Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/6325/16-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері службової діяльності; Зловживання владою або службовим становищем.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 10.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 11.01.2019.
Дата набрання законної сили: 10.12.2018
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		 
		 
		Справа № 11-кп/824/47/2018 Головуючий у 1-ій інстанції: ОСОБА_1 
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10 грудня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
		головуючого судді  ОСОБА_2 , 
		суддів  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		за участю секретарів  ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , 
		  ОСОБА_7 
		прокурора  ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , 
		захисника  ОСОБА_10 ,
		обвинуваченого  ОСОБА_11 ,
		розглянула у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами прокурора ОСОБА_12 та адвоката  ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого   ОСОБА_11  на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 14 вересня 2017 року щодо ОСОБА_11 ,-
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 14 вересня 2017 року
		ОСОБА_11 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою:  АДРЕСА_1 , раніше не судимого, 
		визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, та призначено покарання у виді обмеження волі строком на 3 роки. Строк покарання обчислювати з дня прибуття і постановки на облік у виправному центрі. У предявленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 364 КК України ОСОБА_11 виправдано, оскільки не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим. 
		Судом визнано доведеним, що у провадженні слідчого СУ ГУ Національної поліції в місті Києві ОСОБА_13 перебувало кримінальне провадження №12015100000000495 від 29.05.2015 р. за підозрою  ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 206 КК України, ОСОБА_17 , ОСОБА_18 - у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, та ОСОБА_19 - у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 263 КК України.
		04.11.2015 року у денний час, згідно попередньої домовленості ОСОБА_18 зустрівся з ОСОБА_11 біля приміщення УКР України в місті Києві, розташованого по вул. Антоновича, 114 в м. Києві. Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, спрямований на шахрайське заволодіння коштами ОСОБА_11 розпитав ОСОБА_18 про умови перебування в установах ІТТ та СІЗО останнього та в кінці розмови повідомив, що у разі необхідності наступної зустрічі він набере його на мобільний телефон.
		Через тиждень  ОСОБА_11  в черговий раз зателефонував  ОСОБА_18 та повідомив про необхідність зустрітись біля ринку «Володимирський» в приміщені кафе «Будинок кави». Під час цієї зустрічі  ОСОБА_11 , продовжуючи реалізувати свій злочинний умисел, спрямований на заволодіння чужим майном шляхом обману, не маючи повноважень впливати на хід та результати розслідування провадження запропонував останньому своє сприяння в уникненні кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні № 12015100000000495 від 29.05.2015 р., в якому ОСОБА_18 повідомлено про підозру, та висунув вимогу про сплату йому грошових коштів у розмірі 5 тис. доларів США. При цьому ОСОБА_11 вказав, що у разі відмови від його пропозиції, він направить слідчому додаткові матеріали щодо причетності ОСОБА_18 до правопорушень, хоча жодних додатково зібраних матеріалів, що стосуються причетності ОСОБА_18 до вчинення інших кримінальних правопорушень, у розпорядженні ОСОБА_11 не було.
		Будучи введеним в оману з приводу можливостей ОСОБА_11 впливати на хід розслідування кримінального провадження та наявності додаткових матеріалів щодо протиправної діяльності, ОСОБА_18 погодився сплатити за умови зменшення розміру коштів до 3 тисяч доларів США, на що ОСОБА_11 згодився.
		Тобто, ОСОБА_11 , не маючи повноважень впливати на хід та результати розслідування кримінального провадження щодо ОСОБА_18 та за відсутності у його розпорядженні будь-яких інших матеріалів щодо його незаконної діяльності, ввів в оману ОСОБА_18 , маючи намір заволодіти його коштами шахрайським способом.
		24.12.2015 року близько 16 год. 30 хв. згідно попередньої домовленості ОСОБА_11 та ОСОБА_18 зустрілись на вул. Володимиро-Либідській в м. Києві. У ході вказаної зустрічі  ОСОБА_18  пояснив, що в нього є лише половина обумовленої суми, яку він вимушений передати ОСОБА_11  за сприяння у вирішенні питань у кримінальному провадженні і неприйняття рішення заматеріалами, які стосувались його неправомірних дій.  ОСОБА_18 дістав із сумки згорток з коштами в сумі 37500 гривень та передав ОСОБА_11 , зазначивши, що в згортку півтори тисячі доларів США по курсу 25 гривень за долар   ОСОБА_20 , які останній відразу взяв та поклав до карману пуховика, в який він був одягнений. ОСОБА_11 повідомив, що іншу частину грошових коштів ОСОБА_18 повинен йому сплатити після різдв`яних свят.
		28.01.2016 о 08 годині 48 хвилин на мобільний телефон ОСОБА_11 зателефонував ОСОБА_18 та запитавши чому він пропав, даючи зрозуміти йому, що мова іде про іншу частину грошових коштів, які він повинен передати, та домовилися про зустріч.
		Того ж дня, приблизно о 15 годині, згідно попередньої домовленості  ОСОБА_18 та ОСОБА_11  зустрілись у ресторані «Хатинка», за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, ОСОБА_11 запитав ОСОБА_18 щодо частини коштів, яку він повинен сплатити згідно раніше досягнутих з ним домовленостей, за те, щоб не дати хід додатково зібраним матеріалам щодо протиправних дій ОСОБА_18 , хоча таких матеріалів в його розпорядженні не було та сприяти в уникненні кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні. ОСОБА_18 сказав, що у нього є 35000 грн., після чого дістав вказані кошти із сумки, та передав ОСОБА_11 .. ОСОБА_11 взяв та, не перераховуючи, поклав у внутрішню кишеню куртки, в яку був одягнений.
		Після цього ОСОБА_11 та ОСОБА_18 біля стійки ресторану розрахувався однією купюрою номіналом 200 гривень з тих коштів, які ОСОБА_18 йому щойно передав і приблизно о 15 год. 45 хв.,  ОСОБА_11 вийшов з ресторану та в подальшому був затриманий працівниками поліції з грошовими коштами в розмірі 34800 гривень, які він шахрайським способом шляхом обману отримав від ОСОБА_18 .
		Також ОСОБА_11 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України за тих же фактичних обставин.
		Суд, оцінивши надані стороною обвинувачення докази у їх сукупності, дійшов висновку про недоведеність вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України,  ОСОБА_11 та виправдав його за недоведеністю в діянні обвинуваченого наявності складу кримінального правопорушення, оскільки не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.
		В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_10 в інтересах  ОСОБА_11 порушує питання про скасування вироку Голосіївського районного суду м. Києва від 14 вересня 2017 року в частинні визнання винуватим ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, та ухвалення нового вироку, яким ОСОБА_11 визнати невинуватим та виправдати у зв`язку з недоведеністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.
		Вважає, що у матеріалах кримінального провадження відсутні докази винності  ОСОБА_11 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України; докази, які суд поклав в основу обвинувального вироку, недопустимі, оскільки отриманні незаконним шляхом, зокрема відсутні підстави для залучення до конфіденційного співробітництва ОСОБА_18 ; протоколи про використання заздалегідь ідентифікованих засобів від 24.12.2015 та від 28.01.2016 року - неналежні та недопустимі докази, оскільки не відповідають вимога ст. 273 КПК України, зокрема не встановлено, кому конкретно ОСОБА_18 повинен передати грошові кошти; протокол про використання заздалегідь ідентифікованих засобів від 28.01.2016 року фальсифікований, що підтверджується висновком експерта № 27/16 від 10.05.2016 року; негласні слідчі дії проведено незаконно та безпідставно, оскільки статті, за якими обвинувачується ОСОБА_11 , не відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів; повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України, не оголошувалася; орган досудового розслідування без письмової згоди ОСОБА_18 на проведення негласних слідчих дій звернувся до Апеляційного суду міста Києва для отримання відповідної ухвали; результати проведення НСРД процесуально не оглянуті; потерпілий ОСОБА_18 провокував ОСОБА_11 на вчинення злочину.
		В частині виправдання ОСОБА_11 за ст. 364 КК України стороною захисту вирок не оскаржений.
		В апеляційній скарзі прокурор порушує питання про скасування вироку Голосіївського районного суду м. Києва від 14 вересня 2017 року та ухвалення нового вироку, яким ОСОБА_11 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права обіймати посади чи займатись діяльністю, пов`язані з виконанням функцій представників влади та місцевого самоврядування, строком на 3 роки; за ч. 2 ст. 190 КК України призначити ОСОБА_11 покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки; на підставі ст. 70 КК України визначити ОСОБА_11 покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права обіймати посади чи займатись діяльністю, пов`язані з виконанням функцій представників влади та місцевого самоврядування, строком на 3 роки.
		В обґрунтування своїх вимог зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки винуватість ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, доведена повністю та підтверджується доказами, дослідженими в ході судового розгляду, які суд безпідставно не взяв до уваги, що істотно вплинуло на його висновки.
		Вирок в частині засудження ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 190 КК України стороною обвинувачення не оскаржений.
		Колегія суддів заслухала доповідь судді, пояснення захисника  ОСОБА_10 та обвинуваченого, які підтримали вимоги поданої апеляційної скарги та заперечували щодо апеляційної скарги прокурора; пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, просив задовольнити вимоги його апеляційної скарги; вивчила матеріали кримінального провадження, перевірила доводи апеляційних скарг, провела судові дебати та вислухала останнє слово обвинуваченого, дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
		Як убачається із вироку суду першої інстанції, винність ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, підтверджується дослідженими судом доказами: даними протоколу від 28.01.2016 року про те, що о 15.59 годин ОСОБА_11 на вул. Володимиро-Либідська в м. Києві затримано за підозрою у вчиненні злочину та при обшуку в присутності понятих крім іншого, було виявлено та вилучено 174 купюри номіналом 200 грн., номери яких, при співставлені, співпадають з номерами купюр, які 28.01.2016 року вручалися ОСОБА_18 (т.1 а.с.94-99); даними протоколу огляду від 28.01.2016 року про те, що в ресторані «Хатинка» на барній стійці виявлено грошову купюру номіналом 200 грн., серії ЄЮ 1298589, якою, як пояснив бармен, розрахувалися два чоловіки близько 15.44 год. (т.2 а.с. 59-63); даними постанови слідчого про визнання речовим доказом купюр, виявлених під час огляду від 28.01.2016 року (т.2 а.с. 97); даними протоколів проведення негласних (слідчих) розшукових дії із застосуванням технічних засобів, які проводилися на підставі ухвал Апеляційного суду м. Києва, які розсекречені та були предметом дослідження в ході судового засідання, зміст яких є свідченням підтвердження показань потерпілого з приводу того, що обвинувачений переконував його в спроможності вирішити питання з кримінальним провадженням де він був фігурантом та необхідності за це провести оплату. (т.2 а.с.256-274, т. 6 а.с. 53-94); даними протоколівогляду предметів, які вилучалися під час проведення обшуків,компютерних пристроїв і мобільних телефонів (т.2 а.с. 108-146, 162-171).
		Зі змісту вироку вбачається, що суд першої інстанції у логічній послідовності, детально проаналізував кожну дію ОСОБА_11 , що утворює об`єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, з посиланням на докази, які це підтверджують, та належним чином мотивував свої висновки.
		При цьому показання потерпілого ОСОБА_18 суд визнав такими, що узгоджуються в сукупності з іншими доказами та свідчать про вчинення обвинуваченим ОСОБА_11 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, за встановлених судом обставин.
		Також суд перевірив версію ОСОБА_11 про те, що він непричетний до вчинення злочину, а гроші йому підкинули та дійшов обґрунтованого висновку, що показання ОСОБА_11 у цій частині спростовуються зібраними доказами.
		Отже, колегія суддів уважає доводи обвинуваченого та його захисника ОСОБА_10  про недоведеність винності ОСОБА_11 у вчиненні ним інкримінованого кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 190 КК України такими, що не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи. Суд першої інстанції всебічно, повно й неупереджено дослідив всі докази кримінального провадження, оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку і дійшов обґрунтованого та вмотивованого висновку про доведеність винності ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.
		Доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_10 про те, що у матеріалах справи відсутні підстави для залучення до конфіденційного співробітництва ОСОБА_18 , яке можливе лише за наявності постанови слідчого, прокурора не узгоджуються із вимогами Закону.
		Статтею 272 КПК України передбачено, що виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації під час досудового розслідування тяжких або особливо тяжких злочинів можуть бути отримані відомості, речі і документи, які мають значення для досудового розслідування, особою, яка відповідно до закону виконує спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації, або є учасником зазначеної групи чи організації, який на конфіденційній основі співпрацює з органами досудового розслідування.
		Особа, яка відповідно до закону виконує спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації, або є учасником зазначеної групи чи організації, який на конфіденційній основі співпрацює з органами досудового розслідування. Виконання зазначеними особами такого спеціального завдання, як негласна слідча (розшукова) дія, здійснюється на підставі постанови слідчого, погодженої з керівником органу досудового розслідування, або постанови прокурора із збереженням у таємниці достовірних відомостей про особу.
		При цьому у матеріалах кримінального провадження відсутні дані про те, що у даному випадку ОСОБА_18 був особою, яка виконувала спеціальне завдання у складі організованої групи або був учасником та співпрацював на конфіденційній основі з органами досудового розслідування.
		Так, із наявної в матеріалах кримінального провадження письмової згоди ОСОБА_18 на залучення до конфіденційного співробітництва та проведення інших негласних слідчих (розшукових) дій убачається, що він підтверджує дійсність своїх намірів про залучення його до конфіденційного співробітництва та проведення інших негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні № 42015100000001398 від 22.12.2015 щодо неправомірних дій працівників УКР ГУНП України в м. Києві. (т.1 а.с. 261)
		Також необґрунтованими є доводи захисника щодо незаконності проведених негласних слідчих дій, оскільки статті, за якими обвинувачується ОСОБА_11 , не відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів.
		Із матеріалів справи вбачається, що на час проведення НРСД дії ОСОБА_11 кваліфікувалися як тяжкий злочин, що у відповідності до ст. 246 КПК України дає підстави для проведення негласних слідчих (розшукових) дій; негласні слідчі (розшукові) дії щодо ОСОБА_11 проводились у відповідності до Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затвердженої Наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції від 16.11.2012; Пункт 1.9 вище згаданої Інструкції, передбачає, що процесуальними документами щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій є постанови, клопотання, доручення, протоколи уповноваженого співробітника (працівника) оперативного підрозділу, слідчого, прокурора, а також ухвали слідчого судді; у матеріалах наявні постанови прокурора від 24.12.2015 та 27.01.2016 про проведення негласних слідчих (розшукових) дій.
		Твердження апелянта щодо фальсифікації протоколу про використання заздалегідь ідентифікованих засобів від 28.01.2016 року колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони були предметом перевірки суду першої інстанції і свого підтвердження не знайшли.
		Зі змісту протоколу вбачається, що підписи від імені ОСОБА_21 у графі «Поняті 2» та підпис від імені ОСОБА_18 у графі «особа, якій вручені грошові кошти» очевидно виконані однією особою. Ймовірно при підписанні протоколу особами мала місце помилка.
		Потерпілий ОСОБА_18 у своїх показаннях у суді першої інстанції зазначив про те, що безпосередньо він отримував кошти, які в подальшому були вилучені у ОСОБА_11 .
		Колегія суддів погоджується із підставами, з яких суд першої інстанції відкинув як доказ долучений захисником висновок № 27/16 експертного почеркознавчого дослідження, оскільки об`єктом експертного дослідження були ксерокопії документів за відсутністю експериментальних зразків.
		Не знайшли свого підтвердження також і доводи поданої апеляційної скарги захисника про те, що потерпілий ОСОБА_18 провокував  ОСОБА_11 на вчинення кримінального правопорушення.
		Перевіряючи матеріали кримінального провадження колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні ознаки, притаманні провокації злочину правоохоронними органами.
		Відповідно до вимог ЄСПЛ для відмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів є низка критеріїв, тобто під змістовним критерієм розуміється наявність/відсутність суттєвих змістовних ознак, притаманних провокації правоохоронних органів.
		ЄСПЛ під провокацією (поліцейською) розуміє випадки, коли задіяні посадові особи, які є або співробітниками органів безпеки, або особами, що діють за їх дорученням, не обмежують свої дії лише розслідуванням кримінальної справи по суті неявним способом, а впливають на суб`єкт з метою спровокувати його на скоєння злочину, який в іншому випадку не було би скоєно, задля того щоб зробити можливим виявлення злочину, тобто отримати докази та порушити кримінальну справу (рішення ЄСПЛ у справі «Раманаускас проти Литви» від 5 лютого 2008 року).
		Фактичні обставини даного кримінального провадження свідчать про те, що саме ОСОБА_11 вчиняв активні дії, спрямовані на встановлення контакту з ОСОБА_18 , тобто виступав ініціатором спілкування; усі негласні оперативно-розшукові заходи були спрямовані виключно на викриття злочинної діяльності ОСОБА_11 та проводились на підставі відповідних процесуальних рішень, прийнятих із дотриманням вимог діючого процесуального закону та процесуальних строків, що в сукупності доводить те, що кримінальна діяльність обвинуваченого ґрунтувалась виключно на його волі й не була наслідком провокації ані з боку правоохоронних органів, ані з боку потерпілого.
		На переконання колегії суддів з урахуванням фактичних обставин та зібраних доказів не має підстав вважати, що в іншому випадку не було би скоєно злочину, а тому у даному випадку ознак провокації не вбачає.
		Як убачається із вироку, суд першої інстанції призначив ОСОБА_11 покарання за ч. 2 ст. 190 КК України з дотриманням вимог ст. 65 КК України, яке, на думку колегії суддів, буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
		Також колегія суддів погоджується із висновками суду щодо виправданняОСОБА_11 у предявленому обвинувачення за ч. 1 ст. 364 КК України,оскільки не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.
		Згідно п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. 
		Як убачається із мотивувальної частини вироку, суд вказав, що органом досудового розслідування ОСОБА_11 пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, але судом першої інстанції ОСОБА_11 виправдано. 
		Своє рішення у цій частині суд обґрунтував тим, що зазначене обвинувачення є точною копією обвинувачення ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 190 КК України і в ньому взагалі не знайшло свого відображення, які дії всупереч інтересам служби по відношенню до потерпілого вчиняв ОСОБА_11 , будучи працівником правоохоронного органу.
		Та обставина, що ОСОБА_11 вчинив шахрайські дії щодо  ОСОБА_18 , будучи на посаді правоохоронця, не є свідченням автоматичного вчинення ним злочину ст. 364 КК України, тобто не створює реальної сукупності злочинів. З такими висновками суду погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
		Дії ОСОБА_11 у даному випадку можуть бути кваліфіковані за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 190, ст. 364 КК України, лише у тому разі, коли виконані ним як службовою особою дії, пов`язані із отриманням коштів у ОСОБА_18 , самі по собі також є злочинними і утворюють самостійний склад злочину.
		Статтею 337 КПК України передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
		Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09 жовтня 2008 року зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення (рішення від 19.12.1989 у справі «Камасінскі проти Австрії» № 9783/82, п. 79). 
		Крім того, Суд констатував, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду ( рішення від 25.03.1999 у справі «Пелісьєта Сассі проти Франції», п.52). 
		Практика Європейського суду з прав людини орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується саме змісту фактичних обставин кримінального правопорушення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд з прав людини покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи («Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року).
		Конкретності саме змісту обвинувачення стосується й рішення Європейського суду у справі «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року. Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (див. зазначені рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47). 
		Таким чином, висунуте особі обвинувачення повинно бути зрозумілим як сторонам кримінального провадження, так і суду.
		З огляду на викладене колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що органом досудового розслідування не доведено, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 364 КК України, вчинене обвинуваченим ОСОБА_11 , а доводи апеляційної скарги прокурора у цій частині вважає необґрунтованими.
		З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що вирок суду щодо ОСОБА_11 є законним, обґрунтованим та вмотивованим, підстав для його скасування та постановлення нового вироку, передбачених ст.ст. 409, 420 КПК України, колегія суддів не вбачає, а тому апеляційні скарги прокурора та захисника задоволенню не підлягають.
		 
		 
		Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418 КПК України колегія суддів,- 
		 
		УХВАЛИЛА:
		Апеляційні скарги захисника ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_11 та прокурора залишити без задоволення, а вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 14 вересня 2017 року щодо ОСОБА_11 , - без змін.
		Касаційна скарга на дану ухвалу суду може бути подана до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
		 
		 
		Судді: 
		 
		_______________ ______________ ______________
		  ОСОБА_2   ОСОБА_3   ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...