Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 461/4033/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: 04.01.2019. Зареєстровано: 06.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 08.01.2019.
Дата набрання законної сили: 27.12.2018
Номер судового провадження: 22-ц/811/1229/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 461/4033/18                 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р. 
		Провадження № 22-ц/811/1229/18         Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1М. 
		Категорія: 30
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		27 грудня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду: 
		   головуючої судді - Копняк С.М.
		   суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,
		   секретаря - Юзефович Ю.І.,
		з участю представника апелянта ОСОБА_2, позивача ОСОБА_3, 
		   розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника Інституту народознавства Національної академії наук України на рішення Галицького районного суду м. Львова від 06 липня 2018 року, постановленого в складі головуючого - судді Волоско І.Р. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4  директорка Інституту народознавства Національної академії наук про відшкодування моральної шкоди,-
		в с т а н о в и л а :
		 
		   Позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 - директора Інституту народознавства Національної академії наук України про відшкодування моральної шкоди.
		   В обґрунтування заявленого позову посилається на те, що 01.03.2018 року звільнена з посади провідного організатора експозиції МЕХП Інституту народознавства НАН України з 01.03.2018 року за власним бажанням у звязку із невиконанням умов колективного договору та законодавства про працю на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. До цього, понад 20 років працювала у вказаній установі на посаді провідного зберігача фондів. Тричі була звільнена із займаної посади та тричі поновлена на роботі, останній раз в жовтні 2017 року. Вважає, що відповідач свідомо не вводив у штатний розклад посаду провідного зберігача фондів, створюючи нестерпні умови праці та примушуючи її звільнитись з роботи за власним бажанням. У звязку з цим, ОСОБА_3 була змушена написати заяву на переведення на вакантну посаду провідного організатора МЕХП. Однак, і після переведення відповідач продовжував створювати їй нестерпні умови праці, що спонукало позивача постійно звертатись до роботодавця із заявами про усунення порушень чинного трудового законодавства України, зумовлюючи цим напружені відносини. Звільнення з роботи в котрий раз призвели до моральних страждань позивача, порушення її стосунків у сімї, погіршення стану здоровя, вимагають додаткових зусиль для організації життя. Залишення позивача без роботи призвело до позбавлення її засобів до існування у віці 50 років, відсутності іншої роботи за спеціальністю. Вважає, що своїми діями відповідач порушив її права, а тому просить позов задовольнити, стягнути з відповідача  директора Інституту народознавства НАН України ОСОБА_4 на її користь моральну шкоду в сумі 25 000 грн. 00 коп.
		Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 06 липня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_3 до Інституту народознавства Національної академії наук України в особі директора ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди задоволено частково.
		Вирішено стягнути з Інституту народознавства Національної академії наук України в особі директора ОСОБА_4 (79005, м. Львів, пр. Свободи, 15) на користь ОСОБА_3 (79008, АДРЕСА_1) моральну шкоду у звязку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного договору в сумі 15 000,00 грн. В задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
		Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржив Інституту народознавства Національної академії наук України, подавши апеляційну скаргу.
		В обгрунтування апеляційної скарги покликається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене без повного та всебічного зясування всіх обставин справи та із неправильним застосуванням норм матеріального права.
		Зазначає, що суд першої інстанції в мотивувальній частині судового рішення покликається на рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 квітня 2014 року, рішення Апеляційного суду Львівської області від 23 жовтня 2015 року, рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 лютого 2016 року, рішення Апеляційного суду Львівської області від 04 жовтня 2017 року, рішення Апеляційного суду м. Львова від 19 жовтня 2018 року як на обґрунтування підставності задоволення позовних вимог. Однак, судового рішення від 04 квітня 2014 року взагалі тне існує, а інші судові рішення стосуються вирішення спорів з трудових правовідносин, в тому числі і вирішення питань відшкодування моральної шкоди. На думку апелянта, позивач повторно порушила питання про відшкодування моральної шкоди з правовідносин по яких такі вимоги вже заявлялись та наявні судові рішення, які набрали законної сили. Суд, в оскаржуваному рішенні, в порушення закону повторно розглянув та вирішив питання про відшкодування моральної шкоди з правовідносин по яких вже постановлені судові рішення про задоволення і відмову в задоволенні відшкодування моральної шкоди. 
		Мотивує апеляційну скаргу також і тим, що судом першої інстанції зроблено висновок про наявність у позивача ОСОБА_3 моральних страждань, що полягали у позбавленні її можливості реалізувати свої здібності. При цьому судом не обґрунтовано такі висновки.
		Звертає увагу і на те, що позовні вимоги позивачем заявлені до ОСОБА_4, а судом першої інстанції шкоду стягнуто з Інституту народознавства Національної академії наук України, який відповідачем у справі не був. 
		Просить рішення Галицького районного суду м. Львова від 06 липня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
		   Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
		Відповідно до Указу ПрезидентаУкраїни №452/2017від 29.12.2017року «Проліквідацію апеляційнихсудів таутворення апеляційнихсудів вапеляційних округах» Апеляційний суд Львівської області ліквідовано та створено новий  Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.
		04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.
		   А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується.    
		Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, враховуючи наступне.
		Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обовязків має право на справедливий судовий розгляд.
		Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Згідно п.п. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
		Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 розяснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
		Суд першої інстанції зазначених вимог закону не дотримався. 
		За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.
		Частиною 2 ст.367ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Колегією суддів справа переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Ухвалюючи оскаржуване рішення та частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції стягнув її з Інституту народознавства Національної академії наук України в особі директора ОСОБА_4. При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що з: рішення Галицького районного суду м. Львова від 04.04.2014 року; рішення Галицького районного суду м. Львова від 23.02.2016 року; рішення Апеляційного суду Львівської області від 04.10.2017 року; рішення Апеляційного суду Львівської області від 23.10.2015 року; рішення Апеляційного суду м. Львова від 19.10.2015 року; наказу №77 від 13.10.2017 року; акту від 20.10.2017 року; листа №2201/4/15-04 від 06.03.2018 року начальника управління з питань праці ОСОБА_5; листа №Г-48 від 17.11.2017 року зав. відділом правової роботи профспілок ОСОБА_6; подання № В-7/6676 від 13.04.2016 року начальника Галицького ВДВС ЛМУЮ ОСОБА_7; відповіді №67/12114 від 26.12.2014 року начальника Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області ОСОБА_8; повідомлення слідчого СВ Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області ОСОБА_9 про початок досудового розслідування від 20.10.2014 року; витягу з кримінального провадження №12016140050001694 від 05.05.2016 року; листа №(14-39) 75-16 першого заступника керівника Львівської місцевої прокуратури №1 від 16.02.2017 року вбачається наявність порушень в діях директора Інституту народознавства Національної академії наук України ОСОБА_4 трудових прав ОСОБА_3, внаслідок чого їй було завдано моральну шкоду, яка виразилась в душевних стражданнях, втраті нормальних життєвих звязків.
		Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, виходячи з наступного.
		Із заявленого позивачкою позову вбачається, що вимога про стягнення моральної шкоди предявлена до ОСОБА_4  директора Інституту народознавства Національної академії наук, проте відкриваючи провадження у даній справі та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції відкрив провадження у справі за позовом до Інституту народознавства Національної академії наук, та стягнув моральну шкоду з такого, хоча останній не був стороною у даній справі, що є самостійною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
		Щодо вимоги позивача ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди з ОСОБА_4  директора Інституту народознавства Національної академії наук, то така, на думку колегії суддів, не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
		З матеріалів справи вбачається наступне.
		Наказом Директора Інституту народознавства НАН України ОСОБА_4 №77-К від 13.10.2017 року ОСОБА_3 поновлено на посаді провідного зберігача фондів Музею етнографії і художнього промислу ІН НАН України.
		Наказом Директора Інституту народознавства НАН України ОСОБА_4 №81-К від 19.10.2017 року ОСОБА_3 переведено на посаду музейного доглядача МЕХП з 19.10.2017 року у звязку із скороченням з 16.01.2014 року посади провідного зберігача фондів МЕХП, через відсутність трудових обовязків та виділених асигнувань на оплату праці у штатному розписі ІН НАН України, з метою раціонального використання трудових ресурсів та бюджетних асигнувань на оплату праці.
		20.10.2017 року у присутності свідків складено акт, яким засвідчено, що на виконання Наказу №82-К від 19.10.2017 року п. Гасюк Н.С. було запропоновано зайняти робоче місце в експозиційному залі №2 (1-й поверх) МЕХП, однак, ОСОБА_3 відмовилась виконувати наказ на підставі того, що ця робота протипоказана їй за станом здоровя, а також тому, що на її думку це суперечить п. 1 ст. 33 КЗпП України.
		Сторони не заперечують, що 30.10.2017 року згідно наказу № 86-к позивач була переведена на посаду провідного організатора експозиції МЕХП.
		Наказом Директора Інституту народознавства НАН України ОСОБА_4 № 21-К від 01.03.2018 року ОСОБА_3 звільнено з посади провідного організатора експозиції МЕХП, з 01.03.2018 року за власним бажанням у звязку з невиконанням умов колективного договору та законодавства про працю на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.
		Відповідно до частини п'ятоїстатті 55 Конституції Україникожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди мотивовані невиконанням роботодавцем законодавства про працю та умов колективного договору, оскільки їй було створено нестерпні умови «примушуючи звільнитись з роботи за власним бажанням»
		Частиною першоюстатті 21 КЗпП Українивизначено, щотрудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Підстави припинення трудового договору визначені устатті 36 КЗпП України.
		За змістом частини третьоїстатті 38КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
		Позивач ОСОБА_3 у заяві від 28.02.2018 року про звільнення за власним бажанням з поважних причин, зазначено наступні причини звільнення: невиконання роботодавцем умов колективного договору (примус робити у вихідні дні, наказ № 94 К від 3.11.2017 року); та недотримання норм КЗпП про належні умови праці (температура повітря у робочому кабінеті 12 градусів).
		Згідно зіст. 18 КЗпП Українина всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, поширюються положення колективного договору і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації.
		Відповідно до ч. 2ст. 13 КЗпП Українизміст колективного договору становлять взаємні зобов'язання його сторін (власника або уповноваженого ним органу (особи)) та первинної профспілкової організації (представників, вільно обраних на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів)) щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема зміни в організації виробництва і праці, режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку.
		Згідно зіст. 57 КЗпП Україничас початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.
		Відповідно до ст. 67 КЗпП України при п'ятиденному робочому тижніпрацівникамнадаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день.
		Згідно додатку № 14 до колективного договору правил внутрішнього трудового розпорядку Інституту НАН України тривалість робочого часу в Інституті НАН України становить 40 годин на тиждень Працівники установи працюють за пятиденним та шестиденним робочим тижнем. Зокрема зазначено, що доглядачі та касири МЕХП працюють за шестиденним робочим тижнем.
		З повідомлення Головного управління держпраці у Львівській області від 06.03.2018 року вбачається, що згідно наказу № 1 від 05.01.2015 року працівникам МЕХП, які обслуговують експозиційні зали і відвідувачів встановлено шестиденний робочий тиждень та, що ОСОБА_3 з ним ознайомлена під розписку. Аналогічний порядок встановлено і наказами №1 від 04.01.2016 року, 03.01.2017 року, 02.01.2018 року.
		Необхідно зазначити, що наказ № 94 К від 3.11.2017 року, на який позивач посилається в заяві про звільнення за власним бажанням, не був предметом дослідження в судді першої інстанції.
		27 лютого 2018 року, ОСОБА_3 на імя директора Інституту НАН України подано заяву, якою вона повідомляє, що «зараз температура у кабінеті № 48 становить 12 градусів, тому іду на каву».
		28.02.2018 року ОСОБА_3 подано заяву на імя директора Інституту народознавства НАН України ОСОБА_4 про звільнення за власним бажанням.
		Відповідно достатті 237-1 КЗпП Українивідшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
		Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати,чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до переконання про безпідставність заявлених позовних вимог до ОСОБА_4  директора Інституту народознавства Національної академії наук про стягнення моральної шкоди, оскільки позивачем не доведено завдання ОСОБА_4 їй моральної шкоди, створенням нестерпних умов праці, якими останню примушено звільнитись з роботи за власним бажанням. 
		В матеріалах справи відсутні також і належні та допустимі докази невиконання роботодавцем законодавства про працю та умов колективного договору.
		Крім того слід зазначити, що згідно з роз'ясненнями, які містяться в пунктах 9, 13постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», судам необхідно враховувати, що відповідно достатті 237-1 КЗпП Україниза наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, порушення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватись вимоги розумності та справедливості.
		Подані позивачкою в обґрунтування заявленого позову: рішення Галицького районного суду м. Львова від 04.07.2014 року, рішення Апеляційного суду Львівської області від 19.10.2015 року, рішення Апеляційного суду Львівської області від 23.10.2015 року, рішення Галицького районного суду м. Львова від 23.02.2016 року; рішення Апеляційного суду Львівської області від 04.10.2017 року, не є доказами завдання їй відповідачем моральної шкоди за цим позовом, оскільки по цих трудових правовідносинах ухвалені судові рішення, з вирішенням вимог про задоволення або відмову в задоволенні відшкодування моральної шкоди.
		В пункті8вказаної вищеПостанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», зазначено, що за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу (статті 130,132 - 134 КЗпП), якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого (наприклад,ст. 47Закону України "Про телебачення і радіомовлення").
		Вищевказане залишилось поза увагою суду першої інстанції, що призвело до порушення норм як процесуального, такі і матеріального права, а відтак, ухвалення незаконного рішення. 
		На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні заявлених позовних вимог слід відмовити.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт першийстатті 6 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
		За приписамип.1ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Згідно ч.1 ст.376ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Відповідно до положень п. 2 ст.376ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року) неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню,або незастосуваннязакону,який підлягавзастосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
		Оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм процесуального та матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення Галицького районного суду м. Львова від 06 липня 2018 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4  директорка Інституту народознавства Національної академії наук про відшкодування моральної шкоди  відмовити.
		Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 374 ч.1 п.2, 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів,- 
		 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		 
		   Апеляційну скаргу Інституту народознавства Національної академії наук України - задовольнити.
		Рішення Галицького районного суду м. Львова від 06 липня 2018 року, скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 - директора Інституту народознавства Національної академії наук про відшкодування моральної шкоди - відмовити. 
		Постанова апеляційногосуду набираєзаконної силиз дняїї прийняттята можебути оскарженав касаційномупорядку шляхомподачі касаційноїскарги безпосередньодо ВерховногоСуду протягом30днів здня складанняповного текступостанови. 
		   Повний текст постанови складено 04 січня 2019 року. 
		 
		 
		 
		Головуюча Копняк С.М.
		 
		Судді: Бойко С.М.
		 
		ОСОБА_10

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...