Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/18664/18 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 15.01.2019. Зареєстровано: 16.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 17.01.2019.
Дата набрання законної сили: 15.01.2019
Номер судового провадження: 22-ц/801/19/2019

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 127/18664/18
		Провадження № 22-ц/801/19/2019
		Категорія: 
		Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М.
		Доповідач:Шемета Т. М.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 січня 2019 рокуСправа № 127/18664/18м. Вінниця
		 
		Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: 
		головуючої судді Шемети Т. М.,
		суддів Ковальчука О. В., Сала Т. Б.
		учасники справи:
		позивач ОСОБА_3,
		відповідач (особа яка подала апеляційну скаргу) Держава Україна в особі управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці
		третя особа на стороні відповідача Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці,
		розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2018 року, ухвалене в складі судді Сичука М. М. в м. Вінниці, дата складення повного судового рішення невідома, -
		встановила:
		30.07.2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до держави України в особі управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці про стягнення майнової шкоди.
		Позов мотивовано тим, що 12 вересня 2017 року рішенням Вищої ради правосуддя за № 2754/0/15-17 його було звільнено з посади судді Апеляційного суду Вінницької області у зв'язку з поданням заяви про відставку. Наказом голови Апеляційного суду Вінницької області № 134/2-07к від 20 вересня 2017 року ОСОБА_3 виведений зі штату цього суду 20.09.2017 року як звільнений у зв'язку з поданням заяви про відставку.
		Управлінням Пенсійного фонду України в м. Вінниці позивачу призначено довічне грошове утримання судді у відставці починаючи з 21.09.2017 року у розмірі 21 120 гривень.
		Починаючи з дня призначення довічного грошового утримання судді у відставці та до 01.03.2018 року з ОСОБА_3 щомісячно утримувались податок з доходів фізичних осіб та військовий збір, за вказаний період всього було утримано 7 942,35 грн.
		Такі відрахування проводились на підставі абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.
		Однак рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення абзацу першого підпункту  164.2.19  пункту  164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
		Частиною 3 статті 152 Конституції України гарантовано право на відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними.
		Розцінюючи проведені відрахування з довічного грошового утримання як збитки (упущену вигоду), спричинені неконституційними положеннями закону, позивач на підставі статті 153 Конституції України та статті 1175 ЦК України просив стягнути з Державного бюджету України на його користь шляхом списання з відповідного рахунку Державної Казначейської служби України 7 942,35 грн. майнової шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.
		Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2018 року позов задоволено та ухвалено стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 шляхом списання з відповідного рахунку Державної Казначейської служби України 7 942 (сім тисяч дев'ятсот сорок дві) гривні 35 копійок майнової шкоди у вигляді недоотриманого щомісячного довічного утримання завданої законом, що визнаний неконституційним.
		Рішення мотивовано тим, що оскільки положення закону, на підставі якого проводились відрахування з призначеного позивачеві довічного грошового утримання визнані неконституційними, то такі відрахування на підставі статті 22 ЦК України є упущеною вигодою, а тому з огляду на положення статті 153 Конституції України та статті 1175 ЦК України сума в розмірі 7 942, 35 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
		На таке рішення суду Управління Державної казначейської служби України в м. Вінниці подало апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
		Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції невірно оцінив фактичні обставини справи, адже після визнання Конституційним Судом України неконституційними положень Податкового Кодексу України, на підставі яких з позивача стягувались податки та військовий збір, Пенсійний фонд припинив таке відрахування, а до цього моменту закон був чинний і тому не можна розцінювати проведені на його підставі відрахування як збитки. Окрім того зауважує, що положення статті 1175 ЦК України не підлягають до застосування в даній справі, так як вони стосуються незаконних нормативних актів, а в справі що розглядається положення закону визнані неконституційними і будь-яким законом України не врегульовано порядок відшкодування шкоди в такому випадку. Не звернув суд уваги і на те, що Державна Казначейська служба не може здійснити списання грошових коштів з Державного бюджету України, це можливо лише тоді, коли в Казначейській службі відкриті відповідні рахунки державних установ чи організацій.
		Позивач ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Доводи відзиву зводяться до того, що 
		Указом Президента України №452/2017 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Вінницької області та утворено Вінницький апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Вінницьку область, з місцезнаходженням у місті Вінниці.
		Відповідно до положень статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» рішенням зборів суддів, що відбулися 9 листопада 2018 року, днем початку роботи Вінницького апеляційного суду визначено 12 листопада 2018 року. Відповідне повідомлення голови новоутвореного суду, опубліковано у газеті «Голос України» № 213 (6968) від 10 листопада 2018 року.
		Відповідно до пункту 3 частини 1, частини 5 статті 31 цивільного процесуального Кодексу України, у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду.
		Справа за позовом ОСОБА_3 до держави України в особі управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці про стягнення майнової шкоди, третя особа на стороні відповідача Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці, за підсудністю була передана до Вінницького апеляційного суду.
		Згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 15 листопада 2018 року для розгляду даної заяви визначено колегію суддів у складі головуючого судді Шемети Т. М., суддів Ковальчука О. В., Сала Т. Б.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд дійшов до наступних висновків.
		Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. 
		Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		По справі встановлено наступні обставини, що не оспорюються:
		12.09.2017 року рішенням Вищої ради правосуддя № 2754/0/15-17 ОСОБА_3 звільнено з посади судді Апеляційного суду Вінницької області у зв'язку з поданням заяви про відставку. Наказом голови Апеляційного суду Вінницької області № 134/2-07к від 20.09.2017 року ОСОБА_3 виведений зі штату цього суду 20.09.2017 року, як звільнений у зв'язку з поданням заяви про відставку.
		Управлінням Пенсійного фонду України в м. Вінниці позивачу призначено довічне грошове утримання судді у відставці 3 21.09.2017 року у розмірі 21120,00 грн. Перший раз виплата грошового утримання судді у відставці ОСОБА_3 була здійснена у грудні 2017 року за період з 21.09.2017 року по грудень 2017 року.
		За даними довідки Пенсійного фонду України в м. Вінниці від 19.07.2018 року № ОР 023830000369 про розрахунок податку на доходи фізичних осіб та військового збору за період з вересня 2017 року по лютий 2018 року, з довічного грошового утримання ОСОБА_3 утримано податку з доходів фізичних осіб 7331,40 грн. та військового збору в сумі 610,95 грн.
		Підставою для утримання за період з вересня 2017 року по лютий 2018 року податку з доходів фізичних осіб та військового збору з щомісячного довічного грошового утримання позивача ОСОБА_3 був абзац перший підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (зі змінами, внесеними Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VІІ).
		Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		Між позивачем та відповідачем виник спір з приводу відшкодування шкоди, спричиненої нормативним актом, визнаним в подальшому неконституційним.
		В частині 3 статті 152 Конституції України зазначено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
		Наразі в Україні немає закону, який би регулював порядок відшкодування шкоди на підстав ч. 3 ст. 152 Конституції. 
		Хоча закон, у якому визначений порядок відшкодування шкоди державою, завданої актами і діями, що в подальшому визнані неконституційними, відсутній, однак це не може бути підставою для відмови у позові, а слугує приводом застосовувати аналогію закону, а в разі відсутності подібної правової норми - аналогію права, адже частиною 3 статті 8 Конституції України встановлено, що норми Конституції є нормами прямої дії. 
		Звернення до суду за захистом конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. 
		Як роз'яснено в пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», суд безпосередньо застосовує Конституцію, зокрема, у разі, коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано, а нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України, суперечить Конституції України. 
		Оскільки право на відшкодування майнової шкоди, спричиненої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, передбачено безпосередньо Конституцією України, тому, незважаючи на те, що норми статті 1175 ЦК України дійсно не є тією нормою, яку слід застосовувати при розгляді даного спору,- висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову є вірними, а доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для задоволення позову через відсутність закону, який регулює таке відшкодування, - безпідставними.
		Заявлену в цій справі вимогу позивачем ОСОБА_3 суд першої інстанції правильно розглядав як упущену вигоду (пункт 2 частини 2 статті 22 ЦК України), так як позивачем заявлено вимогу про відшкодування тих сум, які підлягали виплаті, однак не були йому виплачені протягом певного періоду часу: з вересня 2017 року по лютий 2018 року на підставі закону, визнаного в подальшому неконституційним. Тому доводи апеляційної скарги про те, що після визнання неконституційними положень Податкового Кодексу України, на підставі яких здійснювались відрахування з довічного грошового утримання позивача, такі відрахування були припинені, - ніяким чином не стосується питання відшкодування збитків, спричинених неконституційним законом за час його дії. 
		Крім цього слід зазначити, що кожна особа має право на мирне володіння своїм майном і це право закріплене в статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 
		Європейський Суд доволі широко трактує це право, включаючи до сфери його захисту не лише порушення права на майно в цивілістичному його розумінні, а й права на пенсію, права займатися тією чи іншою професією, правомірне очікування застосування визначених умов до індивідуальної ситуації, що вимагає вирішення, тощо. 
		У рішенні за однією з перших так званих «пенсійних справ», у рамках яких Європейський Суд розглядав питання призначення, виплати, визначення розмірів пенсій, була справа «Мюллер проти Австрії», в якій Суд визначив, що стаття 1 Протоколу не передбачає соціального права на призначення пенсії; визначення пенсії також належить до дискреційної компетенції держави і не підпадає під дію цієї статті. Але якщо особі призначена державою певна пенсія і ця особа її отримує, то в цьому випадку виникає проблема за ст. 1 Протоколу в сенсі «майна».
		Отже, кваліфікація ЄС виплати пенсії як право власності особи та відповідно невиплата пенсії як порушення цього права робить очевидним те, що захист цього права розглядається як захист суб'єктивного цивільного права.
		Як уже зазначалося вище, в справі яка розглядається, позивачеві було призначено довічне грошове утримання та визначено його розмір, однак виплата була проведена не в повному обсязі через відрахування сум податку і військового збору на підставі положень закону, визнаного в подальшому неконституційним, тобто було порушено право на мирне володіння своїм майном.
		Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що відрахована з довічного грошового утримання позивача сума в розмірі 7 942 грн. 35 коп. є збитками в розумінні статті 22 ЦК України та підлягає стягненню з Державного бюджету України, - є вірним.
		Доводи апеляційної скарги про неможливість виконання судового рішення в разі задоволення позову як підставу для відмови в його задоволенні не заслуговують на увагу, так як не стосуються суті спору.
		Відтак апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду без змін (ст. 374 ЦПК України) як такого що постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ЦПК України).
		Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. За правилом пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом правилами пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України справи, зазначені в цьому положенні, є малозначними в силу властивостей, притаманних такій справі, виходячи з ціни пред'явленого позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначеної справи до відповідної категорії.
		З огляду на те, що апеляційна скарга подана на рішення суду у справі, ціна позову у якій, становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до положень п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому не підлягає касаційному оскарженню (п. 2 ч. 3 с. 389 ЦПК України).
		На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, - 
		п о с т а н о в и в:
		Апеляційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці залишити без задоволення.
		Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2018 року залишити без змін.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
		 
		Головуюча                          підпис Т. М. Шемета
		 
		Судді:                                   підпис О. В. Ковальчук 
		 
		підпис Т. Б. Сало
		 
		Згідно з оригіналом 
		головуючий суддя Т. М. Шемета

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...