвенції, засоби юридичного захисту повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці, зокрема органи державної влади держави-відповідача своїми діями або бездіяльністю не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати їхньому використанню (див. рішення від 18 грудня 1996 року у справі "Висновку Ради проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95, Reports of Judgments and Decisions 1996-VI). Іншими словами, для того, щоб бути ефективним, засіб юридичного захисту має бути незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів влади; бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 6 вересня 2005 року у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v. Ukraine), заява № 61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи забезпечити належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland) [ВП], заява № 30210/96, п. 158, ECHR 2000-ХІ)".
		У п. 3.3. Висновку Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності  від 10.04.2017 викладено, що відповідно до § 47 Висновку Ради Венеціанської комісії щодо Закону «Про судоустрій і статус суддів» (2011), «організації та громадяни можуть надавати інформацію про кандидата на розгляд Кваліфікаційної комісії суддів, але тепер, згідно з новими положеннями, кандидат на посаду судді має право розглянути таку інформацію, надати пояснення та оскаржити або заперечити її». Це є вдосконаленням попередньої редакції, оскільки Венеціанська комісія вже зазначала, що "винесення інформації про кандидата на посаду судді на розгляд громадськості, у тому числі тих, хто мав досвід ухвалення рішень не на їхню користь, становить загрозу незалежності кандидата на посаду судді і реальний ризик політизації цього питання". (CDLAD(2010)026, § 60)». «Ця дуже сумнівна практика не компенсується тим, що кандидат буде мати право на доступ до інформації, отриманої Вищою кваліфікаційною комісією, і на надання своїх зауважень, хоча це право саме по собі є хорошим явищем. (CDLAD(2010)026, § 61)».
		У п. 3.11. Висновок Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності  від 10.04.2017 відображено, що як уже зазначала Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), усі процедури індивідуального оцінювання мають надавати суддям змогу висловлювати свою думку стосовно власної діяльності і стосовно оцінки своєї діяльності. Будь- яка процедура має надавати їм можливість оскаржити результати оцінювання в незалежних органах або в суді. Суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу брати участь в оцінюванні, наприклад, коментуючи проект висновку оцінювання або надаючи пояснення в процесі оцінювання. Більше того, суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати ефективні правові засоби оскарження незадовільних результатів оцінювання, особливо, якщо це впливає на «громадянські права» судді в розумінні статті 6 Європейської конвенції з прав людини. Чим вагоміші наслідки оцінювання для судді, тим важливіші є відповідні права на ефективний перегляд результатів оцінювання.
		Суд примічає, що на рівні конкретних адміністративних процедур захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку держави реалізується через механізми контролю за діяльністю носіїв публічної влади, які включають або пов'язані з механізмами оскарження. Зокрема, у п. 55 рішення ЄСПЛ у справі «Класс та інші проти Німеччини» (06.09.1978) Суд наголосив: Із принципу верховенства     права     випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який,    як правило,    повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим    чином    забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та    належної правової процедури. Суд вважає, що у сфері, яка надає, в окремих справах, такі великі    можливості    для    зловживань, котрі можуть призводити до шкідливих наслідків для    демократичного    суспільства    загалом,    у принципі функцію наглядового контролю доцільно доручати судді (п. 56 абз. 2 рішення). 
		З огляду на наведене, подання позивачем позову є єдиним можливим способом захисту порушених з боку ГРД прав, а тому відмова в прийнятті та розгляді по суті заявлених вимог означатиме порушення права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, що, в свою чергу, є порушенням вимог як національного законодавства, так і приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та обов'язкової до застосування практики Європейського суду з прав людини.
		При цьому, суд враховує, що згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 31.05.2016 у справі № 21-451а16, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.
		З огляду на наведене, враховуючи, що складання та надання висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, який за своєю суттю є актом індивідуальної дії, фактично є здійсненням ГРД на підставі Закону владних управлінських функцій та стосується проходження позивачем публічної служби; зважаючи, що ОСОБА_4 прямо зачіпає права та інтереси ОСОБА_3; суд приходить до висновку, що даний спір є публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами КАС України і у такому адміністративному спорі ГРД є належним відповідачем за відповідними зауваженими ознаками.
		 
		По суті спору суд зазначає наступне. 
		Як вже зазначено вище, відповідно до висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності, ГРД дійшла висновку, що ОСОБА_3 за критеріями доброчесності та професійної етики не відповідає вимогам до судді Верховного Суду. 
		Частина 1 ст. 19 Регламенту ГРД встановлює, що за результатами аналізу та (або) перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Громадська рада доброчесності колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності, якщо визнає: 1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або 2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.    
		У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку (ч. 2 ст. 19 Регламенту).
		Про необхідність надання саме вмотивованого/обґрунтованого висновку йдеться у п. 3.4. Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності  від 10.04.2017, за яким усі рішення судової ради про призначення, просування по службі, оцінку, дисциплінарну відповідальність та будь-які інші рішення, що стосуються кар'єри суддів, повинні бути обґрунтованими.
		Відповідно до ст. 21 Регламенту ГРД, перевірка інформації про суддю (кандидатів на посаду судді) проводиться з метою оцінки її достовірності. Така оцінка здійснюється відповідно до внутрішнього переконання члена Ради. З метою перевірки інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради: 1) з'ясовує і оцінює надійність джерела інформації; 2) порівнює інформацію з різних джерел; 3) робить необхідні запити на доступ до публічної інформації; 4) звертається за консультаціями до осіб, які можуть надати експертну допомогу;    5) звертається за додатковою інформацією до очевидців; 6) здійснює інші дії відповідно до рекомендованого алгоритму збору, перевірки та аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді), а також інші дії, які вважає необхідними. Аналіз інформації про суддю (кандидатів на посаду судді) проводиться з метою визначення релевантності інформації для цілей кваліфікаційного оцінювання та підготовки проекту рішення або висновку Ради щодо судді (кандидата на посаду судді).
		Під час аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради, зокрема: 1) оцінює інформацію під кутом зору критеріїв доброчесності та професійної етики; 2) відкидає інформацію, яка є вочевидь недостовірною, або якщо її джерела не викликають довіру; 3) визначає зміст проекту рішення або висновку.
		Статтею 22 Регламенту ГРД передбачено, що член ГРД, за результатами перевірки, аналізу інформації готує проект рішення або висновку. Проект рішення повинен містити: 1) найменування Ради; 2) повне ім'я судді (кандидата на посаду судді), щодо якого надається інформація, місце його роботи; 3) лаконічне і систематизоване викладення позитивної і (або) негативної інформації про суддю (кандидата на посаду судді), у разі необхідності з посиланням на додатки, оцінку цієї інформації; 4) узагальнені висновки-рекомендації Ради щодо того, яким чином Вища кваліфікаційна комісії суддів України може врахувати зазначену інформацію.
		Проект висновку повинен містити: 1) найменування Ради; 2) повне ім'я судді (кандидата на посаду судді), щодо якого надається висновок, місце його роботи;    3) лаконічне і систематизоване викладення інформації, яка свідчить про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та (або) професійної етики або викликає обґрунтований сумнів щодо відповідності цим критеріям, у разі необхідності з посиланням на додатки; 4) мотиви для ухвалення висновку; 5) висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності.
		Згідно ст. 18 Регламенту ГРД, за результатами перевірки та (або) аналізу інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією або зборами за відсутності підстав для прийняття (затвердження висновку) може прийняти рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо доброчесності та (або) етичності поведінки судді (кандидата на посаду судді), якщо вона може бути важливою для цілей кваліфікаційного оцінювання. У рішенні наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до рішення. У разі, якщо після ухвалення рішення щодо судді стане відомою інша важлива інформація, Рада колегією чи зборами може прийняти рішення про надання такої інформації Вищій кваліфікаційній комісії суддів України.
		Згідно п. 3 ч. 5 ст. 87 Закону, ГРД надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або суддівського досьє, за наявності відповідних підстав.
		Згідно п. 39 висновку КРЄС № 17 (2014) про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади випливає, що джерела інформації, які використовуються в процесі оцінювання, мають бути надійними. Особливо це стосується інформації, на якій ґрунтуються незадовільні результати оцінювання. Також важливо, щоб оцінювання ґрунтувалося на достатній кількості доказів.
		ГРД, у ході проведення стосовно ОСОБА_3 кваліфікаційного оцінювання під час участі у конкурсі на посаду судді Касаційного господарського суду за спеціальною процедурою призначення, прийнято Оскаржуваний висновок про невідповідність                    ОСОБА_3 критеріям доброчесності та професійної етики. 
		Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, судової практики Європейського суду з прав людини та обставин справи, суд приходить до висновку, що необхідним та достатнім для прийняття ГРД висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики є визнання ГРД достовірною інформації, яка є достатньою для такого висновку; або наявність обґрунтованого сумніву щодо доброчесності та професійної етики особи, що має ґрунтуватись на чітких, формалізованих та об'єктивних критеріях такого визнання (оцінювання) та повинно підтверджуватися достатньою достовірною інформацією.
		Водночас, суд акцентує, що визначення поняття «доброчесність» відсутнє у національному законодавстві України. Про дане, між іншим, зауважено в п. 1.1. р. ІІІ Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності  від 10.04.2017 та п. 1.3. Звіту Ради Європи та Асоціації правників України про результати моніторингу діяльності Громадської ради доброчесності в контексті стандартів і рекомендацій Ради Європи від грудня 2017 року (адреса посилання: ІНФОРМАЦІЯ_6).
		При цьому, підставою для прийняття висновку є наявність у ГРД або достовірної інформації, або обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики.
		Враховуючи наведене слід зазначити, що згідно з пунктами 169-170 рішення ЄСПЛ від 09.04.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11), «вислів «згідно із законом» вимагає, по-перше, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права (див., серед інших джерел, рішення від 25.03.1998 у справі    «Копп проти Швейцарії», п. 55, Reports of Judgments and Decisions 1998-II).
		Отже, ця фраза передбачає (inter alia), що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення від 24.04.2008 у справі «C. G. та інші проти Болгарії»,    заява № 1365/07, п. 39).
		Крім того, законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (див. рішення у справі «P. G. та J. H. проти Сполученого Королівства», заява                   № 44787/98, п. 46, 2001-IX)».
		Згідно з вимогами пункту 49 рішення ЄСПЛ від 02.11.2006 у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку.
		Згідно із Законом і Регламентом ГРД, обсяг оцінювання, здійснюваного ГРД, обмежується професійною етикою та доброчесністю суддів та кандидатів на посаду судді. Обов'язок суддів дотримуватися правил суддівської етики та суддівської доброчесності, а також обов'язок подавати декларацію доброчесності судді, декларацію родинних зв'язків і дотримуватися антикорупційного законодавства прямо встановлені Законом (ст. 56 Закону).
		Поряд з цим, відповідно до вимог пункту 11 глави 2 розділу ІІ Положення, відповідність судді критерію професійної етики оцінюється (встановлюється) за такими показниками: 
		11.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам.
		11.2. Відповідність судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції.
		Відповідно до вимог пункту 10 глави 3 розділу ІІ Положення, відповідність кандидата на посаду судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками:
		10.1. Достовірність відомостей, зазначених кандидатом на посаду судді у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларації про доходи від професійної діяльності для самозайнятої особи, фізичної особи - підприємця.
		10.2. Достовірність відомостей, зазначених кандидатом на посаду судді у декларації родинних зв'язків та декларації доброчесності, а також інших документах, поданих кандидатом.
		10.3. Наявність інформації про вчинення кандидатом на посаду судді проступків або правопорушень, які свідчать про його недоброчесність, а також фактів притягнення його до відповідальності.
		10.4. Наявність незабезпечених зобов'язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя.
		10.5. Відповідність витрат і майна кандидата на посаду судді та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам.
		10.6. Дотримання кандидатом на посаду судді законодавства, що регулює його професійну діяльність.
		Відповідно до пункту 12 глави 2 розділу ІІ Положення, відповідність судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками:
		12.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім'ї задекларованим доходам.
		12.2. Відповідність способу життя судді та членів його сім'ї задекларованим доходам.
		12.3. Відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції.
		12.4. Наявність обставин, передбачених пп. пп. 9-12, 15-19 ч. 1 ст. 106 Закону.
		12.5. Наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді.
		12.6. Наявність незабезпечених зобов'язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею.
		12.7. Загальна оцінка інтегративності (доброчесності) за такими складовими: 12.7.1. Чесність і порядність. 12.7.2. Контрпродуктивна поведінка. 12.7.3. Схильність до зловживань.
		Показники, передбачені пунктами 12.1-12.6 цієї глави, оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, зокрема:
		1) інформації, наданої центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, органом державного фінансового контролю в Україні, іншими органами державної влади;
		2) декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
		3) результатів повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (за наявності);
		4) декларації родинних зв'язків судді та декларації доброчесності судді;
		5) результатів регулярного оцінювання;
		6) результатів перевірки декларації родинних зв'язків судді та декларації доброчесності судді (за наявності);
		7) висновків Громадської ради доброчесності (за наявності);
		8) іншої інформації, що включена до суддівського досьє.
		Показник, передбачений п. 12.7 цієї глави, визначається за допомогою відповідних тестувань особистих морально-психологічних якостей та оцінюється на підставі висновку про підсумки таких тестувань і за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.
		Ці показники оцінюються за результатами дослідження інформації, яка міститься у досьє кандидата на посаду судді, та співбесіди.
		Таким чином, оскільки відповідно до статті 87 Закону, ГРД утворюється з метою сприяння Комісії у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання, суд вважає, що при прийнятті будь-якого з передбачених статтями 18, 19 Регламенту рішень, відповідач має враховувати саме показники, визначені відповідними пунктами та главами Положення.
		Підсумовуючи викладене, виходячи з положень ст. 87 Закону та ст. 19 Регламенту, суд акцентує, що висновки ГРД повинні бути обґрунтованими, а викладені в них обставини - достовірно підтвердженими.
		Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		За ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. 
		Даний конституційний припис закріплений у ст. 6 КАС України, згідно якої суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі  Конституції України  гарантується.
		Розкриваючи зміст верховенства права, Європейський суд з прав людини констатує, що верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом. Дані позиції знаходять своє практичне застосування і у практиці Верховного Суду (постанова від 28 серпня 2018 року, справа № 820/3789/17).
		Суд зауважує, що оскільки у правовідносинах зі ОСОБА_3 ГРД виступає як суб'єкт владних повноважень, прийнятий нею Висновок, як акт індивідуальної дії, з витікаючими з нього правовими наслідками для ОСОБА_3 в питаннях суддівської кар'єри останнього, має відповідати критеріям, визначеними ч. 2 ст. 2 КАС України.     
		Зважаючи, що Висновок за своїми ознаками фактично є рішенням суб'єкта владних повноважень, суд наголошує, що на нього розповсюджуються вимоги частини 2 статті 2 КАС України, якою передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені  Конституцією  та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Отже, необхідною є перевірка судом Оскаржуваного висновку ГРД на відповідність критеріям, що встановлені в ч. 2 ст. 2 КАС України.
		У Звіті USAID щодо Громадської ради доброчесності та результатів її роботи, які використовує Вища кваліфікаційна комісія суддів (квітень-травень 2017 року) (адреса посилання: ІНФОРМАЦІЯ_7) констатується, що відповідно до пункту 6 статті 87 Закону "Про судоустрій та статус суддів" ГРД збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді) і надає ВККСУ інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді). Якщо кандидат не задовольняє критерії професійної етики та доброчесності, разом з іншою інформацією мають повідомлятися також обґрунтовані причини, з урахуванням яких зроблено висновок про невідповідність. Виходячи з тлумачення змісту цієї статті, рекомендується, щоб висновок ГРД про невідповідність кандидата критеріям професійної етики та доброчесності, що надається ВККСУ, не просто містив мотиваційну частину, а щоб ця мотиваційна частина доповнювалася документацією, яка перевіряється, і яка містить інформацію про та посилання на порушення кандидатом певних стандартів професійної етики та доброчесності.
		У Звіті Ради Європи та Асоціації правників України про результати моніторингу діяльності Громадської ради доброчесності в контексті стандартів і рекомендацій Ради Європи від грудня 2017 року зазначається, що у п. 24 Висновку КРЄС № 1 (2001) про стандарти незалежності судової влади та незмінюваності суддів вказано, що об'єктивні стандарти потрібні не лише для того, щоб виключити політичний вплив, але й з інших причин, наприклад, щоб уникнути ризику, пов'язаного з припущенням про наявність фаворитизму, консерватизму та корпоративізму, який виникає, коли призначення або оцінювання здійснюються не на основі чітко визначеної процедури, а на підставі особистих рекомендацій. Згідно викладених у Звіті висновків, усі рішення судової ради про призначення, просування по службі, оцінку, дисциплінарну відповідальність та будь-які інші рішення, що стосуються кар'єри суддів, повинні бути обґрунтованими (п. 92. Висновку КРЄС № 10 (2007) про судову раду на службі суспільству). Однак через вказані вище недоліки щодо нерелевантності інформації, оцінювання судових рішень та різних підходів до конкретних фактів можна дійти висновку, що окремі затверджені ГРД висновки були необґрунтованими або частково необґрунтованими.
		Як видно з матеріалів справи, ГРД у Висновку зазначила про виявлення наступних даних, які дають підстави для висновку про невідповідність ОСОБА_3 критеріям доброчесності та професійної етики:    «Відповідно до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування за 2015 рік, Кандидат не має у власності чи на праві користування жодних транспортних засобів. Натомість  дані, що містяться в досьє Кандидата, свідчать про те, що Кандидат  у звітному році мав право розпорядження на підставі довіреності на 6 транспортних засобів, а саме:
		1) автомобіль марки MERCEDES-BENZ E280 4Matic, 2008 р.в., довіреність видана 30.12.2009 строком до 30.12.2019;
		2) автомобіль марки MERCEDES-BENZ S550, 2008 р.в., довіреність видана 31.07.2015 строком до 30.07.2025;
		3) автомобіль легковий, ідентифікатором якого вказаний серійний номер, зазначений в досьє Кандидата, довіреність видана 02.07.2014 строком до 01.07.2017;
		4) автомобіль марки BMW X5, 2007 р.в., довіреність видана 27.05.2011 строком до 27.05.2021;
		5) автомобіль марки PORSCHE CAYENNE, 2007 р.в., довіреність видана 03.01.2014 строком до 03.01.2017;
		6) автомобіль марки LAND ROVER DISCOVERY, 2008 р.в., довіреність видана 03.01.2014 строком до 03.01.2017.
		Таким чином, викладене підтверджує, що Кандидат, будучи суддею, не дотримувався встановлених законом обов'язків щодо правдивого декларування свого майна. За ч. 3 ст. 46 Закону України "Про запобігання корупції" у декларації зазначаються також відомості про об'єкти декларування, передбачені пунктами 2-8 частини першої цієї статті, що є об'єктами права власності третьої особи, якщо суб'єкт декларування або член його сім'ї отримує чи має право на отримання доходу від такого об'єкта або може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти щодо такого об'єкта дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним. Відповідно до ст. 18 Кодексу суддівської етики суддя повинен бути обізнаним про свої майнові інтереси та вживати розумних заходів для того, щоб бути обізнаним про майнові інтереси членів своєї сім'ї. Відтак, викладене підтверджує, що Кандидат, будучи суддею, не дотримувався встановлених законом обов'язків щодо правдивого декларування свого майна». 
		Відповідно до ч. 7 ст. 56 закону, суддя зобов'язаний, зокрема:
		- дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів (п. 2);
		- подавати декларацію доброчесності судді та декларацію родинних зв'язків судді            (п. 3);
		- виконувати вимоги та дотримуватися обмежень, установлених законодавством у сфері запобігання корупції (п. 6);
		- подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (п. 7);
		- підтверджувати законність джерела походження майна у зв'язку з проходженням кваліфікаційного оцінювання або в порядку дисциплінарного провадження щодо судді, якщо обставини, що можуть мати наслідком притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, викликають сумнів у законності джерела походження майна або доброчесності поведінки судді (п. 10).
		Оцінюючи вищенаведений зміст Висновку та інформації, що стала безпосередньою підставою для висновку ГРД про невідповідність ОСОБА_3 як кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та (або) професійної етики, суд відзначає наступне.
		Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначені у Законі України «Про запобігання корупції».
		У відповідності до ч. 1 ст. 4 та п. 8 п. 8 ст. 11 Закону України «Про запобігання корупції», виключно Національне агентство з питань запобігання корупції наділене на законодавчому рівні повноваженнями з контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
		Виявлення відповідачем за результатом здійснення аналізу декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, ознак можливого відображення у декларації недостовірних відомостей та ознак можливого незаконного збагачення, не є підставою для висновку про невідповідність особи критеріям доброчесності та професійної етики, оскільки відповідні обставини мають бути перевірені уповноваженим на це органом та підтверджені допустимими доказами.
		При цьому, судом враховано правову позицію, викладену у рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.04.2018 в адміністративній справі    № 814/886/17, згідно з якою здійснення контролю та перевірки декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, щодо достовірності повноти відомостей, зазначених суб'єктом декларування у декларації, належить до    виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції.
		Матеріалами справи підтверджується, що позивач звертався до Національного агентства з питань запобігання корупції за отриманням відповідних роз'яснень стосовно декларування права на розпорядження автомобілями, вказаними у довіреностях, виданих на ім'я позивача.  
		У відповідь на звернення позивача, Національним агентством з питань запобігання корупції надано роз'яснення від 17.07.2017 № 51-08/23393/17 та від 04.12.2017 № 51-08/44292/17, в яких зазначено, що позивач не був зобов'язаний вносити до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування за 2015 рік, відомості щодо зазначених у Висновку ГРД автомобілів. 
		Узагальнено роз'яснення Національного агентства з питань запобігання корупції від 17.07.2017 № 51-08/23393/17 та від 04.12.2017 № 51-08/44292/17, з посиланням на роз'яснення Національного агентства з питань запобігання корупції щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю затверджених Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 11.08.2016 № 3, зводяться до наступного. 
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» (в редакції, чинній на момент подання декларації уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування за 2015 рік) визначено, що у декларації зазначаються відомості про цінне рухоме майно, вартість якого перевищує 100 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, що належить суб'єкту декларування або членам його сім'ї на праві приватної власності, у тому числі спільної власності, або перебуває в її володінні, або користуванні незалежно від форми правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають:
		а)          дані щодо виду майна, характеристики майна, дату набуття його у власність, володіння або користування, вартість майна на дату його набуття у власність, володіння або користування;
		б)          дані щодо транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, а також щодо їх марки та моделі, року випуску, ідентифікаційного номера (за наявності). Відомості про транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми зазначаються незалежно від їх вартості.
		Згідно з частиною 3 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» визначено, що у декларації зазначаються також відомості про об'єкти декларування, передбачені пунктами 2-8 частини першої цієї статті, що є об'єктами права власності третьої особи, якщо суб'єкт декларування або член його сім'ї отримує чи має право на отримання доходу від такого об'єкта, або може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти щодо такого об'єкта дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним.
		Тобто, можна зробити висновок, що особа, яка має певну довіреність (зокрема і в порядку передоручення), не набуває автоматично статус суб'єкта декларування, оскільки набуття такого статусу пов'язано з наявністю об'єкта декларування, який має перебувати у особи на праві володіння або користування на підставі довіреності.
		Таким чином, особа, яка має довіреність на право володіння або користування майном, набуває статусу суб'єкта декларування з фактичною наявністю у неї об'єкта декларування (майна, щодо якого власником на підставі довіреності передано представнику права володіння та користування).
		У випадку володіння чи користування суб'єктом декларування річчю на останній день звітного періоду - така річ підлягала б декларуванню у відповідному розділі декларації, у випадку відсутності факту володіння чи користування суб'єктом декларування річчю на останній день звітного періоду - такий  транспортний засіб не підлягав декларуванню.
		Наявність довіреності та вчинення суб'єктом декларування на її виконання певних дій саме в сукупності породжують обов'язок суб'єкта декларування задекларувати у звітному періоді об'єкт декларування, який виник і існує, наявність якого пов'язується не з фактом видачі певної довіреності на майно, а з наявністю майна у суб'єкта декларування на останній день звітного періоду, яким він володіє та користується, або вчинення суб'єктом декларування у звітний період певного правочину чи видатку стосовно майна в розмірі, більшому за гранично не декларований. У випадку відсутності вказаного об'єкту декларування, відповідно, відсутній і обов'язок з декларування неіснуючого об'єкту декларування у суб'єкта декларування.
		Таким чином, наявність довіреності з певним правом та при відсутності факту володіння чи користування суб'єктом декларування річчю на останній день звітного періоду не створює об'єкт декларування в розумінні пункту 3 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» (у відповідних редакціях), у зв'язку з чим підстави для внесення відповідних відомостей до декларації - відсутні. 
		Окрім того, слід врахувати, що особа, на ім'я якої видано довіреність на вчинення певної дії щодо розпорядження річчю, є представником власника, і саме власник є суб'єктом декларування певного майна, яке ним відчужується та/або набувається. Представник у даному випадку здійснює лише функції представництва за довіреністю, тобто, вчиняє дії від імені власника, виступаючи в його інтересах та не отримуючи прибутку від розпорядження річчю.
		Отже, якщо жодних прав на майно представником не набувається, жодного прибутку внаслідок реалізації, зокрема, права розпорядження ним також не отримується, то такі дії не породжують обов'язку для внесення відповідних відомостей до декларації.
		В частині наведених у Висновку доводів ГРД, пов'язаних з відповідними об'єктами рухомого майна, суд виокремлює таке. 
		Відповідно до частини третьої статті 244 Цивільного кодексу України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. 
		В контексті наведеного положення Цивільного кодексу України слід акцентувати щодо юридичної природи довіреності. Так, довіреність сама по собі не є підставою виникнення відносин представництва, а лише дозволяє їх суб'єктам зручніше оформити ці відносини. Центральною функцією довіреності є інформаційна функція щодо третьої особи - учасника правочину, адже саме з її змісту вона переважно дізнається про зміст, обсяг, строк та характер повноважень представника. Не випадково у частині третій статті підкреслюється, що довіреність видається для представництва перед третіми особами. Безумовно, представник може підтверджувати свої повноваження і самою підставою виникнення представництва - договором або актом органу юридичної особи. Але договір доручення як головна підстава представництва за нормами глави 68 Цивільного кодексу України може укладатися і в усній формі, що перешкоджає представникові у доведенні третій особі своїх повноважень.
		Виходячи з правового аналізу статті 244 Цивільного кодексу України  можна зробити висновок, що видача довіреності особі безпосередньо не припускає обов'язкове чи безумовне перебування транспортного засобу на праві володіння, користування чи розпорядження у такої особи та, відповідно, не доводить  беззаперечно факт її користування чи розпорядження таким майном.
		Згідно листа начальника ТСЦ № 3243 РСЦ МВС України в Київській області від 04.07.2017 № 527, автомобіль марки MERCEDES-BENZ E280 4Matic, номер кузова НОМЕР_2 (позиція № 1 у висновку ГРД) був знятий з обліку з гр. ОСОБА_3 (матері позивача) 03.12.2013 та 04.12.2013 був зареєстрований на іншого власника за довідкою-рахунком. Таким чином, вказаний автомобіль належав на праві власності  матері позивача - ОСОБА_3 та був реалізований нею особисто у грудні 2013 року.
		В поясненнях до ГРД позивач зазначав про втрату чинності довіреності від 30.12.2009 (строк дії до 30.12.2019) ще восени 2013 року, а також те, що довіреністю не користувався.
		Аналогічні пояснення викладені в позовній заяві та підтримані під час розгляду справи. 
		Автомобіль марки MERCEDES-BENZ S550 4Matic, номер кузова НОМЕР_3 (позиція № 2 у висновку ГРД), зареєстрований за ТОВ «СПЕЦАВТОТЕХ» (кінцевим бенефіціарним власником якого є мати позивача - ОСОБА_3 (зауважено ОСОБА_3 в поясненнях до ГРД)) з 24.05.2011, що слідує з листа начальника ТСЦ № 3243 РСЦ МВС України в Київській області від 04.07.2017                    № 528.
		Наявна в матеріалах справи довіреність від 31.07.2015, зареєстрована в реєстрі за                    № 1047, видана ТОВ «СПЕЦАВТОТЕХ» на ім'я ОСОБА_3 щодо транспортного засобу MERCEDES-BENZ S550 4Matic, номер кузова НОМЕР_3. Строк чинності вказаної довіреності по 31.07.2025. Згідно Витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей, строк дії довіреності припинився 10.06.2016.
		В поясненнях до ГРД позивач вказував, що довіреність анульовано.
		Аналогічні пояснення викладені в матеріалах позовної заяви та підтримані під час розгляду справи. 
		Крім того, як видно з листа ТОВ «Спецавтотех» від 15.05.2017, відповідно до Статуту ТОВ «Спецавтотех» для здійснення розпорядження транспортними засобами, які належать товариству, необхідне рішення загальних зборів учасників товариства. За весь період діяльності товариства, а саме з 2011 року і по теперішній час, жодного рішення загальних зборів учасників з приводу надання позивачу права розпорядження транспортними засобами, власником яких є товариство, загальними зборами учасників товариства не приймалося.
		Автомобіль марки MITSUBISHI COLT, номер кузова НОМЕР_4 (у висновку ГРД (позиція № 3 у висновку): «автомобіль легковий, ідентифікатором якого вказаний серійний номер, зазначений у досьє Кандидата на посаду судді, довіреність видана 02.07.2014 строком до 01.07.2017»), зареєстрований за ТОВ «СПЕЦАВТОТЕХ» з 04.07.2014, що слідує з листа начальника ТСЦ № 3243 РСЦ МВС України в Київській області від 04.07.2017 № 528.
		В поясненнях до ГРД позивач вказував про втрату чинності довіреності від 02.07.2014 (строк дії до 01.07.2017) влітку 2014 року, а також те, що довіреністю ОСОБА_3 не користувався.
		Аналогічні пояснення викладені в позовній заяві та підтримані під час розгляду справи. 
		Автомобіль марки BMW X5, номер кузова НОМЕР_5 (позиція № 4 у висновку ГРД) був зареєстрований за ТОВ «СПЕЦАВТОТЕХ» в період з 24.05.2011 по 22.09.2015, що слідує з листа начальника ТСЦ № 3243 РСЦ МВС України в Київській області від 04.07.2017 № 528.
		Як видно з наявної в матеріалах справи довіреності від 27.05.2011, зареєстрованої в реєстрі за № 1349, остання видана ТОВ «СПЕЦАВТОТЕХ» на ім'я ОСОБА_3 щодо транспортного засобу BMW X5, номер кузова НОМЕР_5. Строк чинності вказаної довіреності по 27.05.2021. Згідно Витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей, строк дії довіреності припинився 10.06.2016.
		В поясненнях до ГРД позивач зазначав, що вказаний автомобіль ніколи не перебував на праві користування у позивача, відповідна довіреність не використовувалась позивачем. Зазначена у висновку ГРД довіреність втратила чинність у вересні 2015 року.
		Аналогічні пояснення викладені в матеріалах позовної заяви та підтримані під час розгляду справи. 
		Автомобіль марки PORSCHE CAYENNE, номер кузова НОМЕР_6 (позиція № 5 у висновку ГРД) за ТОВ «СПЕЦАВТОТЕХ» в період з 13.12.2013 по 10.09.2015, що випливає з листа начальника ТСЦ № 3243 РСЦ МВС України в Київській області від 04.07.2017 № 528. 
		З наявної в матеріалах справи довіреності від 03.01.2014, зареєстрованої в реєстрі за                     № 33, слідує про видачу її ТОВ «СПЕЦАВТОТЕХ» на ім'я ОСОБА_3 щодо транспортного засобу PORSCHE CAYENNE, номер кузова НОМЕР_6. Строк чинності вказаної довіреності по 03.01.2017. Згідно Витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей, строк дії довіреності припинився 08.06.2016.
		В поясненнях до ГРД позивач відмічав, що довіреність щодо цього автомобіля видавалася лише на право представництва інтересів, право на розпорядження автомобілем - не надавалося. Позивач зауважував, що вказаний автомобіль ніколи не перебував на праві користування у позивача, відповідна довіреність не використовувалась позивачем. Зазначена у висновку ГРД довіреність втратила чинність у вересні 2015 року. 
		Аналогічні пояснення викладені в позовній заяві та підтримані під час розгляду справи. 
		Автомобіль марки LAND ROVER DISCOVERY, номер кузова НОМЕР_7 (позиція № 6 у висновку ГРД) був зареєстрований за ТОВ «Спецавтотех» в період з 15.02.2012 по 10.09.2015, що видно з листа начальника ТСЦ № 3243 РСЦ МВС України в Київській області від 04.07.2017 № 528.
		Зі змісту довіреності від 03.01.2014, зареєстрованої в реєстрі за № 22, видно, що остання була видана ТОВ «СПЕЦАВТОТЕХ» на ім'я ОСОБА_3 щодо автомобіля марки LAND ROVER DISCOVERY, номер кузова НОМЕР_7. Строк чинності вказаної довіреності по 03.01.2017. Згідно Витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей, строк дії довіреності припинився 08.06.2016.
		В поясненнях до ГРД позивач відмічав, що довіреність щодо цього автомобіля видавалася лише на право представництва інтересів, право на розпорядження автомобілем - не надавалося. Позивач наголошував, що вказаний автомобіль ніколи не перебував на праві користування у ОСОБА_3, відповідна довіреність не використовувалась останнім. Зазначена у висновку ГРД довіреність втратила чинність у вересні 2015 року.
		Аналогічні пояснення викладені в матеріалах позовної заяви та підтримані під час розгляду справи. 
		З наявного в матеріалах справи листа начальника ТСЦ № 3243 РСЦ МВС України в Київській області від 05.07.2017 № 531 видно, що наведені автомобілі впродовж 2015 року не були зареєстровані за ОСОБА_3.
		Крім того, рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 08.12.2017 № 1418 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1, суддею Київського апеляційного господарського суду» було здійснено повну перевірку декларації ОСОБА_3 як особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування за 2015 рік, в якому встановлено відсутність порушень ОСОБА_3 щодо декларування прав на користування та розпорядження зазначеними у Висновку ГРД автомобілями.
		У рішенні Національного агентства з питань запобігання корупції від 08.12.2017                      № 1418 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1, суддею Київського апеляційного господарського суду»  зазначено, що інформація про користування автомобілями Mercedes-Benz S1 500 4 Matic, автомобіля легкового Mercedes-Benz E 280 4 Matic; автомобіля легкового BMW X5; автомобіля легкового Mercedes-Benz S 550 4 Matic; автомобіля легкового Land Rover Discovery, автомобіля Porsche Cayenne, на підставі якої була розпочата перевірка - не знайшла свого підтвердження і спростовується поясненнями суб'єкта декларування та документами, що надійшли до Національного агентства.
		Поряд з цим, суд акцентує, що щодо вказаних у Висновку автомобілей, окрім посилань на наявність відповідних довіреностей на вказані об'єкти рухомого майна та зазначених у них строків їх дії, жодних доказів фактичного володіння, користування чи розпорядження позивачем вказаними транспортними засобами у 2015 році ГРД у Висновку, як і у направлених пізніше листах від 26.04.2018 та від 04.08.2018, не наведено і суду не надано.
		Таким чином, слід зауважити, що ГРД не наведено мотивів та конкретних фактів/обставин, що розкривають сутність висновку щодо недотримання/порушення  ОСОБА_3 стандартів професійної етики та доброчесності в площині приписів ч. 3 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції». 
		У Звіті Ради Європи та Асоціації правників України про результати моніторингу діяльності Громадської ради доброчесності в контексті стандартів і рекомендацій Ради Європи від грудня 2017 року зазначено, що взаємодія з органами влади (Вищою радою правосуддя, Генеральною прокуратурою України, Національним антикорупційним бюро України, Міністерством внутрішніх справ України) та ГРД повинна бути продуктивною і сприяти належному оцінюванню кандидатів на предмет дотримання ними професійної етики та доброчесності, а також забезпеченню незалежності суддів й авторитету правосуддя.
		У Звіті USAID щодо Громадської ради доброчесності та результатів її роботи, які використовує Вища кваліфікаційна комісія суддів (квітень-травень 2017 року) відображена позиція, згідно якої ГРД важливо уникати виконання функцій інших компетентних державних органів та інституцій (як-то Міністерства освіти та науки чи Служби безпеки) та перевищення ГРД своїх повноважень у цьому зв'язку.
		Отже, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства, перевірку достовірності зазначених суддею у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування відомостей здійснює виключно Національне агентство з питань запобігання корупції, обставини достовірності таких відомостей можуть бути встановлені виключно за наслідком відповідної перевірки здійсненої саме наведеним органом у визначеному Законом України «Про запобігання корупції» порядку, що відповідає вимогам частини 2 статті 19 Конституції України, а не будь-яким іншим органом.
		Відповідно, ГРД було невмотивовано - без зазначення належної підстави, в розрізі визначеного Законом України «Про запобігання корупції» порядку, зокрема, за відсутності відповідного рішення Національного агентства з питань запобігання корупції, прийнятого за наслідком проведення перевірки поданої позивачем декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік, складено Оскаржуваний висновок, в межах якого встановлено обставини зазначення позивачем неправдивих відомостей у поданій декларації стосовно майна. 
		З Висновку також вбачається посилання ГРД на ст. 18 Кодексу суддівської етики, у зв'язку із чим суд звертає увагу на наступне.
		За ст. 18 Кодексу суддівської етики, суддя повинен бути обізнаним про свої майнові інтереси та вживати розумних заходів для того, щоб бути обізнаним про майнові інтереси членів своєї сім'ї.
		Дане положення Кодексу суддівської етики знаходить своє відображення також в п. 4.7. Бангалорських принципів діяльності судді, за яким суддя повинен бути поінформованим про власні економічні інтереси як приватної особи або опікуна/піклувальника і докладати розумних зусиль для того, щоб бути поінформованим про економічні інтереси членів своєї сім'ї. 
		З наведених положень Кодексу суддівської етики та Бангалорських принципів діяльності судді випливає про необхідність встановлення одночасно як обставин поінформованості судді про власні економічні інтереси, так і вжиття суддею розумних заходів для того, щоб бути обізнаним про майнові інтереси членів своєї сім'ї. 
		Рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1, затверджено коментар до Кодексу суддівської етики.
		У вказаному рішенні, серед іншого, Радою суддів України наведено коментар до ст. 18 Кодексу суддівської етики, згідно якого доброчесна поведінка судді має торкатися всіх сфер його життя, у тому числі, і матеріальної (майнової) сфери. У коментованій статті йдеться про добросовісну поведінку судді в реалізації обов'язку бути обізнаним про свої майнові інтереси та здійснення активних дій щодо вжиття розумних (адекватних) заходів для того, щоб бути обізнаним про майнові інтереси членів своєї сім'ї, виявляючи повагу до законів і лояльність до публічних фінансових інтересів держави. Важливість цієї норми полягає у тому, що обізнаність про майнові інтереси - як власні, так і членів сім'ї, є одним із шляхів запобігання виникнення конфлікту інтересів (визначення поняття "конфлікт інтересів - див. коментар до статті 2 Кодексу), наявність якого, у свою чергу, може стати підґрунтям для розвитку корупції. Невиконання суддею вимог статті 18 може потягнути за собою виникнення суперечності між особистими майновими інтересами судді або членів його сім'ї та його службовими повноваженнями, що зрештою може негативно вплинути на об'єктивність або неупередженість судді при вирішенні ним справ і несе у собі загрозу авторитету судової влади в цілому. Ця норма кореспондує з окремими положеннями, закладеними у Бангалорських принципах поведінки суддів, якими визначається, що суддя має бути обізнаний про свої особисті та матеріальні інтереси конфіденційного характеру та має приймати розумні заходи з метою отримання інформації про матеріальні інтереси членів своєї родини (пункт 4.7). У принципах також надається визначення понять "члени родини судді" - дружина (чоловік), син, дочка, пасинок та будь-який інший близький родич чи особа, що проживає в домі у судді чи працює у нього за наймом; "дружина (чоловік) судді" - сімейний партнер чи будь-яка інша особа, що перебуває у тісних особистих стосунках з суддею (пункт 4.9). Коментована стаття охоплює більш широке коло питань, торкаючись питань змісту поведінки (обов'язків) як самого судді, так і його поведінки стосовно поінформованості (вимоги несумісності) не тільки щодо майнових інтересів членів своєї сім'ї, але й можливих наслідків впливу таких інтересів на останнього, зокрема: "пов'язані особи" у контрольованих операціях у механізмі трансфертного ціноутворення (визначення частки спільної власності майна подружжя), реалізація права участі у приватизації державного майна, публічної звітності з огляду на правдивість (достовірність, чесність) декларування доходів і витрат з урахуванням вимог Закону України "Про судоустрій і статус суддів", оскільки суддя зобов'язаний, подавати щорічно для оприлюднення на офіційному веб-порталі судової влади декларацію про майновий стан. Положення коментованої статті визначають певні різновиди інтересів: власні (особисті) майнові інтереси судді та майнові інтереси членів сім'ї, що можуть бути предметом декларування та/або основою конфлікту інтересів. У контексті цієї статті обізнаність означає поінформованість про предмет, володіння інформацією про що-небудь. Визначення поняття особистих інтересів - див. коментар до статті 2 Кодексу. Майновий інтерес - це інтерес щодо збереження або збільшення обсягу, якості нерухомого та рухомого майна особи чи близьких їй осіб. Поняття "члени сім'ї" визначено у статті 1 Закону України "Про запобігання корупції". Згідно з цією нормою члени сім'ї - це особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, у тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (крім осіб, взаємні права та обов'язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі. Суддя згідно з положеннями цієї статті має вживати розумних заходів з метою дізнатись про майнові інтереси членів своєї сім'ї. Термін "розумність" означає, що людина керується розумом, виконує певні дії з розумом. Обізнаність судді бути поінформованим про матеріальні інтереси тісно пов'язана з його законодавчо закріпленим податковим і антикорупційним обов'язком задекларувати в декларації відомості про доходи, наявне майно та зобов'язання фінансового характеру як своє, так і членів сім'ї, які спільно проживають з суддею, пов'язані спільним побутом та мають взаємні права та обов'язки, враховуючи тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів), а також повідомити про відкриті рахунки у фінансових установах - нерезидентах.
		З огляду на наведене, судом відзначається, що на лист-звернення ОСОБА_3 від 10.04.2018, у своєму листі-відповіді від 26.04.2018 співкоординаторка ГРД - ОСОБА_9 відмітила, що ГРД не оцінювала дії позивача на предмет законності, а оцінювала їх з точки зору критеріїв доброчесності та вимог професійної етики.
		В той же час, у листі-відповіді від 04.07.2018, на лист-звернення ОСОБА_3 від 03.07.2018, співкоординаторка ГРД - ОСОБА_9 наголосила, що висновок про невідповідність критеріям доброчесності щодо ОСОБА_3 ГРД робила за критерієм              4 "Дотримання етичних норм" (п. 4.7 Бангалорських принципів) виключно на підставі фактів недекларування транспортних засобів. 
		Таким чином, виходячи з наданих ГРД листів-відповідей, слідує висновок, що факти недекларування транспортних засобів ОСОБА_3 стали критерієм для надання ГРД Висновку про невідповідність ОСОБА_3 критеріям доброчесності та професійної етики.
		На рахунок наведеного, слід відзначити, що виходячи з правових конструкцій  ст. 18 Кодексу суддівської етики та п. 4.7. Бангалорських принципів діяльності судді, з огляду на те, що мотивація висновку ГРД про невідповідність критеріям доброчесності ОСОБА_3 зводилася, як свідчить інформація з листа від 04.07.2018, виключно до фактів недекларування транспортних засобів, тобто охоплювала оцінку законності таких дій, при цьому, ГРД у Висновку не наведено наявних доказів фактичного володіння, користування чи розпорядження відповідними транспортними засобами, чим не вмотивовано висновок щодо обов'язковості здійснення ОСОБА_3 декларування майна, а тим самим ГРД не доведено факту приховування декларантом вказаних транспортних засобів від декларування; суд відмічає, що у Спірному висновку, незважаючи на вимоги ч. 1 ст. 19 Регламенту, ГРД не обґрунтовано сутності недотримання ОСОБА_3 норми ст. 18 Кодексу суддівської етики та п. 4.7. Бангалорських принципів діяльності судді в площині недотримання останнім конкретних етичних норм.
		У Спірному висновку ГРД також зазначено: «Водночас цей висновок можна доповнити додатковою інформацією про Кандидата, наявність якої викликає об'єктивні та обґрунтовані сумніви у доброчесності Кандидата. Відповідно до інформації, яка міститься в досьє Кандидата, сукупний дохід Кандидата за 2012-2016 роки склав 850 279 грн. Водночас, за цей час Кандидат здійснив понад 40 закордонних поїздок та перебував за межами України близько 290 днів сукупно. Крім того, у червні 2014 року Кандидат здійснив поїздку на окуповану територію АР Крим, а у листопаді-грудні 2014 року та лютому 2015 року до Російської Федерації.  У декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, за 2015 рік Кандидат вказав, що є власником квартири площею 195,6 кв. метрів у Києві. Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта No84041854, вказана квартира знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. За інформацією ЗМІ, вказана квартира за сумнівних обставин була набута у власність ОСОБА_5, що є бабусею Кандидата. Журналісти стверджують, що 76-річна ОСОБА_5 була власницею чималої кількості елітної нерухомості у центрі Києва. Її донька, мати Кандидата, ОСОБА_3 на той час обіймала посаду судді Конституційного Суду України. Законність набуття вказаної квартири у власність була предметом розслідування Служби безпеки  України. Інформація про результати розслідування у відкритих джерелах відсутня. Таким чином, члени Громадської ради доброчесності дійшли висновку, що професійна діяльність Кандидата на посаді судді Київського апеляційного господарського суду не сприяла утвердженню принципу верховенства права та поваги до прав і свобод людини, підтриманню авторитету суду та відновлення довіри до судової влади». 
		Стосовно наведеного у цій частині висновку ГРД, суд дійшов наступних висновків.
		Статтею 51 Закону України «Про запобігання корупції» визначено, що Національне агентство здійснює вибірковий моніторинг способу життя суб'єктів декларування з метою встановлення відповідності їх рівня життя наявним у них та членів їх сім'ї майну і одержаним ними доходам згідно з декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що подається відповідно до цього Закону. Моніторинг способу життя суб'єктів декларування здійснюється Національним агентством на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, а також із засобів масової інформації та інших відкритих джерел інформації, яка містить відомості про невідповідність рівня життя суб'єктів декларування задекларованим ними майну і доходам. Порядок здійснення моніторингу способу життя суб'єктів декларування визначається Національним агентством. Моніторинг способу життя здійснюється із додержанням законодавства про захист персональних даних та не повинен передбачати надмірного втручання у право на недоторканність особистого і сімейного життя особи. Встановлення невідповідності рівня життя суб'єкта декларування задекларованим ним майну і доходам є підставою для здійснення повної перевірки його декларації. У разі встановлення невідповідності рівня життя Національним агентством надається можливість суб'єкту декларування протягом десяти робочих днів надати письмове пояснення за таким фактом. У разі виявлення за результатами моніторингу способу життя ознак корупційного правопорушення або правопорушення, пов'язаного з корупцією, Національне агентство інформує про них спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції.
		Таким чином, виключно Національне агентство запобігання корупції наділено на законодавчому рівні повноваженнями щодо контролю та перевірки способу життя суб'єктів декларування з метою встановлення відповідності їх рівня життя наявним у них та членів їх сім'ї майну і одержаним ними доходам, а також встановлення фактів невідповідності рівня життя суб'єкта декларування задекларованим ним майну і доходам.
		Слід вказати, що теза про необхідність перевіряти та підтверджувати інформацію щодо судді або кандидата на посаду судді якомога ретельніше, викладена у п.п. 3.5., 3.8. Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності  від 10.04.2017, згідно яких під час проведення оцінювання не можна ігнорувати негативну репутацію судді або кандидата на посаду судді, але її слід перевіряти за об'єктивними критеріями: інформація має бути підтверджена, а висновок не може ґрунтуватися на чутках. Негативна репутація судді або кандидата на посаду судді може згадуватися в остаточному висновку, але, за відсутності конкретних доказів, вона не може становити собою аргумент для висновку ГРД. Навіть у разі публікацій у ЗМІ інформацію слід перевіряти та підтверджувати якомога ретельніше. Наприклад, у разі підозри в корупції компетентний орган може ініціювати детальнішу перевірку декларації про майновий стан (а також доходів і витрат), або ж слід звернутися до прокуратури, причому висновок ГРД має ґрунтуватися на результатах такої перевірки. Під час такого оцінювання як ГРД, так і Вищій кваліфікаційній комісії суддів України слід бути вельми обачливими, перевіряючи будь-яку інформацію, що вони оприлюднюють, а в процесі перевірки обов'язково забезпечувати для судді можливість надавати пояснення, додаткові відомості та роз'яснення. Рекомендація щодо внесення змін до п. 1 ст. 19 Регламенту ГРД з метою приведення її у відповідність до підпункту 1 п. 6 ст. 87 Закону вже згадувалася в підпункті 3.1 п. 3 розділу II цього Висновку. Негативний висновок завжди має базуватися лише на перевіреній інформації, особливо в разі, коли висновок ГРД оприлюднюватиметься.
		У Звіті USAID щодо Громадської ради доброчесності та результатів її роботи, які використовує Вища кваліфікаційна комісія суддів (квітень-травень 2017 року) зазначено, що інші сфери, в яких можуть виникати проблеми з тлумаченням повноважень ГРД, стосуються двох прикладів аналізу конкретних рішень ГРД. Одне стосується плагіату в докторській дисертації, а інше - використання даних про поїздки судді до Росії. У першому прикладі члени ГРД з'ясовували, спираючись на інформацію з інших джерел, чи справді дисертація одним із кандидатів була написана неякісно і не представляла собою вартий уваги внесок в розвиток судової системи та судочинства, і чи були в наявності достатні свідчення плагіату. Взагалі, аналіз дисертації не належить до компетенції ГРД і має виконуватися науковцями. Те ж саме стосується й плагіату. Наявність плагіату має підтверджуватися науковою радою, і при цьому мають бути наведені об'єктивні докази факту плагіату, які стають частиною процесу прийняття рішення щодо кандидата. Що стосується іншого прикладу щодо поїздок судді до Росії, то Закон "Про судоустрій і статус суддів" не забороняє судді чи кандидату на посаду судді їздити до Росії. Але якщо поїздка судді передбачає ділове спілкування з органами влади Росії або пов'язана, скажімо, зі вчиненим у Росії злочином, тоді вона може стати предметом розгляду ГРД. З іншого боку, аналіз того, чи виникає через дії кандидата (наприклад, через несанкціоновану поїздку до Росії) ризик для безпеки України, має виконуватися державними органами безпеки України і не належить до компетенції ГРД. З огляду на ці два приклади та предмет обговорення в п. 2 (аналіз змісту судових рішень) ГРД рекомендується обмежити свої функції тими, що встановлені статтею 87 Закону "Про судоустрій та статус суддів". На практиці це означає, що для з'ясування рівня відповідності судді встановленим критеріям ГРД може користуватися інформацією з відкритих джерел та інших наданих державою джерел включно з реєстром судових рішень. Проте при підготовці висновків ГРД судові рішення мають враховуватися лише в частині їхнього суспільного впливу та спричиненої суспільству шкоди. 
		З урахуванням вищенаведених обставин справи та нормативних приписів, суд зазначає, що лише належно обґрунтовані висновки (із чітким викладенням фактів і доказів, а також оцінкою доказів ретельним віднесенням факту до відповідної категорії) дають основу для висновку про недоброчесність. Належно обґрунтовані висновки мають містити мінімальні складові (правову підставу, встановлені факти, оцінку доказів, віднесення факту до відповідної категорії, тощо) та слугують основою для правильного та справедливого вирішення. Окрім того, лише належно викладені рішення можуть бути основою для формування практики визнання поведінки недоброчесною та такою, що порушує етику судді.
		Водночас, ГРД під час складання своїх рішень, не повинна перебирати на себе компетенцію інших органів влади в частині встановлення фактів, що згідно норм чинного законодавства України прямо не належать до компетенції ГРД, а віднесені до компетенції інших органів держави, зокрема, наводити висновки щодо достатності підстав вважати встановленими відповідні обставини, у разі відсутності рішення такого компетентного органу, прийнятого у визначеному чинним законодавством України порядку.
		Як зазначив позивач у додаткових поясненнях, у нього були наявні заощадження, за рахунок яких він здійснював подорожі, завчасно їх плануючи, а також зупиняючись безоплатно у помешканнях знайомих та друзів, на підтвердження чого позивачем подано листи від: ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16
		Сукупний дохід позивача за 2012-2016 роки склав 850 279 грн., що підтверджується відомостями декларацій про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2012-2014 роки, а також щорічними деклараціями особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015-2016 роки.  
		При цьому, розділ щодо декларування готівкових коштів було запроваджено у електронних деклараціях з 2015 року згідно з Законом України «Про запобігання корупції» та згідно з початком роботи системи  декларування у 2016-2017 роках, яка визначена рішенням НАЗК від 10.06.2016 № 2 «Про початок роботи системи подання та оприлюднення декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.07.2016 за                               № 958/29088, і відповідні кошти були задекларовані позивачем, а саме:
		- за 2015 рік (посилання на декларацію: ІНФОРМАЦІЯ_8): заробітна плата - 151807,00 грн., готівкові кошти - 154900,00 грн., 11  343 дол. США, 12  789 євро, а також кошти, розміщені на рахунках в банківській установі; 
		- за 2016 рік (посилання на декларацію ІНФОРМАЦІЯ_9): заробітна плата 208  543,00 грн., готівкові кошти - 120  000,00 грн., 5  000 дол. США, 7  110 євро, а також задекларовано подарунки у грошовій формі від матері ОСОБА_3 (292  000,00 грн.) та батька - ОСОБА_17 (258  000,00 грн.).
		Суд вказує, що стосовно поїздки у червні 2014 року (19.06.-23.06.2014) на окуповану територію АР Крим, позивач у додаткових поясненнях наголошував на необхідності відповідної поїздки та поважності причин перебування, на підтвердження чого ОСОБА_3 надано лист гр. ОСОБА_18 та довідку лікаря.  
		Стосовно поїздки до Російської Федерації у листопаді (15.11.-17.11.2014) - грудні (20.12-23.12.2014) 2014 року та лютому (16.02) 2015 року, позивач пояснив, що метою поїздок була участь у міжнародних навчальних семінарах з філософії, психології та права,  на підтвердження чого  надано лист гр. ОСОБА_19 
		За наведених обставин, слід вказати, що у Висновку відсутні як розрахунки, які б обґрунтовували позицію ГРД в питанні відповідності здійснених позивачем закордонних поїздок отриманим сукупним доходом позивача за 2012-2016 рік, так і посилання на рішення чи висновки відповідних органів держави, зокрема НАЗК, щодо встановлення невідповідності рівня життя ОСОБА_3 задекларованим ним майну і доходам, а відтак, фактично не вмотивовано факт наявності об'єктивних та обґрунтованих сумнівів у доброчесності позивача в цій частині.
		Крім того, суд також приймає до уваги науковий висновок щодо критеріїв доброчесності та професійної етики кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 (за висновком ГРД від 12.04.2017), складеного кандидатом юридичних наук, доцентом, доцентом кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка ОСОБА_21, в якому фахівцем зазначено, що:
		- «Для висновку стосовно невідповідності витрат необхідно зробити розрахунок - співставити доходи і витрати на поїздки (спосіб подорожування, умови проживання (друзі, рідні, готелі, рівень готелю, тощо)), що не було зроблено ГРД, а це унеможливлює використання наведених нею даних для підтвердження недостовірності задекларованих відомостей та невідповідності способу життя.
		Пунктом 17 розділу ІІІ Порядку перевірки декларації ознаками можливого незаконного збагачення є: встановлення під час повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей щодо активів на суму, що перевищує одну тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV Податкового кодексу України для відповідного року, якщо внаслідок використання джерел інформації, визначених пунктами 8-12 цього розділу, не вдалося встановити підстави виникнення прав на такі активи або обставини виникнення таких підстав мають обґрунтовані ознаки правопорушень; 
		- проаналізувавши економічні показники (заробітну плату судді, курс долару (у 2012 -7.98 грн., у 2013 - 7,99 грн., у 2014 - 15,8 грн., у 2015 - 24 грн., у 2016 - 26,89 грн.) очевидною є відсутність підстав вважати інформацію сумнівною. Задекларована заробітна плата судді давала змогу здійснити подорожі, оскільки витрати є абсолютно співставними з її розміром. 
		- наявність у власності квартири, яку суддя задекларував у встановленому законом порядку, не може бути предметом розгляду щодо його доброчесності з огляду на те, що вона попередньо набута у власність його бабусею. А відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 14.10.2014, спадщина не є предметом перевірки ані щодо набувача, ані щодо законності набуття його спадкодавцем. Житлова площа суддею набута у власність у законний спосіб.
		Відповідно до міжнародних стандартів перевірки суддів на доброчесність, важливо чітко тлумачити, яка поведінка вважається неналежною, та в чому виявляється особистий умисел суб'єкту (!). Ця вимога однакового тлумачення є не лише питанням професіоналізму суб'єктів перевірки, а й питанням забезпечення основоположних прав судді. Єдина практика встановлення фактів, класифікації видів неналежної поведінки та наслідків є надзвичайно важливим для встановлення високого рівня довіри до системи перевірки на доброчесність. Не кожне порушення стандарту професійної поведінки, що передбачено в Кодексі суддівської етики, становить порушення, що свідчить про недоброчесність. Кодекси етики загалом слугують інструментом самоконтролю для суддів та загальними правилами, що скеровують їх діяльність. Лише найбільш серйозні порушення етичних принципів можуть бути достатньою підставою для визнання поведінки, що порушує Кодекс суддівської етики. Лише належно обґрунтовані висновки (із чітким викладенням фактів і доказів, а також оцінкою доказів і ретельним віднесенням факту до відповідної категорії)  дають основу для висновку про не доброчесність. 
		У Висновку не наведені положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів», «Про запобігання корупції», Кодексу суддівської етики, які порушені суддею. Не наведено звіту (термін міжнародних стандартів) про здійснені заходи перевірки (опитування, заяви, свідки, зібрані документи, розрахунки, тощо). Не надані докази для висновку. Не проведено правовий аналіз та не надано оцінки фактів з урахуванням пояснень судді. До того ж у Висновку Громадська рада для однакового застосування має посилатися на інші висновки.
		Опитування судді може стати центральною частиною перевірки фактів неналежної поведінки. За міжнародними стандартами, завжди проводиться співбесіда із суддею.
		Щодо поїздки до Російської Федерації, де суддя брав участь в наукових заходах, то: Закон «Про запобігання корупції», Закон «Про судоустрій і статус суддів» дозволяє займатися науковою і творчою діяльністю. Резолюція 2006/23 Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року (Бангалорські принципи діяльності судді) встановлює, що за умови належного виконання своїх професійних обов'язків суддя має право: (а) Займатись літературною творчістю, читати лекції, викладати, а також брати участь у діяльності, пов'язаній з правом, правовою системою, здійсненням правосуддя або іншими подібними питаннями (п. 4.11). Європейська хартія та Пояснювальний меморандум від 1998 року, наголошує, що судді вільно займаються різними видами діяльності за межами своїх суддівських повноважень, у тому числі й тими, які є втіленням їхніх прав громадян (п. 4.2). Згідно з Пояснювального меморандуму  до європейської Хартії про закон щодо статусу суддів «варто уникати надмірно жорстких формувань, в результаті яких суддя став би соціальним та громадським ізгоєм».
		В частині набуття ОСОБА_5 (бабуся позивача) у власність квартири АДРЕСА_1, позивачем у додаткових письмових поясненнях зазначено, що квартира була проінвестована ОСОБА_5 у 2001-2002 році,  а свідоцтво отримано нею у 2006 році. 
		В свою чергу, наведена квартира набута позивачем у власність на підставі договору дарування від 21.10.2009, і внаслідок здійсненого перепланування було оформлено свідоцтво про право власності від 27.02.2012, копії яких наявні в матеріалах справи.
		Також, позивачем до матеріалів справи було надано відповіді Служби безпеки України на адвокатські запити, в яких зазначено як про відсутність повідомлень про підозру              ОСОБА_5 (нині покійній), ОСОБА_3 стосовно підстав набуття квартири АДРЕСА_1, так і про не здійснення повідомлень про підозру у кримінальних провадженнях гр. ОСОБА_3   
		Крім того, суд враховує і те, що критерій «набуття квартири за сумнівних обставин» - ГРД у Оскаржуваному висновку не розкриває, і жодним чином не обґрунтовує застосування саме вказаного критерію по відношенню до власності позивача. При цьому, позивачем доведено належними та допустимими доказами правомірність набуття квартири АДРЕСА_1. 
		Окремо, зважаючи на викладені висновки у вказаному епізоді, суд принагідно звертає увагу, що викладаючи додаткову інформацію щодо Кандидата, ГРД, не навела, в площині питання доведення наявності об'єктивного та обґрунтованого сумніву у доброчесності ОСОБА_3, яким чином інформація, викладена, між іншим, у не зазначеному у Висновку ГРД конкретному джерелі інформації ЗМІ, оцінюється нею як обґрунтований сумнів щодо відповідності ОСОБА_3 критерію доброчесності та професійної етики в контексті зазначеної позивачем в декларації за 2015 рік нерухомості.
		Варто звернути увагу, що відповідні факти у наведеній частині викладених у Висновку обставин зауважувалися як інформація, що направлялася лише до відома ВККС України, про що наголошується ОСОБА_9, як співкоординаторкою ГРД та від імені останньої, у листі від 04.07.2018, на лист звернення ОСОБА_3
		Враховуючи наведене, в частині зауважених ГРД у Висновку тез щодо поїздок до Російської Федерації, а також відповідної нерухомості ОСОБА_3, зазначеної ним в декларації за 2015 рік, додатково слід констатувати, що відсутніми є, по-перше, рішення компетентних органів, як то, наприклад, Служби безпеки України щодо здійснення   ОСОБА_3 несакціонованих поїздок до Росії, що становить ризик для безпеки України, а по-друге, повідомлення ОСОБА_1 і ОСОБА_23 про підозри у кримінальних провадженнях, які розслідуються слідчими органами, що вказує про непідтвердження викладених у Висновку позицій про наявність у ГРД об'єктивних та необґрунтованих сумнівів у доброчесності ОСОБА_3
		Окремо, в частині зазначеного епізоду щодо додатково викладеної ГРД у Висновку для ВККС України інформації щодо ОСОБА_3, суд акцентує, що ГРД не зазначено обґрунтування змісту недотримання ОСОБА_3 норми ст. 18 Кодексу суддівської етики та п. 4.7. Бангалорських принципів діяльності судді в площині ухилення позивача від дотримання конкретних етичних норм.
		Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 72 КАС України).
		Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 73 КАС України).
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 76 КАС України).
		У відповідності до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
		Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
		Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
		Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).
		Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності; виходячи з наведених судом висновків в цілому; керуючись принципом верховенства права, з огляду на приписи ст.ст. 19, 21 Регламенту, з урахуванням висновків міжнародних організацій в рамках сприяння ГРД Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання; приймаючи до уваги відсутність доведеності ГРД порушення ОСОБА_3 приписів ч. 3 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції»; зважаючи на невмотивованість висновків щодо недотримання ОСОБА_3 норм ст. 18 Кодексу суддівської етики та п. 4.7. Бангалорських принципів діяльності судді; враховуючи, що викладені у Оскаржуваному висновку ГРД критерії недоброчесності та професійної етики стосовно ОСОБА_3 є непідтвердженими ГРД наявними беззаперечними доказами, з огляду на те, що: недоведеними є викладені у Висновку аргументи про наявність об'єктивних та обґрунтованих сумнівів у доброчесності ОСОБА_3, з урахуванням ненаведення у Висновку обґрунтованих доказів, які б підтверджували висновок ГРД про несприяння професійної діяльності ОСОБА_3 утвердженню принципу верховенства права та поваги до прав і свобод людини, підтриманню авторитету суду та відновлення довіри до судової влади; суд вважає, що відповідач не довів правомірності свого рішення, прийнятого у формі Висновку, та прийняв його необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); непропорційно, зокрема, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, а позивачем, в свою чергу, доведено належними та достатніми доказами протиправність Спірного висновку; а відтак позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
		Про стягнення судових витрат позивач не просив.
		Керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
		 
		ВИРІШИВ:
		1.  Позов ОСОБА_3 задовольнити повністю.
		2. Визнати протиправним та скасувати висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_3 критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджено Громадською радою доброчесності 12.04.2017.
		 
		Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
		Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
		 
		Суддя                                          К.С. Пащенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...